Размещено на http://www.allbest.ru/

Модальність в англомовному політичному дискурсі

Агабекова Е.Н.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Модальність як функціонально-семантична категорія

1.1 Концептуальні підходи до визначення поняття модальності у лінгвістиці

1.2 Класифікація видів модальності

1.3 Класифікація засобів вираження модальності

Розділ 2. Засоби вираження модальності в англомовному політичному дискурсі

2.1 Політичний дискурс як когнітивно-комунікативний феномен

2.2 Засоби вираження модальності в сучасному англомовному політичному дискурсі

Висновки

Вступ

У сучасній мовознавчій науці та в політичному дискурсі спостерігається підвищений інтерес до категорії модальності в її багатофункціональних виявах. Модальні відношення і засоби їх реалізації все частіше привертають увагу лінгвістів і стають об'єктом вивчення на формально-синтаксичному, семантико-синтаксичному, комунікативно-функціональному та текстовому рівнях.

Ґрунтовні дослідження категорії модальності репрезентовано працями В.В. Виноградова (1972), Н.Ю. Шведової (1980), Г.О. Золотової (1973), В.Г. Гака (1972), Н.А. Золототрубової (1975), Н.Д. Зайченко (1989). Інноваційні підходи в дослідженні цієї категорії спостерігаємо в роботах І.Р. Вихованця (1993), А.П. Грищенка (1997), Н.В. Гуйванюк (1997), Г.П. Немця (1999), Б.Є. Арама (1995), Є.А. Попова (2000) та ін. Проте явище модальності залишається об'єктом дослідження багатьох лінгвістів і воно завжди є актуальним. Адже важко передати будь-які мовні засоби без вираження модальності в них.

В даній роботі досліджуються засоби вираження модальності в англомовному політичному дискурсі, які мають дуже важливе значення у творенні комунікативної ситуації.

Актуальність даного дослідження пов'язана з поширеним вживанням модальних дієслів та інших засобів вираження модальності в сучасній англійській мові як способу прояву ставлення мовця до подій, фактів, станів та ін.. Політичний дискурс традиційно привертає увагу лінгвістів, особливої ваги набуває вивчення політичного мовлення, в якому є вираженою мовна особистість політика.

Об'єктом дослідження є модальність як функціонально-семантична категорія

Предметом дослідження є особливості засобів вираження модальності в англомовному політичному дискурсі

Мета роботи - дослідити засоби вираження модальності в англомовному політичному дискурсі

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

1) Вивчити наукову літературу з теми дослідження;

2) Проаналізувати тексти політичного характеру на предмет виявлення засобів вираження модальності в англомовному політичному дискурсі;

3) Визначити значення модальних дієслів у проаналізованих текстах.

Методи дослідження:

1) теоретичні,

2) емпіричні: синхронне й порівняльне дослідження засобів вираження модальних значень в англійській мові; кількісний та якісний аналіз, застосування процедур дистрибутивного, трансформаційного, контекстуального і компонентного аналізу.

Матеріалом дослідження послугували англомовні тексти політичного характеру.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Розділ 1. Модальність як функціонально-семантична категорія

Будь-яке лінгвістичне явище в сучасному мовознавчому просторі набуває особливих рис, на які обов'язково необхідно звертати увагу, щоб максимально правильно передати те, що хотів сказати автор тексту-оригіналу.

Модальність розглядається як функціонально-семантична категорія, мовна універсалія, що проявляється в основних категоріях мови. Ця мовна категорія виступає важливим елементом комунікації, виражаючи відношення того, хто говорить до висловлювання, і є невід'ємною властивістю тексту, що вміщує відношення автора до дійсності, є основною складовою прагматичного компоненту тексту; одне з основних властивостей психіки і здатність протиставити „Я” - „не Я" у рамках висловлювання.

За допомогою модальності ми можемо виражати свої думки вільно, експресивно, адже не можливо передати необхідну інформацію без демонстрування нашого ставлення до того, що ми повідомляємо. Тому модальність відіграє важливу роль в текстах будь-якого стилю, будь-якого жанру.

1.1 Концептуальні підходи до визначення поняття модальності у лінгвістиці

Явище модальності надзвичайно складне та багатоаспектне. Як зазначає Я.І. Рецкер, “немає в англійській мові іншої лексико-граматичної категорії, котра представляла би більше складностей в процесі перекладу, ніж категорія модальності" [18. с.240]. Саме тому ця проблема є предметом суперечок у лінгвістиці, а отже належить до “вічних" питань мовознавчих студій, адже ще й досі не існує єдиного погляду на природу цієї категорії.

Так, за визначенням В.Н. Ярцевої, “модальність (від сер. -лат. modalis - модальний; лат. Modus - міра, спосіб) - функціонально-семантична категорія, що виражає різноманітні види відносин ставлення до дійсності, а також різні види суб'єктивної кваліфікації того, що повідомляється” [13, с.685]. О.О. Селіванова визначає категорію модальності як “репрезентацію різних емотивно-оцінних сигналів, змодельованих авторською свідомістю; реальністю/ірреальністю імітованої референції, яка відіграє суттєву роль в актуалізації змістовно-континуальної організації тексту” [19, с.74-80].

За визначенням Поутсма, “модальність - це особова форма дієслова, дієслівне словосполучення або модальний прислівник, за допомогою котрих той, що говорить виражає свою точку зору на степінь виконання дії чи стану, позначеного присудком". З іншого боку, Шарль Баллі стверджує: “Модальність - це душа речення. Немає висловлювань без модальності". Цю думку розділяє також видатний академік В.В. Виноградов та О.А. Бунь [3. с.141-148].

Отже, не дивлячись на різноманіття визначень категорії модальності лінгвістами, можна прийти до загального висновку: модальність - це відношення автора слів до навколишнього середовища, як негативне, так і позитивне.

1.2 Класифікація видів модальності

Ставлення того, хто говорить чи пише, до дійсності постає як основна ознака модальності, властивої будь-якому висловлюванню. Оскільки воно може бути виражене різними засобами (формально-граматичними, лексичними, фразеологічними, синтаксичними, інтонаційними, композиційними, стилістичними), модальність виявляється категорією, властивою мові у дії, тобто мовленню, і тому є самою суттю комунікативного процесу. Проте сучасні англійські лінгвісти взагалі не дають визначення цієї категорії, розглядаючи її як дане, і обмежуються вказівкою на її різновиди: умовна, дійсна, алетична, деонтична, епістемічна [25. с.17-25].

“Дослідження категорії модальності ускладнюється багатозначністю або навіть омонімічністю терміну”, - вважає О.П. Воробйова [6. с.22-30.]. Модальність - явище багатоаспектне, і тому в лінгвістичній літературі висловлюються різноманітні думки з приводу сутності даного феномена. Проте Є.І. Бєляєва зазначає, що різноманітні визначення модальності не виключають, а доповнюють один одного, відображаючи складність, багатоплановість самого поняття “модальність” [2. с.32].

Як відомо, вже став традиційним поділ модальності на два типи: об'єктивну та суб'єктивну. Перша розуміється як відношення висловлення до позамовної дійсності, оформлене граматично, друга - як вираження відношення того, хто говорить (пише) до того, що він повідомляє. Дослідники відзначають, що об'єктивна модальність є обов'язкова для будь-якого висловлення, суб'єктивна - факультативна. Це цілком справедливе твердження. Більш того, два типи модальності, що описуються, настільки відрізняються, що нам рекомендується раціонально диференціювати ці два терміни.

За визначенням В.Н. Ярцевої, об'єктивна модальність - “обов'язкова ознака будь-якого вислову, одна з категорій, що формує предикативну одиницю - речення”. Вона виражає ставлення того, що повідомляється до дійсності в плані реальності та ірреальності [13. с.685]. Ляпон Л.В. зазначає, що об'єктивна модальність “виражає відношення повідомлюваного до дійсності в категоріях відмінку, часу за допомогою синтаксичних форм дієслів та часток” [14. с.239-240.]. За об'єктивною модальністю судження поділяються на судження необхідності, дійсності та можливості. [28. с.1].

Суб'єктивна модальність виражає відношення мовця до того, що повідомляється. Вона базується на розумінні оцінки у широкому значенні слова, включаючи не тільки логічну кваліфікацію, але й різні види емоційної реакції. Введення субмодального значення в загальну категорію модальності є містком від речення до висловлювання та тексту і створює передумови до її розподілу на фразову та текстову [11. с.76-82]. На відміну від об'єктивної модальності, суб'єктивна модальність є факультативною ознакою вислову. Змістову основу суб'єктивної модальності створює поняття оцінки у широкому понятті, включаючи не лише логічну (інтелектуальну, раціональну) кваліфікацію того, що повідомляється, але й також різні види емоціональної (ірраціональної) реакції.

Мещеряков В.Н., дослідник-лінгвіст, виділяє також сегментну модальність, яка за його визначенням “характеризує процес розгортання тексту на окремих його ділянках” [15.]. Тому не слід забувати не лише про можливість фіксації модальної енергії на “окремих ділянках”, а й про вираження присутності автора - коментатора власного тексту, його відношення до тексту. В розумінні Н.А. Ніколіної, “авторська модальність - це авторська позиція, авторське відношення до повідомлення”, тому таке відношення, а відповідно і модальність, зазвичай знаходять своє вираження не в “прямих оцінках”, а в таких рівневих виявленнях системи тексту, як його заголовок, ключові слова (семантичні домінанти), власні назви, ремарки [17. с.256]. В той же час Н.С. Валгіна зазначає, що авторська модальність - “це вираження в тексті відношення автора до того, що повідомляється, його точки зору, позиції, сформульованого заради повідомлення їх читачу” [4. с.280].

Також існує логічна модальність, “яка полягає в ступені встановленої достовірності думок завдяки тому чи іншому різновиду судження” [28. с.1].

Отже, лінгвісти-дослідники виділяють логічну, авторську, сегментну модальність, проте слід зазначити, що поділ модальності на об'єктивну та суб'єктивну є більш традиційним.

1.3 Класифікація засобів вираження модальності

Існують різноманітні класифікації засобів вираження модальності, які залежать від приналежності лінгвіста до тієї чи іншої наукової школи. Так наприклад, І.В. Корунець зауважив, що “модальність, будучи екстралінгвістичною категорією, що виражає відношення мовця до реальності, має загальні в англійській та українській мові засоби реалізації, які в себе включають:

фонетичні засоби (наголос та інтонація);

лексико-граматичні засоби (модальні дієслова);

лексичні засоби (модальні слова та модальні вирази), що виражають суб'єктивну модальність;

граматичні засоби, що виражають граматичну модальність" [10. с.448].

Такий поділ також проводить Я.І. Рецкер, який вважає, що “в теорії практики та перекладу задача, головним чином, полягає у передачі суб'єктивної модальності”, як фонетичними, так і лексико-граматичними, лексичними та граматичними засобами [18. с.240].

Що стосується перекладу науково-технічної літератури, то В.І. Карабан зазначає, що така література перекладається лексико-граматичними засобами вираження модальності, за допомогою складних модальних присудків з must, have to, should, may, might, can, could, will, would, need, ought to, to be to [9. с.299].

У своїй роботі про етикет англомовного наукового дискурсу лінгвіст О.М. Ільченко виділив епістемічну модальність. За визначенням Н.В. Скибицької, епістемічна модальність - “складник суб'єктивної модальності, зорієнтована на вираження значень вірогідності/достовірності, істинності повідомлюваного, ступеня повноти та характеру знань мовця про повідомлюване" [22. с.21]. І за класифікацією О.М. Ільченка епістемічну модальність при перекладі з англійської мови на українську можна виразити такими засобами, як модальні дієслова та їх еквіваленти (may, might, be going to та ін.), прислівники (типу eventually, possibly), іменники (feeling, guess тощо), прикметники (possible, probable, tentative тощо), числівник one, неозначений артикль a та нульовий артикль [8. с.288].

Усі засоби вираження модальних значень (модальності) можна розділити на два види: універсальні і неуніверсальні. Перші характерні для всіх без винятку висловлювань - це інтонація. Другі присутні лише в деяких висловлюваннях. Призначення засобів вираження модальності - зв'язувати форми і значення її вираження. Неуніверсальні засоби вираження модальності використовуються з метою створення для тієї або іншої форми умов, щоб вона стала формою вираження модальності.

До цих засобів відносяться: наявність двоскладної конструкції з прямим порядком слів, наявність односкладної конструкції, наявність структури складної пропозиції. Якщо дієслівний нахил використовується для вираження невластивого йому модального значення, то в якості засобу вираження цього значення вживаються частки. Засоби і форми вираження модальності об'єднуються у своєрідний блок. Засоби вираження модальності ніби з'єднують форми вираження модальності з засобами її вираження. У цьому і полягає їхня роль при формуванні висловлювань.

Отже, модальність - це 1) категорія, що характеризує спосіб дії або відношення до дії,

2) функціонально семантична категорія, яка виражає відношення змісту висловлювання до дійсності і мовця до змісту висловлювання. Модальність буває різних видів, проте поділ на суб'єктивну та об'єктивну є більш загальним. Існує декілька класифікацій засобів вираження модальності, проте в даній роботі ми будемо розглядати детальніше класифікацію І.В. Корунця.

Розділ 2. Засоби вираження модальності в англомовному політичному дискурсі

2.1 Політичний дискурс як когнітивно-комунікативний феномен

Починаючи з 1970-х років дослідження дискурсу є в центрі уваги сучасної науки в цілому та лінгвістики зокрема. Семантика терміна «дискурс» не є уніфікованою, досі існує багато лакун при його сприйманні та розумінні. У зв'язку з цим нашим завданням у поданій статті є розставлення певних змістових акцентів на вживанні терміна «дискурс» як конструкта творення тексту і його сприймання.

Дискурс (фр. discours, англ. discourse, від лат. discursus «бігання вперед-назад; рух, кругообіг; бесіда, розмова) - «1) зв'язне мовлення в конкрктрих соціокультурних, психологічних умовах. Дискурс відбиває ситуацію безпосередньої мовної діяльності з урахуванням форми спілкування, поведінки, міміки, жестів мовця; 2) Текст разом з умовами його творення і сприймання, динамічний контекст культури, в якому здійснюється прочитання тексту та його вплив на свідомість читача» [47. с.222]. Це багатозначний термін гуманітарних наук, предмет яких передбачає вивчення функціонування мови, - лінгвістики, літературознавства, семіотики, соціології, філософії, етнології, антропології.

На сучасному етапі розвитку суспільства зростає значення політичної комунікації, оскільки в умовах демократичного соціального устою питання влади відкрито обговорюються, і вирішення багатьох політичних проблем залежить від того, наскільки адекватно ці проблеми будуть інтерпретовані. В останні роки окремі проблеми політичного дискурсу стали об'єктами обговорення в науковій і публіцистичній літературі. Категорія дискурсу взагалі та політичного зокрема є на сьогодні предметом наукових дискусій. Загалом потребують висвітлення базові концепти політичного дискурсу, його системо утворюючі ознаки, функції та особливості.

Обґрунтованим і важливим для подальшого дослідження політичного дискурсу є, на нашу думку, визначення терміна "дискурс", запропоноване Є. Переверзєвим та В. Кожемякіним. Вони пропонують розуміти під дискурсом "здійснену в певних історичних і соціальних рамках, особливим чином організовану і тематично сфокусовану послідовність висловлювань, рецепція яких здатна вплинути на моделі суб'єктивного досвіду людини, його внутрішню репрезентацію світу, переконання і поведінку" [48. с.76]. Вчені звертають нашу увагу на те, що дискурс являє собою саме послідовність висловлювань, а не їх статистичну структуру, і ця послідовність обумовлена як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками. Дискурс - це людська діяльність, а не результат цієї діяльності.

Розглядаючи поняття "дискурс" у соціальному та політичному контексті, очевидним є те, що погляд на це поняття буде спрямований не як на міжперсональний діалог як "мовну подію", а як на "соціальний діалог, що відбувається за допомогою і через суспільні інститути між індивідами, групами і організаціями, а також і між самими соціальними інститутами, які є задіяними в даному діалозі" [49. с.37].

Незважаючи на збільшення уваги до політичного дискурсу, загальноприйнятого визначення даного явища поки що немає. Російські вчені Є. Переверзєв та В. Кожемякін відзначають, що на сьогоднішній день окреслилися, як мінімум, дві тенденції його вивчення. Перші, прибічники якої є представниками так званого "критичного дискурс-аналізу" (Т. Ван Дейк, Р. Водак, Н. Ферклоу), вибудовують свої теорії на основі трактовки політичного дискурсу як однозначно екстралінгвістичного феномену, в якому його соціальні, політичні та культурні характеристики підкорюють собі мовні. Відповідно, друга тенденція ґрунтується на власне лінгвістичному підході до політичного дискурсу. Семантико-синтаксична структура, на думку представників цього підходу (В. Чернявська, О. Шейгал, В. Красік, Е. Педро), змушує людей діяти певним чином, формулювати певні погляди та будувати певні відносини. Абсолютно справедливим є висновок вчених про те, що багато в чому ці дві дослідницькі стратегії доповнюють одна одну і в певному сенсі не можуть реалізуватися самостійно, ізольовано одна від одної [50. с.74-75].

З точки зору дослідників, політичний дискурс розуміється нами як вузьке та широке політичне спілкування. У вузькому сенсі він є спеціалізованим текстом, що має певну логіку, композиційну цілісність та власну мову. В широкому сенсі фокус аналізу політичного дискурсу охоплює дійові особи, об'єкти, обставини, контекст, час, вчинки і т.д.

Ілюстрацією ширшого розуміння політичного дискурсу може бути визначення П. Кузьміна, на думку якого "дискурс в політиці можна розглядати як спосіб комунікації, заснований на вербальному та невербальному обміні ідеями, позиціями, поглядами учасників політичного життя у відповідності з їх переконаннями та певними правилами, нормами з метою прийняття політичних рішень" [51. с.223]. Він має низку особливостей, які пов'язані власне зі специфікою політичної діяльності та політики в цілому. Деякі вчені вважають, що політичний дискурс - це дискурс політиків. Він формується в контексті функціонування політичних інститутів і є політичним, якщо супроводжує політичний акт у відповідній інституційній атмосфері.

Політичний дискурс містить у собі спрямування на питання влади. Адже політика є цілеспрямованою діяльністю у сфері взаємовідносин між різними суб'єктами суспільного життя безпосередньо пов'язаній з боротьбою за здобуття та утримання влади. Він служить інструментом боротьби за владу конфліктуючих сил та інтересів. Виокремивши владний компонент політичного дискурсу, можна навести визначення вже згаданих російських вчених Є. Переверзєва та В. Кожем'якіна, які розуміють політичний дискурс як "здійснену в певних історичних і соціальних рамках інституційно-організовану і тематично сфокусовану послідовність висловлювань, рецепція котрих здатна підтримувати та змінювати відносини домінування та підкорення в суспільстві" [52. с.76]. Всі комунікативні стратегії переконання в рамках політичного дискурсу слугують одній меті - боротьбі за владу. Спрямування свідомості на боротьбу за владу - це специфічна характеристика політичного дискурсу. Боротьба і перемога складають основний зміст спілкування.

Характер політичного дискурсу знаходиться в прямій залежності від його предмету, завдань, котрі висуваються перед суб'єктами політичної діяльності, рівня професійності політиків, а також рівня політичної та громадянської культури суспільства. Політики, особливо політичні експерти повинні вловлювати сенс політичної гри. Політичні висловлювання і думки експертів мають достатньо відносний статус, вони набувають сенсу тільки у співвідношенні з іншими висловлюваннями, що виголошуються представниками інших позицій. Крім того, політичне поле саме по собі є певною мірою автономним, воно не залежить від інших полів або соціальних сил. Одна з його головних властивостей полягає в тому, що професіонали можуть розраховувати на успіх лише спираючись на групи та сили, які перебувають поза межами поля, а значна частина створення політичного дискурсу полягає в продукуванні гасел та обіцянок [53. с.218-221].

Суб'єктами дискурсу в політиці рухає політичний інтерес, котрий можна визначити як спрямованість свідомості соціальних груп та індивідів на усвідомлення виникаючих політичних потреб. Характер політичного інтересу обумовлений об'єктивним становищем цих груп та індивідів в соціально-економічній та політичній структурі суспільства, їх політико-культурними уявленнями і традиціями, їх світоглядними принципами та цінностями [54. с.224].

Суспільне призначення політичного дискурсу полягає в тому, щоб навіяти адресатам - громадянам необхідність "політично правильних" дій та оцінок. Тобто, метою політичного дискурсу є не опис, а створення ґрунту для переконання адресатів, спонукання до дії, це й визначає ефективність політичного дискурсу. Мова політичного дискурсу насичена символами, а успіх і ефективність визначається тим, наскільки ці символи співзвучні з масовою свідомістю: політик повинен вміти доторкнутися до потрібної струни у свідомості, висловлювання політика повинні бути спрямовані на "споживачів" політичного дискурсу. Не завжди така пропаганда є аргументованою і не завжди є логічно зв'язаною [55. с.220-221].

Отже, політичний дискурс необхідно розглядати з різних кутів зору. На основі вищезазначеного ми спробуємо дати систематизоване визначення поняття "політичний дискурс". Таким чином, політичний дискурс - це опосередкований певною соціокультурною традицією спосіб комунікації, заснований на обміні, навіюванні та пропаганді певних ідей, позицій та поглядів учасників політичного життя, задля досягнення політичних цілей, які переважно пов'язані з питаннями влади.

Політичний дискурс виконує сім основних функцій: інформаційну, інструментальну, прогностичну, нормативну, легітимуючу, переконання та політичної пропаганди. Розглянемо кожну з них докладніше.

Одними з найважливіших функцій політичного дискурсу, як зазначає В. Павлуцька, є функції переконання та політичної пропаганди. "Головною цільовою установкою політичного дискурсу є формування в соціумі тих думок та оцінок, які є необхідними для автора дискурсу. Такий тип дискурсу, перш за все, зорієнтований на свідомість громадськості, тобто є достатньо небезпечним інструментом впливу, оскільки зорієнтований на всі прошарки суспільства. Специфіка політичного дискурсу саме і полягає у здійсненні політики та досягненні політичних цілей, які в переважній більшості пов'язані з питанням влади" [56. с.220-221].

На основі виокремлених функцій можна дійти висновку, що дискурс не відтворює структури навколишнього світу, а виробляє владу в ході процесів специфічної актуалізації мови.

Таким чином, спробуємо виокремити особливості політичного дискурсу. По-перше, всі соціальні складові в політичному дискурсі розглядають в річищі відносин домінування та підкорення. По-друге, в політичному дискурсі навмисно використовуються такі аргумента-ційні моделі, які в першу чергу впливають не на розум людини, а на її почуття (мовець звертається до традицій, загальновизнаних авторитетів, до соціокультурних цінностей, історичних прикладів і т.д.). Такій аргументації властива особлива емоційність. По-третє, мова політики прагматично орієнтована на досягнення результатів перерозподілу сил у процесі боротьби за владу. Вона є основним засобом маніпулювання в політичному середовищі. Проголошення політичного тексту тягне за собою об'єктивацію та здійснення влади і призводить до соціальних наслідків у формі відносин домінування-підкорення в суспільстві. По-четверте, комунікативні стратегії політичного дискурсу реалізуються шляхом масовості комунікації, розмитості меж комунікативного простору, фантомності комунікативних елементів та інших прагматичних прийомів здійснення влади. По-п'яте, політичний дискурс спрямований на майбутній контекст, який важко одразу заперечити чи перевірити. По-шосте, політичний дискурс є полемічним, що впливає і на підбір лексики, на її певну театралізацію. Полемічність спрямована на нав'язування інших цінностей та оцінок, навіювання негативного ставлення до політичного противника. На сьогоднішній день необхідним є вироблення якісних методик дослідження політичного дискурсу. Даний феномен слід досліджувати з врахуванням всієї багатоманітності методологічних інструментів міждисциплінарної сфери. Також не розкритою залишається роль політичного дискурсу у формуванні громадської думки.

2.2 Засоби вираження модальності в сучасному англомовному політичному дискурсі

Нами було проаналізовано тексти політичного характеру на предмет засобів вираження модальності в англомовному політичному дискурсі.

1) In all these days of promise and days of reckoning, we can be confident. - в даному реченні модальне дієслово «can» використовується для того, щоб виразити теоретичну можливість.

2) During the last two years, we have seen what can be accomplished when we work together - в даному реченні модальне дієслово «can» використовується, щоб виразити можливість.

3) To lift the standards of our public schools, we achieved historic education reform - which must now be carried out in every school and in every classroom, so that every child in America can read and learn and succeed in life. - «must» виражає зобов'язання; «can» можливість.

4) Some might call this a good record; I call it a good start. - «might» можливість.

5) We must have an economy that grows fast enough to employ every man and woman who seeks a job. - «must» сильна необхідність.

6) With unemployment rising, our nation needs more small businesses to open, more companies to invest and expand, more employers to put up the sign that says, "Help Wanted." - «needs» необхідність.

7) Instead of gradually reducing the marriage penalty, we should do it now. - «should» повідомлення.

8) Instead of slowly raising the child credit to $1,000, we should send the checks to American families now. - «should» обов'язок.

9) We should also strengthen the economy by treating investors equally in our tax laws. - «should» порада.

10) We must work together to fund only our most important priorities. - «must» обов'язок.

11) As we continue to work together to keep Social Security sound and reliable, we must offer younger workers a chance to invest in retirement accounts that they will control and they will own. - «must» обов'язок.

12) Instead, we must work toward a system in which all Americans have a good insurance policy, choose their own doctors, and seniors and low-income Americans receive the help they need. - «must» обов'язок.

13) Instead of bureaucrats and trial lawyers and HMOs, we must put doctors and nurses and patients back in charge of American medicine. - «must» обов'язок.

14) Health care reform must begin with Medicare; Medicare is the binding commitment of a caring society. - «must» обов'язок.

15) We must renew that commitment by giving seniors access to preventive medicine and new drugs that are transforming health care in America. - «must» обов'язок.

16) Seniors happy with the current Medicare system should be able to keep their coverage just the way it is. - «should» порада.

17) And just like you -- the members of Congress, and your staffs, and other federal employees -- all seniors should have the choice of a health care plan that provides prescription drugs. - «should» порада.

18) To improve our health care system, we must address one of the prime causes of higher cost, the constant threat that physicians and hospitals will be unfairly sued. - «must» обов'язок.

19) I urge you to pass both my faith-based initiative and the Citizen Service Act, to encourage acts of compassion that can transform America, one heart and one soul at a time. - «can» можливість.

20) Tonight I ask Congress and the American people to focus the spirit of service and the resources of government on the needs of some of our most vulnerable citizens -- boys and girls trying to grow up without guidance and attention, and children who have to go through a prison gate to be hugged by their mom or dad. - «have to» обов'язок.

21) One mentor, one person can change a life forever. - «can» можливість.

22) Too many Americans in search of treatment cannot get it. - «cannot» здібність.

23) I think we ought to hold up all the people who are in the maximum income group, who would tell us it's a bad idea to continue this tax cut for us. - «ought to» порада.

24) And I think we ought to have conversations, not screaming matches on radio and television talk shows, conversations about why the Brady Bill is not a threat to the right of people to go hunting, about why being pro choice is not the same thing as thinking there ought to be more abortions in America, about why being for basic civil rights for gay people is in the best American tradition and doesn't have anything to do with somebody's religious or personal convictions. - «ought to» порада.

25) We ought to talk and, and we ought to listen. - в цьому реченні використовується «ought to» як обов'язок.

26) And I think we ought to reach out and have a genuine organized, disciplined dialogue. - «ought to» порада.

27) We should not demonize them. - «should» порада.

28) What should our vision of the 21st century be? - «should» припущення.

29) So, I'm for all that and I don't think you can just ask people to cooperate when it suits you. - «can» возможность.

30) To do it, we have to keep making America better. - «have to» обов'язок.

31) I think you ought to be optimistic. - «ought to» порада.

32) And I think you ought to be strong. - «ought to» порада.

33) Mandela spent 27 years in jail because he thought the majority ought to have something to say about how the people of South Africa lived and ordered their affairs. - «ought to» обов'язок.

Таким чином, в сучасному англомовному політичному дискурсі найбільш вживаними є модальні дієслова для вираження (теоретичної можливості, можливості, зобов'язання, сильна необхідність, необхідність, повідомлення, обов'язок, пораду, здібність, припущення).

Висновки

модальність лінгвістика політичний англійський

Дана робота присвячена дослідженню явища, такого як модальність та засоби вираження модальності в англомовному політичному дискурсі.

Також вияснилося, що часто модальність передається за допомогою інтонації та наголосу, проте на письмі модальність частіше за все передається модальними дієсловами. Але це не означає, що ця мовна категорія проста і з нею не виникає ніяких труднощів, адже модальність - поняття багатоаспектне та має низку своїх особливостей.

Нами було досліджено, що політичний дискурс - це вузьке та широке політичне спілкування, спосіб комунікації, заснований на вербальному та невербальному обміні ідеями, позиціями, поглядами учасників політичного життя у відповідності з їх переконаннями та певними правилами, нормами з метою прийняття політичних рішень.

Проаналізувавши тексти політичного характеру на предмет засобів вираження модальності в англомовному політичному дискурсі, було виявлено, що найбільш вживаними є модальні дієслова для вираження (теоретичної можливості, можливості, зобов'язання, сильна необхідність, необхідність, повідомлення, обов'язок, пораду, здібність, припущення).

Найбільш вживаними є такі модальні слова як:

Must 25,7%

Ought to 22,8%

Can 20%

Should 20%

Have 5,7%

Отже, модальність є невід'ємним складником формування сучасного політичного англомовного дискурсу, в вираженні ставлення політика, як мовної особистості, до подій, фактів та ін..

Список використаної літератури

1. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка.М., Издательство иностранной литературы, 1955. - 416c.

2. Беляева Е.И. Модальность и прагматические аспекты директивных речевых актов в современном английском языке. Автореф. дис. докт. филол. наук. - М., 1988. - 32с.

3. Бунь О.А. Художній текст крізь призму можливих світів: модально-референційний аспект // Вісник київського лінгвістичного університету. - Серія Філологія: наукове видання. т.6, № 1/за ред. М.П. Кочергана. - К.: КНЛУ, 2000. - с.141-148

4. Валгина Н.С. Теория текста. - М.: Логос, 2003. - 280с.

5. Виноградов В.В. О категории модальности и модальных словах в русском языке // Труды Ин-та русского языка АН СССР, т.2 - М., 1950. - с.38-89.

6. Воробйова О.П. О коммуникативно-функциональной гомогенности выска-зыаваний в монологическом тексте // Высказывание и дискурс в прагмалингвистическом аспекте / Под ред.Г. Г. Почепцова. - Сб.науч.тр. - К: КГПИИЯ, 1989. - с.22-30.

7. Гнатюк Л.П., Бас-Кононенко О.В. Українська мова: Навч. Посіб. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2002. - 255с.

8. Ільченко О.М. Етикет англомовного наукового дискурсу: Монографія. - К.: ІВЦ "Політехніка", 2002. - 288с.

9. Карабан В.І. Посібник-довідник з перекладу англійської наукової та технічної літератури на українську мову - І частина, К.: "Політична думка", 1997. - 299с.

10. Корунець І.В. Теорія і практика перекладу (аспектний переклад): Підручник. - Вінниця: "Нова книга", 2001. - 448с.

11. Кресан Е.Я. Концепт в тексте: номинативные ракурсы в свете функционализма // Вісник Черкаського університету. - Серія Філол.науки. - Черкаси, 1999. - с.76-82.

12. Кухаренко В.А. Інтерпретація тексту. - Ленінград, 1979. - 321с.

13. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред.В.Н. Ярцева, - М.: Сов. энциклопедия, 1990. - 685с.

14. Ляпон М.В. Модальность // Русский язык: Энциклопедия / Ред.Ю. Н.Караулов. - М., 1997. - с.239-240.

15. Мещеряков В.Н. К вопросу о модальности текста // Филологические

16. науки. 2001. №4. - с.99-105.

17. Николина Н.А. Филологический анализ текста. - М.: Академия, 2003. - 256с.

18. Рецкер Я.И. Теория перевода и переводческая практика. Очерки лингвистической теории перевода / Дополнения и комментарии Д.И. Ермоловича. - 2-е изд., стереотип. - М.: "Р. Валент", 2006. - 240с.

19. Селиванова Е.А. Матасова Я.Р. Композитная эквивалентность и проблема ономасиологической импликации // Вісник Черкаського університету. - Серія Філас. науки. - Черкаси, 1997. - Вип.З - с.74-80

20. Селіванова О.О. Когнітивна ономасіологія. - К.: Фотоцентр, 2000. - 200с.

Размещено на Allbest.ru