Комунікативна організація безсполучникового складного речення спонукального типу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Комунікативна організація безсполучникового складного речення спонукального типу

Харків 2000

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі української мови Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна Міністерства освіти України

Захист відбудеться 26 квітня 2000 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.07 у Харківському національному університеті імені В.Н.Каразіна за адресою: 61077, Харків, пл. Свободи, 4, ауд. ІІ-37

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна (61077, Харків, пл. Свободи, 4)

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук, професор І.В. Муромцев

АНОТАЦІЇ

Фоміна Л.В. Комунікативна організація безсполучникового складного речення спонукального типу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. - Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, Харків, 2000.

Дисертацію присвячено дослідженню комунікативної організації безсполучникових складних речень, що функціонують у директивних мовленнєвих актах - прохання, клопотання, наказу, вимоги, поради, застереження, пропозиції та запрошення. У роботі розглянуто ілокутивну силу директивного висловлення, вираженого безсполучниковим складним реченням, визначено комунікативну значущість кожної частини спонукального безсполучникового речення у мовленнєвому акті, детально проаналізовано ілокутивні характеристики і функції кожної з частин спонукального безсполучникового речення, з'ясовано, як узгоджуються між собою частини безсполучникового спонукального складного речення за їхньою ілокутивною силою і яке значення це має для ілокутивної функції висловлення в цілому, подано варіант прагматичної класифікації спонукальних безсполучникових складних речень на підставі їхніх ілокутивних характеристик.

Ключові слова: безсполучникове складне речення, мовленнєвий акт, директив, ілокутивна сила, світ виголошення висловлення.

Fomina L.V. Communicative organization of asyndetic composite sentence of directive type. - Manuscript.

Thesis for a candidate's degree of philological sciences by speciality 10.02.01 - Ukrainian language. - V.N.Karazin Kharkiv National University, Kharkiv, 2000.

The work is devoted to the investigation of communicative structure of asyndetic composite sentences which function in directive speech acts - request, intercession, order, demand, advise, warning, proposal and invitation. Illocutionary force of directive utterances which are expressed by asyndetic composite sentences has been examined in the work, communicative significance of each part of asyndetic composite sentence in a speech act has been determined, illocutionary characteristics and functions of each part of asyndetic composite sentence have been determined, illocutionary relations between parts of asyndetic composite sentence have been analyzed and the significance of these relations for the whole utterance has been determined, a version of pragmatic classification of asyndetic composite sentences of directive type according to their illocutionary characteristics has been put forward.

Key words: asyndetic composite sentence, speech act, directive, illocutionary force, world of utterance.

Фомина Л.В. Коммуникативная организация бессоюзного сложного предложения побудительного типа. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Харьковский национальный университет имени В.Н.Каразина, Харьков, 2000.

Диссертация посвящена исследованию коммуникативной организации бессоюзных сложных предложений, функционирующих в директивных речевых актах - просьбы, ходатайства, приказа, требования, совета, предупреждения, предложения, приглашения. Изучение коммуникативной организации какого-либо речевого образования предусматривает обращение не к слову или предложению как к единицам языковой системы, а к высказыванию как к единице речи. Для того, чтобы проанализировать коммуникативную организацию побудительного бессоюзного сложного предложения, необходимо, во-первых, установить иллокутивные функции доминирующего директива, во-вторых, определить иллокутивную силу вспомогательного речевого акта, в-третьих, проанализировать взаимодействие между доминирующей и вспомогательной иллокуциями, определить условия их прагматического согласования.

В работе рассмотрена иллокутивная сила директивного высказывания, выраженного бессоюзным сложным предложением, определена коммуникативная значимость каждой из частей побудительного бессоюзного предложения в речевом акте, детально проанализированы иллокутивные характеристики и функции каждой из частей побудительного бессоюзного предложения, выяснено, как согласуются между собой части бессоюзного побудительного сложного предложения по их иллокутивной силе и какое значение имеет это согласование для высказывания в целом, представлен вариант прагматической классификации побудительных бессоюзных сложных предложений на основе их иллокутивных характеристик.

Побудительное бессоюзное сложное предложение состоит, как минимум, из двух предикативных единиц, одна из которых всегда представляет собой собственно побудительную, директивную часть, а другая является мотивировкой этого директива. При этом мотивирующая часть всегда содержит обоснование не фактов, обозначенных в мотивируемой части, а обоснование самого речевого акта побуждения. Семантические отношения детерминации являются здесь не отношениями между пропозициональными смыслами, а отношениями между иллокуциями; согласование между предикативными единицами в побудительном бессоюзном сложном предложении является не семантическим, а прагматическим, то есть выражающим отношения между речевыми актами, а не обозначаемыми фактами. Необходимым условием такого согласования является наличие во вспомогательном речевом акте таких иллокутивных компонентов, которые так или иначе соотносятся с соответствующими иллокутивными компонентами мотивируемого побуждения и в связи с этим имеют косвенную иллокутивную директивную функцию.

Таким образом, высказывание, выраженное побудительным бессоюзным предложением, представляет собой единый сложный речевой акт, состоящий из двух простых речевых актов, один из которых (собственно директивный) является доминирующим и имеет решающее значение для иллокутивной силы высказывания в целом, а второй вспомогательным. Вспомогательный речевой акт может иметь различную природу, но в сложном речевом акте он выполняет по крайней мере две функции: во-первых, он задает мир произнесения соответствующего доминирующего директива посредством прямой или косвенной экспликации некоторых компонентов иллокутивной силы этого директива; во-вторых, он сам имеет косвенную иллокутивную функцию побуждения. Поэтому в сложном речевом акте, выраженном бессоюзным побудительным предложением, в качестве вспомогательных, как правило, выступают такие речевые акты, иллокутивные характеристики которых связаны и способны активно взаимодействовать с иллокутивными характеристиками соответствующих доминирующих директивов. При этом, с одной стороны, произнесение сложного предложения не является простой последовательностью речевых актов, а с другой стороны, оно не является одним простым речевым актом, в составе которого одна из частей лишь модифицирует иллокутивную составляющую другой. Иллокутивная сила сложного речевого акта, выраженного побудительным сложным предложением, формируется в результате взаимодействия иллокутивных характеристик доминирующего и вспомогательного актов.

Ключевые слова: бессоюзное сложное предложение, речевой акт, директив, иллокутивная сила, мир произнесения высказывания.

безсполучниковий речення мовленнєвий

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Тема дисертаційної роботи передбачає розгляд безсполучникового складного речення з точки зору його комунікативної організації, інакше кажучи, комунікативного наміру, який реалізує мовець за допомогою того чи іншого мовленнєвого акту. В існуючих описах безсполучникового складного речення звичайно робиться акцент лише на одній зі сторін його організації. Для більшості робіт характерним є інтерес до формально-граматичного або до семантико-граматичного устрою речення (див., наприклад, роботи В.А.Бєлошапкової, С.І.Дорошенка, Д.І.Ізаренкова, Н.С.Поспєлова, Є.Н.Ширяєва), комунікативний же аспект цього синтаксичного об'єкта залишається практично невивченим.

Головним завданням вивчення комунікативної організації складного речення взагалі і безсполучникового, зокрема, є визначення ілокутивної сили висловлення, що виражається цим реченням, і встановлення комунікативної значущості частин речення в реалізації наміру мовця. У цьому аспекті особливо цікавим об'єктом є саме безсполучникове речення: відсутність сполучникового засобу, що жорстко задає значеннєві відношення між предикативними одиницями, дозволяє мовцю висловити найрізноманітніші відтінки комунікативних інтенцій. Безсполучникове складне речення спонукального типу до цього часу не було об'єктом спеціального лінгвістичного дослідження. Спонукальні речення включалися до різноманітних семантичних класифікацій поряд з розповідними; при цьому, по-перше, не враховувалася їх власне директивна функція, по-друге, не розглядалися комунікативні різновиди спонукання (прохання, наказ, порада тощо).

Актуальність дисертації обумовлена невивченістю комунікативної організації безсполучникового речення спонукального типу; поглиблений аналіз цієї комунікативної структури може не тільки допомогти встановити особливості функціонування спонукальних безсполучникових речень, але й пролити світло на деякі більш загальні проблеми теорії мовленнєвих актів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Тема дисертації відповідає загальній науковій проблемі кафедри української мови Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна “Аналіз системи функціонування рівнів української мови в XVII-XX ст”.

Матеріалом роботи є спонукальне безсполучникове складне речення, що розуміється як речення, одна з частин якого (семантично і прагматично незалежна) виконує спонукальну комунікативну функцію. У дисертації розглядаються головним чином імперативні конструкції, тому що для імператива вираження спонукання є головною, первинною (хоча і не єдиною) функцією. Більшість ілюстрацій, використаних у роботі, взято з творів художньої літератури XIX і XX століття. Наводяться також приклади з усного мовлення.

Метою роботи є встановлення ілокутивної сили директивного висловлення, вираженого безсполучниковим складним реченням. Реалізація цієї мети передбачає постановку і розв'язання таких завдань: 1) з'ясувати, як співвідноситься безсполучникове складне речення з мовленнєвим актом; 2) визначити комунікативну значущість кожної частини спонукального безсполучникового речення у мовленнєвому акті; 3) установити ілокутивні характеристики і функції кожної з частин спонукального безсполучникового речення; 4) з'ясувати, як узгоджуються між собою частини безсполучникового спонукального складного речення за їхньою ілокутивною силою і яке значення цього для ілокутивної функції висловлення в цілому; 5) подати варіант прагматичної класифікації спонукальних безсполучникових складних речень на підставі їхніх ілокутивних характеристик.

Вивчення комунікативної організації будь-якого мовного утворення передбачає звертання не до слова або речення як одиниць мовної системи, а до висловлення як одиниці мовлення. Під висловленням розуміється мовленнєве утворення, побудоване за певною структурною схемою, має відповідний пропозиційний зміст і виконує в цьому мовленнєвому акті належну ілокутивну функцію. Для того, щоб проаналізувати комунікативну організацію спонукального безсполучникового складного речення, потрібно, по-перше, встановити ілокутивні функції домінуючого директиву, по-друге, визначити ілокутивну силу допоміжного мовленнєвого акту, що мотивує домінуючий директив, і по-третє, проаналізувати взаємодію між домінуючою і допоміжною ілокуціями, визначити умови їхнього прагматичного узгодження.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше розглянуто комунікативну організацію безсполучникового складного речення в сучасній українській мові і зроблено спробу детального аналізу ілокутивних компонентів висловлення, що виражається спонукальним безсполучниковим складним реченням.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані в курсі синтаксису сучасної української мови при вивченні безсполучникових складних речень, а також у спецкурсах і спецсемінарах, присвячених проблемам теорії мовленнєвих актів.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри української мови Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. Окремі розділи обговорювалися на науковому семінарі кафедри української мови Харківського державного медичного університету. З проблем дисертаційного дослідження було зроблено доповіді на Міжнародних конференціях викладачів російської й української мови вищої школи (Харків, 1994, 1999).

Результати роботи викладені у 4 публікаціях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури (кількість найменувань - 181). Повний обсяг роботи становить 163 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження та його актуальність, формулюється мета та завдання роботи, її наукова новизна, розкривається практична значущість роботи.

У першому розділі - “Теоретичні засади вивчення комунікативної структури складного речення” - викладаються теоретичні основи дослідження, формулюються теоретичні теоретичні поняття і визначаються головні принципи аналізу конкретного матеріалу.

Вивчення комунікативної організації речення становить важливе й актуальне завдання лінгвістики, оскільки речення як одиниця мовної системи реально існує тільки у висловленні, у мовленнєвому потоці. Саме висловлення є одиницею, у якій реалізується комунікативна функція мови. Мова може існувати в реальності тільки у формі конкретних висловлень конкретних суб'єктів мовлення, і вивчення структури та, особливо, семантики речення не може обійтися без вивчення його комунікативних функцій. Як зазначає М.М.Бахтін, “ігнорування природи висловлення і байдуже ставлення до особливостей жанрових різновидів мовлення у будь-якій галузі лінгвістичного дослідження призводять до формалізму і надмірної абстрактності, перекручують історичність дослідження, послаблюють зв'язки мови з життям. Адже мова входить у життя через конкретні висловлення (реалізуючи його), через конкретні ж висловлення і життя входить у мову. Висловлення - це проблемний вузол виняткової важливості”.

Одним із важливих напрямків лінгвістики, що вивчають висловлення, є теорія мовленнєвих актів, яка склалася як спеціальний підрозділ філософії, логіки і мовознавства у другій половині ХХ сторіччя. В основі цієї теорії лежать ідеї, що були викладені Дж.Остіном у праці “Слово як дія”. Згодом його думки були розвинуті Дж.Серлем, П.Стросоном, П.Грайсом, Д.Гордоном, Дж.Лакоффом, А.Вежбицькою та іншими науковцями. У радянському мовознавстві теорія мовленнєвих актів знайшла відбиття і розвиток у роботах Н.Д.Арутюнової, В.В.Богданова, Т.В.Булигіної, О.В.Падучевої , Г.Г.Почепцова та інших. У теорії мовленнєвих актів кожне висловлення, зроблене мовцем, розглядається як дія, реалізація комунікативного наміру мовця: виголошення висловлення і є здійсненням дії. У висловленні розмежовуються його пропозиційний зміст і ілокутивна сила: ілокутивна сила висловлення являє собою комунікативну інтенцію мовця і сукупність умов, необхідних для реалізації цієї інтенції. Ілокутивна сила конкретного мовленнєвого акту формується внаслідок взаємодії багатьох чинників і складається з більшого або меншого числа компонентів. Ці компоненти формують світ виголошення висловленнь, що характеризуються прагматичними координатами, які включають характеристики мовця, адресата, часу і місця, пов'язані зі здійсненням мовленнєвих актів.

Директивні мовленнєві акти завжди пов'язані зі спонукальною комунікативною функцією. Розподіл мовленнєвих актів усередині директивного класу ґрунтується на різноманітних чинниках. Тут важливим є, передусім, у чиїх інтересах відбувається дія. За цією ознакою директиви поділяються на три головні групи: 1) прохання, наказ, вимога - в інтересах мовця; 2) клопотання - в інтересах третьої особи, що не бере участі у мовленнєвому акті; 3) порада, застереження, пропозиція - в інтересах адресата. Мовленнєвий акт запрошення цікавий у цьому відношенні тим, що дія може розглядатися як така, що відповідає як інтересам адресата, так і інтересам мовця, хоча, очевидно, слід визнати,, що інтерес адресата все-таки домінує. Усередині першої групи директиви поділяються на підставі критерію субординації: наказ передбачає певну перевагу мовця, обумовлену його статусом; прохання ж такої переваги не передбачає: адресат не зобов'язаний виконувати дію; структура вимоги складніша: тут перевага мовця зумовлена не соціальним статусом, а його переконаністю і загальною думкою. Найбільші труднощі викликає класифікація директивів, у яких дія відповідає інтересам адресата; тут розходження ґрунтуються на найрізноманітніших, часто дуже тонких пресуппозиціях. Досить складно відрізнити застереження від поради; очевидно, застереження, на відміну від поради, пов'язане з повідомленням адресату деякої нової для нього інформації про можливий несприятливий стан справ. Мовленнєвий акт пропозиції має іншу пресуппозицію, відсутню в акті поради: мовленнєвий акт пропозиції завжди пов'язаний з тим, що адресату дається повне право вибирати, чи погодитися йому з цією пропозицією і прийняти її, чи відмовитися; радячи, мовець вважає, що адресат послухається його поради, хоча й не стверджує, що він цього хоче; пропонуючи, мовець ніколи не переконує адресата, він лише намагається вказати адресату на один із можливих способів його поведінки, надаючи останньому повне право вибору. Мовленнєвий акт запрошення має складну природу, будучи пов'язаним з актами прохання, пропозиції і дозволу. Дуже тонка і не завжди непрохідна межа існує тут між запрошенням і пропозицією; розходження, очевидно, полягає у початкових пресуппозиціях: пропонуючи, мовець не думає, що адресат хоче, щоб дія була виконана; запрошуючи, мовець все ж таки припускає, що адресат хоче виконати відповідну дію.

Спонукальне безсполучникове складне речення складається, принаймні, з двох предикативних одиниць, одна з яких завжди являє собою власне спонукальну, директивну частину, а друга є мотивуванням цього директиву. При цьому мотивуюча частина завжди містить обґрунтування не фактів, названих у частині, що мотивується, а обґрунтування самого мовленнєвого акту спонукання. Семантичні відношення детермінації є, таким чином, не відношеннями між пропозиційним змістом висловлень, а відношеннями між ілокуціями; узгодження між предикативними одиницями в спонукальному безсполучниковому складному реченні є не семантичним, а прагматичним, тобто таким, що виражає відношення між мовленнєвими актами, а не фактами, що означаються. Необхідною умовою такого узгодження є наявність у допоміжному мовленнєвому акті таких ілокутивних компонентів, які так чи інакше відтворюють відповідні ілокутивні компоненти спонукання, що мотивується, і у зв'язку з цим мають непряму ілокутивну директивну функцію.

Мовленнєвий акт, що виражений спонукальним безсполучниковим складним реченням, складається з двох частин - домінуючого директиву і допоміжного мовленнєвого акту. Домінуючий директив відіграє вирішальну роль у формуванні ілокутивної сили висловлення. Допоміжний мовленнєвий акт, по-перше, задає світ виголошення домінуючого директиву, по-друге, сам має непряму спонукальну ілокутивну функцію, внаслідок чого збільшує шанси на успіх відповідного директиву. Комунікативна структура спонукального безсполучникового речення складається внаслідок взаємодіїї ілокутивних сил домінуючого та допоміжного мовленнєвих актів.

Другий розділ - “Безсполучникове складне речення у директивних мовленнєвих актах, що відповідають інтересам мовця” - присвячено практичному аналізу безсполучникових складних речень, які функціонують у різноманітних видах директивних мовленнєвих актів, що здійснюються в інтересах мовця: прохання, клопотання, наказу, вимоги. Введення мовленнєвого акту клопотання до цього розділу є певною мірою умовним, оскільки клопотання здійснюється в інтересах третьої особи, що не бере участі у комунікації. Однак в акті клопотання завжди має місце емпатія, своєрідне емоційне ототожнення мовця з третьою особою, що і дозволяє говорити про цей мовленнєвий акт як про дію, у виконанні якої певною мірою зацікавлений і мовець.

Одним із різновидів директивних мовленнєвих актів, у яких уживаються безсполучникові складні речення, є прохання. У висловленні, яке виражене безсполучниковим складним реченням і становить складне прохання, домінуючий мовленнєвий акт завжди являє собою власне прохання, а ілокутивні характеристики допоміжного мовленнєвого акту завжди так чи інакше пов'язані з одним із компонентів ілокутивної сили домінуючого директиву.

Мовленнєвий акт прохання характеризується тим, що єдиною підставою звернення мовця до адресата є його зацікавленість у виконанні дії (умова щирості), і, таким чином, прохання являє собою достатньо простий мовленнєвий акт, ілокутивна сила якого не містить великої кількості початкових припущень і пресуппозицій. Проте одна з умов правильного вживання прохання полягає в тому, що адресат повинен бути інформований про наявність у мовця мотивованої підстави для прохання або потреби в ньому.

Світ виголошення прохання може бути заданий широким контекстом, мовленнєвою і позамовленнєвою ситуацією, і в цьому випадку можуть задаватися всі або більшість умов його виконання. У спонукальному безсполучниковому складному реченні допоміжний мовленнєвий акт може експлікувати одну з умов успішності прохання, задаючи тим самим певні характеристики світу його виголошення. Найчастіше допоміжний мовленнєвий акт пов'язаний з умовою щирості прохання (“я хочу, щоб ти зробив Х”). Мабуть, це зумовлено тим, що дія, про яку просить мовець, завжди відповідає його власним інтересам; у той же час статус мовця не дозволяє йому розраховувати на безумовне виконання прохання (на відміну, наприклад, від наказу). Тому мовцю не залишається нічого кращого, як дати зрозуміти адресату, що він хоче, щоб дана дія була виконана, і пояснити, чому він цього хоче. Умова щирості мовленнєвого акту прохання завжди імплікує той факт, що існуючий стан справ у тій чи іншій мірі й у тому або іншому відношенні є несприятливим для мовця. Мотивуючи прохання умовою щирості, мовець загострює увагу адресата саме на цьому факті. Майбутній стан справ (у випадку виконання адресатом дії, про яку просить мовець) оцінюється мовцем зі знаком “плюс” як такий, що відповідає його інтересам; існуючий же у даний момент стан справ оцінюється мовцем зі знаком “мінус” як такий, що не відповідає його інтересам. Інакше кажучи, якщо мовець хоче змінити існуючу ситуацію, значить вона його не влаштовує, пор. у реченні: Зачиніть, будь ласка, двері, холодно. У даному прикладі допоміжний мовленнєвий акт (холодно) містить повідомлення про несприятливий для мовця стан справ, що існує у даний момент, і являє собою непряму мотивацію мовленнєвого акту прохання. Допоміжний мовленнєвий акт задає світ виголошення, у якому мовець має підстави просити адресата про виконання ним такої дії, яка буде “доброю” для мовця, оскільки якось сприятиме усуненню “поганого” для мовця стану справ.

Таким чином, з одного боку, світ, що задається умовою щирості прохання, завжди пов'язаний з координатами “я-тут-тепер” (мовець незадоволений станом справ на даний момент), з іншого боку, цей світ пов'язаний із оцінними установками мовця (“тут-тепер” - погано, “потім” - добре); оцінка ж, як відомо, пов'язана, у свою чергу, з ілокутивною функцією спонукання. Тому, вимовляючи висловлення “холодно” у наведеному прикладі, мовець намагається не тільки і не стільки передати адресату інформацію про якийсь стан справ, скільки вплинути на адресата, по-перше, імплікуючи оцінку цього стану справ (погано), по-друге, актуалізуючи цей вже оцінений стан справ у координатах “тут-тепер”. Допоміжний мовленнєвий акт у таких висловленнях не є тільки повідомленням або ствердженням, тобто актом простої передачі інформації. Його ілокутивна сила містить у собі якщо не всі, то, принаймні, деякі ілокутивні характеристики мовленнєвого акту скарги. Ілокутивні сили скарги і прохання тісно пов'язані між собою; завдяки цьому скарга може використовуватися як непряме спонукання, прохання, особливо з огляду на подібність ілокутивної мети: “я хочу, щоб ти (хтось) зробив…”. Дійсно, скарга часто висловлюється для того, щоб, по-перше, викликати в адресата співчуття з приводу несприятливого для мовця стану справ, і, по-друге, щоб спонукати адресата до того, щоб він розпочав якісь дії, що можуть цей несприятливий стан справ якось покращити. Тому допоміжний мовленнєвий акт (холодно) у наведеному прикладі не тільки задає світ виголошення прохання, але ще й є актом скарги, якщо і не в повному значенні, то, принаймні, він має певні ілокутивні характеристики цього акту. Таким чином, допоміжний мовленнєвий акт у складному директиві сам набуває непрямої функції спонукання, тим самим збільшуючи шанси на успіх домінуючого директивного акту.

У висловленні, вираженому безсполучниковим складним реченням, допоміжний мовленнєвий акт скарги часто містить повідомлення про несприятливий стан мовця, який він відчуває на даний момент: Як же тяжко!! Ой!! Несила… не можу вже більше… одпустіть мене! (М.Старицький).

З іншого боку, мовець може скаржитися не тільки на свій стан, але і на якийсь об'єктивний стан справ, незалежний від мовця і несприятливий для нього. У цьому випадку також передбачається, що дії адресата якимось чином допоможуть цей стан справ змінити: Дайте, пане милостивий…хоч копійку дайте… мати вмирають…два дні без хліба сидимо (М.Коцюбинський).

Ще одним різновидом безсполучникових складних речень, що функціонують у складному мовленнєвому акті прохання, є речення зі значеннєвими відношеннями альтернативної мотивації між предикативними одиницями: мовець акцентує увагу адресата на майбутньому стані справ, що може виникнути в результаті невиконання адресатом тих дій, про які просить мовець: Обережно, ви штовхнете мене за борт (О.Коломієць).

З умовою щирості прохання пов'язані також висловлення, у яких допоміжний мовленнєвий акт повідомляє про наміри мовця, здійсненню яких заважає існуючий стан справ: І принесіть мені назад спаса, поїду яблука до церкви святити (М.Куліш).

Мовленнєвим актом, що може вживатися як допоміжний у складному директивному висловленні, вираженому безсполучниковим реченням, є акт запевнення. Він використовується в тих випадках, коли мовець думає, що адресат за якихось підстав не буде схильний виконати прохання, буде сумніватися, побоюючись чогось, будучи не впевненим у чомусь: Дайте мені цей камінь, я служитиму вам весь свій вік (І. Кочерга).

У певних випадках як допоміжний мовленнєвий акт у складному директиві може функціонувати акт виправдання. Виправдання виникає тоді, коли у адресата з'являються стосовно мовця якісь “погані” почуття, і мовець просить адресата не думати про нього погано. У тих випадках, коли мовець виправдовує себе, він намагається переконати адресата або в тому, що його дії не є такими вже й поганими, або в тому, що в нього були поважні підстави зробити саме так, а не інакше: Дарино, забудь це… я незнарошно… хіба я хотіла… тобі й собі (М.Старицький).

Світ виголошення прохання може також задаватися висловленням, пов'язаним із попередньою умовою “адресат спроможний виконати дану дію”. У цьому випадку причина, за якої мовець хоче, щоб адресат виконав дію, у формуванні ілокутивної сили висловлення не бере участі: Заводь же, Марусе: ти у нас до всіх пісень голова (М.Старицький).

У тих випадках, коли пропозиційний зміст прохання відповідає інтересам не мовця, а третьої особи, має місце своєрідне емоційне ототожнення мовця з цією третьою особою. Ілокутивна мета прохання в інтересах третьої особи зближається з ілокутивною метою клопотання, яке у типовому випадку саме і являє собою спробу спонукати адресата виконати якусь дію, що відповідає інтересам третьої особи: Тут у мене на возі єгомость умирає, - поможи занести до хати, рятунок дати (І. Франко).

Комунікативно-значеннєва структура складних актів клопотання в цілому схожа з комунікативно-значеннєвою структурою складних прохань. Допоміжний мовленнєвий акт може містити повідомлення про несприятливий стан третьої особи, про наміри третьої особи, здійсненню яких сприяє дія, про яку мовець просить адресата. Різновидом складних клопотань є висловлення, у яких допоміжний мовленнєвий акт повідомляє про якийсь сприятливий для третьої особи стан справ: спонукання в цьому випадку зводиться до прохання цей стан справ не порушувати. Аналогічно проханням поводяться і складні акти клопотання зі значеннєвими відношеннями альтернативної мотивації: допоміжний мовленнєвий акт повідомляє про несприятливі для третьої особи наслідки невиконання адресатом дії, про яку просить мовець. В акті клопотання як допоміжні можуть також виступати акти виправдання, запевнення і похвали. Нарешті, світ виголошення клопотання може задаватися допоміжним мовленнєвим актом, пов'язаним з умовою “адресат може виконати дію”. В усіх випадках у складному мовленнєвому акті клопотання допоміжний мовленнєвий акт має непряму функцію спонукання і служить засобом додаткового впливу на адресата.

Ілокутивний потенціал безсполучникових складних речень, що вживаються в акті наказу, є іншим. У безсполучниковому реченні, що виражає складний мовленнєвий акт наказу, допоміжний мовленнєвий акт має іншу природу, відмінну від тих випадків, коли він взаємодіє з проханням. У ситуації наказу умова “мовець хоче” виявляється менш сильною, ніж умова “адресат зобов'язаний”; тому задавати світ виголошення наказу умовою “я хочу” часто здається зайвим, а може, навіть шкідливим, оскільки наказ у цьому випадку певною мірою втрачає свою категоричність. Світ виголошення наказу може задаватися умовою “адресат повинен зробити Х”. У випадку прохання “нагадування” адресату про його можливості не є завжди вдалим і успішним, у випадку ж наказу “нагадування” про обов'язки є цілком доречним: Відчиняйте: поліція!

Наказ може також поєднуватися з загрозою в тому випадку, коли мовець припускає, що адресат, незважаючи ні на що, не схильний виконати наказ. У складному мовленнєвому акті, що складається з наказу і загрози, мовець, припускаючи (або знаючи), що адресат не схильний виконати наказ, все ж таки намагається спонукати його до дій, вимовляючи загрозу, ілокутивна мета якої саме і полягає в тому, що мовець прагне спонукати адресата виконати дію, яку той не хоче виконувати: Стій - стріляти буду!

Світ виголошення вимоги, очевидно, як і у випадку наказу, не задається висловленням, пов'язаним з умовою щирості; це послаблює його категоричність і зближує з проханням. З іншого боку, вимога не містить ілокутивної характеристики “адресат зобов'язаний виконати дію”, тому неможливо задати світ виголошення вимоги висловленням, пов'язаним із цією умовою. Світ виголошення вимоги може задаватися висловленням, пов'язаним з умовою “я хочу, щоб ти думав, що ти повинен виконати Х, тому що для цього існують переконливі підстави”. У цьому випадку в допоміжному мовленнєвому акті мовець повідомляє адресата про ці підстави (або нагадує про них), тим самим даючи йому зрозуміти, що в цьому конкретному випадку він повинен виконати необхідну дію: Еге! Сидоре! Я тебе зробив хазяїном, помагай же мені! (І.Карпенко-Карий).

Ще одним мовленнєвим актом, що пов'язаний з умовою “я хочу, щоб ти думав, що ти повинен виконати Х, тому що для цього існують переконливі підстави” і що вживається як допоміжний у вимозі, є акт докору-догани, який служить непрямим засобом впливу на адресата, спонукання його до тих дій, що мовець вважає належними: Відчепися, стара, чого марою ходиш за мною? (М.Зарудний).

У складному директивному акті вимога може поєднуватися з загрозою. Вважаючи, що адресат не схильний виконати необхідну дію, мовець загрожує йому, намагаючись тим самим спонукати адресата до виконання дії, яку той не хоче виконувати: Не смій розказувать у волості, я тобі тут рот заткну! (І.Карпенко-Карий).

У третьому розділі - “Безсполучникове складне речення у директивних мовленнєвих актах, що відповідають інтересам адресата” - розглядаються безсполучникові складні речення, які функціонують у директивних мовленнєвих актах поради, застереження, пропозиції та запрошення.

Із цієї групи порада є мовленнєвим актом, що надає мовцю найбільших можливостей для вираження різноманітних відтінків комунікативних інтенцій. Порада являє собою своєрідний мовленнєвий акт. З одного боку, вона не є наполегливою спробою спонукати адресата виконати якусь дію, як це буває в мовленнєвих актах прохання, наказу і вимоги; порада лише повідомляє адресата про те, що буде для нього добрим, і в цьому смислі вона близька до репрезентативних мовленнєвих актів. З іншого боку, синтаксис порад (можливість уживання імперативних конструкцій), їхній пропозиційний зміст, оцінка експліцитно або імпліцитно присутня у висловленні, змушують бачити в порадах спробу мовця вплинути на майбутні дії адресата, схилити його до певної лінії поведінки, і в цьому смислі порада має характеристики директивних мовленнєвих актів. Ці або подібні протиріччя властиві й іншим мовленнєвим актам, що здійснюються в інтересах адресата, а саме: застереженню, пропозиції і запрошенню; усі вони, однак, традиційно відносяться до класу директивів, і, певно, не в останню чергу тому, що мають імперативну синтаксичну форму.

У спонукальному безсполучниковому реченні світ виголошення домінуючого акту поради найчастіше задається допоміжним мовленнєвим актом, пов'язаним з умовою “адресату слід зробити Х”. У складному мовленнєвому акті поради допоміжний мовленнєвий акт містить не підставу бажання мовця, щоб адресат виконав певну дію, а підставу вважання мовця, чому адресату слід цю дію виконати. Порада завжди пов'язана з негативною оцінкою мовцем стану справ, що існує навколо адресата в момент виголошення висловлення; при цьому до області дії оцінки потрапляє і сам адресат. У типовому випадку, радячи, мовець спонукає адресата перебувати в одній системі прагматичних координат з тим, що оцінюється як добре, і в різних системах з тим, що оцінюється як погане. Оцінка стану справ, яка міститься в допоміжному мовленнєвому акті, саме і має непряму функцію спонукання: позитивна оцінка ситуації стимулює адресата актуалізувати для себе цю ситуацію в координатах “я-тут-тепер”; негативна оцінка спонукає адресата актуалізувати цей стан справ у координатах “не тут” або “не тепер”. Якщо ж опинитися з тим, що оцінюється як погане, у різних системах неможливо, то мовець рекомендує адресату такі дії, які якщо і не усунуть, то, принаймні, послаблять негативний ефект поганого.

Допоміжний мовленнєвий акт, який містить повідомлення про стан справ, що існує в даний момент навколо адресата, найчастіше містить негативну оцінку цього стану справ. У цьому випадку взаємовідношення між мовленнєвими актами зводяться або до спонукання адресата змінити систему координат, у якій він знаходиться в даний момент, переміститися до іншої, більш для нього сприятливої системи, або до спонукання якимось чином пристосуватися до даної системи координат: Сюди ідуть, пані Любино, ховайтесь! (М.Зарудний).

У багатьох випадках мовець радить адресату не розпочинати якихось дій просто тому, що в цих діях немає потреби. У таких випадках мовець імплікує позитивну оцінку існуючого в даний момент навколо адресата стану справ і радить адресату не докладати зайвих зусиль, які, на його (мовця) думку, не призведуть до поліпшення ситуації і без того “не поганої”. У подібних випадках порада має вигляд “не роби - і так добре”: Не треба робити спідницю довшою, так добре (О.Коломієць).

Ще один різновид складного мовленнєвого акту поради становлять висловлення, у яких мовець рекомендує адресату змінити емоційне ставлення до подій, не допускати негативного емоційного стану в даних умовах. І тут початковою посилкою мовця є припущення про те, що адресат не буде схильний послухати поради, особливо з огляду на той факт, що емоційний стан, змінити який радить мовець, дійсно, суб'єктом не контролюється. Єдиним засобом змінити цей негативний емоційний стан є спроба усунути його причину. Мовець намагається переконати адресата в тому, що стан справ, який існує навколо нього в даний момент, не є таким уже й поганим; допоміжний мовленнєвий акт запевнення імплікує оцінку “зараз - не погано”, і тим самим побічно спонукає адресата не непокоїтися з приводу теперішнього стану справ: Не плачте, кумо, успокойтеся, якось-то буде (І.Франко).

Допоміжний мовленнєвий акт може містити повідомлення про певний стан справ, що існує в даний момент не навколо адресата, а в якійсь іншій системі координат; при цьому цей стан справ також набуває позитивної або негативної оцінки мовця. У випадку позитивної оцінки мовець радить адресату переміститися до тієї системи координат, де цей стан справ має місце. У випадку негативної оцінки порада мовця зводиться до спонукання не переміщатися до цієї системи координат; якщо адресат все ж таки має намір це зробити, мовець рекомендує йому розпочати такі дії, які дозволять адресату пристосуватися до цього стану справ. Комунікативно-значеннєва структура подібних порад у цілому аналогічна структурі висловлень, у яких допоміжний мовленнєвий акт повідомляє про стан справ, що існує в даний момент навколо адресата. Розходження ж пов'язане з тим, що в перших робиться акцент на оцінці даного, існуючого зараз, до будь-яких дій адресата, стану справ, а в останніх увага сконцентрована швидше на оцінці стану справ, у якому адресат опиниться внаслідок своїх дій: Тікай на Кубань, в степи, - там ще воля (М.Зарудний).

Допоміжний мовленнєвий акт, що задає світ виголошення поради умовою “адресату слід виконати дію”, може містити повідомлення про стан адресата, який він відчуває в момент виголошення висловлення. Це повідомлення завжди у свою чергу містить позитивну або негативну оцінку, яка вносить у допоміжний мовленнєвий акт додатковий відтінок спонукання. Найчастіше допоміжний мовленнєвий акт імплікує негативну оцінку стану адресата. У цих випадках порада набуває форми спонукання адресата до таких дій, які або допоможуть усунути цей несприятливий для адресата стан, або послужать засобом, що дасть адресату можливість до цього стану якимось чином пристосуватися: Відпочинь - ти втомився.

Мовець не стільки повідомляє адресата про його стан (адресат і сам повинен це знати, тому що це його стан), скільки встановлює взаємозв'язок між цим станом і тими діями, які, на його думку, адресату слід виконати, тим самим пред'являючи адресату підстави поради і підвищуючи її шанси на успіх.

Допоміжний мовленнєвий акт, що задає світ виголошення поради умовою “адресату слід виконати дію” і що повідомляє про деякий несприятливий стан справ, існуючий в момент висловлення, може містити в собі додаткові ілокутивні компоненти, характерні для мовленнєвого акту докору-осудження. У подібних випадках мовець не просто імплікує негативну оцінку стану справ, але ще й покладає відповідальність за цей “поганий” стан справ на адресата. У складному мовленнєвому акті поради допоміжний мовленнєвий акт докору-осудження має м'який, “приятельський” характер, на відміну від докору-догани, що вживається в складному мовленнєвому акті вимоги. Це є природним, оскільки, радячи, мовець завжди емоційно ототожнює себе з адресатом і тому не змушує його почуватися винним: Ви хоч би лисину прикрили: блищить на сонці, як бляха у соцького! (М.Кропивницький).

Одним із найчастіше вживаних різновидів складних порад є висловлення, у яких допоміжний мовленнєвий акт містить повідомлення про результати тих дій, які мовець рекомендує виконати адресату. Повідомлення про сприятливі результати рекомендованих дій має на меті переконати адресата у доцільності цих дій і послужити ще одним засобом непрямого спонукання послухатися поради. У подібних випадках порада має форму “роби - буде добре”: Бий жінку, буде розумніша! (М.Кропивницький).

В інших випадках допоміжний мовленнєвий акт містить повідомлення не стільки про позитивні результати дій адресата, скільки про неможливість негативних наслідків цих дій. У подібних висловленнях порада має форму “роби - не буде погано”; допоміжний мовленнєвий акт являє собою запевнення. Такі висловлення мають місце тоді, коли мовець припускає, що адресат не буде схильний послухатися поради, або сумніваючись у доцільності рекомендованих мовцем дій, або побоюючись їхніх несприятливих наслідків. Запевнення, як і у випадку з проханням, тут служить засобом впливу на адресата, непрямого спонукання його до реалізації певної лінії поведінки. Розходження полягають у домінуючих мовленнєвих актах (прохання і поради, відповідно), у тому засобі, яким висловлення співвіднесено з інтересами мовця й адресата. Функція ж допоміжного мовленнєвого акту (запевнення) в обох випадках подібна: запевняючи, мовець намагається усунути єдину (на його думку) причину можливого невиконання адресатом дії, яку мовець радить або просить виконати: Та ковтни, ковтни - воно не завадить (І.Карпенко-Карий).

Різновидом складних порад, у яких допоміжний мовленнєвий акт містить повідомлення про результати дій адресата, є висловлення зі значеннєвими відношеннями альтернативної мотивації між частинами. У таких висловленнях допоміжний мовленнєвий акт повідомляє про те, що трапиться, якщо адресат не розпочне тих дій, які рекомендує мовець; порада має форму “роби - якщо не зробиш, буде погано”. Таким чином, негативної оцінки набуває не результат дії адресата, а результат його бездіяльності, невиконання дій, що рекомендуються: Швидше, дядьку, запізнитесь (О.Коломієць).

Допоміжний мовленнєвий акт може містити повідомлення не про негативні результати дій адресата, а про відсутність позитивних. У таких випадках адресат починає або має намір розпочати якісь дії, намагаючись досягти певних результатів. Мовець же вважає, що теперішній стан справ є таким, що результатів цих адресат все рівно не досягне, і повідомляє його у допоміжному мовленнєвому акті про цей стан справ, побічно спонукаючи адресата відмовитися від відповідних дій або намірів. Порада в цьому випадку має форму “не роби - не буде добре” і завжди містить експліцитне або імпліцитне заперечення, оскільки стосується дій або намірів, які вже здійснює або збирається здійснити адресат: Облиш пісні дівочі - з них тобі навряд хабар чи інша здобич буде (І. Кочерга).

Різновидом порад, які виражаються безсполучниковими реченнями, є такі, у яких допоміжний мовленнєвий акт повідомляє про якість об'єкта, на який мовець радить адресату спрямувати свої дії. Умовно кажучи, подібні поради також пов'язані зі спонуканням адресата опинитися з тим, що оцінюється як добре, в одній системі координат, а з тим, що оцінюється як погане, - у різних. Але в даному випадку адресат не пересувається з однієї системи координат до іншої, а “пересуває” об'єкти відносно тієї системи координат, у якій він перебуває сам: Молодиця (дістає з кошика яблука, кладе перед Христиною). Оце винні, кисленькі, візьми на дорогу (М.Зарудний).

Світ виголошення поради також може задаватися допоміжним мовленнєвим актом, пов'язаним з умовою “адресат може виконати дію”. Взагалі комунікативні відношення між домінуючим і допоміжним мовленнєвим актом, пов'язаним з умовою “адресат може виконати дію”, однакові у всіх директивних актах. Ця умова однакова для всіх директивів і не є специфічною для якогось певного їх різновиду; тому допоміжний мовленнєвий акт, пов'язаний із цією умовою, не бере участі в організації того, до якого саме різновиду директиву відноситься даний мовленнєвий акт.

Мовленнєвим актом, близьким за своїми ілокутивними характеристиками до акту поради, є застереження. Обидва ці акти здійснюються в інтересах адресата. Незважаючи на близькість до поради, застереження все ж таки має ряд істотних відмінностей. Попереджаючи, мовець припускає, що адресат не знає, що можлива певна подія, яка не в його інтересах. Саме з цим незнанням пов'язане, на думку мовця, прагнення адресата реалізувати свої наміри; дізнавшись про можливість цієї несприятливої події, адресат, вважає мовець, відмовиться від своїх намірів. Інакше кажучи, застереження, на відміну від поради, завжди пов'язане з повідомленням адресату певної нової для нього інформації про можливий несприятливий стан справ. Радячи, мовець нічого такого не припускає; він просто привертає увагу адресата до того, що той може знати і без нього, але на якийсь момент може не врахувати. Застереження, очевидно, являє собою складний мовленнєвий акт, у якому домінуючою частиною є директив, а допоміжною - репрезентатив; при цьому допоміжний мовленнєвий акт завжди містить якусь нову для адресата інформацію.

Одним із різновидів застережень є висловлення, у яких повідомляється про несприятливий для адресата стан справ, який може виникнути внаслідок здійснення ним певних намірів або виконання певних дій: Вернись, рудий бісе, потонеш! (О.Коломієць) В інших висловленнях повідомляється про несприятливі для адресата якості об'єкта, на який він має намір спрямувати свої дії: Грицю! Не пливи - там прірва, глибоко! (О.Коломієць)

Директивний мовленнєвий акт пропозиції, у якому вживаються безсполучникові складні речення, має складну природу; це пов'язано з тим, що цей мовленнєвий акт має ілокутивні характеристики одночасно директиву і комісиву. Пропозиція, мабуть, є “найм'якшим” з усіх директивних мовленнєвих актів, це найневимогливіша спроба впливу на адресата: пропонуючи, мовець ніколи не переконує адресата, він лише намагається вказати адресату на один із можливих засобів його поведінки, надаючи останньому повне право вибору. Тому, мабуть, неможливе функціонування висловлення, що має непряму ілокутивну функцію спонукання, як допоміжного мовленнєвого акту в складному акті пропозиції: у цьому випадку мовленнєвий акт пропозиції перестав би бути таким, оскільки мовець намагався б переконувати адресата і схиляти його до певної лінії поведінки. Пропозиція б у цьому випадку трансформувалася в пораду, що й ілюструє такий приклад: - На попоїж, - сказав ніяковіючи і втиснув Олесеві в руку подавлений теплий пиріг. - Бери, дурний, з м'ясом (Г.Тютюнник).

Тут перший директив (На попоїж) є пропозицією, яка поки ще ніяк не мотивується мовцем; коли ж адресат відмовляється або не реагує на пропозицію, мовець намагається переконати його і трансформує пропозицію в пораду (Бери, дурний, з м'ясом), яка мотивується повідомленням про якість об'єкта.

Чи не єдиним мовленнєвим актом, що може вживатися як допоміжний у складному директивному акті пропозиції, є акт комісивної пропозиції: То ви, пане, - зашепотів пробуджений Митро. - Лягайте ось ту, я встану (І. Франко). У цьому прикладі допоміжна комісивна пропозиція не перетворює домінуючу директивну пропозицію у якийсь інший мовленнєвий акт. Можливо, це пов'язано з подвійною природою акту пропозиції: подібні приклади саме і є складними мовленнєвими актами, які розчленовані на директивну і комісивну частини.

Пропозиція сумісної дії відрізняється від власне пропозиції тим, що в цьому випадку мовець також зацікавлений у виконанні дії. Світ виголошення подібних пропозицій може задаватися умовою, пов'язаною з бажаннями мовця. Ця умова може виглядати приблизно так: “Я хочу - скажи, чи хочеш ти”: Давай вип'ємо - душа горить. Світ виголошення пропозицій сумісної дії може також задаватися допоміжним мовленнєвим актом, пов'язаним з умовою “буде добре, якщо мовець і адресат виконають дію”. У цьому випадку мовець представляє дію, до якої він спонукає адресата, як вигідну вже для нього, а не для самого мовця: Ходімо до гурту, там веселіше (О.Коломієць).

Мовленнєвим актом, у якому можуть функціонувати безсполучникові складні речення, є акт запрошення. Однією з умов, що може задавати світ виголошення запрошення і з якою може бути пов'язаний допоміжний мовленнєвий акт, є умова “мовець хоче, щоб адресат виконав дію”. У цьому випадку допоміжний мовленнєвий акт може містити безпосереднє повідомлення про бажання мовця: Досипайте на здоров'я. Але на десяту запрошую до кабінету вашого голови, хочу з вами порадитись (О.Підсуха).

Незважаючи на те, що мовець у запрошенні є зацікавленою стороною, він все ж таки представляє дію як вигідну для адресата. Тому допоміжний мовленнєвий акт у складних запрошеннях може бути пов'язаним з умовою “для адресата добре виконати дію” і містити повідомлення про сприятливі для адресата результати дій, виконати які запрошує мовець: Може, зайдемо до мене, перепочинете. Я тут поруч живу (О.Коломієць).

Ще однією умовою запрошення, з якою може бути пов'язаний допоміжний мовленнєвий акт, є умова, що містить елементи дозволу. У цьому випадку допоміжний мовленнєвий акт повідомляє про відсутність якихось перешкод з боку мовця для виконання адресатом відповідних дій. Таким чином, особливість запрошення, яка полягає в тому, що цей мовленнєвий акт має подібні ілокутивні характеристики з актами прохання, пропозиції і дозволу, дає можливість мовцю, по-різному мотивуючи запрошення, висловити найрізноманітніші відтінки комунікативних інтенцій.

У висновках узагальнюються основні спостереження, зроблені при аналізі спонукальних безсполучникових складних речень.

У дисертації доказано, що висловлення, виражене спонукальним безсполучниковим реченням, є єдиним складним мовленнєвим актом, який складається з двох простих мовленнєвих актів, один з яких (власне директивний) є домінуючим і має вирішальне значення для ілокутивної сили висловлення в цілому, а другий - допоміжним. Допоміжний мовленнєвий акт може мати різноманітну природу, але в складному мовленнєвому акті він виконує, принаймні, дві функції: по-перше, він задає світ виголошення відповідного домінуючого директиву за допомогою прямої або непрямої експлікації деяких компонентів ілокутивної сили цього директиву, по-друге, він сам має непряму ілокутивну функцію спонукання. Тому в складному мовленнєвому акті, вираженому безсполучниковим спонукальним реченням, як допоміжні виступають звичайно такі мовленнєві акти, ілокутивні характеристики яких пов'язані і здатні активно взаємодіяти з ілокутивними характеристиками відповідних домінуючих директивів. Ілокутивна сила складного мовленнєвого акту, вираженого спонукальним складним реченням, формується внаслідок взаємодії ілокутивних характеристик домінуючого і допоміжного актів. У дисертації детально проаналізовано цю взаємодію і подано варіант прагматичної класифікації спонукальних безсполучникових складних речень на підставі їх ілокутивних характеристик.