Неповні та еліптичні речення

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Загальна характеристика неповних речень

2. Загальна характеристика еліптичних речень

3. Лінгвістичні основи розмежування неповних та еліптичних речень

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Неповні конструкції неодноразово ставали об'єктом уваги багатьох учених, які досліджували питання синтаксису. Ці синтаксичні конструкції певною мірою розглядав навіть Аполоній Дискол. Збереглося й давньогрецьке визначення неповних речень: речення, у якому пропуск структурно необхідного елемента висловлення, здебільшого, легко відновлюваного в певному контексті або ситуації. Оскільки неповнота речення постає неодновимірною, а багатовимірною, і особливим є її функційне навантаження та репрезентованість у відповідних комунікативних регістрах, то потреба її новітнього осмислення в комунікативно-екзистенційному вимірі вкрай необхідна. Її адекватне розуміння дозволяє по- іншому простежити специфіку фонових знань, окреслити закономірності вияву пресупозиції як чинника реалізації комунікативних інтенцій і досягнення належного розуміння виголошуваної інформації учасниками комунікації. Непоодинокі спроби тлумачення неповноти речення в логіко-, формально- і психолого-граматичному вимірах дозволяють простежити еволюцію поглядів на реченнєву неповноту й визначити окремі етапи формування лінгвістичної щодо цього питання. Метою роботи є відстеження й аналіз основних поглядів на неповні та еліптичні речення та їх лінгвістичне розмежування.

Питання пропуску певних ланок мовлення цікавить учених з давніх-давен. Зіставно-типологічний аналіз значної кількості синтаксичних конструкцій структурно різних мов показав, що явище неповноти більш характерне для слов'янських мов.

Уже М. Смотрицький указує на можливість пропуску слів у реченні. Однак, незважаючи на інтенсивний розвиток граматичної науки в другій половині XVIII - першій половині

XIX ст., поширена редукція в реченнях повнозначних і службових слів здебільшого вивчалася в стилістичному плані, тому що вчення про речення вважалося складовою частиною не граматики, а риторики. Перші дослідження неповних речень ґрунтувалися на логічному підході до синтаксичних одиниць.

Будь-яке просте речення може бути повним або неповним. Поняття-термін неповне речення якоюсь мірою умовне, адже це є підставою для мотивації висновку, що вони недосконалі за однією з тих якостей, які притаманні реченню або становлять відступ від синтаксичної норми на реченнєвому рівні, тобто не зовсім повноцінні структурно, граматично, комунікативно чи функціонально. У цьому зв'язку варто зауважити, що з погляду власне лінгвістичного в мові взагалі немає нічого неповноцінного, недосконалого. Вади чи недосконалості стосуються не мови, а мовлення - саме індивідуального мовлення, в якому більшою чи меншою мірою порушуються мовні норми.

1. Загальна характеристика неповних речень

Неповні речення - це речення, в яких пропущено один чи декілька потрібних для його структури членів, що встановлюється з попереднього речення чи ситуації мовлення.

Неповні речення - це повноцінні спілкувальні конструкції, до того ж, максимально економні, лаконічні, словесно згущені, зредуковані, фрагментарні, стилістично доцільні. Неповними називаються речення, в яких одна з ланок їхньої внутрішньо-синтаксичної будови (один чи кілька членів речення, частина одного із членів речення) не вимовляється (не вербалізується) і втой же час фіксується свідомістю, є повністю або ж достатньо зрозумілою. Наприклад: Вам подобаєтья професія вчителя? - Дуже (І. Вільде).

Неповні речення-своєрідні засоби спілкування. Вдалі сполуки повних і неповних структур створюють своєрідний колорит невимушеного побутового спілкування. Тому неповні речення, як і повні, доцільно розглядати у двох основних аспектах:

1) Консруктивний (формально-граматичний)

2) Комунікативний

На конструктивному рівні сутність багатьох неповних речень пояснюється зсередини, у відриві від контексту, оскільки такі речення є автономні, самодостатні, як от: Уже сонце на небі (Ю. Яновський). На міст! - Крикнув він до вершників. - Через Десну! (О. Копиленко).

У комунікативному плані більшість неповних речень залежить від ситуації, в якій вони побутують, використовуються. Наприклад: Та ні, - заперечила несміливо (І. Вільде). У наведеному прикладі попередні речення не записано, тому зміст діалогу незрозумілий.

Утворенню неповних речень сприяють повні форми позамовного і власне мовного характеру, зокрема в діалогічному мовленні, коли за певних комунікативних ситуацій немає потреби вживати повне речення. До того ж, часто під час спілкування наявні предмети, про які мовиться, у безпосередньому зоровому сприйманні.

Наприклад: Потримай.(Співрозмовник подає сумку).

Реченнєва структура може набути чіткої модальності (прохання, перестороги, вимоги, запрошення), завдяки використанню крім слів, інтонації, виразної міміки, жестів, руху.

І до нині неповні речення трактують по різному. На думку одних учених, неповними є лише такі речення, неповнота яких зумовлюється контекстом чи ситуацією. Неповними вважають речення з відсутнім членом, потреба в якому зумовлюється граматичною структурою даного речення.

Неповні речення зумовлені потребами комунікації, бо дають змогу висловлювати думку економно, без зайвих повторень і водночас зрозуміло. На їх утворення впливають власне мовні та позамовні чинники. Власне мовні чинники ґрунтуються на формах слів, що своєю роллю вказують на семантику та морфолого-синтаксичні особливості неназваних членів.

Позамовними чинниками є ситуація, умови мовлення, міміка жести.

Якщо в повних реченнях усі позиції матеріально виражені, то в неповних, що будуються за тієї самою моделлю, деяких членів речення формально немає, однак утримуються в свідомості, є необхідними складниками і беруть участь в організації неповних речень. Отже, неповні речення є ущільненими варіантами повних. Вони можуть бути двоскладними і односкладними. Наслідком неназваного члена речення є перерваний синтаксичний зв'язок. Наприклад, у конкретній ситуації, зрозумілих для вчителя і учня, цілком природним є використання речень типу: Це твій?(зошит); Це твоя?(книга); Це твоє?(завдання).

Використання займенника в чоловічому, жіночому, середньому роді зумовлюється потребою його узгодження з неназваним членом у роді, числі, відмінку. Найчастіше пропускаються головні члени речення, хоча неповними бути й речення з неназваним будь-яким другорядним членом.

Пропущені члени речення можуть установлюватися:

1) з попередніх і наступних речень, наприклад: Вгорі було небо,заслане сірими хмарами. Помалу пересувалися, то купчилися, то розлазилися - нудні й огидні(Б. Грінченко);

2) з конкретної обстановки мовлення, наприклад: Крик зчинився серед селян:- Тікають! Тікають! Лови!...(Б. Грінченко);

3) зі структури та змісту самого неповного речення, наприклад: А довкола - млисто-бузкова далеч, і золота стерня, і запашний, не отруєний війною вечір (О. Гончар);

Отже, функціонування неповних речень зумовлюється контекстом і ситуацією, а також структурою і змістом самого неповного речення. Саме ці показники взято за основу класифікації неповних речень.

Контекстуальні неповні речення

У контекстуальних неповних реченнях пропущений член відновлюється з контексту (найближчих речень тексту). Причиною пропуску є те, що слово вже вживалося і немає потреби його повторювати. Контекстуальні неповні речення - це такі структури, в яких пропущений член визначається з контексту,переважно з попереднього речення. Найчастіше це речення з неназваним підметом: Був козак Самійло. Ховала губи від поцілунку, хоч знала, що поцілує, втікала від Самійла через кладку, хоч знала, що не втече, боролася з козаком у п'янкому полину, хоч знала, що не оборониться, і народила йому двох соколят - синів...(Р.Іваничук).

Часто в неповних двоскладних реченнях пропущений присудок, наприклад: Придбав він і тепер. За ним - другі, треті (Панас Мирний).

У неповних двоскладних і односкладних реченнях за наявності головних членів можуть бути відсутні другорядні члени, наприклад: Подавай заяву. Салвенко вже подав (І. Рябокляч); Нерідко одночасно пропущені головні і другорядні члени в двоскладних та односкладних реченнях, наприклад: На другий день я мав, гуляючи, купити струни для гітари. На третій - мазь для черевиків (Петро Панч).

Ситуативні неповні речення

У ситуативних неповних реченнях пропущений член відновлюється з мовленнєвої ситуації. Причиною пропуску є те, що всі учасники розмови знають, про що йдеться.

У структурах ситуативних неповних речень пропущений член (головний чи другорядний) не вживається з огляду на ситуацію мовлення, з якої він зрозумілий.

Наприклад, у процесі спілкування двох чи більше осіб часто не називаються зрозумілі для мовців речі, наприклад: Потримай (портфель); Покажи (книгу); Візьми (яблуко); Принеси (стільця).

Часто ці речення використовуються в конструкціях із прямою мовою, наприклад: За тиждень усе село знало вже нового вчителя. Сільська молодь марила ним, а поважні чоловіки казали: - Молодий іще трохи,та нічого (С. Васильченко).

Найширшою сферою використання ситуативних неповних речень є діалогічне мовлення, в якому пропущені головні і другорядні члени, нерідко одночасно. В такому разі неповне речення являє собою рему, наприклад : - Як тебе звуть? - зумисне спитав Дашкович. - Лук'ян Павличок, - сміливо сказав молодий (І. Нечуй-Левицький).

2. Загальна характеристика еліптичних речень

Еліптичне - це речення в яких неназваний член не визначається з контексту та обстановки мовлення, а зумовлюється структурою та семантикою самого речення.

Еліптичні речення розглядають як різновид неповних, але їх специфіка полягає в тому що вони семантично повні,а структурно -неповні.

Дехто з учених трактує їх самостійні речення окремого типу, особливістю структури яких є відсутність дієслівного присудка, що не встановлюється з контексту.

Приклад: "Для нього, для Баглая-молодшого, тут епіцентр життя" (О.Гончар)- у цьому двоскладному реченні не вжитий присудок, що засвідчується наявністю обставини тут, який може бути заміщений дієсловом міститься, перебуває, є. Водночас за інформативною семантикою це речення повне.

За своїм значенням еліптичні речення поділяються на такі групи:

1) Наказові й окличні речення. Семантика відсутнього дієслова, як правило, означає побажання, наказ рухатися, наказ дати щось. Багато з таких речень-побажань стали вже формулами етикету: Коня! Назад! Музику! На здоров'я! Щастя Вам!

2) Речення зі значенням руху: «Та з тим знову перебіжками на берег, на човна й на той бік» (Остап Вишня); «Звісно, куди в таку тьму? -- підтримав котрийсь із шоферів» (О. Гончар); «Люди до неї -- щоб то її по-своєму вітати» (Марко Вовчок).

3) Речення зі значенням говоріння, мовлення: «"Вартуй! Вартуй!" -- з Кирилівської брами. "Вартуй! Вартуй!" -- від Київських воріт» (Л.Костенко); «Ти йому про діло, а він тобі про козу білу» (нар. творчість); «Тоді молодичка до мене: "Дівчино-серденько! Скажи нам усю щиру правдоньку, як душа до душі..."» (Марко Вовчок).

4) Речення зі значенням перебування, існування, місцезнаходження: «Небо Вкраїни над тобою широке, все в вінках із проміння, голубе-голубе...» (В.Сосюра); «Тиша у військах. Жайворонки над військами. І ось нарешті 6.00» (О. Гончар).

5) Речення зі значенням енергійної дії (вдарити, кинути, схопити і т. ін.): «Ну що ж, товариші, давайте звечора приготуємось, щоб зранку не вовтузитись, а зразу за рушниці й по місцях» (Остап Вишня); «А він мене за руку, -- пригорнув і поцілував» (Марко Вовчок); «Ах! -- і руку до грудей, а другу -- до бинди голубої на голові» (А. Головко); «Облизався неборака та меншого в пузо -- аж загуло» (Т. Шевченко).

Хоча для кожного еліптичного речення можна дібрати відповідне дієслово-присудок, не слід уважати, що еліптичне речення є похідним, скороченим варіантом повного. Воно похідне тільки в історичному плані, у сучасній же мові еліптичні речення є абсолютно самостійними синтаксичними утвореннями, не залежними від своїх аналогів -- повних речень. Це відрізняє їх від інших типів неповних речень.

3. Лінгвістичні основи розмежування неповних та еліптичних речень

Найпоширенішими серед неповних речень є:

1) власне неповні. Це контекстуальні й ситуативні конструкції, в яких з певної стилістичної причини (щоб висловитися стисло, без повторення того, про що вже йшлося, що зрозуміле, відоме) не називається, випускається головний член односкладного речення (підмет, присудок) або другорядний член речення. До них належать:

а) неповні двоскладні речення: Осіннє сонце сідало за хмари. Прощаючись з землею, заливало хмари й землю огняним світлом (Панас Мирний) -- неповне двоскладне речення з неназваним підметом (сонце); Вони реготали, мов діти. Вона -- тонко і дзвінко, як молода дівчина. Він -- грубіне, передчасним баском двадцятилітнього парубка (М. Коцюбинський) -- неповні речення з випущеним присудком реготали;

б) неповні односкладні речення:

-- означено-особові неповні речення: Можемо виробляти, що хочеш! Свистіти, співати (О. Гончар);

-- неозначено-особові неповні речення: Зачувши далеку стрілянину, насторожився. Моргуненко (прислухаючись). Десь за річкою. Нібито в Кримці (О. Гончар); Траву дивися вдень, як обсохне, а дівку -- в будень, коли вона боса (Нар. творчість);

-- безособові неповні речення: …Черниша дуже? [поранено] -- В голову, в бік (О. Гончар);

-- інфінітивні неповні речення: …хоч трошки, на один сантиметр підлізти. А там -- круча в прірву (він зна це). На один сантиметр хоч би (А. Головко);

-- номінативні неповні речення: Година… Друга. Старшина біля бійниці жде (М. Нагнибіда);

в) двоскладні й односкладні неповні речення з неназваним додатком або іншим другорядним членом речення: Подавай заяву. Садовенко вже подав (І. Рябокляч); Я не пущу Насті, -- понуро сказав він. -- Ба пустиш! -- Ба не пущу (М. Коцюбинський); Сонце опалило їхні обличчя, вітер висушив шкіру (В. Собко);

Еліптичні речення. Особливий різновид неповних речень, котрі, як і власне неповні речення, бувають двоскладними й односкладними, поширеними, непоширеними, розповідними, питальними й спонукальними. Слово-термін «випущення» (опущення, пропуск) на означення формальної нестачі члена речення в еліптичному реченні вважається невдалим, бо може наштовхувати на думку, ніби в еліптичних реченнях мовець наперед або в процесі мовлення так формує фразу, речення, що свідомо пропускає якусь ланку (член речення) в ній. Однак цього у більш чи менш виразних еліптичних реченнях не буває. Зміст і граматичні форми еліптичних речень дають змогу синонімічно «домислити» в них певний член речення (переважно дієслівний) і при цьому не ускладнити, не зневиразнити обміну думками. В еліптичних реченнях не вербалізується, словесно не виражається:

-- дієслово (найчастіше) із значенням руху, пересування в просторі: Так мати мерщій до хазяїна мене в село одно (Панас Мирний);

-- речення з еліпсисом присудка (або головного члена односкладного речення) переважно спонукальної чи питальної модальності: Води! -- скрикнув смотритель. -- Води! (Панас Мирний); Зброю на землю! -- крикнув сивобородий (О. Копиленко); Тихіше, тихіше, Омеляне… (М. Стельмах); неповне еліптичне речення

-- еліптичні речення без лексично вираженого буттєвого дієслова: Солдати в тривозі (О. Довженко); Уже сонце на небі (Ю. Яновський);

-- речення з еліпсисом дієслова мовлення: Сердито й лагідно: «Ось де він, заволока» (С. Васильченко); Хоч одне слово [скажи, промов]; Нікому ні слова; А він мені на це;

-- інші різновиди еліптичних конструкцій: Іти лиш в хату… [треба] (Т. Шевченко); Пройшло лиш місяців коло двох в тісноті, що ні лягти, ні присісти (А. Тесленко); Пора додому, -- сказала Івга (Панас Мирний); або еліптичні речення з неназваним підметом чи додатком: Зорі сяють: серед неба горить білолиций (Т. Шевченко); -- Значить, свіженького, Давиде, змелемо? -- Вже ж не торішнє (А. Головко).

Від цих еліптичних конструкцій відрізняються (сферою застосування і стилістичною функцією, але не структурою) еліптичні речення, які здебільшого активно використовуються в публіцистичному мовленні, в газетних заголовках: 3 любов'ю до України; 3 новою Конституцією; За рідну мову!; Усе життя з музикою; Перший крок до перемоги; На ваших екранах; Ми всі -- з однієї родини; Погляд із вічності; 3 останньої пошти; Від редакції та ін.

Неповні речення (усіх різновидів, синтаксичних виявів, форм) особливо характерні для мовлення розмовно-побутового, усного й писемного, переважно діалогічного, в якому вони нерідко однослівні: Хто?, Що?, Де?, Куди?, Чому?, Коли?, Тут, Там та ін.

Неповні речення (власне неповні, еліптичні, приєднувальні) формуються під впливом відповідних повних речень. Без асоціації, порівняння з повним реченням неповне речення було б незрозуміле, комунікативно неспроможне. Випущення члена (членів) у неповних реченнях надає розповіді особливо виразної лаконічності, стислості. Будучи вмотивованим стилістично, неповне речення сприймається як максимально природна форма висловлювання. Характер уживання неповних речень у художньо-літературних текстах зумовлюється також жанром твору і певними естетично-стилістичними намірами, завданнями. Вживання їх залежить також від особливостей творчої манери письменника. Будь-яке невмотивоване використання повних речень замість неповних перевантажує вислів, робить його стилістично недовершеним, незручним. Тільки гармонійне поєднання повних і неповних структур є запорукою і виявом мовлення з усіх поглядів найдоречнішого, найбільш зрілого, тобто стилістичного.

В еліптичних реченнях відсутній член, а це завжди присудок, можна відтворити не з контексту чи ситуації, а з самої конструкції речення. Наприклад, із речення А Петро взяв шапку та й з хати однозначно випливає, що мається на увазі дієслово руху: пішов, вибіг, кинувся, вискочив і т. ін. На відміну від контекстуальних, в еліптичних реченнях можна відновити не конкретне пропущене дієслово, а лише тематичну групу, до якої воно належить.

Можливість установлення значення відсутнього присудка забезпечується кількома факторами: а) наявністю членів речення, синтаксично пов'язаних із пропущеним: «Ех! -- вона за рогача і в контратаку» (Остап Вишня). У цьому реченні є підмет вона, який передбачає наявність присудка, і головне -- залежний від присудка додаток за рогача (взялась, ухопилась за рогача), а також обставина в контратаку, яка дає можливість відновити інший однорідний присудок (пішла, кинулася в контратаку), б) лексичним та граматичним значенням залежних від пропущеного присудка слів: «Ми з кумом на зарані підготовані позиції -- в погрібник» (Остап Вишня). Обставини місця на позиції, в погрібник уже передбачають рух; в) однотипністю конструкцій еліптичних речень, обмеженістю їхніх семантичних груп, мовною традицією. Саме традицією можна пояснити той факт, що в реченні На горі -- церква кожен мовець відновить дієслово перебування -- є, стоїть, знаходиться, а не, наприклад, дієслово будується чи горить.

Висновки

Стилістично вмотивоване користування неповними реченнями вагомо засвідчує вміння висловлюватися стисло, точно і найприродніше.

На практичну доцільність еліпсисів (пропусків) слів, зумовлених потребою досягнення стислості і економності у висловленні думки, вперше вказав німецький учений Л. Босс у своїй праці «Еліпсис у грецькій мові» (1702). У 20--30-ті роки XIX ст. відомому німецькому лінгвістові Дж. Рісу здавалось, що еліптичні (неповні) структури вживаються переважно тоді, коли людина перебуває в стані сильного збудження, підвищеної афектації. Нині таке розуміння причин використання пропуску слів видається дещо наївним.

Неповними є речення, в яких одна з ланок їх внутрішньо-синтаксичної будови (один чи кілька членів речення, навіть частина одного з членів речення) не вимовляється (не пишеться), але усвідомлюється, повністю чи достатньо зрозуміла.

Список використаної літератури

1. Сучасна українська мова: Підручник. / за ред.. О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.

2. Лауреати Шевченківської премії. 1962--2001: Енциклопедичний довідник.-- К.: 2001.-- С. 367--370.

3. Мацько Л.І., Сидоренко О.М. Українська мова: Посібник - 2-ге вид. - К.: Либідь, 1996. - 356 с.

4. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Навч. Посібник. - К.: Літера, 2000. - 327с.

Размещено на Allbest.ru