Семантико-синтаксичні параметри безособового вживання особових дієслів у сучасній українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні

УДК 808.3-56

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІ ПАРАМЕТРИ БЕЗОСОБОВОГО ВЖИВАННЯ ОСОБОВИХ ДІЄСЛІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Баган Мирослава Петрівна

Київ -- 2000

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі загального та українського мовознавства Київського державного лінгвістичного університету, Міністерство освіти України

Науковий керівник -- доктор філологічних наук, професор

КОЧЕРГАН МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ,

Київський державний лінгвістичний університет,

завідувач кафедри загального та українського мовознавства

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

ІВАНИЦЬКА НІНА ЛАВРЕНТІЇВНА,

Вінницький державний педагогічний університет ім. М.Коцюбинського, завідувач кафедри української мови;

кандидат філологічних наук, доцент

АЛЕКСІЄНКО ЛЮДМИЛА АНТОНІВНА,

Київський університет ім. Тараса Шевченка, доцент кафедри сучасної української мови

Провідна установа -- кафедра української мови Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова, Міністерство освіти України, м. Київ

Захист відбудеться 19 квітня 2000 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.172.01 в Інституті мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України (01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано 15 березня 2000 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор філологічних наук Озерова Н.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Семантичні передумови безособового вживання особових дієслів у російському мовознавстві вперше визначила Є.М.Галкіна-Федорук.

У дослідженнях останніх десятиліть формально-граматичний підхід до вивчення речення почали поєднувати із семантичним. Такий комплексний аналіз безособових речень був започаткований Н.М.Арват. Семантичну структуру речень вона витлумачила як організований на предикативній основі змістовий комплекс, що є наслідком взаємодії семантичних компонентів і відображає звязок елементів навколишнього світу. Семантико-синтаксичний підхід є досить зручним для порівняльного аналізу різних типів речення, передусім двоскладних і односкладних безособових, породжених лексично тотожними дієсловами. Проте в українському мовознавстві на відміну від російського семантико-синтаксичний потенціал особових дієслів, що можуть формувати предикативний центр безособових речень, зовсім не досліджений. Про безособові речення з особовими дієсловами принагідно йдеться в працях П.С.Дудика, М.Я.Плющ, Г.М.Чирви, Е.Г.Борщ, О.В.Болюх та ін.

Актуальність дослідження семантико-синтаксичних параметрів безособового вживання особових дієслів зумовлена відсутністю в українському мовознавстві комплексного вивчення цього явища, яке передбачає аналіз змін у валентному оточенні особових дієслів, які виконують роль головного члена безособових речень, передусім змін у вираженні семантичного суб'єкта, а також установлення набору напівоблігаторних та облігаторних семантико-синтаксичних компонентів речення. Дослідження інтенційно-валентного потенціалу особових дієслів і закономірностей його реалізації в їхньому безособовому вжитку дасть змогу встановити особливості семантико-синтаксичного моделювання структури двоскладних і односкладних речень, а також систематизувати ці дієслова сучасної української мови як засоби формування безособових речень з імпліцитним суб'єктом та безособових речень з непрямовідмінковою формою вираження семантичного суб'єкта.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження тісно пов'язане з планами науково-пошукової роботи відділу історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України.

Об'єктом дослідження є семантико-синтаксична структура безособових речень, породжених особовими дієсловами.

Мета роботи установити семантико-синтаксичні особливості безособового вживання особових дієслів, зміни в їхньому валентному та детермінантному оточенні. Для реалізації цієї мети розвязано такі основні завдання:

визначено основні лексико-семантичні групи (ЛСГ) дієслів сучасної української мови, що можуть уживатися як безособові, окреслено межі їхнього валентного потенціалу;

проаналізовано зміни у валентному оточенні особових дієслів при їхньому безособовому функціонуванні;

установлено типи семантико-синтаксичної структури безособових речень, породжених особовими дієсловами;

визначено способи вираження семантичного суб'єкта в безособових реченнях, з'ясовано причини його імплікації;

проаналізовано форми непрямовідмінкової реалізації семантичного суб'єкта в безособових реченнях, установлено їхню ієрархію;

установлено конструктивно необхідні (облігаторні) компоненти таких безособових речень;

розмежовано напівоблігаторні та облігаторні поширювачі в семантико-синтаксичній структурі безособових речень, утворених дієсловами різних ЛСГ;

виділено групу дієслівних предикатів ІІ рангу, указано на специфіку семантико-синтаксичної структури сформованих ними безособових речень;

визначено ступені нейтралізації суб'єктного значення в безособових реченнях.

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань роботи використано два основних методи дослідження: описовий і зiставний. Принагідно залучався також метод трансформаційного аналізу.

Матеріалом дослідження послужили дієслова, зареєстровані в Словнику української мови в 11-ти томах як такі, що можуть функціонувати як безособові. Проаналізовано семантико-синтаксичні параметри безособового функціонування близько 800 дієслів. Ілюстративний матеріал дібрано з творів таких видатних українських письменників, як Т.Шевченко, Панас Мирний, М.Коцюбинський, Леся Українка, В.Винниченко, М.Хвильовий, М.Стельмах, О.Гончар, О.Довженко, Г.Тютюнник, Є.Гуцало та ін. Використано також найновіші матеріали лексичної картотеки Інституту української мови НАН України.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві в повному обсязі досліджено семантико-синтаксичні параметри особових дієслів, ужитих у функції головного члена односкладних безособових речень, визначено імпліцитні та експліцитні способи вираження семантичного суб'єкта в них, установлено типи семантико-синтаксичної структури безособових речень, породжених дієсловами різних ЛСГ. Це дало змогу створити цілісне дослідження семантико-синтаксичної структури одного з різновидів безособових речень, виділених за способом морфологічного вираження його головного члена.

Теоретичне значення роботи виявляється в тому, що її висновки й узагальнення збагачують теоретичну й функціональну граматику сучасної української мови, зокрема теорію простого речення, семантико-синтаксичну категорію валентності, проблему синтаксичної сполучуваності, двоскладності та односкладності.

Практична цінність виконаного дослідження. Його матеріали можуть бути використані для написання навчальних підручників та посібників із граматики сучасної української мови, у науково-пошуковій роботі, а також у спецкурсах із теорії двоскладного та односкладного речення. Матеріалами дослідження можна скористатися і в лексикографічній практиці, зокрема для укладання словника лексичної та синтаксичної сполучуваності.

Особистий внесок здобувача полягає в окресленні кола дієслів сучасної української мови, що можуть уживатися як безособові, у визначенні умов такого безособового функціонування та встановленні типів семантико-синтаксичної структури безособових речень, породжених цими особовими дієсловами.

Апробація роботи. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження апробовані на науково-практичній конференції студентського та викладацького складу Київського державного лінгвістичного університету (Київ, 1999) та на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Функціональна граматика" (Донецьк, 1999). Дисертацію обговорено на засіданні кафедри загального та українського мовознавства Київського державного лінгвістичного університету.

Публікації. Основні положення дисертації викладено в чотирьох статтях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації -- 220 с. Список літератури налічує 225 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

семантичний безособовий дієслово непрямовідмінковий

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, проаналізовано її теоретичні засади, визначено об'єкт, мету, завдання та методи наукового дослідження, окреслено джерела фактичного матеріалу, вказано на наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, апробацію її результатів та особистий внесок здобувача.

У першому розділі "Формування особовими дієсловами безособових речень з непрямим суб'єктом" визначено семантичні групи дієслів, що утворюють безособові речення з непрямим суб'єктом, установлено зміни в їхньому семантико-синтаксичному потенціалі, проаналізовано форми непрямовідмінкової реалізації семантичного суб'єкта в безособових реченнях, установлено їхню ієрархію.

Утворення безособових речень з непрямим суб'єктом пов'язане з потребою одночасно вказати на суб'єкта дії чи стану і надати його дії або стану стихійного, мимовільного, неконтрольованого характеру. Вираження семантичного суб'єкта формами непрямих відмінків спричиняє його пасивізацію, а саме перетворення свідомого виконавця дії на неактивного або деміактивного учасника ситуації.

Серед непрямосуб'єктних безособових речень основний тип становлять речення з непрямим суб'єктом у формі орудного відмінка. Він може бути пов'язаний з одновалентними дієсловами породження запаху, двовалентними дієсловами руху фізичних речовин та великою групою дво- і тривалентних дієслів конкретної фізичної дії.

Різні типи безособових речень з орудним суб'єкта в сучасній українській мові формує невелика група одновалентних дієслів із значенням породження запаху, пор.: пахнути, пахтіти, смердіти, воняти (розм.) тощо. Для визначення статусу компонента у формі орудного відмінка, що вживається в таких реченнях, принципово, чи позначуваний запах є питомим для його носія чи набутим. При дієсловах, що в безособовому вжитку позначають породження певними реаліями свого питомого, природного запаху, компонент у формі орудного відмінка кваліфікуємо як суб'єкт породження запаху, тобто як суб'єкт стану, бо він співвідноситься в межах цього суб'єктного значення з називним відмінком, пор.: Пахло воском та ладаном…(Є.Гуцало) Пах віск і ладан; …гостріше запахло рожевим маком (Є.Гуцало) Гостріше запах рожевий мак. Значення суб'єкта стану компонент у формі орудного відмінка має тоді, коли він виражений іменниками, що означають:

реалії рослинного світу, пор.: Пахло в Яблунівці кропивою, бузиною та матіолою (Є.Гуцало); Запахло отруйною чемерицею, іржавим болиголовом… (М.Стельмах);

природні речовини, пор.: ... запахло молоком і димом (М.Стельмах); На печі лише сажею смердить (Є.Гуцало);

страви, продукти харчування, пор.: Пахло …тушкованою капустою, курячою печенею і поросячими драглями (Є.Гуцало); …на все село смерділо вишкварками (І.Нечуй-Левицький).

Компонент у формі орудного відмінка, виражений назвами реалій, які не мають свого питомого природного запаху, не може реалізувати функцію суб'єкта стану. До них належать назви:

конкретних предметів, пор.: Пахло наретом з волока (О.Довженко); А в сторожці пахло …сухими теплими ящиками з-під насіння (Г.Тютюнник);

тварин, пор.: У коморі навіть мишами не пахло (Є.Гуцало); Пахло курми (М.Стельмах);

частин ландшафту, пор.: …стояли жнива, і на майдані пахло полем (М.Хвильовий); Пахне степом; І від розрізаної диньки в машині уже пахне баштаном (О.Гончар);

приміщень, пор.: Пахло склепом (О.Донченко); Пахне лікарнею; Пахне аптекою.

У всіх зазначених вище випадках неможливі формально-семантичні трансформації односкладних безособових речень у співвідносні двоскладні речення, у процесі яких компонент у формі орудного відмінка був би замінений формою називного відмінка в межах суб'єктного значення. Це є свідченням того, що він не пов'язаний валентним зв'язком із предикатом безособового речення, тобто має детермінантну природу. Незважаючи на свій детермінантний статус, цей орудний входить в обов'язкове, або облігаторне, оточення безособово вжитих дієслів із значенням породження запаху, бо надає реченням конструктивної та семантичної завершеності. Він є виразником порівняльно-суб'єктного (Пахло мишами / курми / свиньми тощо) та порівняльно-локативного значення (Пахло лікарнею / льохом / склепом / полем тощо).

Крім облігаторних, у семантико-синтаксичному оточенні безособово вжитих дієслів із значенням породження запаху виділяємо напівоблігаторні компоненти, що доповнюють істотними штрихами характеристику вияву стану, серед яких компоненти у формі від (од) + Род.в. із суб'єктно-локативним значенням (пор.: Від нього й справді тхнуло горілкою (Є.Гуцало); Від мами пахло фермою), від (од), з + Род.в. з локативним значенням -- вихідного пункту поширення запаху (пор.: Од ставка запахло осокою (М.Хвильовий); З кутків тхнуло сирістю), на, в(у) + Місц.в. із значенням локалізації запаху (пор.: На подвір'ї пахло гноєм і молодою травою (М.Стельмах); В коморі пахло борошном і сушеним липовим цвітом (Г.Тютюнник) та давального відмінка іменників і займенників, що конкретизує суб'єкта сприймання запаху (пор.: Василькові запахло теплим вранішнім молоком (Гр.Тютюнник); Із кожного обійстя пахло йому цвітом дерев (Є.Гуцало).

В утворенні безособових речень з орудним суб'єкта активну участь беруть дієслова із значенням руху фізичних речовин. Зокрема дієслова, що вказують на рух газоподібних речовин (віяти, повіяти, заструмувати, задимати, подувати і под.), породжують три типи безособових речень, конструктивно і семантично необхідним компонентом яких виступає суб'єкт дії у формі орудного відмінка, не ускладнений при цьому іншими семантико-синтаксичними функціями. Функцію другого конструктивно необхідного компонента таких речень виконує або валентно зумовлений локатив (пор.: …подихає димом із села (В.Винниченко); До кімнати війнуло прохолодою), або суб'єктно-об'єктний детермінант у формі на, в(у)+Зн.в. (пор.: Подихнуло на Пилипка вільним холодним повітрям (Панас Мирний); Теплим подуло в мене вітерком (Я.Щоголів), або пов'язані між собою посесивними відношеннями суб'єктний детермінант та виражений назвами частин людського організму локатив із значенням кінцевого пункту руху (пор.: Йому в обличчя потягнуло димом; А в ніздрі йому б'є запахом розпареної землі (В.Козаченко).

Дієслова із значенням руху сипучих речовин виконують функцію головного члена лише у двох вищезгаданих типах безособових речень: із валентно зумовленим локативом та суб'єктним детермінантом, пов'язаним посесивними відношеннями з локативом, пор.: …як сипне, як війне снігом у вікна (С.Васильченко); З-за причілка било снігом (О.Гончар) і Йому сипнуло снігом за комір; Йому ліпило снігом в обличчя). Характерно, що крім цих двох типів безособових речень із непрямим суб'єктом у формі орудного відмінка, дієслова руху сипучих речовин зрідка породжують безособові речення з імпліцитним суб'єктом, зберігаючи при цьому валентно зумовлений локатив, пор.: З сивого хмарного неба порошило (Ю.Смолич); Знову посипало з неба.

Дієслова із значенням руху рідин формують лише той тип безособових речень, для якого характерна редукція семантичного суб'єкта, пор.: По ясно-зеленому листю стікало та скапувало на пагорб (В.Дрозд); Потанув сніг, із стріх закрапало (Марко Вовчок). Тенденція до утворення безособових речень із непрямим суб'єктом у формі орудного відмінка зумовлена нечіткістю, розпливчастістю обрисів тих субстанцій, назви яких виконують роль суб'єкта. Рідина на відміну від сипучих та газоподібних речовин сприймаються як конкретна, компактна природна сила, яка через свою очевидність може бути неексплікована в структурі безособового речення.

Характерною ознакою безособового вживання дієслів руху всіх видів фізичних речовин є переважне збереження в семантико-синтаксичній структурі речення локативного компонента, який має досить різноманітну значеннєву та морфологічну реалізацію.

Широко спеціалізуються на утворенні безособових речень із непрямим суб'єктом у формі орудного відмінка дієслова конкретної фізичної дії. У безособовому вжитку вони виступають в оточенні кількох типів синкретичних компонентів, що різною мірою реалізують суб'єктне значення.

Найчіткішу суб'єктну семантику має виражений назвами стихійних природних сил суб'єктно-інструментальний компонент, який утворюється переважно внаслідок безособового вживання двовалентних дієслів із значенням деформаційного, руйнівного та термічного впливу на об'єкт або впливу на зміну його становища, а також тривалентних дієслів, що вказують на переміщення об'єктів, пор.: …бурею задрало один ріг угору (Панас Мирний); Років п'ять тому півсела громом спалило (Ю.Збанацький); Вітром сосни коливало (Л.Первомайський).

Суб'єктна семантика домінує над медіативною в суб'єктно-медіативного компонента, який виражають назви стихійних сил, рідин та інших речовин, що можуть самостійно рухатися, а також у того, що вживається при функціонально безособових тривалентних дієсловах із значенням покриття-наповнення об'єкта за допомогою певного засобу, пор.: Млою-мрякою затягло береги (О.Гончар); Долину застилало синім туманом; Снігом містечко прикрило (О.Манжура).

Слабкий вияв суб'єктного значення мають виражені назвами конкретних предметів та речовин, що не можуть самостійно рухатися, інструментально-суб'єктний та медіативно-суб'єктний компоненти, які зазнають актуалізації при безособовому вживанні тривалентних дієслів конкретної фізичної дії, яку виконують за допомогою певного інструмента чи засобу, пор.: Стьобнуло його гіллям (Г.Тютюнник); У першому ж бою ступню осколком одчикрижило (В.Дрозд); Сволоком якимсь По голові небогу зачепило (І.Кочерга); Пташині гнізда заносило жухлою травою (Г.Тютюнник).

У безособових реченнях, породжених дієсловами із значенням легкого, контактного, рідше деформаційного впливу на об'єкт, суб'єктна семантика орудного відмінка ускладнюється причиновою, унаслідок чого виникає каузативно-суб'єктний компонент. Він виражений пропозитивними іменниками, що засвідчує семантично складну природу таких безособових речень, пор.: …його борщу пахощами полоскотало ніздрі (Ю.Збанацький); Дужим поривом вітру розгорнуло забуту в траві книжку (О.Ільченко); Важким ударом розсікло їй голову (М.Хвильовий). У формуванні безособових речень із каузативно-суб'єктним компонентом зрідка беруть участь тривалентні дієслова із значенням переміщення осіб під впливом зовнішніх обставин (пор.: І з Волги, і з Катеринославщини… голодом …позривало дітей (А.Головко) та покриття-наповнення об'єкта за допомогою певного засобу (пор.: …тільки завіями сухої куряви переповнило степ (О.Гончар).

З цілого ряду причин позиція суб'єкта дії при безособово вжитих дієсловах конкретної фізичної дії може зазнавати формально-граматичної і семантико-синтаксичної редукції, що спричиняється до утворення безособових речень з імпліцитним суб'єктом дії. Серед цих причин:

очевидність, а відтак, семантична надлишковість суб'єктно-інструментального компонента, вираженого обмеженим колом назв стихійних природних сил;

комунікативна потреба у вказівці на специфічні аспекти перебігу дії: спосіб, результативність, час, повторюваність тощо (цей фактор є досить вагомим через те, що дієслова конкретної фізичної дії, що функціонують як безособові, часто марковані за родами дії і супроводжуються детермінантами з відповідним значенням);

тенденція до утворення безособових речень компактної, найзручнішої для сприйняття структури з двома компонентами (синкретичний компонент редукується у зв'язку з актуалізацією детермінантів);

слабкий підрядний зв'язок інструменталя з предикатом речення (цей фактор стосується інструментально-суб'єктного компонента);

наявність у дієслів із значенням переміщення об'єктів достатньої для семантичної повноти безособового речення кількості валентно зумовлених компонентів; вираження суб'єктного компонента стає конструктивно і семантично надлишковим;

невідомість конкретного виконавця дії;

прагнення мовця підкреслити випадковість, мимовільність дії, її залежність від волі вищих надприродних сил, а не від зусиль конкретного суб'єкта;

неможливість вираження суб'єктів-істот формою орудного відмінка, бо вона вказує на стихійність, мимовільність дії, а дія істот відзначається цілеспрямованістю, свідомим підходом.

Безособові речення, у яких замість синкретичних компонентів вжито детермінанти з квалітативним, темпоральним, локативним та квантитативним значеннями мають високий рівень завуальованості суб'єктної семантики.

Суб'єктний детермінант ускладнює семантико-синтаксичну структуру безособових речень посесивними відношеннями з об'єктом дії, вираженим назвами частин людського тіла, пор.: Мені пошкодило ногу; В боях на Дніпрі Еріху розтрощило ліву руку (В.Собко).

Для найменш продуктивного типу безособового вживання дієслів конкретної фізичної дії характерна імплікація не тільки суб'єкта, але й об'єкта дії. Редукція об'єкта засвідчує часткову втрату дієсловами акціональності та їхнє функціональне наближення до дієслів стану, пор.: Сім погод надворі: сіє Obj, віє Obj, мутить Obj, крутить Obj, рве Obj, зверху ллє Obj, знизу мете Obj (Нар. творчість); Пішли чорні бурі… Намете Obj, нагорне Obj і в колодязь (О.Гончар).

Дієслова кількісно невеликої ЛСГ із значенням зміни фізичного та психологічного стану, зокрема такі, як легшати, полегшати, погіршати, покращати, поважчати, повеселішати, посумнішати, спокійнішати тощо, породжують безособові речення з давальним суб'єкта. Характерною семантико-синтаксичною ознакою цих дієслів є одновалентність. Вони мають лише один валентно пов'язаний компонент із функцією суб'єкта стану, який при їхньому безособовому вживанні зазнає часткової формально-граматичної нейтралізації -- із зони називного відмінка він переміщується в зону давального відмінка. Вираження суб'єкта стану формою давального відмінка дає змогу підкреслити пасивність особи-суб'єкта. Напр.: На другий день Костеві погіршало (В.Винниченко); Аж повеселішало чоловікові (М.Стельмах); З кожним словом почував, як йому спокійнішає (Є.Плужник).

Семантичної і синтаксичної завершеності безособовим реченням, утвореним дієсловами зміни фізичного та психологічного стану істот, надають напівоблігаторні детермінанти кількісної, локативної та темпоральної семантики, які вказують на різні аспекти змін цих станів, але не з'ясовують їхнього мотиваційного підґрунтя. Семантика таких детермінантів узгоджуються з типовою для аналізованих безособових конструкцій семантикою неконтрольованості, непідвладності фізичного чи психологічного стану суб'єктові-істоті. Напр.: От нашій Ївзі на душі так повеселішало… (Г.Квітка-Основ'яненко); Оленці трохи полегшало (Л.Письменна); Пізнього вечора Фросині погіршало (М.Стельмах).

Безособові речення з непрямим суб'єктом у формі родового відмінка становлять високопродуктивний тип речень у сучасній українській мові. Родовий суб'єкта вживається за наявності заперечення в безособових ґенітивно-заперечних реченнях та партитивного відтінку в безособових ґенітивно-квантитативних реченнях.

Безособові ґенітивно-заперечні речення породжує обмежене коло власне-екзистенційних дієслів (пор.: бути, існувати, водитися, відбуватися, утворюватися, з'являтися тощо) та надзвичайно велика кількість невласне-екзистенційних дієслів, що належать до ЛСГ фізичних процесів, вияву ознаки, руху, сприйняття, фізичної та інтелектуальної діяльності людей (пор.: блимати, рости, сіріти, горіти, чутися, помічатися, зголошуватися, працювати тощо). Досить широким є також діапазон лексичного наповнення екзистенційного суб'єкта. Його виражають назви істот, конкретних предметів, просторових понять, фізичних речовин, абстрактних явищ, субстантивовані назви дій та процесів. Цей компонент має здебільшого відтінок узагальненості, неозначеності, у створенні якого беруть участь заперечні та неозначені займенники, пор.: …як би чогось не трапилось! (В.Чемерис); А втім, нічого подібного ніколи не було (М.Хвильовий); Нікого знайомого серед учасників конференції не виявилось; У під'їзді не горіло жодної лампочки.

Характерною семантико-синтаксичною ознакою безособових ґенітивно-заперечних речень з родовим суб'єкта є вживання локатива або темпорального чи суб'єктного детермінантів, пор.: Котроїсь ночі не стало на озері лебедів (О.Гончар); Матері вже не було (М.Хвильовий); Батька в нього нема (В.Яворівський). Ґенітивно-заперечні речення, порівняно з іншими типами безособових непрямосуб'єктних речень, відзначаються найширшим діапазоном семантичного та формально-граматичного вираження суб'єктного детермінанта. Він реалізує в таких реченнях семантику суб'єкта володіння (пор.: І ніякого багатства в мене нема… (Є.Гуцало), суб'єкта-адресата (пор.: …Костеві не досталось ні одної цигарки (В.Винниченко); суб'єкта сприйняття (пор.: …для нього ніяких таємниць не існувало (Є.Гуцало), суб'єкта множинного стану (пор.: Я був би радий, … щоб між вами не було ніяких непорозумінь (Є.Гуцало), конкретного суб'єкта буттєвої ситуації (З ним у Вас ніколи не буде проблем; …з нього не вийшло героя чи генія (Є.Гуцало).

В утворенні ґенітивно-квантитативних речень активну участь беруть дієслова на позначення кількісних змін (пор.: побільшати, поменшати, прибути, убути тощо) та дієслова із словотвірним значенням кумулятивності (пор.: набігти, наринути, понаїжджати, напбдати, налипнути тощо). Ці речення також мають певний відтінок буттєвості, оскільки до їхньої семантико-синтаксичної структури входять детермінанти з тими самими значеннями, що й до семантико-синтаксичної структури ґенітивно-заперечних речень, пор.: Намножилося на Україні пісень, круків і вовків… (В.Яворівський); Кажуть, меншає на світі солов'їв (О.Гончар); …з кожним роком їх дерев чомусь меншало (Є.Гуцало); У людей поменшало романтики (З газети).

Лексичне вираження суб'єкта кількісних змін практично не має обмежень. Його типовою морфологічною ознакою є вираження переважно формою множини родового відмінка. Такий суб'єкт нерідко має синкретичну, негомогенну природу. Оскільки ґенітивно-квантитативні речення крім дієслів на позначення кількісних змін породжують дієслова інших ЛСГ, об'єднаних словотвірним значенням кумулятивності, то їхній суб'єктний компонент поєднує семантику суб'єкта кількісних змін і суб'єкта буття, дії або стану, пор.: Поз'їздилося їх шляхтичів з усієї околиці (Г.Хоткевич); Огірків цього року вродило!

Безособові речення з непрямим суб'єктом у формі знахідного відмінка становлять продуктивний, але лексично обмежений тип речень, утворюваних особовими дієсловами, які на рівні свого переносного значення виражають фізичний чи психологічний стан істот. Вони охоплюють дієслова конкретної фізичної дії із значенням деформації (пор.: скособочити, перехнябити, колоти тощо), руйнації об'єкта (пор.: зламати, рознести, розтрощити тощо), впливу на нього з метою зміни його положення (пор.: перехитувати, тіпати, теліпати тощо), легкого доторкового впливу на об'єкт (пор.: обгорнути, звіяти тощо), термічного впливу на нього (пор.: пекти, палити), тиснення-давлення (пор.: здушити, придавити, стиснути тощо) та нанесення удару по об'єкту (пор.: полоснути, стукнути, вдарити тощо). Метафоричному переосмисленню цих дієслів сприяє їхня змістова місткість, стилістична маркованість, словотвірні значення раптовості, інтенсивності дії та обмеженості її в часі.

Знахідний суб'єкта стану відзначається ознаками пасивності, фінальної спрямованості стану істоти на саму себе. Він виникає на основі об'єктного компонента метафорично вжитих дієслів конкретної фізичної дії. У безособових реченнях його суб'єктність увиразнюється тому, що він потрапляє в зону лівобічної валентності предиката і залишається єдиним валентно зумовленим субстанціальним компонентом.

У метафоричному безособовому вжитку дієслова конкретної фізичної дії часто зберігають й інші валентно зумовлені компоненти, зокрема дієслова із значенням нанесення удару, деформації -- інструменталь (пор.: Мене ж просто різонуло по серцю ножем (П.Загребельний); У голові мене мов залізом розпеченим шпигонуло (М.Коцюбинський), а дієслова із значенням переміщення об'єкта -- локатив (пор.: Нас тягло до лісу (О.Досвітній). Якщо перший із них увиразнює експресивний і змістовий ефект від метафоричного переосмислення дієслова, додатково вказуючи на якісну специфіку фізичних відчуттів, їхню інтенсивність, посилюючи експресивність конструкції, то другий часто набуває деліберативного відтінку і виступає необхідним компонентом для вираження специфіки психологічного потягу істот до певної діяльності взагалі, пор.: …мене з дитинства тягло до малювання (Ю.Збанацький); …аж доки Петра Малинюківського, великого співця хутірського, не потягло на пісню (Гр.Тютюнник). Отже, з одного боку, дієслова конкретної фізичної дії у функції вторинних предикатів стану зберігають своє валентно зумовлене оточення, а з іншого -- виявлять функціональну подібність до безпосередніх предикатів стану. Ця подібність виявляється в актуалізації детермінантів міри й часу в безособових конструкціях на позначення фізичних відчуттів (пор.: …а трусить її так, що й сказати не можна (Г.Квітка-Основ'яненко); А тут на додачу в паху Йоньку так жальнуло, мов старою кропивою (Г.Тютюнник); Отак із місяць мене пошпигало (В.Чепіга) та детермінантів міри й причини -- у конструкціях, що передають психологічний стан, пор.: Одарку так скалатнуло, що вона мало …не врізала дуба з переляку (Ю.Збанацький); …старого Бриля з переполоху тіпонуло (Ю.Смолич); Кононенко кипів, його аж перехитувало від злості (Я.Гримайло).

Функціонування безособових речень із непрямим суб'єктом у місцевому відмінку зумовлене образністю, стилістичною маркованістю відповідних двоскладних конструкцій, у яких назви просторових реалій та частин людського організму виступають у нетиповій для них позиції прямого суб'єкта. Вираження цих реалій формою місцевого відмінка дає змогу увиразнити їхню пасивність, нейтралізувати властиву двоскладним реченням образність.

Найвищий рівень суб'єктного значення зберігає виражений назвами просторових реалій суб'єктно-локативний компонент, який чітко співвідноситься з прямим суб'єктом відповідних двоскладних конструкцій і вживається при дієсловах зміни стану просторових реалій за рівнем наповнення. Напр.: Порожніє в хаті, пустіє і в коморі, і на дворі, бо сказано, без хазяїна двір плаче (І.Нечуй-Левицький); …у вагоні нарешті попросторішало (А.Головко). До цих дієслів функціонально уподібнюються дієслова емоційного стану, зміни якісного стану чого-небудь за кольором. Напр.: І якось аж похмурнішало на фермі (І.Цюпа); …без свекра якось і в господі посумнішало (М.Кропивницький); …білі подушки існують лиш для того, аби від них світлішало в хаті (В.Земляк); На сході вже зарожевіло (В.Сосюра); На вигоні зазеленіло.

Більшою мірою суб'єктна семантика нейтралізована в місцевого відмінка, вираженого назвами частин людського організму. Безособові речення з локативно-суб'єктним компонентом утворюються за допомогою невеликої групи дієслів, що виражають фізичний стан істот, пор.: боліти, щеміти, нити, ятритися тощо. Такі речення є полісуб'єктними, оскільки крім локативно-суб'єктного компонента, що вказує переважно на локальну зосередженість фізичного стану істоти, мають у своєму складі суб'єктний детермінант, який позначає особу -- носія фізичного стану. Напр.: Петрусь відчув, як у нього ниє в лікті (І.Багмут); Спочатку навіть в жижках йому терпло… (О.Гончар); У мене… в горлі пересохло… (Панас Мирний).

Для всіх безособових речень із непрямим суб'єктом у формі місцевого відмінка характерне використання детермінантів причинової або кількісної семантики, пор.: Від снігу і в хаті посвітлішало (О.Гончар); Чи то від полудневої спеки, чи то від смоляного духу, що йшов од розплавленого асфальту, …в голові запаморочилось (Є.Гуцало); В її кімнаті зовсім потемніло… (М.Хвильовий).

У другому розділі "Особові дієслова як предикати безособових речень з імпліцитним суб'єктом" проаналізовано семантико-синтаксичні параметри вживання дієслів, що формують безособові речення з імпліцитним суб'єктом.

Безособові речення з імпліцитним суб'єктом -- це речення, суб'єктний компонент яких на семантико-синтаксичному та формально-граматичному рівнях зазнає повної редукції. У сучасній українській мові їх послідовно породжують лише дієслова, що передають природні процеси, звучання та дієслова із значенням виникнення чогось. Незважаючи на те, що семантичний діапазон цих дієслів дуже вузький, зумовлені ними безособові речення є досить поширеними.

Утворенню безособових речень з імпліцитним суб'єктом сприяє природний характер дій чи станів, виконавець чи носій яких очевидний, бо його виражає вузьке коло назв природних сил та об'єктів. Серед комунікативних причин основною є прагнення мовця передати дії чи стани як стихійні, мимовільні, непідвладні людині. До менш істотних факторів, що зумовлюють повну редукцію суб'єкта, є його невідомість, неочевидність для мовця (при дієсловах звучання) і семантична надлишковість (при предикатах ІІ рангу).

Імплікація суб'єкта спричиняє актуалізацію обставинних детермінантів, які надають безособовому реченню семантичної і синтаксичної завершеності, сприяють певній означеності, окресленості суб'єкта, але не заступають його. Характерно, що найширший семантичний діапазон обставинних детермінантів використовується саме в безособових реченнях з імпліцитним суб'єктом. Вибір напівоблігаторного обставинного детермінанта не є довільним. Семантичної та конструктивної завершеності безособовому реченню надає той із них, значення якого найбільш пов'язане із семантикою предиката. Так, зокрема, предикативний центр безособових речень, виражений дієсловами, що вказують на появу денного світла, стан неба і вияв стихії, поширює здебільшого детермінант локативної семантики, пор.: Надворі виднішало та прояснювалося (І.Нечуй-Левицький); Тільки блискало у хмарах, та ревли із гір потоки (П.Тичина); Дієслова на позначення опадів та температурних змін породжують безособові речення з темпоральним або квантитативним детермінантом, пор.: Після утрені, як верталися з вербою, дуже потепліло (О.Стороженко);
… хляпало зрання, і не було найменшої можливості вийти з хати (Г.Хоткевич); Парить, так парить! (Панас Мирний); …погримить, часом трохи побризка та й розійдеться (М.Кропивницький). Детермінантний компонент цільової семантики широко використовується в безособових реченнях, предикатами яких виступають дієслова, що вказують на стан неба, пор.: Надворі хмариться чи на дощ, чи на вітер (С.Васильченко); Вчора зовсім було насупилося на дощ..._. (М.Кропивницький). Відзначається послідовністю вживання детермінант міри в безособових реченнях, утворених дієсловами на позначення пов'язаних з людською діяльністю природних процесів, в інтенсивності яких зацікавлена людина, пор.: родити, клювати, посходити. Напр.: …ніде було так не родило, як там де я сіяв (О.Довженко); На світанку найкраще клює (Л.Письменна).

Дієслова ЛСГ звучання формують 7 типів семантико-синтаксичної структури безособових речень з імпліцитним суб'єктом. Зокрема дієслова звучання навколишнього середовища, звукового вияву тварин, звучання як наслідку руху, руху та припинення звучання породжують здебільшого безособові речення з локативним детермінантом, пор.: Зашуміло в зелених гаях, загримало, загуло (М.Хвильовий); У небі закурликало (О.Довженко); За вікнами зачовгало (Г.Тютюнник); …хтось тюгукнув…і покотилося левадами, луками (Г.Тютюнник); В аудиторії стихло. Дієслова, які вказують на звучання, що є наслідком механічної дії, виконуваної за допомогою конкретних предметів, пов'язуються в безособових реченнях з валентно зумовленим інструменталем (пор.: …і в цей момент по ній пляшці дзикнуло кулею (О.Гончар) або детермінантом із семантикою міри, кількості (пор.:…вночі гупнуло так, що півнеба зайнялося (Г.Тютюнник); В ту ж саму хвилю з яру бабахнуло ще два рази (Г.Тютюнник). Дієслова звучання навколишнього середовища, а також ті, що, передаючи звучання, позначають час, утворюють безособові речення з темпоральним детермінантом, пор.: Під вечір загуло, заторохтіло; З башти продзвонило дванадцять (М.Коцюбинський); …вже й одиннадцять прокукало (О.Стороженко). Дієслова із значенням звукового вияву тварин при метафоричному перенесенні назви одного звукового вияву на інший за подібністю формують безособові речення з квалітативним детермінантом, пор.: То заллється солов'єм, то совою завиє, то півнем закукурікає (Г.Тютюнник). До складу семантико-синтаксичної структури безособових речень, утворених за допомогою дієслів ЛСГ людського мовлення, входять об'єкт та локативний детермінант (пор.: "Неув'язка вийшла… Буде заплачено," -- пробубоніло з будки (О.Гончар); "Хто йде?"-- крикнуло в долину (П.Тичина), а в семантико-синтаксичній структурі речень, зумовлених дієсловами звучання як наслідку руху із словотвірним значенням завершеності, якого надає префікс про-, здебільшого немає жодного поширювача (пор.: Двоє верхівців промчали шляхом. Протупотіло, завмерло (О.Гончар); Свистить -- лягай, просвистіло -- вставай (Г.Тютюнник).

Окремий тип безособового вживання особових дієслів формують екзистенційні дієслова із значенням виникнення чого-небудь, які в реченні функціонують як предикати ІІ рівня, тобто поєднуються із суб'єктом пропозитивної семантики. Такий суб'єкт послідовно зазнає редукції, що спричиняє утворення безособових речень з високим рівнем завуальованості суб'єктного значення, пор.: Вийшло так, що прибуткові маршрути дісталися приватникам, а збиткові залишили автотранспортним підприємствам (З газети); У сім'ї Вихорів повелося так, що Йонька вважав себе за хазяїна двору (Г.Тютюнник). Семантично і конструктивно необхідним компонентом у цих безособових реченнях стає квалітативний детермінант, який узагальнено вказує на ознаки ситуації, названої функціонально безособовим дієсловом, пор.: А що? На моє вийшло! -- радів Андрій (С.Васильченко); Виходило непогано; Бачиш, як повернулося… (В.Дрозд).

Кілька тематичних підгруп дієслів за зразком основної моделі беруть участь у формуванні безособових буттєвих речень розширеної семантико-синтаксичної структури з напівоблігаторними темпоральним та суб'єктним детермінантами, пор.: І смішно, й зворушливо було бачити, як стоїть він Усман десь на узліссі… І, добувши лист, радісно "читає". Так тяглося тиждень чи й два (О.Гончар); Так було, коли Нюра ще рахівникував у колгоспі, так тривало й тепер, відколи вийшов на пенсію (Гр.Тютюнник); Як тепер між ними складеться? (О.Гончар); Не люблю тих, у кого так ведеться, що хата й три дні не мететься (Є.Гуцало).

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

У додатках подано ЛСГ дієслів, що можуть функціонувати як безособові, а також узагальнювальні таблиці семантико-синтаксичних параметрів їхнього безособового вживання (за кількісними показниками, морфологічним та лексичним вираженням суб'єкта, характером змін семантико-синтаксичного потенціалу).

ВИСНОВКИ

4. Вираження семантичного суб'єкта формами непрямих відмінків спричинило його пасивізацію, суть якої полягає в перетворенні свідомого виконавця дії на неактивного або деміактивного учасника ситуації. Форма орудного відмінка є основним морфологічним засобом його реалізації в непрямосуб'єктному безособовому реченні. Вона репрезентує здебільшого негомогенну суб'єктну семантику, ускладнену значенням граматичної форми або значеннями інших компонентів речення.

Високопродуктивний тип безособових речень становлять також речення з родовим суб'єкта. Необхідною умовою їх утворення є наявність заперечення або кількісної семантики та відтінку неозначеності, неконкретності в суб'єкта. Подібно до орудного родовий суб'єкта також передає негомогенну семантику. Лексично обмеженими є безособові речення з давальним і знахідним суб'єкта.

Характерними ознаками цих непрямовідмінкових форм вираження суб'єкта є лексичне наповнення їх назвами істот та переважна позиція в зоні лівобічної валентності предиката, унаслідок чого вони реалізують гомогенну суб'єктну семантику пасивного носія стану. Крайню периферію засобів вираження непрямого суб'єкта в безособових реченнях становить місцевий відмінок. Лексично представлений назвами частин людського тіла та просторових реалій, він різною мірою поєднує в собі семантику суб'єкта стану та локатива.

5. Утворенню речень з імпліцитним суб'єктом сприяє природний характер дії чи стану, суб'єкт яких нерідко буває очевидним. Серед комунікативних причин основною є прагнення мовця передати дії чи стани як стихійні, мимовільні, непідвладні людині.

До менш важливих факторів, що зумовлюють семантико-синтаксичну та формально-граматичну редукцію суб'єкта, є його невідомість, неочевидність для мовця (при дієсловах звучання), семантична надлишковість (при предикатах ІІ рангу), а також комунікативна потреба акцентувати на таких додаткових параметрах дії, як інтенсивність, результативність тощо і одночасне намагання уникнути громіздкості речення (при дво- і тривалентних дієсловах).

6. Зміни, яких зазнає семантико-синтаксичний потенціал особових дієслів у безособовому вжитку, мають три вияви: звуження, вирівнювання та розширення. Напрямок цих змін залежить від обсягу валентної рамки дієслова і відбиває загальну тенденцію особових дієслів до утворення безособових речень з двома непредикатними компонентами.

7. Типовим явищем для сучасної української мови є безособове вживання дієслів на рівні їхніх переносних значень. Найширші параметри метафоричного використання мають дієслова ЛСГ природних процесів, зміни якісного стану, конкретної фізичної дії, що активно вживаються для вираження мимовільного, непідвладного людині фізичного чи психологічного стану. З одного боку, ці дієслова у функції вторинних предикатів стану зберігають своє валентне оточення, яке увиразнює експресивний та змістовий ефект від метафоричного переосмислення дієслівної семантики, а з іншого боку, виявляють семантико-синтаксичну подібність до власне-дієслів на позначення фізичного та психологічного стану істот.