Словотвір прислівника

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Кафедра української мови

Реферат

з української мови

Словотвір прислівника

студентки групи А-33

факультету іноземних мов

Атаманчук Ольги Ігорівни

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент

Ципердюк Оксана Дмитрівна

Івано-Франківськ 2013

Зміст

Вступ

Розділ 1. Прислівники

1.1 Прислівники іменникового походження

1.2 Прислівники прикметникового походження

1.3 Прислівники займенникового походження

1.4 Прислівники дієслівного походження

Розділ 2. Явище адвербіалізації

Розділ 3. Суфіксальний, префіксально-суфіксальний і префіксальний способи творення

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Слово - дуже важлива мовна одиниця. Воно широке у побудові своєї форми, глибоко наповнене змістом та гнучке у своїх різноманітних функціях. Його можливості виконувати комунікативно-виразові вимоги мовців потенціально невичерпні і необмежені. Велика складність і місткість слова обтяжує його та створює сплетіння численних словоутворюючих властивостей, по-різному пов'язаних з різними фактами мовного буття. Слово, безперечно, дуже складна одиниця і в своїй формі і в семантичній сутності.

Різні слова по-різному виявляють свої властивості та по-різному пов'язуються з іншими словами та цілими мовними контекстами. Слово як номінативна одиниця у своєму значенні служить для вираження інтелектуального та емоціонального поняття [2, 945]. Це саме й робить таку одиницю самостійною в найбільш характерних рисах. І через те його треба розглядати в системі мовних одиниць, що служать носіями окремих складників комунікативно-виразового акту.

Слово не ізольоване від інших одиниць, як і від іншого мовного контексту, і не замкнене в собі. Всі слова взаємопов'язані і за формою, і за змістом та співвідносяться між собою [3, 124-125]. Кожне слово посідає своє місце у лексичному запасі мови, а всі разом вони творять її лексичну систему, певним чином організовану, та становлять велику цілість, на якій утримується складна мовна побудова.

Розділ 1. Прислівники

слово прислівник іменниковий суфіксальний

1.1 Прислівники іменникового походження

Творення прислівників від іменників буває двох видів:

а) прийменникове творення (частіше);

б) безприйменникове творення (рідше).

Прийменникове творення.

Чимало прислівників української мови походять від форм непрямих відмінків іменників з прийменниками, тобто від тих форм іменників, які залежать від дієслів (адже прислівник відноситься найчастіше до дієслова).

1. Від форм родового відмінка однини з прийменниками-префіксами до-, з- (с-), за-, а також з двома прийменниками та з займенником що:

а) з прийменником-префіксом з- (с-): збоку, зверху, звіку, згори, ззаду, знизу, знадвору, зсередини, зозла, здаля, спочатку;

б) з прийменником-префіксом за-: завтра (з «за утра»), загодя, завчасу;

в) з прийменником-префіксом до-: довіку, довкола, додому, додолу, до останку, дотла, дощенту;

г) з двома прийменниками-префіксами: вдосвіта, знадвору, спідсподу (із з- під д) зі займенником що: щодня, щоранку, щотижня, щороку.

д) зі займенником що: щодня, щоранку, щотижня, щороку.

2. Від форм знахідного відмінка однини з прийменниками-префіксами в-(у), за-, на-, над-, по-, а також з двома прийменниками:

а) з прийменником-префіксом в- (у-): вбік, вголос, вволю, вглиб, вгору, вдень, вниз, вплав, впору, впоперек, вподовж, всмак, вщент;

б) з прийменником-префіксом за-: завдовжки, завширшки, заздалегідь, залюбки, заміж, заочі, зараз;

в) з прийменником-префіксом на-: навгад, навздогад; назад, навідріз, навиліт, навскіс, нагору, назустріч, напам'ять, наперекір, наполовину, наприклад, насилу [1, 75-97].

1.2 Прислівники прикметникового походження

Прислівники прикметникового походження в сучасній українській мові становлять найбільш продуктивний тип. Найбільшу групу в складі прислівників, утворених від прикметників, становлять прислівники на -о, що утворюються від називного відмінка якісних прикметників середнього роду не членної форми: актуально, бадьоро, весело, грамотно, давно, красиво, ніжно, чисте, фанатично, задумливо, темно, тихо, тепло. Прислівники цього типу мають невідмінювані ступені порівняння [4, 97-104].

Значна кількість прислівників утворюється також від не членної форми прикметників у сполученні з прийменником:

а) від форм родового відмінка однини давніх коротких (не членних) прикметників з прийменником: звисока, здавна, здалека і здалеку, згарячу, спроста;

б) від форм давального відмінка не членних прикметників чоловічого-середнього роду: помалу, потиху, потроху;

в) від форм давального відмінка відповідних членних прикметників і займенників: по-батьківському, по-козацькому, по-діловому, по-книжному, по-домашньому, по-старому, по-новому, по-доброму, по-хорошому; по-нашому, по-вашому, по-їхньому;

г) від форм знахідного відмінка однини з прийменником: востаннє, вручну, заново, наново, нарізно, напевне, нашвидку, наспіх;

д) від форм місцевого відмінка з прийменником на: напоготові [5, 30-33].

1.3 Прислівники займенникового походження

Головні способи творення такі:

а) сполучення займенникових основ з прийменниками-префіксами: доки, досі, доти, звідки, звідти, навіщо, надто, занадто і ін.;

б) сполучення первісних займенникових основ з прийменниками-префіксами: відколи, відтоді, відтак, відтам, звідусюди, повсюди і ін.;

в) сполучення первісних займенникових прислівників з частками: десь, колись, кудись, ніяк, якось-то, коли-небудь і ін.;

г) повторення однакових і різних прислівників: де-де, де-не-де, коли-не-коли, десь-інде, десь-інколи, так-сяк, туди-сюди і ін.;

д) вживання суфіксів, які надають словам здрібніло-пестливого відтінку значення: осьдечки, тамечки, тутечки і ін. [4, 120-125].

1.4 Прислівники дієслівного походження

Прислівники дієслівного походження в українській мові становлять невелику групу. Творяться вони різними способами. Від дієслівних основ прислівники творяться за допомогою різних афіксів, наприклад: гопки, мовчки, пошепки, напомацки, досхочу, сторч, всупереч.

За допомогою закінчення колишньої форми орудного відмінка двоїни -ма (-ома) утворені такі прислівники: дарма, жартома, крадькома, сидьма [6, 74].

Від колишніх нечленних активних дієприкметників теперішнього часу жіночого роду утворилися такі прислівники: сидячи, держачи, крадучись і ін.

Від колишніх прикметників жіночого роду утворені прислівники типу загодя, нехотя; від префіксових форм колишніх дієприкметників утворені за допомогою суфікса -ки такі прислівники: навсидячки, навстоячки.

Розділ 2. Явище адвербіалізації

У сучасній українській літературній мові спостерігаються активні процеси переходу інших частин мови в прислівники і прислівників в інші граматичні категорії.

Процес переходу інших частин мови в прислівники називається адвербіалізацією (від латинського adverbium - придієслівник, буквально «від дієслова») [2, 289].

Процес адвербіалізації в українській мові відбувався і відбувається безперервно, охоплюючи в тій чи іншій мірі всі повнозначні частини мови. Найбільш активно адвербіалізуються іменники в непрямих відмінках і прикметники. Також активно переходять у прислівники і дієприкметники.

Слова, що переходять у прислівники, втрачають свої колишні граматичні значення. Внаслідок утрати граматичних значень затемнюється морфологічна структура прислівника: в ньому перестають виділятися окремі морфеми, відбувається лексикалізація, коли функція слова в мові визначається словом в цілому, а не його складовими частинами. Перш за все втрачають своє значення і перестають виділятися закінчення і прийменники.

Широка за обсягом семантика іменників і різноманітність їх синтаксичних функцій у реченні спричиняються до того, що вони мають найбільше точок зіткнення з іншими частинами мови. Іменник, виступаючи в ролі прислівника, набуває його морфологічних ознак і синтаксичних функцій. При цьому послаблюється основна семантична ознака іменника - предметність, а разом з цим послаблюються і втрачають свою силу граматичні ознаки іменника. Таким чином, іменникова форма застигає і переходить у категорію прислівників. Іменникова форма, трансформуючись у прислівник і залишаючись однозвучною з іменником, утворює своєрідний омонім, який може виступати в функції двох частин мови. Особливо активно переходять у прислівники відмінкові форми іменників з прийменниками, а також і без прийменників. Наприклад: Його очі бігли кудись наперед, назустріч мурованим стінам (М. Коцюбинський) [ 8, 134-138].

У функції як іменника, так і прислівника можуть виступати, наприклад, такі слова: сила, час, сором, пора, шкода, лихо, добро і ін. Але треба пам'ятати, що не в усіх стилях мови можлива диференціація семантичних особливостей цих слів. Такі слова, як страх, сила, сміх, можуть виступати в функції прислівників в творах художньої літератури. Наприклад: «Вид цікавий! Страх і сміх було дивитись!» (Л. Українка); «Погано дуже, страх погано» (Т. (Шевченко); «Здалося їй, що він страх блідий і вимучений» (Марко Вовчок); «І нащо йому така сила грошей здалася?» (Панас Мирний). У цих реченнях ми маємо емоціональну підкресленість [7].

Іменникові форми легко створюють прислівники в конструкціях з прийменниками: взимку, навесні, вперед, вголос, внизу, зверху, удень, насилу, назустріч, услід та ін. Наприклад: Внизу, мов дно висохлого моря, розкинулось величезне плато (О. Гончар); Батальйон посувався вперед (О. Гончар); А то думають, думають, ні вголос, ні мовчки (Т. Шевченко); Під ним коник вороненький насилу ступає (Т. Шевченко).

Найбільш продуктивним у сучасній українській мові є творення прислівників від форм родового, знахідного та орудного відмінків іменників з прийменниками в (у), на, над, з, до, наприклад услід, вгору, наверх, надвечір, згори, до зарізу.

У сучасній мові активний і оригінальний процес перетворення займенників у прислівники. Наприклад, займенник все може виступати б функції прислівника із значенням, близьким до «безперервно», «довго».

В значенні прислівників виступають також цілі стійкі словосполучення. Такі сполучення називаються прислівниковими, наприклад: час від часу, рука об руку, слово за слово, крок за кроком [5, 115-120].

Прислівники, втрачаючи значення ознаки дії або якості, можуть переходити в інші частини мови - прийменники, сполучники, частки, вставні слова.

Розділ 3. Суфіксальний, префіксально-суфіксальний і префіксальний способи творення

У сучасній українській мові прислівники утворюються здебільшого афіксальним способом, зокрема суфіксальним (сумний сумно, рабськи, мовчки), префіксально-суфіксальним (батьківський по-батьківському, вовчий по-вовчи) і префіксальним (завтра позавтра, глибоко неглибоко). Префіксальне творення - це синхронне внутрічастиномовне словотворення. Найхарактерніший цей спосіб для дієслів, що мають специфічні дієслівні префікси. Іменникові і прикметникові префікси об'єднують у групу іменних. У прислівниках словотворчими є переважно іменні префікси, хоч уживаються і дієслівні 9, 129-130.

У префіксальному творенні прислівників є модель: прислівник + префікс. Мотивувальними є прислівники з різним лексичним значенням, у які префікс вносить нове значення (свідомо підсвідомо), або лише підсилює значення (конечно доконечно), або заперечує те, що названо твірними прислівником (вдало невдало). За структурою і походженням твірні прислівники теж неоднакові. Це т. зв. первісні (скрізь наскрізь, нині віднині), відприкметникові (дорого предорого, задорого, одноразово неодноразово), відіменникові (влад невлад, даром задаром) і відзайменникові (зовсім назовсім, надто занадто) прислівники. Префіксальне творення прислівників зумовлене тим, що прислівники могли вживатися з деякими прийменниками, які згодом стали префіксами (до тепер дотепер, на зовсім назовсім, по завтра позавтра), або субстантивувалися і використовуються з прийменниками (Я слаба не від сьогодні, а далеко давніше (Леся Українка). Коли вже не поїхали на сьогодні нікуди, пропав у вас вечір (Г. Хоткевич)).

Прислівникове префіксальне творення явище досить пізнє, а тому чимало прислівників має подвійну мотивацію. Їх можна виводити найчастіше від спрефіксованих прикметників (предобрий предобре, забагатий забагато, небажаний небажано) або від прислівників (добре предобре, багато забагато, бажано небажано). Діахронно ці прислівники утворювалися від прикметників (СУМ семантику таких прислівників розкриває через відсилання до відповідного прикметника). Аналогічно прислівники типу веселіше, вище зіставлялися з прикметниками. Проте в сучасній граматиці такі прислівники розглядаються як форми вищого ступеня певного прислівника, отже, діахронно - це словотворення, а синхронно - формотворення. Зміну відношення твірне - похідне помічаємо і у спрефіксованих прислівниках добре - недобре, голосно - неголосно, законно - протизаконно (а не предобрий - предобре, неголосний - неголосно, протизаконний - протизаконно) 6, 25-28.

Є і такі префіксальні прислівники, які не мають співвідносних префіксальних прикметників (надовго, ненадовго, небагацько)ё чи лексичне значення префіксальних прикметника і прислівника не збігається: задурний „надто дурний”, а задурно „безплатно, даром”; недурний „досить розумний”, а недурно „не дарма”; небагатий „який не має багатства, нерозкішний”, а небагато „мало, не дуже багато” 3, 130-132.

Деякі префіксальні прислівники на -о (-е) не мають у сучасній українській мові відповідного прикметника (ні безпрефіксного, ні префіксального) - нев'їжно. Хоч нев'їжно, зате вліжно, - Северин після снідання розтягнувся біля вогню і одразу заснув (М.Стельмах). Пор. в'їжно „достатньо їжі”.

Крім того, префіксальним способом утворюються похідні і від прислівників недеад'єктивних (даром задаром; коли відколи, наколи, ніколи; досить задосить, предосить, недосить).

Найбільше префіксального утворення прислівників з заперечною морфемою не-, яка додається до відприкметникових, відіменникових та інших за походженням мотивувальних прислівників: неапетитно, неглибоко, неправдоподібно, незле, нетерпляче, несповна, нерозуміюче, невпору, невчас, недаром, недосить, неабияк, несамохіть. Цей префікс (за походженням частка) заперечує те, що названо мотивувальним прислівником, утворює антонім до нього: охоче / неохоче, гаразд / негаразд, зовсім / незовсім.

Синонімний до не- префікс а- утворює похідні від деад'єктивних прислівників з запозиченими основами: логічно алогічно, асиметрично, аморально. Складний префікс небез- посилює те, що названо відприкметниковим прислівником: вигідно небезвигідно, небезінтересно: А це їм небезінтересно (Газета).

Заперечні префікси ні-, ані- утворюють похідні переважно від первісних чи відзайменникових прислівників. Здебільшого це прислівники місця і часу, які кількісно в сучасній мові не збільшуються. Утворення з префіксами ні-, ані- є словотвірними варіантами: відкіля нівідкіля, ніде / аніде, ніколи / аніколи, ніяк / аніяк, нізащо / анізащо, ніскільки / аніскільки. Префікс ані- надає слову вищий ступінь заперечення. Влодко сидів зовсім спокійним і анітрохи не змішавсь під цим градом докорів. (І. Франко). І знаємо, що тулити їм порогам більше ніколи. Аніколи. (О.Гончар).

Префікс без- утворює прислівники зі значенням „заперечення того, що названо твірним словом”, яке є відприкметниковим похідним: вітряно безвітряно, безграмотно, безжалісно, безсовісно, беззмістовно, безсоромно, безтурботно....Йосипові безплатно ґрунти оддадуть. (Т. Шевченко). Префікс пре- у похідних прислівниках указує на високий ступінь ознаковості: гарно прегарно, премило, преповажно, презабавно, а також предосить. А ми оце в товаристві провели цей темний наш день пречудово. (І.Нечуй-Левицький). Я простий чоловік, то й взяв собі на мислі, Що вишеньці моїй предобре у селу. Що їй превесело. (Є. Гребінка). Ці прислівники вживаються як у прямому, так і переносному значенні.

Префікс на- утворює деривати від різноманітних щодо структури мотивувальних слів. Це: 1) відприкметникові прислівники на -о, -е (вічно навічно, наумисно (наумисне), нарізно, а також від форм вищого ступеня далі надалі); 2) т. зв. первісні прислівники (завжди назавжди, назавтра, наскрізь, напроти); 3) інші за структурою прислівники (опашки наопашки, наопаш, напотемки). Префікс на- вказує на межу у виявлянні ознаковості; Завжди терновий вінець буде кращим, ніж царська корона. (Лесі Українка); або не впливає на семантику слова, це т. зв. квазі (порожні) префікси: Поборгуй, будь-ласка, завтра оддам, Назавтра в город одвезли та й заголили. (Т.Шевченко).

На вищу міру ознаковості порівняно з твірним відприкметниковим прислівником на -о указує префікс за- - важко заважко, завбого, задовго, замало, запізно тощо (Спокійно може спати цезар, бо забагато вже було тих Брутів, щоб вірити в їх силу. (Леся Українка). Купив шубу у якогось панка зовсім задешево. (М.Кропивницький). Кажуть, що замало їм платимо. (І.Франко).

Префікс від-, який указує на початок часу й місця, на віддалення від них, утворює усього декілька похідних від первісних прислівників: коли відколи, віднині, відтепер, відторік, відтоді, відсюди, відтам: У городі її пишалися цвіти, відколи вона лише віддалася. (О.Кобилянська). З новим значенням префікс від- утворив прислівник відтак. Твірний прислівник способу так означає „таким способом”, відтак є прислівником часу зі значенням „після чого-небудь” 5, 38-40: Зупинився жандарм перед самою печерою..., а відтак раптом пхнув колоду багнетом. (І. Франко).

Прислівник віднехотя мотивувальним має девербатив: Про мене хай буде, що хоче, - віднехотя відповів Лукин. (М. Черемшина).

Префікс до- утворює деривати: 1) від деад'єктивних прислівників, у яких посилює ознаковість, виражену твірними словом (конче доконче, доконечне (доконечно), допевне); 2) від первісних прислівників з часовим значеннями, у яких указує на кінцевий момент (нині донині, допоки, дотепер): Доконче привезу книжки. (І. Нечуй-Левицький).

Спорадичними є прислівникові утворення з префіксами з- (відтам звідтам, зпозаду, ззовні), під- (свідомо підсвідомо, підсліпо), над- (надзвичайно). Префікс поза- утворює похідні від первісних чи похідних прислівників і міняє в них семантику (вчора позавчора, позаторік), як і префікс після- (завтра післязавтра): І вчора і позавчора не найшов я вас дома. (Т.Шевченко). Префіксальне творення прислівників явище пізнє і в сучасній українській мові обмежене. Твірними переважно є деад'єктивні та первісні прислівники, деколи десубстантивні чи девербативні [8, 144-147].

Висновки

Основне значення багатьох слів може поширюватися і поглиблюватися, варіювати досить численними відгалуженнями та відтінками. При цьому слово може фіксувати називання найдрібніших фактів інтелектуального й емоціонального світу, їх деталей, хоч яких витончених явищ об'єктивної дійсності, але усвідомлених людиною.

Слово як значеннєву одиницю треба розглядати всебічно, відповідно до його різноманітних функцій у мовному процесі, не тільки в основному, загальному значенні, а в усій складності, в зв'язку з конкретним його осмисленням. Словниковий склад мови не можна розглядати як просту «сукупність» слів, так само не можна й значеннєві складники одного слова розглядати як просту їх «суму». Подібне до цього окреслення його було б не тільки дуже загальним, а й спрощеним. І весь лексичний склад мови і кожне слово у всіх його значеннях - все разом строго організовано, кожна складова частина пов'язана зі своїм більшим цілим та з іншою частиною. Твориться відповідно до цього й ціла лексична система мови і певна система значень слів, а також значень кожного слова, внутрішньо організована і вмотивована мовним життям.

Лексична система мови багатослівна у своєму складі, а більшість слів характеризується багатозначністю (полісемією). Так твориться велике багатство мови на лексичному ґрунті, що задовольняє найвищі вимоги сучасного мовця.

Список використаної літератури

1. Вакарюк Л. Українська мова. Морфеміка і словотвір / Вакарюк Л., Панцьо. С. - К. : Навчальна книга Богдан, 2004. - 184 с.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / [Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. - К. : Перун, 2005. - 1728 с.

3. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: підручник. - К. : Либідь, 1993. - 368 с.

4. Городентська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць. - К. : Наукова думка, 1991. - 192 с.

5. Горпинич В.О. Українська словотвірна дериватологія. - Дніпропетровськ, 1998. - 156 c.

6. Ковалик І. І. Вчення про словотвір. - Львів, 1961. - 97 с.

7. Ковалик І.І. Основні проблеми вчення про словотвір // Українська мова і література в школі. - 1970. - № 11.

8. Питання словотвору : збірник наукових праць / [За ред. Іван Іванович Ковалик]. - К. : Вища школа, 1979. - 191 c.

9. Плющ М.Я. Граматика української мови: в 2 томах. Т.1. Морфеміка. Словотвір. Морфологія. - К. : Вища школа, 2005. - 291 с.

Размещено на Allbest.ru