Назви доріг в українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Назви доріг в українській мові

Сірик Світлана Вікторівна

ЗАПОРІЖЖЯ - 1998

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі загального мовознавства Запорізького державного університету Міністерства освіти України.

Науковий керівник:доктор філологічних наук, професор

Чабаненко Віктор Антонович,

Запорізький державний університет,

завідувач кафедри загального мовознавства

Офіційні опоненти:доктор філологічних наук, професор

Калашник Володимир Семенович,

Харківський державний університет,

завідувач кафедри української мови

кандидат філологічних наук, доцент

Мороз Валентина Яківна,

Дніпропетровський державний університет,

доцент кафедри української мови

Провідна установа:Донецький державний університет,

кафедра української мови,

Міністерство освіти України, м.Донецьк.

Захист відбудеться "9" грудня 1998 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Запорізькому державному університеті за адресою:

330600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. ІІ, ауд.230.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Запорізького державного університету за адресою:

330600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. ІІ.

Автореферат розісланий "_9_" листопада 1998 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиХом'як Т.В.

1. Загальна характеристика роботи

Розвиток сучасного українського мовознавства характеризується посиленим інтересом до семантичних особливостей лексичних одиниць. З'явилось чимало праць, що стосуються теоретичних засад вивчення семантики слова (В.В. Дятчук, Л.О. Пустовіт, Є.А. Карпіловська, Л.А. Лисиченко, І.Ф. Савченко), а також окремих семантичних груп слів (А.А.Бурячок, Н.В.Варава, В.О. Винник, В.О. Горпинич, А.П. Критенко). Однак, незважаючи на це, проблеми системних відношень у межах лексико-семантичної групи (ЛСГ), проблеми семантичної структури слова і змін у ній для української лінгвістики все ще залишаються актуальними. Так, зокрема, недослідженою є ЛСГ назв доріг. В україністиці немає окремих спеціальних праць, у яких би в повному обсязі розглядалася семантична структура назв доріг. У цьому аспекті увагу вчених привертали лише окремі, часткові питання; лексиці на позначення шляхів сполучення присвячені поодинокі статті, а також принагідні зауваження (наприклад, Бичко З.М. Назви стежки в українській мові // Проблеми дослідження діалектної лексики та фразеології української мови. Тези доповідей.-- Ужгород, 1978.-- С.5-6.; Ужченко В.Д. Чумацький шлях // Культура слова: Республіканський міжвідомчий збірник.-- К., 1990.-- Вип.38.-- С.60-61.). Назви доріг становлять багату семантичну мікросистему, що займає провідне місце у номінативній системі української мови. Шар лексики, що називає шляхи сполучення, щодо давності походження і стійкості стоїть на одному з перших місць у ряді інших тематичних груп. Назви доріг мають довгу і складну історію, яка пов'язана з розвитком суспільства, адже в основі лексичного значення слова лежить історично закріплена в свідомості людей співвідносність слова з певним явищем дійсності.

Актуальність роботи зумовлена необхідністю системного дослідження згаданої семантичної групи слів на базі максимально повного фактичного матеріалу, без чого не можна сподіватися на достовірну лексико-семантичну картину структури української мови.

Вивчення різних шарів лексики сприяє збагаченню лінгвістичної теорії та лексикографічної практики, а також формуванню нашого уявлення про мовну модель світу. Ось чому саме звернення до лексики на позначення доріг є актуальним.

Для вивчення історії народу, його духовної і матеріальної культури, соціально-економічного розвитку важливо дослідити групи слів, безпосередньо пов'язаних зі способом його життя, світоглядом і побутом. Серед цих слів значну кількість становлять лексеми на позначення доріг, що і є предметом дисертаційного дослідження.

Оскільки до уваги береться широке коло назв, поряд із терміном "назви доріг" оперуємо терміном "шляхи сполучення".

У роботі розглядаються слова, що належать до лексико-граматичного класу "іменник", але граматична характеристика розгляданих іменників як частини мови не входить у сферу дослідження.

Етимологічні екскурси, які мають місце у праці, служать допоміжним засобом для глибшого розкриття структури первісного значення окремих назв доріг.

Обрана лексика класифікується за тематичними групами, у межах яких аналізуються окремі компоненти. Кожна назва розглядається (діахронічно, синхронічно) з особливою увагою до семантики слова, сфери його побутування, географії поширення.

Для глибшого аналізу залучено матеріал з попередніх століть, доповнено роботу даними сучасних фахових та говіркових словників. Такий підхід до вивчення назв доріг дає можливість виявити окремі тенденції, характерні для процесу становлення і розвитку лексичної системи української мови.

Зв'язок з науковими планами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри загального мовознавства Запорізького державного університету, зокрема теми: "Східнослов'янські мови в їх історичному розвитку".

Метою роботи є дослідження семантико-структурних особливостей, стилістичних функцій, частоти вживання лексики на позначення доріг у сучасній українській мові, а також визначення тенденцій розвитку системи цих назв. Для досягнення зазначеної мети передбачається розв'язання таких основних завдань:

-встановити якнайповніший корпус назв доріг в українській мові;

-виділити основні лексико-семантичні групи назв доріг, що функціонують від найдавніших часів до сьогоднішнього дня, вказати на структурні та семантичні особливості їх розвитку;

-по можливості подати найбільш вірогідну хронологію появи і територіальне поширення окремих лексем;

-дослідити валентність, лексико-семантичні та стилістичні функції, словотворчі можливості слів на позначення шляхів сполучення на сучасному етапі. дорога лексема стилістичний словотворчий

Методологічною основою роботи є діалектичний підхід до мови як до цілісної та взаємопов'язаної системи, що перебуває у постійній динаміці, розуміння мови як суспільного явища. Мета і завдання зумовили вибір методів дослідження. У роботі використовуються такі методи: описовий (при аналізі лексико-семантичних підгруп), порівняльно-історичний (для виявлення динаміки семантичних процесів, яка простежується при зіставленні різних часових зрізів української мови) та статистичний (при характеристиці назв доріг з погляду граматики).

Джерела дослідження. Матеріал для роботи добирався із лексикографічних праць, у яких найповніше представлено багатство сучасної української мови: академічного 11-ти томного "Словника української мови", "Словаря української мови", упорядкованого Б.Грінченком, історичних, етимологічних, говіркових, фахових, морфемних, фразеологічних словників. Частина досліджуваної лексики виявлена в текстах творів відомих українських письменників, у публіцистичних працях та усній народній творчості (прислів'я, приказки).

Стан дослідження проблеми. ЛСГ назв доріг в українській мові ще не була предметом комплексного лінгвістичного дослідження. Окрім поодиноких публікацій, присвячених частковим питанням, робіт із зазначеної проблематики немає.

Науковою новизною дослідження є те, що вперше в українському мовознавстві зібрані і опрацьовані слова на позначення доріг, проаналізовані їх походження, семантика, географія поширення, лексико-семантичні та стилістичні функції на сучасному етапі. Робота є першим системно-структурним дослідженням семантичної групи лексики для називання шляхів сполучення в українській мові. Вона виконувалася на фактичному матеріалі, який досі не був так повно представлений у науковому обігу. На основі дисертації укладено словник досліджуваних назв.

Теоретичне значення роботи. Результати дослідження сприятимуть комплексному вивченню лексичної системи української мови, зокрема, такого її важливого компонента як назви шляхів сполучення.

Практична цінність дисертації. Матеріали і результати дослідження можуть бути використані при читанні вузівських курсів "Лексикологія сучасної української мови", "Стилістика української мови", "Лінгвістичний аналіз художнього тексту", у спецкурсах та спецсемінарах, присвячених вивченню лексикології, під час написання курсових і дипломних робіт, у теорії і практиці словникарства, у практичному оволодінні культурою українського мовлення під час вивчення української мови як іноземної.

Особистий внесок. Автором уперше встановлено найповніший корпус назв доріг в українській мові, схарактеризовано основні лексико-семантичні групи назв шляхів сполучення від найдавніших часів до сьогоднішнього дня, досліджено структурні та семантичні особливості їх розвитку, словотворчі й інші можливості на сучасному етапі.

Апробація роботи. Основні висновки і положення дисертації та результати дослідження викладені у 7 публікаціях: у збірнику наукових праць "Слов'янські мови в їх історичному розвитку" (Запоріжжя, 1996), у Придніпровському науковому віснику (№42, №46 1997; №37, №51 1998) і були предметом обговорення на Міжнародній конференції "2000 років з Різдва Христового" (Запоріжжя, 1996), IV регіональній науковій конференції "Історико-етнографічні дослідження Південної України" (Запоріжжя, 1996), на Всеукраїнській науковій конференції: "Олесь Гончар і шістдесятництво" (Дніпропетровськ, 1998), Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 275-й річниці від дня народження Г.Сковороди (Переяслав-Хмельницький, 1998). Окремі розділи та вся дисертація загалом обговорювались на засіданнях кафедри загального мовознавства Запорізького державного університету.

Обсяг і структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, словника досліджуваних назв, списку використаних джерел, використаної літератури та умовних скорочень. Загальний обсяг дисертації - 206 сторінок, список використаної літератури нараховує 239 найменувань.

2. Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовуються вибір теми й актуальність дослідження, формулюються наукова новизна, теоретичне і практичне значення, описуються методи дослідження, зазначаються положення, які виносяться на захист.

Перший розділ "Назви наземних доріг" присвячений з'ясуванню семантико-структурних особливостей лексики на позначення назв наземних доріг у сучасній українській мові, визначення тенденцій дальшого розвитку системи цих назв.

Встановлено, що в українській мові найменування доріг утворюють якісно і кількісно розвинену лексико-семантичну групу, до якої входять як назви наземних, так і неназемних шляхів сполучення.

Найдавнішою за походженням, найбільш повною і складною за організацією своїх елементів є підсистема лексико-семантичної групи назв доріг, що означає наземні шляхи сполучення.

У роботі здійснено семантичну класифікацію назв наземних доріг в українській мові і виділено 5 тематичних груп:

1. Лексеми на позначення дороги, що з'єднує населені пункти і проходить через них. Ця численна група охоплює 4 підгрупи, а саме:

а) лексеми на позначення доріг, пристосованих для переміщення по них транспортом (автомагістраль, автострада, брук, гостинець, друм, магістраль, мостова, спідвей, тракт, траса, шлях, шосе);

б) слова на позначення шляхів сполучення, якими пересуваються, як правило, пішки (набій, піхурка, пішак, протеп, рааш, ставка, стежка, трапаш, тропа, хідник та ін.);

в) назви доріг на позначення окремого виду наземного сполучення - залізниці (вузькоколійка, двоколійка, залізниця, канатна дорога, трамвай, фунікулер, колія, тор);

г) лексеми на позначення різновидів доріг залежно від місця їх пролягання (межа, обніжок, різка, суголов; береговина, грядина, строма; карниз, облаз, плай; лаз, просіка).

2. Лексеми, що називають ділянки доріг, які різняться своїм призначенням, формою. Виділена мікросистема неоднорідна за своєю семантичною навантаженістю. Її значеннєвий обсяг охоплює 4 підгрупи слів, а саме:

а) слова на позначення місця перетину шляхів, стежок, вулиць (крижова дорога, перетин, перехрестя, перевалок, роздоріжжя, розпуття, розхрестя, розвилка, хрещатик);

б) номени доріг за їх напрямком та формою (виверт, вигин, віраж, звив, зворот, коліно, поворот, серпантина, скрут тощо);

в) слова на позначення ділянок доріг з чітко обмеженою відстанню, різні за своїм призначенням (підйом, спуск, узвіз, уловлюючий тупик, прогін, станція та ін.);

г) номени на позначення місця на шляху сполучення з певним призначенням і чітко визначеною функцією (перевал, переїзд, перелаз, перехід, проїзд та ін.).

3. Слова на позначення об`єктів, споруд, що виступають шляхами сполучення. Дана група складається із 4 підгруп:

а) назви мостів (віадук, естакада, кладка, міст, накіт, переїздка, перемітка, понтон та ін.);

б) слова на позначення споруд, які є водночас дорогами і гідротехнічними об'єктами (гатка, гребля, дамба та ін.);

в) лексеми, що називають технічні споруди, пристосовані для переміщення (апарель, ескалатор, ліфт, марш, підйомник, пандус, патерностер, сходи та ін.);

г) назви споруд, зведених для зручності переміщення (дебаркадер, зупинка, перон, платформа, поміст, станція тощо).

4. Назви доріг в населених пунктах. Тут чітко розрізняється 2 типи номінацій:

а) слова на позначення доріг, використовуваних як для проїзду, так і для проходу (авеню, алея, бульвар, вулиця, десяток, набережна, проспект, сутка, тупик та ін.);

б) назви доріг, пристосованих для пішого пересування (обочина, панель, пішохід, поміст, тротуар, узбіччя тощо).

5. Номени на позначення доріг, використовуваних під час спортивних змагань. У дослідженій групі лексем виділено 2 підгрупи:

а) назви різновидів спортивних доріжок (велотрек, спідвей, трек);

б) слова, які називають спеціальні пристосування - продовження доріг, використовуваних у спорті (трамплін).

У роботі відзначено, що система назв наземних доріг - це кількісно помітний розряд лексики в українській мові.

Основну і кількісно переважаючу частину проаналізованої лексики складають слова слов'янського походження. Іншомовні запозичення мають незначну вагу (власне українські назви - близько 86%; іншомовного походження - 14%). Щодо території поширення - загальновживані лексеми становлять близько 71%; вузьколокальні - 29%. За частотою використання - активно вживані слова складають близько 65%, рідковживані - 35%.

До семантичного поля назв доріг входять лексеми-терміни (перевід, понтон, рокада, серпантина, трек, трамплін).

Звертаємо увагу на використання загальновживаних номенів дослідженої ЛСГ злочинним елементом для кодування своєї мови (дорога - "зв'язок, яким нелегально переправляються заборонені предмети, листи"; прогін - "обман спільника", перегін - "грошовий переказ").

Зіставлення семантики назв наземних доріг, зафіксованих у "Словнику української мови" (СУМ), "Словарі української мови" за редакцією Б.Грінченка (СБГ), "Словнику староукраїнської мови XIV-XV століття" (ССтУМ), "Словнику української мови XVI-II пол. XVII століття", говіркових словниках, переконує, що вона здебільшого зберігається без відчутних змін протягом тривалого часу, і лише деякі з назв змінили свою семантику. При цьому простежується розширення семантичного обсягу. Наприклад, лексема дорога. ССтУМ фіксує її у 3 значеннях, СБГ - 4, СУМ - 7. Іменник путь у ССтУМ подається із 2 значеннями, у СУМ - із 8. Слово тракт, функціонуючи у мові набуло термінологічного значення: "спец. сукупність технічних засобів керування, переміщення чого-небудь", проте у своєму первинному значенні вживається обмежено. Апелятиви зазнавали і звуження семантичного об'єму. Наприклад, лексема тропа в сучасній мові втратила значення "напрямок слідів". Дане значення зафіксоване ще СБГ.

У роботі відзначено, що деякі раніше активно вживані назви наземних доріг на сучасному етапі остаточно вийшли з ужитку, або, поступово архаїзуючися, вживаються чимраз рідше, на обмеженій території (берва, бурок, грядина, накіт, орсак, переїздка, прогоня, протеп, сутісок, тама та ін.).

Однак досліджена мікросистема зазнає змін не лише кількісного характеру. Полісемічні слова (заворот, закрут, залом, прогін, проїзд, тупик) виступають компонентами кількох тематичних груп, тим самим являють собою точку перетину різних рядів, створюючи їх складні перехрещення, що і визначає системний характер лексики, про який свідчать також синонімічні, антонімічні зв'язки між лексемами-членами окремо взятої тематичної групи, а також омонімія, що виникає як в межах одної групи, так і між словами-компонентами різних класифікаційних груп.

Міжслівні парадигматичні відношення в лексико-семантичному полі виявляють себе в синонімічних рядах, антонімічних парах, омонімії. Встановлено, що лексеми, які належать до одної тематичної групи, часто перебувають у синонімічних зв'язках. Це дозволило виділити різні синонімічні ряди, наприклад, на позначення поняття "широкий асфальтований / бетонований шлях для масового автомобільного руху" вживаються лексеми: автомагістраль, автострада, автошлях, бетонка, гудрон, драйв, магістраль, спідвей, траса, шосе; а також діалектні большак, большовик, прохвіліровка, прохвіль.

Синонімічні відношення виникають як між словами (автотраса, магістраль, шосе), словом і словосполученням (ґрунтовка - ґрунтова дорога, фунікулер - підвісна дорога), так і між словосполученнями (крижова дорога, розстайні дороги). Виявом міжслівних парадигматичних відношень є антонімія (тротуар - обочина за ознакою "мощена - немощена доріжка для ходіння"; проспект - завулок; протиставлення базується на просторовій ознаці "широка - вузька вулиця"). У дослідженні підкреслюється зв'язок антонімії з синонімією, коли компоненти синонімічного ряду перетинаються з елементами антонімічної пари.

Спостережено явище мезонімії. Виділяємо ряд слів, що за своєю семантикою займають проміжне місце, стоять на семантичній осі між антонімічною парою (брук - рунтова дорога), яку встановлюємо за ознакою "мощена - немощена дорога". Це лексеми бруківка, брущатка, мостова, каменка. гостинець, тракт, дорога, шлях, путь, рунтовка, манівці, які семантично розчленовуються на 2 групи: одні тяжіють до першого, а інші - до другого слова антонімічної пари.

Омонімічні взаємини фіксуються між різними тематичними групами (загальновживане бульвар - "обсаджена деревами широка алея посередині вулиці в місті, вулиця з такою алеєю", діалектне бульвар - "стежка, що прокладена побіля парканів садиб"; загальновживане міст - "споруда для переїзду або переходу через річку, залізницю, автомагістраль, яр", говіркове міст - "доріжка з дощок вздовж хати"; загальновживане шлях - "смуга землі, призначена для їзди та ходіння", говіркове шлях - "перехрестя доріг"; загальновживане прогін - "ділянка шляху між залізничними станціями", діалектне прогін - "вулиця, якою виганяють худобу на пашу").

У результаті дослідження формально-граматичної структури назв доріг в українській мові з'ясовано, що ця лексико-семантична група характеризується різноманітною структурою. Насамперед це велика група простих номінацій, які умовно можна поділити на первинні (магістраль, траса, шлях та ін.) та вторинні, з ускладненою, спеціалізованою семантикою (слова-композити автомагістраль, автотраса, автошлях).

Опрацювання лексикографічних праць дало змогу помітити передавання значення шляховості синтаксично - двочленними словосполученнями як загальновживаними (брукована дорога, рунтова дорога, підвісна дорога, шосейна дорога), так і вузьколокальними (прохвіліровушна дорога, розстайні дороги).

Апелятиви на позначення наземних доріг неоднорідні щодо своїх словотворчих можливостей. Найбільш дериваційно активні власне українські лексеми як у галузі коннотативних (доріженька, путивчик, роз'їздочка, стежинонька, шляшок), так і денотативних утворень (автодорожний, трасобудівник, шляхово-транспортний, шляхом), у яких використовуються як суфіксальні, так і безафіксні способи словотворення. Словотворчі можливості іншомовних слів значно обмежені порівняно з українськими апелятивами. Серед похідних від запозичених іменників превалюють суфіксальні деривати, в основному, прикметники. У роботі відзначено, що, функціонуючи у мові, двоскладні словосполучення (бетонна дорога, брукована дорога, шосейна дорога) стали базою для утворення універбів (бетонка, бруківка, шосейка).

Іменники назви доріг входять до складу фразеологізмів (виходити на вірну дорогу, тернистий шлях, бути на розпутті), парафраз (азбука доріг, блакитна дорога, сталева траса), космонімів (Чумацька Дорога, Молочний Шлях, Тещина Дорога), прислів'їв та приказок, народних порівнянь (хитрий, як транвай на повороті; повезло, як сліпому на перелазі), народнопоетичних прикладок (шляхи-дороги, путь-доріженька). Досліджувані лексеми є складовими дво- і багаточленних словосполучень військової термінології (дорога, перпендикулярна лінії фронту; дорога, прихована від спостереження, шлях відходу), юридичної (дорожньо-транспортна пригода), інформатики та обчислювальної техніки (доріжка кодова, шлях доступу, перехрестя стежаче), спортивної термінології (бігова доріжка, міст з опорою на передпліччя, слаломна траса), хореографії (доріжка-променад, закритий поворот), музики (поворот мелодійної лінії), кіно (звукова доріжка), економічної термінології (економічний шлях розвитку), автомобільного транспорту (дорожнє полотно, пішохідна доріжка), що за ступенем семантичного стягнення лексем поділяються на словосполучення, які не мають переосмисленого компонента і легко розчленовуються; словосполучення із переосмисленим компонентом.

В розділі проаналізовано категоріальне вираження назв доріг у сучасній українській мові. Відзначено, що сема шляховості у мові оформляється за допомогою різних граматичних категорій (прислівниками навпростець, околицею), а також повністю субстантивованими прикметниками (мостова, набережна). Наголошено, що у формально-граматичному плані більшість назв доріг становлять іменники, оскільки іменник є особливою формою мовних знаків, за допомогою яких закріплюється назва предметів, зокрема, дорога. Всі розглянуті іменники назви наземних доріг функціонують у лексичному складі мови як назви матеріальних предметів (конкретних предметів, неістот, загальних назв). Загальні і власні іменники перебувають в стані постійної взаємодії. Двобічний зв'язок між ними виявляється на практиці в поповненні власних іменників за рахунок загальних (хрещатик) і навпаки (Даунінг-стріт). Відзначено належність прислівників із шляховою семантикою до лексико-семантичної групи назв доріг, хоча, на відміну від іменників, шляхова номінація в них нашаровується на визначення ознаки дії або якості і не є їх основною функцією.

Досліджена підсистема репрезентована іменниками трьох родів, серед яких переважають апелятиви чоловічого роду - 50% від загальної кількості аналізованого матеріалу, іменники жіночого роду становлять 39%, середнього - 11%. У мікрополі назв доріг виявлено іменники подвійного чоловічо-середнього роду (бережище, оувозище). Виявлено належність загальновживаних, вузьколокальних, зархаїзованих лексем до різних родових класів (шосе (с.р.) - соша, шаша (ж.р.); гата (ж.р.) - гатя (с.р.), гаток (ч.р.)).

Серед зібраного матеріалу переважають лексеми, для яких характерні форми і однини, і множини, Такі іменники назви доріг складають близько 95% від загальної кількості досліджених. Разом з тим, мікрополе найменувань наземних шляхів сполучення включає апелятиви pluralia tantum, які складають близько 5% (вати, манівці, сходи, сутки). Деякі іменники з розвитком мови набули, окрім множинної, сингулятивну форму (розвилка, обочина). Так, СБГ подавав лексеми обочина, розвилка лише як іменники pluralia tantum.

Другий розділ "Назви неназемних шляхів сполучення в українській мові" присвячений з'ясуванню семантико-структурних особливостей лексики на позначення підземних, водних, повітряних шляхів сполучення, визначенню тенденцій дальшого розвитку системи цих назв. Встановлено, що досліджена ЛСГ назв неназемних шляхів сполучення залежно від характеру семантико-поняттєвого навантаження, зумовленого логіко-предметним змістом означуваних словами предметів і понять, включає кілька самостійних підсистем, а саме:

1. Назви шляхів сполучення, що пролягають водою. Досліджене поле включає 3 класифікаційні групи:

а) лексеми, що позначають ділянки водного шляху різні за своїм призначенням, функцією, формою (акваторія, каботаж, рейд, фарватер);

б) номени для називання напрямку руху суден (байдевінд, галс, дрейф, курс);

в) назви штучних споруд, призначених для пересування водою (канал, пірс, порт, пристань, шлюз).

2. Назви підземних доріг. Апелятиви цього мікрополя класифікуємо за 3 тематичними групами:

а) лексеми, що позначають шляхи під землею, які використовуються в гірничому виробництві (квершлаг, лава, шахта, штольня);

б) номени на позначення підземних шляхів, використовуваних під час воєнних дій (апроші, сапа, траншея);

в) лексеми на позначення підземних доріг різного призначення (галерея, метро, міна, тунель).

3. Назви повітряних ліній зв'язку. У складі дослідженого мікрополя виділяємо 3 відносно самостійні тематичні групи:

а) лексеми для називання повітряних шляхів сполучення; напрямків руху (авіалінія, авіатраса, курс, маневр);

б) номени на позначення споруд на землі, без яких повітряне сполучення неможливе (аеродром, аеропорт, злітна смуга, трап);

в) лексеми на позначення "космічних доріг та їх частин" (апоастр, апогей, орбіта, перигелій).

4. Найменування уявних ліній на земній кулі. Апелятиви цього мікрополя не позначають безпосередньо шляхи сполучення, але називають поняття, без яких неможливе ні судноплавство, ні повітроплавання. Це лексеми бігун, екватор, меридіан, паралель.

5. Найменування доріг, що стоять поза виділеними підсистемами ЛСГ. Під час дослідження ЛСГ назв доріг було виявлено ряд слів, що можуть входити одночасно до кількох або всіх виділених підсистем. Це слова артерія, маршрут, мережа, рейс.

Лексеми на позначення неназемних доріг строкаті щодо походження. Деякі з наведених назв є давніми слов'янськими словами, що їх українська мова успадкувала від давньоукраїнської (брід, заводь, перевіз, устя). Частина їх безпосередньо чи опосередковано була засвоєна українською мовою в різні часи і з різних мов (бухта, каботаж, фарватер, квершлаг, маршрут, рейс).

У процесі функціонування досліджуваних слів їх семантика зазнала певних зрушень. Так, спостережено факт звуження значеннєвого обсягу лексем. Наприклад, іменник перевіз. СУМ, як і СБГ подає її із значеннями: "перевезення", "місце, де переправляються через водну перепону". А ССтУМ фіксував ще значення "плата за переправу", "право збирати плату за перевіз". За час свого функціонування в мові лексема заводь набула переносного значення і вживається для називання спокійного, затишного місця чи середовища із спокійним, уповільненим, відсталим, закоснілим буттям. Іменник пристань вживається переносно із значеннями: "вулиця міста або населений пункт на березі моря або річки; місце, де можна сховатися, відпочити, знайти притулок; переважно у сполученні зі словом тиха - місце, де можна знайти спокій, задоволення".

Порівняно з виділеною вище ЛСГ назв наземних доріг у найменуваннях неназемних шляхів сполучення переважають запозичені слова, що може бути пояснено екстралінгвістичними чинниками.

Щодо ступеня архаїзації апелятивів-складників виділеної ЛСГ, то він надто низький порівняно із іменниками назвами наземних доріг (фіксуємо перехід до пасивного шару слова бігун).

За сферою використання аналізоване мікрополе представлене на 90% загальновживаною лексикою від досліджуваної маси слів (брід, гавань, затока, канал) і на 10% говірковими словами (покал, похідня, пруд, стромовина).

Стосовно характеристики структури, то зібрані апелятиви являють прості (ріка, гавань, курс) та складні за своєю будовою однослови (аванпорт, аеропорт, контр-апроші), при превалюванні простих; а також словосполучення (повітряна лінія, злітна смуга, стартовий майдан).

Іменники виділених тематичних груп неоднорідні щодо своїх словотворчих можливостей. Найбільш дериваційно активні власне українські лексеми як у галузі демінутивних утворень, так і коннотатів (бродець, бродом, річище, річковик, річечка). Найбільшого поширення іменники назви доріг з позитивним забарвленням набули в розмовній мові та поезії. Вони є засобом виявлення найрізноманітніших почуттів людини, її світосприймання.

Словотворчі можливості іншомовних за походженням слів значно обмежені порівняно з автохтонними апелятивами. Серед похідних від запозичених лексем превалюють суфіксальні деривати, в основному, прикметники (рейдовий, орбітральний, фарватерний).

У граматичному відношенні досліджувана підсистема назв неназемних шляхів сполучення є номінативною, тобто репрезентована іменниками, які функціонують у лексичному складі української мови як назви матеріальних/нематеріальних предметів. Значення предметності виражається за допомогою категорії роду, числа й відмінка.

Досліджувані назви належать до підкласу конкретних предметів, неістот, загальних назв.

Аналізована ЛСГ репрезентована апелятивами двох родів. Досліджуваний матеріал дозволяє говорити про перевагу іменників чоловічого роду над іменниками жіночого роду (окрім мікрополя слів для називання підземних доріг). Фіксуємо належність до різних форм категорії роду іменника тунель в літературній мові та діалектах.

Досліджувана ЛСГ іменників є мікросистемою із складною структурою.

Полісемічні слова, що входять до її складу (бетонка, вітка, віднога, вигин, виверт, викрут, галерея, дебаркадер, заворот, закрут, залом, курс, локсодрома, маневр, рейд, траверс, трап, хід) виступають компонентами кількох підсистем, тим самим являють собою точку перетину різних рядів, створюючи їх складні перехрещення, що і визначає системний характер лексики, про який свідчать також синонімічні, антонімічні зв'язки між лексемами-членами як окремо взятої тематичної групи, так і між лексемами-компонентами різних класифікаційних груп.

Лексеми аналізованої ЛСГ входять до складу термінологічних словосполучень (аеродром базування, режим ріки), парафраз (підземні дороги, зоряна дорога), ідіом (іти у фарватері, политися рікою, брати курс, знятися з дрейфу, вічна пристань).

У Висновках узагальнено результати проведеного дослідження. Тут відзначається:

1. Назви доріг в українській мові утворюють якісно і кількісно розвинену лексико-семантичну категорію, що формувалася протягом тривалого часу. Вона відзначається давністю походження, семантичною ємкістю, розгалуженою синонімікою та структурною різноманітністю.

2. Аналізовані найменування неоднорідні щодо вжитку: серед назв наземних доріг загальновживані слова складають близько 71%, вузьколокальні - 29%, мікрополе ж неназемних шляхів представлене на 90% загальновживаною лексикою від досліджуваної кількості слів.

Назви шляхів сполучення різні за своєю структурою. Більшість із них є простими словами (вулиця, дорога, шлях); деякі являють собою складні однослівні елементи (автомагістраль, автострада, спідвей); частина найменувань - складні двочленні утворення (брукована дорога, ґрунтова дорога, канатна дорога, підвісна дорога, шосейна дорога). Характерно, що аналітичні форми мають однокореневі дублети синтетичного складу (брукована дорога - бруківка, ґрунтова дорога - ґрунтовка).

3. Лексеми на позначення шляхів сполучення строкаті щодо походження. Про давнє походження назв свідчить загальна поширеність їх не лише в слов'янських мовах, але й у деяких інших європейських. Основну і кількісно переважаючу частину проаналізованої лексики складають слова слов'янського походження. Запозичення в різних підсистемах назв доріг представлені неоднаково. Так, у підсистемі назв наземних шляхів сполучення вони складають близько 14% проти 86% споконвічно українських; у назвах доріг, що проходять водою - 49,9% проти 50,1%; в інших підсистемах (назви повітряних ліній, підземних шляхів сполучення) іншомовні слова превалюють. Серед запозичених найменувань виділяємо екзотизми - елементи інших мов, що не увійшли в систему української лексики. Екзотизми позначають реалії, характерні лише для того чи іншого народу, відбивають національну специфіку (пор. драйв, хайвей).

4. З історичним розвитком мови лексеми на позначення доріг зазнали певних змін. Коло функціонування окремих назв постійно зростало. Семантика слів поширювалася в основному за асоціаціями зовнішнього характеру, тобто завдяки перенесенню назви на предмети, явища тощо, які своїми ознаками були деякою мірою подібні до нього (дорога, межа, стежка, шлях). Розширення семантики одних апелятивів призводило до витіснення з ужитку їхніх синонімічних відповідників (лексема дорога витіснила з ужитку синонімічні путь, тракт). Окремі слова в процесі розвитку мови збільшили коло використання, проте, у своєму первинному значенні на сьогоднішній день вони вживаються обмежено або, втративши своє колишнє значення, набули нового (тракт).

Виявлено випадки використання лексем на позначення речовини, якою покривають дороги, для називання самих шляхів сполучення. Маємо перенесення назв за подібністю, суміжністю (асфальт, гудрон).

Протягом функціонування в мові значна кількість лексем набула переносного значення (путь, стежка, шлях).

Деякі із значень аналізованих апелятивів, що пояснюється екстралінгвістичними причинами, зархаїзувалися. Увійшовши до пасивного складу лексики, ці слова вживаються в сучасній українській мові із стилістичним навантаженням, або на обмеженій території (берва, накіт, пішак, пішка, пирть, рааш, трапаш, хотар).

З розвитком мови розмежування лексичної семантики досліджуваних слів призвело до утворення нових лексичних одиниць, тобто до виникнення омонімів (гостинець, лаз).

ЛСГ назв доріг репрезентована іменниками, широта семантичного обсягу яких дозволяє їм одночасно входити до кількох тематичних груп різних її підсистем (виверт, залом, звив, згин, коліно, прогін).

5. На системний характер аналізованого семантичного поля вказують парадигматичні відносини (синонімія, антонімія, омонімія), що виникають як у межах певної тематичної групи, кількох класифікаційних груп, так і між підсистемами найменувань доріг.

6. Лексеми досліджуваної ЛСГ виступають компонентами складних, характерних для народнопоетичної мови, конструкцій. Вжиті переносно у таких композитах вони виступають у народнопоетичній мові як уточнюючі чи інтимізуючі прикладки (шлях-дорога, шляхи-дороги, шляхи-доріженьки, путь-дорога, путь-доріжка, путь-доріженька).

Активно вживаються назви на позначення доріг у складі стійких словосполучень, прислів'їв та приказок, як описових, так і образних парафраз, виступаючи в них основним, семантично визначальним компонентом.

Найменування дослідженої ЛСГ виступають у складі словосполучень термінології інформатики та обчислювальної техніки (магістраль даних, вітка програми), машинобудування (магістраль змазувальна), автомобільного транспорту (дорога вищої категорії, пішохідна доріжка, магістраль сполучення автомобільного транспорту), спорту (міст з опорою на передпліччя, слаломна траса), військовій (понтон, рокада), кіно (звукова доріжка), архітектурній (мозаїчна бруківка, торцева бруківка), у хореографії (доріжка-променад). Такі термінологічні словосполучення утворені в результаті метафоричного переосмислення, що виникло на основі асоціацій (подібності), аналогії.

7. Іменники досліджуваної ЛСГ виражають життєво необхідні для людини поняття.

Лексеми на позначення назв доріг мають широкі словотворчі можливості, які зумовлюються, очевидно, великою суспільною значущістю поняття. Найбільш активні в цьому плані власне українські лексеми, серед похідних від яких фіксуємо як денотативні, так і коннотативні утворення.

В українській мові існує значний шар лексики з позитивним емоційно-оцінним забарвленням на позначення шляхів сполучення. Побутуючи в розмовній та народно-поетичній мові, демінутивні утворення (доріженька, путик, розпуттячко, стежиночка, трахточок, шляшечок, шляшок) активно використовуються і в художній літературі.

Словотворчі можливості іншомовних за походженням слів значно обмежені порівняно із власне українськими апелятивами.

Характерні для староукраїнської мови демінутивні похідні з суфіксом -к-(а) протягом дальшого розвитку втратили експресивність і, перейшовши у сферу стилістично нейтрального функціонування, у більшості випадків витіснили з ужитку невивідні форми. На сучасному етапі вони сприймаються вже як морфологічно нечленовані одиниці (гатка, річка, стежка тощо).

8. У граматичному відношенні досліджувана система назв доріг є, в основному, номінативною, тобто репрезентована іменниками, а також субстантивованими прикметниками (набережна, мостова) і словосполученнями (дорожнє полотно, крижова дорога, понтонний міст).

Дослідження категорії назв доріг ставить нас перед фактом існування групи слів, яка включає в себе віддієслівні іменники, прислівники, що не мають прямої номінації шляхів сполучення, але своєю семантикою тісно пов'язані з аналізованою ЛСГ (колування, навпростець, напрямки. околицею).

Іменники загальні і власні назви перебувають у різнопланових, неоднозначних щодо мовної і лінгвістичної суті зв'язках (цей зв'язок на практиці виявляється у поповненні власних іменників за рахунок загальних напр. - Хрещатик) і навпаки (назви-епоніми Даунінг-стріт, імельман).

Аналізована система репрезентована іменниками трьох родів, серед яких превалюють апелятиви чоловічого роду, які складають близько двох третин від досліджуваного матеріалу, іменники жіночого роду становлять одну третю і незначна частина іменників середнього роду. У досліджуваному мікрополі виявлено лексеми подвійного (чоловічо-середнього) роду (бережище, оувозище).

Категорія числа. Серед аналізованих субстантивів іменники, що мають форму однини і множини складають близько 95%, іменники pluralia tantum (вати, закрутаси, лавочки, манівці, марші, путя, розвилки, сходи, сутки) - близько 5% від загальної кількості обстежених. Підсистеми ЛСГ назв доріг включають незмінювані апелятиви авеню, дефіле, піке, шосе. Їм властива нульова словозміна.

9. ЛСГ назв доріг в українській мові становить особливу мікросистему. Досліджене семантичне поле відкрите лише до певної міри, його члени утворюють систему із складною структурою і перебувають у ієрархічних зв'язках.

Основні положення дисертації відображені в публікаціях

1.Мовностилістичний потенціал ЛСГ назв шляхів сполучення (на матеріалі роману О.Гончара "Твоя зоря") // Східнослов'янські мови в їх історичному розвитку: Збірник наукових праць, присвячених пам'яті професора С.П. Самійленка.-- Запоріжжя, 1996.-- Ч.2.-- С.91-94.

2.Мова фольклору як відбиття духовності народу // Матеріали Міжнародної конференції "2000 років з Різдва Христового".-- Запоріжжя, 1997.-- С.234-236.

3.Лексична мікросистема із стрижневим елементом "залізниця" в українській мові // Придніпровський науковий вісник. Гуманітарні науки.-- 1997.-- №42 (53).-- С.40-44.

4.До семантичної характеристики назви "дорога" в українській мові // Придніпровський науковий вісник. Гуманітарні науки.-- 1997.-- №46 (57).-- С.39-43.

5.Мовностилістичний потенціал назв доріг у творчості О.Гончара // Олесь Гончар і шістдесятництво: матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 80-річчю від дня народження О.Гончара.-- Дніпропетровськ, 1998.-- С.134-136.

6.Номени на позначення шляхів залежно від місця пролягання // Придніпровський науковий вісник. Філологія та педагогіка.-- 1998.-- №37(104).-- С.44-48.

7.Лексична мікросистема на позначення назв місця перетину доріг в українській мові // Придніпровський науковий вісник. Філологія.-- 1998.-- №51 (118).-- С.46-48.

Размещено на Allbest.ru