Граматика української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Співвідношення понять «текст» і «дискурс»

В останні десятиліття активно розвивається комунікативна лінгвістика, одним із ключових понять якої стає дискурс. Уведення у категоріальний апарат лінгвістичної науки поняття дискурсу дозволить розглядати будь-який твір значно ширше - як явище, що відображає творчість і як процес, і як результат (тобто як, власне, дискурс і як його «матеріальний відбиток» - текст).

Проблема співвідношення та розмежування понять «текст» і «дискурс» є досить актуальною для сучасної лінгвістичної науки. Проблему співіснування понять «текст» і «дискурс», їх взаємодії та розмежування досліджували у наукових розвідках такі лінгвісти, як Ф. Бацевич, М. Бісімалієва, Т. Радзієвська, К. Серажим, В. Чернявська.

Обидва терміни - текст і дискурс - неоднозначні і тлумачаться представниками лінгвістичних напрямів та шкіл по-різному. Наявні різні традиції вивчення тексту і дискурсу: традиційна європейська лінгвістика тексту, французька школа аналізу дискурсу й англо-американська школа аналізу дискурсу.

Перші спроби розмежування понять «текст» (статичний об'єкт), «дискурс» (спосіб його актуалізації в певних ментальних та прагматичних умовах (Т. Ван Дейк) і «мовлення, невід'ємне від того, хто говорить» або «мовлення плюс той, хто говорить» (Е. Бенвеніст) відбуваються наприкінці 70-х - на початку 80-х років XX століття. Сьогодні вже загальновизнано трактування дискурсу як складного комунікативного явища, складниками якого є текст і екстралінгвістичні чинники (фонові знання, погляди, настанови, цілі адресата).

Існує цілий ряд визначень тексту, в яких вчені (М. Бахтін, В. Біблер, Г. Богін, Л. Буянова, І. Гальперін, М. Жинкін, Л. Ісаєва, М. Кожина, Г. Колшанський, В. Комісаров, М. Котюрова, В. Красних, О. Кубрякова, Г. Немец, В. Одинцов, Ю. Сорокін та ін.) особливу увагу приділяють процесам породження і розуміння тексту в його когнітивному та соціокультурному аспектах, що розглядається з позиції комунікативного спрямування.

Д. Баранник в енциклопедії «Українська мова» констатує, що текст - це «писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних у ближчій перспективі смисловими і формально-граматичними зв'язками, а в загальнокомпозиційному плані - спільною темою і сюжетною заданістю».

Але ми, аналізуючи текст як мінімальну, елементарну одиницю дискурсу, візьмемо за основу найточніше, на погляд багатьох дослідників, визначення тексту, яке свого часу дав І. Гальперін: «Текст - це витвір мовленневотворчого процесу, що характеризується завершеністю, та об'єктивований у вигляді письмового документа, літературно оброблений відповідно до типу цього документа, твір, який складається з назви (заголовка) та особливих одиниць (надфразних єдностей), що об'єднані різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв'язку, та має певну цілеспрямованість і прагматичну настанову». І. Гальперін наголошує також на двоїстій природі тексту, яку він визначає як «стан спокою і руху». При певній послідовності дискретних одиниць текст перебуває у стані спокою. Але в процесі свого виробництва і відтворювання переходить у стан руху. Текст як базова, мінімальна й основна одиниця дискурсу - явище не тільки лінгвістичне, але й екстралінгвістичне. З погляду сучасної лінгвістики тексту він є продуктом, що утворився внаслідок мовної діяльності та адресований мовній особистості.

Оскільки дослідники по-різному використовують поняття «текст» і «дискурс» (або розрізняють їх, або ототожнюють), буде доцільним також розглянути складну природу та функціональні особливості дискурсу.

Найбільш точна, на наш погляд, спроба аналізу, уточнення й узагальнення дефініцій дискурсу здійснена К. Серажим: «Дискурс - це складний соціолінгвальний феномен сучасного комунікативного середовища, який, по-перше, детермінується (прямо чи опосередковано) його соціокультурними, прагмаситуативними, психологічними та іншими (констатуючими чи фоновими) чинниками, по-друге, має «видиму» - лінгвістичну (зв'язний текст чи його семантичного значущий та синтаксично завершений фрагмент) та «невидиму» - екстралінгвістичну (знання про світ, думки, настанови, мету адресанта, необхідні для розуміння цього тексту) структуру і, по-третє, характеризується спільністю світу, який «будується» впродовж розгортання дискурсу його репродуцентом (автором) та інтерпретується (слухачем, читачем тощо)».

Дослідниця Н. Арутюнова у своїй статті про дискурс наводить два традиційних для лінгвістики тексту розуміння дискурсу. Перше з них: «зв'язний текст в сукупності з екстралінгвістичними - прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими чинниками». У другій із названих Н. Арутюновою версій дискурс - це «текст, взятий у подієвому аспекті; мовлення, що розглядається як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і механізмах їхньої свідомості». Тобто це подія, у центрі якої словесний компонент; комунікативний акт, взятий не тільки в повноті своєї структури, але і в своїй тимчасовій протяжності, що включає, в тому числі, і різноманітні його оцінки учасниками та спостерігачами, й ті наслідки, що можуть прогнозуватися.

Таким чином, для всіх цих тлумачень властиве твердження про те, що дискурс має ознаку процесності, а отже, не може існувати поза прикріпленістю до реального, фізичного часу, в якому він відбувається. «Дискурс - це мовлення, «занурене в життя»», - підсумовує Н. Арутюнова. Тому цей термін не застосовується до древніх та інших текстів, зв'язки яких з живим життям не відновлюються безпосередньо.

Саме в цьому значенні дискурс протиставлений тексту - як фіксованому результату продукту (процесу), причому такому продукту, який загалом є самодостатнім і може працювати як «генератор смислів» (Ю. Лотман). На відміну від дискурсу текст позбавлений жорсткої прикріпленості до реального часу, його зв'язок з цим часом має непрямий, опосередкований характер. Текст існує у фізичному часі не сам по собі, а лише в оболонці матеріального об'єкта носія тексту, який, як і будь-який матеріальний об'єкт, схильний до старіння і розпаду. Власне ж текст існує не в цьому часі, а у часі, просторі культури.

Отже, проаналізувавши погляди різних лінгвістів на сутність співвідношення понять «текст» і «дискурс», можна стверджувати, що дискурс - це своєрідне «віддзеркалення» тексту в свідомості конкретного індивіда у конкретній ситуації в конкретний момент часу. Таким чином дискурс - це текст, «занурений у життя», «мова у житті».

дискурс український скорочення

2. Базові правила скорочення слів

Довгі слова і словосполучення утруднюють їх використання, тому в усній та письмовій мові в цілях компресії мови для визначення понять використовують скорочення.

Виокремлюють два види скорочення слів: лексичні скорочення (абревіатури) та графічні скорочення.

Абревіатури здебільшого належать до іменників і об'єднуються у великі тематичні групи назв:

- країн (КНР - Китайська Народна Республіка),

- партій (УНП - Українська народна партія),

- міжнародних організацій (ООН - Організація Об'єднаних Націй, РЄ - Рада Європи),

- центральних органів виконавчої влади (СБУ - Служба безпеки України),

- машин і приладів (ЕОМ - електронно-обчислювальна машина).

Вони стають твірними для багатьох похідних слів, серед яких переважають іменники - назви осіб (метробудівець, фізкультурник) і відносні прикметники (домобудівний, профкомівський).

Компоненти абревіатур визначають їхні види. Літерні (ініціальні) абревіатури складаються з початкових літер (ООН, США, HAH), звукові - з початкових звуків (вуз, загс), складові - з початкових складів кожного слова словосполучення (колгосп). Існують мішані абревіатури, в яких поєднані початкова частина першого слова і ціле друге (морфлот), початок першого слова та кінець останнього (мопед - від [мо (тоцикл + велоси) пед]).

Загалом, розрізняють такі типи абревіатур:

- буквено-звукова - абревіатура ініціального типу, в якій поєднуються буквена та звукова вимова (наприклад: ІНДЗ - ін-де-зе - індивідуальне науково-дослідне завдання; ЦСКА - це-ес-ка - Центральний спортивний клуб армії);

- звукова - абревіатура, що складається з початкових звуків (ЛАЗ - Львівський автобусний завод, НАН - Національна академія наук);

- ініціальна - абревіатура, що складається з початкових літер слів, які виступають твірною базою для певного похідного (наприклад: УПА - Українська повстанська армія);

- словоформна - поєднання частини слова з відмінковою словоформою (Наприклад: завкафедри, завскладу);

- телескопічна - абревіатура, утворена шляхом поєднання початкової і кінцевої частин твірного слова (Наприклад: мерон - малоеластичний капрон);

- уламкова - поєднання в абревіатурі асемантичних частин слова (Наприклад: педфак, медсанбат, студком);

- усічено-словесна - абревіатура, утворена шляхом поєднання частини слова з повноцінним словом (Наприклад: запчастини, продтовари, Казахфільм).

Абревіатури є самостійними словами, які мають усі граматичні ознаки, а тому їх слід відрізняти від звичайних графічних скорочень відповідних слів і словосполучень. Останні не мають абревіатурної вимови і власних граматичних характеристик: вони передаються на письмі малими літерами, після яких ставиться крапка (крім стандартних скорочень з метричної системи мір: мм - міліметр, см - сантиметр, кг - кілограм, т - тонна), курсивом, через скісну лінію, з написанням через дефіс, якщо скорочення у середині слова.

Наприклад, слово ПТУ (пе-те-у) - абревіатура, бо воно має літерну вимову, ознаки середнього роду і може бути твірною основою похідних слів (петеушник), а написання б-ка (бібліотека), д-р (доктор), л-ра (література), та ін. (та інше), сб (субота), півн.-зах. - північно-західний, Півн. крим. канал - Північнокримський канал, п/к (під керівництвом) - скорочення, оскільки вони не співпадають з вимовою і з окремою граматичною характеристикою слів.

До найпоширеніших загальноприйнятих графічних скорочень належать:

акад. - академік

вид. - видання

від. - відділення

в.о. - виконуючий обов'язки

головн. н.с. - головний науковий співробітник

гр. - громадянин

грн. - гривня

див. - дивись

д.а. - друкарський аркуш

д.г.-м.н. - доктор геолого-мінералогічних наук

д.н.держ. упр. - доктор наук з державного управління

Дн. - Дніпропетровськ

доц. - доцент

д.пед. н. - доктор педагогічних наук

д.психол. н. - доктор психологічних наук

д.ю.н. - доктор юридичних наук

зав. - завідувач

зам. - замісник

заст. - заступник

ім. - імені

і т.д. - і так далі

і т.ін. - і таке інше

і под. - і подібне

К. - Київ

коп. - копійка

м. - місто

млн. - мільйон

м.н.с. - молодший науковий співробітник

напр. - наприклад

н.е., до н.е. нашої ери, до нашої ери

о. - острів

обл. - область

оз. - озеро

пор. - порівняй, порівняйте

проф. - професор

п/с - поштова скринька

р. - рік; річка

р-н - район

рр. - роки

с. - село; сторінка

СПб - Санкт-Петербург

с/р - сільська рада

ст. - станція, сторіччя

т. - том

та ін. - та інше

тов. - товариш

член-кор. - член-кореспондент

Основні правила скорочення:

1. Скороченню підлягають різні частини мови. Одне й те саме скорочення застосовується для всіх граматичних форм одного й того самого слова, незалежно від роду, числа, відмінка й часу.

2. Неприпустиме одне скорочення для двох різних за значенням слів без додаткового пояснення.

3. У скороченому слові слід залишати не менше ніж дві букви, незалежно від прийому, який використовується. Під час відсікання крапка ставиться, а під час стягування ні.

4. Скорочення слова до однієї початкової літери припускається тільки для загальноприйнятих скорочень:

к. (карта), м. (місто), с. (сторінка) та ін.

5. Іменники та інші частини мови, крім прикметників і дієприкметників, скорочують лише за наявності їх у переліку особливих випадків скорочень слів. Під час скорочення іменників ураховуються відмінкові закінчення однини або множини:

д-р (доктор), д-ри (доктори)

м-во (міністерство), м-ва (міністерства) та ін.

6. Прикметники й дієприкметники, що закінчуються на:

- авський - ентальний -ільський

- адський - енький -інський

- ажний - ерський -ірський

- азький - еський -істий

- айський - ецький -ічий

- альний -євий -ічний

- альський - ивний - кий

- аний - инський - ний

- анський - ирський - ній

- арський - истий - ований

- ативний - иський - овий

- атський - ицький - овськнй

- ацький - ичий - одський

- евий - ичний - ольський

- енський -іальний - Орський

- ельний -івний - ський

- ельський -івський - уальний

- енип -ійний - чий

- енний -ійський - яний

- енський -ільний - янський

скорочують відсіканням цієї частини слів.

7. Прикметники, що закінчуються на: - графічний, - логічний,

- помічний, - навчий скорочують відсіканням частини слова:

- афічний, - огічний, - омічний, - авчий:

географічний - геогр., соціологічний - соціол.

8. Прикметники, що утворені від власних імен, скорочуються відсіканням частини - ський:

шевченківський - Шевченків, франківський - франків.

9. У прикметників, утворених від географічних назв і назв народів (як в етнографічному.г-так і в адміністративному значенні), зберігають найповнішу для розуміння форму скорочення:

грузинський народ - грузин, народ

Бориспільський край - Бориспіл. край

Луганська область - Луган. обл.

Якщо назви району й області збігаються, то вони скорочуються ідентично:

Харківська область - Харк. обл.

Харківський район - Харк. р-н.

10. Якщо відсіченій частині слова передує літера й або голосний, то слід зберігати наступний за ним приголосний:

калійний - калійн.

олійний - олійн.

11. Якщо скороченню підлягає тільки одна літера, то слово не скорочують:

вищий - вищ., але вища - не скорочують

учений - учен., але вчена - не скорочують

міський - міськ., але міська - не скорочують.

12. Якщо відсіченій частині слова передує апостроф, то слід зберігати наступний за ним голосний і приголосний:

торф'яний - торф'ян.

слов'янський - слов'ян.

13. Якщо відсіченій частині передує літера ь, то скорочувати * слід на приголосний, що стоїть перед ним:

грецький - грец.

гуцульський - гуцул.

сільський - сіл.

14. Якщо відсіченій частині передує подвоєний приголосний, то скорочуване слово зберігає один із приголосних:

законний - закон,

щоденний - щоден.

15. Якщо слово може скорочуватися відсіканням різної кількості літер, то відсікають максимальну, слідкуючи лише за тим, щоб не затемнювалося безпосереднє значення скорочуваного слова:

експериментальний - експерим.,

а не експериментал., експеримент,

фундаментальний - фундам.,

а не фундаментал., фундамент,

16. У складних іменниках, що пишуться через дефіс, відсікають кожну складову частину або одну з них, якщо ці іменники наведено в додатку 2.

17. У словосполученні скорочують кожне слово:

видавничий відділ - вид. від.

допоміжна картка - допом. карт.

18. У географічних назвах, що пишуться через дефіс, відсікають другу складову частину, якщо вона має закінчення - ський:

місто Кам'янець-Подільський -

м. Кам'янець-Поділ. місто Корсунь-Шевченківський -

м. Корсунь-Шевченків.

19. У складних прикметниках, що пишуться через дефіс, відсікають кожну складову частину або одну з них відповідно до загальних правил скорочення:

греко-католицький - греко-католиц.

фізико-математичний - фіз.-мат.

хіміко-технологічний - хім. - технол.

20. У складних прикметниках, що пишуться разом, відсікають другу частину слова відповідно до загальних правил скорочення:

агролісомеліоративний - агролісомеліор.

лісогосподарський - лісогосп.

21. Однокорінні прикметники та дієприкметники, що відрізняються лише префіксами, скорочуються однаково:

карпатський - карпат.,

закарпатський - закарпат.

22. У складних словах, що пишуться разом, скорочують або першу, або останню частину слова чи залишають перші літери слів, які утворюють складне слово:

відеофонограма - відеофоногр.

діафільм - дф.

23. Відсікати слово до однієї початкової літери не можна, окрім слів, що наведеш в додатку.

24. Якщо слово є єдиним членом речення (у відомостях, що відносяться до назви), його не відсікають:

Безпека життєдіяльності: Підручник,

а не Безпека життєдіяльності: Підруч.

Не можна скорочувати:

1) імена та імена по батькові (крім:ініціалів): не Мих. Серг. Грушевський, а М.С. Грушевський (як виняток - з однаковими прізвищами: Гр. Тютюнник - Григір, бо є Григорій Тютюнник);

2) псевдоніми:

не Ж. Санд, а Жорж Санд

не Л. Українка, а Леся Українка

не П. Мирний, а Панас Мирний;

3) подвійні прізвища:

не Б.-Хом'як,

а Богачевська-Хом'як

не Ж.-Стоша, а Жукевич-Стоша.

Размещено на Allbest.ru