Суб’єктні синтаксеми у структурі простого речення

The dissertation for Candidate of Philology (speciality 10.02.01 Ukrainian Language). Institute of the Ukrainian Language under National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 1998.

In the dissertation the systemic investigation of the subject syntaxemes in the semantically elementary and non- elementary simple sentence was held. Semantic varieties of the subject syntaxemes in connection with semantic types of predicates were separated. Case and prepositional-case methods of expression of the semantic category of the subject were described. Positional variants of the subject syntaxemes were examined.

Key words: syntaxema, subject syntaxema, predicate, semantic-syntactical valence, semantically elementary simple sentence, semantically non- elementary simple sentence, syntactic connection, semantic-syntactical relation, member of the sentence, noun, case.

Загальна характеристика роботи

Одним із здобутків сучасної синтаксичної теорії є розмежування аспектів вивчення синтаксичних одиниць, зокрема формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного та комунікативного. У зв'язку з цим чітко розрізняють формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні функції синтаксичних одиниць, а також синтаксичні зв'язки та семантико-синтаксичні відношення між ними. Вирізнення формально-синтаксичної та семантико-синтаксичної структур речення як окремих об'єктів вивчення зумовило виділення двох рядів мінімальних синтаксичних одиниць (членів речення) формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних, що певною мірою позбавляє еклектичних нашарувань, наявних у традиційній класифікації. Формально-синтаксичні члени речення визначаються на основі синтаксичних зв'язків у межах речення, які спрямовані у внутрішню структуру мови, семантико-синтаксичні компоненти речення (синтаксеми) визначаються на основі семантико-синтаксичних відношень, що мають зовнішнє спрямування. Компоненти формально-синтаксичної та семантико-синтаксичної природи перебувають у взаємозвязку. Дослідження сукупності мінімальних синтаксичних одиниць як формального, так і семантичного типу, закономірностей їх взаємодії стосується важливих проблем теоретичної граматики, оскільки вони виступають компонентами основної синтаксичної одиниці та найбільшої одиниці в мовній системі речення.

До актуальних завдань синтаксичної теорії належить виділення елементарних одиниць (у формально-синтаксичному та семантико-синтаксичному планах) і дослідження закономірностей їх ускладнення. У найтиповіших випадках формально-синтаксична структура елементарного простого речення репрезентована двома взаємопов'язаними головними членами речення підметом і присудком. У формуванні семантико-синтаксичної структури елементарного простого речення важливу роль відіграє предикат і його валентність. Семантико-синтаксична валентність предиката регулює кількісно-якісний склад субстанціальних (іменникових) синтаксем: суб'єктної, об'єктної, адресатної, інструментальної та локативної. Вони виділяються на основі субстанціальних семантико-синтаксичних відношень, які вказують на стосунок іменникових синтаксем до відповідного класу предикатів. Особливе місце у системі субстанціальних синтаксем посідають суб'єктні синтаксеми, які поєднуються з усіма семантичними класами і валентними типами предикатів, а отже, є необхідними компонентами усіх типів речень сучасної української мови. Окремими питаннями аналізу і класифікації суб'єктних синтаксем (у багатьох дослідженнях семантичної категорії суб'єктності) займалися такі вчені, як О.О. Потебня, О.М. Пєшковський, В.В. Виноградов, І.І. Мєщанінов, Л.А. Булаховський, Ф. Данеш, М.М. Гухман, Н.Д. Арутюнова, Ю.С. Степанов, Н.Ю. Шведова, С.Д. Кацнельсон, Г.О. Золотова, Н.М. Арват, А.М. Мухін, І.Р. Вихованець, М.Я. Плющ, К.Г. Городенська, О.К. Безпояско, А.П. Загнітко, Т.Є. Масицька та ін.

Актуальність теми. Проблема семантико-синтаксичної категорії суб'єктності та суб'єктних синтаксем, незважаючи на тривалу історію їх вивчення на матеріалі різних мов, залишається однією з найбільш дискусійних. У сучасному українському мовознавстві деякі питання, пов'язані з їхнім системним вивченням, ще не отримали свого аргументованого розв'язання. У трактуванні семантико-граматичної природи цих компонентів маємо суттєві розбіжності. Не розв'язаними на сьогодні є питання про місце суб'єктних синтаксем у системі семантичних компонентів речення, семантичні типи та ранги суб'єктів, роль деяких непрямих відмінків та прийменниково-відмінкових форм у вираженні суб'єктного значення тощо. Суб'єктні синтаксеми потребують комплексного дослідження у семантико-синтаксичному, формально-синтаксичному, морфологічному і комунікативному планах для адекватного визначення їхньої ролі в мовній структурі, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Об'єктом дослідження є суб'єктні синтаксеми у семантично елементарних та ускладнених простих реченнях, їх граматичний статус, семантичні, морфологічні та позиційні варіанти. Аналіз суб'єктних синтаксем здійснено з урахуванням їх співвідношення з когнітивною та комунікативною функціями мови, що уможливлює розгляд мінімальних синтаксичних одиниць у семантико-синтаксичному, формально-синтаксичному та комунікативному планах.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження пов'язане з темою "Лексичні і граматичні одиниці та категорії", яку опрацьовують на кафедрі української мови Волинського державного університету імені Лесі Українки, де виконано дисертацію. У ширшому плані ця праця ґрунтується на принципах категорійної граматики української мови, проблематику якої досліджують в Інституті української мови НАН України.

Мета дослідження полягає в системному вивченні суб'єктних синтаксем у структурі простого речення на матеріалі сучасної української літературної мови.

Відповідно до поставленої мети накреслено такі завдання:

визначити на основі спільних та відмінних ознак місце суб'єктних синтаксем у системі семантичних компонентів речення;

здійснити семантичну класифікацію предикатів;

виділити й охарактеризувати семантичні різновиди суб'єктних синтаксем залежно від семантичних типів предикатів, диференціювати суб'єкти за рангами;

з'ясувати лексичне наповнення суб'єктних синтаксем;

дослідити семантичні процеси ускладнення суб'єктних синтаксем;

описати відмінкові та прийменниково-відмінкові засоби вираження семантико-синтаксичної категорії суб'єктності;

вказати на транспозиційні відношення між суб'єктними формами;

дослідити частотність уживання непрямих суб'єктних відмінків у сучасній українській мові;

розглянути позиційні варіанти суб'єктних синтаксем;

виявити співвідношення семантико-синтаксичної структури простого речення з його формально-синтаксичним та актуальним членуванням (на матеріалі суб'єктних синтаксем).

Методи дослідження. Специфіка досліджуваного об'єкта і мета дисертації зумовили використання описового методу, методу моделювання, методики комплексного, компонентного, трансформаційного і функціонального аналізу.

Джерела фактичного матеріалу. Дослідження побудовано на реченнєвих конструкціях, дібраних із художніх творів, публіцистичних і наукових текстів, офіційних документів (понад 20 000 речень), матеріалів Лексичної картотеки Інституту української мови НАН України.

Наукова новизна роботи полягає у комплексному аналізі суб'єктних синтаксем, виділенні п'яти основних семантичних різновидів суб'єктних синтаксем та їх ранжуванні, детальному висвітленні семантичних процесів ускладнення суб'єктних синтаксем, виявленні та описі всієї сукупності субєктних відмінків і прийменниково-відмінкових форм української мови, дослідженні частотності вживання непрямих відмінків у функції суб'єкта і їх ранжуванні, розгляді позиційних варіантів суб'єктних синтаксем, зясуванні характеру симетрії/асиметрії семантико-синтаксичної та формально-синтаксичної структур деяких типів речень із субєктними синтаксемами.

Теоретичне значення дослідження. Опрацьовані в дисертації принципи аналізу суб'єктних синтаксем, зокрема їхніх семантичних, морфологічних та позиційних варіантів, сприятимуть поглибленому вивченню морфологічних і синтаксичних одиниць та категорій і можуть застосовуватися при опрацюванні ряду питань функціональної та категорійної граматики української та типологічно подібних до неї мов.

Практичне значення дослідження. Одержані результати можуть бути використані при написанні вузівських підручників та навчальних посібників із граматики сучасної української мови, при читанні спецкурсів, проведенні спецсемінарів та факультативних занять із функціональної морфології і функціонального синтаксису у вузі, а також при укладанні граматичних словників.

Апробація дисертації. Результати дослідження було викладено на Міжнародній конференції "Суспільствознавчі науки і відродження нації" (м. Луцьк, 1997), двох підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу Волинського державного університету імені Лесі Українки (1996, 1997), вузівській науковій конференції "Лексична та граматична деривація" (м. Луцьк, 1998). Окремі розділи й усю дисертацію обговорено на засіданнях кафедри української мови Волинського державного університету імені Лесі Українки, а також на засіданні відділу історії і граматики української мови Інституту української мови НАН України.

Основні положення дисертації викладено у пятьох статтях і тезах конференції.

Структура і зміст дисертації

Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що нараховує 258 найменувань, списку джерел фактичного матеріалу (140 одиниць), додатка. Повний обсяг тексту дисертації - 179 сторінок.

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, методи, мету і завдання дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі "Суб'єктні синтаксеми у системі семантичних компонентів речення" вказано на сукупність диференційних семантико-синтаксичних ознак суб'єктних синтаксем з метою визначення їх місця серед семантичних компонентів речення; проаналізовано деякі функціонально-синтаксичні концепції стосовно виділення мінімальної синтаксичної одиниці - синтаксеми, різні підходи щодо класифікації предикатів та іменникових синтаксем; обґрунтовано семантичну диференціацію та ранжування суб'єктів залежно від характеру предиката і їх лексичного наповнення.

Синтаксема - це абстрактна мінімальна синтаксична одиниця семантичного типу, що виділяється на основі семантико-синтаксичних відношень. Семантико-синтаксичні відношення вказують на значеннєві стосунки поєднаних певним синтаксичним зв'язком синтаксичних одиниць. Синтаксема виступає у своїх функціональних межах інваріантом, а на нижчому рівні абстракції реалізується у таких варіантах:

1) семантичних;

2) морфологічних;

3) позиційних.

Варіанти синтаксем мають неоднаковий статус у синтаксичній структурі сучасної української мови. Один варіант закріплюється як головний, місце ж інших варіантів визначається стосовно основного.

Центральною синтаксемою семантико-синтаксичної структури елементарного простого речення виступає предикат. Йому властива така ознака, як семантико-синтаксична валентність, що означає здатність предиката (ознакового слова) сполучатися з іншими (як правило, неознаковими) словами, мати певну кількість відкритих позицій, які можуть або мають заповнюватися одиницями відповідної семантичної природи. Саме валентність предиката дає змогу виділити валентно-пов'язані субстанціальні синтаксеми (суб'єктні, об'єктні, адресатні, інструментальні й локативні) в елементарному простому реченні та валентно-непов'язані вторинні предикатні синтаксеми (адвербіальні, атрибутивні й модальні) в ускладненому простому реченні. Суб'єктні синтаксеми (як і всі субстанціальні) у семантично елементарному простому реченні передають значення реальної предметності та підпорядковуються предикатові. Вони функціонують як необхідні компоненти речення. З-поміж іменникових синтаксем суб'єктну синтаксему вирізняють:

а) суб'єктна семантико-синтаксична функція в реченні;

б) лівобічна валентна позиція стосовно предиката (у системі мови);

в) сполучуваність з усіма валентними класами та семантичними типами предикатів;

г) активність (при предикатах дії);

д) найширша семантична диференціація;

е) найбільша кількість морфологічних варіантів;

ж)типова формально-синтаксична позиція підмета та комунікативна позиція теми.

Перераховані ознаки свідчать про те, що суб'єктній синтаксемі порівняно з іншими іменниковими компонентами належить найголовніша роль в організації елементарного простого речення сучасної української мови, що підтверджує необхідність ґрунтовного системного дослідження цієї мінімальної синтаксичної одиниці.

Предикат як центральна синтаксема елементарного простого речення визначає не лише семантичні різновиди суб'єктних синтаксем, а й впливає на їхні морфологічні варіації та формально-синтаксичні позиції в реченні. У зв'язку з цим великого значення набуває аргументована класифікація предикатів в українській мові. Залежно від ступеня семантичного узагальнення дослідники по-різному класифікують предикати. У дисертації виділено п'ять семантичних типів предикатів:

1) предикати дії;

2) предикати процесу;

3) предикати стану;

4) предикати якості;

5) предикати кількості.

Семантичні класи предикатів визначають такі семантичні варіанти суб'єктних синтаксем:

1) суб'єкт дії: Гордій сокирою обрубував коріння (Б. Харчук);

2) суб'єкт процесу: Ростуть гриби (В. Гей);

3) суб'єкт стану: Мені холодно.. (Л. Костенко);

4) суб'єкт якісної ознаки: Вода була чиста.. (Григорій Тютюнник);

5) суб'єкт кількісної ознаки: Дров мало (В. Барка).

Ранжування суб'єктів здійснено з урахуванням таких диференційних семантико-синтаксичних ознак:

а) активність / пасивність суб'єктів;

б) динамічність/статичність предикатів, семантика яких визначає типи суб'єктів;

в) діапазон лексичного наповнення суб'єктної позиції.

Суб'єкт дії виступає суб'єктом першого рангу, суб'єкт процесу - суб'єктом другого рангу, суб'єкт стану - суб'єктом третього рангу, суб'єкт якості - суб'єктом четвертого рангу, суб'єкт кількості - суб'єктом п'ятого рангу.

У другому розділі "Семантичні різновиди субєктних синтаксем" охарактеризовано семантичні варіанти суб'єктів залежно від семантичних типів предикатів; з'ясовано лексичне наповнення суб'єктної позиції; досліджено семантичні процеси ускладнення суб'єктних синтаксем.

Основним семантичним варіантом суб'єктних синтаксем виступає синтаксема у функції суб'єкта дії. Залежно від конкретного значення предиката дії можна виділити:

1) суб'єкт конкретної фізичної дії при дієсловах із значенням творення (руйнування), видів діяльності (будувати, косити, споруджувати тощо) та при дієсловах, що вказують на більший чи менший ступінь інтенсивності дії, спрямованої на об'єкт (бити, гнути, чавити і под.);

2) суб'єкт локативної дії при дієсловах із значенням руху (іти, їхати, летіти та ін.), переміщення в просторі, які поєднують у собі семантику переміщення й конкретної фізичної дії (везти, вести, нести та ін.) та при дієсловах типу звалюватися, падати, опадати, текти, які являють собою перехідні утворення між предикатами дії та предикатами процесу;

3) суб'єкт мовленнєвої діяльності при дієсловах говорити, казати, розповідати та ін.;

4) суб'єкт розумової діяльності при дієсловах вивчати, досліджувати, обґрунтовувати і под.;

5)суб'єкт психічної діяльності (сприйняття) при дієсловах бачити, нюхати, слухати, чути тощо.

Наприклад: ...спеціалісти споруджують канал (З газети); Козаки чайками везуть до Перекопу тютюн.. (Р. Іваничук); Падають яблука на землю (В. Яворівський); Батько розповідав цікаві історії ("Історія української літератури"); Бекон обгрунтував індукцію ("Філософія"); Грек слухав море (Л. Костенко).

Протиставлення суб'єктів за ознакою активності /пасивності випливає з характеру предиката: при акціональних предикатах суб'єкт активний, при неакціональних - пасивний. У валентну рамку предикатів дії входить суб'єктна синтаксема, що позначає активного виконавця дії. Це зумовлює специфічне лексичне наповнення суб'єктної позиції, що охоплює іменники - назви людей і тварин, наприклад: Раби будували замки й храми (В. Симоненко); Проносяться чорні коні .. (В. Стус). Поширення суб'єктної синтаксеми у функції суб'єкта дії на назви неістот спричинено явищами персоніфікації, метонімії, наприклад: Тихо вечір тумани пряде (В. Симоненко); Це співає славна Україна (П. Воронько); .. село гуляло біля церкви (М. Стельмах). Периферію іменників на позначення неживих предметів становлять назви машин, механізмів, знарядь, які ускладнюють семантику суб'єкта дії значенням інструментальності (знаряддя чи засобу дії), пор.: Поїзд доїжджав до Львова (Р. Іваничук) Ми доїжджали поїздом до Львова. Якщо у позиції суб'єкта дії стоять абстрактні відпредикатні іменники, то суб'єктне значення може бути ускладнене семантикою причини, умови, мети, часу та ін., пор.: Мене розбудила стрілянина (З газети) Я прокинувся, бо стріляли.