Імідж оратора

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Українська інженерно-педагогічна академія

Реферат

Імідж оратора

Виконала

студентка гр. ЗКТ К1-1

Прокопчук В.В.

Харків 2013 р.

Вступ

риторика оратор жестикуляція імідж

У класичній риториці Давньої Греції і Давнього Риму поняття образу (іміджу) оратора належало до головних. Проте спочатку вся увага риторів була звернена переважно на те, якою має бути переконлива промова. Оратор завжди на людях, а під час промови він підлягає суворішому суду, ніж інші, - і скільки разів ми виступаємо, стільки разів над нами здійснюється цей суд.

Зовнішність є не останнім чинником успіху того, хто виступає. Тут важливо володіти собою, вміти "створювати імідж", певний образ. Недарма існує спеціальна професія іміджмейкер, тобто людина, що допомагає створити імідж. Зачіска, охайність рук та нігтів, макіяж, стан взуття та одягу -- все це уважно фіксується і впливає на сприйняття ваших слів.

Не кожен може похвалитися, що природа дала йому гарний зріст, міцну статуру й грацію жестів. Але буває, що зовні непоказна людина, коли виступає, мов магніт, притягує увагу аудиторії. За кожним жестом її уважно стежать, мов підкоряючись ритмові, що його завдає промовець.

1. Імідж оратора

Імідж - слово англійське, в перекладі означає Ї образ, зображення, враження. Але імідж - не просто образ, це образ, який людина для себе спеціально вибирає, створює і свідомо підтримує, використовуючи його для досягнення тих чи інших цілей в житті. Імідж людини виконує дуже важливу комунікативну функцію - він говорить оточуючим про те, на якому щаблі суспільної драбини стоїть людина, який його характер, темперамент, фінансові можливості, відношення до людей і багато іншого. Виступаючі публічно також зазвичай свідомо культивують свою манеру поведінки в аудиторії, свій риторичний імідж. Виробивши імідж упевненого в собі, рішучої людини, обравши імідж оптиміста, можна значно полегшити собі можливість встановлення контакту зі слухачами. Розрізняють три основних складових іміджу: зовнішній, комунікативний і поведінковий імідж. Зовнішній імідж - те, як людина виглядає, комунікативний - яке враження він справляє в спілкуванні, і поведінковий - те, як він виглядає в сукупності своїх вчинків.

Оратору необхідний імідж компетентного, знаючого, переконаного у своїй правоті, комунікабельного і привітного.

Оратор, зацікавлений в успіху виступу, повинен уважно ставитися не тільки до того, що він говорить, але і до того, яке враження він справляє на слухачів своїм зовнішнім виглядом. Оратор тільки з'являється на трибуні, а слухачі вже оцінюють його, обмінюються один з одним критичними зауваженнями. Що ж приваблює в оратора зорову увагу слухачів? Звичайно, в першу чергу - його зовнішній вигляд.

Важливо дотримуватися міри. Не варто бути ексцентричним, прагнути привернути увагу незвичайною манерою говорити чи якимись особливими жестами та мімікою. Ораторові не личить екстравагантно одягатися, так само, як і робити незвичайну зачіску: все це справляє враження дивацтва й здатне лише відштовхнути аудиторію. Одяг виступаючого повинен відповідати характеру обстановки, в якій вимовляється промова, бути охайним і акуратним. Комунікативну позицію оратора посилює темний традиційний одяг, добротний матеріал, контраст темних і світлих тонів.

Вираз обличчя, хода, постава - випростана чи згорблена, жестикуляція - все це складає певне враження ще до того, як оратор сказав перше слово. Симпатія чи антипатія до оратора формується саме в ці найперші хвилини.

У всякої людини є те, що називають чарівністю (або шарм, як кажуть французи). Та не кожний вміє її використовувати. Недосвідчений оратор інколи боїться аудиторії. Йому здається, що всі його сприймають критично, навіть, з кепкуванням, що його "наскрізь бачать". Але насправді кожний може примусити аудиторію слухати свій виступ. Треба бути щирим і ставитися до людей з цікавістю та повагою. І навпаки, будь-яке хитрування, намагання "подати себе" та підкреслено "причепуритися" можуть сприйматися як вияв комплексу неповноцінності.

1.1 Вихід до слухачів

До місця промови треба йти спокійно, не бігти, не поправляти на ходу одяг, не слід на ходу зачісуватися тощо. Є старовинний прийом: починати йти з півкроку, а не з широкого кроку. Пройшовши до місця, потрібно прийняти впевнену позу і розпочати промову.

1.2 Погляд

Негарно спрямовувати погляд у вікно, у стелю або заплющувати очі під час виступу. Не слід дивитися й "крізь" людей байдужим, відчуженим поглядом, (освічений оратор уміє дивитися так, що кожен слухач відчуває його погляд "саме на собі". Майстерність дивитися на кожного окремо й водночас на всіх приходить з часом. Треба вчитися поступово переводити погляд з одного ряду облич на наступний, повертатися поглядом до тих, на яких виражено зацікавлення. Існує й такий прийом: час від часу повільно "малюйте" очима цифру 8, що наче лежить горизонтально на рівні очей залу.

За дослідженнями психологів, погляд "очі в очі" неприємний: він є виразом агресії й викликає недовіру або гнів. Недаремно ж люди зазвичай лише "зустрічаються поглядами" й тут-таки відводять очі один від одного.

Ось чому, перш, ніж почати виступ, необхідно встановити зоровий контакт з аудиторією (якщо цього не зробити, можна не отримати ніякого іншого). Тільки встановивши зоровий контакт з кожним із сидячих, можна починати виступ.

1.3 Жестикуляція

Оратор користується не тільки мовою слів, а й мовою почуттів -немовними засобами виразності. Не слід думати, що мова - це одне, а жести, міміка, рухи - інше. Все це - єдиний експресивний потік внутрішнього життя людини. А так як оратор сприймається двома каналами (зоровим і слуховим), причому зорове сприйняття сильніше слухового, то необхідно домагатися, щоб жестово-мімічні засоби спілкування становили єдине ціле з мовним процесом.

Жестикуляція ораторові необхідна. Жести поділяються на механічні, ілюстративні та емоційні.

Механічні жести -- це жести, що супроводжують промову без зв'язку з її змістом, тобто робляться автоматично. Усім відомі такі приклади, коли оратор, навіть не замислюючись над цим, робить одноманітні рухи рукою, поправляє зачіску, тре перенісся і т. п.

Ілюстративні жести -- це жести, які зображують те, про що йдеться. Наприклад: потяг рушив, і при цьому лектор робить рух рукою уперед та ін. Ані механічних, ані ілюстративних жестів допускати не слід. Вони тільки відволікають від промови, а іноді навіть створюють комічне враження.

Емоційні жести -- це жести, що підсилюють виразність промови, прикрашають її, допомагають у виділенні основних думок. Головне, щоби ці жести у промовця були природними.

Оратор повинен домогтися відчуття стійкості, рівноваги, легкості, рухливості і природності, стоячи на трибуні, перед аудиторією. Але вигляд людини, який тривалий час стоїть нерухомо також стомлює слухачів. Під час доповіді досвідчений виступаючий повинен міняти позу. Крок вперед у потрібний момент підсилює значимість того чи іншого місця промови, допомагає зосередити на ньому увагу. Відступаючи назад, оратор ніби дає аудиторії можливість Ї відпочити і потім переходить до іншого положенню мови. Не слід ходити, рухатися в сторони під час виступу. Для ефективного спілкування пози повинні бути відкритими, ноги і руки не схрещені, а злегка розведені. Відкрита поза демонструє прагнення до контакту.

Звертаючи увагу на жести, можна отримати важливу інформацію про оратора або слухачів. Розуміння невербальної мови дозволяє точно визначити задуми, позицію співрозмовника. Виділяється кілька основних жестів і поз, що відображають різні психологічні реакції:

· Жести відкритості свідчать про щирість, добродушний настрій. До них відноситься жест Ї розкриті руки (партнер простягає руки у ваш бік, долонями вгору, розстібання піджака).

· Жести підозрілості і скритності. Співрозмовник машинально потирає чоло, віскі, підборіддя, прагне прикрити обличчя руками. Інший показник недовіри неузгодженість жестів і міміки (штучна посмішка).

· Жести захисту є знаками того, що комунікант почуває небезпеку. Найбільш поширений жест цієї групи - схрещені руки.

· Жести міркування й оцінки відбивають стан замисленості і прагнення знайти рішення проблеми (руки на щоках, потискування перенісся, почісування підборіддя і прикурювання очей).

· Жести сумніву і непевності - це дотик до носа або його легке потирання.

· Жести впевнених у собі людей з почуттям переваги над іншими - це закладання рук за голову чи за спину з захопленням зап'ястя.

· Жести незгоди. Найбільш популярним серед них є збирання неіснуючих ворсинок з костюма.

· Жести брехні. Коли людина бреше, вона закриває рот, очі, вуха руками, доторкається до носа, потирає віко, опускає очі, закриває долоні. Жести і міміка брехуна при цьому неузгоджені.

За допомогою рук можна показати розміри предмета і вказати на будь-які предмети, підкреслити важливість сказаного. Іншими словами, руками треба вміло користуватися для створення образу своїх ідей. При цьому необхідно зважати на наступні правила:

· Близько 90% жестів необхідно робити вище пояса. Жести, зроблені нижче пояса часто мають значення невпевненості, невдачі, розгубленості.

· Лікті не повинні перебувати ближче ніж на 3 см від корпусу. Менша відстань символізуватиме незначність і слабкість авторитету оратора.

· Слід жестикулювати обома руками. Найважче - почати користуватися жестами, які ви вважаєте прийнятними.

1.4 Голос

Згідно афоризму, існує три категорії ораторів: одних можна слухати, інших не можна слухати, третіх не можна не слухати. Звичайно, те, що говорить оратор, значною мірою визначає, як його будуть слухати. Але від стану голосу оратора, найчастіше залежить, можна або не можна слухати оратора взагалі.

Голосовий апарат -- багатющий інструмент. Дихальні органи, мов міхи в органі, накачують повітря. Воно вимушує вібрувати зв'язки в дихальному горлі. Гортань, ротова та носова порожнини утворюють резонатори. Губи, язик, нижня щелепа й м'яке піднебіння артикулюють (творять) звуки.

Правильні артикуляція й вимова, добра дикція -- запорука успіху.

Кожне слово треба чути, не можна зливати кілька слів в якусь невиразну звукову масу. Чіткість вимови часто залежить і від аудиторії, в якій виступає оратор. Потрібно пам'ятати, що чим більша аудиторія, тим повільніше поширюються звукові хвилі: для того, щоб вони не змішувалися і не заглушали одна одну, оратор має дати їм час для поширення. Тому у великих аудиторіях ораторові слід говорити повільніше, ніж у маленьких.

Під час виступу важливо правильно дихати. Кожен читець та промовець повинен керувати диханням під час читання чи виступу так, щоб воно не заважало йому читати, а публіці - слухати. Повітря набирається у перервах між словами й фразами без напруження та шуму. Правильно організоване, треноване дихання сприяє нормальному походженню життєвих процесів організму, знімає втому як загальну, так і апарату мовлення, розвиває його.

1.5 Пауза

Пауза -- це теж засіб впливу на слухача. Недарма серед акторів, в яких виразне проголошення тексту відіграє дуже важливу роль, добрим вважається той, хто вміє "тримати паузу".

Паузи можна поділити на дихальні, логічні та психологічні. Дихальні паузи використовуються, щоб набрати дихання. У цей момент ви відпочиваєте самі і даєте відпочити аудиторії. Але треба слідкувати за тим, щоб ці паузи збігалися з паузами логічними.

Логічні паузи відбивають структуру тексту і в першу чергу розділові знаки.

Психологічні паузи використовуються для того, щоб звернути увагу слухачів на щось або підготувати їх до якогось важливого моменту; при переходах від однієї думки до іншої, щоб підкреслити якусь думку (наприклад, якщо ритор використовує такий прийом, як обрив і т. п.).

Але слід уникати невиправданих пауз, що псують промову, утруднюють її сприйняття. Щоб цього уникнути, фразу потрібно обдумувати перед її виголошенням, а не по ходу виголошення.

Висновок

Отже, як ми бачимо, імідж для оратора - це чи не один із найголовніших елементів успіху та перемоги оратора. Тож, коли людина забажає досягти вершин ораторського мистецтва, їй не слід забувати про ці настанови, правила поведінки з аудиторією і запланована ціль буде гарантовано досягнута.

Література

1. Гурвич С.С., Погорелко В.Ф., Герман М.А. Основы риторики. -- К., 1988.- С. 113--118.

2. Кошачевський С.С. Техніка мови. -- К., 1963.

3. Леммерман X. Учебник риторики. Тренировка речи с упражнениями. -- М., 1997. -- С. 189--192. :

4. Николаева Т.Н. Жест и мимика в лекции. -- М., 1973.

5. Степанов А. Голос и жесты оратора // Наука и религия. -- 1965. -- №16.

6. Шенберг В.А., Савкова З.В. Риторика. -- СПб., 1997. -- С. 110--122.

Размещено на Allbest.ru