Роль лондонського діалекту у формуванні англійської літературної мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль лондонського діалекту у формуванні англійської літературної мови

План

мова лексика правопис граматика

Вступ

1. Боротьба англійської і французької мов

2. Витіснення латині

3. Запозичення XVII-XVIII cт.

4. Національна мова

5. Проблеми норми

Висновки

Література

Вступ

Завдання лінгвістики полягає в тому, щоб вивчати живі народні мови і їх діалекти, вважають декотрі науковці. “Народні наріччя і говори ..., - писав Пешковський, - складають головний об'єкт дослідження лінгвіста, подібно до того, як ботанік завжди віддає перевагу вивченню лугів,аніж вивченню оранжереї”.

Складність поняття “діалект” полягає в тому, що його кордони точно не зазначені.

Не дивно, що в 70 х рр. багато визначних лінгвістів (П. Мейєр, Г. Парі, Г. Шухардт) почали заперечувати реальність поняття “діалект”. П. Мейєру діалекти, які непомітно переходять один в один, уявлялися “мимовільною концепцією нашого розуму”. Літературна мова, як відомо, це оброблена форма загальнонаціональної мови (вплив інших діалектів при цьому не виключений).

Слово “діалект” походить від грецького dialektos-“розмова, говір”. Відомо те, що англійська мова, перенесена на нову територію і відірвана від мови метрополії, набуває різних змін. Спочатку виникають нові риси і закріплюються в сучасному мовленні, потім під впливом мови народу, що населяє певну територію, у першу чергу змінюється вимова у цілому.

Оскільки англійська мова входить у вжиток деяких народів, які мають інший спосіб життя, інші звичаї, а також живуть у інших кліматичних умовах, виникає необхідність у створенні слів для визначення явищ і предметів, пов'язаних з новими умовами життя. Ці слова запозичуються з мови (чи мов) корінних народів, створюються на основі англійської мови або калькуються.

Таким чином, англійська мова на кожній конкретній території набуває своїх специфічних рис. Головним чином, діалект функціонує в усній формі, хоча іноді може мати і писемну.

В цілому діалект - це різновид мови, що характеризується відносною єдністю його особливостей і вживається як засіб спілкування людей , які мають територіальну і соціальну спільність.

Найчастіше поняття діалект уживають у значенні територіального діалекту, натомість на означення соціального діалекту уживають терміни соціолект або жаргон, арго, сленг, просторіччя як різновиди соціодіалектів.

Територіальні діалекти, на відміну від соціальних (тут специфічними є лише деякі тематичні шари лексики і фразеології), - явище історичне. У них зберігаються шари попередніх мовних формувань, їх здебільшого ототожнюють із говором, а іноді вважають ширшим за нього.

Англійська мова виникла на базі англо-фризьких наріч, що входили до сладу західногерманської групи мов. Існує значна відмінність між мовою Англії IX-XІІІ та XVІІ ст. насамперед через граматичну й лексичну структуру, а також фонетичні особливості. Історичний розвиток мови - безперервний процес без різких стрибків або швидких перетворень. Тому будь-яка періодизація, яку пропонують вчені-лінгвісти, може здатися штучною. Однак, при вивченні історії будь-якої мови неможливо обійтися без поділу його на певні періоди і часові відрізки, тому що цілком очевидно, що мова в кожен період свого розвитку має особливі ознаки та особливу структуру.

Тому в історії англійської мови припускається поділ на три періоди: давньоанглійський, середньоанглійський та новоанглійський. Історія англійської мови опирається на історію Англії, повязуючи розвиток літературної мови з конкретними історичними подіями.

Спочатку літературна мова Англії опиралася на уессекський діалект, яким було написано багато давньоанглійських памяток. Пізніше, у звязку з процесом поступового утворення нації, висувається лондонський діалект. Відбулася своєрідна зміна основи літературної мови. Введення в Англії друкарства (1476) сприяло закріпленню і поширенню лондонських форм, чому немало допомогла популярність творів великого письменника Джефері Чосера (1340-1400), який писав на лондонському діалекті.

Він був першим представником англійського реалізму, відіграв велику роль у формуванні літературної мови своєї країни, створив нове віршування, яке лягло в основу подальшого розвитку англійської поезії. Престиж лондонського діалекту закріпив саме він, англійський письменник Чосер (1340-1400), який писав ним ,а наступні покоління поетів наслідували його.

Таким чином, вивчаючи історію англійської мови, можемо простежити певні зв`язки між загальними принципами мовознавства і фактами сучасної англійської мови. При вивченні розвитку англійської мови на прикладі лондонського діалекту, орієнтуватимемося на певні історичні періоди, в яких відбувалося становлення сучасної англійської літературної мови. Граматична будова, як відомо, зазнала при цьому суттєвих змін. У звязку з цим поряд із викладенням історичних обставин спробуємо дати коротку характеристику лексичого складу англійської мови, розглянути фонетичний розвиток і зміни в орфографії.

Таким чином робота складатиметься із п`яти параграфів і висновку, що дасть можливість повніше охарактеризувати кожний період і показати розвиток мови як цілісної системи.

1. Боротьба англійської і французької мов

З початком епохи проникнення християнства до Британії в давньоанглійській мові з'явилися латинський алфавіт і латинські слова. Перш за все, це були терміни, що мають безпосереднє відношення до церкви, а також назви різних видів їжі та одягу.

У 1066 році Англія була завойована норманами - племенами, що жили на території Франції. Це завоювання призвело до того, що почався довгий період двомовності. Французька мова була офіційною - це означало те, що на ній писалися всі документи, велися державні справи.

Нормандське завоювання справило глибокий впливна словниковий склад англійської мови.

Так,після норманського завоювання в Англії співіснували три мови: англійська, французька ( англо-нормандська) і латинь.

Англійські діалекти також продовжували свій розвиток, однак вони отримали нові назви - нортумбрійський почав називатися північним, мерсійський-центральним,уессекський з кетським - південним чи південно-західним. Діалект міста Лондона, розташованого на обох берегах Темзи, поєднували ознаки центрального і південного діалектів.

Період XІІ-XІV ст. характеризується мовними конфліктами, боротьбою за переважання між французькою та англійською мовами в Англії. Склалася така ситуація: щоб нижчим верствам населення розуміти знать, доводилося вчити французькі слова, а знаті навпаки, доводилося використовувати у своїй промови англійські слова, щоб спілкуватися із простими людьми. Першим англійським королем, для котрого англійська мова стала рідною, був Генріх ІV. Французькою мовою проводилося навчання в школах, офіційні і приватні листи, договори та інші документи писалися латинською, однак французька була мовою судочинства і парламентських дебатів. І тільки в 1362р. парламент, згідно з петицією міста Лондона, постановив, щоб справи в судах вирішувалися англійською, через те що “французька мова надто маловідома”.

Тривала боротьба з французькою мовою, майже два з половиною століття,стала причиною закріплення в писемності деяких буквосполучень, які не цілком відповідали звуковому складу англійської мови, а в усному мовленні з'явився великий пласт французької лексики.

Боротьба за панування між французькою та англійською мовами закінчилася наприкінці XІV віку перемогою останнього, але англійська мова вийшла із цієї боротьби у значно зміненому вигляді: її словник збагатився великою кількістю французьких слів.

Так, до кінця XІV ст. панування французької мови закінчилося, але окремі французькі формули існують і нині, наприклад напис на англійському державному гербі: Dieu et mon droit - “Бог і моє право”.

Оскільки протягом кількох століть норманського завоювання писемність Англії перебувала в руках французьких писарів, вони перенесли особливості французької графіки в англійську мову.

Англійська писемність зберегла чимало характерних для французької мови рис до нашого часу. Загалом графіка й орфографія цього періоду відзначалась змінами, запозиченими із французького письма, а частково із традиціями давньоанглійського періоду. Строкатість картини правопису була у кожного діалекту зокрема.

Значна кількість населення Англії в умовах норманського завоювання і поширення французької мови була двомовною, що створило передумови проникнення великої кількості французьких слів у англійську мову. Слова на позначення предметів і понять, пов'язаних із життям і побутом норманської знаті, а також слова повсякденного вжитку, які вже мали позначення в англійській мові, створювали пари синонімів, між якими відбувалася боротьба .У цій боротьбі між англійським і французьким словом переможцем виявлялося або англійське слово, або французьке, або обидва вони зберігалися у мові, але при цьому спостерігалася певна диференціація їх значень.

До запозичених французьких слів належать: prince, noble, government, royal, court, justice, sentence, siege, religion, conscience, peinter (н.-а.painter), tailor, miller, shepherd, art, colour, image, leysir ( н.-а.supper) та ін., які можна умовно розподілити на кілька семантичних сфер: державне управління, армія, релігія, міські ремесла, мистецтво, розваги.

Ще, наприклад, слово "family",згідно Оксфордському словнику, з XVII століття вживається в тому значенні,яке він має у французькій мові, а саме: "рід", "родина", "сімейство". До цього часу слово "family" позначало в англійській мові поняття "слуги", "домочадці".

Інколи французьке слово витісняло свій англійський синонім у іншу сферу значення .Наприклад, “осінь” (harfest )було заміщено іменником autumn (від франц. automne ), але не зникло, а збереглося в англійській мові в значенні “урожай” (harvest). Звязок між цими поняттями існує.

Певні фонетичні явища спостерігалися при запозиченні слів французької мови, в яких вони зустрічалися. Відбувалася так звана субституція звуків: замість чужого французького звука підкладався найближчий до нього французький звук.

Велика кількість французьких слів було утворено з суфіксом -ance,-ence: ignorance, entrance, innocence. Звідси дляанглійців ставало ясно значення цього суфікса, за допомогою якого утворені абстрактні іменники від основ прикметників і дієслів. Суфікс -ess, що застосовується для утворення іменників, позначають жінок, проник в англійську мову в словах: princess, baroness.

Потім його почали приєднувати до англійських коренів: goddess, murderess. Французька суфікс -able, -ible, який утворює прикметники зі значенням "що може піддатися дії, що позначається дієсловом", проникв англійську мову в словах: admirable, tolerable, flexible. Деякі французькі префікси також стали продуктивними англійською мовою.Так, наприклад, префікс -dis-, -des- з від'ємним значенням, проникв англійську мову в складі багатьох французьких слів (disappoint, disdain). І став вживатись для утворення нових слів від англійських коренів: disown, disburden.У давньоанглійській мові був відсутній дифтонг oi ,у складі слів французького походження (point, joint), адже не інувало звуків з яких би він розвинувся.

Суперечливим залишається питання про те, наскільки великою була роль французької мови, як щодо лексичних запозичень і зміни звуків, так і про можливості французького впливу на синтаксичну будову англійської мови. При цьому висловлювалися різноманітні точки зору. Деякі дослідники були схильні перебільшувати вплив французької мови у середньоанглійський період, забуваючи, що такого потужного впливу англійська мова зазнала лише б за тієї умови, якщо б основна маса англійського народу, яка визначала долю англійської мови, вільно володіла французькою. Наслідком такого впливу є помітне збагачення словникового запасу англійської мови.

2. Витіснення латині

Лондонський діалект XIV ст. знаменував собою ранній етап утворення національної мови. Усі інші територіальні діалекти поступово перейшли на становище безписемних діалектів, усних говорів. Лондон цього періоду був значним торговим центром, куди стікалися люди найрізноманітніших професій, які розмовляли на різних діалектах. Тому така концетрація діалектів призвела до співіснування в лондонському діалекті різноманітних діалектних форм, як мовленнєвих, так і граматичних. . На початку XIII в. на лондонському діалекті був вперше написаний державний акт - Прокламація Генріха III (1258), а потім на ньому стали вести і всі державні справи, про що свідчить великий двовіковий звід законів 'London Charters and Documents'.

Однак існували ще інші пласти життя: церковне і наукове, де фунціонувала зовсім інша мова-латинь.

Виникла у Стародавньому Римі і найбільшого розквіту здобула одночасно з розквітом самого Риму. Спочатку занепадає латинська мова зі знищенням у 476 році Західної Римської імперії, бо втрачає усіх живих носіїв і стає мертвою. Незважаючи на це латинська мова продовжила використовуватись ы розквытати в період Середньовіччя, коли вона стала офіційною мовою духовенства, а також мовою викладання в перших європейських університетах. Відповідно на латині почали створюватись релігійні твори.В епоху Відродження просвітники виявили великий інтерес до античної культури, наслідуючи античні зразки, де винятковою була роль класичної латинської мови. Тобто латинь отримує шанс на друге життя. Гуманісти активно говорили і писали латинською мовою, для прикладу досить назвати імена Томаса Мора (1478-1535) в Англії, Еразма Роттердамського (1466-1536) -- в Голландії, Томмазо Кампанелли (1568-1639) -- в Італії та Джордано Бруно (1548-1600). Латинська залишається в цей період найважливішим засобом міжнародного культурного і наукового спілкування. Багатовікове поширення латинської мови викликало потребу ґрунтовно вивчати її у школах, укладати словники, видавати переклади, що сприяло проникненню відповідної латинської лексики до нових західноєвропейських мов. Після французької революції університетське викладання було переведено з латини на нові мови, що суттєво підірвало статус латини.

Питання щодо поширення національної мови було вирішене королем Генріхом VIII, який посварився із папою Климентом VII, розірвав будь-які відносини з папством і почав насаджувати протестанство, особливого спротиву з боку духовенства не було. Скориставшись цим ,Генріх змусив жодної влади в Англії. Реформація в Англії відбулася більш-менш мирним шляхом. Біблія тепер стала доступною в Англії рідною мовою. Всі церковні тексти були перекладені на англійську, богослужіння почали проводитися англійською.

Більш сладним шляхом відбувалося становлення англійської ,як мови наукової літератури.

Житель графства Кент-Вільям Кекстон, в 1477 р. надрукував книгу англійською - 'The Dictes and Sayings of the Philosophers'. Оскільки тоді ще не було ні словників, ні граматичних довідників, і поняття мовної норми як такої не існувало, першодрукар звернувся до Двору з проханням редагувати книгу. Славний початок, покладений У. Кекстоном, продовжив в 1531 р. сер Томас Еліот, автор першої наукової праці англійською мовою “The Governor” ( “Наставник”). Це було свідоме намагання довести, що й англійською можна писати на серйозні теми. На той час англійська мова була сильно засмічена латинськими запозиченнями.

Поети XV cт. “прикрашали” свій текст англійськими латинізмами без найменшої потреби. Для авторів, які наважилися писати трактати англійською, труднощі були досить реальними: англійська не мала спеціальної термінології . Еліот вирішив це питання своєрідним чином:

він писав латинське слово в англійській формі (напр, maturity - лат. maturitas) і потім давав детальне витлумачення цього терміну. Так виник стиль 'роззолоченої мови' ('aureate language'), що рясніє латинськими термінами, який можна спостерігати і в сучасній англійській науковій мові - як письмовій, так і усній.

Непотрібні латинізми викликали протест прибічників гарного стилю, які виступали з позицій проти засмічення мови іноземними словами. Прихильники латині намагалися зберегти кастовість науки і релігії.

Кінець XV ст. був епохою великих географічних відкриттів, але розширення відомого європейцям світу сприяло створенню необхідних практичних посібників з астрономії і математики.

Минуло ще одне сторіччя, і латинь повністю вийшла з моди.

Протягом XVI ст. латинь була повністю витіснена з усіх сфер її функціонування. Однак, не могло обійтися без того, щоб латинська мова не “заповіла” англійській об'ємний багаж запозичень. Безліч дієслів, які тепер є загальновживаними, перейшли в англійський з латині. По-суті, латинь була переможена саме шляхом запозичення термінів із латині. Так, в англійській мові серед серед 20-ти тисяч найуживаніших слів близько 10,400-латинського походження. По-перше, всі дієслова на - ute (attribute, constitute, persecute, execute), ряд дієслів на - ate (aggravate, irritate, locate, narrate, separate), а також permit, affect, collect, compel, introduce, complete, contradict, dismiss та ін. Колишні латинські причастя на-ent і-ant стали прикметниками: arrogant, dependent, evident, important, patient, significant.

Основна маса латинських запозичень пов'язана із запровадженням християнства 597 р. Більшість ціх запозичень вісловлюють церковно-релігійні поняття: engel (angel) від Lat. angelus; biscop (bishop) від Lat. episcopus; cyrice (church) від Lat. cyriaca; munuc (monk) від Lat. monachus; nunne (nun) від Lat. nonna; papa (pope) від Lat. papa.

У більшості випадків складно визначити яким шляхом відбувалися запозичення :багато із запозичених слів були уже раніше запозичені французькою мовою із латині ,і можливо ,що частина їх потрапила в англійську через французьку.

Латинська лексика запозичувалася у переважній більшості випадків не ізольовано, а у вигляді словотворчих гнізд. Ці гнізда утворили співвідносні словотворчі ряди, в які частково увійшли і романські слова, раніше запозичені з французької: attentive-attention, demonstrative-demonstration, obedient-obedience.

Поступово в англійській мові XVI-XVII ст. склався значний пласт латинських слів, який сформувався шляхом не усного спілкування, як це було із латинськими запозиченнями з латинської мови у давньоанглійський період, а шляхом вилучення їх з книжок.

3. Запозичення XVII-XVIII ст.

Запозичення різними мовами по-різному впливають на збагачення словникового складу тієї чи іншої мови. У деяких мовах, вони надали такого впливу, що міг суттєво позначитися на словниковому складі мови. Наприклад запозичення у різні історичні епохи мали настільки значний вплив на словниковий склад мови, що службові слова, як, наприклад, займенники, запозичені з деяких інших мов, витісняли споконвічні службові слова. Оскільки запозичення, як процес є властивим кожній мові та невід'ємним для лексичного складу англійської мови,ця тема завжди важлива й актуальна, вона має досить матеріалу для розгляду і дослідження. Оскільки жива мова -- явище,яке постійно розвивається, то приходить щось нове, зникає непотрібне, зайве. Та й у науковців, що працюють у області лексикології, залишається багато запитань, які потребують вирішення.

Проблема ж у тому, що у процесі тривалої історії свого розвитку, англійська мова запозичила значну кількість іноземних слів, які тим чи іншим шляхом проникли в словник і щільно закріпились у ньому. Таке, дуже багате запозичення слів в англійській дозволило деяким лінгвістам стверджувати, що англійська мова втратила свою самобутність, що мова належить до «гібридної».

У бурхливий для Англії XVII в. і наступну епоху всебічної модернізації були запозичені слова у держав-сусідів - торговельних партнерів або конкурентів , в числі яких були вічно ворожі Франція та Іспанія, Нідерланди і досягнувша успіху в торгівлі - Італія.

В епоху Реставрації англійською мовою була запозичена відносно не велика кількість французьких слів. Вони вирізняються тим, що зберегли вимову і наголос, наближені до французької: machine, chemise, ballet, bouquet, buffet, cafe.

Більша частина цих слів належить до рідко вживаної лексики, але такі слова, як machine, ballet, набули широкого вжитку. Значна кількість запозичених із французької мови слів є словами латинського походження.

У звязку із розширенням торгівлі і культурних звязків XVII-XVIII ст., англійською мовою були запозичені слова з ряду мов, наприклад італійської, іспанської, голандської. Траплялися арабські запозичення через іспанську та інші мови.

Слово bankrupt запозичене в італійців, які вперше розробили систему бух обліку. Разом з атрибутами італійського життя прийшли в англійський такі слова, як balcony, spaghetti, fresco, studio, gondola, macoroni, medico, які належать до різних галузей культурної і громадської діяльності.Також з італійської були запозичені слова, які стосувалися образотворчого мистецтва, музики, театру: opera , duet , libretto ,andante, violin, cameo, fresco, stucco.

У іспанців англійці запозичили слова, що згодом стали яскравими американізмами: canyon, cigar, guerilla, hurricane, mosquito, potato, tobacco, quinine, armada, tomato, cocoa, negro ,tornado, comrade, dispatch,sherry.А також: alligator, banana, guitar, tango, rumba.

З голандської прийшли слова, повязані з мореплавством і живописом: dock, deck (палуба) ,buoy, reef, skipper (шкіпер), rover (пірат) ,yacht, easel (мольберт), landscape (пейзаж); sketch (набросок). Самим раннім запозиченням з голландської мови є слово pack (тюк, пакет).

Позичання з португальської мови було пов`язане з торговими відносинами, що виникли в результаті географічних відкриттів. Порівняно з іспанською мовою запозичення з португальської були не значущими: marmalade, flamingo, madeira, buffalo, coco(nut), port (wine), guinea, caste, mandarin, tank, verandah, castle, cobra, emu.

Ці приклади відображають лише основні джерела поповнення англійської лексики. В процесі колонізації країн Сходу, освоєння Америки, встановлення офіційних зв'язків з Росією, англійці стали черпати слова з мов Індії, Афганістану, Австралії, китайської, російської, польської, німецької, мови американських індіанців та країн Близького Сходу.

З`являються слова, які відображали експансію в Новий Світ - слова, запозичені з мови Індії: canoe, wigwam, toboggan, moccasin, squaw, bungalo, jungle , jut -- джут, cashmere -- кашемір та ін.

Перші запозичення з німецької мови зроблені в 16 віці. У цей час були запозичені слова, які стосуються торгівлі, військової справи, назви деяких рослин, слова, що характеризують покупців,та ін. Наприклад: halt (стій!), lance-knight, kreuzer (крейцар, назва монети), junker (юнкер), groschen (гроші),drillinq (тренування). plunder (грабіж). staff (штаб). fieldmarshal (фельдмаршал) та ін.

Слова в галузі музики: leitmotiv, kapellmeister, claviatur, humovresgue.

У XVII-XVIII ст.почалося наукове вивчення мови. В газетах і журналах різних політичних та літературних напрямків обговорювалися питання граматики, лексики, стилю, орфографії англійської мови.

Основними проблемами у мові цього періоду були: усунення розходження між вимовою і правописом, створення уніфікованої граматики та упорядкування словникового складу і його вживання. Мова XVII-XVIII ст. характеризується більш послідовним вживанням граматичних правил, які склалися на той час. Письмові памятки свідчать, що всі основні риси граматичної будови, властиві сучасній мові, в такій самій мірі були властиві й мові того часу.Колоніальна експансія Англії мала істотний вплив на словниковий склад англійської мови. У мові почали зустрічатися слова, запозичені майже з усіх мов.

4. Національна мова

Перші англійські колоністи прибули на територію Америки на кораблі Mayflower у 1620 р. Вони висадились на узбережжі Macaчyсeтc і заселили територію, що прилягала до Атлантичного океану, яку потім назвали Нова Англія. Англійська мова, якою говорили перші поселенці, була мовою XVII ст. Сформувавшись протягом XVII--XVIII ст., американська нація залишилася англомовною і після того, як наприкінці XVIII ст. домоглася своєї незалежності.

Як ви вже зрозуміли,період формування англійської мови,як національної припадає на XV--XVI ст. У цей період в Англії починається розклад феодальної системи та інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин. Внаслідок широкої міжнародної торгівлі Англії Лондон в 14 ст. стає центром країни, а лондонський діалект набуває все більшого значення в країні і, вбираючи окремі елементи з суміжних діалектів, стає основою національної мови. Інтенсивний процес формування нації сприяв поширенню й розвитку національної мови й все більшому нівелюванню діалектів. Велику роль у поширенні норм національної англійської мови відіграв Вільям Кекстон, який запровадив книгодрукування в Англії (1476), чим сприяв закріпленню орфографії, яка вже й на той час не цілком відповідала нормам вимови.

До кінця XVI ст.англійська мова як національна вже остаточно склалася. Весь процес відбувався одночасно із утворенням нації. Коли англійська нація заявила про себе світові, склалась і національна англійська мова. У той час як мова народності - представлена тільки в діалектах, жодна із яких не функціонує за межами своєї території, національна мова обслуговує всю країну, вона надтериторіальна. Національна мова охоплює всі сфери, пов'язані із писемністю: державну документацію, наукову і художню літературу. У сфері усного вживання національна мова функціонує в усіх державних закладах і є мовою повсякденного спілкування освічених верств населення, особливо людей котрі живуть у столиці і дооколичних областях. У більш віддалених місцях національна мова зазнала певного впливу місцевих діалектів - утворюється місцева усна норма, Regional Standard, як назвав цей різновид Г.С. Вайльд. Модифікуючись і вбираючи націоналіні діалекти, поступово національна мова все розширюється. Однак діалекти продовжують існувати в усній формі і в наш час.

Деякі дослідники XIX ст.були схильні надзвичайно високо розцінювати роль Чосера у створенні англійської національної мови.

Вони вважали, що Чосер вперше обєднав у єдине ціле різні елементи і таким чином дав початок національній мові. Така думка, як показали подальші дослідження дещо перебільшена. Заслуга Чосера полягає тільки в майстерному використанні лондонського діалекту, а не в створенні його.

Д. Чосер - видатний англійський поет дошекспірівського часу (1340-1400) народився і мешкав у Лондоні. Його твори “Canterbury Tales”, “А Legend of Good Women” та ін. переписувалися у багатьох екземплярах і розповсюджувалися країною. Очевидно це сприяло поширенню письмової форми лондонського діалекту у національну мову. Все відбувалося вочевидь під тиском політичних, економічних і соціальних факторів. Не менш важливу, а можливо більшу роль відіграв у своїй творчості Д. Вікліф, автор перекладу Біблії на англійську мову. Його переклад Біблії був розповсюджений у різних кінцях Англії серед різноманітних суспільних верств-ремісників, купців, дрібного духовества і, очевидно, менше серед аристократії.

Отже, лондонський діалект вбирав різні форми, і вони співіснували.

XV ст. було періодом великих змін у державному устрої Англії. Після війни 1455-1485рр. розпочала своє існування абсолютна монархія дистанії Тюдорів. Абсолютизм сприяв децентралізації ,як державних установ, так і інших. У цей час виникає книгодрукування, винайдене Йоаном Гутенбергом у Німеччині (1438р.). Першодрукарем в Англії,як вище вже було згадано, був У.Кекстон із Кенту. Першу книгу англійською мовою він надрукував на материку 1475р.,вона називалася “The Recuyell of Histories of Troy.” У 1976 р. Кекстон повернувся на батьківщину з Нідерландів, де і познайомився з винаходом книгодруку раніше, а через рік видрукував першу книгу на національному грунті “The Dictes and Sayings of Philosophers”. Поняття норми як такої ще не існувало. Тому цікаво, що Кекстон звернувся до принцеси Маргарити із проханням перечитати рукопис. У передмові до однієї із своїх книжок Кекстон згадав, що Маргарита, сестра короля, зробила йому кілька зауважень з приводу мови, але не зазначено яких саме.

Таким чином, вже перед першим англійським друкарем постало питання про правильність і неправильність мови, яке у наш час вирішується встановленою нормою. Вивчення мовної специфіки сучасних діалектів має не тільки велике теоретичне, але й практичне значення. Уцьому звязку не можна не враховувати того факту, що так звана англійська розмовна мова ввібрала в себе багато фонетичних, граматичних і лексичних особливостей англійських територіальних діалектів. У великій кількості ці особливості проявляються в американському варіанті англійської мови та різних соціальних діалектах.

Внаслідок фонетичних змін, що відбулися у мові XV-XVII ст., розходження між написанням та вимовою дедалі збільшувалося.

В основу сучасної орфографії, яка становить найбільші труднощі при вивченні англійської мови, була покладена орфографія першодрукаря Кекстона, незважаючи на її часткову непридатність до вимови. Вже в XVI ст. численні спроби нормалізації орфографії та пристосування її до реальної вимови не увінчалися успіхом ,як у мові XVI-XVII ст., так і сучасній англійській мові.

З ліквідацією феодалізму і утвердженням капіталістичного ладу в багатьох країнах Європи утворилися держави та нації, які характеризуються наявністю загальнонаціональної мови, що є однією з ознак нації. Внаслідок розвитку торгівлі і промисловості, утворення цетралізованої влади, росту та розвитку літератури, появи друкарства тощо загальнонаціональні мови, що часто утворювалися на основі окремих діалектів, підкоряли собі інші діалекти та говірки, перетворюючись у національні літературні мови.

Діалектом, що ліг в основу англійської національної мови, був лондонський діалект, який сполучав у собі особливості центрального (східного) діалекту з деякими особливостями південного та кентського, при перевазі першого діалекту, тобто центрального.

У період XVII--XXI ст.,відбулося остаточне формування і розвиток національної англійської мови. Закріпленню сталих норм літературної мови сприяє художня література і численні граматичні праці («Коротка граматика англійської мови» У. Буллокара, «Граматика англійської мови» Б. Джонсона і низка словників). Зусилля мовознавців були спрямовані на створення нормативної граматики і розв'язання орфографічної проблеми (остання реформа була проведена у 18 ст.).

Національна мова Англії, починаючи від XVI і закінчуючи XXI ст., характеризується: неузгоджуваністю прикметників з іменниками в числі, тобто загальною незмінюваністю прикментників, окрім давніх змін за ступенями порівняння, майже повним розпадом системи дієслова з чергуваннями, розвитком форм Continuous, а також Perfect Continuous, сталим порядком членів речення, в якому допускалися лише окремі відхилення задля стилістичного забарвлення мовлення , значним поповненням словникового складу мови новими словами, різними засобами словотворення за допомогою запозичених французьких і латинських афіксів, скорочення багатоскладових слів та ін., проявом великої кількості книжних латинських слів французького походження, які зберегли своє французьке написання і вимову,особливою системою приголосних фонем, які виникли в результаті “зсуву” голосних і ряду інших змін у системі голосних. Англійська мова значно змінилася впродовж своєї історії, тим не менше її граматична будова і словниковий склад продовжують зберігати риси мови германської групи, хоча трапляється чимало іншомовних запозичень.

Англійська мова поширилася по всьому світу, починаючи з 17 століття, і залишається основною міжнародною мовою торгівлі і техніки.

5. Проблеми норми

Нормативність (тобто цілий комплекс питань, повязаних з відношенням мовних фактів до певної системи норм) є однією з цетральних проблем будь-якої мови. У лексикографії ця проблема постає особливо гостро внаслідок багатоаспекності і складності, а вирішується шляхом порівняння і аналізу її результатів вирішення у багатьох інших країнах і територіях. У 60-х рр. XVI ст. у Франції вперше виникла думка про те, що рідна мова мусить викладатись в школі разом з іншими шкільними дисциплінами. Ця думка привернула увагу прогресивних верств англійського суспільства, а наприкінці XVI або й на поч. XVII ст. англійську починають викладати у школах.

Все гостріше і гостріше відчувалась необхідність у створенні норми, яка дозволяла б відрізняти “правильне” від “непривального” в мові. 1589р. Д.Путтенгем в книзі “Мистецтво англійської поезії” пише про те, що взірцевим слід вважати мову двору, Лондона та його найближчих околиць. Однак ця вказівка сама, по-суті, досить конкретна, не вирішувала проблеми, оскільки в національній мові були варіанти як у вимові й граматичних формах, так і у виборі лексики. XVII-XVIII ст. відзначені розвитком діяльності орфоепістів, які намагалися описати правила вимови, граматистів, які намагалися описати граматичну будову і правильне вживання, та лексикографів. Разом із ними питання мови обговорюються й в інших широких колах освічених людей.

На поч. XVII cт. у Франції була створена Академія Наук, діяльність якої була зосереджена виключно на питаннях мови і літератури. В епоху створення Академії припускалося видання граматики, риторики і словника; фактично був лише видрукуваний словник, дуже чітко зорієнтований на мову двору і французької аристократії. Однак сама думка про створення установи, яка була б вищим авторитетом у питаннях мови, сприяла великому зацікавленню цими проблемами в Англії.

У XVII ст. наполегливо звачать думки щодо створення Академії, котра б займалася питаннями проблеми мови і вказівки котрої мали б обовязковість закону. Збереглися кілька проектів організації такої Академії, однак жоден із них не був реалізований внаслідок подій, повязаних із буржуазною революцією в Англії. Проблеми мови були відкладені, а діяльність орфоепістів, граматистів і лексикографів надовго виявилася марною.

Ще в XVI ст. внаслідок латинського впливу постала проблема лексичного відбору. Англійська мова надто засмічена латинізмами потребувала певних корекцій. Пуристичний рух окрім позитивної бортьби за чистоту мови без так званих “чорнильних термінів”, дещо стримував розвиток національної мови. Почали звявлятися словники, а далі й керівництва з англійської, а також французької мов. На початку новоанглійського періоду у мові відбулося багто фонетичних змін, які посилили розрив між вимовою і написанням. Це насамперед зникнення ненаголошених голосних (sone son, loven love, lokede looked). Питання орфографії стало актуальним вже XVI ст., а особливо у XVII ст. появлялися спроби реформувати її. Результати спроб були занадто обмеженими: рух за створення нової орфографічної системи призвів лише до фіксації відомих написань. Так, наприклад, якщо раніше слово книга можна було писати: booc, boc, book, boock, boke, і т.ін., то тепер впроваджувалася єдина ситема запису book .Отже для кожного слова встановлювалася певна орфографічна норма.

Памятники мови XVI ст.і наступних епох свідчать про вироблення уніфікованої форми множини на -– s-, котра виступає в трьох фонетичних варіантах, залежно від якості останнього звука основи слова.

В XVII ст. розробляється англійська шкільна нормативна граматика, яка занала впливу латинської граматики; здавна була педметом вивчення в Англії. Загалом перші граматисти орієнтувалися на латинську граматику. Б. Джонсон, Ч. Балтер, Д. Волліс дотримувалися традиційних поглядів на кількість частин мови, відмінків і т.ін., відповідно до латинської граматики. Про те існували автори з більш передовими поглядами. Поділялися граматисти і в поглядах на “походження” мови. Одні вважали, що мова повинна походити від “розуму” (“reason”), тобто впорядковане і логічне має місцє, а все що не відповідає логіці мусить бути вилучене. Інші вважали, що при встановленні правил слід відштовхуватися від “звичаю”(“usage”), тобто від встановленого в мові вживання. На думку граматистів друг. пол. XVIII ст.мова не досконала, вона не піддається логічним правилам, у ній існують не виправдані варіанти, постає мета “вдосконалити” мову, очистити її від усього непотрібного, і закріпити навічно весь спектр граматичних форм і значень слів. Водночас з орфоепістами, які описували правила прочитання слів, співвідношення написання і вимови, розрізняючи букву і звук та граматистами розвинули свою діяльність лексикографи. Перші словники (XV ст.) були двомовними латинсько-англійськими, згодом(XVI cт.) зявляються словники Кодрі, Кокрама, які поряд із загальновживаними словами включають і архаїзми, латинські рідковживані запозичення, подекуди й жаргони.

Першим тлумачним словником був “Універсальний етимологічний словник” (1721), складений Н. Бейлі. Найвизначнішою подією в історії словників був вихід у 1755 р. Великого Оксфордського Словника С. Джонсона.

Словник Джонсона користувався навіть більшою популярнісю, аніж граматика Маррея. Він став універсальним довідником для письменників, які творили у XIX ст.

Висновки

Наприкінці середньоанлійського періоду в історії мови відбуваються дві важливі події, які засвідчують перехід до новоанглійського періоду. В цей час англійська мова витіснила французьку з усіх сфер уживання, а разом із цими процесами відбувалося формування англійської національної мови, яка вивищувалася над іншими діалектами. Ці події не відбулися б у попередні періоди, оскільки новий період економічних відносин, зміна суспільних формацій уможливили появу такої мови, яка б сприяла подальшому розвиткові країни, її прогресу. Чосера можна назвати “творцем англійської літературної мови” лише оскільки він першим застосував у літературі лондонський діалект, який стихійно склався на основі соціальних і економічних відносин. Не менш важливою була роль Вікліфа, який у своєму перекладі Біблії дотримувався норм лондонського діалекту. Витіснення інших мов, які існували поряд з англійською, відбувалося шляхом запозичень.

У ранньоанглійський період виробляється більш свідоме ставлення до рідної, національної мови, котра починає ретельно досліджуватися, оброблятися і систематизуватися.

Великого значення слід надати започаткуванню книгодруку в Англії та першодрукареві Кекстону, котрий визнав за норму саме ту форму вираження англійської мови, яку сто років назад обрав Чосер.

Формування національної літературної мови і її подальший розвиток призвели до поступового витіснення діалектів літературною мовою, котра витісняючи їх, сама піддається їхньому впливові. Поява місцевих діалектних варіантів літературної мови, які відрізнялися в основному фонетичними особливостями, сприяла її збагаченню як соціального явища. Отже, між середньоанглійським (XII-XV ст.) та новоанглійським (XVII ст. та наступні) проміжне місце займає період утворення єдиної національної мови (XV-XVI ст.).

Утворившись із племінних діалектів стародавніх германців англійська мова пройшла довгий шлях свого розвитку, пртягом якого граматична будова і словниковий склад мови зазнали значних змін, вдосконалення і впливу інших мов. Протягом свого розвитку англійська мова збагатилася великою кількістю слів, які відображають прогрес людського мислення, розвиток виробничих сил суспільства, науки, техніки, культури.

На кін. XVIII-поч. XIX ст. була повністю встановлена норма національно-літератутної мови. Був створений той навчальний і довідковий апарат-граматики і словники, який дає можливість мовцеві вибирати правильну форму або відповідне слово в межах цієї норми.

Література

1. Бруннер К. История англ. языка в 2 томах.-т.1.-М.: Изд. иностр. л-ры, - 1955. - 323 с.

2. Будагов Р.А. Литературньіе язьіки и язьіковие стили. - М.: Висшая школа, 1967. - С. 61-66.

3. Введенська Т. Стилістичний аналіз/англ./ // Слово і час. - 2001. - N. 9. - С. 61-66.

4. Горшова К.Д., Греблер С.М. О синтезе структурного и территориального аспектов изучения диалектного язьіка // Вестн. Моск. у-та. - Сер. 9.-1986.-N. 5. - С. 30-37.

5. Иванова И.П., Чахоян Л.П. История английського языка.-М.: Высш. школа, 1976. - 319 с.

6. Ильин Б.А. История английського язика. - М.: Висш. шк., 1968. - 416 с.

7. Костюченого Ю.П. Історія англійської мови. - К.: Рад. школа, 1953. - 358 с.

8. Lyashenko I., Leonovich O. Cockeney or the ”London Language”// ИЯШ.-1994.-N. 4. - р. 86-89.

9. Расторгуева Т.А. История англ. языка: Учебник. - М.:Висш. шк., 1983. - 347 с., ил. - На англ. яз.

10. Смирницкий А.И. История английского языка. - М.:Изд. Моск. ун.-та, 1965. - 138 с.

11. Ступин Л.П. Проблема нормативности в истории английской лексикографии XV-XX вв. - Ленинград.: Изд. Ленингр.ун.-та, 1979.-164 с.

12. Хаймович Б.С. Стислий курс історії англійської мови. - К.: Вища школа, 1975. - 100 с.

Размещено на Allbest.ru