Теорія адаптації в перекладі

У третьому розділі “Перекладацька адаптація: методологічний аспект” пропонуються адаптивні перекладацькі моделі прагматичних типів текстів політичного й релігійного дискурсів. Адаптивні моделі для кожного з типів текстів відображають різний ступінь близькості або віддаленості від тексту оригіналу, з огляду на тип адаптивного тексту.

Політичний дискурс.

Лінгвістично-культурологічні моделі статей тлумачного словника в порівнюваних традиціях, а також виокремлення їх дивергентних й конвергентних ознак дозволяють нам стверджувати, що з огляду перекладу домінуюча кількість лексико-семантичних одиниць вихідного тексту знаходиться в діапазоні однозначних і варіантних еквівалентних відповідностей, представлених арсеналом засобів цільової мови. З огляду структурно-композиційних особливостей текстів словникових статей за умов перекладу-адаптації зі східнослов'янських культур в атлантичну перекладачеві необхідно вдатися до деяких транспозицій, відповідальних за якісний перерозподіл текстової інформації. Для збереження й передачі східнослов'янських лінгвістично-культурних традицій словника за умов трансляції в атлантичну традицію перекладачеві необхідно вдатися до ампліфікації ознак політичної термінології, що відповідає прийомам власне перекладу. Перекладознавчі прийоми на рівні еквівалентних відповідників можуть спричинити інформаційну перенасиченість тексту, що для побудови словникових статей атлантичної традиції є нерелевантним, однак, повністю відповідає лінгвістично-культурним традиціям східнослов'янських політологічних словників.

Науковий стиль оповіді або, як ми звикли говорити, академічний стиль викладу інформації в навчальному тексті східнослов'янських традицій змінюється на науково-популярний стиль підручника в атлантичній традиції. З метою збереження східнослов'янських лінгвістично-культурних традицій за умов трансляції навчального типу тексту в атлантичну традицію перекладачеві необхідно вдатися не тільки до лексико-семантичних, структурних і інших трансформацій, але й до певних адаптивних стратегій. Особова форма повідомлення має трансформуватися в безособову форму оповіді. Для ініціальної позиції тексту нерелевантною убачається позитивна актуалізація політичного контексту США. Дописка й дескриптивний перифраз необхідні за умов імплікації власне політичної термінології й гіпонімів до політичних концептів.

Політичний виступ напевне єдиний тип тексту політичного дискурсу, що яскраво демонструє поєднання ознак риторичного (публічного) дискурсів. У процесі трансляції політичного виступу як типу тексту в атлантичну традицію (в сильних позиціях тексту) домінантним способом перекладу є власне переклад за умов неодмінної наявності еквівалентних відповідностей нормам мовленнєвого етикету.

Ситуація транспонування східнослов'янських текстів політичного виступу в атлантичну традицію вимагатиме максимальної редукції власне політичної термінології. Щодо оцінності, на нашу думку, для забезпечення лінгвістично-культурної специфіки даного типу тексту необхідно зберегти позитивну конотацію оцінності (за умов елімінації негативної конотації) і ампліфікувати концепти й гіпоніми.

Релігійний дискурс.

Беручи до уваги різну культурну акцентуацію, можна окреслити наступні перекладацькі адаптивні стратегії. У процесі трансляції богословського словника східнослов'янських традицій доводиться елімінувати біблійні антропоніми й сакральний інтекст, що належить безпосередньо до них. Якщо ж ми хочемо зберегти специфіку православ'я, нам необхідно вдатися до коментування або розвитку значення. За умов такого варіанту перекладу в іншу релігійну традицію словникова стаття може бути сприйнята не як богословська, а як наукова: ми зберігаємо науковість викладу, однак утрачаємо релігійну семантику. Адаптація релігійних гіпонімів і аксіологем з релігійною семантикою вимагає коментарів, конкретизації й дескриптивного перифраза. У зв'язку з інваріантністю використання в атлантичній традиції сакрального інтексту, але в силу збереження й передачі православної специфіки, гіпоніми до релігійних концептів і аксіологеми необхідно інтегрувати разом із сакральним інтекстом, що в термінах перекладознавства фіксується як повна дописка.

Церковні реалії. Особливість перекладу полягає в тому, що реалії - частина ритуалу для обох деномінацій, зберігаються й перекладаються, як правило, за традицією. Однак існує ряд церковних реалій, давно забутих протестантизмом і, відповідно, саме вони представляють для аудиторії культурну лакуну. Можна було б говорити про коментарі, як спосіб перекладу, однак, логічним є застосування часткової елімінації, кальки + дескриптивного перифраза.

Архітектоніка гомілетичних текстів зіставлюваних традицій - атлантичної й східнослов'янських - дотримується різних дидактичних моделей побудови навчального тексту. Цікаво, що ця тенденція характерна й для лінгвістичної реалізації текстів атлантичної традиції. Зважаючи на специфіку роботи перекладача та критика перекладу констатуємо, що церковні реалії підлягатимуть елімінації лише тоді, коли немає можливості надати коментар. Однак традиція православної гомілетики вимагає збереження релігійних концептів і аксіологем з позитивною конотацією у фінальній позиції тексту. Стратегічна різна векторність гомілетичних текстів аналізованих традицій вказує перекладачеві ті зони, де “очевидна” ситуація за аналогією за умов можливого повного або репродуктивного транспонування в іншу культуру спричинить:

- по-перше, перекодування типу тексту з парадигми “сакральних” текстів у парадигму “профанних” текстів (релігійний дискурс - науковий дискурс);

- по-друге, нівелювання лінгвістично-культурної специфіки тієї або іншої традиції;

- по-третє, порушення або руйнування системи (вертикальних) цінностей аудиторії іншої культурної традиції.

Реальна робота перекладача з прагматичним текстом ставить його перед неодмінним вибором на користь найбільш прагматично зорієнтованих виражальних засобів рідної мови. Саме тут для нього існує небезпека неточного вибору тих чи інших мовних елементів, котрі зумовлюють виникнення зон нерозуміння тексту або сприйняття його щонайменше як дивного, зрештою помилкового. Оскільки текст проповіді розраховано на аудиторію, що не має попереднього культурного досвіду або культурного фону, переклад сакральних онімів буде зрушуватися в бік елімінації. Що ж стосується імен Пресвятої Богородиці, то в протестантській традиції вся концептуальна сфера Богородиці буде елімінуватися.

Протестантська проповідь традиційно згадує святих апостолів Петра й Павла, а також біблійні персонажі переважно Старого Завіту. Стосовно інших антропонімів першого ряду в проповіді дозволяються цитати з посиланнями на автора Євангелія, а відтак, під час трансляції антропонімів першого ряду необхідне застосування дескриптивного перифразу, наприклад, “за свідченням святого євангеліста Луки”. Імена канонічних для православ'я святих при перекладі зазнають часткової десемантизації. Церковні реалії мають в зазначених традиціях характер факультативних ознак. Проте, для перекладача передача східнослов'янських реалій становить якщо не труднощі, то проблему вибору між декількома способами перекладу. Обом традиціям властиве згадування Св. Євангелія або Біблії в цілому, а також свят П'ятидесятниці (або Pentecost), варіанти перекладу яких можна віднести до таких, що перекладаються за традицією та мають еквіваленти в обох мовах. Відкритим для перекладача залишається питання про переклад в атлантичну традицію реалії Свята Церква - “Свята Православна Церква, Церква Христова, Святая Православная Христианская Церковь”. По-перше, Церква Христова й The Christ's Church виступають культурними омонімами. Поняття, що стоять за цими реаліями в конфесійних традиціях розрізняються й, відповідно, калька при перекладі в атлантичну традицію може нівелювати православну специфіку лексеми. По-друге, з метою уникнення додаткових коментарів під час трансляції реалії Свята Православна Християнська Церква, доведеться вдатися до часткової десемантизації, елімінуючи частину реалії й, залишаючи словосполучення Православна Церква лише як варіант. І нарешті, варіант Свята Церква можливий за умови коментування релігійної цінності значення слова Свята.

Тематика текстів та типів текстів, що не підлягають перекладацькій адаптації.

Рекламні тексти політичного характеру не адаптуються в атлантичну традицію у зв'язку з тим, що для культурних поцінувань атлантичної традиції східнослов'янські тексти друкованої політичної реклами не вважаються престижними.

Крім того, більшість текстів політичної реклами в атлантичній традиції представлено переважно мультимедійними засобами, а в нашій роботі аналізуються друковані тексти.

Специфіка лінгвістично-культурологічних моделей гомілетики та проповіді атлантичної та східнослов'янських традицій має ряд тематичних компонентів, які через культурні і конфесійні розбіжності з моделями гомілетики східнослов'янських традицій не підлягають перекладацькій адаптації. Рекламні тексти релігійного характеру атлантичної традиції не адаптуються в східнослов'янські традиції через відсутність даного типу тексту в парадигмі релігійного дискурсу.

ВИСНОВКИ

1. Адаптація як вид мовного посередництва більшістю дослідників розглядається як доконечна форма перетворень, допустимих у перекладі. В дисертації запропоновано інший підхід, згідно з яким адекватність перекладу прагматично зорієнтованого тексту можлива за умов його адаптації до лінгвістично-культурних стереотипів реципієнта. Зрозуміло, що у такому разі пропорції репродуктивних й адаптивних стратегій в перекладі підпорядковуються прагматичній заданості певного типу тексту або дискурсу в оригіналі. Саме тому перекладацька адаптація не суперечить репродуктивному перекладу, а є комплементарною стратегією. Основна мета адаптивних стратегій полягає у відтворенні прагматичного потенціалу тексту або дискурсу в перекладі з урахуванням лінгвістично-культурних стереотипів носіїв мови та культури реципієнта.

2. Адаптивні переклади, на відміну від суміжних видів мовного посередництва, або інтертекстів (анотацій, перекладів за мотивами, переспівів) підлягають обов'язковому зіставленню з вихідним текстом. Свідомий вибір перекладачем на користь адаптивних стратегій, таким чином, передбачає, по-перше, використання переважно мовних і культурних моделей реципієнта й, по-друге, відтворення прагматичного потенціалу оригінального тексту в перекладі, що призведе до адекватної ідентифікації реципієнтом типу тексту та дискурсу в перекладі.

3. Адаптація передбачає дві стратегії: адаптація типа тексту та адаптація інформації типа тексту. Застосування адаптації інформації в культурі перекладу пояснюється тим, що зміна інформації типа тексту та засобів її подання обумовлена лінгвістично-культурними розбіжностями вихідного тексту та тексту перекладу. Адаптація інформації - пріоритетність інформації типу тексту, що відповідає не так власне перекладу, як авторській редакції.

4. Історія українського перекладу XV-XVIII століть свідчить про наявність в перекладацькій діяльності двох магістральних тенденцій: калькування (репродуктивного перекладу) та адаптації. Так, богословська література перекладалась переважно калькуванням, натомість тексти художньої літератури, зокрема, поетичні твори транспонувались в українську культуру через переспіви, переклади за мотивами, вільний переклад. У кінці XIX на початку ХХ століття процес зближення перекладацьких стратегій особливо помітний в перекладах Лесі Українки та І. Франка, які прагнули європеїзувати українського читача. В подальших теоретичних розробках основ теорії українського перекладу за адаптивними стратегіями закріплюється комплементарний характер їх застосування в межах одного жанру. В умовах сучасного розвитку України на тлі розбудови України як європейської держави з'являється новий реципієнт-одержувач масових текстів, ідентифікація яких залежить від його лінгвістично-культурних стереотипів очікування. Тому, для перекладознавства актуальним убачається розробка моделей перекладацької адаптації, які передбачають і критерії границь застосування адаптації при перекладі прагматичних типів текстів різних дискурсів, зокрема, найбільш авторитетних, до яких відносяться політичний і релігійний дискурси.

5. Для практичного аналізу свідомо обрано найбільш прагматичні типи текстів політичного й релігійного дискурсів, які демонструють різний ступень вивченості з огляду перекладу. Так, на сьогодні вже відомі численні теоретичні та практичні розвідки у дослідження проблем, що виникають під час перекладу текстів політичного дискурсу (Кулікова І.М., Михайленко О.В., Овсянникова О.В., Плехова І.П., Румянцева М.І., Садіков О.В., Соловей Г.С.), текстів релігійного дискурсу (Аверинцев С.С., Кабакчі В.В., Кузьменко Л.О., Моховикові Н.В., Шиповських М.В., Шутова О.С.) у той час, як проблеми відтворення таких типів текстів релігійного дискурсу як гомілетичний навчальний текст, проповідь залишаються у зоні наукового маргінесу. Парадигма прагматичних типів текстів складається з:

1) політичний дискурс - словникова стаття, політологічний навчальний тип тексту, політичний виступ, політична реклама;

2) релігійний дискурс - словникова стаття, навчальний тип тексту, проповідь. Перекладацька трансляція парадигми прагматичних типів текстів до іншої культури передбачає ідентифікацію й адекватну реакцію аудиторії реципієнта, що можливо за умов урахування стереотипів очікування носіїв мови-реципієнта й культури реципієнта - саме це й обумовлює вибір алгоритму перекладацьких стратегій на користь адаптивних.

6. Вибір політичного й релігійного дискурсів обумовлений наступними причинами:

- по-перше, ці дискурси відносяться до найбільш авторитетних масово зорієнтованих дискурсів;

- по-друге, політичний і релігійний репрезентують опозицію соціальний - релігійний, через яку реалізується відповідно вища соціальна й вища сакральна влада;

- по-третє, обидва типи дискурсів є ідеологічними за своєю сутністю і тому в них найбільшою мірою активізується національно-культурний компонент певної культурної традиції;

- по-четверте, тип дискурсу й ступінь дальності або близькості культур впливає на вибір перекладача між власне перекладацькими й адаптивними стратегіями.

7. Для перекладача культурна асиметрія детермінує не лише принципову розбіжність у парадигмі текстів, а й визначає систему домінуючих функцій дискурсів, збереження яких під час перекладацької трансляції забезпечує адекватність їх ідентифікації та інтерпретації. Аналіз перекладів довів, що ідентифікація тексту або дискурсу передбачає адекватність на структурно-композиційному та семантико-стилістичному рівнях, тобто текст або дискурс розпізнаються у випадку, якщо аналогічна функція вихідного тексту в культурі реципієнта обслуговується адекватними структурними та семантичними засобами. За умов домінантної орієнтації на мовні й культурні переваги рецептора, ступінь близькості чи віддаленості від тексту оригіналу може варіюватися для текстів, що проходять адаптацію.

8. Адаптивний і прагматичний потенціал тексту пропорційні частотності функціонування культурно обумовлених мовних одиниць, до яких належать реалії, символи, лінгвістичні концепти та залежать від домінування прагматичної функції.

9. Проведення фреймового, структурно-композиційного та лексико-семантичного аналізу прагматичних типів текстів політичного й релігійного дискурсів надає можливість побудувати лінгвістично-культурологічні моделі прагматичних типів текстів і окреслює тенденції у перерозподілі якісної інформації під час перекодування одного типу тексту в інший в межах одного дискурсу. Аналіз перерозподілу якісної інформації в межах парадигми дискурсу демонструє реальні відмінності типів текстів. Лінгвістично-культурологічні моделі прагматичних типів текстів виявляють різницю у жанрових стереотипах аудиторій відправника і реципієнта, а також вказують на границі застосування перекладацької адаптації.

Для атлантичної традиції в політичному дискурсі простежується наступна магістральна тенденція: прагматичний потенціал текстів зростає від словникової статті до політичного виступу через експлікацію лексичних елементів зі специфічною семантикою, що, в свою чергу, передбачає залучення таких транспозицій, як дописка (універсальна семантика) та конкретизація із розвитком значення (специфічна семантика). Причому, лексика з унікальною семантикою розцінюється як не релевантна прагматичним типам текстам зазначеної лінгвістично-культурної традиції. Натомість, в східнослов'янських традиціях прагматичний, а відтак, і адаптивний потенціал зростає за рахунок широкого залучення лексики з унікальним значенням у той час, як елементи зі специфічним значенням поступово елімінуються.

Релігійний дискурс атлантичної традиції демонструє кількісну ампліфікацію елементів з універсальною семантикою від одного типу тексту до іншого у разі зростання частотності функціонування лексики зі специфічним значенням. У зіставленні з атлантичною традицією, східнослов'янські традиції широко реалізують лексичні елементи з унікальною семантикою вже в навчальному типі тексту, що призводить до зростання прагматичного й адаптивного потенціалу типів текстів. Специфічна семантика представлена за принципом наростання в усіх типах тексту без винятку й, у свою чергу, сприяє підвищенню адаптивного потенціалу текстів. Універсальна семантика характеризується високим ступенем реалізації в усіх зазначених типах текстів.

10. Визначення магістральних тенденцій при аналізі зсуву прагматичних типів текстів в межах парадигми одного дискурсу окреслює домінанті трансформації й транспозиції, які слугують підґрунтям для перекладацьких адаптивних моделей прагматичних текстів. Необхідність використання адаптивних перекладацьких моделей підтверджується тим фактом, що прагматичний потенціал тексту неможливо відтворити засобами власне репродуктивного перекладу, про що свідчать аналіз оригіналів і перекладів, а також варіанти репродуктивного перекладу надані в дисертації. Саме тому, збереження прагматичного потенціалу тексту в умовах іншої культури з домінантною орієнтацією на мовні та культурні стереотипи реципієнта залежить від відповідного рівня залучення як репродуктивних, так і адаптивних стратегій.

11. Методологічні засади теорії адаптації уможливлюють застосування наступних перекладацьких моделей до прагматичних типів текстів політичного та релігійного дискурсів та стратегій за умов адаптації інформації. Структурно-композиційний і фреймовий аналіз політологічних словникових статей тлумачного словника в порівнюваних лінгвістично-культурних традиціях дозволяє нам говорити про те, що з огляду перекладу домінуюча кількість лексико-семантичних одиниць вихідного тексту розташована в діапазоні однозначних і варіантних еквівалентних відповідностей, представлених засобами мови перекладу. Втім включення лексики зі специфічною й унікальною семантикою потребуватиме залучення коментарів, що, у свою чергу, може призвести до збільшення обсягу й, відповідно, до “ускладнення” власне перекладу використанням адаптивних стратегій. Якщо ж перекладач вдається до елімінації культурно маркованої лексики під час перекладу, це може зумовити нівелювання лінгвістично-культурних традицій східнослов'янських політологічних словників. Збереження при перекладі в атлантичну культуру додаткової специфічно політологічної інформації спричинить внутрішньо дискурсивний “зсув” від словникового типу тексту до навчального, що може призвести до неможливості адекватного сприйняття цього типу тексту в рамках культур.

12. Підручники східнослов'янських традицій в частині, що розглядає політичні концепти, представляє собою експлікацію словникових статей політичної енциклопедії. Композиція підручника в цьому аспекті відповідає “жанровим очікуванням” своєї аудиторії. Підручник атлантичної традиції свідчить про те, що модель навчальної літератури успадковує тенденції розкриття лінгвістичних концептів, прийняті в енциклопедичному словнику, де переважає універсальна семантика, з обов'язковим включенням елементів унікальної семантики. Аналіз продемонстрував, що американський політологічний навчальний текст не відповідає загальноприйнятим вимогам до побудови політології, і тому є радше політологічним підручником для американців, оскільки в основному розкриває політичну історію, культуру та ідеологію США. Тому, пряме транспонування східнослов'янських підручників в атлантичну традицію може зумовити “переміщення” сприйняття навчального типу тексту вбік довідкового типу тексту, до специфічних ознак якого належить високий рівень концентрації термінології при об'єктивності викладу. Лексичні одиниці універсальної семантики мають свої відповідності в арсеналі засобів мови перекладу. Лексика зі специфічною семантикою передається за допомогою дескриптивного перифраза, комбінованої реномінації, дописки. Зона унікального значення (антропоніми, топоніми, політичні реалії) транспонується за допомогою кальки або перекладу за традицією. З позицій адаптації збереження саме культурної обумовленості навчального типу тексту східнослов'янських традицій передбачає:

1) елімінацію або редукування власне американських політичних реалій із подальшою імплікацією реалій загальнополітичного статусу (пропуск, дописка, конкретизація + розвиток значення);

2) ампліфікацію антропонімів або імен видатних філософів і мислителів (дописка, конкретизація + розвиток значення);

3) максимальне редукування ідеологічного компонента, який виявляється в аксіологемах на сильних позиціях тексту (генералізація, частковий пропуск);

4) ампліфікація власне політичної термінології (дописка, конкретизація + розвиток значення);

5) заміну аксіологем гіпонімами до політичних концептів.

13. Конвергентні ознаки політичного виступу як типу тексту в зіставлюваних традиціях зумовлюють переважне застосування прийомів власне перекладу. Втім, за умов адаптації інформації політичного виступу в атлантичну традицію власне політична термінологія підлягатиме максимальній редукції. При перекладі реалій і символів застосувати прийоми власне перекладу й адаптації, міра яких залежить від ступеня складності реалії, її обов'язковості для тексту й аудиторії, на яку розрахований текст.

14. Політичні рекламні тексти атлантичної традиції представлено здебільшого мультимедійними засобами й тому перекладацька адаптація тестів політичної реклами східнослов'янських традицій вбачається неможливою. Для фахівців, зацікавлених побудовою політичних рекламних текстів східнослов'янських традицій, переклад у атлантичну традицію ґрунтуватиметься на прийомах власне перекладу, оскільки в даному випадку домінуючою для рекламного типу тексту буде інформативна функція. З точки зору ціннісної системи атлантичної традиції трансляція рекламного тексту передбачала б перекладацьку адаптацію, проте наші рекламні тексти для них не є престижними й тому переклад не має сенсу.

15. Адаптація інформації східнослов'янських богословських словників в атлантичну культуру найбільш актуальною постає зона специфічного значення. Зважаючи на це можна окреслити наступні перекладацькі адаптивні стратегії:

- найбільш авторитетні біблійні антропоніми помітно редукуються, залишаючи місце лише для авторитетних сакральних онімів (повний або частковий пропуск), що, у свою чергу, може призвести до сприйняття цього типу тексту не як богословського, а як наукового;

- релігійні лінгвістичні концепти, їх гіпоніми та аксіологеми з релігійною семантикою вимагають коментарів, конкретизації й дескриптивного перифраза, а також інтеграції з сакральним інтекстом (дописка);

- реалії здебільшого підлягатимуть елімінації, оскільки, пояснюючи сутність однієї церковної реалії, православний словник спирається на інші церковні реалії, що актуалізує інтекстові коментарі, які можуть “обтяжити” текст і перевести його в розряд текстів наукового дискурсу.

16. Для перекладача відмінність мети й завдань навчального типу тексту в атлантичній і східнослов'янських традиціях спирається на:

- систему культурних цінностей зіставлених традицій; висвітлює зони розбіжності конфесійної традиції;

- вказує на ті акценти, безпосередня постановка яких зумовлює переведення тексту до іншого типу тексту, що може призвести до невідповідності читацьких очікувань.

Зважаючи на зазначене, ми можемо говорити про залучення наступних перекладацьких та адаптивних стратегій за умов власне перекладу та адаптації інформації даного типу тексту: оніми свв. отців Церкви, а також численні церковні реалії, цілком відсутні в атлантичній традиції, потребують або внесення додаткових коментарів, що значно збільшить обсяг тексту, або елімінації, яка, у свою чергу, може призвести до суттєвих змістових і структурних утрат під час перекладу, а також зрештою - до функціонального зсуву типу тексту. Застаріла лексика, елементи церковно-проповідницького стилю і богословська термінологія підлягатимуть елімінації або коментуванню (дописка). Частотне звертання до текстів святих отців Церкви частково елімінується, якщо в завдання перекладача не входить проблема збереження конфесійної специфіки для спеціальної аудиторії. Повчальність гомілетики, актуальна для атлантичної традиції, може бути компенсована введенням східнослов'янського інклюзивного “ми”, наслідком чого буде, по-перше, збереження сприйняття тексту як релігійного й, по-друге, передача лінгвістично-культурної специфіки даного типу тексту. Спосіб генералізації доречний у процесі транспонування численних аксіологем із позитивною й негативною конотаціями. Гіпоніми до релігійних концептів, а також власне православне трактування основного призначення проповіді потребують коментування. Цитати сакрального тексту потребують перевірки на їх точність і відповідність священному тексту Біблії.

17. У разі адаптації інформації текстів східнослов'янських православних проповідей для атлантичної лінгвістично-культури можливо застосування наступних стратегій: сакральні оніми, вся концептуальна сфера Пресвятої Богородиці зрушується в бік елімінації. Імена канонічних для православ'я святих при перекладі або адаптації інформації зазнають часткової десемантизації. перекладознавство текст дискурс

Подібні перетворення необхідні й для передачі імен негативних або позитивних біблійних персонажів. Під час перекладу антропонімів і біблійних реалій необхідно вдатися до генералізації, що, власне. Характерне для православної проповіді використання старослов'янізмів або архаїзмів, котрі в протестантській проповіді практично не припустимі, підлягатимуть генералізації. Щодо реалій, необхідно зазначити, що у тих випадках, де реалії не підлягають елімінації або калькуванню, доречно залучати переклад за аналогією й коментування, що, у свою чергу, передбачає часткову десемантизацію реалії.

Размещено на Allbest.ru