Семантика та прагматика з’ясувальних складнопідрядних речень

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

УДК 811.161.2'367. 335

Семантика та прагматика з'ясувальних складнопідрядних речень

10.02.01 - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Олійник Еліна Вікторівна

Харків 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться “8” листопада 2007 р. о 10єє годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.05 в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди за адресою (61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215 В).

Автореферат розіслано “6” жовтня 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.П. Карпенко

АНОТАЦІЯ

Олійник Е.В. Семантика та прагматика з'ясувальних складнопідрядних речень. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. - Харків, 2007.

У дисертаційній роботі здійснено комплексний аналіз з'ясувальних складнопідрядних речень з урахуванням таких рівнів їх організації, як: формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний та комунікативно-прагматичний. Дослідження формальної будови з'ясувальних конструкцій доводить, що головним засобом їхнього зв'язку є сполучники підрядності та сполучні слова, між головною та підрядною частинами з'ясувальних конструкцій наявний передбачуваний та обов'язковий прислівний зв'язок, опорним компонентом головної частини найчастіше виступає дієслівний предикат з активною правобічною валентністю. Семантична організація досліджуваних речень визначається семантикою опорного слова й лексико-семантичним наповненням синтаксичних позицій у структурі предикативних частин. Установлено, що лексико-семантичне оформлення з'ясувальних конструкцій може впливати на модифікацію змістового відношення між частинами, забезпечуючи його ускладнення додатковими відтінками змісту. У роботі засвідчено вживання з'ясувальних висловлень у ролі різних мовленнєвих дій.

Ключові слова: з'ясувальне складнопідрядне речення, сполучники підрядності та сполучні слова, опорне слово, синкретизм, оцінка, прагматичний тип, комунікативна мета.

семантика з'ясувальний складнопідрядний речення

АННОТАЦИЯ

Олейник Э.В. Семантика и прагматика изъяснительных сложноподчиненных предложений. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Харьковский национальный педагогический университет им. Г.С. Сковороды. - Харьков, 2007.

В диссертационной работе исследуются изъяснительные сложноподчиненные предложения со стороны их формально-синтаксической, семантико-синтаксической и коммуникативно-прагматической организации.

Анализ научной литературы засвидетельствовал существование ряда спорных вопросов, касающихся специфики исследуемых предложений. Во-первых, отсутстует четкое отграничение этой разновидности сложноподчиненных предложений от других. Недостаточно изучено их семантику и особенности функционирования в речи. Наблюдаются различные толкования относительно того, являются ли изъяснительными структуры, в которых придаточные соединены с опорным словом бессоюзной связью. Дисскусионным остается вопрос использования в изъяснительных предложениях указательных местоимений. Отдельного внимания заслуживают конструкции, придаточная часть которых занимает позицию подлежащего. В работе конструкции с бессоюзной связью к сложноподчиненным предложениям не отнесены. Среди изъяснительных рассматриваем предложения, в структуре которых имеются указательные местоимения, только в том случае, если они факультативны. Структуры с придаточной частью в функции подлежащего традиционно отнесены к изъяснительным.

Исследование формальной организации изъяснительных конструкций доказывает, что между главной и придаточной частями в них существует предполагаемая и обязательная присловная связь. Установлено, что главным средством связи выступают подчинительные союзы и союзные слова. Они очерчивают семантико-грамматическую зависимость придаточной части от главной и обусловливают специфику подчинения одной из частей сложного предложения другой.

В роли опорного слова главной части сложноподчиненного изъяснительного предложения наиболее частотными являются глаголы, причастия и деепричастия, реже используются отглагольные существительные, прилагательные, предикативы. Предикатные лексемы, которые функционируют в главной части изъяснительных предложений, принадлежат к определенным семантическим типам лексики. Это слова со значением интеллектуальной, психической, речевой деятельности, бытия и существования, волеизъявления.

В работе установлено, что изъяснительная семантика сложноподчиненного предложения реализуется в отдельных структурно-семантических видах, объединенных общим категориальным изъяснительным значением, общими средствами связи и характером опорного слова. Но на модификацию смыслового отношения между предикативными частями, обеспечивая его осложнение дополнительными оттенками смысла, может влиять и лексико-семантическое оформление изъяснительных конструкций.

Это дало возможность выделить два семантических вида изъяснительных сложноподчиненных конструкций: собственно изъяснительные и синкретические. Среди собственно изъяснительных рассмотрены предложения интеллектуальной деятельности, которые формируются глагольными предикатами со значением мышления, суждения; знания, вывода, решения; психической деятельности, которые формируются глагольными предикатами со значением чувства, восприятия; веры; а также речевой деятельности, бытия и существования, волеизъявления.

В ходе анализа выяснилось, что в системе изъяснительных сложноподчиненных предложений значение объекта нередко усложняется дополнительными оттенками. Чаще всего формируются атрибутивные и причинные оттенки значений, что дало основание выделить две разновидности изъяснительных конструкций, которые имеют синкретическую семантику: изъяснительно-атрибутивные и изъяснительно-причинные. Основным фактором, определяющим синкретизм в изъяснительных конструкциях, является характер опорного компонента главной части (девербатив или существительное, которому свойственно управление, или предикат с эмоциональным значением), а именно его синкретическое категориальное значение.

Анализ функционирования изъяснительных конструкций позволил констатировать, что между предикативными частями большинства из них возникает оценочный смысл, содержащий оценку переданной в предложении ситуации. При этом семантической основой такой ситуации является степень “знания” говорящего о связях и отношениях между ситуациями, объектами действительности. Модальность сложноподчиненных оценочных предложений соотносится с функционально-семантическим полем достоверности: оценкой говорящим степени его уверенности / неуверенности относительно излагаемого.

Основой для создания классификации сложноподчиненных изъяснительных предложений с оценочным компонентом послужил учет взаимосвязи функционально-семантического поля достоверности с категорией оценки, что позволило разделить общее семантическое значение уверенности в достоверности излагаемой информации на три типа: рациональную оценку, качественную и эмоциональную.

Прагматический анализ изъяснительных высказываний доказал, что они являются выразительными средствами языковой коммуникации. Направление передачи сообщения, фактор адресата и говорящего определяют особенности реализации различных типов речевых актов через изъяснительные высказывания, а также выступают факторами создания их прагматического потенциала и влияют на формирование способов их реализации.

Ключевые слова: изъяснительное сложноподчиненное предложение, подчинительные союзы и союзные слова, опорное слово, синкретизм, оценка, прагматический тип, коммуникативная цель.

SUMMARY

Oliynik E.V. Semantic and pragmatic of clarifying complex sentences. - Manuscript.

The dissertation for the scientific degree of candidate of philological science, speciality 10.02.01 - The Ukrainian Language. - Kharkiv G.S. Skovoroda National Pedagogical University. - Kharkiv, 2007.

This thesis focuses upon the comprehensive analysis of clarifying complex sentences taking into account such levels of their formation: formal-syntactical, semantic- syntactical and communicative-pragmatical. The integrate research of formal construction of clarifying patterns confirms that the most typical means of their connection are subordinating conjunctions and conjunction words, there is a foreseen and compulsory near-word connection between the principle and subordinate clauses of clarifying constructions, verb-predicate with active right-side valency is often used as the base component of the principle clause. The semantic construction of the clarifying sentences is defined by semantic of the base word and lexico-semantic filling of syntactical positions in structure of predicative clauses. Lexico-semantic aspect of clarifying constructions might influence upon modification of semantic relation between clauses making it more complicated with additional shades of meaning. The work suggests the usage of clarifying statements in different speech situations.

Key words: clarifying complex sentence, subordinating conjunctions and conjunction words, base word, syncretism, mark, pragmatic type, communicative aim.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У сучасній синтаксичній науці пильну увагу дослідників зосереджено на вивченні речення як багатоаспектної синтаксичної одиниці, яке незалежно від структури розглядається як складне, багаторівневе за своєю організацією явище. Насамперед наголошується на необхідності розмежування в ньому формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного й комунікативно-прагматичного аспектів. Такий комплексний підхід дозволяє розглядати речення в його цілісності, багатогранності, а також сприяє усвідомленню сутності явищ, що мали суперечливе тлумачення в історії синтаксису. Оскільки мова існує в реальності тільки у формі висловлень конкретних суб'єктів мовлення, то вивчення структури та семантики речення не буде повним без дослідження його комунікативних функцій. Це стосується і з'ясувальних складнопідрядних речень, які на формально-граматичному рівні мають детальні описи, але з позицій семантико-синтаксичної та комунікативної організації потребують ґрунтовного спеціального вивчення.

Дослідженню з'ясувальних складнопідрядних речень присвячено чимало наукових праць, проте на сьогодні немає монографічних описів, які об'єднували б усі рівні їх організації. Вагомий внесок у розробку питань, пов'язаних з вивченням з'ясувальних складнопідрядних речень, зробили такі українські та російські мовознавці: на формально-граматичному рівні - Ф.І. Буслаєв, О.Є. Вержбицький, В.В. Виноградов, О.М. Пєшковський, І.Г. Чередниченко; на структурно-семантичному - В.В. Бабайцева, С.П. Бевзенко, В.А. Бєлошапкова, Н.С. Валгіна, Н.С. Верниковська, І.Р. Вихованець, Н.В. Гуйванюк, А.П. Загнітко, С.Г. Ільєнко, М.У. Каранська, М.Ф. Кобилянська, В.І. Кодухов, С.Є. Крючков, Л.Ю. Максимов, М.С. Поспєлов, Д.Е. Розенталь, Н.М. Сергєєва, І.І. Слинько, Н.Ю. Шведова, К.Ф. Шульжук. У дисертаціях, що з'явилися в останні роки, детально проаналізовано окремі аспекти з'ясувальних складнопідрядних речень (О.Л. Доценко, В.Г. Зарицька, В.А. Орєхов, А.Л. Савченко) або розглянуто їх серед складнопідрядних речень прислівного типу (Л.В. Пономарьова). У зазначених дослідженнях зроблено важливі спостереження, проте багато питань залишилися відкритими.

Актуальність дослідження визначається потребою в узагальненні й систематизації наявного наукового досвіду вивчення з'ясувальних складнопідрядних речень та комплексному описі мовних одиниць на різних рівнях їх організації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дослідження відповідає загальній науковій проблемі кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди “Закономірності розвитку і функціонування української мови”, що передбачає вивчення питань синтаксису сучасної української мови.

Об'єктом дослідження є складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними частинами в сучасній українській літературній мові.

Предметом наукового аналізу є семантична організація з'ясувальних складнопідрядних речень та специфіка їх функціонування в мовленні.

Матеріал дослідження. Фактичний матеріал, проаналізований у дисертації, добирався з художніх та літературно-критичних творів письменників другої половини ХХ - початку ХХІ століть, публіцистики, наукових текстів. Усього проаналізовано близько 5 000 з'ясувальних складнопідрядних речень.

Метою дисертаційної роботи є системний аналіз семантичної організації складнопідрядних речень з підрядною з'ясувальною частиною та їх функціонування в мовленнєвих актах різних типів.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) окреслити межі з'ясувальних складнопідрядних речень і визначити їх місце в системі складнопідрядних речень української мови;

2) з'ясувати вплив семантики опорного слова головної частини та синтаксичних засобів зв'язку частин на формування семантики складнопідрядних з'ясувальних речень;

3) схарактеризувати особливості семантичної структури з'ясувальних конструкцій, визначити їх семантичні види та різновиди;

4) дослідити функціонування з'ясувальних висловлень у різних мовленнєвих актах;

5) виявити прагматичні типи висловлень, які передаються з'ясувальними складнопідрядними реченнями.

Методи дослідження мотивуються метою й конкретними завданнями, які поставлено в роботі. Основним обрано метод лінгвістичного опису з його універсальними прийомами спостереження й інтерпретації мовних фактів. Для розв'язання окремих завдань залучалися методи компонентного, трансформаційного та дистрибутивного аналізу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній на широкому фактичному матеріалі здійснено системний аналіз складнопідрядних з'ясувальних речень з урахуванням їх структурно-граматичних, лексико-семантичних і комунікативно-прагматичних особливостей, окреслено межі досліджуваних конструкцій у системі складнопідрядних речень української мови, виявлено визначальні чинники їх смислової організації, проаналізовано функціонування з'ясувальних висловлень у різних мовленнєвих актах і на підставі цього встановлено їх прагматичні типи.

Теоретичне значення отриманих результатів полягає в істотному розширенні уявлень про семантико-функціональні особливості з'ясувальних складнопідрядних речень. Важливим з теоретичного погляду є з'ясування ролі сполучних засобів у формуванні семантики досліджуваних конструкцій. Висновки й узагальнення, обґрунтовані аналізом фактичного матеріалу, можуть бути використані в подальшому опрацюванні загальних та часткових проблем теорії функціонального синтаксису української мови.

Практичне значення. Отримані результати можуть бути використані в навчальному процесі вищих та загальноосвітніх закладів - у практиці викладання курсу синтаксису сучасної української мови, для розробки спецкурсів та спецсемінарів із синтаксису складного речення, синтаксичної семантики й прагматики, а також при написанні відповідних розділів підручників, навчальних посібників з синтаксису, у наукових дослідженнях студентів та школярів.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації було представлено в доповідях на міжнародних наукових конференціях “Діалог культур в поліетнічному світі” (Сімферополь, 2004), “Традиції Харківської лінгвістичної школи у світлі актуальних проблем сучасної філології. До 200-річчя Харківського університету і філологічного факультету” (Харків, 2004), “Функционализм как основа лингвистических исследований” (Ялта, 2005), всеукраїнських наукових конференціях “Актуальні проблеми слов'янської філології” (Бердянськ, 2005), “Східнослов'янські мови в їх історичному розвитку” (Запоріжжя, 2006) та щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу і студентів Бердянського державного педагогічного університету (2003-2007). Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедр української мови та українознавства Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди, де виконувалася робота, а також кафедри української мови Бердянського державного педагогічного університету.

Публікації. Теоретичні і практичні результати дослідження висвітлено в семи одноосібних наукових статтях, шість із яких опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (220 позицій) та списку джерел фактичного матеріалу. Повний обсяг роботи - 198 сторінок, з них 174 сторінки основного тексту.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено наукову новизну роботи, сформульовано її мету й завдання, подано методи дослідження, окреслено його теоретичне і практичне значення, представлено інформацію про апробацію, зазначено кількість публікацій та обсяг роботи.

У першому розділі - “Теоретичні засади вивчення з'ясувальних складнопідрядних речень” - окреслено з'ясувальне складнопідрядне речення як багатоаспектну синтаксичну одиницю, що передбачає три рівні його наукового опису: формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний та комунікативно-прагматичний, визначено місце з'ясувальних конструкцій в системі складнопідрядних речень сучасної української мови, здійснено короткий огляд історії їх вивчення, а також окреслено науковий апарат дисертаційної роботи.

Питання про граматичну природу з'ясувальних конструкцій та їх місце в системі складнопідрядних речень вирішувалося синтаксичною наукою суперечливо й неоднозначно. Огляд лінгвістичної літератури засвідчує, що досліджувані структури на сьогодні не мають усебічного детального аналізу, хоча й спостерігається зацікавлення окремими проблемами, пов'язаними з вивченням їх семантики.

Насамперед відсутнє чітке окреслення зазначеного різновиду складнопідрядних речень. Існують суттєві розбіжності у визначенні меж складнопідрядних речень з підрядними з'ясувальними частинами, недостатньо вивчено їх семантику та особливості функціонування в мовленні. Залишаються дискусійними питання щодо віднесення до з'ясувальних речень структур, у яких підрядні частини поєднуються з опорним предикатним словом безсполучниковим зв'язком, та використання у з'ясувальних реченнях указівних займенникових слів. Останні деякі вчені виділяють в окремий тип - займенниково-співвідносні, що можуть поєднувати ознаки займенникових і з'ясувальних речень (В.А. Бєлошапкова, А.П. Загнітко, С.В. Ломакович та ін.), інші ж науковці відносять їх до з'ясувальних і в окремий тип не вичленовують (Н.С. Валгіна, М.У. Каранська, С.Є. Крючков, Б.М. Кулик, Л.Ю. Максимов, І.І. Слинько).

У пропонованій роботі серед з'ясувальних розглядаємо тільки ті речення з указівним займенниковим словом те, у яких воно є факультативним (необов'язковим): Я сказав те, що думав (В. Гаман); Ви напевно знаєте й те, що її пенсію до половини скоротили (Д. Бандрівський). Конструкції з безсполучниковим зв'язком до складнопідрядних речень не відносимо.

Центральним елементом структури досліджуваних речень є опорне дієслово з правобічною об'єктною валентністю, деякі предикативи, прикметники, дієприкметники, дієприслівники, девербативи, окремі іменники недієслівного походження, що мають здатність до керування, проте до сьогодні семантичні групи цих слів та їх уплив на структуру з'ясувального речення ще глибоко не вивчено.

Окремої уваги заслуговують конструкції, підрядна частина яких стоїть у позиції підмета, наприклад: Просто дивно, що з тобою сталося! (В. Єніна); Скидається, що ми зібралися на похорон (В. Маняк). Речення цього типу мають різні класифікаційні описи. І.Р. Вихованець зазначає, що в таких конструкціях частина з об'єктною функцією перемістилася в позицію підмета і набула додаткової суб'єктної валентності, а отже, має комплексну суб'єктно-об'єктну семантико-синтаксичну функцію, тому він називає їх складними реченнями з взаємозалежними частинами. Проте більшість лінгвістів ці структури розглядають серед з'ясувальних і в окремий тип не виділяють (Н.С. Валгіна, А.П. Загнітко, М.У. Каранська, С.Є. Крючков, Л.Ю. Максимов, І.І. Слинько, Н.Ю. Шведова, К.Ф. Шульжук), що видається цілком правомірним.

Важливим об'єктом усебічного опису складнопідрядних речень є явище синкретизму. Аналіз наукових розвідок з означеної проблеми доводить, що це явище в системі з'ясувальних складнопідрядних речень потребує детального вивчення. Окремі зауваження про наявність додаткових відтінків значень у досліджуваних структурах подано в працях В.В. Бабайцевої, Л.А. Булаховського, Н.С. Валгіної, І.Р. Вихованця, В.І. Кодухова, Б.М. Кулика, В.М. Маркова, О.Д. Пономарева, І.І. Слинька, І.Г. Чередниченка, Н.Ю. Шведової. Більшою увагою до питання значеннєвого синкретизму з'ясувальних конструкцій позначені дослідження Л.В. Шитик та В.Г. Зарицької. Проте бракує системності у визначенні чинників, які зумовлюють синкретизм у складнопідрядному з'ясувальному реченні, а тому проблема залишається до кінця не вирішеною.

До сьогодні мало досліджувалися з'ясувальні складнопідрядні речення в прагматичному аспекті. Не з'ясовано, які типи висловлень можуть реалізуватися через з'ясувальні складнопідрядні речення. Недостатньо висвітленими з цієї позиції залишаються особливості мовленнєвої поведінки комунікантів у різних ситуаціях, а також прагматичні чинники, які зумовлюють відбір і комбінацію мовних засобів у процесі комунікації. Важливим для прагматичного аналізу є звернення до ключових категорій теорії мовленнєвих актів, вивчення особливостей функціонування з'ясувальних висловлень у складі окремих контекстів як мовленнєвих дій. Прагматичний аспект вивчення з'ясувальних висловлень зумовлює введення до апарату дослідження поняття про іллокутивну силу, іллокутивний намір, мовленнєвий акт, мовленнєву ситуацію, учасників спілкування, комунікативну інтенцію мовця, які вивчає прагмалінгвістика.

Один з параграфів цього розділу презентує аналіз формального аспекту досліджуваних речень.

Для з'ясувальних складнопідрядних речень характерна низка формальних ознак, які увиразнюють їх формально-синтаксичну організацію.

У названих конструкціях наявний прислівний підрядний зв'язок, який є передбачуваним і обов'язковим. Він пов'язаний із семантикою активно валентних синтаксем, які уможливлюють обов'язковість реалізації підрядної частини, необхідної для виявлення їх змісту: Ніхто з одчайдушних не думав, що посеред ріки так сильно дме сівер (К. Басенко); Дід говорить, що так співають лебедині крила (М. Стельмах).

Важливою ознакою формально-синтаксичної організації складнопідрядних з'ясувальних речень є порядок розташування частин. Звичайною для аналізованих речень є постпозиція підрядної частини: Сьогодні ми знаємо, що всі знання світу можна зашифрувати в формулах двох геніальних німецьких учених - Альберта Ейнштейна і Макса Планка (П. Загребельний). Підрядна частина таких конструкцій функціонує в комплексі з опорним словом головної частини, безпосередньо приєднуючись до нього й розкриваючи його валентність. Препозиція підрядної частини можлива, але є нетиповою: Що говорити далі, Радченко не знав (В. Гаман); Що взяв з юних літ, на старість згодиться (М. Рильський). У таких реченнях засвідчено підкреслення, логічне наголошення, емоційне виділення змісту підрядної частини. Це дозволяє стверджувати, що з'ясувальні складнопідрядні речення з препозиційними підрядними частинами є трансформами відповідних речень з постпозиційними підрядними.

Речення з підрядною з'ясувальною частиною, як і будь-яке складнопідрядне речення, являє собою структурну й семантичну єдність. Важливим засобом зв'язку його структурних компонентів є сполучники підрядності та сполучні слова. Вони окреслюють семантико-граматичну залежність підрядної частини від головної та зумовлюють специфіку підпорядкування однієї з частин складного речення іншій.

У структурі складнопідрядних з'ясувальних речень наявні такі формальні засоби зв'язку: сполучники що, як, чи, щоб (аби, хай, нехай), наче, неначе, ніби, мов, немов, начебто, нібито та сполучні займенникові слова хто, що; який, яка, яке, які, чий, чия, чиє, чиї; коли, відколи, як, де, куди, звідки, доки, поки, навіщо, чому; скільки. Ці засоби формують у з'ясувальних складнопідрядних реченнях прислівний зв'язок і виражають з'ясувальні відношення між їх частинами.

Проведений аналіз дозволяє констатувати, що повністю асемантичним серед сполучників, які використовуються в з'ясувальному реченні, є тільки сполучник що. Інші сполучники, крім функції приєднання підрядної частини до головної, надають певних семантичних відтінків підрядній частині з'ясувального речення, тому їх можна вважати асемантизованими. Так, виявлена специфіка формальної будови з'ясувальних конструкцій зі сполучником щоб дозволяє не погодитися з поглядами більшості українських синтаксистів щодо асемантичності цього сполучника в них і підтримати позицію А.Л. Савченко, яка називає сполучник щоб цільовим, що в з'ясувальних складнопідрядних реченнях асемантизувався, але свого первинного значення повністю не втратив: Батько й мати наполягали, щоб він оженився і зайнявся господарством (Ф. Бурлака). Ця особливість спостерігається й у решти сполучників, які вживаються в з'ясувальних складнопідрядних реченнях. Наприклад, значення сполучника як наближене до сполучника що, але водночас, на наш погляд, він зберігає ледве помітний відтінок значення способу дії, пор.: Під лісом побачив, як вогняний стовп свічкою підіймається у небо (М. Стельмах) - Під лісом побачив, що вогняний стовп свічкою підіймається у небо. Сполучники ніби, наче, неначе, начебто, нібито, мов, немов вносять у підрядну частину з'ясувального речення значення невпевненості, необ'єктивності, неточного знання або ж піддають сумніву достовірність повідомлюваної інформації, що позбавляє нас права вважати їх повністю асемантичними: Кажуть, нібито в генах уже закладена потреба дослідження неосвоєного простору (О. Гончар). Сполучник чи також не може бути нейтральним, асемантичним, оскільки основне призначення його в з'ясувальному реченні - не тільки поєднання підрядної частини з головною, але й вираження з'ясувальних відношень зі значенням питання або сумніву, незнання, нерозуміння: Не знаю, чи є щось смачніше лісових груш (М. Олійник).

У другому розділі - “Семантична організація з'ясувальних складнопідрядних речень” - описано семантико-синтаксичні особливості досліджуваних конструкцій. Визначено і проаналізовано семантичні види та різновиди цих речень, з'ясовано вплив опорного слова та засобів зв'язку частин на формування семантики складнопідрядних з'ясувальних речень. Доведено, що в системі з'ясувальних складнопідрядних речень нерідко значення об'єкта ускладнюється додатковими відтінками.

Визначальною особливістю з'ясувальних складнопідрядних речень є те, що наявність підрядної частини в них чітко окреслена семантикою опорного слова, яке належить до певних семантичних типів лексики. Зокрема, дієслова:

1) мовлення (говорити, казати, сказати, заявляти, зауважувати, передавати, розповідати тощо): Говорили, ніби він одержав призначення в Одесу чи Миколаїв (В. Петльований); Любов Андріївна каже, що її столична сваха така вже прохана, така прохана (О. Васильківський); Тоді свати в один голос сказали, що вони підуть із нею, проведуть на вокзал, посадять у поїзд (А. Дімаров); Після короткого вагання Микола розповів, що бачив Наталю з кореспондентом (Ю. Бедзик);

2) розумової діяльності (думати, вважати, зазначати, знати, пам'ятати, розуміти тощо): Я думав, що легко віддати життя враз і значно важче віддавати його по хвилині (І. Багмут); Нестор пам'ятає, як увивалась колись молода Перцовичева, подаючи панотцям на стіл торти і легуміни (Р. Іваничук); І Аллан Лоренс зрозумів, що то був айсберг (М. Білкун);

3) волевиявлення, спонукання (бажати, жадати, наполягати, просити, радити, хотіти тощо): Керівник одної з інститутських кафедр, професор Холод забажав, щоб майбутні стипендіати пройшли щось на зразок мандатної комісії перед деканатом (П. Загребельний); Вже мріяла і просила, щоб її відвезли вмирати додому, на рідну землю, на кладовище до батьків (І. Багряний); Ти хотів, щоб у нас були однакові спеціальності (В. Петльований);

4) відчуття, сприймання (бачити, спостерігати, уявляти, чути тощо): Бачу, що в тебе погріб осипається (Є.Гуцало); Олена Миколаївна краєм ока спостерігала, як він статечно привітався з батьком, матері не було чомусь (В. Єніна); Нателла могла тільки уявити по слідах бурі, що тут робилося (О. Гончар); Я чув раніше від Миколи, що ти в Києві нібито (В.Єніна);

5) психічного, емоційного стану (боятися, жаліти, любити, соромитися, радіти, сумувати тощо): Народ боїться, що Турове рудники з'їдять (О. Васильківський); А люди ридали і довго жаліли, що ні рибалок не вийде вже з нас, ні косариків у лузі, ні плугатарів у полі, ані вже воїнів отечества - царя (О. Довженко); Він любить, щоб коло нього походили, та пошукали ... та поклонились йому (М. Олійник);

6) сподівання, віри (вірити, сподіватися, чекати, ждати тощо): І я чекала, що ти зараз скажеш мені якісь особливі слова (О. Васильківський); Лікар замовк, ждав, що скаже комісар (Ю. Збанацький); Треба вірити, що зітруться сліди повоєнних нестатків (В. Маняк);

7) узагальнення (відзначати, зазначати, стверджувати, підкреслювати, показувати тощо): Уважно вислухавши коменданта, я відзначив, що в проекті плану неясно одне: на кого покладається загальне керівництво військами в кожному секторі? (П. Автомонов); Слід зазначити, що нормативного вирішення проблеми в нашому правовому полі ще не існує (Людина і політика. - 2001. - № 1);

8) буття та виявлення (виявляти, бути, статися, траплятися, свідчити тощо): І саме тоді виявив у собі, що не став рабом страху (О. Гончар); Буває, що інколи людина до чогось нездатна (Ю. Збанацький); Вже траплялось, що й з дівчатками десь біля перелазу пристоював (Ю. Збанацький);

9) зацікавлення, піклування (дбати, переживати, пильнувати, турбуватися тощо): А найбільше Артеменка непокоїло зараз, чи вдалося їй самій уникнути небезпеки (О. Гончар); Толя дуже переживає, що волосся в нього почало випадати (Ю. Щербак);

10) інформації (навчати, писати, читати, інформувати тощо): Я тебе навчу, як продавати хліб (Р. Іваничук); Тоді всі польські газети писали, що з турнівської тюрми на Волині втекло тринадцять політичних в'язнів (М. Малиновська).

Нерідко в головній частині з'ясувальних складнопідрядних речень опорним компонентом виступають дієприслівники: Ніна Леонідівна підвелася, помітивши, що Сергіїв погляд зупинився на тульському самоварові (В. Гаман). Семантичні розряди опорних дієприслівників аналогічні до виділених семантичних груп дієслів.

Незначну групу складають складнопідрядні з'ясувальні конструкції з опорними словами психічного, емоційного значення, вираженими прикметниками та дієприкметниками: І дуже вдячний, що ви не погребували нашим простим солдатським обідом! (Ю. Дольд-Михайлик); Він був переконаний, що той папірець має прямий зв'язок з оцим викликом його, Ірий, до завідуючого (Ю. Мушкетик).

Досить часто опорними компонентами головної частини з'ясувального складнопідрядного речення виступають предикативи, які мають оцінне або емоційне значення: Дивно, що й їсти не хочеться (В. Петльований); Цікаво, що вони там побачили? (В. Савченко); Ясно, що він був не сам (В. Петльований).

У ролі опорного слова в досліджуваних реченнях можуть уживатися віддієслівні іменники (девербативи) та іменники, що мають здатність до керування (висновок, телеграма, пісня тощо). Зокрема, це іменники зі значенням повідомлення, сприймання, мислення, волі, почуття тощо: І вона не могла звикнути до думки, що її тато вже не голова (В. Земляк); Пішла чутка, що в селище нагрянуть есесівці (С. Маликов); На підставі аналізу писемних джерел, які відображають ознаки різних рівнів мовної структури, зроблено висновок, що “перехід від старої до нової якості в східнослов'янських мовах відбувався не шляхом повного розриву з попередніми традиціями, а внаслідок часткової перебудови їх систем” (А. Грищенко).

Семантика з'ясувального складнопідрядного речення реалізується в окремих структурно-семантичних видах, поєднаних загальним категорійним з'ясувальним значенням, спільними засобами зв'язку та характером опорного слова. Проте лексико-семантичне оформлення з'ясувальних конструкцій може впливати на модифікацію змістового відношення між частинами, забезпечуючи його ускладнення додатковими відтінками змісту. Це дало можливість виокремлення двох семантичних видів з'ясувальних складнопідрядних конструкцій: власне з'ясувальних та синкретичних. Серед власне з'ясувальних виділено речення:

- інтелектуальної діяльності, що формуються дієслівними предикатами зі значенням мислення, судження; знання; висновку, рішення: Кельнер ніколи не думав, що можна так довго курити люльку (М. Малиновська); Доброчин тямився на людях і знав, що за сприятливих умов з того мовчазного юнака може стати добрий володар (І. Білик); Це означає, що немовби одного полюбимо! - і Алла грайливо засміялася (В. Єніна);

- психічної діяльності, що формуються дієслівними предикатами зі значенням відчуття, сприймання; сподівання, віри: Юстин відчув, як душа його відразу вирвалася з гніву, випросталася, зараювала (В. Маняк); Важко повірити, що здатна на таке всього-на-всього лагідна сила води (О. Гончар);

- мовленнєвої діяльності: Треба ковалям переказати, щоб стереглися (В. Єніна);

- буття та виявлення: Буває, що інколи людина до чогось нездатна (Ю. Збанацький);

- волевиявлення: Хлопці просять, щоб ви повернулись у лікарню (Ю. Щербак).

Серед синкретичних виокремлено два різновиди: з'ясувально-атрибутивні та з'ясувально-причинові: Існує думка, що ХХІ ст. стане віком кібернетики і лінгвістики, у межах якої комунікативна лінгвістика відіграватиме провідну роль (Ф. Бацевич) - яка? про що?; Боюся, що ні на північ, ні на південь ніхто вас не повезе, Куліш (В. Петльований) - чого? чому?

Спостереження доводять, що основним фактором, який зумовлює синкретизм у з'ясувальних конструкціях, виступає опорний компонент головної частини (девербатив або іменник, що має здатність до керування, або предикат з емоційним значенням), а саме його синкретичне категорійне значення.

Аналіз засвідчив, що між частинами більшості з'ясувальних конструкцій виникає оцінний зміст, який несе на собі оцінку переданої в реченні ситуації. Підґрунтям для створення типології з'ясувальних складнопідрядних речень з оцінним компонентом послугувало врахування взаємозв'язку функціонально-семантичного поля достовірності з категорією оцінки, що дозволило розділити загальне семантичне значення впевненості в достовірності викладеної інформації на три типи: раціональну оцінку, якісну та емоційну.

У результаті аналізу з'ясувальних складнопідрядних речень установлено, що складнопідрядні конструкції оцінно-з'ясувального типу, головна частина яких несе на собі семантику раціональної оцінки достовірності інформації, що міститься в підрядній частині, можна поділити на три семантичні підтипи за ознакою рівня впевненості мовця в достовірності повідомлюваної інформації: 1) речення, що мають значення повної впевненості мовця в достовірності повідомлюваного в підрядній частині, тобто у відповідності змісту сказаного дійсності: Христина була переконана, що Бубон її ненавидить, готовий зі світу зжити (Ю. Збанацький); 2) речення неповної впевненості мовця в достовірності повідомлюваної інформації: Костя здогадувався, що дядько Петро, якщо й знає, то не скаже (О. Шарварок) та 3) речення невпевненості в достовірності повідомлюваного: Я не певен, що він скоро складе повноваження голови (С. Плачинда).

Якісна оцінка має значення констатації і входить до функціонально-семантичного поля достовірності. В основі якісної оцінки лежить протиставлення за ознакою добре / погано. Оцінно-з'ясувальні конструкції, що мають якісну оцінку, можна розділити на дві групи: 1) зі значенням позитивної оцінки: Добре, що в напівтемряві не видно Калиного обличчя, дуже добре! (В. Петльований) та 2) зі значенням негативної оцінки: Він не раз осуджував Петра за те, що не використав свого шансу з Ганною (В. Сичевський).

Емоційна оцінка являє собою імпліцитне вираження повної впевненості в достовірності повідомлюваної інформації. До цього виду оцінки належать слова, які позначають емоційний стан, реакцію на те, що відбувається. Подібні лексеми, які є опорними компонентами головної частини з'ясувальних складнопідрядних речень оцінки, за оцінною структурою перетинаються з предикатами загальної оцінки. На думку М.Г. Мірошникової, різниця між ними полягає в тому, що емоційна оцінка більш суб'єктивна. Здійснений аналіз виявив, що з'ясувальні складнопідрядні речення емоційної оцінки поділяються на такі семантичні підтипи: 1) позитивна емоційна оцінка: Я дуже рада, що ви мене наздогнали (П. Загребельний) та 2) негативна емоційна оцінка: Крайнюк лежав довго і жалів, що нема біля нього капітана медичної служби Павла Заброди (В. Кучер).

Третій розділ - “Специфіка функціонування з'ясувальних складнопідрядних речень у мовленні” - присвячено прагматичному аналізові з'ясувальних конструкцій: схарактеризовано особливості функціонування з'ясувальних висловлень у складі окремих контекстів як мовленнєвих дій, з'ясовано, що напрям передання повідомлення, фактор адресата та мовця визначають особливості реалізації різних типів мовленнєвих актів через з'ясувальні висловлення, а також виступають чинниками творення їх прагматичного потенціалу та впливають на формування способів їх реалізації.

Антропоцентризм та функціоналізм як основні засади сучасних лінгвістичних досліджень спрямовують науковий інтерес до всебічного вивчення процесу вербальної комунікації, враховуючи всі її форми й умови, в яких вона здійснюється. Тому визначення способів і типів функціонування з'ясувальних висловлень у мовленні є необхідним і важливим аспектом аналізу, доцільність якого зумовлена прагматично орієнтованою природою досліджуваних конструкцій.

З'ясувальні висловлення можуть реалізувати мовленнєвий вплив, при якому діяльність однієї людини вербально регулюється іншою, що відіграє значну роль у процесі спілкування, керує стосунками між комунікантами. Ці висловлення є спільним продуктом учасників комунікації на шляху до порозуміння.

З'ясувальні висловлення так само часто використовуються автором у побудові діалогічного й монологічного мовлення. Вони відображають ситуацію спілкування та орієнтовані на її учасників.

Дослідження доводить, що в процесі комунікації мовці використовують з'ясувальні висловлення для здійснення різноманітних мовленнєвих дій.

Структура з'ясувальних висловлень зумовлює складність їх комунікативної організації, що вможливлює їх функціонування в межах різних іллокутивних типів, а також допускає комбінування в з'ясувальному висловленні певного комунікативного типу кількох іллокутивних ознак. Але закономірно припустити, що досліджувані висловлення проявлятимуть неоднакову активність у тих чи інших типах.

У прагматичних дослідженнях неодноразово зверталася увага на те, що провідна роль у вираженні іллокутивного акту належить іллокутивному (перформативному) дієслову, у якому завжди закладено прагматичну характеристику висловлення. У роботі прийнято положення про те, що комунікативну мету мовця у структурі з'ясувальних висловлень визначає не лише мовленнєва ситуація, а й перформативне дієслово, яке її розкриває.

Типологію мовленнєвих актів, що реалізуються у з'ясувальних висловленнях, складено на основі різноманітних характеристик ситуації мовлення та учасників спілкування. Критерії розмежування й визначення типів різних мовленнєвих актів у дослідженні є такими: 1) мета (призначення) акту; 2) умови, за яких відбувається акт мовлення: сфера спілкування та місце спілкування; 3) стосунки між учасниками комунікативного акту; 4) ставлення мовця до дії; 5) ставлення адресата до дії. Різні співвідношення цих прагматичних ознак відбивають багатоманітність комунікативних ситуацій спілкування в життєдіяльності людини. Усе сказане вище дає підстави говорити про важливість розуміння комунікативної природи з'ясувальних висловлень з метою визначення їх комунікативно-прагматичних типів.

Як свідчать спостереження за мовним матеріалом, з'ясувальні висловлення можуть бути представлені не в усіх типах мовленнєвих актів, а лише в таких, як: репрезентативи, директиви, експресиви, комісиви та запитання. Декларативного типу серед досліджуваних структур виявлено не було.

Іллокутивна мета висловлень-репрезентативів, або констативів (за термінологією Г.Г. Почепцова й В.В. Богданова), полягає в тому, щоб зафіксувати відповідальність мовця за повідомлення про певний стан речей. Конструкції з таким значенням повідомляють факти, якими володіє мовець, слухач або третя особа, з метою поінформувати адресата або дати характеристику третій особі. Виділено такі різновиди з'ясувальних висловлень-репрезентативів: повідомлення, констатація, міркування, зізнання, виправдання, ствердження, нагадування, припущення, заява, завірення: Сам Чубко розказував, що бачив тебе з гвинтівкою (П. Автомонов); А ми ж добре знаємо, що в нашого Василя ніякої нареченої не було (В. Єніна); Я вважаю, що кожна свідома людина повинна знати про це, кожен робітник, селянин і кожен учений (О. Довженко); Я не соромлюся признатися, що заздрю Сергієві (Ю. Мушкетик); [Простіть мене, татусю!..] Не винна я, що так склалося, що мушу вас покидати (Ю. Бедзик); Я ж казав, що з нього буде актор (О. Вишня); Та я можу вам нагадати, як ви мені заборонили займатися перевіркою часу сходу й заходу сонця (О. Васильківський); Я припускаю, що це випадковість, несприятливий збіг обставин (М. Сидоряк); Обурені самочинством хазяїв і поліцейських, робітники заявили, що продовжуватимуть боротьбу на захист своїх інтересів (М. Олійник); Я абсолютно певен, Михайле Івановичу, що хліб майбутнього - це не тільки пшениця (О. Довженко).

Мовленнєві акти директивного типу мають на меті змусити слухача втілити в життя певний стан речей, який відповідає інтересам і бажанням мовця. У з'ясувальних висловленнях представлені такі директиви: накази, настійні вимоги, прохання, поради, висловлення бажання, застереження, пропозиції: Звелів світлий князь, щоби ви прийшли до нього (І. Білик); Поляки вимагали, щоби в наших школах викладали деякі предмети польською мовою (Л. Палій); Прошу тебе, щоб забув той прикрий випадок (В. Сичевський); Забудь, що вчора було, - мовив полковник (Р. Іваничук); Я хочу, щоб усе моє стало й твоїм (О. Васильківський); Бійтесь, чоловіче, щоб вся родова земля не стала шагреневою шкірою (М. Стельмах); [Нарешті Гонтар помітив нудьгування дівчини й жартома погукав:] - Оксано! А йдіть-но подивіться, як риба клює (Я. Баш).

Висловлення-експресиви являють собою реакцію на дію, поведінку слухача або самого мовця, яка може бути як позитивною, так і негативною. Серед з'ясувальних висловлень виявлено іллокутивні акти експресивного типу двох підгруп: 1) “позитивні” - вдячність та схвалення: Спасибі, що не забулися, увійшли в моє серце, у подуми і не даєте спокою (М. Олійник); От і добре, що ви згадали про Росію (Ф. Бурлака); 2) “негативні” - вибачення, шкодування, докір, нарікання, осуд: Ви пробачте, що я без попередження (П. Загребельний); Дуже шкодую, що в такий важливий час ви хворієте (Ю. Дольд-Михайлик); Я ж казала, тату, що ви спортили дерево (І. Багряний); Я ніколи не думав, що єднання з природою зробило вас таким жорстоким (О. Довженко).

Комунікативна мета комісивних іллокутивних актів полягає в тому, щоб покласти на мовця обов'язок (певною мірою) здійснити деяку майбутню дію або дотримуватися певної лінії поведінки. Серед з'ясувальних висловлень видається можливим виділити такі комісиви, як обіцяння та клятви. Особливістю обох мовленнєвих актів у з'ясувальному реченні є те, що в їх головній частині експлікуються перформативні дієслова обіцяти та клястися: Я обіцяю вам, мої дорогі, що розповім ще немало цікавого (С. Процюк); Я клянуся, що митиму замість неї посуд до самої смерті (В. Слапчук).

З'ясувальні висловлення можуть функціонувати в мовленні як запитання, комунікативна мета яких - звернення до кого-небудь з метою щось з'ясувати. Спостереження показало, що питальна семантика в з'ясувальних висловленнях реалізується неоднозначно. Структурна різноплановість з'ясувальних конструкцій спричинює можливість питальної семантики як у всьому висловленні, так і в його окремих частинах: Тебе ж хочу спитати, чому турбуєшся ти лише самим собою? (Р. Іваничук); Мати каже, що ти збираєшся іти в село Струмки? - запитує батько (П. Гуріненко); Хіба де сказано, що ми не повинні вести агітації, не працювати з людьми? (Ю. Збанацький); А мене ти спитав, чи я згодна? (В. Кучер).

ВИСНОВКИ

1. З'ясувальне складнопідрядне речення, як і будь-яке інше речення, є багатоаспектною синтаксичною одиницею, у якій наявні три рівні організації: формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний та комунікативно-прагматичний.

2. Аналіз з'ясувальних складнопідрядних речень на формальному рівні доводить, що в них наявний прислівний підрядний зв'язок, зумовлений семантикою активно валентних синтаксем. Він є передбачуваним і обов'язковим. Важливим засобом зв'язку предикативних частин з'ясувального речення виступають сполучники підрядності та сполучні слова. Вони окреслюють семантико-граматичну залежність підрядної частини від головної та зумовлюють специфіку підпорядкування однієї з частин складного речення іншій. Типовими для з'ясувальних конструкцій є сполучники що, як, чи, щоб (аби, хай, нехай), наче, неначе, ніби, мов, немов, начебто, нібито. Сполучники та сполучні слова (окрім сполучника що, який є асемантичним) асемантизуються, оскільки вони вносять відповідні їх семантиці відтінки значень.

3. Дослідження засвідчило, що центральним елементом структури аналізованих речень виступає опорне дієслово з правобічною об'єктною валентністю, деякі предикативні слова, прикметники, дієприкметники, дієприслівники, іменники-девербативи або іменники, які мають здатність до керування.

4. Спостереження за семантичними особливостями досліджуваних конструкцій показало: визначальною особливістю з'ясувальних складнопідрядних речень є те, що наявність підрядної частини чітко окреслена семантикою опорного слова. З'ясувальні речення об'єднуються в один структурно-семантичний тип на основі незаміщеності в головній частині граматичної позиції, обумовленої валентними властивостями опорних слів, що потребують з'ясування та доповнення їх структурно-змістової недостатності. У залежності від семантичного типу опорного валентнозумовлювального дієслівного предиката та його комунікативної спрямованості серед складнопідрядних з'ясувальних речень виділено такі види та різновиди: 1) власне з'ясувальні складнопідрядні речення (інтелектуальної діяльності, психічної діяльності, мовленнєвої діяльності, буття та виявлення, мовленнєвої діяльності, волевиявлення) та 2) синкретичні з'ясувальні складнопідрядні речення (з'ясувально-атрибутивні та з'ясувально-причинові речення).

5. Помічено, що причиною виникнення синкретичних з'ясувальних конструкцій є морфологічна природа опорного слова - девербативного компонента, який зберігає як здатність до керування об'єктним поширювачем, так і можливість узгоджуватися з підрядною частиною (з'ясувально-атрибутивні речення) та наявність специфічної головної частини (з'ясувально-причинові речення).

6. Аналіз установив, що в більшості з'ясувальних складнопідрядних речень наявний компонент раціональної, якісної та емоційної оцінки. Підґрунтям для створення типології складнопідрядних з'ясувальних речень з оцінним компонентом стало врахування взаємозв'язку функціонально-семантичного поля достовірності з категорією оцінки, що дозволило розділити загальне семантичне значення впевненості в достовірності викладеної інформації на три типи: раціональну оцінку (власне модальну), якісну та емоційну (як периферійні модальності).

7. Прагматичний аналіз з'ясувальних висловлень довів, що вони є одним із виразних засобів мовної комунікації. Напрям передання повідомлення, фактор адресата та мовця визначають особливості реалізації різних типів мовленнєвих актів через з'ясувальні висловлення, а також виступають чинниками творення їх прагматичного потенціалу та впливають на формування способів їх реалізації.

8. Засвідчено, що з'ясувальні висловлення функціонують у мовленні як репрезентативи (повідомлення, констатація, міркування, зізнання, виправдання, ствердження, нагадування, припущення, заява, завірення), директиви (накази, настійні вимоги, прохання, поради, висловлення бажання, застереження, пропозиції), експресиви (вдячність, схвалення, вибачення, шкодування, докір, нарікання, осуд), комісиви (обіцяння, клятви) та запитання.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Олійник Е.В. До питання кваліфікації з'ясувально-об'єктних складнопідрядних речень // Актуальні проблеми слов'янської філології: Міжвузівський збірник наукових статей “Лінгвістика і літературознавство”. - К.: Знання України, 2003. - Вип. 8. - С. 154 - 161.

2. Олійник Е.В. З'ясувальні складнопідрядні речення раціональної оцінки // Культура народов Причерноморья. - Сімферополь: Кримський державний інженерно-педагогічний університет, 2004. - № 54 (10). - С. 209 - 215.

3. Олійник Е.В. Пропозиційно-семантична структура складнопідрядного з'ясувально-об'єктного речення // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. - Серія “Філологія”. - Харків: Харків. нац. ун-т імені В.Н. Каразіна, 2004. - Вип. 42. - № 632. - С. 101 - 105.

4. Олійник Е.В. Місце з'ясувальних висловлень репрезентативного типу в актомоленнєвому контексті // Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових статей. Філологічні науки. - Запоріжжя: Запорізький нац. ун-т, 2006. - № 2. - С. 195 - 202.

5. Олійник Е.В. Реалізація мовленнєвих актів директивного типу у з'ясувальних висловленнях // Актуальні проблеми слов'янської філології: Міжвузівський збірник наукових статей “Лінгвістика і літературознавство”. - К.: Знання України, 2006. - Вип. 11. - С. 203 - 209.