Українська експресивна лексика: проблеми семантики і функціонування

Четвертий розділ - "Категорійно-семантичні типи експресивної лексики української літературної мови" - присвячений визначенню основних засад семантико-типологічної характеристики експресивів української літературної мови, аналізові семантичних типів експресивних іменників, дієслів та прикметників.

Аналіз складу експресивів виявив, що процеси номінації денотативної сфери за допомогою нейтральних назв та емотивно-аксіологічних лексем загалом збігаються, однак наявні й специфічні ознаки, властиві маркованому фондові.

А саме:

1) використання експресивного складу, репрезентованого будь-якою частиною мови, для кваліфікації незвичайних об'єктів, явищ, ознак, дій тощо;

2) активна роль експресивів у номінації антропосфери;

3) неоднакова участь лексико-граматичних класів в експресивній вербалізації фрагментів картини світу (47% - іменники, 32% - дієслова, 21% - прикметники);

4) вибірковий принцип експресивного найменування (негативні характеристики осіб, дуже високий чи дуже низький ступінь вияву ознаки, підсилення або послаблення дії, поведінкові реакції людини, вияви її емоцій та почуттів);

5) помітна кількісна перевага похідних експресивів над первинними, негативно-оцінних над позитивно-оцінними;

6) пріоритетність експресивних похідних назв, випадків вторинної номінації, значне розширення сфери експресивної метафоризації;

7) мотивованість емотивно-оцінних значеннєвих планів та образних найменувань;

8) активний розвиток експресивної синонімії;

9) постійне поповнення аналізованого шару індивідуально-авторськими неологізмами (оказіоналізмами);

10) вплив контексту на семантику експресивів, безпосередня залежність окремих емотивно-оцінних значеннєвих планів від суміжних лексем;

11) варіювання в межах контексту між емотивно-оцінним "+" та "-" (явище експресивної енантіосемії);

12) належність більшості експресивів до розмовної мови.

Кількісна перевага іменників у складі експресивів української літературної мови зумовлена тим, що субстантиви належать до основних частин мови, вони позначені первинністю формування в онтогенезі. Структурно-граматична специфіка іменників зумовлює їхню вирішальну роль в експресивному ономасіологічному процесі й сприяє утворенню численних похідних експресивів як кодифікованих, так і некодифікованих.

На сферу експресивної номінації значний вплив мають дієслівні форми, які забезпечують аксіологічне кваліфікування ступенів інтенсивності перебігу дії, таких її ознак, як ритмічність, раптовість, несподіваність, різкість, напруженість, повторюваність, однократність, багаторазовість тощо. Експресивні прикметники в складі аналізованого шару лексики також відіграють важливу роль у формуванні емотивно-оцінних значеннєвих планів, хоча кількісно й поступаються іменникам та дієсловам. Їхні емотивно-аксіологічні та образні можливості реалізуються кожного разу в нових словосполученнях, які забезпечують з'ясування різноманітних нормативно-оцінних критеріїв.

Лексико-граматичні класи експресивів різняться не тільки кількісно, а й якісно (семантично). Категорійне значення впливає на позиції макрокомпонентів та компонентів у семантичних структурах експресивних слів. На основі емотивного та оцінного компонентів виділено дві відмінні за кількісним складом макрогрупи експресивів-іменників:

1) загальнооцінні слова;

2) тематично закріплені, визначені. Іменники, які забезпечують позитивну характеристику особи за її зовнішніми та внутрішніми ознаками, становлять приблизно 10%, а відповідно негативну - 90%.

Зібраний лексичний матеріал дозволив виділити вісім основних лексико-семантичних груп експресивних назв осіб, у складі яких виокремлено одинадцять підгруп, що об'єднують двадцять дев'ять мікрогруп. Аналіз експресивів-іменників виявив специфічні риси та ознаки в системі організації семантичних структур, сутність яких зумовлена позицією емотивного компонента, який може входити до Д1 та К1 (І-ий тип), Д2 та К1 (ІІ-ий тип), К2 (ІІІ-ій тип), репрезентуючи кілька їхніх різновидів, відтворених в абстрактних схемах.

Специфіка семантики та функціонування експресивних прикметників полягає в тому, що вони передають не звичайну якість (ознаку) предмета, а інтенсифіковані, градаційні якості й розвивають кількісні значення. Ад'єктивні предикати кваліфікують людину та предметний світ, відтворюючи окремі деталі. Експресивність відносних прикметників ґрунтується на метафорично мотивувальних значеннєвих планах, які належать до предметно-якісних (акробатичний2П, грозовий2П, бульварний2П). Ознакою прикметників-експресивів є безпосередній зв'язок із семантикою тих лексем, від яких вони утворені. Похідні зазвичай зберігають емотивно-оцінні семи іменника (прожектерський (пор. прожект)) чи дієслова (величальний (пор. величати), в'їдливий (пор. в'їстися)).

Аналіз експресивів, належних до трьох основних частиномовних класів, виявив не тільки їхні специфічні риси та ознаки, а й спорідненість значеннєвих структур та семантичних типів.

У художніх творах реалізація експресивної функції мови засобами лексичного рівня відбувається одночасно в кількох площинах (семантичній, прагматичній, образотвірній, текстотвірній), які співвідносяться не тільки з мовними категоріями, а й тими, що мають психологічну природу, формують емотивно-аксіологічні мовні рамки, становлять вагомий чинник експресивізації контекстів та належать до виявів ідіостилю письменника.

Обстежені художні тексти різних періодів розвитку української літературної мови дають підстави зробити висновок про активне вживання маркованої лексики, її участь у моделюванні експресивних контекстів. Експресиви забезпечують відтворення фрагментів картини світу через призму національних стереотипів, народних уявлень про “добре/погане”, “корисне/шкідливе”, “гарне/потворне” тощо. Частота вживання аналізованих слів зумовлюється абсолютною антропоцентричністю художнього мовлення, ієрархічною організацією контекстів із домінуванням емотивно-оцінних значеннєвих планів, авторськими настановами та стилістичними потребами. Тематичний зміст твору визначає домінування високого, зниженого чи низького регістру експресивів, коефіцієнт їхньої значущості для змістової організації емотивно-оцінних та образних просторів, кореляцію із суміжними лексемами, вплив на ідіолект конкретного письменника. Індивідуальний стиль автора ґрунтується на системі експресивів, які забезпечують емотивно-аксіологічне маркування художніх контекстів через виявлення багатогранних семантико-стилістичних потенцій аналізованих слів.

Активність функціонування експресивів у художніх текстах визначається трьома засадничими чинниками: тематичним, структурним і семантичним. У художньому мовленні активно вживається як книжна (висока), так і розмовна (знижена й низька) експресивна лексика. Книжна забезпечує оформлення високого стилю, надає висловленню патетичного, піднесено-благоговійного звучання (фольклоризми, поетична, сакральна, безеквівалентна, фонова, культурологічна тощо лексика), а розмовна - низького (іронічні, жартівливі, фамільярні, лайливі та просторічні слова). Семантика експресивів у художніх текстах реалізується через опозиції значеннєвих планів, своєрідну індивідуально-авторську манеру висловлюватися, суб'єктивно-оцінні кваліфікації фрагментів картини світу.

Експресивна лексика як невід'ємний складник художніх текстів виконує низку важливих гіпер- та гіпофункцій, які взаємодіють між собою, доповнюють та увиразнюють одна одну. Усі вони підпорядковані провідній - впливу на Емоції та почуття адресата, що реалізується через емотивно-оцінні мовленнєві акти. Експресиви забезпечують моделювання образотвірного (емотивно-оцінного) і текстотвірного (тропеїчного та фігурального) просторів тексту, вираження найрізноманітніших намірів авторів та внутрішніх станів персонажів.

Як образотвірний засіб експресиви формують насамперед образ автора тексту, репрезентують його почуттєві стани, намагання викликати подібні інтенції в читачів, спонукати їх до активного, небайдужого сприймання зображуваних фрагментів національної картини світу. Експресиви забезпечують вплив на емоційну сферу адресата, беруть участь у посиленні, послабленні або корегуванні відповідної емотивно-оцінної, психологічної тональності контексту, породжуваної мовленнєвими ситуаціями. Вони відтворюють емотивно-аксіологічні характеристики одного персонажа вустами іншого, акцентуючи на зовнішньому вигляді індивідів, їхніх розумових здібностях (можливостях), рисах характеру, стосунках між батьками й дітьми, суспільних стосунках, поведінці, загальних рисах вдачі, особливостях темпераменту, фізичному та психічному станах тощо. Експресиви належать до активних засобів індивідуалізації мовлення персонажів, до своєрідних маркованих інформаційних кодів, що виділяють образ серед інших і створюють широкий діапазон стилістичного увиразнення експресивно орієнтованих концептів.

У межах художніх творів експресиви виконують і текстотвірну (виражально-зображальну) функцію, забезпечуючи свіжість, жвавість, картинність викладу, структурно-композиційне моделювання емотивно-оцінного текстового простору, підсилюючи експресивний ефект висловлень. Експресивні лексеми виступають центрами антитез, оксиморонних утворень, лексичних повторів, різнопланових синонімічних фігур, емотивно-оцінних порівнянь різних типів, перебуваючи або в препозиції (як суб'єкт порівняння), або постпозиції (як об'єкт зіставлення). Аналізовані слова формують низку семантичних фігур мови, належних до одиниць синтагматичного характеру, як-от: парономазія, ампліфікація, градація, плеоназм, тавтологія, гра слів тощо. Серед утворень парадигматичного плану численні експресиви виявлені в складі метафор, алегорій, епітетів, гіпербол, літот, перифраз, іронічних слововживань тощо.

У межах контексту можлива триступенева актуалізація емотивно-аксіологічної семантики узуально експресивної лексичної одиниці: нульова, пряма та опосередкована. Поряд із цим виникають нові контекстуально експресивні значення, моделювання яких залежить від парадигматичних та синтагматичних зв'язків слова. Виявлено численні випадки індивідуально-авторської внутрішньої експресивізації системно нейтральних слів та реалізації експресивних значень і зовнішньої експресивізації узуально номінативних лексем.

Склад контекстуальних експресивів постійно поповнюють оказіоналізми, прозора внутрішня форма яких прогнозує авторські наміри, котрі потенційно може переживати адресат унаслідок того, що новоутворений експресив оперує близькими йому концептами оцінок та емоцій. Оказіоналізми, у значеннєвих планах яких закладені емотивно-оцінні семи, не є одиницями мови, а тільки експресивного мовлення, оскільки належать до засобів індивідуалізації та увиразнення стилю митця.

Окрему експресивну мікросистему, яка функціонує в складі виражально-зображальних лексико-семантичних засобів національної мови, в ідіолекті письменника, становлять лексичні одиниці. Їхня експресивність пов'язана з розвитком і функціонуванням у межах одного звукового комплексу двох протилежних емотивно-оцінних значень. Якщо для нейтральної лексичної енантіосемії характерна поляризація денотативних сем, то для експресивної - конотативних.

Експресивна лексика української мови - результат тривалого розвитку, зумовленого як власне мовними, так і позамовними чинниками. Це специфічна лексична підсистема, яка належить до загальної лексичної системи мови й має свої засоби вираження та сфери активного функціонування. Вона відкрита, постійно поповнюється новими експресивними лексемами, їй властиві типологічно марковані семантичні та функціональні особливості порівняно з нейтральним лексичним складом. Наявність у структурі лексичного значення експресива конотативного макрокомпонента дає змогу об'єднати значний шар лексики української мови в лексико-семантичну підсистему з поділом на мікросистеми, репрезентовані емотивами-афективами, емотивами-оцінками, конотативами-оцінками, емотивами-інтенсивами, інтенсивами-оцінками, емотивами-символами, емотивами-образами. Їм властиві основні ознаки підсистеми: численність тематичних груп та синонімічних рядів.

Досліджувана лексика являє собою національно конотовану підсистему, одиниці якої належать до різних стилістичних регістрів (від високого до низького) й зумовлюються комунікативними ситуаціями та частотністю вживання. Носії мови усвідомлюють специфічні риси відповідних слів, якими вони протиставляються загальновживаним лексемам як такі, що утворюють окрему підсистему словникового складу.

Експресивні лексичні одиниці - це особливий розряд різнокатегорійних слів (іменників, прикметників, дієслів) у лексичній системі мови. Значення кожного експресива можна передати іншими лексичними одиницями або їхніми поєднаннями. Склад кожної лексико-граматичної мікросистеми є відкритим, оскільки вона завжди може поповнюватися, збагачуватися, розширюватися за рахунок оказіональних неолексем та неосемем. Семантика, функція та форма - три найважливіші категорії, що забезпечують реалізацію виражально-зображальних можливостей експресивного слова, виокремлюють і кваліфікують його як одиницю специфічної лексико-семантичної підсистеми, яка є своєрідним експресивним відтворенням певних фрагментів картини світу, різнопланових комунікативних намірів мовця, його реакцій на предмет думки, ставлення до співрозмовника, прагнення вплинути на внутрішню (почуттєву) сферу адресата мовлення, створити позитивно-емоційний план спілкування. Одиниці лексико-семантичної експресивної підсистеми зосереджені передусім на характеристиках тих реалій, які належать до значущих, важливих для повсякденного життя людини, а також тих рисах особи, які не відповідають соціальним критеріям, уявленням про певні норми щодо якостей, властивостей, особливостей поведінки, зовнішніх ознак тощо. Експресивний лексичний шар - це об'єднання слів із різноплановими емотивними, оцінними або образними значеннями, становлення яких більшою або меншою мірою зумовлене позамовними чинниками. Експресиви виникають на певному етапі розвитку мови, усвідомлюються соціумом і, знайшовши реальне (бажане) підтвердження ефективності впливу на адресата, закріплюються в лексичному складі як маркери тих специфічних ознак денотатів, які спричинили появу експресивних номінацій. Лексична експресивна підсистема формується на тлі нейтральної лексики. Її сутність і специфіку визначає низка чинників, а саме:

1) психоповедінкові архетипи, які відтворюють узагальнені риси української ментальності, гумористично-іронічне ставлення до себе та довколишньої дійсності;

2) основна сфера використання експресивів - розмовна мова, якій притаманні такі ознаки, як невимушеність, виразність, емоційність, жвавість, спонтанність, ситуативна зумовленість, відповідні ритміко-інтонаційні засоби, а також жести й міміка;

3) сфера комунікації - неофіційне спілкування, яке дозволяє вживання емотивно-оцінної, образної лексики позитивного або негативного значеннєвого плану;

4) характер мовлення - емоційне висловлення, яке безпосередньо виступає виразником комунікативних намірів адресанта, його почуттєвих виявів, ставлення до адресата та предмета мовлення (ситуацій, стану речей тощо);

5) тональність (емоційний план) висловлення - ласкава, урочиста (піднесена), співчутлива, схвальна, шаноблива, поблажлива, вибаглива, милостива, зверхня (погордлива), нешаноблива, лайлива, іронічна, ущиплива, нищівна (знущальна), зневажлива, презирлива тощо;

6) соціальний статус комунікантів - вік, освіченість, рівень культури, вихованість, толерантність тощо.

Лексико-семантична експресивна підсистема репрезентує зв'язки трьох типів: внутрішньослівні (між макрокомпонентами та компонентами семантичної структури), парадигматичні (асоціативні, вертикальні) та синтагматичні (контекстуальні, горизонтальні).

Подібно до слів основного (нейтрального) лексичного шару експресивні лексеми вступають у відношення синонімії, полісемії, антонімії. До найтиповіших належить явище експресивної синонімії, до менш поширених - явище полісемії та антонімії. Наявність у лексичній системі української мови численних синонімічних рядів експресивів до деяких нейтральних слів зумовлена значущістю й актуальністю для мовців окремих денотативних сфер, а особливо - антропосфери, прагненням певною мірою змінити, удосконалити стан речей шляхом емотивно-оцінного схвалення або несхвалення.

Експресивний лексичний склад - це система зовнішніх (на рівні семеми) та внутрішніх (на рівні семантеми) опозицій:

1) нейтральне - експресивне;

2) експресивне (позитивно-оцінне) - експресивне (негативно-оцінне);

3) нейтральне - стилістично марковане;

4) нейтральне - функціонально марковане;

5) нейтральне - хронологічно марковане;

6) нейтральне - територіально марковане;

7) нейтральне - соціально марковане;

8) нейтральне - генетично марковане: питоме - чужомовне та ін.

Комунікативні наміри мовця, мовний та позамовний (ситуативний) контексти - головні чинники, які спроможні змінити статус лексичної одиниці, перетворити узуальне нейтральну одиницю на експресивну, позитивно-оцінну на негативно-оцінну або навпаки. Контекстуальна модифікація емотивно-оцінних семних конкретизаторів спричинила розвиток енантіосемії (поєднання двох протилежних аксіологічних значень (семем) у семантичній структурі лексеми) або амбівалентності (поєднання протилежних аксіологічних сем у складі однієї семеми). В енантіосемічному висловленні першорядну вагу мають ті експресиви, які безпосередньо формують антонімічні емотивно-оцінні значеннєві плани та є необхідними для реалізації авторських задумів, а решта елементів підсистеми утворюють необхідний і достатній для декодування змісту фон. лексика літературний мова

Зв'язки та відношення маркованих слів із нейтральними лексемами в межах художніх контекстів аналізуються на засадах єдності денотативних компонентів та відмінних складників конотативного макрокомпонента, неоднакових функціональних виявів і різнотипних мовних маніфестацій фрагментів концептуальної картини світу.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Бойко Н.І. Українська експресивна лексика: семантичний, лексикографічний і функціональний аспекти: Монографія. - Ніжин: ТОВ "Видавництво "Аспект-Поліграф", 2005. - 552 с.

2. Бойко Н.І. Українська експресивна лексика в словнику, мові та мовленні: Навчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей. - Ніжин: Вид-во Ніжинського ун-ту, 2002. - 217 с. (гриф Міністерства освіти і науки України від 11 липня 2002 року (протокол № 14/18.2-1467)).

3. Бойко Н.І. Типи лексичної експресивності в українській літературній мові // Мовознавство. - 2002. - № 2-3. - С. 10-21.

4. Бойко Н.І. Експресивна лексика та її лексикографічна інтерпретація // Дивослово. - 2000. - № 7. - С. 19-23.

5. Бойко Н.І. Синонімічні фігури повісті М.М.Коцюбинського "Fata morgana" // Література та культура Полісся. - Вип. 2. - Ніжин: Вид-во НДПІ, 1991. - С. 85-86.

6. Бойко Н.І. Методичні вказівки і завдання з української ідеографії // Теоретична і практична ідеографія: Принципи побудови тезаурусів. - К.: Вища школа, 1993. - С. 102-116.

7. Бойко Н.І. Експресивна лексика як засіб створення пейзажного живопису у творах М.Коцюбинського // Література та культура Полісся. - Ніжин: Вид-во Ніжинського ун-ту, 1998. - Вип. 10. - С. 162-165.

8. Бойко Н.І. Лексичні засоби створення експресивності художнього тексту (на матеріалі творів Є. Гуцала) // Література та культура Полісся. - Ніжин: Вид-во Ніжинського ун-ту, 1998. - Вип. 11. - С. 31-36.

9. Бойко Н.І. Експресивна енантіосемія в сучасній українській літературній мові // Наука і сучасність: Збірник наук. праць НПУ ім. М.П. Драгоманова. - К.: Логос, 1999. - Вип. 2. - Ч.2. - С. 170-180.

Размещено на Allbest.ru