Семантичні типи і структура референції висловлювань гіпотетичної модальності (на матеріалі французької, англійської та української мов)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені І.І. МЕЧНИКОВА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

СЕМАНТИЧНІ ТИПИ І СТРУКТУРА РЕФЕРЕНЦІЇ ВИСЛОВЛЮВАНЬ ГІПОТЕТИЧНОЇ МОДАЛЬНОСТІ

(на матеріалі французької, англійської та української мов)

ДРАГОМИРЕЦЬКИЙ

Олексій Олександрович

УДК 81'37(043.3)

Спеціальність - 10.02.15 - загальне мовознавство

Одеса - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському національному університет імені І.І. Мечникова, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент,

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова,

доцент кафедри французької філології

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент,

Смущинська Ірина Вікторівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри французької філології

кандидат філологічних наук, доцент,

Карпенко Олена Юріївна,

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова,

доцент кафедри лексикології та стилістики англійської мови

Провідна установа: Донецький національний університет,

кафедра загального мовознавства та історії мови,

Міністерство освіти і науки України, м. Донецьк.

Захист відбудеться 23 квітня 2004 р. о 13.30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.051.02 в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова за адресою: 65058, Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 91.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотекці Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова за адресою: 65026, Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розісланий 20 березня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Черноіваненко Є.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

гіпотетичний модальність висловлювання семантика

Актуальність дослідження. Звернення сучасної лінгвістики до позамовних аспектів функціонування мови як семіотичної системи, зокрема, в рамках когнітивістики, теорії комунікації, теорії мовленнєвих актів та лінгвістики тексту, передбачає всебічне вивчення мовних та позамовних факторів реалізації висловлювання як мовного знаку. Одним із значущих відношень в актуалізованому аспекті мовного семіозису є референція - відношення знаку до того, що він позначає. Теорія референції ставить перед лінгвістами таке актуальне питання, як визначення локалізації референта модального висловлювання (У.О.Куайн), зокрема, референта висловлювання гіпотетичної модальності.

Дана проблема, в свою чергу, пов'язана з визначенням загальнокатегоріального статусу висловлювань гіпотетичної модальності. До теперішнього часу невирішеним залишається питання щодо можливості виділення „гіпотетичності” як окремої категорії. Відсутня єдина думка з приводу того, на основі яких критеріїв - морфологічного, синтаксичного, функціонально-семантичного - можна віднести висловлювання до гіпотетичних (П.П. Айє, О.В. Бондарко, Ф. Брюно, Р.О. Будагов, В.В. Виноградов, Г. Гійом, М. Гревіс, М.Д. Гулига, Є.Г. Гуцу, Д. Дені, Т.І. Дешерієва, П. Імбс, Р. Кверк, М. Коен, О.Б. Ройзенбліт та ін.). Незважаючи на різноманітність підходів до вивчення категорії гіпотетичності, референційний аспект гіпотетичних висловлювань висвітлений недостатньо.

В реферованій дисертаційній роботі пропонується дослідження висловлювань гіпотетичної модальності на матеріалі французької, англійської та української мов з позицій теорії референції з залученням логіко-філософських інструментів, що надає семантика можливих світів (Г. Вежбицька, Л. Вітгенштейн, О.В. Зеленщиков, В.В. Іванов, Я. Хинтикка, У. Еко), трьохзначна логіка (Р.А. Уілсон), принципи моделювання (М. Вартофський, Л. Куффіньяль, Р. Шеннон). Інтеграція даних методологічних засад на базі системного підходу дозволяє розглядати мовленнєву діяльність як систему моделювання та поглибити вивчення гіпотетичних висловлювань з точки зору їх референції.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках науково-дослідницької теми кафедри французької філології „Функціонально-системне дослідження французької мови: внутрішньомовний та міжмовний аспекти (проблеми французької філології, перекладу та контрастивної лінгвістики)” (номер держреєстрації 0101U005301). Тема затверджена Вченою радою Одеського національного університету, наказ № 1037-18 від 19.08.2001 р.

Основною метою роботи є опис структури референції висловлювань гіпотетичної модальності та її семантичних типів.

Досягнення мети дослідження передбачає вирішення таких завдань:

- розробити типологію референційних відношень у комунікативному акті для гіпотетичних висловлювань;

- виробити критерії виділення висловлювань гіпотетичної модальності із врахуванням їх референції;

- описати структуру референції висловлювань гіпотетичної модальності;

- виявити семантику мовних засобів, що беруть участь у формуванні структури референції висловлювань гіпотетичної модальності, та визначити семантичні типи референції даних висловлювань у французькій, англійській та українській мовах;

- визначити мовних засобів, що беруть участь у формуванні структури референції висловлювань гіпотетичної модальності.

Об'єктом дослідження є французькі, англійські та українські стверджувальні висловлювання гіпотетичної модальності.

Предмет дослідження складає референція висловлювань гіпотетичної модальності, її семантичні типи та структура.

Матеріалом дослідження послужили 5000 висловлювань, відібраних з художніх текстів франкомовних, англомовних та українських авторів ХІХ-ХХ століть.

Методи дослідження. Методологічною базою дослідження став системний підхід. В якості інструмента дослідження для виявлення структури референції використані елементи трансформаційного аналізу. Компонентний аналіз надав можливість визначити семантику мовних засобів, що беруть участь у формуванні структури референції висловлювань гіпотетичної модальності. Застосований метод метаопису як різновид методу моделювання дозволив за допомогою метамови формалізувати структуру референції висловлювань гіпотетичної модальності.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше:

- для висловлювань гіпотетичної модальності виведено типологію референцій мовця та сприймаючого у комунікативному акті, яка становить собою систему кореляцій;

- для різноструктурних мов індоєвропейської сім'ї (французької, англійської та української) описано структуру референції висловлювань гіпотетичної модальності та визначено семантику мовних засобів, що беруть участь у її формуванні;

- представлено розширений підхід до виділення категорії гіпотетичності з позицій референції висловлювання;

- визначено перелік інваріантних сполучень смислових значень мовних засобів, які беруть участь у формуванні структури референції висловлювань гіпотетичної модальності на матеріалі французької, англійської та української мов.

Теоретичне значення дослідження. Теорія референції дозволила використати розширений підхід до визначення категорії гіпотетичності і включити до неї порівняльні контексти та контексти волюнтативної модальності. Підставою для такого узагальнення стала концепція можливих світів. Отримані дані поповнюють один з аспектів теорії референції: на їх основі може бути створена загальна типологія референції у комунікативному акті із врахуванням мовленнєво-мисленнєвої взаємодії учасників комунікації.

Практична цінність результатів дослідження полягає в тому, що основні положення та висновки можуть бути використані в курсах „Загальне мовознавство”, „Теорія комунікації” та „Теорія референції”. Результати дисертаційного дослідження можуть виявитися корисними для окремих лінгвістичних досліджень у рамках теорії мовленнєвих актів та теорії комунікації, зокрема для досліджень, пов'язаних з формалізацією концептуальних структур. Вони можуть стати корисними для оптимізації мовної комунікації: для розмежування констатуючих та гіпотетичних контекстів у рамках однієї культури й у міжкультурній комунікації.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри французької філології Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу ОНУ (2001, 2003), а також на міжнародних конференціях „Функціональна лінгвістика” (Ялта, 2001, 2003), на міжвузівській науковій конференції молодих вчених „Актуальні дослідження іноземних мов та літератур” (Донецьк, 2003).

Публікації. Основні положення та результати дослідження відображені у семи публікаціях (з них чотири - у спеціалізованих виданнях).

Структура та об'єм роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатку з ілюстративним матеріалом. Список використаної літератури нараховує 245 найменувань російською, українською, французькою та англійською мовами, список джерел фактичного мовного матеріалу нараховує 63 позиції. Повний обсяг дисертації - 223 с., текстова частина - 169 с., додаток - 30 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначені мета та завдання дослідження, його об'єкт та предмет, вказані методи дослідження і джерела фактичного матеріалу, сформульовані наукова новизна, теоретичне й практичне значення роботи, подані відомості щодо апробації результатів та публікацій.

Перший розділ дослідження „Проблема опису висловлювань гіпотетичної модальності в сучасній лінгвістиці” присвячений огляду основних наукових досягнень, а також проблем, що виникають при ідентифікації та описі гіпотетичних висловлювань як виду модальних висловлювань.

Звернення до референції висловлювання як продукту мовленнєво-мисленнєвої діяльності обумовлює необхідність враховувати одну з основних функцій комунікації - функцію моделювання та дослідити висловлювання як модель (мова - первинна моделююча система (Ю.М. Лотман, М. Мінський)). Моделлю називають спосіб представлення мовного елементу, що вивчається, що є оригіналом такої моделі (Ю.Д. Апресян, Г. Вежбицька, Ж. Рей-Дебов, Г. Хельбиг, Х. Ийм). Термін „модель” використовується також по відношенню до мовного елементу; його оригіналом є зовнішнє щодо мови явище (Н.В. Бардіна, М. Вартофський, Л. Куфіньяль, Р. Шеннон). Поняття „модель” вписується в мовний семіозис та протиставляється знаку як варіант інваріанту.

Теорія референції та теорія модальності реалізують окремі аспекти опису мовного семіозису (А. Бєлий, Г. Бурк, Ю.М. Лотман, В. М. Мейзерський, Ч.С. Пірс, Ю.С. Степанов, Р.Якобсон та ін.). В рамках теорії референції вивчається відношення актуалізованого мовного знаку до об'єкту позамовного світу (Н.Д. Арутюнова, Е. Бенвеніст, Т.В. Булигіна, А. Вежбицька, Р.І. Павільоніс, О.В. Падучева, Е. Саарінен, Г. Фреге та ін.).

В модальних контекстах, на відміну від контекстів констатуючих висловлювань, локалізація референції викликає труднощі, що пов'язані з квантифікацією суб'єкта модального висловлювання (У.О. Куайн, Р.І. Павільоніс). Проблема локалізації референта в модальному контексті пов'язана з проблемою вивчення засобів вираження метарівневості мовного семіозису (Р. Якобсон, О.В. Бондарко, Н.Д. Арутюнова, І.І. Ревзін, Є. Пельц). Дослідження співвіднесеності метарівнів мовного семіозису за допомогою локалізаторів виявляється ефективним, якщо використано елементи концепції можливих світів (О.В. Зеленщиков, Я. Хінтікка). Такий підхід до локалізації дозволив А. Вежбицькій протиставити світ, до якого належить суб'єкт дії (формалізований у вигляді підмета в активному стані), світу суб'єкта мовлення, та локалізувати дані світи відносно один одного.

Проблема локалізації референта у структурі модального контексту безпосередньо пов'язана з досі невирішеним, але принципово вагомим „внутрішнім” питанням теорії референції - з питанням розкладення (dйcomposition) референта (Л. Ебер). Актуальність цього питання підтверджена існуванням цілої низки двохелементних (Р.О. Будагов, Е. Бенвеніст, Г.О. Золотова, О.В. Зеленщиков) та трьохелементних моделей (Р.І. Павильоніс, С. Кріпке) семантичних складових висловлювання, зокрема, референції. При цьому не повною мірою враховуються фактори, що пов'язані з продукуванням та функціонуванням висловлення.

Лінгвістична теорія модальності ґрунтується на описі того аспекту системи мовного семіозису, який стосується не самих елементів, а їх відношень між собою (О.М. Пєшковський). Визначення статусу категорії модальності до цього часу викликають труднощі, пов'язані з відбором критеріїв розмежування таких висловлювань. У лінгвістичній літературі модальність визначається як категорія: синтаксична (Р.О. Будагов), семантична (В.В. Виноградов; Є.Є. Корді), семантико-синтаксична (В.А. Чолкан), лексико-семантична (Т.І. Дешерієва), логіко-граматична (В.З. Панфілов), логіко-семантична (Г.В. Колшанський), функціо-нально-семантична (О.В. Бондарко), понятійна (О.С. Ахманова). Крім того, модальність розуміється як категорія мислення (Ш. Баллі) та як текстова категорія (І.В. Смущинська).

Відсутня єдина позиція і стосовно окремих видів модальності, зокрема, щодо критеріїв, які повинні лягти в основу віднесення висловлювань до гіпотетичних. Невирішеною залишається проблема визначення референта модального висловлювання та єдиної метамовної інтерпретації референційно непрозорих (модальних) та референційно прозорих контекстів.

У другому розділі „Висловлювання як модель: типи та структура референції (теоретичне обґрунтування)” продукування висловлювання розглядається з погляду моделюючої функції мови. Розроблено типологію референційних відношень між учасниками спілкування в комунікативному акті. Обґрунтовано членування референції та описано структуру референції висловлювань гіпотетичної модальності у зіставленні з висловлюваннями констатуючої модальності та модальності ірреальності.

Основними властивостями гіпотетичних контекстів є: імплікація, тобто виведення, постановка гіпотези (можливої ситуації) на підставі дійсної події (дійсної ситуації), або іншої гіпотези (можливої ситуації), і віднесеність до множини ситуацій. Концепція „мова - первинна моделююча система” будується на припущенні, відповідно до якого процес продукування висловлювання є не процесом відображення світу, але процесом його створення (відтворення), моделювання. Оскільки процес моделювання оснований на взаємодії пари „оригінал-модель”, у якості оригіналу реалізованої у мовленні мовної моделі була прийнята одиниця концептуальної системи (умовно названа образом). Образ, у свою чергу, є моделлю певного фрагменту зовнішнього світу. Отже, процес продукування висловлювання був представлений як процес подвійного моделювання: побудова (актуалізація) моделі мислення та побудова (актуалізація) мовної моделі. Комунікативний акт становить узгодження фрагментів зовнішнього світу (ФЗС), що сприймаються, ментальних моделей та мовних моделей мовця та сприймаючого.

З метою обмеження контекстів, у яких формуються висловлювання гіпотетичної модальності (в порівнянні з контекстами, у яких функціонують констатуючі висловлювання), були визначені відношення між основними позамовними елементами комунікативного акту (їх положення стосовно один одного в момент мовлення): мовцем, сприймаючим та фраг-ментом зовнішнього світу, що моделюється. У випадку вживання констатуючого висловлювання мовець розташовує матеріальні елементи комунікації - тобто себе (мовця), референт та сприймаючого - у межах одного світу. Оскільки мовець, сприймаючий та референт локалізовані у певному зовнішньому світі, тим самим вони виявляються його фрагментами (ФЗС).

Контекст, у якому функціонує гіпотетичне висловлювання, репрезентує іншу ситуацію: принаймні один з зазначених вище ФЗС має належати іншому світові, ніж інші ФЗС, тому що гіпотетичні об'єкти - то є об'єкти, що принципово не можуть бути предметом спостереження (Р.І. Павільоніс). Це означає, що гіпотетичність є характеристикою усіх тих висловлювань, де референт не знаходиться у безпосередньому зв'язку з суб'єктом мовлення. Тоді ми отримаємо такі співвідношення ФЗС (при цьому мовець (М) та сприймаючий (С) належать до дійсного світу; ФЗС належить до можливого світу):

(1) М / С / ФЗС. Суб'єкт мовлення та сприймаючий належать дійсному світу, ФЗС - недійсному світу (найбільш поширений тип гіпотетичних висловлювань).

(2) М - ФЗС / С. Суб'єкт мовлення інформує сприймаючого про себе у тій іпостасі, яка належить до можливого світу (тобто про референт, яким він міг би бути).

(3) М - С / ФЗС. Аутокомунікація: мовець та сприймаючий є однією особою.

(4) М / С - ФЗС. Мовець висловлюється про сприймаючого у тій іпостасі, яка належить можливому світу.

(5) М - ФЗС - С. Цей випадок являє собою ще один тип аутокомунікації: суб'єкт мовлення говорить із собою про себе у тій іпостасі, що належить можливому світу.

Для достовірного аналізу функціонування гіпотетичних висловлювань у комунікативному акті необхідно враховувати такі параметри, як пресупозиція. Пресупозиція пов'язана з усім попереднім мовленнєвим досвідом комунікантів. Розбіжності у мовленнєвому досвіді комунікантів призвели до необхідності вивести типологію референцій мовця та сприймаючого в комунікативному акті, і тим самим обмежити матеріал дослідження одним лише типом вживання гіпотетичних висловлювань. В роботі досліджуються лише висловлювання, які вжиті референтно, що дозволяє не розглядати, наприклад, випадки гіпотетичного вживання констатуючих висловлювань та ін. В розробленій типології представлені випадки взаємодії референцій комунікантів на рівні думки та мовлення: референтне вживання, вживання з шумом (який пов'язаний з мовцем, зі сприймаючим або з обома комунікантами) та мета-референтне вживання висловлювань.

Оскільки було введене обмеження та оговорено, що досліджуються тільки висловлювання, що вжиті референтно, то в подальшому не враховувалася референція, пов'язана з адресатом. Беручи до уваги це обмеження, показано, що категорія гіпотетичності будується на двореферентності, під якою ми розуміємо віднесеність висловлювання до двох референтів одночасно. Висловлювання є репрезентацією, моделлю певного фрагменту зовнішнього світу. Воно являє собою модель у тій мірі, у якій в нього є референт. Крім того, висловлювання є моделлю, яка побудована суб'єктом мовлення. Таким чином, висловлювання - це те, що пов'язує суб'єкта мовлення та фрагмент зовнішнього світу, який він описує у висловлюванні. Це точка взаємодії фрагменту зовнішнього світу та того, хто його сприймає і потім реконструює.

Отже, висловлювання необхідним чином містить два центри, два утворюючих начала: центр, що репрезентує фрагмент зовнішнього світу, і центр, який репрезентує мовця. В будь-якому випадку, висловлювання - це модель, в якій один центр локалізується відносно другого. Відповідно до зазначеного вище, будь-яке висловлювання поєднує в собі віднесеності (референції) щонайменше до двох об'єктів, що належать зовнішньому світу: фрагменту зовнішнього світу, який моделюється у висловлюванні, та суб'єкту мовлення, тому фрагменту світу, який виробляє моделювання. Це стає можливим завдяки тому, що фрагмент зовнішнього світу, який моделюється, має властивості, які можна зіставити з властивостями моделюючого фрагмента зовнішнього світу (ФЗС), тобто суб'єкта мовлення. Якщо б ці два ФЗС не мали жодної спільної властивості, то моделювання ФЗС було б неможливим.

Метод виявлення структури референції стає методом виявлення гіпотетичних висловлювань на основі локалізації двох референційних центрів: центру події (робоча назва „Момент події”) та центру суб'єкту мовлення (робоча назва „Момент мовця”).

„Момент події” (МП) - це локалізація події у віртуальному (можливому) світі мови (в мовній картині світу). Модель „Момент події” являє собою семантичний інваріант, просту модель події без модальних нашарувань (диктум). „Момент події” ніяк не відображає відношення до нього суб'єкта і тому не пов'язаний із моментом мовлення.

„Момент мовця” (ММ) - це просторово-часова локалізація події у дійсному світі суб'єкта мовлення. „Момент мовця” співвідноситься із суб'єктом мовлення. Мовець визначає фрагмент зовнішнього світу, який моделюється у висловлюванні, як такий, що відповідає або не відповідає його власній моделі світу, частина якого може бути описана таким чином: „Я - певна просторово-часова локалізація (частина певного зовнішнього світу) і певна концептуальна локалізація (носій певної концептуальної системи) - сприймаю цю частину світу як таку, що належить або не належить до дійсного світу”.

Референція висловлювань гіпотетичної модальності чітко відрізняється від референції висловлювань констатуючої модальності та модальності ірреальності. Висловлювання можуть мати референцію до фрагменту дійсного світу. Референтом висловлювання „Йде дощ” буде фрагмент зовнішнього світу, дійсного з погляду суб'єкта мовлення. Семантичний інваріант висловлювання „Йде дощ” відображує ситуацію, що має місце у дійсному світі мовця:

МП йде дощ ;

ММ йде дощ.

Елементи структури референції (тобто МП та ММ) висловлювання, яке є констатуючим, не мають формальних відмінностей. В цьому випадку висловлювання описує ситуацію, при якій обидва фрагменти зовнішнього світу (власне референтна ситуація та суб'єкт мовлення) належать одному зовнішньому світу, дійсному з погляду суб'єкта мовлення.

Висловлювання можуть мати референцію до фрагмента можливого світу. Елементи структури референції висловлювання „Дощу немає” також мають однакові значення та можуть бути представлені наступним чином:

МП дощу немає ;

ММ дощу немає.

Висловлювання можуть мати референцію до фрагмента можливого та дійсного світу одночасно. Структура референції висловлювання „Якби йшов дощ, я б залишився вдома” може бути представлена наступним чином:

МП дощ іде, я лишаюся вдома

ММ дощ не йде, я не лишаюся вдома.

Інший тип структури референції гіпотетичних висловлювань, що має значення ММ невизначеним, представлено висловлюванням „Піде дощ”:

МП дощ іде ;

ММ невизначено.

У всякому разі, елементи структури референції гіпотетичних висловлювань мають різні значення. Таким чином, гіпотетичні висловлювання не лише мають референцію, тобто вказують на якийсь позамовний об'єкт матеріального або ідеального характеру, але вони двореферентні. Референція висловлювання має структуру, яка поєднує семантичні моделі двох типів: моделі, що відносяться до зовнішнього (не обов'язково реального) світу, зафіксовані у вигляді чистих подій, та моделі, привнесені суб'єктом мовлення, зафіксовані у вигляді просторово-часової або концептуальної локалізації цих моделей по відношенню до суб'єкта мовлення.

Видається необхідним виділити також „Момент концептуальної системи” (МКС), який визначає наявність та тип зв'язку пропозиції, тобто логічного змісту висловлювання з концептуальною системою мовця. Віднесеність висловлювання до певної концептуальної системи експліковано не у всіх висловлюваннях гіпотетичної модальності, що показано у розділі 3. Крім того, слід враховувати такий параметр, як момент мовлення. Він використовується в термінологічному значенні та позначає ситуацію вимови (продукування) висловлювання.

Отже, основу структури референції висловлювань гіпотетичної модальності складають дві ядерних моделі, що несуть одиничне значення: „Момент мовця” та „Момент події”; третій елемент - „Момент концептуальної системи” - може бути виражений як експліцитно, так і імпліцитно, а тому його включення до структури референції є факультативним. Взаємодія референції МП (до мовної картини світу) та референції ММ (до дійсного світу суб'єкта мовлення) на прикладі висловлювання „Якби два дні тому йшов дощ, я б залишився вдома” може бути представлена наступною схемою:

На цій схемі:

1) точка Х1 на осі t така, що їй належить подія „два дні тому йшов дощ, я залишився вдома”;

2) при цьому відстань від осі „момент мовлення” до Х1 по осі t визначено як „два дні”;

3) розташування Х1 на осі зліва від осі „момент мовлення” вказує на віднесеність події до минулого;

4) точка Х0 така, що в ній має місце стан речей у дійсному світі суб'єкту мовлення (ММ): „два дні тому не йшов дощ, я не залишився вдома”;

5) на осі хибного (недійсного) точка Х2 така, що в ній подія „два дні тому не було дощу, я не залишився вдома” є неправдивою.

Схема 1

Для опису структури референції висловлювань використовується метод метамовних побудов, враховуючи те, що одним з методів аналізу контекстів природної мови є їх формалізація, тобто переклад на одну з мов логіки з точно встановленою структурою (Р.І. Павільоніс, О.Г. Чорна). Референція висловлювання „якби два дні тому йшов дощ, я б залишився вдома” пропонується представляти за допомогою опису логічною метамовою:

Якби було А „два дні тому”, то було б Б

МП є А „два дні тому”, є Б ;

ММ немає А „два дні тому”, немає Б.

У цьому прикладі умовою реалізації події Б є реалізація події А у певних часових умовах. Тобто, часовий параметр „два дні тому” є умовою накладання можливого та дійсного світів, репрезентованих, відповідно, у моделях МП та ММ.

Третій розділ „Структура референції висловлювань гіпотетичної модальності” присвячений опису структури референції висловлювань гіпотетичної модальності на матеріалі французької, англійської та української мов. У структурі референції висловлювань гіпотетичної модальності виділяються локалізатори - смислові значення мовних засобів, що дозволяють їм безпосередньо брати участь у формуванні даної структури. Описуються локалізатори у чистому вигляді, визначається інваріантний перелік спільного використання локалізаторів різних видів.

Локалізація, яка складає категоріальну основу вказівного поля мови (тобто знаходження суб'єкта в певній ситуації (К. Бюлер)), може розгортатися у часі, у просторі, у рефлексії мовця (в його концептуальній системі). Локалізація має місце завжди у певному зовнішньому світі: матеріальному (простір та час) або ідеальному (рефлексія мовця, його концептуальна система). Локалізація як віднесення компонентів комунікативного акту певній системі (світу) необхідним чином відбувається за допомогою локалізаторів. В даній роботі під локалізатором розуміється смисл, яким повинен володіти мовний елемент для того, щоб забезпечити можливість накладання моделі МП (можливий світ) на модель ММ (дійсний світ) у висловлюваннях гіпотетичної модальності.

Було виділено три типи локалізаторів: матеріальні (просторові, часові, подієві), ідеальні (суб'єктивної оцінки та рефлексивні) та порівняльні. Будь-яке висловлювання описує якийсь процес або стан. Предмет опису (референт) може бути ідеальним; тоді цей „стан справ” є складовою частиною концептуальної системи суб'єкта мовлення та його локалізація відбувається в координатах процесів мислення. Референт може бути матеріальним, і тоді локалізація відбувається в реальних вимірах - у просторі та у часі. При локалізації, яка має місце за допомогою порівняльних локалізаторів, має місце накладання двох речей, які належать різним системам з ізоморфною структурою. Результатом такого накладання є порівняння.

Таким чином, локалізація може бути часовою, просторовою, подієвою, суб'єктивною (може бути, можливо, сумнівно і т.д.), концептуальною (хотіти, могти, знати, думати, здається і т.д.), порівняльною (як (якщо б)), та змішаною.

Локалізатор, що визначає умови, за яких фрагмент можливого зовнішнього світу стає дійсним (тобто такий, що забезпечує локалізацію світів відносно один одного), знаходиться в підрядному реченні у випадку, якщо йдеться про висловлювання, яке побудовано у вигляді складного речення. У випадку, коли локалізатор виражається вставним словом (словосполученням) або обставиною в простому реченні, потрібно враховувати еліптичність простих гіпотетичних речень.

Можливість співвіднесення дійсного та можливого світів у висловлюваннях, розгорнутих на основі структури розповідних речень, забезпечується локалізаторами за схемою (де W0 - дійсний світ, W1 - можливий світ):

1) W0 = W1 + подієвий локалізатор (настання події залежить від іншої події);

2) W0 = W1 + часовий локалізатор (відмінність можливого від дійсного світу за часом);

3) W0 = W1 + просторовий локалізатор (відмінність можливого від дійсного світу у просторовому відношенні);

4) W0 = W1 + рефлексивний локалізатор (відмінність можливого від дійсного світу на рівні концептуальної системи суб'єкта мовлення);

5) W0 = W1 + локалізатор суб'єктивної оцінки (оцінка мовцем імовірності настання події);

6) W0 = W1 + локалізатор порівняння (накладання об'єктів різносистемного характеру);

7) W0 = W1 + змішаний локалізатор (присутність локалізаторів різних видів).

Подієвий локалізатор являє собою деяку подію, яка є умовою поєднання можливого та дійсного світів: If little Rudy had lived… Strange felling it would be (Joyce, Ulysses, p.113); Якби... продюсером фільмів був я..., створив би одну єдину стрічку... (Гончар, Твоя зоря, с. 469). Для висловлювання “ Si vous йtiez moins obstinй,on ne vous obligerait pas а rester enfermй…dans le salon ” (Dhotel, Le pays oщ l'on n'arrive jamais, p. 86) пропонується такий метаопис:

Якби було А, не було Б

МП є А, немає Б ;

ММ немає А, є Б.

В „подієвих” гіпотетичних висловлюваннях подієвий локалізатор - єдино можливий локалізатор, тоді як у гіпотетичних висловлюваннях всіх інших видів видоутворюючий локалізатор може доповнюватися подієвим локалізатором : наприклад, в гіпотетичних висловлюваннях з просторовим локалізатором може бути присутній також подієвий локалізатор (Пор.: якщо „через п'ять кроків” буде А, буде Б), хоча це не обов'язково (Пор.: „через п'ять кроків” буде А).

Можливий світ може бути відокремлений від дійсного за часом (тобто за допомогою часового локалізатора). Часовий локалізатор може бути точковим визначеним, тобто вказувати на співвіднесеність можливого та дійсного світів в одній точці: Lorsque viendra midi, tu te trouveras sur la plate-forme arriиre d'un autobus… (Queneau, Exercices de style, p. 15) ; Завтра вона віддасть весільний вінок Феонію - найкращому воїну... (Мушкетик, Смерть Сократа, с. 54). Для висловлювання “They will walk on it tonight, coming here in the dark” (Joyce, Ulysses, p. 31) може бути запропонований такий метаопис:

Буде А „сьогодні ввечері”

МП є А „сьогодні ввечері” ;

ММ невизначено.

До точкових визначених часових локалізаторів відносяться, наприклад, такі: „два місяці тому”, „у цей момент”, „тижнем раніше”, „рік тому” і т.д.

Локалізатор може бути точковим невизначеним, який здійснює референцію до події, що відбувається хоча і в точковий, але невизначений момент часу: ...il vous rappellerait dиs qu'il se serait renseignй… (Butor, Modification, p. 34) ; It would be funny if one of these days she fell in love with him (Maugham, Stories, p. 47). Для висловлювання „Коли я іще раз почую це мерзенне слово, то хтось із нас залишиться на полі...” (Стельмах, Дума про тебе, с. 117) дамо такий метаопис:

Коли буде А „ще раз”, буде Б

МП є А „ще раз”, є Б ;

ММ невизначено.

До часових точкових невизначених локалізаторів відносяться наступні: „тільки-но”, „коли”, „скоро”, „після”, „наступного разу”, „одного разу”, „пізніше”, „рано чи пізно”, „коли-небудь”, „хоча б раз”.

Локалізатор тривалості визначає поєднання можливого та дійсного світу, яке має місце більше ніж в одному моменті (одиниці) часу, будь то секунда, година, день, місяць, рік. Тривалість події може бути визначена: The war will be over in six months (Maugham, Stories, p.54) ; Я буду вік себе картати, що заметався сам не свій (Костенко, Берестечко, с. 9). Для висловлювання “Mais dиs demain, cet йtat de choses va changer, j'irai reprendre dиs demain, moi voleur, ma place aux armйes…” (Cйline, Voyage au bout de la nuit, p. 91) дамо метаопис:

„Починаючи із завтрашнього дня” буде А

МП є А ;

ММ невизначено.

Тривалість може бути невизначеною: ...un йcrasement dont il ne se remettra pas avant longtemps (Michaux, Ailleurs, p. 94) ; ... у майбутньому, принаймні в тому його відрізку, який можемо оглянути, збережеться поділ на творчу й нетворчу працю (Мороз, Довга-довга хвилина, с. 297). Для висловлювання “…I will never speak to you again as long as I live” (Wilde, The picture of Dorian Gray, p. 225) пропонується такий метаопис:

„Так довго, як я буду жити” буде А (де А є завжди не Б)

МП є А ;

ММ невизначено.

До визначених локалізаторів тривалості ми відносимо: „починаючи з завтрашнього ранку”, „протягом усього часу, коли”, „у той час, як”, „із самого початку”, „протягом однієї ночі” і т.д.; до невизначених локалізаторів тривалості - „ще довго”, „деякий час” і т.д.

Окремим випадком часової локалізації є випадок локалізації за допомогою часового маркеру „зараз”. У цьому випадку умова може відбутися в момент часу „зараз”, а наслідок може мати місце лише при реалізації події підрядного речення в момент „зараз”, тобто в момент, який співпадає з моментом мовлення. Тоді можливий світ події (МП), дійсний світ суб'єкта мовлення (ММ) та момент вимови висловлювання суб'єктом мовлення виявляються поєднаними: Ce serait maintenant, il s'en tirerait… (Dard, Histoire de France vue par San-Antonio, p. 277); Willingly would I now have gone and asked Mrs. Reed's pardon… (Brontё, Jane Eyre, p. 32). Для висловлювання „Тепер на ці брудні слова я б обурився” (Бабляк, Жванчик, с. 8) пропонується такий метаопис:

„Зараз” було б А

МП „зараз” є А ;

ММ „зараз” немає А.

Просторовий локалізатор забезпечує поєднання можливого та дійсного світів у просторовому відношенні: Prиs du poteau, tu trouveras du caoutchouc et l'іvoire que j'ai achetй aux nиgres... (Cйline, Voyage au bout de la nuit, p. 216); ...якщо йтиме на твою землю стіна води - перепини їй путь своїми плечима (Загребельний, Добрий диявол, с. 35). Для висловлювання “…there would be some one to meet me…” (Brontё, Jane Eyre, p. 88) дамо такий метаопис:

„Там” було б А

МП „там” було А ;

ММ „там” не було А.

Рефлексивний локалізатор в гіпотетичному висловлюванні має таку властивість: гіпотеза (допустима подія) головного речення вводиться як функція концептуальної системи суб'єкта мовлення. Тим самим, саме концептуальна система суб'єкта мовлення є „умовою” здійснення певної події: „здається”, „він повинен”, „(мені) потрібно”, „можна”, „він міг”, „він хоче”, „він думає” (вважає, знає, припускає, уявляє) і т.д.: Ah! non! c'est un peu court, jeune homme! / On pouvait dire… Oh! Dieu!... bien des choses en somme (Rostand, Cyrano de Bergerac, p. 65) ; Bessie Lee must have been a girl of good natural capacity... (Brontё, Jane Eyre, p. 23). Для висловлювання „Здавалося, ціле його єство зібралося в одне почуття...” (Кобилянська, Земля, с. 34) пропонується такий метаопис:

„Здавалося”, було А

МП було А ;

ММ невизначено ;

МКС суб'єкт мовлення не знає, яким було А, але те, що він бачив та чув, примусило його думати, що було А.

Локалізатор суб'єктивної оцінки використовується у випадку, коли диктум має певну оцінку з боку суб'єкта мовлення: Perhaps I shall see you at Lady Thornbury's (Wilde, The picture of Dorian Gray, p. 169) ; …мабуть, мила їй ота широка просторінь (Кобилянська, Земля, с. 8). Для висловлювання “Cela se termina… probablement par la fuite de l'un des deux adversaires” (Queneau, Exercices de style, p. 20) дамо такий метаопис:

Було „можливо” А

МП було А ;

ММ невизначено ;

МКС суб'єкт мовлення не може перевірити відповідність МП та ММ, проте, на його думку, подія А може бути сумісною із дійсним світом мовця.

Суб'єкт мовлення оцінює зміст висловлювання з точки зору його дійсності /недійсності/можливості/необхідності (йдеться про ступінь впевненості адресанта в реалізації якоїсь події: „напевно”, „можливо”, „може бути”, „без сумніву”, „правда”, „дійсно”, „сумнівно”, „неймовірно” і т.д.).

Локалізатор порівняння співвідносить можливий та дійсний світ, об'єкти, події, що належать дійсному світу мовця, та ті, що мають подібні з першими якості, але які не належать дійсному світу: Il vйcut cependant et grandit au soleil comme un beau plant d'olivier (Daudet, Lettres de mon moulin, p. 108) ; І тепер татків годинник, гордість родинна, іде та йде собі..., мовби ждучи господаря... (Гончар, Твоя зоря, с. 276). Для висловлювання “The Garcia tribe treat the Customs as though it's an old family firm” (Durrell, The whispering land, p. 7) може бути запропоновано такий метаопис:

А робить Б немов би Б є В

МП А робить Б, Б є В ;

ММ А робить Б, Б не є В.

За допомогою порівняльних локалізаторів зіставляються речі ізоморфні, які утворюють або входять до аналогічних структур, але належать різним системам.

Окрім простої локалізації, при якій локалізація забезпечується локалізатором одного виду, висловлювання може містити декілька локалізаторів різних видів одночасно. Прикладом змішаного локалізатора може служити набір локалізаторів у висловлюванні: „він вважає”, що, „мабуть”, якби „протягом року” „він ходив до бібліотеки” „у центрі міста”, „немов старанний студент”, він би встиг виконати роботу. В даному випадку має місце шість видів локалізаторів (що складають змішаний локалізатор), а саме:

1) Подієвим: він пішов до бібліотеки

2) Часовим: протягом року

3) Просторовим: у центрі міста

4) Рефлексивним: він вважає

5) Суб'єктивної оцінки: мабуть

6) Порівняльним: немов старанний студент

За даними фактичного мовного матеріалу, інваріантні сполучення локалізаторів складають усього 57 випадків, що становить разом з випадками одиничного вживання 63 типи локалізації. У додатку наведено перелік прикладів інваріантних сполучень локалізаторів на матеріалі французьких, англійських та українських художніх текстів.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюються основні результати проведеного дослідження.

1. В дисертаційному дослідженні розроблено типологію референції в комунікативному акті для висловлювань гіпотетичної модальності у порівнянні з висловлюваннями констатуючої модальності та модальності ірреальності із урахуванням мовленнєво-мисленнєвої взаємодії комунікантів. При цьому виділено п'ять типів власне референтних відношень між учасниками мовленнєвого процесу: референтне вживання, метареферентне вживання, вживання з шумом (викликаним мовцем, сприймаючим або обома комунікантами). Визначення типів референції дозволяє ввести обмеження в роботі та розглядати тільки референтно вжиті висловлювання.

2. Визначено, що референція, як універсальна характеристика будь-якого висловлювання, має, щонайменше, подвійну структуру: референція до віртуального світу (мовної картини світу) та референція до дійсного світу суб'єкта мовлення (зовнішнього світу суб'єкту мовлення). Описаний в дисертаційному дослідженні метод формалізації структури референції висловлювання ґрунтується на виділенні двох референтних ситуацій, що формалізуються за допомогою логічної метамови у вигляді двох семантичних моделей: моделі, яка дійсно має місце для суб'єкта мовлення („Момент мовця”), та моделі, можливої відносно дійсної для суб'єкта мовлення („Момент події”). Саме це положення є ключовим у тому вивченні структури референції гіпотетичних висловлювань, яке було проведено в даній роботі.

3. Визначено, що семантичні моделі „Момент події” (мовна картина світу) та „Момент мовця” (зовнішній світ суб'єкта мовлення) можуть набувати таких значень:

- для висловлювань, що можуть бути верифіковані, семантична модель „Момент події” є протилежною моделі „Момент мовця”;

- для висловлювань, що не можуть бути верифіковані, семантична модель „Момент мовця” набуває значення „невизначено”, оскільки є моделлю фрагмента світу, локалізованого в майбутньому відносно до моменту мовлення. Модель „Момент мовця” має значення „невизначено” також у випадку використання у висловлюванні суб'єктивно модальних елементів.

4. Співвіднесення можливого світу та дійсного світу в гіпотетичних висловлюваннях забезпечується мовними засобами, що мають такі смислові значення, які передбачають можливість такого співвіднесення на рівні матеріальних (подієво-просторово-часових), ідеальних, пов'язаних з концептуальною системою суб'єкта мовлення (суб'єкта думки) та міжсистемних (порівняльних) параметрів. В даному дослідженні на матеріалі французької, англійської та української мов визначені власне семантичні типи мовних засобів, що забезпечують локалізацію і, тим самим, є локалізаторами.

5. Семантичні типи локалізаторів обумовлюють, у свою чергу, семантичні типи референції. Локалізатор кожного типу по-своєму формалізує узгодження трьох систем: системи “мова”, концептуальної системи суб'єкта мовлення та системи “зовнішній світ”. Так, матеріальні локалізатори формують структуру референції висловлювань, в яких експліковано співвіднесення лише двох систем: мовної картини світу як множини можливих світів та системи „зовнішній світ”. Ідеальні локалізатори експлікують співвіднесення всіх трьох систем: мовної картини світу, концептуальної системи суб'єкта думки та системи „зовнішній світ”. Порівняльні локалізатори співвідносять різноманітні ізоморфні підсистеми дійсного світу суб'єкта мовлення або підсистеми можливого та дійсного світів.

6. З погляду моделювання як однієї з функцій висловлювання, процес продукування висловлювання репрезентується як процес подвійного моделювання: фрагмент зовнішнього світу є оригіналом для ментального образу, ментальний образ є оригіналом для мовної моделі (в рамках перетворення „референт-образ-модель”). Враховуючи те, що кожен з цих еле-ментів є одиницею певної системи (референт - елемент системи „зовнішній світ”, ментальний образ - елемент концептуальної системи, модель - елемент мовної системи), висловлювання, відтак, є продуктом узгодження даних систем. Зіставляючи основні етапи породження висловлювання зі структурою референції висловлювання, слід зазначити, що структура референції висловлювання співвіднесена з основними етапами процесу породження висловлювання.

АНОТАЦІЯ

Драгомирецький О.О. Семантичні типи і структура референції висловлювань гіпотетичної модальності (на матеріалі французької, англійської та української мов). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.15 - загальне мовознавство. - Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, Одеса, 2004.

Дисертація присвячена проблемі визначення структури та опису семантичних типів референції висловлювань гіпотетичної модальності. Визначено, що у комунікативному акті референції мовця та сприймаючого утворюють типи кореляцій, що складають типологію референційних відношень. Доведено, що структура референції висловлювання гіпотетичної модальності складається з двох семантичних моделей-„моментів”: „Моменту події” та „Моменту мовця”. У „Момент події” встановлюється належність диктуму до віртуальної мовної картини світу (до можливого світу). У „Момент мовця” визначається локалізація мовця у дійсному світі відносно до цього віртуального світу. Структура референції висловлювань гіпотетичної модальності містить локалізатори - смислові значення, що повинні мати мовні елементи для забезпечення можливості накладання реального та можливого світів, що є репрезентованими у висловлюванні.

АННОТАЦИЯ

Драгомирецкий А.А. Семантические типы и структура референции высказываний гипотетической модальности (на материале французского, английского и украинского языков). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.15 - общее языкознание. - Одесский национальный университет им. И.И. Мечникова, Одесса, 2004.

Диссертация посвящена проблеме описания структуры и определению семантических типов референции высказываний гипотетической модальности английского, французского и украинского языков. Для высказываний гипотетической модальности, в сравнении с высказываниями констатирующей модальности и модальности ирреальности, установлено, что референции говорящего и воспринимающего в коммуникативном акте образуют типы корреляций. На их основе разработана типология референциальных отношений между коммуникантами на уровне мышления и речи. Показано, что разработанная типология употреблений высказываний включает следующие инварианты референтных отношений между участниками коммуникативного акта: референтное употребление; употребление с потерями, связанными с говорящим и/или воспринимающим; метареферентное употребление. Установлено, что по полноте передачи информации (по успешности коммуникации), все типы делятся на две группы: полная передача информации при отсутствии коммуникативного шума (референтное и метареферентное употребление) и неполная передача информации при наличии коммуникативного шума (употребление с „потерями”, вызванными говорящим и/или воспринимающим).

Выведение типологии позволило ввести ограничения в исследование и рассматривать только случаи референтного употребления высказываний гипотетической модальности. Структура референции высказываний гипотетической модальности, употребленных референтно, состоит, по крайней мере, из двух элементов, представленных в виде моделей-“моментов”: “момента события” и „момента говорящего”. „Момент события” (МС) - это локализация события в виртуальном (возможном) мире языка (в языковой картине мира). Модель МС представляет собой семантический инвариант, простую модель события без модальных наслоений (диктум). МС никак не отражает отношение к нему субъекта речи и потому не связывается с моментом речи. „Момент говорящего” (МГ) - это пространственно-временная локализация события, представленного моделью МС, в действительном мире субъекта речи. МГ соотносится с субъектом речи. Говорящий определяет смоделированный в высказывании фрагмент внешнего мира как такой, который соответствует или не соответствует его собственной модели этого фрагмента мира. При описании структуры референции высказываний гипотетической модальности был использован метод метаязыковых построений.

Обнаружено, что, помимо моделей МС и МГ, структура референции высказываний гипотетической модальности включает в себя локализаторы. Под локализаторами в этом исследовании понимаются смысловые значения, которыми должны обладать языковые элементы для обеспечения возможности наложения МС и МГ (являющихся моделями фрагментов соответственно действительного и возможного миров) на уровне материальных (событийно-пространственно-временных), идеальных (связанных с рефлексией говорящего и его субъективной оценкой) и межсистемных (сравнительных) параметров. В настоящем исследовании, на материале французского, английского и украинского языков, определены собственно семантические типы языковых средств, обеспечивающих локализацию МС относительно МГ и, тем самым, являющихся локализаторами.

Исследование показало, что „Момент события” (представляющий собой модель фрагмента языковой картины мира) и „Момент говорящего” (представляющий собой модель фрагмента внешнего мира субъекта речи) могут иметь следующие значения. Для верифицируемых высказываний, модель МС имеет значение, противоположное модели МГ. Для неверифицируемых высказываний, модель МГ имеет значение „неопределено”, поскольку она является моделью фрагмента мира, локализованного в будущем относительно момента речи; модель МГ имеет значение „неопределено” также в случае использования в высказывании субъективно модальных элементов (рефлексивных локализаторов и локализаторов субъективной оценки).

Установлено, что семантические типы локализаторов обусловливают семантические типы референции. Высказывания с различными семантическими типами референции по-разному формализуют согласование трех систем: языковой картины мира как системы, концептуальной системы субъекта речи и системы “внешний мир”. Так, материальные локализаторы формируют структуру референции высказываний, в которых эксплицировано соотношение только двух систем: языковой картины мира и внешний мир. Идеальные локализаторы эксплицируют соотношение всех трех систем: языковой картины мира, концептуальной системы субъекта полагания и внешнего мира. Сравнительные локализаторы сопоставляют элементы изоморфных подсистем действительного и возможного миров.

С точки зрения моделирующей функции высказывания, процесс производства высказываний представляет собой процесс двойного моделирования: фрагмент внешнего мира является оригиналом для мыслительного образа, мыслительный образ является оригиналом для локализаторы эксплицируют соотношение всех трех систем: языковой картины мира, концептуальной системы субъекта полагания и внешнего мира. Сравнительные локализаторы сопоставляют элементы изоморфных подсистем действительного и возможного миров.

SUMMARY

Dragomyretskyi O.O. Semantic types and structure of hypothetical utterances reference (on the material of French, English and Ukrainian languages). - Manuscript.

Thesis for the degree of the Candidate of Sciences in Philology. Speciality 10.02.15 - General Linguistics. - Odessa Il'ia Mechnikov National University, Odesa, 2004.

The dissertation deals with the problem of semantic types and reference structure of hypothetical utterances. It defines that references of sender and addressee compose a typology of correlations in a communicative act and shows that the structure of hypothetical utterances reference is composed at least of two semantic models-„moments”: „Moment of event” and „Moment of sender”. The „Moment of event” sets a dictum belonging to the virtual language world's image (to a possible world). The „moment of sender” determines the sender localization in the real world according to the virtual language world's image mentioned above. The structure of hypothetical sentences reference contains localizers - senses which necessarily have to belong to the language elements in order to assure a possibility of superposition of real and possible worlds represented within the limits of utterance.

Размещено на Allbest.ru