Шляхи розвитку українського термінознавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Кафедра культурології

Індивідуальна самостійна робота

Шляхи розвитку українського термінознавства

Виконала:

студент факультету № 7 групи № 1МВ

Коваль Юлія Ігорівна

Перевірила: доцент Лисенко О.А.



Вступ

Історія наукового терміна в новій українській літературній мові засвідчує, що до основних питань термінознавства завжди належала проблема відбору з найрізноманітніших варіантів єдиної назви спеціального поняття і органічного її входження в лексичну підсистему національної мови. І якщо нове загальновживане слово часто виникало в мові спонтанно, то відбір спеціального потребував опрацювання критеріїв входження в загальнолітературну мову і окрему терміносистему.

Це завдання легше вирішувати тоді, коли існують певні традиції термінокористування. І скільки б не наголошували на семантичних чи естетичних критеріях добору терміна, історія розвитку різних галузей знань засвідчує, що найчастіше перевагу надають терміну, що має найтривалішу традицію ужитку, часто усупереч згаданим вище принципам.

Сьогочасну українську ситуацію в галузі термінологічного нормування ускладнює та обставина, що серед теоретиків і практиків термінотвору існують прихильники принаймні двох термінотворчих традицій, кожна з яких передбачає різний національнокультурний вибір: одні зорієнтовані на використання усіх наявних в українській мові способів і засобів, а інші віддають перевагу калькуванню з мови російської.

Дискусії на численних термінологічних конференціях останніх років засвідчують, що чи не найважливішою проблемою сучасного українського термінознавства залишається також питання про те, як зберегти національний дух української термінології в умовах широких глобалізаційних процесів сучасності.

Відродження й поширення рідної мови на всі сфери життя-суспільства актуалізує одну з основних проблем сучасної української лексикографії - складання термінологічних словників.

Термінологічне словникарство кінця 40-50-х років ХХ століття успадкувало від попередніх десятиліть і багаті національні традиції термінографії Наукового товариства імені Шевченка, Інституту української наукової мови, і наслідки її тотального винищення у 30-х роках.

Протягом тривалого часу українське термінознавство зазнавало різноманітних негативних впливів, але витримало всі випробування і сьогодні активно розвивається.

Аналіз здобутків сучасної української термінології та термінографії дає змогу побачити і певні її недоопрацювання, недовершеність, навіть хиби. З метою подальшого успішного розвитку цих систем задумаймося над причинами такого стану.



1. Наука «термінознавство»

Термінознавство - це наука, яка вивчає терміни, термінології і терміносистеми, особливості їх створення та функціонування.

Термінознавство як наукова дисципліна виникло на стику лінгвістики, логіки, філософії у 30-х роках 20 століття. Причиною виникнення цієї науки була необхідність впорядкування термінів різних наукових і технічних галузей знань. На той час у результаті науково-технічного прогресу виникло багато термінів, крім того на позначення одного й того ж поняття вживалося декілька термінів, що ускладнювало процес обміну науково-технічною інформацією.

У 30-х - 80-х рр. 20 ст. термінознавство постало, як окрема наукова дисципліна зі своїми поняттями та методикою. Біля витоків творення української термінології стояли науковці І. Верхратський, В. Левицький, О. Курило, О. Огоновський, І. Пулюй та інші. Вони доклали багато зусиль до вироблення фахової термінології з різних наукових і технічних ділянок, прагнули до того, щоб термінологія була «всеукраїнська і поєднувала елементи власне національного і міжнародного». [7:513]

Завданням сучасного термінознавства є систематизація та впорядкування наявних термінів, а також вироблення правил, щодо створення нових термінів.

1.1 Проблеми сучасного термінознавства

Національна мовна система будь-якої галузі знань неоднорідна за походженням, оскільки в її основі закладена універсальна греко-латинська система терміноелементів, яка в кожній мові специфічно асимілюється, з урахуванням особливостей фонетичної, орфографічної, граматичної, лексичної системи літературної мови.

Розвиток новітньої української термінології тісно пов'язаний з характером сучасної науки. Десь із середини XX століття темпи її розвитку такі, що кількість опублікованих у наукових часописах світу статей подвоюється кожні 12-15 років. Це означає, що для опрацювання нових публікацій навіть у вузькій галузі необхідні доведені до автоматизму навички перекодування наукової інформації зі світових мов, зокрема англійської, українською.

Це завдання легше розв'язувати тоді, коли існує певна традиція терміновжитку. І як би не наголошували на семантичних чи естетичних критеріях добору терміна, історія розвитку різних галузей знань засвідчує, що найчастіше перевагу надають терміну, що має найдовшу традицію вжитку, часто всупереч національним традиціям.

Сьогочасну українську ситуацію в галузі термінологічного нормування ускладнює та обставина, що серед теоретиків і практиків термінотвору є прихильники принаймні двох термінотворчих традицій, кожна з яких передбачає різний національнокультурний вибір: одні зорієнтовані на використання усіх наявних в українській мові способів і засобів, а інші віддають перевагу калькуванню з російської мови.

Дискусії на численних термінологічних конференціях останніх років констатують, що чи не найважливішою проблемою сучасного українського термінознавства залишається питання збереження національного духу української термінології за умов широких глобалізаційних процесів сучасності. Полеміка відбувається з приводу найбільш прийнятних назв спеціальних понять з низки дублетних найменувань, а також щодо способів і засобів лексикографічного опрацювання й стандартування номінацій процесових понять, словотвірна структура яких відрізняється від аналогічних термінів інших слов'янських мов, насамперед російської.

Чимала кількість українських учених, особливо в різних галузях науково-технічних знань, черпала і черпає й досі базові фахові знання з російської наукової літератури. Разом зі здобуванням нових знань учені запозичають і мовні форми, забуваючи про те, що пропонований термін має органічно вписуватися за формою і звучанням в українську мову, підлягати внутрішнім її законам.

Автори новочасних російсько-українських термінологічних словників досягли успіхів у створенні та перекладі термінів, семантичний обсяг яких в обох мовах не збігається. Наприклад, детально описано українські відповідники російського заключение: це і укладання (договору), і підписання (пакту), і ув 'язнення, і взяття (в дужки), тобто спостерігаємо суперечності в перекладі залежно від терміносистеми.

Досить часто сперечаються про способи засвоєння прикметників- інтернаціоналізмів. У російській мові багато термінів утворюють від іншомовних слів способом їх формального транскрибування, залишаючи іншомовні прикметникові й іменникові суфікси -аль, -up, -ич, -он, -ональ- (al-, -ir-, -іс-, -on-, -onal-), додаючи російські прикметникові суфікси -н-, -ск- та ін. Такий спосіб словотворення, властивий російській мові, не відповідає нормі української мови.

Крім зросійщення, в українському науковому мовному середовищі виникла нова загроза, яку В. Радчук з гіркотою назвав укрлиш, тобто українська інглиш, український варіант англійської мови.

Представники наймолодшого і середнього покоління українських учених залюбки вводять у наукові тексти модні англомовні замінники загальновживаних слів: креативний замість творчий-, латентний - прихований, неявий тощо. Почасти це данина моді і сподівання на приховування думки без достатньої глибини проникання у зміст аналізованої проблеми, почасти це своєрідний науковий жаргон, засіб упізнавання своїх, а нерідко ще й невміння перекласти українською іншомовні слова чи словосполучення.

Берегти українське мовне довкілля сьогодні означає не тільки шукати способів і засобів уникати російськомовних термінів. Великомасштабні глобалізадійні процеси висунули на перше місце в світовій комунікації мову англійську, яка не тільки збагачує словник українського науковця, але й витісняє з нього питомі слова і вирази. Так формується почуття меншовартості рідної мови, її неспроможності обслуговувати найвищі прояви людського духу, до яких, безсумнівно, належить і наукова сфера.

Мислення мовними кліше, відсутність опірності чужомовним словам і брак зусиль у пошуку відповідних українських мовних засобів вираження наукової думки знижує науковий потенціал українського ученого, робить його піддатливим до наукових схем та ідей, нав'язаних іззовні. [7:520]



2. Термінознавство як система

2.1 Поняття «терміносистема»

У сучасній науці система розуміється як сукупність взаємозалежних і взаємообумовлених елементів, які утворюють більш складну єдність, що розглядається з боку елементів - її частин, а структура - як склад і внутрішня організація єдиного цілого, що розглядається з боку її цілісності.

Мова має структуру, що розуміється як її внутрішня організація. Функцію вираження значення виконує матеріальна субстанція мови, яка представлена елементами системи.

Системність термінології вимагає дотримання трьох умов:

1. Термінологічна система повинна ґрунтуватися на класифікації понять.

2. Необхідно виділяти ознаки і поняття термінів, ґрунтуючись на класифікаційних схемах.

3. Слова повинні відображати спільність термінологічного поняття з іншими і його специфічність.

Термінологічна система характеризується як «складна динамічна стійка система, елементами якої є відібрані за певними правилами лексичні одиниці будь-якої природної мови, структура якої ізоморфна структурі логічних зв'язків між поняттями спеціальної галузі знань або діяльності, а функція полягає в тому, щоб служити знаковою (мовною) моделлю цій області знань або діяльності».

В останні роки з'явилася велика кількість робіт, в яких будь-яка термінологія називалася системою і здійснювалися спроби дослідження її системних ознак і характеристик. У термінознавчій літературі можна зустріти також твердження, що та чи інша сукупність термінів (тобто термінологія) стає терміносистемою лише тоді, коли вона піддається свідомому упорядкуванню та корекції: термінологія створює дефініції, приписує зв'язки між термінами, будує логічні відношення і т. д. Однак випадкового скупчення термінів, системно не пов'язаних і не організованих, не має жодна галузь виробництва або техніки, жодна галузь науки чи управління, тому що в будь-якій названій сфері предмети та їх ознаки співвіднесені і пов'язані, системно організовані в поняття тієї чи іншої галузі знання. Термінологія системна насамперед тому, що системний світ, окремі ділянки і сторони якого вона, термінологія, відображає і обслуговує.

Можна лише умовно, враховуючи, що термінологія, і насамперед термінологічна лексика, може бути кодифікована (тобто впорядкована і отримати статус Державного стандарту), розрізняти термінологію як сукупність термінів і терміносистему як упорядковану, кодифіковану термінологію.

У подальшому викладі терміни термінологія і термінологічна система будуть використовуватися як синоніми, тому що вони позначають, як зазначалося вище, співвіднесені з певною областю знання, проблемою, темою, науковою школою і т. д. сукупність термінів, пов'язаних один з одним на понятійному, лексико-семантичному, словотвірному і граматичному рівнях. [2:77]

2.2 Етапи формування терміносистеми

Українська мова, як мова літературна, за весь час свого довголітнього життя, як ми бачили вище, ніколи не знала нормального розвитку. Коли український народ за IX-XIV віки жив своїм самостійним життям, в Україні панувала нерідна нам літературна мова (церковнослов'янська чи болгарська); коли ж літературною мовою стала в нас жива народна мова (з половини XVI віку), тоді український народ самостійності вже не знав. Найбільший розвій культурного життя в усій Европі припадає на XIX вік, а це якраз був час, коли українська літературна мова, а особливо мова наукова, здушена й приспана російською владою, не мала ніякої змоги нормально розвиватися.

Справа наукової термінології -- це дуже складна й важлива справа. Термінологія не повстає відразу, а звичайно витворюється самим життям упродовж віків духовного життя, потребує державницької традиції для свого усталення. А духовна українська інтелігенція останні шість віків (XV-XX) усе жила в чужій культурі... Ось тому вироблення української наукової мови ніколи не йшло в нас нормальним шляхом.

За опрацювання наукової термінології окремі українські одиниці беруться рано, ще з 1860-х років. Зроблено з того часу дуже багато, але тому, що праця та не мала реального примінення й перевірення в житті, а також і тому, що за неї часто бралися особи (як часом і тепер) з великим патріотизмом, але з малим фаховим знанням, справа творення української термінології довго не виходила з дилетантських рамок.

Ось через усе це революція 1917 року, що спочатку принесла волю українському слову, застала нас без своєї потрібної наукової мови. І з 1917 року по всій Україні постають усякі гуртки та комісії, що пильно займаються складанням найрізніших термінологічних словників. Почала працювати українська школа, а вона голосно вимагала наукової термінології, її ж вимагали й різні державні українські установи, що повстали з того часу.

В серпні 1918 р. при Київськім науковім товаристві закладено сталу Термінологічну комісію, що справу української термінології поставила вже на науковий ґрунт. В 1919 р. при Академії наук також почала працювати Правописно-термінологічна комісія. Але на початку обидві ці Комісії, не маючи ніяких матеріяльних засобів, працювали дуже мляво, а зимою 1920-1921 року праця припинилася навіть через брак... світла.

30 травня 1921 року остаточно злилося Київське наукове товариство з Академією наук і від того часу злилися також і обидві Термінологічні комісії в одну спільну інституцію при Академії наук із назвою "Інститут Української Наукової Мови" (ІУНМ).

Академія наук у Києві довго працювала, поки нарешті Інститут Наукової Мови набув зовсім наукових форм. Інститут -- це велика наукова інституція при Академії. Усі відділи Інституту Наукової Мови виробили для складання термінів і термінологічних словників найкращу наукову методологію й трималися її. [4:312]

Негаразди української термінології беруть початок від ліквідації 1930 року Інституту Української Наукової Мови. Навколо цього інституту гуртувалися висококваліфіковані фахівці природничих та технічних наук і мовознавці, які уклали та видали понад 40 термінологічних словників із різних галузей науки і техніки. Ще близько 20 словників підготовлено за їхнім редагуванням або іх участю.

Нормальний природній перебіг творення і розвитку національної термінології було перервано: вилучено (фактично репресовано) понад 14000 (!) українських наукових і технічних термінів, натомість “запропоновано” терміни або російські, або міжнародні у російській транскрипції; здійснено брутальне втручання в структуру терміносистем; українській науковій мові накинуто невластиві їй граматичні, стилістичні та правописні норми. Видані ІУНМ словники вилучено з бібліотек або заховано у спецсховищах, і тепер про саме їхнє існування відомо лише невеликому колу фахівців. Таким чином започатковано процес русифікації української наукової мови, що тривав понад п'ятдесят років.

Відтоді і донедавна головним завданням і темою досліджень офіційних українських термінологів були “становление общего терминологического фонда языков народов СССР и его структурная унификация” (тобто максимальне наближення української та інших національних термінологій до російської). Припинення видання наукових журналів та монографій українською мовою призвели до сумновідомого наслідку -- наша наукова термінологія рясніє мовними покручами, кальками, невдалими запозиченнями; нова генерація науковців (навіть ті, для кого українська мова є рідною) недостатньо володіє науковою українською мовою.

Становище складне, але далеко не безнадійне. Здобуття Україною незалежности і надання нашій мові статусу державної, повернення української мови до наукових та вищих навчальних закладів створили потужні стимули для термінологічної праці на принципово нових засадах. Термінологічна лексикографія переживає хвилю піднесення. Фахівці різних галузей укладають десятки поки що невеликих словників (переважно російсько-українських), наступним етапом мають стати словники, що допоможуть нашим науковцям налагодити безпосередній інформаційний обмін із міжнародною науковою спільнотою. Після відкриття спецсховищ виявилося, що знищено не всі термінологічні словники 20-х років: тільки у Центральній науковій бібліотеці ім. В. І. Вернадського у Києві їх є понад 80. [8]

У кінці 50-х років розвиток науки, техніки, освіти, видання українською мовою значної кількості наукової та навчальної літератури з різних галузей знань зумовили потребу створити словники, які, крім свого прямого призначення - подати український відповідник поняттю, - були покликані сприяти упорядкуванню і нормалізації української науково-технічної термінології. Враховуючи гостру потребу в російсько-українських й українсько-російських термінологічних словниках із найважливіших галузей знань, Президія АН УРСР у 1957 році створила спеціальну Словникову комісію, до складу якої входили провідні вчені під головуванням академіка Й.З.Штокала.

Протягом 60-70-х років термінографічна праця переживає певне піднесення. У складанні словників комісія керувалася положеннями, що термінологічні словники мають: відбивати сучасний рівень розвитку науки і техніки; закріпити реальну практику вживання термінів у науковій і навчальній літературі, яку видавали російською та українською мовами; упорядкувати використання термінів певних галузей знань. До термінологічних словників рекомендовано вводити і деякі загальновживані слова (номенклатурну лексику), що обслуговують певну галузь знання, а також поширені синоніми до них, крім архаїзмів, діалектизмів, професіоналізмів вузького вживання.

На жаль, 80-ті роки позначені спадом спеціальної лексикографії. Назагал за десятиріччя вийшло у світ лише близько 20 видань здебільшого енциклопедично-довідкового типу. Про стан словникарської праці цього періоду красномовно свідчить те, що в Україні в окремі роки не було видано жодного словника спеціальної лексики.

Характерною особливістю 90-х років є видове різноманіття за способом опису лексичного значення слова. Укладено близько 270 перекладних словників і 280 праць енциклопедично-довідкового типу (тлумачні, тлумачно-перекладні, довідники, енциклопедії, енциклопедичні словники).

На початку 90-х років на книжкових полицях вочевидь домінувала російськомовна наукова, навчальна, довідкова література. Враховуючи практичну необхідність впровадження української мови в усі сфери суспільного життя, наукова громадськість зосередила свої зусилля на створенні перекладних словників.

Останні десятиріччя подарували науковій громадськості унікальні пам'ятки термінологічної лексикографії. У 1995 році було опубліковано 2 п'ятимовні словники з екології та інформатики. Так, у Чернівецькому державному університеті ім. Ю.Федьковича вийшов тлумачно-перекладний словник з інформатики Р.В.Іваницького та Т.Р.Кияка на 3 тис. термінів українською, російською, англійською, французькою і німецькою мовами.

До кола рідкісних документів належить тлумачно-перекладний словник із ринкової економіки, укладений у Харківському політехнічному інституті. Словник охоплює терміни шістьма мовами: українською, російською, англійською, німецькою, французькою, іспанською.

Серед лексикографічних праць довідково-енциклопедичного типу найвагомішу частку становлять тлумачні словники: упродовж 90-х років опубліковано близько 120 тлумачних і 55 тлумачно-перекладних словників.

Протягом 90-х років вийшло у світ 6 галузевих енциклопедій, зокрема “Економічна енциклопедія” (Київ, 2000-2002) в 3-х томах. Енциклопедія “Українська мова” (Київ, 2000), створена в Інституті мовознавства ім. О.О.Потебні та Інституті української мови НАН України, стала першим виданням енциклопедичного характеру, в якому на основі досягнень сучасного мовознавства в новій, систематизованій формі подано відомості про українську мову та українське мовознавство.

У 1997-1998 роках опубліковано енциклопедичні словники гуманітарного змісту: з політології, філософії, соціології, лінгвістики.

Широкий розмах словникарської праці в Україні протягом першого десятиріччя незалежності, творчі зв'язки з науковими осередками діаспори свідчать, що українська термінологічна лексикографія активно і плідно розвивається, вдосконалюються методологічні засади термінографічної роботи, розширюється коло лексикографічно опрацьованих галузей знань. Незважаючи на труднощі й суперечності розвитку упродовж другої половини ХХ століття, термінологічна лексикографія прагне до очищення української мови від невластивих їй елементів і відновлення її питомих рис, виступає потужним чинником формування та утвердження української фахової мови. [6:56, 150]



3. Категорії у термінознавстві

3.1 Термін

Наукові поняття визначаються спеціальними словами -- термінами, які складають основу наукової мови. Термін -- це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а, навпаки, поняття приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається відома конвенційність терміна, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї або іншої галузі домовляються, що розуміти, яке поняття вкладати в той або інший термін. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції -- лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст. На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах. Для будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки. Цього можна легко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та значенні, які зафіксовані в словниках останніх видань.

Терміни конкретної галузі знання або діяльності складають окрему терміносистему (термінологію). [3:63]

Основні ознаки термінів

1. Системність: кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення, а за межами своєї терміносистеми він може мати зовсім інше значення.

2. Точність: термін повинен якнайповніше й найточніше передавати зміст поняття, яке він позначає, неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями.

3. Прагнення до однозначності у межах своєї терміносистеми: якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, це зумовлено їх призначенням, але повністю усунути багатозначність (найчастіше двозначність) не вдається.

4. Наявність дефініції: кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення.

Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна: нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення, відсутність синонімів, інтернаціональний характер, стислість, відкритість і динамізм системи, що виявляється у процесах термінологізації, ре- і детермінологізації, постійному поповненні системи новими термінами; прозорість внутрішньої форми терміна, що поліпшує його сприйняття і збереження у терміносистемі. [7:514]

3.2 Терміноїд

За семантичним значенням розрізняють власне терміни та терміноїди. Якщо терміни створюють на основі наукового або технічного поняття, то терміноїди - на основі поняття у вузькій професійній діяльності. Вони називають конкретні явища або об'єкти.

Терміноїди є групою лексичних одиниць, що складається з номенклатури, професіоналізмів і професійних просторіч.

Номенклатура (інша назва -- «номени») -- це слова, що називають конкретні об'єкти науки або техніки, тому номени бувають науковими та технічними. Так, системи технічних термінів супроводжуються номенами- найменуваннями типів і класів машин і механізмів, нерідко з цифровими й літерними позначеннями, що характеризують номер моделі, розмір деталі тощо (наприклад, літак ТУ-134, танк Т-34).

Професіоналізми пов'язані головним чином з архаїчною лексикою ремісничих і спеціальних занять, які виникли у період середньовіччя -- корабельна та навігаційна, гірничодобувна, мисливська справи тощо.

Професійні просторіччя створюють з різних причин: психологічних, психолінгвістичних й суто мовних.

Якщо тренер з гімнастики під час виконання вправ ученицями коментує, що вони замість «ластівки» зробили «горобця», а замість «шпагату» --«мотузочок», то він за допомогою професійного просторіччя оцінює їхній виступ. Це приклад психологічної причини появи просторіччя.

Психолінгвістичною причиною виникнення професійного просторіччя є процес метафоризації (перенесення ознак з одного предмета на інший на підставі подібності). термінознавство термінологія

Наприклад, у роки першої світової війни солдати вживали вислови: «суп зі шрапнеллю», «каша зі шрапнеллю». Цікаво, що російські солдати так називали перлову кашу а французькі -- боби (для довідки: «шрапнель -- кулі, картечі, якими начинений розривний артилерійський снаряд»).

Мовна причина професійного просторіччя -- це прагнення до скорочення словосполучень. Наприклад, замість термінологічного словосполучення «національний банк» вживають одне слово «нацбанк». [1:102]



4. Зміст терміну

4.1 Поняття

Поняття - це елемент думки, що відображає загальні і істотні ознаки, властивості і відносини відображуваних предметів і явищ дійсності, що виділяє предмети і явища дійсності як самостійні об'єкти.

Кожен предмет має ряд властивостей, загальних з іншими предметами, і ряд властивостей, якими він відрізняється від інших предметів. Ці властивості предметів називаються ознаками. Розрізняються ознаки суттєві, коли кожна з ознак, що позначають ці властивості, окремо взята, виявиться абсолютно необхідною, а всі ознаки, разом узяті, виявляться абсолютно достатніми, щоб за їх допомогою відрізнити даний предмет від інших предметів. Виділяються також ознаки несуттєві, які можуть бути виведені з ознак, і випадкові, обумовлені зовнішніми обставинами.

Наведемо приклад. «Словник-довідник лінгвістичних термінів» дає наступне визначення терміну ім'я: " Загальна назва іменників, прикметників і числівників, об'єднаних граматичною категорією відмінка і тим самим протиставлюваних ... дієслову і прислівнику ... ".

У цьому визначенні виділені наступні істотні ознаки імен: 1) бути назвою іменників, прикметників і числівників; 2) об'єднуватися граматичною категорією відмінка; 3) протиставлятися дієслову і прислівнику.

Кожна з цих ознак є необхідною, а разом взяті ознаки є достатніми для виділення імен як особливого класу лінгвістичних одиниць. [2:35]

Отже, поняття - це відображення явища об'єктивної дійсності в його суттєвих ознаках, думка, яка виражає сутність явища. Термін - це поняття у відповідній знаковій формі, є його носієм, зовнішнім символом. Поняття єдине, а термін може позначатися різними поняттями. Термін може залишатися тим самим, в той час як визначене ним поняття з часом може зазнати тих чи інших змін, іноді досить суттєвих. [5:86]

4.2 Дефініція

Центральну роль в організації людських знань відіграє процес формування поняття. Поняття -- це одиниця думки з розмитим змістом і обсягом. Конкретний зміст і обсяг поняття набирає лише в межах певної галузі знання або діяльності.

Будь-яке наукове або технічне поняття повинно обов'язково закріплюватися вербально через те, що не закріплені вербально поняття, на жаль, залишаються тільки досвідом окремої людини (або групи людей) і зникають разом з нею.

Процес вербального закріплення поняття відбувається у процесі формування дефініції та створення терміна.

Дефініції формуються у процесі наукового дослідження. Вони мають тимчасовий характер, тому що постійно змінюються через вплив поглибленого наукового знання внаслідок прогресу науки та техніки. [1:99]

Отже, дефініція - це:

- коротке логічне визначення, яке встановлює істотні відмінні ознаки предмета чи значення поняття, тобто його зміст і кордони;

- стилістична нейтральність;

- професійний рівень практичного вживання;

- закріплення кожного терміна за спеціальним поняттям. [5:86]



5. Термінологізація

5.1 Поняття термінологізації. Способи творення термінів

Термінологізація - процес перетворення слів або словосполучень у терміни. [9:88]

Українська наукова мова має давні традиції термінотворення, її терміносистеми формувалися на власній мовній основі, засвоюючи те, що вже було напрацьовано. Співвідношення національного та міжнародного було й залишається каркасом у концептуальному підході до термінотворення.

Для термінологічної системи характерні такі способи творення:

1) Морфологічний спосіб (за відповідними словотвірними моделями);

2) Семантичний, що реалізується за допомоги розвитку спеціальних значень у словах природної мови;

3) Різні типи запозичень (словотвірне та семантичне калькування).

Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:

1. Вторинна номінація -- використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: споживчий кошик, водяний знак, власний заголовок, ритмічна структура книги, сатиновий друк, чиста конкуренція, відчуження, ринок праці. Це найдавніший спосіб термінотворення.

2. Словотвірний - утворення термінів за допомоги префіксів (над-виробництво, пересупозиція), суфіксів (маркування, гумування, оборотність), складанням слів і основ (адрес-календар, гальванокліше, літературознавство, держава-монополія, матеріаломісткість), скороченням слів (СЕЗ - спеціальні економічні зони). Цей спосіб термінотворення найпродуктивніший.

3. Синтаксичний - використання словосполук для називання наукових понять: вихідні відомості, основний текст, академічне видання, спільний множник, зустрічний позов, державне замовлення, капіталодефіцитні країни.

4. Запозичення - називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж, бюргшафт, дисиміляція.

Причини запозичення термінів різноманітні:

ь запозичення терміна разом з новим поняттям: бонус «додаткова винагорода», «додаткова цінова знижка», «комісійна винагорода»;

ь паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах (наприклад, науковій і навчальній): рамбурсувати - повертати борг; імпорт - ввіз; асиміляція - уподібнення; лабіалізація -- огублення;

ь пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно функціонують запозичені і власні терміни: пролонгація - продовження терміну чинності угоди; інтерстелярний - міжзоряний; бартер -- прямий безгрошовий обмін товарами;

ь відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав сучасним вимогам: ліквідат - юридична особа-боржник, до якої висунуто фінансові вимоги у зв 'язку з її ліквідацією.

Науковці по-різному ставляться до термінологічних запозичень. Деякі термінознавці - так звані пуристи - заперечують потребу запозичати терміни з інших мов, натомість пропонують творити терміни з ресурсів власної мови (такі спроби були в німецькій, чеській, російській мовах, у 20-х роках XX століття - і в українській), проте насправді це не завжди вдається. Інші науковці розглядають запозичення як об'єктивну реальність мовного життя, але вважають, що іншомовних слів у термінології не повинно перевищувати 15%, оскільки наявність більшої кількості запозичень призводить до втрати національного обличчя. Варто обмежити вживання запозичених слів за наявності власних термінів (винагорода - диспач; звуження - інфлювання (національної валюти)) та паралельне вживання запозичень із тим самим значенням з кількох мов (акцептант (лат.) - тросант (нім.); жиро (італ.) - індосамет (нім.); ревалоризація (фр.), ревальвація (лат.)). [7:518]

5.2 Вимоги до термінів

Сучасна мова науки і техніки висуває до термінів певні вимоги.

1. Системність.

Системність є однією з найважливіших умов існування терміна. Слово як термін існує лише у певній системі понять. Термін називає поняття й займає конкретне місце у певній системі понять, яка є відбиттям або наукової теорії, або наукової/технічної класифікації, або узагальненої ідеї /концепції в певній галузі /підгалузі знання. Належність терміна до певної системи, тобто до певного термінополя, є його суттєвою ознакою, що відрізняє термін від звичайного слова.

2. Однозначність.

Термін має називати тільки одне наукове або технічне поняття, а поняттю має відповідати тільки один термін. У своєму термінополі термін є однозначним, тому що поле грає для терміна таку ж роль, що контекст для загальновживаної лексики. Наприклад, термін «корінь» у математичному термінологічному полі має одне значення (величина, що при піднесенні її до певного ступеня дае дане число); у біологічному термінологічному полі має інше значення (частина рослини, що міститься в землі); у граматичному термінологічному полі -- третє значення [головна частина слова (без афіксів), що виражае його основне (лексичне) значення].

3. Мотивованість.

Мотивованість -- це така мовна форма терміна, яка допомагає зрозуміти поняття, яке він позначає, без звертання до тлумачного термінологічного словника. Ця вимога не відіграє головну роль, проте вона сприяє кращому усвідомленню та запам'ятовуванню терміна. За мовною формою термін може бути повністю мотивованим, частково мотивованим і немотивованим. Повністю мотивованим вважаються одноелементний термін, вибір якого пояснюється його дотермінологічним значенням, і багатоелементний термін, елементи якого теж пояснюються їхніми дотермінологічними значеннями.

Частково мотивованим є багатоелементні терміни, частина елементів яких пояснена, а інша - ні. Прикладом може бути технічний термін «ланцюговий грохот», що складається з двох елементів. Елемент «грохот» ми пояснити не можемо через його часткову демотивованість («грохот» -- машина для розподілу сировини у процесі збагачен-ня корисних копалин).

Немотивованим вважаємо математичний термін «ромб», тому що у перекладі з давньогрецької мови він має значення «дзига».

Проте з точки зору термінознавства всі терміни мотивовані. Наприклад, відомо, що гіпотенуза -- це сторона прямокутного трикутника, що лежить проти прямого кута і що цей термін використовується у геометричній терміносистемі. У цій же терміносистемі використовуються й терміни «трикутник» та «ромб».

4. Точність.

Терміни мають бути точними. Але у термінознавстві існує поняття «хибномотивований термін». Такі терміни створюються з різних причин:

* Хибне знання; наприклад, термін «азот» у давньогрецькій мові мав значення «безживний»; у 60-ті роки XX століття стало відомим, що азот відіграє значну роль у життєдіяльності різних, у тому числі, вищих організмів, але назву цього хімічного елемента залишили без змін, тому сьогодні він вважається хибномотивованим терміном.

* Зміна ознак поняття; наприклад, поняття «чорні метали». Спочатку до них належало тільки залізо, тобто ознакою був саме колір. Зараз до складу чорних металів входить і марганець, проте він не має чорного кольору їх об'єднують спільні поклади залізо-марганцевих руд, тобто ознакою стало спільне місце залягання. Ось чому термін «чорні метали» вважається тепер хибномотивованим.

* Перенесення назви предмета, явища на інший предмет, що має подібні, але інші ознаки; наприклад, у теперішній час в астрофізиці вживають термін «рівень моря на Марсі». Маються на увазі ті величини, які відповідають атмосферному тиску на рівні моря на Землі. Відомо, що морі на Марсі відсутні, тому цей термін -- хибномотивований.

* Свідоме прагнення притаїти знання дійсних ознак предмета; наприклад, англійський термін «tank» (бак) -«танк» був навмисно використаний для називання нового виду військової техніки, щоб дезінформувати ворога під час першої світової війни.

5. Відсутність синонімів.

Терміни-синоніми в одній терміносистемі можуть заважати взаєморозумінню фахівців. [1:112]

5.3 Структура термінів

Терміни різноманітні за структурою, походженням і способами творення. За структурними моделями терміни переділяють на:

• однокомпонентні терміни, наприклад: паритет, резолюція, субстрат, паралінгвістика.

• двокомпонентні терміни - найчастіше це словосполучення іменник + іменник, наприклад: ректифікація кордону, стратегія спіпкування, дискурс культури, універсалії культури, або прикметник + іменник, наприклад: унітарна держава, цивільна відповідальність;

• трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити прийменники:

а) прикметник + прикметник + іменник, наприклад: щілинні приголосні звуки, вільна економічна зона, центральна виборча комісія;

б) прикметник + іменник + іменник, наприклад: структурний тип речення, адитивний синтез кольору, маскультурний код мови, пасивний словник мовця;

в) іменник + прикметник + іменник, наприклад: форма релігійного світогляду, речення з однорідними членами, ревізія міжнародного договору, теорія лінгвістичної відносності;

г) іменник + іменник + іменник, наприклад: категорія числа іменника, позолота обрізів видання;

• багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів, наприклад: автоматичний стапельний приймальний пристрій, визначення авторських і суміжних прав. [7:519]



Висновок

У сьогоднішніх умовах українська національна термінологія та термінографія як одна із державотворчих ланок продовжує цю властивість української нації, і, ніби випущена з клітки пташка, почала напружено набирати злету, наполегливо розвиватися.

Цьому посприяло перш за все те, що віками гноблена і переслідувана українська мова визнана Конституцією України державною. Сам факт, що протягом десятиліття Незалежності України вийшло 466 словників лише термінологічного типу з різноманітних галузей знань, виробництва, культури говорить сам за себе.

А хіба не вражаючим є те, що на третьому році Незалежності, тобто 1993, вийшло 78 термінологічних словників різних типів, 1994 - 57, 1995 - 53, 1996 - 50, 1997 - 60, а в 2000 - 59? (Для порівняння: в УРСР за 42 роки - 1948-1990 - вийшло 107 подібних праць).

Поява таких праць - це вияв патріотичного ентузіазму самих авторів, свідчення великої працездатності цих людей, бажання усталити українські термінологічні системи, забезпечити українській мові якнайширші сфери розвитку в Україні та у світовому просторі в галузях міжнародних відносин, політики, торгівлі, економіки, освіти та культури.

Незважаючи на труднощі й суперечності розвитку упродовж другої половини ХХ століття, термінологічна лексикографія прагне до очищення української мови від невластивих їй елементів і відновлення її питомих рис, виступає потужним чинником формування та утвердження української фахової мови.



Список використаних джерел

1. Васенко Л.А., Дубічинський В.В., Кримець О.М. Фахова українська мова:. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 272с.

2. Головин Б.Н., Кобрин Р.Ю. Лингвистические основы учения о терминах: Учеб. пособие для филол. спец. вузов. - М.: Высш. шк., 1987. - 104 с.

3. Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення. - Х.: Торсінг, 2001. - 384с.

4. Іван Огієнко (Митрополит Іларіон) Історія української літературної мови / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. -- К.: Наша культура і наука, 2001. -- 440с.

5. Корж А.В. Українська мова професійного спрямування: навчальний посібник. - К.: Правова єдність, 2009. - 296с.

6. Кубайчук Віктор. Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови. - К.: К.І.С., 2004. - 176 с.

7. Шевчук С.В., Клименко І.В. Українська мова за професійним спрямуванням: Підручник . - К.: Алерта, 2010. - 696с.

8. Ольга Кочерга. Деякі міркування про шляхи і манівці розвитку української наукової термінології // Журнал “Сучасність”, 1994, № 399 - 400.

Размещено на Allbest.ru