Фразеологізми з компонентами зоонімами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фразеологізми з компонентами зоонімами

зоофразеологізм семантика позамовний

Вступ

У фразеології в лаконічній формі віддзеркалюється багатовіковий досвід народу,його культура, вірування, традиції. Українські фразеологізми, крім того, зберігають для наступних поколінь ще й пам'ять про красу природи рідної землі.

Актуальність нашої роботи визначається тим, що дослідженню зоофразеологізмів у сучасній лінгвістиці на сьогодні не приділено належної уваги. У якому б на широкому матеріалі літературних стійких мовних одиниць поряд з особливостями формування, динаміки й мотивування ЗФ розглядався характер віддзеркалення в них позамовної дійсності.

Об'єктом дослідження є фразеологізми з компонентами-зоонімами української літературної мови .

Предметом дослідження стали семантика і структура цих фразем.

Мета дослідження - визначити семантику й структуру українських зоофразеологізмів, у яких відбивається позамовна дійсність.

Поставлена мета зумовлює вирішення основних завдань:

- установити основні фразеосемантичні групи зоофразеологізмів;

- показати структурно-семантичну суть зоофразеологізмів;

- виявити структурно-семантичні зоофразеологічні моделі;

- дослідити символіку зоофразеологізмів.

Методи дослідження: описовий та структурний.

Використано такі джерела фактичного матеріалу:

1 Білоноженко В. М., Винник В. О. Фразеологічний словник української мови. - К: Наукова думка, 1999. - Книга 1, 2.- 980 с.

2 Білоноженко В. М., Гнатюк С. І. Словник фразеологізмів української мови. - К: Наукова думка, 2003. - 1097 с.

3 Удовиченко Г. М. Фразеологічний словник української мови у 2-х т.- К: Вища школа, 1984. - 687 с.

Матеріалом дослідження стали вибірки з фразеологічних словників, збірників прислів'їв. У результаті суцільної вибірки було дібрано всього 160 одиниць.

Структура та обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, 2 розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 26 позицій та списку фактичного матеріалу, який налічує 3 позиції. Загальний обсяг курсової роботи становить 29 сторінок.

1. Теоретичні засади дослідження фразеологізмів

1.1 Фразеологія як наука. Поняття фразеологізму

Термін фразеологія (від грецького phrasis - вираз, спосіб вираження, зворот і logos - слово, вчення) в сучасній українській мові, вживається принаймні в чотирьох значеннях: 1) розділ мовознавства, що вивчає фразеологічну систему мови; 2) сукупність фразеологізмів у мові; 3) своєрідні засоби вираження думки, притаманні певній соціальній групі, якомусь авторові, діалекту тощо; 4) сукупність пишномовних, нещирих висловів, позбавлених внутрішнього змісту [ 23, c 7 ].

Фразеологія - це порівняно нова лінгвістична дисципліна. Ще недавно, у середині 50 - тих років минулого століття, професор Б.Ларін писав, що фразеологія перебуває в стані «прихованого розвитку». Останніми десятиріччями теорія фразеології досягла значних успіхів : розроблено ряд критеріїв визначення фразеологічних одиниць, створено кілька класифікаційних схем їх розподілу, активно ведуться дослідження структурно - семантичних властивостей фразеологізмів та їх функціонування в мові художніх творів, розробляються теоретичні основи фразеології. Активно ведуться мовознавцями також дослідження фразеології сучасної української літературної мови.

Проте, незважаючи на помітні досягнення у науковому обґрунтуванні фразеології як окремої лінгвістичної дисципліни, до цього часу серед мовознавців немає спільної думки щодо основних її проблем, по-різному трактуються головні для фразеології питання про природу фразеологічних одиниць і принципи їх класифікації, про предмет і обсяг фразеології, семантичні зв'язки фразеологізмів [ 1, с. 3 ].

Відомі спроби встановити етапи вивчення східнослов'янської фразеології. Є.Малиновський називає три періоди: 1) 20-і - 40 рр. XX ст. (спроба визначити місце фразеології в колі мовознавчих дисциплін); 2) 50-60 рр. (розвиток ідей В.Виноградова, розробка основних концепцій, оформлення двох підходів до визначення обсягу фразеології - широкого й вузького); 3) 70 - 80-і рр. (залучення лінгвістичних, історичних, фольклорних, етнографічних даних, широких генетичних і типологічних паралелей). Останній ще відомий як період структурно-семантичного вивчення фразеології [23, с. 11].

Предметом фразеології як окремого розділу мовознавства виступає дослідження природи фразеологізмів, властивих їм структурних і семантичних ознак, а також джерел формування і закономірностей функціонування у мовленні [8, с. 226].

Об'єктом вивчення фразеології є фразеологічні одиниці, чи фразеологізми [24, с. 252].

У лінгвістиці відомі понад двадцять визначень фразеологічної одиниці, але жодне з них не знайшло загального визнання. Мовознавці справедливо вважають, що визначення фразеологічної одиниці таке ж складне, як і визначення слова [7, с. 129 ].

Фразеологічна одиниця - на думку Ющука: «Стійке сполучення двох і більше слів, яке в процесі мовлення відтворюється як готова словесна формула і звичайно являє собою семантичну цілісність [25, с. 229 ].

А. Грищенко фразеологізмом називає семантично пов'язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (словосполучень чи речень) не створюється в процесі мовлення відповідно до загальних граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання слів, а відтворюється у вигляді фіксованої конструкції з властивим їй лексичним складом і значенням [8, с. 226].

Ми ж будемо дотримуватися визначення, поданого в монографії «Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія», за загальною редакцією академіка І. К. Білодіда: «Фразеологічною одиницею зазвичай називають лексико-граматичну єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, яка, маючи цілісне значення, відтворюється в мові за традицією, автоматично» [21, c. 236].

У мовознавчій науці також немає одностайної думки щодо того, чи вважати прислів'я, приказки і крилаті вислови типу замкненої фрази об'єктом фразеології, чи виводити їх за межі цієї лінгвістичної дисципліни, залишаючи розгляд їх фольклористиці й стилістиці [18, с. 67].

Увівши поняття про фразеологію у вузькому і широкому розумінні слова, С.І. Ожегов заперечує доцільність розгляду цих різновидів усталених сполук серед власне фразеологічних одиниць.

«Прислів'я і приказки і подібні їм словесні сполучення, які об'єднують звичайно як витвори народної творчості з притаманними їм жанровими і художніми особливостями, також займають особливе місце в загальній масі стійких сполучень, - пише С.І. Ожегов. - Їх синтаксичні структури, при всій їх багатоманітності, є помітною і невіддільною особливістю жанру…». Проте, на думку вченого, «прислів'я і приказки виходять за межі власне фразеології мови, і, як і «крилаті слова». Вони мають ту чи іншу закінчену синтаксичну структуру речення, елементи якого складаються із вільних, закономірних для мови словосполучень і , отже, синтаксично подільні. Вони містять закінчену думку, як і будь-яке синтаксично подільне речення. Їх смислова особливість полягає лише в тому, що, належачи, до певної сфери художніх витворів, вони відтворюються в мовленні як готові стійкі одиниці із специфічною стилістичною функцією» [15, с. 38].

Аналогічні погляди поділяє більшість українських мовознавців.

1.2 Ознаки фразеологізмів

Для фразеологізмів характерними є такі ознаки:

Ціліснсть значення - «семантична монолітність» (С.Абакумов), "цілісність номінації» (О.Ахманова ) - формується внаслідок переосмислення вільного словосполучення - прототип мотивального фрагменту дійсності.

Цілісність семантики фразеологізмів виявляється у відносній (приблизній) ідентифікації їх словом (як маків цвіт - гарний [2, с. 756]; і вуст не розтулити - мовчати [2, с. 140] ), у здатності їх виступати окремим членом речення, у відтворюваності в мовленні і в стабільності (з допуском варіантності) компонентного складу й структури.

Фразеологічна відтворюваність зворотів у мовленні пояснюється тим, що вони вже існують у мові ( свідомості, пам'яті) як готові блоки, з яких ми й конструюємо (разом зі словами) речення та які використовуємо для образної вторинної номінації реалій, власне, найчастіше ситуацій. Влучно знайдений образ-аналогія (пошитися в собачу шкуру - «стати злим, недоброзичливим» [2, с. 553], як громом прибитий - «приголомшений, остовпілий» [2, с. 557] ) починає позначати новий зміст і в складі якогось сполучення слів, вербального словоряду набуває відтворюваності. Фразеологічні звороти не створюються, а саме відтворюються як готові цілісні одиниці з певним значенням, компонентним складом і структурою. Через те, що нарізнооформленість залежить від етимологічного елемента змісту кожного компонента, фразеологізми не перетворюються в складні слова.

Відносна постійність компонентного складу та структури виявляється як діалектична єдність константного (інваріантного) й змінного (варіантного). Фразеологізми відтворюються в мовленні в обмеженому - грошовий (золотий) мішок «багатство» [2, с.398 ] , з іншої (з другої, не з тієї) опери «те, що не стосується теми розмови» [2, с. 467] (однак неможливо брильянтовий мішок, з п'ятої опери чи з іншої увертюри), - а саме й тому постійному складі слів -компонентів. Можна сказати кров з молоком «рожевовидий, здоровий» [2, с. 315], але не можна - молоко з кров'ю. Природно звучать граматичні форми всипати березової каші, всипле березової каші, всипав березової каші [1, с. 221], однак неприродно сипле березової каші чи трансформовано всипати кленової каші.

Теоретично згадану ознаку ФО можна інтерпретувати як діапазон варіювання в межах її норми. У літературній мові фразеологізми представлені різними варіантами, зокрема, лексичними: горішок твердий (міцний) [2, с. 161], словотворчими: ласий шматок (шматочок) [2, с. 778], граматичними: горить діло в руках (під руками)[2, с. 161], факультативними (за ступенем повноти): рости як гриби [після дощу], [2, с.169]. Нерідко спостерігається декілька типів варіювання одночасно: хоч би бровою моргнув [2, c. 75] , цідити кров ( ріки крові) [3, с. 243] .

Експресивність як риса ФО постає з їхнього призначення - передавати через почуття наше ставлення до фактів навколишньої дійсності, підсилювати логічний та емоційний зміст висловленого, виступати засобом суб'єктивного увиразнення мови. Фразеологізми виступають не позначенням нових реалій, а для оцінної характеристики вже названого. Експресивність базується насамперед на образності (вага каменя - з каменем на душі, важкий камінь давить душу кому, камінь на шию кому, тяжкий камінь ліг на груди кому, кого, чиї, зникнути як камінь у воду, небезпека каміння для суден - підводне каміння; перепона - камінь спотикання; основа - наріжний камінь.

Утілені в них яскрава метафора (зайти в глухий кут, звити гніздечко), метонімія (у сповиточку, до білого волосся ), промовисті гіпербола (ледь не покотитися зо сміху або літота (навіть мухи не зачепить мізинцем, старій жабі по коліна), іронічне зіставлення-паралелізм (добре як голодному в терну, захопити шилом патоки), безеквівалентна сполука з відчутним культурологічним компонентом (мати порожню макітру на плечах, як Сірко на прив'язі) й породжують експресивність. Цьому сприяє й антитезна структура ФО (ложка дьогтю в бочці меду, як мерзле горить), каламбур (друга молодість, сім мішків гречаної вовни та чотири копи гречки), тавтологія (плавом пливти, за дідів-прадідів), прозорий чи імпліцитний евфемізм (скакати в гречку, піти за межу «померти»).

2. Українська зоофразеологія

2.1 Поняття зоофразеологізму

Фразеологічний фонд кожної мови - це її національне багатство. Своєю експресивністю, образністю та емоційністю мова великою мірою зобов'язана фразеології. Фразеологія, яка вміщує в собі назви фауни, становить у фразеологічному складі будь-якої мови чималий шар. Це пояснюється тим, що слова, які позначають фауну, належать до найдавніших шарів лексики. Відомо, що чим більший вік слова в мові, тим ширша його семантична структура.

Отож, у таких слів розвиваються фразеотворчі можливості. Найбільш загальною класифікацією фразеологізмів за походженням є поділ їх на дві групи: природні й умовні [13, с. 163]. До першої групи належать фразеологізми, які виникли самостійно в різних мовах і відображають явища природи, рослинний і тваринний світ, фізичні і психічні стани людини тощо, до другої - сполуки, які відображають факти матеріальної і духовної культури того чи іншого народу. Одну з підгруп першої групи становлять фразеологізми, до складу яких входять назви фауни. Одиниці цієї фразеотематичної групи дослідники називають по-різному: "фразеологічні одиниці з анімалістичним компонентом" (В. Бойко) [3, с. 5], "фразеологічні одиниці із зоосемічним компонентом", "зоосемічна фразеологія" (А. Семо - тюк) [19, с. 7], "фразеологія живої природи", "зоосемічні фразеологічні одиниці" (Н. Петрова) [16, с. 6], "зоофразеологія" і "зоофразеологічні одиниці" (Д. Ужченко) [22] .

Найоптимальнішим варіантом з усіх вищезгаданих є терміни "зоофразеологія" і "зоофразеологізми", запропоновані Д. Ужченком. Під зоофразеологізмами розуміють порівняно чітко окреслену - семантично й тематично - групу стійких мовних утворень, у складі яких є фауноніми (зооніми) або їх образно-генетичні елементи [22, с. 1].

Пильна увага приділялася зоофразеології у дослідженнях О. Потебні [17]; М. Ф. Алефіренка [2]; Д. В. Ужченка [22].

Вона щедро представлена й певним чином інтерпретована у фольклористичних збірниках та словниках Д.І.Яворницького [26], I. Виргана, М. Пилинської [6].

Процес формування й еволюції українських ЗФ можна простежити за лексико- і фразеологічними працями та фольклорними збірниками: Б. Грін - ченка [9]; М. Номиса [14].

2.2 Семантичні групи зоофразеологізмів

Належність фразеологічних прототипів до світу номінації фауни може бути: відкритою максимально експлікованою;дещо завуальованою напівекспліцитною й зовсім закритою, імплікованою для мовця.

2.2.1 Фразеологізми з компонентами - зоонімами

До них належать зоофразеологізми (ЗФ) мокра курка [2, с. 320], [не] бачити смаленого вовка [2, с. 25] , мов оселедців у бочці [2, с. 469], заблукана вівця [1, с. 113] , витися лисом[1, с. 107]. Навколо окремих компонентів-зоонімів (кіт, риба) можуть формуватися досить розгалужені зоофразеологічні гнізда, як-от: [і (ще й)] кіт не вапявся[1, с. 378], (жити) як кіт з собакою [1,с. 378] , (позирати) як кіт на сало [1, с. 378] , як кіт наплакав [1, с. 378] , (любити) як кіт собаку [1, с. 378] , [чорний] кіт пробіг між ким [1, с. 378]; велика риба «поважна особа» [1, с. 735] , (битися) як риба в саку[1, с. 27], (битися) як риба об лід [1, с. 727] , (жити) як риба з водою [1, с. 736], (мовчати) як риба [1, с. 736], знов за рибу гроші [1, с. 200] , носом рибу вудити [1, с. 160], ловити рибу в каламутній воді [1, с. 446]. Розгалуженість зоосемічних фразеологічних рядів з визначеним стрижневим зоонімом як втіленням найрізноманітнішої інформації ідентифікується з певною етнокультурою, а також свідчить про концептуалізацію всього ряду. На периферії цієї групи перебувають ЗФ типу де Макар телят не пас [1, с. 446] , тобто вислови, у складі яких виразно виокремлюються концепти й інших (незоонімічних) сфер.

2.2.2 Фразеологізми з компонентами - соматизмами

Вони не мають безпосередніх індикаторів-фаунонімів, проте в них є безсумнівні покажчики зоофразеологічності, зокрема соматизми тварин або назви характерних для тварин дій. особливостей поведінки. Наприклад: брати за зябра (за жабри) [3, с. 196] «притискати кого-небудь», оскільки зябра (жабри) є тільки в риб та в деяких інших водяних тварин; вкрутити роги (хвоста) [1, с. 136] кому. Такі й ФО відкинути копита [1, с.121] «здохнути» чи померти», кований на всі чотири копита [1, с. 389] ; як лизень злизав [1, с.423] кого «хто-н. безслідно пропав, щез» (за Б. Грінченком, лизень «бичачий язик»); (спати) без задніх ніг [1, с. 846] після роботи тварина (наприклад, кінь) спить, зовсім розслабивши ноги. Якщо її швидко підняти, вона може навіть упасти на ноги, витягти ноги [1, с. 110] «померти», з місця в кар 'єр [1, с.497] й под.

2.2.3 Фразеологізми з компонентами - предметами, пов'язаними з тваринним світом

Вони не мають індикаторів зоофразеологічності й вимагають історико-етимологічного чи культурологічного розшифрування, наприклад: казитися з жиру (первісно про собак)[3, с.259], спіймати облизня [1, с. 849] «не отримати нічого», лізти на рожен [1, с. 437] «наражатися на небезпеку» (рожен - гострий кілок, рогатина, уживався при полюванні на ведмедів: звір сам наражався на виставлений мисливцем рожен), нестися (бігти) щодуху (що є духу), з усього духу [1, с. 548] «дуже швидко» - дух тут «дихання», первісно про галоп коня], стара карга [1, с. 858] «стара жінка» (карга, тюрк. - «ворона»), перебігти дорогу [3, с. 113] кому «завадити кому-н. у якійсь справі» (за забобонним уявленням, людину жде нещастя, якщо їй перебіжить дорогу чорна кішка чи заєць), до зарізу [3. с. 47]»дуже (потрібний)» (вираз пов'язаний зі словом заріз «місце на шиї у тварини, де розрізають при убої» , і з жестом «зарізу» себе по глотці, який означав насамперед «дуже ситий») та ін.

Історико-етимологічний аналіз дозволяє відмежувати власне зоофразеологізми від квазізоофразеологізмів - стійких виразів, у яких унаслідок демотивації відбулася переорієнтація внутрішньої форми в бік ЗФ. хоч генетично вони ніяк не співвідносяться з фаунонімною сферою.. Насправді ж генетично вираз пов'язується не з фаунонімом собака, а з назвою рослини - собака, собачка, собачки - тут «насіння череди» з гострими зачіпками, у білоруського дослідника І. Лепешева сабака - «лопух, галоук, лопуха, дзед» [ 13, с. 142 ].

Із досліджених нами ЗФ за "Фразеологічним словником української мови" за редакцією В. Білоноженка [1],[2] «Фразеологічного словника української мови" Г. Удовиченка[3] більшість становлять фразеологізми з компонентами-зоонімами. До їх складу входять 89 зоонімів: бабак, баран, бджола, бик, білка, блоха, бобер, бугай, ведмідь, верблюд, вівця/овечка, віл, вовк, ворона, воша, вуж,в'юн, гадюка, галка, голуб, горлиця, горобець, гуска, ґава, ґедзь, джміль, дрозд, жаба, жук, заєць, звір, зозуля, індик, їжак, карась, качка, квочка, кінь, кіт/кішка, кобила, коза/козел, комар, комаха, корова, крокодил, крячка, курка/курча, ластівка/ластів'я, лебідь, лин, лис, лунь, миша, мураха, муха, окунь, оса, осел, оселедець, пава, павук, пацюк, перепел, пес, півень, порося, птах/ птиця, п'явка, рак, риба, сарана, свиня, синиця, сич, слимак, слон, собака, сова, соловей, сорока, тараня, теля, тетеря, цап, цуцик, черв'як, черепаха, шашіль, щука.

За частотністю використання у досліджених ФО можна відзначити такі зооніми, як собака (52 вислови), муха (33), курка (22), птах (22), вовк (21), а також кіт (18), риба (18), рак (17), миша (15), кінь (14), коза (14), свиня (13), півень (12), віл (11), заєць (11) тощо.

Напр.: вішати всіх собак [1, с. 134] , ловити мух [1, с. 445] , курям на сміх [1, с. 835], перелітний птах [1, с. 715 - 716] , як загнаний вовк [1, с. 326] , як кіт на мишу [1, с. 27] , битися як риба в саку [1, с. 27],бодай рак урачив [1, с. 730] , миша не пролізе [1, с. 489] , хід конем [2, с. 745], і кози ситі, і сіно ціле [2, с. 303], як свині наритники [1, с. 781] , як півень на тік [1, с. 629] , вола б з 'їв [1, с. 336] .

Таке часте вживання цих зоонімів, на нашу думку, можна пояснити нерозривним зв'язком мови з етнокультурою українців, віддзеркаленням у мовних одиницях навколишнього світу та ставленням до нього українського народу. Фразеологічні одиниці, як і українські легенди та перекази, ґрунтуються на давніх релігійно-міфічних поглядах народу на природу. Про характерні особливості, зовнішній вигляд деяких свійських і диких тварин, свійських і диких птахів, риб, земноводних, плазунів, комах свідчать українські легенди. Недарма у багатьох легендах ідеться про тих представників фауни, які згадуються також у ЗФ [4, с. 322].

У центрі знаходяться ЗФ, які не мають безпосередніх індикаторів-зоонімів, проте в них є безсумнівні покажчики зоофразеологічності, зокрема соматизми тварин. Таких ЗФ було виявлено 95. До їх складу входять 17 найменувань соматизмів тварин: вовна, вухо, грива, зябра, зуби, ікла, копито, крило, лапа, луска, пазур, перо, пух, рило, ріг, хвіст, шия, шкура.. Найбільшою фразеопродуктивністю серед зафіксованих соматизмів відзначаються лексеми хвіст (21 вислів), крило (16), ріг (11). Напр.: виляти хвостом [2, с. 76] , прищемити хвіст [2, с. 570] , приборкати крила [1, с. 689], обпалювати собі крила [1, с. 573], роги високо ростуть [1, с. 742] , як з рога достатку [2, с. 602] .

Зоофразеологізми третьої групи не мають індикаторів зоофразеологічності й вимагають історико-етимологічного або культурологічного пояснення. Вони мають у своєму складі компоненти-предмети, пов'язані з тваринним світом. Деякі з цих фразеологізмів умовно відносимо до цієї групи, оскільки в них наявні слова, що не є предметами: алюр, галоп, диби. Зоофразеологізмів із компонентами-предметами, що мають відношення до тваринного світу, зафіксовано 55. Серед них зустрічаються такі лексеми, пов'язані з фауною: алюр, батіг, віжки, віз, вудила, вудка, вуздечка, галоп, гачок, гніздо, голоблі, диби, жир, кишки, кров, мотузка, налигач, поводок, рожен, сідло, тенета, ярмо. Напр.: насиджене гніздо[1, с. 175] , вибивати з сідла [1, с. 79] , лізти в ярмо[1, с. 440] , попускати віжки [1, с. 676], у три батоги [1, с. 18] . До цієї ж групи належать і квазізоофразеологізми - вислови, генетично не пов'зані з фаунонімною сферою, які проте асоціюються мовцями зі світом тварин. Таких фразеологічних одиниць дуже мало: зелений змій [1, с. 339] , зайчики в голові стрибають [1, с 306] , хоч коники ліпи [1, с. 491] .

Виступаючи яскравим виражальним засобом мовного мистецтва, фразеологізми в той же час акумулюють знання про суспільство й природу, дають змогу побачити за ними початки української національної культури, засвідчують тісний зв'язок з матеріальним і духовним життям народу.

2.3 Структура зоофразеологізмів

ЗФ до останнього часу об'єктом спеціального дослідження не були. А відтак перед нами постала необхідність всебічного внутрішньомовного аналізу фразеотематичної групи, одним із компонентів якого є структурно граматична характеристика анімалістичних зворотів. ФО з анімалістичним компонентом. граматично домінуючі елементи яких виражені фіктивними іменниками, відносяться до власне субстантивних і співвідносяться з іменниками в усіх трьох аспектах: і семантично, і в планах морфологічного вираження і синтаксичного функціонування: залізний кінь [2, c. 297] - трактор, дійна корова [2, c. 308] - джерело прибутку, червоний (вогняний) півень [2, c. 504] - пожежа. [10, c. 144].

2.3.1 Субстантивні зоофразеологізми

Субстантивні ЗФ - це ті ФО, у яких форма відповідає категоріальному значенню іменника. За структурною організацією субстантивні ЗФ співвідносні із словосполученням: страусова поведінка [1, c. 859], знатна птиця [1, c. 717]. Нечисельною серед ЗФ є група зворотів, структурно співвідносних з односкладними реченнями: казка про білого бичка [2, c. 285] - брехня, сон рябої кобили [2, c. 286] - нісенітниця. Субстантивні ЗФ виконують функцію як головних, так і другорядних членів речення: « Абдулаєв був старий вовк

[2, c. 119], він знав - «язика» взяти нелегко»; « Нам головне - до моря добратися. А там на корабель юнгами влаштуємось, куди хоч, попливемо, справжніми морськими вовками [2, c. 119] станемо». [10, c. 144]

2.3.2 Ад'єктивні зоофразеологізми

Ад'єктивні ЗФ - це ФО, у яких форма відповідає категоріальному значенню прикметника. Ця група досить численна і різноманітна. Об'єднуються такі фразеологізми в один розряд за загальним значенням якісної характеристики предмета, особи чи стану особи: лисом підшитий [2, c. 335] - хитрий, півень убрід переходить [2, c. 504] , жабі (курці) по коліна [2, c. 305] - мілкий, приший кобилі хвіст [2, c. 569] - зайвий, непотрібний. За структурною організацією ад'єктивні ФО цього типу діляться на три групи: 1)фразеологізми, структурно співвідносні із словосполученням: собаку з'їв [2, c. 265] , на комариному салі [2, c. 628]; 2) фразеологізми, структурно організовані за різними моделями речення: вовк кишки догризає [2, c. 119], і муха крилом вб'є [2, c. 412]; 3) ФО із структурою порівняльного звороту (компаративні): як в'юн [2, c. 144], як муха в спасівку [2, c. 412], як у зайця хвіст, як свиня в дощ [2, c. 631]. [10, c. 145]

2.3.3 Інтер'єктивні зоофразеологізми

В українській мові існує особливий розряд фразеологізмів, які не виконують ніяких функцій і служать для безпосереднього вираження різних емоцій і волевиявлень. Такі фразеологізми називаються вигуковими (інтер'єктивними). Їх небагато і виражають вони приємні і неприємні почуття, волевиявлення: яка пава [1,

c. 602], знову за рибу гроші [1, c. 200]. Залежно від типу граматичної конфігурації ЗФ співвідносні з вигуком можуть мати структуру одно - і двоскладних речень: їдять мухи [2, c.413], бодай рак урачив [2, c. 592]. Такі ЗФ співвідносні з різними частинами мови і виконують їх функції.[10, c. 146]

2.4 Символіка зоофразеологізмів

Характерною для семантичної структури ЗФ виявляється символьна насиченість компонентів-фаунонімів. Вона відбита вже з найдавніших часів у міфології, фольклорі. Символічне значення назв тварин, зображення їх як створінь священних, істот мудрих і пророчих поєднувалося тут з виправданням марновірства, вірувань і забобонів щодо деяких тварин У слов'янських мовах, зокрема в українській, чеській, російській, польській, назва слон уособлює неповороткість, незграбність, у той час як у мовах індусів слон символізує граціозність рухів Наприклад, у китайській мові фазан - символ «жінки легкої поведінки», а дикий кінь - «упертої і неслухняної людини». Згадана символіка концептів зовсім відсутня в українській етнокультурі. У свою чергу таких українських символів, як ворона (про неуважну людину), видра (про худу жінку) та їжак (про колючу, жовчну людину), не знають китайці. За різними якостями характеризують людину в українській і китайській етнокультурі зооморфізми корова, козел, баран, які в нас пейоративно забарвлені, чого немає в китайській. Корова там символ доброти, працелюбності, баран - символ м'якої, слухняної, доброї людини, а також щастя й багатства.

Фразеологізми можуть набувати символічного значення або утворюватись на основі зоонімів-символів. Символічна семантика їх грунтується на символічному змісті, зумовленому певною ситуацією; символічною є сама ситуація. Мотивуюча ситуація в даного народу сама до значної міри містить знакову інформацію. ФО є лише її «формальною репрезентацією». Такі - колупати піч (під час сватання) [2, c. 306], зустрічати хлібом-сіллю [2, c. 764], падати на коліна [2, c.480], кинути рукавичку [2, c.292], серед них і зоофразеологізми не каркай [як ворона] [2, c. 288] уживається в розмові як застереження від чогось небажаного», фразеологізовані прикмети-антиподи заєць дорогу перебіг (на нещастя) [2, c. 295]; вовк або ведмідь дорогу перебіг (на щастя) [2, c. 106]. В Україні були переконані, що вовкулаки, обернувшись у собак і чорних кішок, ссуть молоко в корів, кобил і овець. Цілком зрозуміло, що з людиною повинно трапитися нещастя, якщо їй перебіжать дорогу ці тварини. Забобонні прикмети постали, зокрема, тому, що названі тварини (чорний кіт, чорна кішка, заєць) зооморфні іпостасі чорта (взагалі нечистої сили).

Окремі з фаунонімів стають національно-стійким уособленням певного якісно-кількісного значення, наприклад, комар або горобець. Вони виступають символами-еталонами чогось незначного, малого (малої кількості), слабкого, низького, що й відбивається в багатьох ЗФ, які постали на їх основі: як комар наплакав [2, c. 437], з комареву ніжечку [2, c. 437] «трохи, дуже мало», з комарів носок [2, c. 437], на комариному салі [2, c. 437], горобцеві по коліна [1, c. 491] «мілко». Слова-символи (вовк - вівця, вовк - коза, вовк - ягня) й побудовані на їх основі ЗФ можуть утворювати зоосемічні синонімічні ряди, а також вступати в антонімічні відношення, де перший еталон уособлює ідею хижака, а другі - ідею беззахисності, слабкості (жалує як вовк вівцю [2, с. 180], боїться як вовк кози [2, с. 140], вчепився як вовк до ягнят [2, с. 157] ). Слова-символи, отже, як компоненти ЗФ виявляють системні відношення. Окремі із зоосимволів є усталеними, одвічними етнокультурними координатами усномовної стихії, художньої літератури, фольклору українського народу, а глибина їх культурно-національного (діахронічного, поліжанрового) контексту є могутнім фразеотворчим підґрунтям.

Так, досить помітним у національній фразеології є фразеологічне гніздо зі стрижневим словом собака: 1. «Домашня тварина родини собачих, яку використовують для охорони, на полюванні»; 2. «Про злу, жорстоку й недоброзичливу людину»; 3.»Той, хто досяг досконалості в чому-н.»; 4. «Хижий ссавець родини собачих» [5, с. 1325] .Усі чотири зафіксованих СУМом значення виявляються майже не продуктивними в процесі фразеотворення. Із декількох десятків ЗФ зі словом собака (собачий) тільки лічені прямо (чи дотично) співвідносяться з названими значеннями: 1) [/] собакою не здоженеш, [і] собаками не піймати (напр. , на полюванні) [2, с. 514 - 515] ; 2) злий як собака [2, с. 673], скажена собака [2, c. 673]; 3) з 'їсти собаку [2, c. 265] в чому, на чому; 4) ЗФ практично відсутні. Особливу ж фразеоактивність виявляють латентні, прихованні, імпліцитні семи: а) «побутова одиниця виміру»: [і] собака не перескочить [2, c. 673] «великий (за розмірами)», [і] собаки не їдять [2, c. 674] «дуже, надзвичайно багато»; як собаки обгризли [2, c. 674] «дуже короткий»; б) його «фізичні можливості»: (пускатися) як собака з ожереду [2, c. 674] «швидко», собачий нюх [2, c. 443] у кого «хто-н. швидко щось підмічає»; в) його «уподобання»: (триматися) як собака за обгризену кістку [2, c. 674] «дуже міцно», г) його «умови життя»: (гуляти) як собака на прив 'язі [2, c. 674] , ірон. «зовсім не (гуляти)»; ґ) «набутий досвід»: битий собака [2, c. 671] ; д) його здатність «переносити холод»: [і] собаку не вдержиш [2, c. 55].

У семантико-стилістичному розподілі ЗФ мікрогрупи виразно відбита й амбівалентна символіка лексеми собака. З одного боку, це вірний, надійний, непідкупний друг; з другого боку, собака - символ нерозумного брехуна, злодійкуватого ненаситника, провісника нещастя, пор. 1) (вірний) як собака [2, c. 111], (іти) як собака на посвист [2, c. 673], дивитися собачими очима [2, c. 673]; 2) (брехати)як собака [2, с. 175] , (брехати)як попова собака [2, с. 175], собачі очі [2, с. 473] в кого. Його зв'язок у народній демонології з мотивами загробного життя, лунарного культу відбивається і у фразеології: (вити) як собака на місяць [1, c. 107], і в численних легендах, віруваннях - собачого гавкоту, наприклад, боїться нечиста сила. В українській етнокультурі побутує стійке уявлення про собаку як нечисту тварину - (любити) як собака печену цибулю [1, c. 107] - «оскільки в багатьох міфо -логічних традиціях цибуля й часник розглядаються як обереги від нечистої сили». З умовами життя собаки пов'язаний набір інших імпліцитних сем: він уособлює якийсь «звичний вимір» нейтрального чи зниженого плану, щось повсякденне; собака - еталон «точки відліку», усталена опора в системі на -ціональних образів (ніякий собака [2, c. 673],і собака не загавкає [2, c. 673] , усякий собака [2, c. 673].

Отже, зоофразеологія являє собою численну, активно функціонуючу фразеотематичну групу, що складає окрему підсистему загального обсягу української фразеології. Виразно підкреслюючи зміщення фразеологічної парадигми в бік антропоморфізму і досить повно репрезентуючи різноманітні сфери матеріального і духовного життя українців, вияви їхньої етнокультури ( вірування, повір'я, обряди ).

Висновки

Отже, теоретичні дослідження з фразеології як розділу мовознавства охоплюють досить широке коло проблем. Серед них можна виділити кілька основних: вивчення фразеологізму як основної одиниці фразеології, його природи, функціонування фразеологізмів у мовленні, необхідно також встановити обсяг фразеології. У залежності від погляду різних вчених обсяг фразеології має відповідно різні виміри. Потребують ґрунтовного дослідження такі проблеми, як система і рівень у сфері фразеології. Окрім того, вимагають уточнення такі питання, як фразеологічна система та системні явища у сфері фразеології, як, наприклад, синонімія, антонімія тощо.

Зоофразеологія і досі потребує вивчення і наукового дослідження, оскільки фразеологізми здебільшого відображають життя людини. І лише незначна частина ФО характеризує тваринний і рослинний світ, а також деякі явища природи.

Зоофразеологізми - це ?численна, активно функціонуюча фразеологічна тематична група, що становить окрему підсистему загального корпусу української фразеології,? досить повно й концептуально представляє різні сфери матеріального й духовного життя народу. Під зоофразеологізмами (ЗФ) ми розуміємо порівняно чітко окреслену ?семантично й тематично групу стійких надслівних мовних утворень, у складі яких є фауноніми (зооніми) або їх образно-генетичні елементи; зоофразеологізми функціонують як відтворювані метафоричні, переважно експресивні одиниці вторинного найменування.

За своєю семантикою ЗФ поділяються на такі основні групи: фразеологізми з компонентами-зоонімами: мокра курка, мов оселедців у бочці, витися лисом; фразеологізми з компонентами-соматизмами, що не мають безпосередніх індикаторів-фаунонімів, але у яких є безсумнівні показчики зоофазеологічності, зокрема соматизми тварин або назви характерних для тварин дій, особливостей поведінки: брати за зябра, вкрутити роги, відкинути копита; фразеологізми з компонентами-предметами, пов'язаними з тваринним світом, що не мають індикаторів зоофазеологічності й вимагають історико - етимологічного чи культурологічного розшифрування, наприклад: казитися з жиру,спіймати облизня, лізти на рожен.

Із досліджених нами ЗФ за "Фразеологічним словником української мови" за редакцією В. Білоноженка, «Фразеологічного словника української мови" Г. Удовиченка більшість становлять фразеологізми з компонентами-зоонімами. До їх складу входять 89 зоонімів: бабак, баран, бджола, бик, білка, блоха, бобер, бугай, ведмідь, верблюд, вівця/овечка, віл, вовк, ворона, воша, вуж,в'юн, гадюка, галка, голуб, горлиця, горобець, гуска, ґава, ґедзь, джміль, дрозд, жаба, жук, заєць, звір, зозуля, індик, їжак, карась, качка, квочка, кінь, кіт/кішка, кобила, коза/козел, комар, комаха, корова, крокодил, крячка, курка/курча, ластівка/ластів'я, лебідь, лин, лис, лунь, миша, мураха, муха, окунь, оса, осел, оселедець, пава, павук, пацюк, перепел, пес, півень, порося, птах/ птиця, п'явка, рак, риба, сарана, свиня, синиця, сич, слимак, слон, собака, сова, соловей, сорока, тараня, теля, тетеря, цап, цуцик, черв'як, черепаха, шашіль, щука.

За частотністю використання у досліджених ФО можна відзначити такі зооніми, як собака (52 вислови), муха (33), курка (22), птах (22), вовк (21), а також кіт (18), риба (18), рак (17), миша (15), кінь (14), коза (14), свиня (13), півень (12), віл (11), заєць (11) тощо.

Також нами було виявлено 95 ЗФ, які не мають безпосередніх індикаторів-зоонімів, проте в них є безсумнівні покажчики зоофразеологічності, зокрема соматизми тварин. До їх складу входять 17 найменувань соматизмів тварин: вовна, вухо, грива, зябра, зуби, ікла, копито, крило, лапа, луска, пазур, перо, пух, рило, ріг, хвіст, шия, шкура.. Найбільшою фразеопродуктивністю серед зафіксованих соматизмів відзначаються лексеми хвіст (21 вислів), крило (16), ріг (11).

Також виявлено ЗФ не мають індикаторів зоофразеологічності й вимагають історико-етимологічного або культурологічного пояснення. Вони мають у своєму складі компоненти-предмети, пов'язані з тваринним світом. Деякі з цих фразеологізмів умовно відносимо до цієї групи, оскільки в них наявні слова, що не є предметами: алюр, галоп, диби. Зоофразеологізмів із компонентами-предметами, що мають відношення до тваринного світу, зафіксовано 55. Серед них зустрічаються такі лексеми, пов'язані з фауною: алюр, батіг, віжки, віз, вудила, вудка, вуздечка, галоп, гачок, гніздо, голоблі, диби, жир, кишки, кров, мотузка, налигач, поводок, рожен, сідло, тенета, ярмо. Напр.: насиджене гніздо, вибивати з сідла , лізти в ярмо.

За структурою ЗФ поділяються на такі групи: субстантивні - це ЗФ, у яких форма відповідає категоріальному значенню іменника, наприклад: страусова поведінка, знатна птиця; ад'єктивні - ЗФ, у яких фома відповідає категоріальному значенню прикметника, наприклад: лисом підшитий, собаку з'їв, курці по коліна; інтер'єктивні - виражають приємні і неприємні почуття,волевиявлення, наприклад: як пава, знову за рибу гроші, бодай рак урачив.

Характерною для семантичної структури ЗФ є символьна насиченість компонентів-фаунонімів. Двадцяте століття позначене численними дослідженнями символіки (К.Г. Юнг, З. Фрейд, Г. Бейлі, К. Леві-Строс, Е. Кассірер, Е. Сепір, О. Лосєв, В. Топоров, Ю. Лотман та ін). Розрізняють символи-фразеологізми, які постали шляхом цілісного переосмислення словосполучення (не каркай як ворона, заєць дорогу перебіг ), ? символічною тут є сама мотивуюча ситуація, і фразеологізми, побудовані на словах-символах. Окремі з фаунонімів стають стійким уособленням певного якісно-кількісного значення, як-от: комар, комариний (як комар наплакав, на комариному салі); горобець, горобиний, гороб'ячий (діал. горобцю по кісточки, із горобиний (гороб'ячий) скік); муха ([і] муха крилом уб'є кого).

Список використаної літератури

1. Авксентьєв Л.Г. Сучасна українська мова. Фразеологія. - Харків: Вища шк., 1983 - 137 с.

2. Алефіренко М. Ф. Теоретичні питання фразеології. - Харків: Вища шк., 1987. - 135 с.

3. Бойко В.М. Структурно-семантичні особливості фразеологічних одиниць з анімалістичним компонентом // Література та культура Полісся. - Ніжин, 2007. - Вип. 36 - С. 5.

4. Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах,релігійних поглядах та віруваннях:Космогонічні українські народні погляди та вірування. - К, 1993. - 515 с.

5. Великий тлумачний словник української мови ( з дод. і доп.)/Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. - К,Ірпінь;ВТФ «Перун», 2005. -1728 с.

6. Вирган І., Пилинська М. Російсько - український словник сталих виразів, - Харків: Прапор, 2000. - 864с.

7. Гаврин С.Г. Заметки по теории фразеологии. // Проблемы устойчивости и вариантности фразеологических единиц. - Тула, 1972. - 180 с. 8 Грищенко А. П. Сучасна українська літературна мова/А. П. Грищенко,Л. І. Мацько і ін. - К: Вища шк., 1997. - 287 с.

9. Грінченко Б. Словник української мови у 4 - томах. - К, 1907 - 1909.

10. Калабуха О. Структурні особливості фразеологізмів з анімалістичним компонентом // Східнословянська філологія здобутки та перспективи. - Кривий Ріг, 2001. - с. 144 - 146.

11. Кузнецова И. Религиозно - мифологический «подтекст» некоторых украинских устойчивых сравнений с компонентом - анимализмом//Третій міжнародний конгрес україністів 26 - 29 серп.1996 р.:Мовознавство. - Харків, 1996. - 250 с.

12. Лепешаў І. Я. Етымалагічны слоўник фразеалагізмаў. - Мінск: Нар. асвета, 1981. - 160 с.

13. Мокиенко В. М. Славянская фразеология. - 2- ге видання., випр. та доповн. - М: Вища школа., 1989.- 287 с .

14. Номис М. Українські приказки, прислів'я і таке інше, К: Либідь,1993. - 768 с.

15. Ожегов С.І. Про структуру фразеології. - Лексикографічний збірник, - №2.- М.,1957. - 180 с.

16. Петрова Н.Д. Фразеотематическое поле зоосемизмов в современном английском языке. Дисс. канд. филол. наук. - К, 1983. - 21с.,

17. Потебня О. З лекцій теорії словесності: Байка, прислів'я, приповідка, Харків: Держвидав України, 1930. - 112 с.

18. Ройзензон Л. І., Абрамець В.І. Сумісна омонімія у сфері фразеології// Питання мовознавства. - К, 1969. - № 2. - 54 - 63 с.

19. Семотюк А.Т. Национально-культурная специфика структурно-синтаксической организации фразеологических единиц с зоосемическим компонентом современных английских и немецких языков. К, 1996. - 20 с.

20. Скрипник Л. Г. Фразеологія української мови. - К: Наукова думка. - 1973. -279 с.

21. Сучасна українська літературна мова: Лексика і фразеологія./ ред. І.К. Білодіда. - К : Наукова думка, 1973. - 336 с. 22 Ужченко Д. В. Семантика українських зоофразеологізмів в етнокультурному висвітленні: Автореф. дис. .канд. філол. наук. - Харків, 2000. - 27 с.

23. Ужченко В. Д., Ужченко Д. В. Фразеологія сучасної української мови. Навчальний посібник. - К: Знання,2007. - 494 с

24. Шкуратяна Н. Г. Сучасна українська літературна мова. Навчальний посібник К: Вища школа, 2007. - 822 с.

25. Ющук І. М. Українська мова: [підручник]/І. П. Ющук. - К: Либідь,

2008. - 639 с.

Размещено на Allbest.ru