Питання кирилично-латиничної транслітерації у контексті систематизації бібліографічних даних

Размещено на http://www.allbest.ru/

Питання кирилично-латиничної транслітерації у контексті систематизації бібліографічних даних

транслітерація норма український мова

Проблема подання української бібліографічної інформації для міжнародного вжитку є нагальною, але через низку позамовних чинників її ще не вирішено. Актуальність обраної теми зумовлена тим, що в Україні досі не прийнято відповідного національного транслітераційного стандарту - а це породжує хаос і неоднозначності під час запису українських реалій у міжнародному спілкуванні. Метою цієї статті є обґрунтування системи кирилично-латиничної транслітерації української мови - української латиниці, - придатної для міжнародного представлення українських текстів без втрати інформації. Оскільки систематизація залежить від інформаційного наповнення даних [20, с. 26], то вимога збереження інформації при транслітераційних перетвореннях є особливо важливою для потреб систематизації та каталогізації.

Окремі слова однієї мови «вживляються» в іншу на основі транскрибування (відтворення звуків) і підкоряються її правилам та словотворенню:

Сімферополь (з еллінської), Orly (з української). Це - запозичені слова. Але інші - і їх більшість - належать до класу іншомовних: вони лишаються приналежними до «своєї» мови і підлягають її законам, а змінюється тільки правописна система, в якій записується дане слово. Це передусім національні власні назви (не екзоніми) та ті загальні назви, які не набули окремого переважного вжитку в іншій мові або підпадають під юрисдикцію даної держави. Для таких слів потрібна транслітерація - спосіб запису, який зберігає національні графічні особливості.

Нагадаємо, що транслітерація - це перезапис літер за допомогою іншого правописного укладу, який регулюється орфографічними нормами даної мови. Тому транслітерована форма повністю рівнозначна вихідній: інформація, яку містить текст, при цьому не спотворюється. На такій особливості транслітерації наголошував і Ю. С. Маслов: «Наукова транслітерація повинна будуватися за принципом взаємнооднозначної відповідності між трансліте-раційними знаками та графемами оригіналу. Це забезпечить стовідсоткову можливіть зворотного переведення транслітерованого запису» [15, с. 284]. Яскравим прикладом транслітераційної відповідності є представлення тексту за допомогою гаєвиці та вуковиці в мовах країн колишньої Югославії.

В усьому світі набула поширення латинська графіка. Саме тому Китай, Японія, Ізраїль, Еллада (Греція), Болгарія та інші країни виробили для міжнародного спілкування паралельні латинізовані абетки [12; 18; 21; 28, с. 1; 30; 23, с. 238]. Так, назви Hiroshima, Kawasaki, Burma, Hong Kong, Taiwan, Java, Jamaica, Delhi, Afghanistan, Jerusalem, Iraq, Thessalia, Hania тощо записані не англійською мовою, а відповідними національними латиницями. У містах Еллади назви вулиць подаються у двох формах: елліницею та латиницею. Якщо спиратися на загальноприйняті засади міжмовних взаємовідносин, то й Україну на міжнародній арені повинна представляти державна мова. Для «експортного» запису українських текстів латинськими буквами у документах, угодах, паспортах, друкованих виданнях та картах, міжнародних телеграмах, електронній пошті та в інших телекомунікаційних мережах і т. д. необхідна українська латиниця (УЛ), яка є важливим доповненням до нашого правопису.

За світовими мовними правилами, оригінальне написання власних назв у середовищі іншої мови не змінюється: San-Jose (місто в США), Cojijo (провінція Канади), Gijon, Guadalajara, Volkswagen, Johannesburg, Katja (шоколадка німецької фірми «Bossner»), Ljubljana, Sarajevo, Katowice, Ajax, Juventus, Mroczek, Hercules Poirot (герой оповідань Агати Крісті) тощо. В італійській абетці букви j немає - а назва відомого футбольного клубу «Ювентус» зберегла автентичний латинський запис. На таку «недоторканність» власних назв звернув увагу ще О. О. Реформатський [19, с. 96]. Це так звана орфографічна мовна інтерференція, або орфографічна трансплантація [21, с. 25].

Прийняті й резолюції ООН: IV/20 (1982 р.) «Про зменшення кількості екзонімів» та V/13 (1987 р.) «Про переважність національних офіційних форм географічних назв». Отже, власні назви, що належать Україні, тобто підпадають під її юрисдикцію, мають записуватися не за чужою латинографічною нормою, а українською латиницею - її державною мовою в міжнародному спілкуванні.

Щодо читання. Власна назва не обов'язково підлягає звичним для даної мови правилам - згадаймо поширену фразу «How do you spell your name?». Навряд чи прізвище Waugh викликає в носіїв англійської мови менше таких запитань, ніж Jakobson (або ж Jakovenko). У самій же англійський мові двознак ch [ч] може прочитуватись: [ш] (attach, Chicago), [х] (Loch-Ness, Gallacher), [к] (Christy). Тому мрії фонетично підлаштуватися під іншу мову (тобто забезпечити «легке» читання) є нездійсненними. Ще О. О. Реформатський застерігав [19, с. 96], що прагнути до адекватного читання власних назв у інших мовах не варто. Як показано в [2, с. 7071], в англійській транскрипції неминуче спотворюється написання та звучання слова, а прізвища штучно «помножуються». Це призводить до штучного ототожнення низки літер із літеросполученнями, зокрема «щ» і «шч», «ц» і «тс», «я» та «іа», «ю» та «іу», «є» та «іе», пом'якшених приголосних із твердими - як це випливає, зокрема, з правил записування українських текстів латинськими літерами, прийнятими Постановою Кабміну України № 55 від 27 січня 2010 року. Але за допомогою таких систем неможливо розрізнити прізвища, імена та назви Шишченко і Шищенко, Сушченко і Сущенко, Гал- ченко і Гальченко, Банкова і Банькова, Паньківська і Панківська, Лялько та Ліалко, Ліана та Ляна, Медіана і Медяна, Міус і Мюс, Возіанов і Возянов, Гундеріан і Гундерян, Годулян і Годуліан, Левицький і Левитський, Брокгауз і Брохауз, Пії та Пій, Лар'їн і Ларін, Мар 'ян і Маріан, Прудіус і Прудюс, Малюс і Маліус, Клаузіус і Клаузюс та багато інших (це так званий «синдром Мартина Борулі»). А прізвище Черняцький «помножується» аж ушістнадцятеро: Черніатскиї, Черніатский, Черніацкиї, Черніацкий, Черніацкиї, Черніацкий, Черняцкиї, Черняцкий, Черніатськиї, Черніатський, Чернятськиї, Чернятський, Черніацькиї, Черніацький, Черняцькиї, Черняцький. Також неможливо правильно відтворювати скорочені слова та абревіатури: кг, лісгосп, ЙЕКО, КІІЦА, УНІАНтощо. Для Києва - штучно придуманий витвір Kyiv, якого немає в жодній мові і через що іноземці вживають екзонім Kiev. А назва Україна записується як Ukraina - за російською латинографічною нормою.

Штучно «помножуються» прізвища і внаслідок транскрибування на декілька різних мов. Так, «занглійщений» Шевчук виглядає як Shevchook, «офранцужений» - як Chevtchouc, «онімечений» - як Schewtschuk. А японці, чехи, німці, французи, араби, елліни та інші освічені народи записують своє прізвище завжди однаково - незалежно від мови, в оточенні якої воно з'являється. Офіційна назва Чехії англійською мовою - Czech Republic. І ніхто не прагне прочитати це як «Кзеч» [5, с. 17]. Не зламали язика англомовці ні на іспанському

Хіхоні (Gijon), ні на словенській Любляні (Ljubljana), ні на боснійському Сараєві (Sarajevo).

Транскрипційне відтворення реалій якої-небудь мови графічними засобами іншої, якщо ці реалії не належать цій іншій мові, виправдане лише в одному випадку - на початковій стадії вивчення іноземної мови. Наприклад, при вивченні російської мови носіями англійської наводяться словоформи, вимова яких за правилами англійської мови наближено відтворює російську: петух - pyetookh, бабочка - babachka, велосипед - vyelaseepyed і т. п. [27].

Транслітерація кириличної абетки української та інших східнослов'янських мов має орієнтуватися на споріднені слов'янські мови: адже тільки в цьому випадку можна уникнути проблем зі штучним спотворенням інформації. Підкреслимо, що саме такий підхід пропонував і О. О. Реформатський [19, с. 97]. Автор галицького букваря та граматики Йосип Лозинський активно поширював ідею використання латинської абетки в українському письмі, виклавши 1834 р. свою позицію в статті «Про запровадження польської абетки в руську писемність» [24, с. 32; 11, c. 64]. У правилах орфографії знаного українського громадсько-політичного діяча М. Драгоманова замість кириличної літери й уживалася латинська j, а пом'якшення йотованими передавалося за допомогою ь: синьа `синя' [11, с. 10, 162-167]. Цими правилами послуговувався й І. Франко. Відомий український культурний діяч XIX ст. А. Кобилянський писав латиницею, близькою до графіки сербсько-хорватської та чеської мов - зокрема, уживав відповідність ь - j [24, с. 32]. Пропонував свій варіант УЛ і С. Пилипенко [17, с. 28]. На таких же засадах розробляли транслітерацію кирилиці й видатні російські мовознавці Л. В. Щерба [25], О. О. Реформатський [19], Р О. Якобсон [26] та ін. Їхня праця стала науковою основою для міждержавного транслітераційного стандарту ГОСТ 16876-71 (Ст. СЭВ 1362-78).

Щоправда, цей стандарт теж має істотні недоліки. Так, відповідність й - jj не відзначається природністю, а транскрипційне відтворення ь - ' («кома вгорі») порушує саму умову транслітераційності. Крім того, транслітерація йшла через посередництво російської мови (в українській частині це стосується передачі літер г - g, и - i, і - ih, ь - «кома вгорі»).

Транскрипційне відтворення пом'якшення комою вгорі ('), крім порушення транслітераційності, не дає змоги розрізнити велику і малу літери для позначення м'якого знака (ь і Ь), що призводить до порушення вимоги зворотливості: так, написи ТЮМЕНЬ (рос.), ВОЛИНЬ (укр.) переходять у ТЮ-

МЕНь (рос.), ВОЛИНь (укр.). До речі, апостроф є не на кожній клавіатурі, і його часто замінюють лапками («) - а це неминуче породжувало б додаткову плутанину. Отже, «кома вгорі» незручна навіть для росіян. Ще більш незручна вона для українців: адже апостроф (його немає в російській кирилиці) - це знак відділення від йотованої, а не пом'якшення. Як свідчить [11, с. 10-11], у цій ролі апостроф уживається з 1886 р., коли український лексикограф Є. Желехівський запропонував свою правописну систему (а в староукраїнській писемності в цій функції застосовувався так званий паєрок, який уживав у своїй «Абетці» М. Гатцук [11, с. 11, 82, 84]. Ми звикли, що слово «бур'ян» пишеться з апострофом, а «буряк» - без нього, а не навпаки. Ще в статті «Азбучна війна в Галичині 1859 р.» [11, с. 219] І. Франко критикував неприродне відтворення м'якшення апострофом.

Крім того, комп'ютер іноді сприймає слово з апострофом як два і в деяких іменах (зокрема, після al, el) автоматично замінює букву після апострофа на велику: L'Viv, Al'Bert, El'Vira. Відповідно змінюється ім'я та літера, до якого воно прив'язане (Альберт - Берт, Ельвіра - Віра тощо) - а це значно ускладнює пошук потрібного слова. На сайті погоди за адресою http://weather.yahoo.com/ regional/UPXX_K.html ми зустріли цікаву назву: Khmel'Nyts'Kyi. Тому вживання апострофа слід обмежити лише притаманними йому функціями.

Українська латиниця повинна враховувати й умову сумісності зі стандартним кодуванням літер у комп'ютерах.

Звичайно, абетка УЛ має бути єдиною правописною системою літер. По-перше, вживання сторонніх (нелітерних) значків типу зірочки, тире (мінуса), плюса, двокрапки, лапок тощо в ролі яких-небудь букв у ній неприпустиме. Всі нелітерні позначки мають цілком визначені функції, які повинні зберігатися в будь-якому правописному укладі. Вигадувати нову азбуку Морзе, мабуть, не варто. По-друге, одна й та ж буква не може мати кількох різних позначень залежно від її місця - скажімо (qh), ('h), (*h).

Загальну УЛ, розроблену Термінологічною комісією з природничих наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ТКПН), яка відповідає українській частині ГОСТ 16876-71 із поправками і доповненнями та узгоджується з затвердженими 18 жовтня 1995 р. Держстандартом України принципами транслітерації [3, с. 23; 4, с. 11; див. також http://translit.ndi- vision.net], подано в таблиці 1.

Таблиця 1. Загальна українська латиниця

* На початку слова, після голосних та апострофа. ** Після приголосних.

Ця таблиця вносить незначні (за кількістю!) поправки до ГОСТ 16876-71: г - gh, ґ - g, и - y, і - i, й j, ь - j (після приголосних).

Апостроф ставиться перед йотованими ja, ju, je, ji, jo за відсутності пом'якшення і для відділення j від наступних голосних у буквосполуках йа, йу, йе, йі, ьа, ьу, ье: Ghryghorjev, Vjuny, pid'jom, Volynj 'aghroprom, raj'uprava.

Літера «г» має давню традицію її представлення в латинографічних мовах. Сам знак кирилиці «г» походить від еллінської літери «у / Г» (гама), і їм відповідають дуже близькі звуки [2, с. 69; 3, с. 24]. Латинська літера g теж виникла з еллінської гами у , внаслідок чого у світових мовах існує графічна відповідність у - g. Це й зумовлює її етимологічний зв'язок з українською «г»: Григорій - Gregory (англ.), графолог - grafolog (чеська), грам gram (чеська), Грабович - Grabowicz (пол.), Югославія - Jugoslavija (сербсько-хорв.) тощо. Та й потвори типу heohrafija (???) в жодній мові не існує. Отже, латинізоване відображення літери г має неодмінно включати в себе знак g.

З іншого боку, європейська h етимологічно пов'язана зі слов'янською х: хата - house (англ.), хліб - hleib (давньонім.), hleifs (гот.), хижина - Ms (давньонім.), Хорватія - Hrvatska (сербсько-хорв.) тощо. За свідченням А. Кримського [11, с. 398399], послідовники галичанина Якуба Гаватовича, який ще у 1619 р. послуговувався польською графікою для української мови, транслітерували літеру «х» як «h»: хрін - hrin.

Знак h традиційно вживається як модифікатор, що унеможливлює неоднозначності сполук ch, kh, sh, shh, zh (specghrupa, p'jatj kgh, lisghosp, Vyshghorod, Zghar). Адже вживання знака h як окремої літери - наприклад, г - призводило б до сплутання ч і цг, ж і зг, х і кг, ш і сг, щ і шг. Це, як зазначено в [2, с. 69; 1, с. 60], враховує і традиції письма в латинографічних мовах світу, де буква h означає невелику зміну фонетичного значення попередньої літери, тобто «модифікує» відповідний елемент: bh, ch, dh, gh, kh, lh, nh, ph, rh, sh, th, wh, zh. Такий вибір відтворює також історію перетворення давньослов'янського проривного [g] в український щілинний [г] [16, с. 15; 10, с. 82]. Вживання знака «h» як модифікатора дає змогу узгодити сучасну українську латиницю і зі старослов'янським письмом - адже букви іжиця, фіта, юс тощо транслітеруються за допомогою того ж таки модифікатора. Додаткове обґрунтування транслітерації української «г» див. у [7; 31; 32].

Відтворення (й, ь) - j забезпечує транслітераційність, нормативність, однозначність і традиційність. У старослов'янській мові голосний дієзний звук переднього ряду [ь] утворював склад і читався як короткий [і] [16; 17; 2, с. 69; 3, с. 24; 4, с. 12], а саме так зараз інколи називають звук [й]. Отже, літери й та ь мають спільне джерело. Внаслідок такої спільності, йотовані пом'якшують попередній приголосний (якщо немає апострофа). Цю «надлишковість» (це так звана доповнювальність, скалькований з російської термін - додаткова дистрибуція) помітив ще понад 300 років тому відомий слов'янський мовознавець Ю. Крижанич: він навіть пропонував вилучити з кирилиці й: краь, стоь, пеьте, гаь [13, с. 76]. Ось як А. Кримський відгукувався про правопис М. Драгоманова, де замість кириличної й уживалася латинська j, а пом'якшення йотованими передавалося за допомогою ь: «з наукового погляду це був і є найкращий з усіх наших правописів. Філологічно цей правопис був би найбільше підхожий для нас, бо він найточніший» [11, с. 407-408]. Високо оцінював цей правопис і М. Скрипник: «Всі ці питання безумовно й цілковито відповідають властивостям української мови й дають можливість повніш і правильніш виявити українські слова на письмі» [11, с. 425]. Сербсько-хорватську розв'язку ь - j вживав Р О. Якобсон [26]. Застосовується вона і в болгарській латиниці [23, с. 238]. Отже, запис в УЛ відповідає мовній практиці: так, форми Kyjiv, Ukrajina є в чеській та мовах країн колишньої Югославії.

Ми передбачили й можливість подавати ь окремо: ~ь~ або jh.

Як і було в ГОСТ 16876-71, буква щ зображується як shh - тобто ш з «хвостиком» у вигляді h. Це дозволяє також розрізняти прізвища типу Ляшчен- ко (від Ляшко) і Лященко (від Лящ), Сушченко (від Сушко) і Сущенко (від Сущий) тощо.

Транслітерація сприяє й правильному прочитуванню слова - адже в цьому випадку не тільки графічна форма, а й вимова регулюються нормами мови-першоджерела. Так, у записі Kyjiv літера j є показником належності цього слова до слов'янських, отже, й читання має бути відповідним. З іншого боку, штучна форма Kyiv (К'їв/Кийв/Киів/Київ) такого індикатора не має, а «засобами англійської мови» вона читається хіба що як «Кайв» чи «К'їв». Самі ж англійці її не сприймають - адже такого витвору не існує в жодній мові. Водночас основна форма - записаний згідно з УЛ автонім Kyjiv - не суперечить численним іншомовним екзонімам, у т. ч. англійському Kiev, а сфери їх уживання регулюються згаданими резолюціями ООН. Відповідно до цих резолюцій, автонім Ukrajina (Україна) - це основна форма подання назви нашої держави. Іншомовні екзоніми Ukraine (англ.), Ucrania (ісп.), Ucraina (італ.), Ukraina (пол.), Оикраиіа (елл.) тощо - це допоміжні форми, які можуть уживати носії відповідних мов у внутрішньому спілкуванні.

Практичний додаток до цього стандарту - комп'ютерна програма «Українська латиниця» (вона має доповнення у вигляді російської та білоруської частин), на яку 13.11.1995 р. видане Свідоцтво № 21 ДААСП України.

Для потреб каталогізації ця система незамінна, оскільки є універсальною і підходить до будь-яких текстів. Приклад невдалої системи бібліографічної транслітерації - це, зокрема, таблиці Бібліотеки Конгресу США. Для забезпечення вимоги взаємної однозначності вихідного й транслітерованого текстів там застосовують ліги над літерами-двозна- ками. По-перше, це робить запис громіздким і незручним для сприйняття, а відтак і для плідної роботи. По-друге, сам процес написання таких ліг вимагає спеціального програмного забезпечення. По- третє, в цих таблицях геть не передбачено забезпечення взаємної однозначності складених абревіатур і складених слів і деяких термінів, які можуть траплятися в назвах творів, таких як: лісгосп, кг, сграфіко, Волиньавто, Уманьенерго.

Додаткова таблиця 2, де вживаються діакритичні (надрядкові) знаки, може використовуватися там, де необхідно зберегти кількість позицій для букв: у скороченнях та шифрах. Наявність нестандартних літер дещо звужує сферу її застосування.

Таблиця 2. Українська латиниця з діакритичними знаками

* На початку слова, після голосних та апострофа. ** Після приголосних.

Як видно з дослідження О. Сербіна [20], сфера застосування таких таблиць поширюється на систематизацію та каталогізацію бібліографічних даних. Зокрема, із таблиць 1 і 2 у його роботі [20] випливає, що класифікаційні таблиці можуть містити індекси з фіксованою кількістю літер. Для таких випадків і слід застосовувати, подану тут, таблицю 2 з діакритичними знаками.

Додаткова таблиця 3, що є комбінацією таблиць 1 і 2, може набути певного практичного значення як більш наближена до реальних латинографічних абеток.

Таблиця 3. Комбінована українська латиниця з діакритичними знаками

* На початку слова, після голосних та апострофа.

** Після приголосних.

Високий науковий рівень цієї розробки відзначають вітчизняні та зарубіжні фахівці [5; 6, с. 16-17]. Андрій Д'яков, Тарас Кияк і Зоя Куделько [9, с. 192, 194] називають цю розробку найкращою на сьогодні системою української литиниці і вважають, що вона «цілком може бути запроваджена як універсальна система відтворення українських слів латинкою». У новому міждержавному транслітераційному стандарті 7.79-2000 «СИБИД. Правила транслитерации кирилловского письма латинским алфавитом» російська та білоруська частини дуже близькі до запропонованих у наших статтях. Комп'ютерну програму «Українська латиниця» встановлено у низці державних інституцій, у т. ч. - Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського, Міністерстві внутрішніх справ України. Надбудову нашої схеми східнослов'янської латиниці, яка доступна на сервісі Google Code: http://code.google.com/p/cyr2url/, використовують в онлайн-словниках (sum.in.ua, rymy.in.ua) [14]. Транслітераційна комісія, створена за розпорядженням Б. Патона з провідних фахівців відповідних галузей Національної академії наук та Академії наук вищої школи України (листи № 129/444-1 від 24.04.2000, №129/665-10 від 09.06.2000, №129/78 від 16.10.2000), яка є «верховним арбітром» у справах транслітерації, 16 листопада 2000 р. схвалила нашу розробку і рекомендувала покласти її в основу майбутнього стандарту та трансліте- раційного доповнення до українського правопису.

Науковий підхід, реалізований у цій розробці, дає змогу узагальнити її на старо- та новоук- раїнські (діахронічні) правописні системи - такі, як граматики М. Смотрицького, О. Павловсь- кого, М. Лучкая, М. Драгоманова, М. Куліша, М. Максимовича та ін. Відповідних нормативних таблиць, які б забезпечували взаємнооднозначну транслітерацію таких текстів з урахуванням історичного та порівняльного підходів, поки що немає. А це змушує дослідників і систематизаторів користуватися таблицями церковнослов'янської чи російської мов, що не є виправданим і прийнятним. Отже, йдеться про потребу доповнити вище- наведені таблиці УЛ необхідними співвідношеннями літер, зокрема: 0 (тета, фіта) - th/0, ? (ксі) - x/k, у (псі) - ph/^, и (іжиця) - ih/f, s - s, ю - ooh/o, кг - qg, Ъ (ять) - ieh/e, ц - dh/d', у - w, j - j, ы - yh/y, ё - jo/o, ъ (у кінці слова) - ah/a, ъ (перед йотованими) - ', э (на початку слова) - e, Q - yhh/y, е - eh/ е, о - oh/o, y - uh/Q.

Висновки. Використання латиниці, розробленої в ТКПН, дозволяє поставити проблеми транслітерації українських текстів на наукову основу, що дасть змогу полегшити й оптимізувати, зокрема, процеси каталогізації та систематизації бібліографічних даних, забезпечити ефективне збереження інформації в процесі транслітерації. Тому вкрай важливим кроком у цьому напрямі було б прийнят- ття національного стандарту УЛ, який би повною мірою враховував сучасні потреби бібліотек України в оперуванні бібліографічною інформацією та її зберіганні.

Список використаних джерел

1.Вакуленко М. Правопис - друга натура? // Українська мова і література в школі. - 1993. - № 11. - С. 59-61.

2.Вакуленко М. О. Як записувати українські власні назви латинкою // Вісн. геодезії та картографії. - 1995.

3.№ 1(3). - С. 68-72.

4.Вакуленко М.Про «складні» проблеми українського правопису (українська латиниця, запозичені слова та ін.). - К. : Курс, 1997. - 32 с.

5.Вакуленко М. Українська латиниця як стандартизоване доповнення до українського правопису // Бібл. вісн. - 1998. - № 2. - С. 10-12.

6.Вакуленко М. Штрихи до фасаду державної мови // Вісн. Книжк. палати. - 1998. - № 10. - С. 16-17.

7.Вакуленко М. Правописні аспекти науки термінології// Вісн. Книжк. палати. - 1998. - № 11. - С. 15-17.

8.Вакуленко М.Наукові засади відтворювання запозичених та іншомовних слів: інваріантна транскрипція і транслітерація // Вісн. Книжк. палати. - 1999. - № 10.

9.С. 6-9; № 11. - С. 15-18.

10.Вакуленко М. О. Акустичні інваріанти українських приголосних // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО Київського національного лінгвістичного ун-ту. - Філологія, педагогіка, психологія. - К., 2010. -Вип. 20. -С. 4-16.

11.Д'яков А. С. Основи термінотворення : семантичний та соціолінгвістичний аспекти / А. С. Д'яков, Т Р. Кияк, З. Б. Куделько. - К. : Вид. дім «Academia»,

-220 с.

12.Історична граматика української мови / О. П. Безпалько, М. К. Бойчук, М. А. Жовтобрюх та ін. - К. : Радянська школа, 1957. - 475 с.

13.Історія українського правопису XVI-XX століття : хрестоматія / упор. В. В. Німчук, Н. В. Пуряєва. - К. : Наукова думка, 2004. - 583 с.

14.Краткий китайско-русский словарь : [около 19000 слов] / сост. Г. М. Григорьев ; под ред. проф. И. М. Ошанина. - М. : ГИС, 1962. - 632 с.

15.Лингвистические задачи / сост. В. М. Алпатов, А. Д. Вентцель, Б. Ю. Городецкий и др. - М. : Просвещение, 1983. - 223 с.

16.Макуха А. В. Ukrainian URL: зворотна транслітерація у будові онлайн-словників та веб-сайтів [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://upload.wiki- media.org/wikimedia/ua/f/f9/WikiConf_2011_Ukraine_- _Makukha_-_Article.pdf.

17.Маслов Ю. С. Введение в языкознание / Ю. С. Маслов. - [6-е изд., стереотип.]. - М. : Academia ; СПб : Филол. фак. СПбГУ, 2007. - 304 с.

18.Мейе А. Общеславянский язык. - М. : Иностр. лит-ра, 1951. - 491 с.

19.Москаленко А. А. Історія українського правопису (радянський період). - Одеса, 1968. - 39 с.

20.Прядохин М. Г. Пособие по изучению нового китайского фонетического алфавита. - М., 1960. - 22 с.

21.Реформатский А. А. Транслитерация русских текстов латинскими буквами // Вопр. языкознания - 1960. - № 5. - С. 96-103.

22.Сербін О. Систематизація в добу Київської Русі: аналітичний погляд крізь об'єктив каталогізаційної мотивації // Вісн. Книжк. палати. - 2011. - № 8. -С. 26-30.

23.Сердюченко Г. П. Китайская письменность и ее реформа. - М., 1959. - 56 с.

24.Суперанская А. В. Теоретические основы практической транскрипции / А. В. Суперанская. - М. : Наука, 1978. - 284 с.

25.Тилков Д. Граматика на съвременния български книжовен език / гл. ред. Д. Тилков. - Том 1. Фонетика.

26.София : Наука и изкуство, 1982. - 299 с.

27.Тимошенко П. Д. Хрестоматія матеріалів з української літературної мови. - К., 1961. - Ч. II. - 348 с.

28.Щерба Л. В. Транслитерация латинскими буквами русских фамилий и географических названий / Л. В. Щерба // Известия АН СССР. Отделение литературы и языка. - 1940. - № 3. - С. 118-126.

29.Якобсон Р. О. О латинизации международных телеграмм на русском языке / Р. О. Якобсон // Вопросы языкознания. - 1965. - № 1. - С. 111-113.

30.Amery H. First 500 Words Russian / H. Amery,

31.K. Kirilenko. - Chick-fil-A, Inc. by Frederic Thomas Inc., Naples, Florida, USA, 2003. - 24 p.

32.Dunn C. J. Teach Yourself Japanese / C. J. Dunn,

33.S. Yanada. - London : English Universities Press Ltd, 1965. - 312 p.

34.Ladefoged P. A Course in Phonetics / Peter Ladefoged. - Orlando : Harcourt Brace ; University of California, 1975. - 196 p.

35.Oesterreichischer Unterstufenatlas / L. Birsak, E. Knabl, J. Breitschopf. -Wien : еd. Hoelzel, 1989. -182 s.

36.Vakulenko M. O. Transliteration Through a Slavonic Latin Alphabet: Saving Information and Expenses / M. O. Vakulenko // Вісн. Київськ. лінгвіст. ун-ту. - Серія Філологія. - 1999. - Т. 2, № 1. - С. 85-94.

37.Vakulenko M. Simple-correspondent transliteration through a Slavonic Latin alphabet // J. of Language and Ling. Studies. - 2004. - Vol. 3, Issue 2. - P. 213-228.

Размещено на Allbest.ru