Назви військової форми одягу в українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

НАЗВИ ВІЙСЬКОВОЇ ФОРМИ ОДЯГУ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.01 - Українська мова

ЯЦЕНКО НІНА ОЛЕКСАНДРІВНА

КИЇВ-2007р.

Дисертація є рукописом

Роботу виконано у відділі наукової термінології Інституту української мови НАН України.

Науковий керівник - кандидат філологічних наук,

старший науковий співробітник

Симоненко Людмила Олександрівна,

Інститут української мови НАН України,

завідувач відділу наукової термінології.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Бойко Надія Іванівна,

Ніжинський державний університет

імені Миколи Гоголя МОН України,

завідувач кафедри української мови;

кандидат філологічних наук, доцент

Цимбал Наталія Андріївна,

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини МОН України,

завідувач кафедри практичного мовознавства.

Захист відбудеться “10” липня 2007 р. о 1600 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 Інституту української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. М.Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні та Інституту української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. М.Грушевського, 4).

Автореферат розіслано “7” червня 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук В.М. Фурса

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

військовий одяг східнослов'янський семантичний

Одним з актуальних завдань сучасної лінгвістики є докладне вивчення словникового складу мов у синхронно-діахронному аспекті. Особливо важливим є дослідження процесів становлення і розвитку окремих терміносистем у сучасних літературних мовах, їхнього функціонування та специфіки проникнення іншомовних елементів до термінологічного фонду національних мов.

Військова лексика як одна з найдавніших фахових термінологій неодноразово була предметом лінгвістичного аналізу в східнослов'янських мовах. Вона привертала увагу багатьох українських мовознавців (Ф.Є. Ткач, Л.І. Батюк, Р.І. Сидоренко, А.І. Генсьорський, П. Ковалів, В.Й. Горобець, А.А. Бурячок та ін.), російських (Ф.П. Філін, О.Г. Порохова, С.Д. Лєдяєва, Д. Банзаров, Л.Л. Кутіна, Д.А. Гарибян, А.К. Абдульманова, О.М. Кожин, Ф.П. Сороколєтов, А.С. Львов та ін.) та білоруських (О.М. Булика, Н.К.Пометько та ін.). Її окремі етапи (XIV-XV ст., XVI-XVII ст.) знайшли відображення у монографії “Історія української мови. Лексика і фразеологія” (К., 1983).

У студіях згаданих авторів описано окремі лексичні групи, пам'ятки, унаслідок чого військові терміносистеми (і українська, і російська та білоруська) не мають повного системного опису. Тому дослідження військової термінології залишається особливо актуальним.

Українська армія - складний державний організм. Вона була і є своєрідним індикатором політичної історії України. Об'єктивно узалежненою від трагічної історії національного війська є й історія становлення української військової термінології (далі - УВТ).

УВТ переживала періоди розквіту в часи державної незалежності та визвольних змагань і періоди занепаду внаслідок штучної русифікації, полонізації та германізації військової лексики української мови з паралельним вилученням з обігу термінів, створених на власній мовній основі.

У зв'язку з набуттям Україною незалежності, створенням власних збройних сил, наданням українській мові статусу державної та впровадженням її у військову галузь виникла нагальна потреба розбудови власне української військової термінології як важливого засобу усного та писемного спілкування в сучасній українській армії.

Із 90-х років ХХ ст. на принципово новій основі проводять різноаспектні наукові дослідження УВТ. В українському мовознавстві відомо декілька спроб дослідити військову термінологію: Г.І. Халимоненко (тюркська військова лексика у мовленні українського козацтва), Т.Д. Михайленко (інтра- та екстралінгвальні аспекти формування і функціонування військової терміносистеми в національних мовах), Л.В. Мурашко (українська військова лексика в її історичному розвитку на матеріалі військових звань та посад), Я.П. Яремко (формування української військової термінології), Я.І. Рибалка (структура тематичної групи “військова лексика козацтва” в українській мові XVI - XVII ст.). Крім того, УВТ побіжно розглянуто в підручнику Т.І. Панько, І.М. Кочан, Г.П. Мацюк “Українське термінознавство” (Л., 1994). Проблематику сучасної УВТ широко обговорено на останніх Міжнародних наукових конференціях (Проблеми української науково-технічної термінології 1992, 1993, 1994, 1996 рр. у Львові, Українська термінологія і сучасність 1996, 1997, 2001, 2003, 2005 рр. у Києві), опубліковані матеріали яких є вагомим внеском у дослідження цієї терміносистеми.

Назв військового одягу в синхронному аспекті торкнулися у своїх дослідженнях Г.М. Миронова, В.Й. Горобець, Г.В. Войтів.

Із досліджень історико-етнографічного характеру заслуговує на увагу монографія Д.І. Яворницького “Історія запорозьких козаків” [1991], у якій автор побіжно описав одяг козаків, запозичений ними переважно від татар і турків: шуби, каптани, шаровари, сорочки, шапки, чоботи, чекмені, сукні, пояси та ін.

Проте виконані розвідки українського мовознавчого й історико-етнографічного характеру засвідчують, що назви військової форми одягу як одна з підсистем УВТ досі не були об'єктом комплексного лінгвістичного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з темою “Функціональний розвиток термінолексики на початку XXI ст.”, над якою працюють у відділі наукової термінології та “Словниковий склад сучасної української літературної мови та його лексикографічне опрацювання”, яку опрацьовують у відділі лексикології, лексикографії та національного корпусу української мови Інституту української мови НАН України.

Метою дисертаційної роботи є комплексний лінгвістичний аналіз назв військової форми одягу від XI до XXI ст. як частини УВТ.

Поставлена мета зумовила такі завдання дослідження:

- виявити якнайповніше номінації військової форми одягу;

- виділити основні тематичні групи назв військового одягу, що функціонували в українській мові від давнини до сучасності;

- з'ясувати джерела формування й поповнення цих груп;

- встановити шляхи проникнення та засвоєння іншомовних запозичень, мотиви номінації питомих назв;

- визначити час фіксації та тривалість функціонування досліджуваних лексем;

- дослідити лексико-семантичні особливості їхнього розвитку;

- порівняти еволюцію співвідносних назв у трьох східнослов'янських мовах на всіх етапах історичного розвитку, простежити їхній взаємовплив;

- установити взаємозв'язок між розвитком УВТ та історією українського війська;

- надати практичні рекомендації щодо внормування УВТ на сучасному етапі.

Джерельна база дослідження: загальномовні, галузеві словники української мови - “Історичний словник українського язика” за ред. Є. Тимченка, “Словарь української мови” за ред. Б. Грінченка, “Лексикон словенороський” П. Беринди, “Словник староукраїнської мови XIV - XV ст.”, “Словник української мови” в 11-ти томах, “Московсько-український словник для військових” В. Євтимовича, “Російсько-український словник для військовиків” А. Бурячка, М. Демського, Б. Якимовича, “Етимологічний словник української мови”; літописи, діаріуші та пам'ятки: “Літопис С. Величка”, “Літопис Самовидця”, “Літопис Граб'янки”, “Дневник генерального хорунжего Николая Ханенка”, “Дневник генерального подскарбия Якова Марковича” та інші. Для зіставного аналізу використано словники інших слов'янських мов: російської - “Материалы для Словаря древнерусского языка” І.І. Срезневського, “Материалы для Словаря древнерусского языка” А. Дювернуа, “Материалы для терминологического словаря древней России” Г.Є. Кочина, “Словарь русского языка XI - XVII вв.”, “Военно-исторический словарь” С.М. Вікторова та ін.; білоруської - “Гістарычны слоўнік беларусскай мовы”, “Русско-беларусский словарь” в 2-х томах та ін. Використано також матеріали лексичної картотеки Інституту української мови НАН України, часопису “Календар Червоної калини”, тексти художнього та публіцистичного стилю української мови, матеріали періодичних видань незалежної України та законодавчих актів, серед яких: Проекти Статутів Збройних Сил України (1994), Постанова Кабінету Міністрів України від 22 липня 1998 р. №1135 “Про забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном у мирний час”, Указ Президента України “Про військову форму одягу військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань України”, “Статути Збройних Сил України” (1999, 2002), Закон України “Про оборону України” (2004), Закон України “Про загальний військовий обов'язок і військову службу” (2005).

Об'єктом дослідження є назви військової форми одягу в українській мові.

Предметом дослідження є лексико-семантичні процеси, що зумовили формування й розвиток досліджуваної термінології в українській мові.

Для розв'язання поставлених у роботі завдань використано діахронний, синхронний, описовий методи, а також метод контекстуального аналізу.

Наукова новизна полягає в тому, що в роботі вперше зібрано та проаналізовано назви військової форми одягу в українській мові на генетичному та функціональному рівнях. Це перше монографічне дослідження окремої термінологічної підсистеми, здійснене на основі залучення великого за обсягом матеріалу, засвідченого в лексикографічних працях та спеціальних наукових студіях. Уперше в українському мовознавстві назви військової форми одягу проаналізовано в діахронному аспекті. Це дало можливість детально дослідити періоди зародження, становлення і розвитку військової термінології української мови, здійснити системний опис з огляду на лексико-семантичну, структурну та генетичну характеристики УВТ (назви одягу).

Теоретичне значення роботи. Одержані результати дисертаційного дослідження, спостереження за еволюцією назв військового одягу та зроблені висновки дають додаткові відомості з історії становлення та розвитку УВТ. Узагальнення та запропоновані теоретичні засади аналізу військової термінології будуть корисними також для вивчення інших її тематичних груп й суміжних терміносистем, особливо фалеристики, зброєзнавства, геральдики та вексилології.

Практична цінність одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у лексикографічній практиці, для написання спецкурсів з історії мови, лексикології, історії українського війська у цивільних та військових навчальних закладах.

Результати дослідження сприятимуть також унормуванню й стандартизації термінології військової галузі. Вони прислужаться історикам, військовикам, етнографам, кінематографістам, художникам, працівникам музеїв - усім, хто вивчає історію народу та його мову.

Апробація положень та висновків дисертації відбулася на Всеукраїнських наукових конференціях “Українська термінологія і сучасність” (Київ, 1998, 2005); на засіданнях відділів наукової термінології і лексикології, лексикографії та національного корпусу української мови Інституту української мови НАН України.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 9 праць, із них 8 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура й обсяг роботи. Дисертаційна праця загальним обсягом 219 с. складається зі вступу, 2 розділів, висновків, списку літератури (168 позицій), списку використаних фахових джерел (100 позицій), лексикографічних праць (83 позиції), переліку умовних скорочень та покажчика проаналізованих термінів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету та завдання, визначено об'єкт та предмет дослідження, подано відомості про джерела фактичного матеріалу і методи їхнього опрацювання, з'ясовано наукову новизну роботи, окреслено теоретичне й практичне значення одержаних результатів та форми їх апробації.

У першому розділі “Системна організація та лексико-семантичні особливості назв військового одягу в українській мові” визначено склад та специфіку системної організації досліджуваної терміносистеми, виявлено основні її структурні типи, простежено поетапне становлення УВТ та її підсистеми - назви військового одягу, установлено специфіку лексико-семантичних відношень в її межах.

Назви військової форми одягу розглянуто в контексті становлення УВТ як її органічної підсистеми. Акцентуємо увагу на окремих диференційних ознаках понять “військова термінологія” та “військова лексика”, що є елементами різних функціональних стилів: військові терміни вживаються у спеціальних наукових текстах, сферою ж використання військової лексики є художня література, засоби масової інформації тощо. Військова термінологія поширюється на більш однорідну аудиторію, ніж військова лексика. По-друге, термін і відповідний елемент військової лексики входять до різної системи понять і відповідно відрізняються сукупністю системних зв'язків: у термінах вони ширші й різноманітніші, оскільки слово термін має подвійну природу. Він є не тільки елементом системи лексичної, а й елементом системи наукових понять. Військова термінологія і військова лексика мають різний ступінь мобільності: військова термінологія стабільніша, порівняно з військовою лексикою.

З огляду на загальнотеоретичні засади сучасного мовознавства, військову термінологію визначаємо як сукупність моногалузевих і полігалузевих спеціальних найменувань, що співвідносяться з певними поняттями та реаліями військової сфери й утворюють відповідно терміносистему. Військова терміносистема є складником національної терміносистеми, що має свої особливості формування та функціонування, зумовлені специфікою військової підмови та військової справи в цілому.

Сучасна військова терміносистема з погляду семантики і структури не відзначається однорідністю, що залежить від різноманітності способів номінацій. Це так само передбачає поділ термінів за структурними особливостями на терміни-однослови (френч, бушлат), терміни-композити (гермошолом, однострій), складені терміни (шапка-вушанка, плащ-намет) та терміни-словосполучення (парадно-вихідне обмундирування, плащ брезентовий).

Значного поширення в сучасній військовій терміносистемі набули терміни-словосполучення, що на сучасному етапі є одним з основних засобів термінологічної номінації. Аналітичні терміни мають виразні систематизувальні властивості, ними легше передати ієрархічні відношення, належність до класифікаційного ряду, який ґрунтується на родо-видовому співвідношенні понять. Для військової підмови характерні, з одного боку, двокомпонентні номінативні словосполучення (куртка зимова, куртка вовняна, куртка шкіряна) і багатокомпонентні словосполучення (кашкет-безкозирка вовняний із стрічкою, шапка-вушанка із штучного хутра). Термін-словосполучення виконує не лише номінативну функцію, а й допомагає визначити обсяг позначуваного ним поняття, зрозуміти його місце в системі військових понять.

Теоретичні засади дослідження ґрунтуються на визнанні того, що УВТ (назви одягу) є наслідком багатовікового розвитку світової та вітчизняної військової справи; на її формуванні відбилися міжнародний досвід і національна специфіка.

Періодизація розвитку досліджуваної терміносистеми збігається з етапами становлення держави та її війська. У розвитку військової термінолексики виділяємо 7 основних етапів: перший (ХІ - ХІІІ ст.); другий (XIV - XVII ст.); третій (XVIII - I пол. ХІХ ст.); четвертий (ІІ пол. XIX - початок XX ст.); п'ятий (1923-1932 рр., період українізації); шостий (1939-1990 рр.); сьомий (90-і рр. ХХ ст. - початок ХХІ ст.). Пропонована періодизація відбиває історію становлення терміносистеми.

В українських писемних пам'ятках ХІ-ХІІІ ст. (“Слово о полку Ігоревім”, “Іпатіївський літопис” та ін.) широко представлені назви тогочасних військових понять, здебільшого праслов'янського походження (плащъ, сорочка, поясъ), а також іншомовні термінолексеми (броня, бадана тощо), які починають активно входити до загального та військового вжитку.

Другий етап пов'язаний зі становленням національно-історичного феномена - козацького війська, яке послуговувалося специфічним військовим слововжитком. Військові терміни цього періоду фіксують словники “Синоніма Славеноросская” (караценъ, наплeчникъ), “Лексикон словенороський” Памви Беринди (прилъбица та ін.), Літописи Величка (мhсюрка, карваши), Самовидця (строй, риштунокъ, жупанъ), щоденники М. Ханенка, Я. Марковича, а також етнографічні пам'ятки. Поповнення тогочасної УВТ відбувалося передусім завдяки запозиченням. Освоєння запозичень було зумовлене потребою номінації нових реалій військового одягу. Кількість запозичень, прямих і опосередкованих, з тюркських (кутас, киндяк, шлик), західноєвропейських (німецької (лиштва, обшлаг, гаплик), французької (козакин), польської (кунтуш)) мов значна.

Третій етап пов'язаний з розвитком військової справи в європейському контексті. В цей час спостерігаємо інтенсивне входження до російської мови (а через неї в інші східнослов'янські мови) запозичень, переважно з французької (кокарда, лампас, шинель) та німецької мов (мундир, штиблети, шарф та ін.).

Упродовж четвертого етапу відбувається становлення УВТ на науковій основі в Галичині. Військова субмова Галичини розбудовується одночасно зі створенням нелегальних військових гуртків, військових організацій “Січ”, “Соколи”, легіонів УСС, УГА. Основою її терміносистеми була козацька ретротермінологія: черкеска, жупан тощо. Крім того, до її складу входять запозичення з німецької (кант, кітель та ін.), польської (кашкет) мов. Ступінь розвитку УВТ на початку ХХ ст. певною мірою відображений в українському військовому статуті “Правильник піхотинців” (1914 р.), який був першим військовим кодифікованим джерелом УВТ. Лексикографічні праці “Правильник піхотинців. Часть 1. Впоряд.” (1918 р.), “Московсько-український словник для військових” (1918 р.) В. Євтимовича ґрунтувалися на потребі вживати народну питому лексику.

П'ятий етап є найінтенсивнішим, хоч і фрагментарним періодом розвитку УВТ. Процеси становлення та систематизації УВТ засвідчують лексикографічні праці “Практичний російсько-український словник для військових” (1924), “Російсько-український словник військової термінології С. та О. Якубських” (1928). Мовна та військова термінологічна ситуації 20-их рр. XX ст. сприяли становленню УВТ як системи. Ця система створювалася, спираючись на національні традиції та міжнародну практику термінотворення, зокрема використовуючи термінологічні надбання російської мови та за її посередництвом. Цей період став основоположним для подальшої розбудови УВТ.

Упродовж шостого етапу спостерігаємо гальмування розвитку національної наукової термінології та її коригування відповідно до внутрішньо-політичних завдань у державі взагалі й у мовознавстві зокрема. 1939 р., у зв'язку з ліквідацією НТШ у Львові, в Україні завершується етап відносно природного розвитку термінології взагалі і військової так само. Упродовж наступних років розвиток УВТ зорієнтовано на максимальне наближення до російської військової термінології, оскільки в багатонаціональному Радянському Союзі мовою армії була російська мова, іменована мовою міжнаціонального спілкування. Зокрема, були запроваджені назви уніформа, екіпіровка замість українських однострій, спорядження тощо.

Як продовження традиції українського термінознавства 20-их рр. XX ст. розглядаємо словник І. Ільницького-Занковича “Німецький та український військовий словник” (Берлін, 1939). У процесі укладання реєстру найменувань авторові словника довелося розв'язувати проблеми взаємодії інтернаціональних та національних компонентів.

Останній, сьомий етап розвитку УВТ позначений процесами її перегляду, відродження та впорядкування з дотриманням чітких концептуальних засад у термінотворенні та терміновживанні, а саме: відповідність позначуваному поняттю, структурі мови, доцільності запозичень за умови збереження національної специфіки терміносистеми, відновлення органічних для української мови словотвірних типів. На сучасному етапі внаслідок активізації національного відродження в усіх галузях починає розширюватися і сфера функціонування УВТ (наукова, практична, навчальна діяльність).

На розвиток і становлення сучасної УВТ (назви одягу) як однієї з підсистем наукової мови впливали і загальні тенденції розвитку мов, і позамовні чинники. Військова термінолексика упродовж тривалого часу формувалася на національній лексичній основі, поповнюючись запозиченнями з генетично споріднених та неспоріднених мов. Серед питомих термінів виділяються праслов'янські (лати, знак), східнослов'янські (наплічник, нашивка) та власне українські термінологічні найменування (тиляги, залізняк, китиця тощо).

Іншомовні терміни, що ввійшли до українського військового словника, пов'язані з численними мовами-джерелами. Серед них запозичення з латинської мови: шапка, карацена, куртка; французької: сюртук, кокарда; німецької: кітель, аксельбант; угорської: шишак, ментик, гусарка; англійської мов: френч, бриджі. Досить часто під час запозичень роль посередника виконувала російська (еполети) або польська (галун, кант) мова.

Інтенсивні інтеррегіональні військові контакти населення Київської Русі з тюркськими племенами, варягами і Візантією спричинили проникнення тюркізмів (бадана, бехтер, тегиляй тощо). Пізніший етап засвоєння термінів тюркського походження припадає на XIV-XVII ст., зумовлений дією екстралінгвальних чинників (турецько-татарська експансія).

Багато запозичених слів зазнали асиміляції в українській мові й стали основою для утворення цілих словотвірних гнізд (броня - броньовий, броньований, броньовик, бронеавтомобіль, бронебійник, бронежилет, бронекатер; панцир - панцирник, панцирний, панцирність, панцирований, панцероковпак, панце(и)р-жакет).

Для сучасної військової термінології характерні лексико-семантичні процеси в обсязі, що не порушує семантичної визначеності термінів, а саме: полісемії, омонімії, синонімії. У межах військової термінології, зокрема й у назвах військового одягу, виділяємо внутрішньо-системну (імпліцитну) та міжсистемну (експліцитну) полісемію. Це здебільшого бісеманти (кіраса, наплічник), рідше - полісеманти (нашивка). У військовій термінології, як і в лексико-семантичній системі української мови взагалі, полісемантичні процеси є, з одного боку, свідченням розвитку поняттєвої системи певної галузі знань, з другого - виявом мовної економії.

Омонімія у військовій термінології української мови здебільшого виявлена як міжгалузеве явище. Міжгалузева омонімія пов'язана насамперед з тим, що спеціалізація значення загальновживаного слова чи лексеми з іншої галузі знань передбачає розходження значень між словом і військовим терміном, за ними закріплені різні дефініції, напр.: кант `кольоровий шнурок або вузька смужка тканини іншого кольору, яку вшивають у борти, у шви одягу, переважно - форменого; облямівка', `ребро, пруг дошки, бруса тощо', `хвальна врочиста пісня духовного або світського змісту' (аналогічно: кубанка, венгерка, галун, султан). Зрідка спостерігаємо це явище всередині самої військової терміносистеми. До термінів-омонімів, які відбивають поняття різних військових підсистем, відносимо терміни на зразок наряд, стрій та ін.

Синхронний і діахронний аналіз УВТ підтверджує думку про те, що моносемічність терміна слід розглядати лише як тенденцію, а не як абсолютну умову його вживання.

В українській військовій терміносистемі найширше представлена синонімія, яку вважають однією з найважливіших системотвірних ознак. Явище синонімії у військовій термінології, як і в будь-якій іншій терміносистемі, відбиває історію становлення та динаміку її розвитку на сучасному етапі.

Наявність розгалуженої синонімії у військовій терміносистемі зумовлена позамовними і власне мовними чинниками. В українській військовій термінології синонімічні ряди утворені внаслідок:

1) паралельного вживання іншомовного й питомого термінів: риштунок (нім.) - обладунок; мундир (фр.) - спорядження;

2) паралельного функціонування термінів, запозичених із різних мов: барва (нім.) - барма (д.-ісл.); карунка (блр.) - позумент (нім.); карацена (лат.) - кіраса (фр.); юшман (перс.) - куяк (монг.)

3) паралельного вживання автохтонних утворень: забрало - прилбиця, спорядження - обладунок, лати - нагрудник.

У межах досліджуваної терміносистеми виділено такі різновиди синонімії: фонетична: бехтеръ - бахтеръ, лямпас - лампас; словотвірна: кабат кабатиня - кабатник; комір - підкомірець; граматична: чуга - чугай, нарамница - нараменник.

Широко представлені в досліджуваній терміносистемі гіперо-гіпонімічні відношення. У явищі гіпонімії як одному з основних парадигматичних відношень у семантичному полі вбачаємо ієрархічну організацію його елементів, що ґрунтується на родо-видових відношеннях. Залежно від кількості ознак, за якими відбувається конкретизація родового найменування, розрізняємо гіперо-гіпонімічні групи з паралельними, послідовними та комбінованими структурами. Найпоширенішими в УВТ є гіперо-гіпонімічні парадигми з комбінованими структурами, у яких підгрупи видових назв поєднуються паралельними та послідовними зв'язками. Такі структури утворюють, зокрема, терміни-гіпероніми, які належать до ядра терміносистеми (спорядження, знаки розрізнення, взуття тощо). Формально-семантичні відношення в гіперо-гіпонімічній групі передбачають наявність експліцитної спільної семи (гіпоніми є здебільшого словотвірними гніздами від гіперонімного найменування), пор.: пілотка - пілотка вовняна, пілотка бавовняна.

На основі родо-видових зв'язків простежуємо використання того чи того одягу в окремих родах та видах військ. Наприклад, куртка польова бавовняна утеплена входить до комплекту одягу офіцерів і прапорщиків Воєнно-Морських сил; куртка шкіряна, куртка бавовняна на хутрі, куртка демісезонна бавовняна входять до комплекту одягу авіаторів.

Другий розділ “Формування й розвиток назв військового одягу в українській мові” присвячено діахронному дослідженню тематичних груп назв військової форми одягу. Серед них: загальні назви спорядження, загальні назви одягу, видові назви захисного спорядження, назви короткого верхнього одягу, назви довгого верхнього одягу, назви натільного одягу та верхніх сорочок, назви поясного одягу, назви знаків розрізнення та оздоб, назви військових головних уборів і назви взуття. Для аналізу їх використано матеріали етимологічних, тлумачних та інших словників.

До тематичної групи “Загальні назви спорядження” віднесено такі лексеми, засвідчені в пам'ятках української мови: спорядження (споряжене, споражене); доспіхи (доспhхъ); збруя (зброя, збрія); риштунок (риштунокъ, ринштунокъ); обладунок; бутра; військове. Початок формування цієї групи припадає на спільнослов'янський період. Деякі назви, зокрема, збруя, риштунок становлять пізніші запозичення. Відзначимо, що термін спорядження, який став невід'ємною частиною військового словника української мови, поданий у сучасних військових Статутах як нормативний.

Терміни тематичної групи “Загальні назви військового одягу” вживалися на позначення поняття `сукупність предметів, виробів, виготовлених із ткнанини, хутра, шкіри, якими прикривають тіло' і репрезентовані словами одяг (одhяніе, одежа); убір (убрання, убранство); платье (платте, платя); сукня; шати; риза; барва; барма; нарядъ; мундир (мундhръ, мундеръ, мундиръ); обмундирування; стрій (строй); форма; однострій та ін. До сучасного військового словника із згаданих назв увійшли терміни одяг, форма, мундир, обмундирування; спеціальний одяг, захисний одяг, повсякденне обмундирування, військова форма одягу, літня форма одягу.

На основі спільної функціональної ознаки `захист' виділяємо тематичну групу “Назви захисного спорядження в українській мові”. Її представляють слова кольчуга, бадана, бехтер, юшман, броня, панцир, залізняк, карацена, кіраса, лати, тиляги, куяк, колонтар, папорз, зерцало, тегиляй, нагрудник, наколінник, поножі, батарлик, рукавиця, наручі та ін. Різне функціональне призначення захисних обладунків зумовило виокремлення трьох підгруп: обладунки для захисту тулуба, рук, ніг. Слова аналізованої групи диференціюються за такою релевантною для номінацій предметів ознакою, як форма, а саме: пластини, кільця. Можна стверджувати, що впродовж історичного періоду вживали лексеми, які передавали загальне поняття `кільчастий обладунок' - панцир і `обладунок із кованих пластин' - броня. Зібраний матеріал засвідчує формальну варіативність назв захисних обладунків на фонетичному рівні: броня - бронь; панцир - панцер; на граматичному: караценъ - карацена; кирисъ - кіраса.

Тематична група “Короткий верхній одяг” представлена словами курта, куртина, куртас, куртка; гусарка; колет; кабатиня, кабатник, кабат; катанка; ментик; венгерка; камзол; козакин; кітель; тужурка; шкірянка; куфайка, фуфайка; ватник; бушлат; комбінезон; костюм; тілогрійка; френч та ін. Основу групи становлять запозичення, зокрема з угорської та польської мов - ментик, венгерка, катанка; французької - козакин, костюм, комбінезон; німецької та англійської - кітель і френч. На східнослов'янському ґрунті виникли утворення ватянка та тілогрійка. Чимало лексем цієї групи є частиною військового словника сучасних східнослов'янських мов: куртка, кітель, бушлат тощо.

У тематичній групі “Довгий верхній одяг” проаналізовано лексеми опанча, корзно, плащ (та похідні від нього плащ-намет, плащ-накидка, плащ-дощовик, плащ-пальто), бурка, кобеняк, доломан кожух, велчура, вовки, габян, габяк, байбарак, шуба, ферязь, свита, жупан, каптан, кунтуш, бекеша, кирея, черкеска, чекмінь, бешмет, сюртук, шинеля, пальто, пальто-куртка, халат, маскхалат, балахон. Назви верхнього одягу - це переважно запозичення, які на різних етапах історичного розвитку поповнювали лексичні системи східнослов'янських мов. Частина з них збереглася в сучасних східнослов'янських мовах у пасивному лексичному фонді (кобеняк, доломан, опанча, корзно, ферязь, кунтуш).

Тематична група “Натільний одяг та верхні сорочки” представлена словами сорочка, фланелівка, тільник, гімнастерка, форменка, матроска. Мотиваційними ознаками назв натільного oдягу є призначення: матроска, тільник, гімнастерка, форменка; матеріал: фланелівка, бавовняна сорочка, фланелева сорочка.

Назви натільного одягу і верхніх сорочок репрезентують переважно слов'янські за походженням лексеми: сорочка, гімнастерка тощо. Домінантою ряду є слово сорочка, засвідчене в українській мові у спеціалізованому значенні - `старовинне захисне військове спорядження'. Вище згадані лексеми входять до сучасного військового словника східнослов'янських мов.

До тематичної групи “Поясний одяг” належать такі номінативні одиниці: ногавиці, штани, шаровари, чикчири, галіфе, кльош, бриджі; пояс, пас, ремінь, кушак, черес, очкур.

Аналізована лексика гетерогенна за походженням. У її складі наявні спільнослов'янські назви (пояс, ногавиці), тюркські (кушак, штани), польські (пас), французькі (галіфе), англійські (бриджі) запозичення.

Тематична група “Назви знаків розрізнення та оздоб військового одягу” представлена такими лексемами: петлиця, лампас, аксельбант, комір, позумент, еполети тощо. Знаки розрізнення - це позначки, нашивки, петлиці і т.ін. на форменому одязі, що вказують на належність особи до певного виду занять, до якогось відомства, свідчать про її персональне звання тощо. Особливо активно вони починають уживатися у XVII-XVIII ст., коли створюється регулярне військо і вводиться єдина форма одягу як одна з його обов'язкових ознак.

Загальне поняття `знак розрізнення' й 'прикраса одягу' передає слово нашивка як лексико-семантична домінанта цієї групи. З-поміж різновидів нашивок виділяємо такі, як: нараменник, наплічник, петлиця, галуни, лички, погони, еполети, шліхви, шеврон.

Поняття на позначення смужки тканини для оздоблення представлене лексемами облямівка, лиштва, лампас, кант, аксельбант, зубчатка.

Сему `значок' репрезентує лексема кокарда, відома з XVIII ст. До знаків розрізнення, закріплених на предметах військового обмундирування - погонах, петлицях, кокардах тощо, належить емблема. У Збройник Силах України використовують систему емблем, започатковану в армії СРСР.

Сему `оздоба військового одягу' репрезентують слова султан, киндяк, китиця, кутас, басаман, позумент, карунка, басон, стьожка, стрічка, гаплик, пряжка, обшивка, комір, обшлаг, карваш, лацкан, вилога, вильоти, розета та ін.

До тематичної групи “Військові головні убори” належать лексеми шолом, забрало, картуз, башлик, мазепинка та ін. Військовий головний убір - один з основних компонентів, що входить до комплекту форменого одягу. Його функціональне призначення - захист голови воїна. Крім того, закріплення на ньому знака розрізнення дає змогу визначити вид військ, службову категорію, належність військових до тих чи тих збройних сил, підрозділів тощо. Військові головні убори розрізняють за формою, сезонністю, кольором, функціональним призначенням, матеріалом. За ознакою `матеріал' досліджувана група репрезентована лексемами на позначення металевих, шкіряних, хутряних, сукняних та повстяних головних уборів. З-поміж назв металевих головних уборів виділяємо шолом, шишак, забрало, прилбиця, місюрка, гелм, каска. Назви хутряних головних уборів представляють лексеми ковпак, шлик, кабардинка, кубанка, папаха, шапка, вушанка. Підгрупа на позначення сукняних і повстяних головних уборів об'єднує лексеми башлик, мазепинка, магерка, кашкет, безкозирка (у Словнику А. Бурячка, М. Демського, Б. Якимовича - бездашківка), мічманка, картуз, будьонівка, кепка, берет, пілотка. На позначення шкіряних головних військових уборів в українській мові засвідчено слово ківер.

Тематична група “Назви взуття” представлена термінами боти, ботинки, черевики, башмаки, сапоги, чоботи, сап'янці, штиблети, краги, ботфорти. Вибір певного типу взуття був зумовлений пристосованістю до потреб, кліматичних умов та зручністю для служби. В Україні, починаючи з часів Київської Русі, побутували такі узагальнені назви взуття: обувь (обувъ, обув'я), чрhво, взуття. На позначення взуття сучасних військовиків збереглися лише назви черевики, чоботи.

ВИСНОВКИ

Підсистема УВТ “Назви військового одягу” розвивалася відповідно до загальних тенденцій та закономірностей історичного розвитку української мови і формування війська в різні історичні епохи: становлення війська в Київській Русі та в козацькій державі, зародження регулярних західноєвропейських і російської армій, функціонування самостійного українського війська в добу визвольних змагань на початку ХХ ст., розвиток національних збройних сил на сучасному етапі. Розвиток УВТ, зокрема й досліджуваної підсистеми, відбувався епізодично, хвилеподібно, оскільки визначальними рушіями її динаміки були ідеологічно-політичні умови існування української державності.

Спираючись на загальнотеоретичні засади сучасного термінознавства, військову термінологію визначаємо як сукупність моногалузевих і полігалузевих спеціальних найменувань, що співвідносяться з певними поняттями та реаліями військової сфери й утворюють відповідну терміносистему. Військова терміносистема - це складник національної терміносистеми, яка має свої особливості формування, зумовлені специфікою військової підмови та військової мови в цілому.

З погляду походження назви військового одягу є гетерогенними. Їхнє ядро становить автохтонна лексика, що складалася впродовж віків (лати, плащ, кожух, знак). Інтенсивні інтеррегіональні військові контакти України з іншими народами спричинили проникнення чужомовних лексичних елементів, серед яких тюркізми: бадана, бехтер, опанча, тегиляй, кутас, башлик, кушак, кирея, папаха; полонізми (пас), германізми (кітель), французькі запозичення (еполети, камзол) та ін.

Для термінів УВТ притаманні загальномовні лексико-семантичні відношення: полісемія, омонімія, синонімія. У військовій терміносистемі виділяємо внутрішньосистемну (багатозначність усередині УВТ), міжсистемну та міжгалузеву полісемію.

Омонімія в досліджуваній терміносистемі спричинена розвитком значень слів та випадковим збігом різних за походженням, але співзвучних номінацій (галун, кубанка, кант).

Наявність синонімів у назвах військового одягу свідчить, що ця система не штучне утворення, а природна мовна ієрархія, у якій відбуваються ті самі динамічні процеси, що й у літературній мові, пов'язані з подальшим її унормуванням. У цілому ж явище синонімії у назвах військового одягу, як і в будь-якій іншій терміносистемі, відбиває історію становлення і динаміку її розвитку на сучасному етапі.

Наявність фонетичних (бехтеръ, бахтеръ), словотвірних (убиръ, убранство, убор, уборство, убиря, убрання) та граматичних (нарамница - нараменник) варіантів є ознакою остаточно несформованої терміносистеми на певному синхронному зрізі.

До складу військової термінології (назви одягу) входять терміни різних структурних типів: терміни-однослови (френч, бушлат), терміни-композити (шапка-вушанка, гермошолом, однострій), терміни-словосполучення (тужурка шерстяна, плащ брезентовий). Аналітичні терміни на зразок шолом сталевий, ремінь поясний, форменка бавовняна літня є свідченням подальшого розвитку цього ряду.

Терміносистема назв військової форми одягу структурована за десятьма тематичними групами, кожна з яких об'єднує назви за різними мотиваційними ознаками, зокрема: за `належністю' (гусарка, черкеска, матроска, мічманка), `матеріалом' (шкірянка, залізняк), `частинами тіла' (наколінник, нагрудник, наплічник), `функцією' (тілогрійка, тільник), `зовнішньою ознакою': формою, кроєм, фасоном (кольчуга, безкозирка, кльош) тощо.

Історична доля назв одягу неоднакова. Одні з них дійшли до сьогодення без жодних семантичних змін і використовуються на позначення військового одягу сучасної армії(одяг, шапка, чоботи, сорочка). Інші назви вийшли з ужитку разом із зникненням реалій, які вони позначали, перейшовши до розряду історизмів (кіраса, лати, ментик, прилбиця, гелм). Незначна частина слів збереглася в діалектах (кабат, закавраш, кутас). Деякі застарілі військові терміни, розширивши свою семантику, входять до активного лексичного фонду української мови (панцир, нагрудник).

Серед назв військової форми одягу переважають відантропонімні (від прізвищ відомих військових діячів), які в українській мові представлені апелятивами бекеша, френч, мазепинка, будьонівка та ін. Відетнонімні утворення репрезентовані назвами кабардинка, черкеска, венгерка, відтопонімною є лексема кубанка.

В історичному розвитку військової термінології східнослов'янських мов переважали процеси конвергенції над процесами дивергенції. Чимало слів на позначення предметів військової форми одягу спільні для них: шинеля, берет, погони. Проте є лексеми, спільні для двох мов за відмінності в третій. Серед них наявні українсько-білоруські ізолекси (риштунок), українсько-російські (бадана, колонтар), російсько-білоруські (тегиляй, фуражка). У групі назв одягу функціонують національно-специфічні утворення, для яких немає відповідників в інших східнослов'янських мовах: тиляги, обладунок - в українській мові; куяк, налатник - у російській мові.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Яценко Н.О. З історії військової термінології (назви захисного спорядження воїнів) // Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць. - К., 1998. - С. 108-113.

2. Яценко Н.О. Історизми в романі П. Куліша “Чорна рада” (назви одягу та козацької атрибутики) // Дивослово. - 1998. - № 5. - С. 15-17.

3. Яценко Н.О. Назви військового одягу в українській мові // Культура слова. - 1999. - № 52. - С. 69-72.

4. Яценко Н.О. Лексеми на позначення військового одягу, утворені від власних назв // Slavica та baltica в ономастиці України: Зб. наук. праць. - К., 1999. - С. 183-186.

5. Яценко Н.О. Військова лексика в історичних романах Ліни Костенко // Дивослово. - 2000. - № 3. - С. 30-32.

6. Яценко Н.О. Назви знаків розрізнення та оздоб військового одягу // Система і структура східнослов'янських мов: Зб. наук. праць. - К., 2001. - С. 114-121.

7. Яценко Н.О. З історії української військової термінології (загальні назви спорядження та військового одягу) // Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць. - К., 2005. - Вип. VI. - С. 80-83.

8. Яценко Н.О. Назви захисного спорядження в староукраїнській мові // Система і структура східнослов'янських мов: Зб. наук. праць. - К., 2006. - С. 121-124.

9. Яценко Н.О. Лудан, кармазин, хакі // Культура слова. - 2006. - № 66-67. - С. 106-108.

Анотація

Яценко Н.О. Назви військової форми одягу в українській мові. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Інститут української мови НАН України. - Київ, 2007.

У дисертації досліджено на генетичному та функціональному рівнях назви військової форми одягу в українській мові.

Окреслено склад назв військової форми одягу, виокремлено їхні тематичні групи, визначено структурні типи термінів, простежено етапи становлення цієї підсистеми військової термінології, подано генетичну характеристику зафіксованих лексем, проаналізовано лексико-семантичні відношення між номінаціями одягу, встановлено співвідносні назви в трьох східнослов'янських мовах на всіх етапах їхнього історичного розвитку.

Ключові слова: українська військова термінологія, назви військової форми одягу, тематична група, термінологізація загальновживаної лексики, лексико-семантичні відношення, гіперо-гіпонімія, омонімія, полісемія, синонімія.

Аннотация

Яценко Н.А. Названия военной формы одежды в украинском языке. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Институт украинского языка НАН Украины. - Киев, 2007.

Диссертация посвящена исследованию на генетическом и функциональном уровнях названий военной формы одежды в украинском языке.

Наименования военной формы одежды - отдельная подсистема украинской военной терминологии - еще не была объектом комплексного синхронно-диахронного анализа.

Выполненный исторический анализ терминогруппы названий военной формы одежды позволяет сделать некоторые обобщения об условиях появления, формирования этой терминологии в украинском языке, движущие факторы ее лексического и семантического развития, которые можно экстраполировать на всю систему УВТ.

Учитывая неравномерность развития военной лексики и терминологии, обусловленную экстра- и интралингвистическими факторами, в её истории выделяется семь основных периодов: первый (XI-XIII вв.), второй (XIV-XVII вв.), третий (XVIIІ - нач. ХІХ вв.), четвертый (вторая половина XIX - нач. XX вв.), пятый (1923-1932 гг., период украинизации), шестой (1939-1990 гг.), седьмой (90-ые гг. XX в. - нач. XXI в.).

В диссертации обобщены значения терминов для обозначения понятий военной формы одежды, что способствовало выделению десяти тематических групп и отдельных подгрупп в некоторых из них. Это создало условия для представления военной терминологии (названия одежды) как системного образования и определения общих номинативных и семантических тенденций.

Установлено, что основной корпус исследуемой терминологии составляет праславянская по происхождению лексика. Среди заимствований выделены тюркизмы, полонизмы, германизмы, заимствования из французского, английского, итальянского, венгерского, русского языков; отмечено, что часто непосредственными источниками заимствования были польский и русский языки. Неоднородность состава военной терминологии (названия одежды) с точки зрения её происхождения отражает длительный процесс развития терминосистемы.

УВТ характеризуется хорошо развитой лексико-семантической организацией, при этом основные системные явления (полисемия, омонимия, синонимия) имеют специфическое проявление, что свидетельствует об относительной самостоятельности терминологии как подсистемы литературного языка.

Основу исследуемой группы военной терминологии составляет активно функционирующая лексика. Устаревшая используется для названия тех реалий, которые вышли из использования в армии; она преобладает в памятниках письменности, словарях; инновации - в устной и письменной речи военных, современных армейских нормативных документах. Отмечено, что многие понятия представлены поликомпонентными названиями - атрибутивными и субстантивными словосочетаниями.

Особенностью исследуемой терминосистемы являются межъязыковые, прежде всего украинско-русско-белорусские, а также украинско-белорусские, украинско-русские параллели названий военной формы одежды.

Ключевые слова: украинская военная терминология, названия военной формы одежды, тематическая группа лексики, терминологизация общеупотребительной лексики, лексико-семантические отношения, гиперо-гипонимия, омонимия, полисемия, синонимия.

Annotation

Yatsenko N.O. “Names of the military form of clothes in the Ukrainian language” - the manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of candidate of philological sciences on a speciality 10.02.01. - the Ukrainian language. - Institute of Ukrainian language NAS of Ukraine, Kiev, 2007.

In the dissertation it is investigated at genetic and functional levels the name of the military form of clothes in the Ukrainian language.

It is outlined structure of names of the military form of clothes, allocated their thematic groups, revealed structural types of terms, tracked becoming stages of this subsystem of military terminology, given the genetic characteristic of the fixed lexemes, analysed lexico-semantic relations between nominations of clothes, established correlative names in three West Slavic languages at all stages of their historical development.

Keywords: the Ukrainian military terminology, names of the military form of clothes, a thematic group, terminologization of common lexic, lexico-semantic relations, hypero-hyponymy, homonymy, polysemy, synonymy.

Размещено на Allbest.ru