Дієслово

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дієслово - повнозначна частина мови, яка означає поняття дії як процесу і виражає її за допомогою граматичних форм часу, особи, способу, стану, виду, а в окремих випадках - роду і числа.

Поняття дії, що її визначає дієслово - широке:

· реальна фізична дія (писати, малювати);

· стан предмета (лежати, хотіти);

· становлення (зміни) предмета (старіти, худнути);

· рух у просторі (летіти, йти);

· мислення (думати);

· діяльність органів чуття і вираження емоцій (шанувати).

Дія, виражена дієсловом - динамічна, активна ознака, яка властива предмету у процесі його становлення - і розгортання у часі. Ось чому дієслово - передусім часова (темпоральна) частина мови і саме динамічна ознака відрізняє його від прикметника та прислідника, в яких ознаки статичні (зелений - зелено - зеленіти). Цією ж ознакою дієслово відрізняється від іменника, який може означати дію, але не виражає її перебігу (збирання, переробка).

Дієслово як частина мови об”єднує в складну систему такі загальні граматичні форми:

а). ОСОБОВІ (дієвідмінювані) - що змінюються за способами, часом, особами, родами.

б). ВІДМІНЮВАНІ - дієприкметник, що змінюється за прикметниковою парадигмою, узгоджується з іменником в роді, числі, відмінку.

в). НЕВІДМІНЮВАНІ - інфінітив, дієприслівник, дієслівні форми на но-, то-.

Усі ці форми об'єднуються в єдину дієслівну систему спільністю загального граматичного значення процесуальності, категорій виду, стану, лексико-синтаксичних ознак перехідності - неперехідності, можливістю пояснюватись прислівником.

Особові форми у реченні виступають у функції присудків. Дієприкметники, як одиничні, так і в звороті, виступають у ролі означення, рідше - іменної частини складного присудка (Тепле повітря було настояне пахощами трав); інколи - підметом (Відпочиваючі зібрались у групку). Дієприслівник, як одиничний, так і в звороті, виступає обставиною (Ліс стояв, нахилившись під вагою мокрого листу).

Інфінітив (неозначена форма) означає дію узагальнену, безвідносну до способу, часу, особи, числа (працювати, мріяти, йти). Семантикою інфінітив наближається до іменника зі значенням дії. Він, як і віддієслівний іменник, називає дію, процес, поза зв”язком з її виконавцем (суб”єктом), але іменник означає опредмечену дію, а інфінітив - дію як процес. За походженням інфінітив є застиглою формою іменника, який, втративши іменне відмінювання, зберіг функціональну спорідненість з іменником. Як форма називного відмінка є початковою формою для іменника, так інфінітив - початкова форма дієслова. Інфінітиву властиві такі граматичні ознаки:

· вид (казати - сказати);

· перехідність -неперехідність (ходити - носити);

· стан:

– активний (робити, читати);

– пасивний (вариться);

– зворотно-середній (одягатися).

Категорія виду дієслова

У своєму перебігу дія може досягати природного для неї кінця, або внутрішньої межі, тобто реалізуватись, а може залишитись нереалізованою у розгортанні. Якщо дія досягає межі, то її розгортання припиняється і вона сприймається цілісною, обмеженою, як один акт без поділу на фази (Я виконав доручення).якщо дія не досягла межі, то її розготрання триває і вона усвідомлюється у кожний новий момент у новій точці (Сипався з каштанів цвіт). Відношення дії до внутрішньої межі є значенням категорії виду дієслова.

Доконаний вид виражає дію, що досягла своєї межі, завершилась і є наявний результат дії.

Недоконаний вид виражає дію, що не досягла межі і перебуває у розвитку.

Видові пари є корелятами (співвіднесеними) у видовій парадигмі (читати - прочитати, казати - сказати).

Досягення чи недосягнення межі характеризує дію загалом, незалежно від її конкретних виявів. Через це кожна дієслівна форма, як фінітна (відмінювана), так і нефінітна (невідмінювана) має значення виду. Категорія виду - загальнодієслівна, властива всім формам дієсловаа, крім теперішнього часу, значення якого - вираження дії, що відбувається в момент мовлення і не пов”язується із значенням дії, яка досягла межі, а позначає дію в її розгортанні.

Засоби вираження категорії виду

Оскільки категорія виду є загальнодієслівною, то засобом її вираження виступає не флексія, а структура основи, зокрема:

префікси - йти - прийти;

суфікси - гримати - гримнути;

чергування звуків - збирати - зібрати;

наголос - розки/дати - розкида/ти;

суплетивація - брати - взяти.

Опозиція доконаного і недоконаного видів утворює видову пару (кореляцію). Її члени мають лексично тотожне значення, належать одному слову, бо називають 2 сторони однієї й тієї ж дії; недоконаний вид - розгортання, доконаний - припинення (пекти - спекти, додавати - додати). Дієслова протилежних видів, що розходяться за лексичним значенням, не вважаються видовою парою (служити - заслужити).

Найактивніше видові пари утворюються за допомогою префіксів з-, з-за-, пре-, по-; досить поширені префікси о-, від-, у-, в-; рідко вживаються нал-, під-.

Видову пару створює лише той префікс, який не вносить нового лексичного значення, тото не є словотворчим, а лише змінює граматичне значення слова. Такий префікс є формотворчим, він втрачає свою семантику.

У випадку, коли префіксація видової пари не утворює, на допомогу приходить суфіксація (імперфектний спосіб формотворення за допомогою суфіксів -ува (-юва), -овува, -ва, -а (підкопати - підкопувати, розплутати - розплутувати, бігти - ібгати, дати - давати)).

Кожне діяслово має значення виду, але не кожне втягується у парну видову опозицію.

Тільки недоконаний вид мають:

а) безпрефіксні дієслова із значенням необмеженої дії (вимагати, чекати, гребувати, мислити, говорити, працювати, ворогувати);

б) безпрефіксні дієслова, утворені від дієслів із значенням необмеженої дії (мислення, мовлення, сприймання) за допомогою префікса по-, який надає відтінку повторюваності дії.

Лише доконаний вид мають:

Здебільшого дієслова префіксально-постфіксальні, похідні, від двовидових безпрефіксних дієслів. Це дієслівні утворення з префіксами від-, на-, за-, по-, про-, роз- (надуматися, замиритися, провчитися, розписатися, повчитися).

Одновидове значення можуть мати і дієслова префіксальні, утворені від двовидових за допомогою префіксів за-, про-, по-, від-, що вносять відтінок тривалості дії із вказівкою на результативність або вказують на початок дії з відтінком посилення (закивати, потерпіти, проходити, відшуміти, відходити).



Перехідні і неперехідні дієслова

дієслово час інфінітив речення

У зміст дієслівної дії входить вказівка на відношення до об”єкта, тобто вимагає дія об”єкта чи ні. Відношення дії до об”єкта виражається категорією перехідності - неперехідності.

Дія, перебіг якої потребує об”єкта, буде перехідною, а дієслово, що її називає - перехідним. Дія ж, що не потребує об”єкта, є неперехідною.

Значення перехідних дієслів:

конкретна дія, спрямована на яикйсь предмет, який зазнає від неї певних змін, або є її результатом (зрубати дерево);

дія в прямому або переносному значенні, від якої предмет , що на нього вона спрямована, не зазнає змін (вивчити вірш);

дія, що означає сприймання, відчування (ловити сигнали);

Значення неперехідних дієслів:

стану, або такої дії, що не переходить на інший предмет (цвісти навесні);

Дієвідмінювання

Дієвідмінювання - система змінних форм дієслова, які змінюються за особами, числами, часами, а в минулому часі та умовному способі - за родами. Форми дієвідмінювання утворюються різними способами , найчастіше за допомогою суфіксів і флексій (учить - учи). Інколи у творенні дієслівних форм беруть участь частки (ходив би).

Інфінітив, дієприкметник, дієприслівник за особами не змінюються, не мають способу і до дієвідмінюваних форм не належать. Як дієвідмінювані, так і недієвідмінювані форми утворюються від двох дієслівних основ:

основи теперішнього часу;

основи інфінітива.

Від основи теперішнього часу утворюються:

а) форми теперішнього часу і простого майбутнього;

б) форми наказового способу;

в) активні дієприкметники теперішнього часу;

г) дієприслівники недоконаного виду.

Від основи інфінітива утворюються:

а) форми минулого часу дієслова;

б) форми умовного способу;

в)дієприкметники минулого часу;

г) дієприслівники доконаного виду.

Щоб виділити основу інфінітива, треба відкинути інфінітивні суфікси -ти, -ть (-тися, -ться): біг/ти, роби/ть, зна/ться.

Щоб виділити основу теперішнього часу, треба відкинути від форми ІІІ особи множини дієслів теперішнього часу особове закінчення: нес/уть, бажа/ють, сид/ять, леж/ать. Іноді основа інфінітива і теперішнього часу збігаються: нес/ти - нес/уть.

За характером голосного звука в особових закінченням дієслова теперішнього часу поділяються на І та ІІ дієвідміни. Голосні в особових закінченнях, за допомогою яких розрізняються дієвідміни дієслів, називаються тематичними голосними (раніше вони були суфіксами основ, але в результаті перерозкладу морфем відійшли до особових закінчень).

В особових закінченнях І дієвідміни маємо голосний е (-є): пиш-еш, каж-емо, чита-єте.

У ІІІ особі множини дієслова І дієвідміни мають особові закінчення -уть (-ють): пишуть, кажуть, читають.

У ІІІ особі множини дієслова ІІ дієвідміни мають особові закінчення -ать (-ять): біжать, люблять, читають.

Здебільшого дієвідміну визначають саме за ІІІ особою множини.

Розрізнення дієвідмін за формою інфінітива

До І дієвідміни належать дієслова:

а) з основою на -і, що зберігається при дієвідмінюванні (сивіти, синіти, жаліти);

б) з основою на -а (не після шиплячого): (думати, знати);

в) з основою на -а (після шиплячого), якщо -а зберігається при дієвідмінюванні (бажати, рушати), і з основою на інший голосний, якщо він зберігається при відмінюванні, та з основою на приголосний (чути, гуляти, везти, пекти).

До ІІ дієвідміни належать дієслова:

а) з основою на -и, -і (говорити, вірити, гоїти, гноїти). Але якщо кінцеве -и основи дієслова входить до кореня, то дієслово належить до І дієвідміни (шити, мити, бити);

б) з основою інфінітива на -а після шиплячих або -і, якщо при дієвідмінюванні ці звуки втрачаються (держати, сидіти, летіти). Винятки: гнати, іржати, ревіти, хотіти - І дієвідміна;

в) окремі дієслова з іншими ознаками інфінітива: стояти, боятися, бігти, спати, сукати (сучать паралельно з сукають - І дієвідміна).

Категорія часу дієслова

Категорія часу виражає відношення дії до моменту мовлення. В основі даної категорії - розуміння часу як об”єктивно-реальної форми буття. Людина сприймає нескінченність об”єктивно існуючої матерії в окремих процесуальних виявах: виникнення, становлення, тривання і переходу в нову якість. Дієслова є назвами дій або динамічної ознаки. Становлення і тривання динамічної ознаки сприймається мовцем як вияв процесуальності з властивою для неї часовою перспективою. Ця часова перспектива в дієслові пов”язується з моментом мовлення про дію: дія збігається з моментом мовлення про неї або відбувається не водночас з моментом мовлення.

У сучасній українській літературній мові дієслова мають значення чотирьох часів: теперішнього, майбутнього, минулого і давноминулого. Всі часи різняться за значенням і мають виразні морфологічні ознаки. чАсові значення виражаються в дійсному способі, умовний і наказовий способи часу не виражають. Категорія часу тісно пов”язана з категорією особи і виявляється в особових родових формах. Дієприкметник і дієприслівник зберігають значення часу і виду тієї основи, від якої творяться або виражають час відносно основної дії.

Теперішній час

Теперішній час означає дію, що відбувається у момент мовлення або збігається з моментом повідомлення про неї.

Дієслова у теперішньому часі виражають:

а) дію, що збігається з моментом мовлення про неї (Я пишу тобі знову, друже мій);

б) дію тривалу або постійну (Споконвіку Прометея там Орел карає, що день боже довбе ребра й серце розбиває);

в) дію, що є властивістю істоти або предмета (В селі встають рано).

Форми теперішнього часу утворюються приєднанням до основи теперішнього часу закінчень, які водночас є морфологічними показниками особи і числа для дійсного способу.

Минулий час

Минулий час позначає процесуальну ознаку, що передає момент мовлення. Форми минулого часу утворюються від основи інфінітива за допомогою суфікса -в/-л або нульової морфеми за правилами:

при творенні форми чоловічого роду від основи інфінітива на глосну, то форма чоловічого роду має нульовий суфікс (нести - ніс, текти - тік).

Форми жіночого і середнього роду, форма множини творяться за допомогою суфікса -л (писала, - о, -и; везла - о, -и).

Значення форм минулого часу залежить від їх видових характеристик дієслова доконаного виду позначають:

завершені дії або стани, результати яких наявні у момент мовлення (Чей, прослала нива Чорне полотно. Ллється жовта злива - сіється зерно);

завершені дії або стани, що відбувалися в минулому і не пов”язані з моментом мовлення (Ревнули гармати, і снаряди полетіли через партизанські голови вперед).

Давноминулий час

Давноминулий час утворюється поєднанням допоміжного дієслова бути у формі минулого часу і повнозначного дієслова у тій же формі. У складі аналітичної структури допоміжне дієслово має функцію форманта, за допомогою якого одна з двох минулих л\дій позначається як попередня, тобто передминула (Спершу був криком напустився на них, але вгамували його образу).

Майбутній час

Основне значення форми майбутнього часу - вираження процесуальних ознак, що реалізуються як дії або стани після моментумовлення. Розрізняють форму майбутнього часу дієслів доконаного і недоконаного виду.

Майбутній час доконаного виду - це форма, абосолютно тотожна щодо вираження з формою теперішнього часу (несу - принесу).

Майбутній час недоконаного виду існує в аналітичній і синтетичній формах.

Категорія особи, роду і числа

Категорія особи - словозмінна категорія, що позначає зв”язок процесуальної ознаки з її носієм у дієсловах теперішнього і майбутнього часу дійсного і наказового способу і виражає це значення на основі розмежування І, ІІ, ІІІ особи однини і множини.

Дієслова минулого часу й умовного способу не мають граматичних засобів вираження особи. Синтаксичними показниками тут виступають займенники (Я писав, ти писав …). Такі форми називають аналітичними особовими формами мунулого часу й умовного способу.

Форма І особи однини вказує на те, що носієм дії є мовець (Розпочну я краще писати новий сценарій про народ).

Форма ІІ особи однини позначає дію, що виконується адресатом мовлення. (Ти надто любиш спів дзвінкоголосий Минулих днів і показних епох…).

Форма ІІІ особи однини означає дії або стани, не пов”язані ні з мовцем, ні з адресатом мовлення. (Вода ллється у відра срібним струмком).

Особові форми дієслова утворюють дійсний і наказовий спосіб, виражаються за допомогою особово-числових закінчень дієслів теперішнього часу, а також наказового способу. Особові дієслівні форми узгоджуються з відповідними особовими займенниками. З іменниками - назвами процесуальних ознак поєднуються тільки форми третої особи.

Перша особа множини означає, що носіями процесуальної ознаки (дії, стану, відношення) є кілька осіб, до складу яких належить і мовець (Ми мовчимо - поезія і Я. Ми одна одній дивимось у вічі).

Друга особа множини вказує на дію двох або більшої кількості адресатів (Розкажіть, розкажіть мені, хмари: В чого це тікаєте далі?)

Третя особа множини означає, що реалізація процесуальної ознаки пов”язана з участю кількох суб”єктів (осіб чи предметів), про які повідомляєтся (Кравці лисицям хутра шиють, вітри на бурю грізно трублять).

Категорія роду представлена у формах минулого часу й умовного способу, що пояснюється їх первинною дієприкметниковою природою. Вживання однієї з трьох форм роду (чоловічого, жіночого, середнього) в однині грунтується на узгодженні з іменником або особовим займенником (Вітер затих; Гроза минула; Сонце зайшло). Якщо суб”єкт процесуальної ознаки виражений особовим займенником (я, ти), то родова форма дієслова минулого часу мотивується семантичним узгодженням зі статтю позначуваної займенником особи (Я прийшов (прийшла)).

Форма середнього роду закріплена за безособовими дієсловами й особовими, вживаними у безособових значеннях (Надворі світало).

Безособові дієслова

Не всі дієслова мають форми І, ІІ, ІІІ особи однини і множини. Вони утворюють окрему функціональну групу безособових дієслів, що позначають:

а) бажання (хотітися, кортіти);

б) міру наявності (бракувати, вистачати);

в) успіх (таланити, щастити, везти);

г) фізичний стан (морозити, лихоманити);

д) явища природи (вечоріти, світати);

е) дієслова на -ся, які керують іменниками у формі давального відмінка (сниться, п”ється, пишеться);

Категорія способу дієслова

Дія, названа дієсловом, може існувати реально (бути фактом дійсності), або нереальною (бажаною, можливою за певних умов).

Граматична категорія, що виражає відношення дії до дійсності, становить категорію способу. Зв”язок дії з дійсністю встановлюється мовцем. Самн він за допомогою форми способу передає свою точку зору на дійсність. Значення, що виражається способом дієслова, належать до модальних, якими є всі грамат ичні значення, що встановлюють відношення висловлюваної думки до дійсності.

Способи вираженя модальності:

Модальність - оцінка висловленого з погляду реальності або нереальності. Відповідно, розрізняють такі способи дієслова:

· дійсний;

· умовний;

· наказовий.

Наказовий спосіб у формі наказу, заклику, побажання, поради, вимоги, виражає спонукання до дії, означає дію нереальну, яка ще не існувала і не існує. З погляду на того, хто говорить, вона повинна відбутися. Різні модальні значення наказового способу передаються за допомогою інтонації, категорії особи і числа. Дієслова наказового способу творяться від основ теперішнього часу.

Усі інші дієслва наказового способу, утворені від основ теперішнього часу на приголосний у ІІ особі мають чисту основу (сядуть - сядь, вірять - вірь).

Форми І і ІІ особи множини у дієсловах наказового способу закінчуються на -імо, -мо, -іть, -та, -іте (ходімте, ходімо).

Деякі безафіксні дієслова наказового способу з флексією -и у ІІ особі однини у співвідносних префіксальних формах маютьчисту основу (вези - привозь). Це вплив розмовного стилю.

Дієслова наказового способу можуть вживатись із постфікмом -ся: піднімайся.

Форма ІІІ особи наказового способу виражається аналітично сполученням часток "хай”, "нехай” з формою ІІІ особи однини і множини (хай цвіте). Форми доконаного і недоконаного виду наказового способу по-різному виявляють значення модельності. Доконаний вид сильніше передає наказ, що пов”язано з результатом дії. Недоконаний вид не має вказівок на результат: сядь - сідай. Частка "но” передає наказ пом”якшено, вживається в розмовному стилі.

Особливості використання дієслівних форм у ділових паперах

Треба використовувати тільки книжні дієслова та їх форми: активізувати, дезінформувати, знаменувати, подається, символізувати, формулюючи й т. ін.

неправильно	правильно
балакати	говорити
слабувати	хворіти
договорюватися	домовлятися
поспівати	устигати
пришедші	які (що) прийшли
відчитуватися	звітувати
повідати	розповідати, повідомляти
тикати	говорити "ти"
сидя	сидячи
сипонути	насипати

2. Уникати умовного способу

неправильно	правильно
Підприємства змогли б виконати заповлення, якби...	Підприємства виконають (зможуть виконати) замовлення, якщо...
Виконавець повідомив би Вас завчасно, коли б...	Завчасне повідомлення виконавця можливе лише за умов...

3. Форми наказового способу використовуються в ділових паперах дещо своєрідно. Форми власне наказові (іди, пиши,робіть) вживаються лише в усному мовлені. В писемному мовленні переважає інфінітив та описові лексичні засоби. Саме інфінітив у наказах та розпорядженнях надає висловленню категоричності (доручити, звільнити, призначити, а не доручить, звільнить, призначить).

4. В актах, наказах, розпорядженнях, службових листах, інструкціях, дорученнях уживають неозначену форму дієслова (інфінітив).

Але слід пам'ятати, що нормативною є форма на -ти, а не на -ть (говорити, запроваджувати, виконквати).

5. У документах більшість дієслів має форму 3-ї особи олнини, але неприпустиме використання коротких форм (допомагає, а не допомога; оббігає, а не оббіга)

1. Треба надавати перевагу активним конструкціям над пасивними або ж використовувати безособову конструкцію з дієслівними формами на -но, -то. У таких текстах ідеться про наслідки якихось заходів чи подій у момент мовлення:

неправильно	правильно
Завдання було достроково виконане нашою групою	Наша група достроково виконала завдання
Головна увага ним приділяється...	Головну увагу він приділив...
Інспектори, які призначаються комісією...	Інспектори, яких призначає комісія...
Випробування проводяться у запланованому режимі	Випробування проводять (проведено) у запланованому режимі

7. Найпоширенішою дієслівною формою в офіційно-діловому стилі є дієслово теперішнього часу із значенням позачасовості, яке вживається у першій або третій особі множини: (ми вимагаємо, дирекція звертається, рівень інфляціїстановить).

Теперішній час може вживатися у значенні майбутнього, коли треба підкреслити обов'язковість виконання дії (нарадарозпочинається о 10-й годині, мітинг розпочинається завтра об 11.00).

8. Треба уникати форм давноминулого часу:

9. Дієслова доконаного виду утворюють просту форму майбутнього часу: профінансуємо, сплатимо, переглянемо.Дієслова недоконаного виду мають просту і складену форми майбутнього часу. Надавати перевагу слід складеним формам дієслів недоконаного виду в майбутньому часі:

10. Не порушувати норми вживання форм залежного слова:

11. Форми нема - немає вживаються паралельно: у нас нема таких документів у нас немає таких документів або ми не маємо таких документів.

12 Форми 2-ї особи однини, 1,2-ї особи множини дозволяють уникати форми давайте в наказовому способі. Обійтися без неї неможливо й за допомогою додаткових слів.

13. Дієслово давайте вживається лише у своєму прямому значенні, коли ця форма заохоти поєднується з іменником, що означає певні предмети: Давайте Ваші посвідчення; Розрахунки і креслення давайте мені.

Хоча й у цих випадках інтонаційно та за допомогою невербальних засобів (жесту) можна спонукати до дії: Ваші посвідчення, будь ласка; Прошу розрахунки і креслення.

14. Існує дві рівнозначні форми написання дієслів із числівниками: а) Шість бригад не виконало (не виконали) план.Але за непрямого порядку слів лише - Не виконало план шість бригад; б) Двоє студентів пішло до їдальні (сумісна дія - пішли разом); Двоє студентів пішли до їдальні (роз'єднана дія - кожен пішов окремо).

15. За наявності слів разом, спільно дієслово (присудок) ставиться в однині: Адміністрація заводу спільно із профкомом розглянула... Але ставиться у множині, коли однорідні підмети вжиті через кому або через сполучники -і-, -й-, -та-: Адміністрація заводу та профком розглянули...

16. Дієслово вибачаюсь (-ся) має у своєму складі колишній займенник ся, що був формою від себе - я, порівняйте:збираюся (я збираю себе), умиваюся (я вмиваю себе). Отже:

17. Слід уникати лінгвістично необгрунтованого вживання частки -ся-, сь-: слід писати Роботу аналізують за такими вимогам, а не Робота аналізується за такими вимогами.

18. Дія, названа присудком, і дія, названа дієприслівником, обов'язково мають виконуватися одним суб'єктом:

19. Дієслово бути в усіх особах однини і множини теперішнього часу має форму є: підприємство є юридичною особою, контракт є документом.

Размещено на Allbest.ru