Олександр Опанасович Потебня, життєвий шлях та вчення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Олександр Опанасович Потебня, життєвий шлях та вчення

1. Життєвий шлях

Олександр Опанасович Потебня походив з українського дворянського роду, він народився 10 вересня 1835 року в полтавській губернії. Згодом родина вченого переїхала до Польщі, Ромен. У 1851 році Олександр Опанасович закінчив польську гімназію, згодом він вступив до Харківського університету на юридичний факультет, пізніше перейшов на історико-філологічний факультет. По закінченні університету у 1856 р. і з захистом донаукової праці «Перші роки війни Хмельницького», Потебня спробував себе як викладач Першої гімназії, але згодом повернувся до університету для наукової праці та підготовки до доцентської посади [4].

У 1860 році Потебня захистив працю «Про деякі символи в слов'янській народній поезії» і одержав звання магістра. Через два роки була опублікована концептуальна програмна праця «Думка й мова», що надала молодому вченому визнання і авторитет, на рівні з іншими провідними філологами того часу. У цій праці він розвивалася ідеї В. Гумбольдта і його школи щодо мови у її відношенні до логіки та психології. Притримуючись цієї ідеї Потебня розглядав мову як механізм, що породжує думку, і відокремлював його від мовлення. Мову він розуміє як сукупність засобів, за допомогою яких конструюються й розуміються тексти. Мовленням є сам процес говоріння, писання, іншими словами -- створення тексту, власне усні чи письмові тексти, створені в результаті мовної діяльності. На думку Потебні, в мові споконвічно закладено величезний творчий потенціал, що містить досвід народу, який послуговується нею і є її творцем. Досконало володіючи багатьма сучасними європейськими й давніми мовами, Потебня почав віршований переклад українською мовою "Одіссеї"[3, 57 c.].

Політична діяльність Андрія Потебні, брата Олександра Потебні, і його загибель вплинули на життя вченого - його кар'єра була під загрозою і наступні роки Олександр Опанасович перебував під наглядом поліції.

Для вивчення стану мовознавства, зокрема слов'янського Потебня був відряджений до Європи. Там Олександр Опанасович осягав чеську, словацьку та сербо-хорватську мови. В Берліні він вивчав санскрит та займався порівнянням санскриту з іншими відомими йому мертвими індоєвропейськими мовами. Це сприяло розширенню його світогляду і поглиблення в порівняльно-історичний аналіз мов та міфів. Поглянувши на мови в призмі декількох тисячоліть Потебня осягнув словесну-образну систему різних слов'янських мов [3, 157 c.].

Для Потебні мова насамперед була засобом упорядкування потоку інформації, вражень та почуттів, що походять ззовні. Слово має не тільки значення, за допомогою обмінюються внутрішнім досвідом. Усього попереднього досвіду народу. Таким чином працюючи над зазначеними вище положеннями він написав праці «Про зв'язок деяких уявлень у мові» (1864), «Із записок з російської граматики» (1874), «Мова і народність» (1895), Потебня вивів теорію про три аспекти слова: форму, значення і внутрішню форму [4].

Вчення про внутрішню форму слова стало майже центральним у філософії мови Потебні, він вважав що слово крім оболонки має певне уявлення-образ, який має загальнонародне, універсальне значення і є інтуїтивно-зрозумілим і простішим, аніж його тлумачення. Зникнення внутрішньої форми , втрата образної сутності слів призводить до утворення абстрактних понять, визначаючим науковий тип мислення [3, 207 c.].

Також Олександр Опанасович розглядає у своїй філософії мови проблеми історичної еволюції форм і засобів вираження думки. У світі міфу існує народна культура, ми бачимо нерозчленовану єдність образних і поняттєвих сторін мови. Звідси спостерігається великий інтерес вченого до фольклору та етнографії, і мова розглядалася вченим пов'язаною з культурою народу, бо саме народ є творцем мови і Потебня вбачав мову як витвір «народного духу» та як щось, що зумовлює світосприйняття та світогляд кожного народу [2].

У 1875 році Олександр Опанасович захистив докторську дисертацію , став професором історії російської мови та літератури Харківського університету. Там проходила його педагогічна діяльність впродовж решти життя, у 1877 році його обрали членом-кореспондентом петербурзької Академії наук. Потебня автор численних праць із загального мовознавства, фольклористики, літературознавства й етнографії, низки досліджень із походження мови, діалектології, фонетики, граматики, етимології української та російської мов [4].

Потебня сформував потужну філологічну школу в Харківському університеті, а у 20 сторіччі його роботи отримали розвиток у багатьох наукових робота пов'язаних з мовою та філософією, Олександра Опанасовича наслідували такі видатні вчені, як М. Трубецькой та Г. Шпет [4].

Олександр Опанасович Потебня помер 29 листопада 1891 року в Харкові де його і поховали.

2. Психологічний напрям вивчення мовознавства

Олександр Опанасович був першим хто звернув увагу на психологічну методологію. Він поєднував психологічний аналіз художнього твору з лінгвістичним аналізом, згодом він втілив ці ідеї в праці «Думка та мова» (1862 р.), «З лекцій по теорії словесності» (1905 р.) [4].

Вчення В. Гумбольдта про зв'язки мислення з мовою сприяли вивченню Потебнею психологічної методології.

Як вже було зауважено О. Потебня розрізняв зовнішню і внутрішню форми слова; зовнішня - це звук, звучання, а внутрішня - образ того явища, яке виражається в звучанні. Образ - це завжди приблизність, відносність у значенні слова, завдяки яким тільки й існує поняття поетичності. Якщо ці приблизність, відносність, асоціативність зникають, то зникає й поезія. Отже, художня, поетична творчість базується на внутрішній формі слова, а саме воно має всі ознаки художнього твору як такого, оскільки слово і твір поєднані між собою, як частина і ціле [1, 48 c.].

Третім елементом слова О. Потебня визнавав лексичне значення, в якому концентрується ідея, зміст сказаного ним. Художнє слово покликане не давати готову ідею (зміст), а бути лише засобом для вираження її. Спочатку художник (письменник, композитор та ін.) виражає її для себе, а потім -- для сприймання адресатом, який у різні епохи і навіть в одночассі буває неоднаковим, внаслідок чого й існує різноманітне тлумачення художніх текстів. Першокорінь цього -- у людській психології [1, 59 c.]. Орієнтуючись на її особливості, літературний дослідник повинен виявити всі відтінки авторської ідеї, яка відбивається і в звучанні, і у внутрішній формі, і в лексичному значенні слова-твору. Звідси, на думку О. Потебні, необхідність постійного зближення історії літератури з історією мови, внаслідок чого тільки й можна досягти науковості літературознавства.

Олександр Потебня наголошував на основному ефекті поетичності в слові й творі, добувається завдяки метафоризації мови. Природа полягає в тройному мисленні, концентрація якого -- в синекдосі, тобто в способі передачі цілого з допомогою частини. Алегорія, гіпербола, літота й інші тропи -- це теж різновиди синекдохи, а всі разом вони складають явище, яке іменують метафоризацією художньої мови. По-своєму ця метафоризація виявляється в різних видах і жанрах творчості -- від прислів'я до роману чи трагікомедії. Все залежить від художніх завдань слова і твору, а завдання формується знову ж у психіці людини, митця [3,87 c.].

В „Объяснение малорусских й сродных с ними песен“, 1883-- 1887) Потебня намагається поєднати свої вчення з українською мовою. Мова для нього була вираженням психології людини, а в широкому розумінні -- психології народу. Відоме його майже крилате висловлювання, що мова є "не лише однією з стихій народу, а й найбільш виразною ознакою його" [4].

Від цієї формули О. Потебня йшов до універсальних філософських узагальнень про необхідність розвитку й існування кожної мови, кожного народу. Мова й народ, писав він, існують остільки, оскільки існують інші мови й народи. Будь-які спроби творення "єдиної" мови, "єдиного" народу призвели б до загибелі цього "єдиного", бо воно б не мало собі подібного і відтак не продукувалася б енергія, необхідна для його саморозвитку. Така теорія вченого цілком розходилася з офіційними догмами тогочасної Російської імперії (і пізнішого СРСР), яка своїми циркулярами та указами намагалася денаціоналізувати всі інші народи, крім російського, готуючи відтак і йому неминучу загибель. Це було не чим іншим, за теорією О. Потебні, як психічною хворобою, котра вела до морального розкладу самого російського суспільства.

потебня публікація мовознавство

Бібліографія

1. Потебня А. А. Мысль и язык / Потебня А. А. --Одесса, 1926. 207 с. (Полн. собр. соч. А. А. Потебни)

2. Потебня А. А. Язык и народность / Потебня А. А. - Московский государственный университет им. М.В. Ломоносова. Библиотека. [Електронний ресурс] - 2007 р. 192 сторінки. Режим доступу до публ.: http://genhis.philol.msu.ru/article_158.shtml

3. Франчук В.Ю. Олександр Опанасович Потебня. Сторінки життя і наукової діяльності. / Франчук В.Ю. - К.: Издательский дом Дмитрия Бураго, 2012. - 376 с.

4. Электронная библиотека Князева. Відомі українці. Олександр Потебня, мовознавець, філософ, етнограф, літературознавець. [Електронний ресурс]. Режим доступу до публікації: http://www.ebk.net.ua/Book/biographies/100nu/part3/potebnya.htm

Размещено на Allbest.ru