Особливості граматичних категорій англійського та українського дієслова

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ГРАМАТИЧНА КАТЕГОРІЯ СПОСОБУ АНГЛІЙСЬКОГО ТА УКРАЇНСЬКОГО ДІЄСЛІВ.

1.1 Дійсний, умовний та наказовий способи в порівнюваних мовах.

1.2 Міжкатегорійні зв'язки в граматичній системі українського дієслова.

РОЗДІЛ II. ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ КАТЕГОРІЇ СПОСОБУ В ПОРІВНЮВАНИХ МОВАХ.

2.1 Функціональні аспекти категорії способу в англійській та українській мовах.

2.2 Категорія модальності та засоби її вираження.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Кожна дієслівна форма є формою дійсного або пасивного стану, загального або продовженого виду, перфектна або не перфектна, але не кожна дієслівна форма є предикативною. Модальні значення реальності виражається формами дійсного способу; модальне значення нереальності виражається формами погоджувальної способу. Протиставлення всіх форм дійсного способу всім формам погоджувальної способу утворює граматичну категорію способу.

До сфери модальності варто віднести протиставлення речень за характером їх комунікативної спрямованості (твердження - питання - спонукання), протиставлення за ознакою (твердження - заперечення), градацією значень в діапазоні реальність - ірреальність. Широкого розуміння модальності притримуються зачинатель цієї теорії у вітчизняній лінгвістиці В.В. Виноградов та його послідовники, а також вчені Н.М. Агашина, Є.І. Беляєва, В.В. Дружиніна, М.В. Зайнуллін, В. Келлер. В.З. Панфілов вважає широке розуміння модальності надто аморфним. З його точки зору до неї потрапляють усі ті мовні явища, які за тих чи інших причин не знаходять місце серед решти граматичних чи лексико-граматичних категорій. У більш вузькому смислі під модальністю розуміється відношення мовця до пропозиції, яке знаходить своє вираження за рахунок того чи іншого формального засобу. Подібне тлумачення модальності ми знайдемо в А.П. Зеленецького та П.Ф. Монахова: "Основним значенням модальності виступає суб'єктивно-обєктивне відношення до дійсності з точки зору мовця".

Опираючись на концепцію модальності, запропоновану В.В. Виноградовим, більшість дослідників (П.К. Адамець, Л.Р. Зіндер, Т.В. Строєва, Г.А. Золотова та ін.) виділяє три аспекти модальних відношень:

- модальність внутрішня: відношення суб'єкта дії до здійснюваної ним дії;

- модальність зовнішня, що представлена:

а) об'єктивною зовнішньою модальністю, тобто відношенням змісту висловлювання до дійсності в плані реальності чи нереальності;

б) суб'єктивною зовнішньою модальністю, яка розуміється як ступінь впевненості мовця в повідомлюваних фактах або як відношення мовця до висловлювання загалом.

Перший вид модальних відношень Н.П. Мерзлякова називає суб'єктною модальністю, оскільки модальні значення виражають тут відношення між дією та її суб'єктом. Суб'єктна модальність є внутрішньосинтаксичною, на відміну від двох наступних зовнішньосинтаксичних типів модальних відношень, вона виступає складовою фактичного змісту речення, становить не певну властивість позначуваного, а саме позначуване реченням. Основним значенням суб'єктної модальності виступають значення можливості, необхідності, бажання, що відносяться до семантичної сфери потенційності.

Дослідженню категорії модальності приділяли увагу такі вчені як: О.В. Бондарко, В.С. Храковський, В.Л. Каушанская, Н.А. Кобрина, Ю.О. Жлуктенко, І.К. Харитонов, L.G. Alexander та M.Y. Blokh.

Зі сказаного випливає, що граматична категорія способу як виразник предикативного ширша за своїм граматичним значенням, ніж категорія виду.

Граматична категорія - сукупність елементів мови (слів, значимих частин слів і сполучень слів), об'єднана спільним граматичним значенням з обов'язковою наявністю у цій мові відповідного граматичного способу для вираження цього граматичного значення; так в англійській мові немає категорії виду, оскільки в ній немає спеціальних граматичних способів для вираження цього граматичного значення.

Граматичний спосіб - матеріальне вираження граматичних значень, наприклад, у словах “дорогої”, “золотої” граматичне значення “прикметник жіночого роду родового відмінку однини” виражається закінченням - ої.

Дієслова формально дійсного способу можуть вживатись у значенні наказового (Завтра прийдете до мене!) та умовного (здійсненна умова), кон'юнктивного способів (Зроблю, якщо… Гадаю, що робить…). Таким чином формальне (морфологічне) і семантичне розуміння категорії способу не є цілком тотожними.

Метою дослідження є вивчення граматичної категорії способу в українській та англійській мовах та засоби її вираження у порівнюваних мовах.

Для досягнення цієї мети ставляться такі завдання:

1) Дослідити функціональні особливості дійсного, умовного, наказового способів;

2) Розкрити сутність поняття категорії модальності та її функціональних аспектів;

3) Проаналізувати засоби вираження категорій способу в порівнюваних мовах.

Об'єктом дослідження виступає категорія способу англійської та української мов. Предметом дослідження - засоби вираження категорії способу.

Дана курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

У першому розділі розглядаються різні способи англійського та українського дієслів. Вивчаються між категорійні зв'язки в граматичній системі дієслів.

У другому розділі надається аналіз функціональних аспектів категорії способу, категорії модальності та засобів її вираження.

Висновки містять відомості про дійсний, умовний і наказовий способи, про їх функціонування в реченні та взаємодію категорії способу з категорією модальності.

У списку використаних джерел вказана наукова література, яка використовувалась при проведенні дослідження та матеріали, які були взяті для наведення прикладів у роботі.

Методи дослідження: під час дослідження категорії способу використано поняття граматичної категорії та граматичного способу для того щоб зрозуміти загальне значення категорії. Для аналізу дійсного, умовного та наказового способів ми опирались на наукові праці мовознавців. Використали термін модальності для того, щоб показати її зв'язок з категоріями способу.

Теоретичне значення роботи полягає в отриманні результатів, що пов'язані з поняттям дійсного, умовного та наказового способів та категорії модальності.

Практичне значення дослідження полягає в можливості використання теоретичних положень і фактичного матеріалу під час викладання курсів лексикології, порівняльної граматики. Робота забезпечити викладачів англійської та української мов в середній і вищій школах новими матеріалами, які стосуються теми категорії способу.

модальність дієслово граматичний

РОЗДІЛ I. ГРАМАТИЧНА КАТЕГОРІЯ СПОСОБУ АНГЛІЙСЬКОГО ТА УКРАЇНСЬКОГО ДІЄСЛІВ

1.1 Дійсний, умовний та наказовий способи в порівнюваних мовах

Дійсний спосіб означає реальну дію і є найбільш уживаним. Дієслова в дійсному способі змінюються за часами. Значення минулого і теперішнього часу є реальним, а майбутнього -- гіпотетичним, тому він може мати відтінок значення недійсного способу. Дієслово в дійсному способі обов'язково має часову характеристику: реальна дія може відбуватися в минулому (писав, написав), теперішньому (пишу) або майбутньому (писатиму, буду писати, напишу) часі.

Вони можуть вживатися із заперечною часткою не, наприклад: “Не гріє сонце на чужині”. Дієслова дійсного способу змінюються за часами (грав- граю- гратиму), числами і особами (у теперішньому і майбутньому часах) та за родами (у минулому часі).

В англійській мові, як і в українській, існує таке поняття як спосіб. Спосіб як граматична категорія притаманний дієслову. Дійсний спосіб вказує, що мовець розглядає дію як реальний факт, наприклад: Tom likes swimming very much. - Том дуже любить плавати,що відбувається в момент мовлення, або відбуватиметься в майбутньому

Дійсний спосіб у англійській мові (the indicative mood) означає дію реальну: він підтверджує або заперечує наявність дії в теперішньому, минулому або майбутньому. Виражається в чотирьох часових групах англійського дієслова: Indefinite Tenses, Continuous Tenses, Perfect Tenses, Perfect Continuous Tenses.

Даний спосіб в англійській мові має два стани. Стан показує, чи відбувається дія особою чи предметом у ролі підмета (активний стан Active Voice), або підмет піддається впливу (пасивний стан Passive Voice).

Умовний спосіб означає дію бажану або можливу за певних умов, наприклад: хотіла б я піснею стати у свою хвилину ясну. Форми умовного способу, позначаючи дію у часовому плані, виявляють варіанти свого

загального значення: можливості/неможливості, бажаності з відтінком необхідності, реальності і потенційної умови, яка у контексті може відноситися як до загально-часового плану, так і конкретно до теперішнього, минулого і майбутнього. Форми умовного способу можуть виражати всі типи спонукання, а також реальні дії у теперішньому і майбутньому часах.

Дієслова умовного способу, як і минулого часу, змінюються за числами, а в однині -- за родами. Форми умовного способу найчастіше вживаються у складних реченнях, що виражають умову, наприклад: якби мені черевики, то пішла б я на музики (Т.Г. Шевченко).

Рідше вони служать присудками простого речення, в якому виражене прагнення, бажання: Хотіла б я піснею стати (Леся Українка).

Потрібно звернути увагу на те, що частка би (б) не завжди стоїть після дієслова, вона може міститись і перед дієсловом, наприклад: кудись би їхав все (Олександр Олесь), і навіть на певній відстані від нього: як би я тепер хотіла у мале човенце сісти! (Леся Українка), яка б щаслива я була! (Олександр Олесь).

Форма умовного способу іноді так само може передавати спонукання, наприклад: відпросився б ти в командира, прийшов би до мене хоч на часину (О. Гончар). Використовується в підрядних реченнях для вираження умови або мети (якби зробив, щоб робив). Тут частка би зливається із сполучником.

Умовний спосіб (the subjunctive mood) в англійській мові розглядають як категорію дієслова, яка використовується, щоб виразити: нереальну або гіпотетичну дію або стан. Гіпотетична дія або стан можуть розглядатися як бажання, необхідність, можливість, передбачалося, уявної чи суперечать дійсності.

Використовують різні форми дієслова: синтетичні форми (the synthetic forms), не фактичні форми часів (the non-factual forms of the tenses), а також аналітичні форми (the analytical forms).

Синтетичні форми (the synthetic forms). У староанглійській мові умовним способом висловлювали систему форм з особливим набором флексій. Однак, протягом часу, більшість флексій були втрачені, і таким чином майже зникла різниця між формами умовного та наказового способу. В сучасній англійській мові залишилося тільки дві синтетичні форми старої регулярної системи умовного способу, які відрізняються від форми наказового способу. Хоча їх значення і використання значно змінилося, їх часто називають старими назвами: теперішній умовний спосіб (the present subjunctive) і минулий умовного способу(the past subjunctive).

Даний умовний спосіб збігається з простими дієсловами (бути, іти, дивитися) для всіх осіб, як в однині так і в множині. Це означає гіпотетичну дію з посиланням на теперішній або майбутній час, наприклад: he required that all be kept secret.

Інші дієслова рідко використовують в умовному способі в неформальному стилі, так як форми умовного способу збігаються з індикативом, за винятком 3-ї особи однини. В основному їх використовують в офіційному стилі, а також в молитвах, побажаннях. Наприклад:

It is natural enough the enemy resent it.

Heaven forbid! The devil take him!

Long live freedom! God save the king!

Умовний спосіб минулого часу (the past subjunctive) існує в сучасній англійській мові лише у формі were, який використовується для всіх осіб, як в однині та множині. Це стосується гіпотетичної дії на теперішній чи майбутній час і показує, що це суперечить реальності.

Наприклад:

If I were you!

If you were there!

If it were true!

Нефактичні форми часів (the non-factual forms of the tenses). Нефактичну форму минулого неозначеного і минулого тривалого часу використовують для позначення гіпотетичної дії в теперішньому або майбутньому часах ; нефактичну форму о Past Perfect і Past Perfect Сontinuous позначають гіпотетичну дію в минулому. Ці дві пари форм розрізняються за ступенем вірогідності.

Широке використання нефактичного минулого неозначеного часу (If I knew, if he came...), в сучасній англійській мові пояснюється заміною умовного способу менш формальним стилем. Це робить систему умовного способу більш схожим до системи наказового способу: if I knew..., if I was (замість were), I wish I knew..., I wish I was (замість were).З іншого боку, were часто використовується замість was у нефактичному минулому тривалому часі. Наприклад: He smiled as if he were enjoying the situation.

Аналітичні форми (the analytical forms). Більшість аналітичних формувань утворені за допомогою допоміжних дієслів, які походять від модальних дієслів таких як should і would, а також від форми інфінітива.

Тим не менш, деякі модальні дієслова, регулярно використовують для позначення гіпотетичних дій в певній синтаксичній моделі - may/might + infinitive, can/could + infinitive, але в деякій мірі зберігають своє значення. Наприклад:

However much you may argue, he will do as he pleases (виражає можливість).

I wish I could help you (виражає здатність).

If you would agree to visit my uncle,... (виражає бажання).

Аналітичні форми можна поділити на три групи в залежності від їх використання та функціонування:

1. should + infinitive для першої особи однини і множини) і would + infinitive (для інших осіб). Ці форми можна використати як в простому реченні так і в головному. Вони позначають гіпотетичні дії, як результат гіпотетичних умовах, або представляють реальну можливість. Наприклад:

would not praise the boy so much.

Would you help me if I need your help?

He would smoke too much if I didn't stop him now and again.

2. would + infinitive для всіх осіб, як однини так і множини. Виражає бажану дію в майбутньому, може використовуватися як в простих і складних реченнях. Наприклад:

Let us invite him. He would gladly accept the invitation.

I wish you would go there too.

3. should + infinitive для всіх осіб. Її значення досить широке, яке залежить від контексту. Наприклад:

It is important that all the students should be informed about it.

It is strange that we should have met in the same place.

Наказовий спосіб виражає спонукання, заклик до виконання дії, наказ, побажання, прохання, пораду, наприклад:

Говорімо усі, хоч ми добре навчились мовчати (В. Баранов).

О земле, велетнів роди (Тичина).

Дієслова наказового способу змінюються за числами й особами і мають в однині форму другої, а в множині -- першої і другої особи: прочитай, прочитаймо, прочитайте.

Значення числа і особи виражається закінченнями:

2 особи однини -й (роб[и], біж[и]) або нульове;

1 особи множини -їмо (роб[імо], біж[імо]) або -мо (згадаймо, станьмо);

2 особи множини -іть (роб[іть], біж[іть]) або -те (згадай[те], стань[те]).

У 2 особі множини зрідка (переважно в поетичному мовленні) вживаються форми із закінченнями -іте (замість -іть), наприклад:

Борітеся -- поборете! (Шевченко).

Тож біжіте, панські слуги,і піймайте вітра в полі (Леся Українка).

У 1-ій особі множини вживається (здебільшого в розмовному мовленні) форма із закінченням -ітл (замість -імо), наприклад:

Ходім додому! Берімся до роботи!

Потрібно звернути увагу на те, що не можна сплутувати близькі за звуковим складом форми: бережемо (тепер, час) і бережімо (наказовий спосіб). Найчастіше вони відрізняються одна від одної місцем наголосу: у формах теперішнього часу наголошеними можуть бути різні склади (ходимо, біжимо), у формі наказового способу -- лише склад, до якого входить перший голосний звук закінчення (-імо): ходімо, біжімо, скажімо.

Форми наказового способу вживаються в реченнях, у яких немає підмета, наприклад:

Юних днів, днів весни, не забудь! (Франко).

Сідай, спочинь, та не барись, бо сонце, бачиш, вже сідає (Олександр Олесь).

У таких реченнях часто вживається звертання:

Встань, Богдане, встань, збудися,на свій нарід подивися (Народна творчість).

Вічний художнику, стань мені вчителем знову (Л. Забашта).

Наказовий спосіб в англійській мові виражає наказ, прохання і має форму другої особи. У наказовому способі розрізняють дві форми: негативну (don't sit down! - не сідайте!) і ствердну (sit down, pleas!. - сідайте, будь ласка!). Негативна форма будується за допомогою допоміжного діслова do + негативна частка not. Така форма завжди направлена до другої особи, наприклад: Do not take it away. Don't worry about the child.

У наказах і дозволах до першої або третьої особи (або осіб), аналітична форма let + infinitive використовується без частки to. Дієслово let виконує допоміжну функцію, і частково втрачає своє лексичне значення. Людина звернувся виражається особовим займенником в об'єктивному випадку. Наприклад:

Let him finish his dinner first.

Let Andrew do it himself.

У заперечних реченнях аналітичних форм використовують частку not без допоміжного дієслова, Наприклад:

Let us not argue on the matter.

Let him not overestimate his chances.

Кожна з форм Present, Past і Future є формою, як часу, так і способу. В цих формах виражено як тимчасове, так і модальне значення. Ці значення органічно пов'язані одне з одним. Форми Present висловлюють об'єктивно існуючий час взагалі, без будь-яких обмежень, включаючи і момент повідомлення. Форми Past висловлюють час, що насправді вже минув. Отже, дієслово у формі Past виражає те, що вже здійснилося або існувало в минулому: це реальний факт минулого, не пов'язаний з сьогоденням, наприклад: All during the long afternoon she thought of the city outside and its imposing show, crowds, and fine buildings.

1.2 Міжкатегорійні зв'язки в граматичній системі українського дієслова

Аналіз мови як системи вимагає ретельного дослідження її передусім з позицій системності мовних явищ - наявності зумовлених зв'язків між ними, з того, що основною формою подібних зв'язків виступає відношення протиставленості (опозиції), яке спирається на загальні ознаки протиставлюваних мовних величин. Такі ознаки забезпечують однопорядковість членів опозицій, об'єднання їх в межах одного класу, розряду, категорії.

Як зазначають дослідники мови, “чистих” граматичних категорій, так само, як і “чистих” граматичних значень у їх реалізації поза міжкатегорійною взаємодією, фактично немає. Традиційно у граматичній системі дієслова виділяють зв'язки між категоріями виду і часу, часу і способу.

Крім того, актуальним залишається питання визначення ієрархії категорій, зокрема граматичних, у їх тісних взаємозв'язках у межах певної підсистеми. Загальнотеоретичні положення дослідження міжкатегорійних зв'язків у граматиці докладно викладені О.В. Бондарком, який розрізняє зв'язки категорій у мовній системі й у мовленнєвому функціонуванні, класифікує ці зв'язки за багатьма аспектами.

Особливо складну систему взаємодій виявляють дієслівні категорії. Питання про взаємодію дієслівних категорій в типологічному плані порушує В.С. Храковський, котрий описує зв'язки імператива як одного із способів з іншими категоріями дієслова. Храковський робить спробу обґрунтувати і проілюструвати явище взаємодії граматичних категорій дієслова на матеріалі різноструктурних мов. Вихідними постулатами дослідника є такі:

1) взаємодія - один з різновидів відношення, що пов'язує дві граматичні категорії,

2) інші різновиди цього відношення - взаємозумовленість, взаємозалежність і взаємозв'язок,

3) взаємодія - це таке відношення між граматичними категоріями, за якого обидві категорії функціонують злагоджено і впливають одна на одну таким чином, що може призводити до видозміни двох граматичних категорій.

Науковий інтерес становить питання, наскільки широко грамеми тієї чи тієї категорії представлені у парадигмі. Наприклад, грамеми категорії часу співала - співає - буде співати сполучаються лише з грамемами категорії способу, тобто не можуть бути представленими поза сполученням з категорією способу. Водночас грамеми категорії способу реалізуються й поза сполученням з грамемами часу, грамеми умовного та наказового способу: співала б, співай.

Взаємодія категорій способу і часу. Категорії способу і часу виявляють парадигматичний і функціональний зв'язок. Щодо співвідношення категорій способу і часу, можна констатувати, що в індикативі (дійсному способі) представлені всі часові форми. В інших способових формах, зокрема імперативі (наказовому способі) та кон'юнктиві (умовному способі), немає часових форм. Це пояснюється не тим, що, наприклад, значення імператива і часу взагалі не сумісні, а навпаки, тим, що імперативу притаманна дія позначувана імперативною формою, або вже реалізується в момент мовлення (Читай = `продовжуй читати' - презентна перспектива), або повинна почати реалізовуватися після моменту мовлення (Читай = `починай читати' - футуральна перспектива).

Наявність презентно-футуральної рамки в імператива пояснює його зв'язок з відповідними часовими формами індикатива. Цей зв'язок виявляється в тому, що деякі імперативні форми за походженням є формами теперішнього чи майбутнього часу: йдемо, нехай іде, нехай ідуть. Крім того, презентні та футуральні форми індикатива в актах мовлення мають тенденцію виступати як функціональні синоніми до імперативних форм 2-ої особи: Ви негайно подасте звіт про виконану роботу. Негайно подайте звіт про виконану роботу!

Категорійні значення форм часу базуються на модальному значенні реальності, яке властиве дійсному способу. Модальні відтінки індикатива по-різному виявляються в різних часових формах, що пов'язано не лише з категорією часу, а й виду. Найхарактерніші модальні відтінки (зокрема, можливості / неможливості) для вживання форм майбутнього простого часу (доконаного виду), особливо в значенні теперішнього неактуального, наприклад: Голод іде за голодом, тим часом він з'їдає наше село, але перекинеться й на місто і стане суцільним, тотальним, нашим способом життя (П. Загребельний).

Категорії способу і часу взаємодіють одна з одною. Ця взаємодія виявляється насамперед у тому, що значення часу заповнює змінну в значенні індикатива, але є константним у значенні імператива. Щодо інших способових форм, то тут можлива, як зауважує В.С. Храковський, ситуація, коли час і не заповнює змінної в значенні способу, і не є константним у значенні способу. Наприклад, форми умовного способу при вживанні в умовних конструкціях: Якби Петров отримав гроші, він би купив дружині подарунок. У цьому випадку форми умовного способу цілком індиферентні до значення часу.

Взаємодія категорій часу і виду. Між категоріями часу і виду наявні тісні системні зв'язки як парадигматичного, так і функціонального плану. Парадигма часу залежить від виду. Наприклад, для вираження одиничних дій, що мають місце в момент мовлення (у теперішньому актуальному), вживаються лише форми дієслів теперішнього часу недоконаного виду, наприклад: сядь правильно! Руки на коліна! (І. Багряний).

Взаємодія категорій способу і виду. Категорії виду і способу виявляють переважно функціональні зв'язки. Як зауважує О.В. Бондарко, в дійсному способі категорія виду виступає у взаємодії з категорією часу, проте в умовному й наказовому способі категорія виду виступає поза зв'язком з категорією часу. Як зауважує В.С. Храковський, вживання імперативних форм залежить від того, чи є конкретне значення дієслова агентивним або не агентивним. В імперативних форм провідним значенням грамеми недоконаного виду є загально-фактичне, а не актуально-тривале, як у індикативних форм.

Специфіка вживання грамеми доконаного виду в імперативних формах полягає в тому, що вона з неоднозначної стає однозначною: у неї залишається її основне конкретно-фактичне значення і на відміну від індикативних форм немає наочно-зразкового й потенційного значень. Дія, позначувана формою доконаного виду, може відбуватися або одразу після моменту мовлення (Увімкни радіо), або через певний проміжок часу (Увімкни радіо о 8 ранку).

Імперативна форма доконаного виду в заперечних реченнях вживається зі значенням застереження (Не впади. Не спізнись). Отже, граматичні категорії виду, способу і часу дієслова взаємодіють між собою. Взаємозв'язок, взаємодія і взаємозумовленість названих категорій реалізуються як в парадигматичному, так і функціональному аспектах.

РОЗДІЛ II. ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ КАТЕГОРІЇ СПОСОБУ В ПОРІВНЮВАНИХ МОВАХ

2.1 Функціональні аспекти категорії способу в англійській та українській мовах

Категорія умовного способу належить до основних засобів вираження модальності, що виконує важливі функції в мовленні та використовується для вираження нереальності і гіпотетичності дії, бажань, емоцій, вимог, прохань. Категорія умовного способу - одна із складних граматичних категорій англійської мови, що неодноразово підлягала детальному аналізу багатьох провідних лінгвістів. Складність цього граматичного явища пов'язана, з одного боку, з великою кількістю граматичних форм, які виражають значення нереальності, а з іншого - з тим фактом, що, як зазначає Н.В. Гусарова, перед нами не вузьке, специфічне питання одного з розділів граматики, а ціла низка кардинальних питань теорії мови (співвідношення форми і функції, мова та дійсність, модальність, взаємодія та взаємозв'язок різних мовленнєвих рівнів).

У свою чергу, В.В. Виноградов зазначає, що категорія способу дієслів відбиває точку зору мовця на характер зв'язку дії з діючою особою чи предметом. Вона дає оцінку реальності зв'язку між дією та його суб'єктом з точки зору мовця чи волю мовця до здійснення або заперечення цього зв'язку.

Визначення категорії способу, модальності та їх зв'язку не вичерпує всіх аспектів умовного способу, адже складність граматичного явища та труднощі його засвоєння зумовлені невідповідністю умовного способу аналогічному явищу рідної мови. Відомо, що в українській мові існує лише одна форма для вираження гіпотетичної дії, яка утворюється за допомогою форми дієслова в минулому часі та частки би, місце якої не фіксується. На відміну від української мови, в англійській мові значення нереальної дії може виражатися цілою системою способів дієслів, які несуть різне модальне значення: проблематичність, побажання, жаль, гіпотетичне порівняння та різняться своїми формами і способами вираження. Особливістю умовного способу англійської мови, що викликає низку труднощів, є вираження часової співвіднесеності гіпотетичної дії граматичною формою, оскільки в українській мові часова співвіднесеність виражається контекстом. Така нерівнозначність аналогічних категорій рідної та англійської мов, закономірності співвідношення систем цих мов, за визначенням В.І. Колєснікова, часто є причиною втрачання граматичної інформації мовленнєвого повідомлення, що проявляється в нерозумінні структури речень, які містять засоби вираження нереальності, в нерозумінні контекстуального значення часової співвіднесеності дії, а також у нерозумінні модальних відтінків, що виражені засобами зі значенням нереальності.

Так, досить популярною є концепція О.І. Смирницького та його послідовників, згідно з якою виділяють чотири способи дієслів для вираження нереальних дій: умовний спосіб І (синтетична форма I, he be / know), що позначає заплановану дію та не протиставляється реальності; умовний спосіб ІІ ( I, he were / knew; I, he had been / had known), який позначає гіпотетичну дію протиставлену реальності; спосіб припущення (I, he should be / know) та умовний спосіб (I should be / know, he would be /know), який позначає зумовлену нереальність.

Як відомо, форми наказового способу в англійській та українській мовах передають наказ, побажання, заклик, вимогу, прохання та інше спонукання до дії. Спонукальне речення ми визначаємо як “монопредикативну одиницю, яка є достатньою за умови, що вона містить граматичний центр, виражений дієсловом-предикатом в імперативній формі”. На думку Г.М. Воронцової, англійський імператив має дві основні форми: просту (синтетичну) для 2-ї особи (приклад 1) та складну (аналітичну), із допоміжним let для першої і третьої осіб (приклад 2). “Проста” форма має складну побудову в запереченні, навіть коли дієслово be використовується із допоміжним do” (приклад 3):

1. Study this figure carefully.- Розгляньте цей графік уважно;

2.`C'mon, let's go, if we hurry we'll be able to follow the Hogwarts Express'- “Давай, якщо поспішити, ми ще наздоженемо “Гоґвортський експрес”!”

3. `Don't be angry', she implored me, `if I go home early'. - “Не сердься, але я поїду сьогодні трохи раніше, - благально мовила вона”.

Проста форма наказового способу дієслова в перекладі текстів англомовної науково-технічної літератури передається моделлю “слід” + неозначена формадієслова” (2,7%) та за допомогою неозначеної форми дієслова на -ся (0,9% випадків), наприклад:

Get to know your wireless phone and its features, such as speed dial and redial - Слід добре вивчити свій телефон та його можливості, такі, як швидкийвиклик та автодозвон.

2.2 Категорія модальності та засоби її вираження

Модальність - це функціонально-семантична категорія, що виражає різні види відношення висловлювання до дійсності, а також різні види суб'єктивної кваліфікації повідомлюваного; вона є мовною універсалією, тобто - ставлення мовця до змісту його висловлювання, відношення змісту висловлювання до дійсності. Залежно від того, що підлягає оцінці -позамовна дійсність чи саме висловлювання - виділяють, відповідно два типи модальності: об'єктивна і суб'єктивна.

Складну природу модальності в сучасній лінгвістиці розуміють як комплекс смислів, які витікають зі сторони мовця і відображають те, що виражається в диктумі, тобто ким, коли, кому, з якою метою, у яких умовах було щось сказано. М. Мірченко зазначає, що будь-яке висловлювання „виражає модальну семантику, яка зумовлена:

1) об'єктивним станом речей у світі й пізнанням такого стану мовцем-оповідачем;

2) суб'єктивним інтерпретуванням події, ситуації, факту дійсності в діапазоні можливості, наміру, вірогідності, необхідності, сумніву, категоричності;

3) настановою, комунікативним наміром мовця, його завданням передати об'єктивну (суб'єктивну) інформацію, дізнатися від адресата щось,спонукати його до чогось чи висловити бажання про щось;

4) емоційністю / нейтральністю, що супроводжує акт комунікації.

Основоположником теорії модальності у вітчизняному мовознавстві правомірно вважають російського мовознавця В.В. Виноградова. Лінгвіст розглядав модальність як суб'єктивно-об'єктивну категорію, вважав її невід'ємною частиною речення і зазначав: «речення включає в себе як важливу конструктивну ознаку модальне значення, тобто містить у собі вказівку на відношення до дійсності».

Великий внесок у вивчення та аналіз теорії модальності і способів її реалізації в мові та мовленні зробили В.Г. Адмоні, Ш. Баллі, О.В.Бондарко, В.В. Виноградов, Г.О. Золотова, Г.П. Нємець, В.З. Панфілов, В.М. Ткачук, Н.Ю. Шведова, В.Д. Шинкарук. Учені в самій категорії модальності виділяють її підкатегорії: об'єктивну та суб'єктивну, зовнішню та внутрішню.

Морфологічним ядром категорії модальності є спосіб дієслова. В українській мові розрізняють три способи дієслова: дійсний, умовний і наказовий, що протиставляються один одному за ознакою реальності(дійсний) - ірреальності (умовний і наказовий способи) дії. Значна кількість увічливих висловлювань представляють дійсний спосіб, який позначає реальну, процесуальну ознаку (дію, стан або відношення), що реалізується в одному з трьох часових планів: теперішньому, минулому, майбутньому, наприклад: Щиро дякую Вам за...! Вітаю Вас з...! Радий привітати Вас з...!

Дієслова дійсного способу є типовими для цілого ряду етикетних формул. Розмірковуючи над дійсним способом, В.В. Виноградов зазначав, що у формах дійсного способу ніяк не виражене емоційно-вольове ставлення суб'єкта до дії. Форми дійсного способу „об'єктивні”. Але ця об'єктивність буває оточена різноманітними відтінками суб'єктивного уявлення, яке притаманне часовим формам. Модальні слова і частки можуть перетворити значення прямого ствердження чи заперечення факту, притаманне дійсному способу, у значення недостовірності, сумнівності, навіть ірреальності дії, що зменшує категоричність висловлювання і позначається на ввічливості, наприклад: Попрацюйте над статтею - Попрацювали б ви ще над статтею. Частка б (би) слугує для вираження некатегоричного спонукання до дії у формі розповідного чи питального речення, наприклад: Попросили б ви вибачення. Чи не зачинили б Ви двері?

Умовний спосіб дієслова позначає вірогідний, можливий або бажаний процес, означає нереальну, нездійснену дію. Але серед висловлювань мовленнєвого етикету знаходимо багато таких, де дієслівна частка б (би) не переміщує дію в ірреальну площину. Розглянемо такі приклади: Я хотів би подякувати Вам! Я хотіла б вибачитись перед Вами! Я хотів би запросити Вас! Як бачимо, подяка, вибачення, запрошення є реальними. У всіх цих випадках дієслово з часткою б (би) тільки підвищує ступінь увічливості мовленнєвих дій, оскільки знижується ступінь їхньої категоричності. Варто зазначити, що ступінь категоричності пом'якшується вживанням форми умовного способу, навіть у ситуації поради, прохання, наказу.

Найпоширенішими в ситуації прохання є вживання форми імператива, до якої додаються інтенсифікатори ввічливості: Якщо Вам не важко...; Будьте ласкаві...; Зробіть послугу... Уживання наказового способу є типовим і в ситуації побажання: Прийміть мої найкращі побажання! Хай Вам щастить! У першому випадку граматичним центром є проста форма наказового способу, яка синтагматично пов'язана із займенником другої особи - пошанним Ви. У другому випадку - ужита аналітична форма (додавання частки хай), яка на перший план виступає модальність бажання.

Увічливі імперативні висловлювання, експліцитно виражені: Подивіться на картину! Заходьте, будьте гостем! Сідайте повечеряйте з нами! Фразеологізована модель, виражена дієсловами наказового способу сприймається як увічлива формула прощання в товариській, неофіційній сфері спілкування. Зниження категоричності висловлювання здійснюється за допомогою модальних слів зі значенням припущення, невпевненості, сумнівності. О. Гандзюк зазначає, що „модальні слова типу мабуть, можливо, здається, видимо, очевидно відіграють важливу роль у формуванні плану змісту висловлювань гіпотетичної модальності”: Я, мабуть, вас зовсім заговорила; Ми, мабуть, підемо. Мовець, вживаючи подібні конструкції, ніби „ставить на обговорення” власний вислів, ставить його під сумнів. Можна стверджувати, що за допомогою цих модальних слів висловлюється намір, здійснення якого залежить від волі співрозмовника. Є.Є. Корді зауважує, що непрямі висловлювання з модальними словами частіше за все мають своє прагматичне завдання -вираження спонукання.

Більшим ступенем увічливості позначені дієслова у формі наказового способу першої особи множини. Ця форма створює ілюзію спільної дії мовець ніби долучається до спонукання: Перегляньмо ще раз це питання! Звернімо увагу на це положення! У розмовному мовленні можливим виявляється поєднання дієслова 2-ої особи майбутнього часу з часткою давай (давайте): Давайте обговоримо це ще раз! Давайте вечеряти! - у значенні пропозиції.

Зниження категоричності висловлювання здійснюється за допомогою питально-спонукальних конструкцій; питальних структур з модально-заперечними компонентами: Не могли б Ви…? Чи не хочете Ви…? На думку Г.Г. Почепцова, питально-спонукальні речення створюють гіпотетичну ситуацію, ступінь ірреальності якої вищий, ніж у випадку звичайного прохання. Питання, поставлене в такій формі, ніби надає можливість відмовитися від виконання запропонованої дії, відповісти „ні”.

Таким чином, до сфери модальності варто віднести протиставлення речень за характером їх комунікативної спрямованості (твердження -питання - спонукання), протиставлення за ознакою (твердження - заперечення), градацією значень в діапазоні реальність - ірреальність.

Широкого розуміння модальності притримуються зачинатель цієї теорії у вітчизняній лінгвістиці В.В. Виноградов та його послідовники, а також вчені Н.М. Агашина, Є.І. Беляєва, В.В. Дружиніна, М.В. Зайнуллін, В. Келлер.

В.З. Панфілов вважає широке розуміння модальності надто аморфним. З його точки зору до неї потрапляють усі ті мовні явища, які за тих чи інших причин не знаходять місце серед решти граматичних чи лексико-граматичних категорій. Дані явища мають різну мовну природу, й тому їх неможливо охопити навіть найбільш широкими визначеннями категорії модальності, як от: "модальність виражає відношення змісту повідомлення до дійсності" чи "модальність виражає відношення мовця до змісту-повідомлення".

У більш вузькому смислі під модальністю розуміється відношення мовця до пропозиції, яке знаходить своє вираження за рахунок того чи іншого формального засобу.

ВИСНОВКИ

У роботі були досліджені особливості граматичних категорій англійського дієслова. Морфологічна категорія способу - одна з важливих засобів вираження об'єктивно-модальних значень реальності/ірреальності, що формують речення.

Оскільки основним об'єктом цього дослідження є категорія способу, в першому розділі ми уточнили, що розуміємо під цим поняттям. Для нас стало відомо те, що дійсний, умовний і наказовий способи об'єднані загальним модальним значенням - вираженням відношення дії до дійсності - і водночас протилежні за семантичними ознаками реальності, наказовості, припущенності.

Семантичний потенціал форм способу дієслова розкривається у результаті аналізу взаємозв'язку їх модальних значень зі значеннями особи, часу, виду і лексичних показників у різних умовах вживання.

В процесі роботи ми з'ясували, що форми способів дієслова відрізняються функціонуванням у реченні. Дієслова дійсного та умовного способів вживаються у двоскладних реченнях. Наказові форми відрізняються вживанням у односкладних реченнях.

При транспозиції форми способів дієслова набувають переносні значення, синонімічні до прямих значень. Видо-часові форми дійсного способу, транспоновані у план майбутнього, виражають значення різних типів спонукання.

Переносні значення способів обумовлені об'ємом граматичних значень форм як членів опозиції. Отже, форми способів дієслова при функціонуванні реалізують свої потенційні можливості.

Ми помітили, що часткові значення форм способу дієслова, прямі і переносні, з різними додатковими модальними відтінками проявляються у емоційно-експресивній мові. Переносне вживання граматичних форм класифікується як одне з емоційно-експресивних засобів.

Форми дійсного способу, утверджуючи чи заперечуючи реальність дії у теперішньому, минулому та майбутньому, можуть виражати додаткові об'єктивно-модальні значення речення.

Розглянувши категорію способу, ми визначили, що форми умовного способу, позначаючи дію у часовому плані, виявляють варіанти свого загального значення: можливості/неможливості, бажаності з відтінком необхідності, ірреальності і потенційної умови, яка у контексті може відноситися як до загально-часового плану, так і конкретно до теперішнього, минулого і майбутнього. Форми умовного способу можуть виражати всі типи спонукання, а також реальні дії у теперішньому і майбутньому.

Наказовий спосіб відрізняється від дійсного і умовного семантичними ознаками, спонуканням, звертанням до адресата і темпоральної віднесеності дії до майбутнього. Залежності від взаємовідношень того, хто говорить і адресата, визначаються часткові значення імператива і їх варіанти, що відрізняються ступенем інтенсивності:

- категоричне спонукання - вимога, заборона, наказ, розпорядок, команда;

- пом'якшене спонукання - прохання, молитва, викликання, вчення;

- нейтральне спонукання - порада, побажання, запрошення, згода.

В другому розділі ми детально розглянули категорію модальності, та визначили засоби її вираження. Пильний інтерес до категорії модальності підтверджується численними роботами вітчизняних та зарубіжних учених. Це такі дослідники, як: В.Г. Адмоні, Ш. Баллі, О.І. Беляєва, Й. Буша, В.Н. Бондаренко, А.В. Бондарко, В.В. Виноградов, Є.В. Булига, В.В. Гуревич, Г. Дівальд та інші.

Отже, багатоплановість семантики категорії модальності, різноманітність засобів її вираження, множинність співвідношень між формою та змістом в процесі мовленнєвого функціонування дають підстави охарактеризувати категорію модальності як одну з найбільш складних та суперечливих категорій мови.

В процесі роботи ми встановили різні аспекти модальності та засобів їх вираження, котрі виступають організуючою й актуалізуючою засадою мовленнєвого спілкування.

Отже, можна стверджувати, що відтінки модальності - це один з продуктивних способів творення оцінних найменувань осіб, метою якої є досягнення соціально оцінного ефекту. Синтаксис характеризується багатством засобів смислової та емоційної виразності мови. Усвідомлення їх сприятиме розвитку культури мовлення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Барабаш Т.А. Грамматика английского языка. - М.: ЮНВЕС, 2001. - 256 с.

2. Бондарко А.В. Аспекты анализа межкатегориальных связей в грамматике // Категории грамматики в их системных связях (Тезисы конференции). - Вологда, 1991.

3. Бондарко А.В. Взаимные связи морфологических категорий глагола // Русская грамматика / Редкол.: Н.Ю. Шведова (гл. ред.) и др. - М.: Наука, 1980. - Т. І. - С. 641-646.

4. Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. - М. - Л.: Учпедгиз, 1947. - 784с.

5. Городенська К.Г. Онтологічні параметри граматичних категорій способу та часу // Мовознавство. - 1997. - № 1. - С. 39-42.

6. Гуйванюк Н.В., Чолкан В.А. Співвідношення об'єктивної та суб'єктивної модальності в реченні. -Чернівці: ЧДУ, 1997. - 62с.

7. Жлуктенко Ю.О. Порівняльна граматика української та англійської мов. -- К., 1960.

8. Каушанская В.Л. Грамматика английского языка. -- М., 2000.

9. Кобрина Н.А. и др. Грамматика английского языка: Синтаксис. --М., 1985.

10. Крылова И.П., Гордон Е.М. Грамматика современного английского языка: Учебник для ин-тов и фак. иностр. яз. - 5-е изд. - М.: Книжный дом «Університет», 2000. - 448 с.

11. Панфилов В.З. Категория модальности и ее роль в конституировании структуры предложения и суждения // Вопросы языкознания. - 1977. - № 4. - С. 37-48.

12. Храковский В.С., Володин А.П. Семантика и типология императива: Русский императив. - Л.: Наука, 1986. - 272 с.

13. Харитонов І.К. Теорграматика сучасної англійської мови: Посібник. -- Ніжин, 2003. -- 209 с.

14. Ganshina M.A., Vasilevskaya N.M. English Grammar. - 9-th ed. - M.: Higher School Publishing House, 1964. - 548 p.

15. Fries C. The Structure of English. An Introduction to the Construction of English Sentences. -- London, 1963.

Електронні адреси

16. http://www.nbuv.gov.ua/ (Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського).

17. http://gntb.nt.org/ (Державна науковотехнічна бібліотека України).

18. http://www.libfl.ru/ (Всеросійська державна бібліотека іноземної літератури ім. М.І. Рудоміно).

19. http://www.elibrary.ru (Наукова електронна бібліотека, Росія).

20. http://www.loc.gov (бібліотека Конгресу США).

21. http://www.libfl.ru/win/service/list2.html (відділ обслуговування Всеросійської державної бібліотеки іноземної літератури ім. М.І. Рудоміно).

22. http://ban.pu.ru (бібліотека Російської Академії наук).

23. http://www.lib.msu.ru (наукова бібліотека Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова).

24. http://www.bl.uk/ (Британська бібліотека).

Словники

25. Он-лайн словник Мультитран. http:/multitran.ru./

26. The Oxford Dictionary of New Words. - New York: Oxford University Press, 1998.-375p.

Размещено на Allbest.ru