Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

Інститут права і психології

РЕФЕРАТ

на тему:

Мовні та психологічні особливості українців

Виконав:

Павліш Орест Романович

Львів - 2012 р.

План

ВСТУП

1. Постановка проблеми мовної та психологічної особливості українців

2. Теоретичний аналіз проблеми мовної та психологічної особливості

українців

3. Мовні та психологічні особливості українців в сучасному соціальному

просторі

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Вступ

мовна українська компетенція

Мета реферату:

- розглянути мовну особистість українців як сукупність пізнавальних, емоційних та мотиваційних особливостей, що забезпечують мовну компетенцію людини як носія конкретного національно-культурного простору. Виокремлення структурних компонентів мовної особистості, встановлення особливостей їх функціонування в сучасному соціальному просторі дали змогу окреслити основні напрями її розвитку.

Завдання реферату:

- по-перше, вироблення цілісного психологічного підходу до дослідження мовної особистості через встановлення релевантних до цієї проблематики понять;

- по-друге, визначення структурних компонентів мовної особистості;

- по-третє, окреслення шляхів розвитку мовної особистості на основі виокремлених структурних компонентів.

Співвідношення понять мови та мовлення широко висвітлено у семіотичних, психологічних та психолінгвістичних дослідженнях [2; 3; 4; 7; 12]. Незважаючи на різні методологічні підходи до диференціації мови та мовлення, основний акцент робиться на тому, що мова - це знакова система, якій притаманний відносно статичний характер (у порівнянні з мовленням), колективна пам'ять, що виражається у функціонуванні різних мовних зразків. Мовлення - динамічне, воно виражає психологічні особливості суб'єкта мовленнєвої діяльності, його мову у розрізі активного використання. Широкий набір психолінгвістичного інструментарію (психографологічний аналіз письмового мовлення, психофонетичний аналіз письмового/усного мовлення, метод семантичного диференціала для діагностики мовлення) уможливлює створення психологічного портрета особистості на основі її мовленнєвих параметрів [4]. Таким чином, якщо послуговуватися поняттям мови, увага звертається на вивчення соціально-психологічних чинників певного явища, тоді як мовлення передбачає контекст конкретного суб'єкта діяльності в сукупності усіх його особистісних параметрів.

Слід зазначити, що, незважаючи на те, що ще не здійснюється комплексне психологічне вивчення мовної особистості, важливі аспекти цієї проблеми доволі часто потрапляли в поле зору психологів. До таких аспектів, передусім, належать особливості соціалізації особистості в контексті її мовленнєвої генези [1]; поняття мовної картини світу, мовної свідомості та мовних і мовленнєвих здібностей [2; 4; 8]; взаємозв'язок мислення та мовлення у життєдіяльності особистості [1; 2; 3; 6; 7]; функціонування смислового поля, яке описується значеннями та особистісними смислами людини [3; 6; 7].

1. Постановка проблеми мовної та психологічної особливості українців

Проблема вивчення мовної особистості неодноразово ставала предметом комплексних досліджень у вітчизняних лінгвістичних студіях, результати яких оформились у самостійну галузь наукового знання - лінгвістичну персонологію [5; 9]. До провідних питань теорії мовної особистості у межах цього підходу є визначення типів мовних особистостей, встановлення їх мовленнєвих портретів та ідеостилів. Поряд з цим порушуються проблеми функціонування мовної особистості в умовах спілкування, де вона розглядається як узагальнений образ носія культурно-мовних цінностей, настановлень, знань, поведінкових реакцій, які, зрештою, визначають типологічні особливості і стилі спілкування мовної особистості.

Водночас, в процесі розвитку суспільства, становлення сучасної семіосфери, дуальної схеми розвитку держави (з одного боку, інтеграційні процеси та намір вступу до європейського простору, з іншого - виокремлення та ідентифікація себе як незалежної, своєрідної нації, що має потужний культурний спадок, розвиток якого можливий лише через плекання рідної мови) дедалі більше загострюється питання мовної особистості як носія українського національно-культурного простору. Це посилюється і природою білінгвального простору українського суспільства, яка уможливлює не лише висвітлення соціально-політичних аспектів феномена двомовності, а, передусім, встановлення особливостей перебігу мовленнєво-мисленнєвої діяльності суб'єкта, визначення її механізмів та поетапного становлення мовної особистості як багатовимірного утворення.

2. Теоретичний аналіз проблеми мовної та психологічної особливості українців

Значний вклад у розробку проблеми мовної особистості внесла російський лінгвіст В. Красних, яка тлумачить мовну особистість як сукупність здібностей і характеристик людини, що реалізуються у її мовленні [5]. Важливим питанням, на нашу думку, є те, чи можна назвати мовною особистістю будь-яку людину, котра володіє мовою. Відповідь на це питання, очевидно, полягатиме у тлумаченні мовної особистості та визначенні її структурних компонентів.

За основу у трактуванні мовної особистості ми беремо визначення особистості як конкретної людини з індивідуально-своєрідними розумовими, емоційними, мотиваційно-вольовими властивостями. Відтак індивідуальність будь-якої особистості визначається особливостями організації її пізнавальної, емоційної та мотиваційної сфери. Другий компонент досліджуваного нами поняття - мовної особистості - є похідним від мови, що, у свою чергу, розглядається як не лише сукупність знаків, підпорядкованих мовним законам фонології, лексики, граматики, прагматики, а, передусім, як засіб психічного відображення, узагальнення і перетворення дійсності, що має як колективне, так і індивідуальне начало. В колективному розрізі мова відтворює особливості філогенетичного розвитку людства та віддзеркалює сукупність здійснених ним доцільних перетворень в ході суспільно-історичного розвитку. В індивідуальному аспекті мова слугує важливим чинником та знаряддям соціалізації особистості, адже входження в соціум та комунікація передбачає інтеріоризацію колективного з метою формування індивідуального і своєрідного. Та колективне передбачає не лише загальнолюдське, а й національно специфічне, що слугує ґрунтом для національної ідентичності людини.

Як зазначає Ю. Лотман, культура неодмінно надбудовується над мовою, якою володіє та чи інша спільнота, і за своєю внутрішньою організацією відтворює структурну схему цієї мови [8]. Отже, визначення культури як такої, що підпорядкована особливостям функціонування мови, дає змогу розглядати культуру і мову як подібні поняття в загальносеміотичному розумінні цих термінів.

З цієї точки зору мовна особистість тлумачиться нами як сукупність пізнавальних, емоційних та мотиваційних властивостей, що забезпечують мовну компетенцію людини як носія певного національно-культурного простору. У цьому розумінні мовною особистістю є лише суб'єкт, мова якого якнайповніше відтворює культурну спадщину свого народу, що проявляється у вербальних і позалінгвальних елементах комунікації, мовних стереотипах, правилах етикету тощо.

Іншим питанням, що стосується досліджуваної проблеми, є питання про співвідношення мови і мовлення та доцільність використання поняття мовленнєвої особистості. В. Красних вирішує цю пролему через розмежування понять мовної та мовленнєвої особистості, при цьому остання тлумачиться як складова першої та характеризується конкретним контекстом перебігу мовленнєвої діяльності [5]. Іншими словами, мовна особистість може зреалізуватись через функціонування різних мовленнєвих особистостей.

На нашу думку, мовні особистості, як складові особистості, можуть проявлятися в різних контекстах життєдіяльності людини - професійних, міжособистісних, інтимних. Важливе місце в реалізації мовленнєвої особистості є володіння іншими мовами - другою та іноземною. При цьому, друга мова визначається як мова, що оточує людину, відтак створюються умови для її природного вивчення. Іноземна мова вивчається лише в умовах навчального середовища, оскільки не є елементом звичного соціального простру. В умовах українського суспільства другою мовою є російська, тоді як іноземними мовами є германські, романські, східні мови.

Отже, на перший погляд, володіння другою чи іноземною мовою не є тим силовим полем, що формує ядро мовної особистості. Проте пильніший розгляд такої особистості та її реалізацію через функціонування мовленнєвих особистостей свідчить, що існування мовленнєвих особистостей конкретної людини в умовах полілінгвального спілкування створює якнайповніші умови і контексти самореалізації мовної особистості. Водночас, якщо розглядати культуру як соціальну пам'ять та колективний інтелект, можна зрозуміти, що лише за умови переведення конкретного фрагмента дійсності у відповідну мову стає можливим збереження цього фрагмента як елемента історії певної нації. В сучасному світі точиться своєрідна боротьба за соціальну пам'ять на тлі інтелектуального розвитку представників різних національно-культурних просторів. Ким вийдуть з цієї боротьби українці - переможцями чи переможеними, чи залишать фрагменти своєї культури для інтелектуальної історії людства - значною мірою визначатиметься сформованістю їх мовної особистості. До понять, що розроблялись у психології та є глибоко пов'язаними з мовною особистістю, належать поняття мовної свідомості та мовної картини світу. В психологічній літературі свідомість і мовна свідомість часто ототожнюються. Адже, за Л. Виготським і О. Леонтьєвим, свідомість має мовну природу, одиницею свідомості є значення [1; 6]. Розвиваючи ці ідеї, О. Леонтьєв зазначає, що якщо мова розуміється як єдність спілкування та узагальнення, як система значень, то свідомість - це опосередкована цими значеннями психічна організація [8]. Іншими словами, свідомість має завжди знакову природу, яка реалізується у значеннях. А. Вежбицька вводить поняття мовної свідомості через виокремлення в ній кількох рівнів, серед яких одні лежать на поверхні, а інші є глибинними. Глибинні рівні можна завжди підняти на поверхню завдяки активній пізнавальній роботі людини [11]. Отже, мовна свідомість має завжди мовну природу, виявляє себе у мові та її значеннях, які, у свою чергу, якнайглибше відображають людську думку.

3. Мовні та психологічні особливості українців в сучасному соціальному просторі

Обґрунтовуючи правомірність ототожнення свідомості і мовної свідомості, слід виходити із загальноприйнятого тлумачення цього поняття у психології як вищої, специфічно людської форми відображення, зумовленої життям особистості в суспільстві та соціальними відносинами. Тому сутність свідомості - це відображення дійсності, яке набуває свідомого характеру засобами мовних значень; отже, свідомість a priori є мовною. Водночас поняття мовної свідомості слід використовувати для підкреслення специфіки психолінгвістичного дослідження свідомості - як індивідуальної та суспільної форми відображення дійсності, а також способів її вивчення через встановлення особливостей функціонування мови.

Мовна картина світу походить від загального тлумачення цього поняття М. Хайдеггером: „Картина світу, сутнісно зрозуміла, означає не картину, що відображає світ, а світ, який розуміють як картину” [10]. Отже, картина світу - це психологічна реальність фізичного світу як результат психічного відображення і узагальнення дійсності. Ми поділяємо думку Н. Уфімцевої, що картина світу завжди містить у собі національно-культурний відбиток та є сумою найзагальніших національно-культурних уявлень про світ [9]. Отже, мовну картину світу ми розуміємо як національно своєрідну сукупність знань про світ, що фіксується в специфіці організації лексики, головно фразеології, граматики конкретної мови.

Результати аналізу понять мовної свідомості та мовної картини світу дають змогу фіксувати останню як необхідний компонент мовної особистості. Адже свідомість (мовна свідомість) притаманна будь-який людині як вища форма організації її психіки, тоді як мовна картина світу із сукупністю національно своєрідного, вирізненого з-поміж інших начал, є невід'ємним компонентом мовної особистості як носія конкретного національно-культурного простору.

Тлумачення мовної особистості як сукупності пізнавальних, мотиваційних та емоційних особливостей людини, що слугують ґрунтом її індивідуальності, вираженої в мові, уможливлюють виокремлення структурних компонентів мовної особистості (див. Таблицю 1).

Таблиця 1. Структурні компоненти мовної особистості

Отже, мовна особистість містить три основні компоненти: когнітивний, емоційний та мотиваційний. Когнітивний компонент представлений мовною здатністю як психофізіологічною передумовою оволодіння мовою, що забезпечується фізичним субстратом мовленнєвої діяльності - мозком; мовними здібностями як індивідуально-специфічними особливостями людини, що створюють потенційні можливості для ефективного оволодіння рідною мовою як в усному, так і письмовому плані; мовними знаннями як сукупністю власне лінгвістичних (фонологічних, лексичних, граматичних, прагматичних) та енциклопедичних знань - загальною системою упорядкованих та ієрархізованих одиниць про світ; мовними стратегіями як індивідуально своєрідними способами сприймання та породження інформації, що охоплюють навички (підсвідомі автоматизовані операції з мовою), вміння (евристичні усвідомлені дії у різних мовленнєвих контекстах); мовною компетентністю як сукупністю знань та ефективних стратегій для використання рідної мови; мовною картиною світу як сукупністю знань про світ, виражених у мові та підпорядкованих етнічним уявленням носіїв конкретного національно-культурного середовища.

Емоційний компонент містить емоційне ставлення людини до мовної реальності, іншими словами - до особливостей функціонування рідної мови, ступеня її розвитку, поширення і використання у різних сферах суспільного життя. Емоційний компонент представлений поступовою генезою емоцій в ході розвитку мовної особистості: спершу біологічними емоціями, що сигналізують про задоволення чи незадоволення мовної потреби як життєво важливого засобу регуляції стосунків організму людини з фізичним і соціальним середовищем; згодом - соціальні емоції, що виражають оцінку мовних дій соціального оточення, відповідно - ступінь задоволення чи незадоволення цими діями; зрештою, власне психологічні емоції, що несуть відбиток оцінювання власної особистості як носія мови і культури певного національного середовища, ставлення до мови як смислу в процесі самореалізації і самоствердженні нації через розвиток мовної культури власної особистості.

Мотиваційний компонент охоплює цілі, мотиви, настановлення та інтенціональності. Цей компонент забезпечує закономірності переходу від оцінок мовленнєвої діяльності суб'єкта до осмислення себе як мовної особистості, що є носієм культури свого народу та виразником його національної ідентичності. Кінцевою метою саморозвитку мовної особистості, що є, відповідно, її мотивом, становить формування і вдосконалення засобів рідної мови для вираження провідних категорій своєї культури. Настановлення виражаються в готовності до певних форм мовного реагування, які складаються на підставі досвіду особистості. При цьому цільові та операційні настановлення регулюються смисловим настановленням людини, що визначається провідним мотивом діяльності мовної особистості. Інтенціональність мовної особистості надає смислу та наповнює значеннями об'єкти фізичного і соціального світу; ці значення розглядаються нами як певні семіотичні коди, що мають відбиток суспільно-історичного розвитку конкретної культури. Адже концептуальне осмислення категорій культури має своє відображення у природній мові, а відтак - у значеннях як засобах відображення фізичного і соціального світу носіями цієї культури.

Встановлення структури мовної особистості та особливості її функціонування через взаємодію визначених компонентів дає змогу окреслити основні напрями розвитку мовної особистості в сучасному соціальному просторі. Вони зосереджуються головно на тих аспектах, які забезпечуються не особливостями психофізіологічної організації людини, а зумовлюються, передусім, впливом соціальних чинників.

У межах когнітивного компонента провідного значення набуває створення умов для розвитку мовних здібностей особистості, формування предметного фонду її мовленнєво-мисленнєвої діяльності - сукупності лінгвістичних та енциклопедичних знань, розвитку мовних стратегій і відповідної компетенції. Зосередження пильної уваги на необхідності розвитку мовних здібностей як провідного чинника самореалізації особистості в усіх сферах її життєдіяльності поступово трансформуватиметься у своєрідну мовну картину світу особистості, що виражає її національну приналежність та культурну ідентичність.

Емоційна сфера мовної особистості, як необхідна складова її розвитку, передбачає, насамперед, функціонування власне психологічних емоцій, що виражають особливості реалізації як власних мовних мотивів, так і задоволення національно-культурних амбіцій свого народу через функціонування мови у світовому просторі.

Мотиваційний компонент дає широкі можливості для формування відповідних мотивів, цілей, настановлень особистості, які, у свою чергу, стають ґрунтом для багатогранного розвитку мовної особистості.

Важливим моментом у досліджуваній проблемі є те, що розвиток мовної особистості можливий не шляхом потурання чи створення меншовартості інших мов як виразників культурних категорій та архетипів, а через оптимізацію умов для функціонування рідної мови в усіх сферах суспільного життя - політичній, економічній, науковій, культурній. Адже, як зазначалося вище, реалізація мовленнєвих особистостей у різних контекстах полілінгвального спілкування створює умови для якнайповнішого розкриття та реалізації мовної особистості. При цьому важливо пам'ятати, що мова - це „найважливіший орієнтир людини у її діяльності у світі. І якщо діяльність розуміти як глибокий, усвідомлений діалог людини зі світом.., то мова є, передусім, мовою особистості” [6, с. 282]. Водночас мовна особистість - це багатовимірне утворення, що в сукупності пізнавальних, емоційних та мотиваційних ресурсів є потужним провідником національної культури свого народу.

Результати теоретичного осмислення проблеми мовної особистості дали змогу дійти таких висновків.

Висновки

Мовна особистість - це будь-яка людина, що послуговується мовою не лише як сукупністю лінгвістичних правил, а, передусім, як засобом вираження національно-культурного простору. Розвиток мовної особистості ґрунтується на всебічному охопленні усіх її структурних компонентів (когнітивного, емоційного, мотиваційного), що перебувають під впливом соціальних чинників. Ґрунтовне вивчення мовної особистості як предмета комплексного психологічного дослідження уможливлює значний поступ у вирішенні актуальних проблем - психолінгвістики (феномен білінгвізму та його психологічні механізми), соціальної психології (проблеми комунікації і спілкування), етнічної психології (проблеми етнічної свідомості, національного характеру, національно-культурного простору, формування міжетнічної толерантності), педагогічної і вікової психології (проблема мовної генези та створення програми розвивальних впливів для оптимізації її умов).

Використана література

1. Выготский Л.С. Мышление и речь. - М.: Лабиринт, 2001. - 368 с.

2. Горелов И.Н. Избранные труды по психолингвистике. - М.: Лабиринт, 2003. - 320 с.

3. Засєкіна Л.В. Структурно-функціональна організація інтелекту: Монографія. - Острог: Вид-во нац. ун-ту „Острозька академія”, 2005. - 370 с.

4. Засєкіна Л.В., Засєкін С.В. Вступ до психолінгвістики. - Острог: Вид-во нац. ун-ту „Острозька академія”, 2002. - 168 с.

5. Красных В.В. Основы психолингвистики и теории коммуникации. - М.: ИТДГК „Гнозис”, 2001. - 270 с.

6. Леонтьев А.А. Основы психолингвистики. - М.: Смысл, 2005. - 288 с.

7. Леонтьев А.Н. Избранные психологические произведения / Под общ. ред. В.В. Давыдова, В.П. Зинченко и др. - В 2-х томах. - Т. 1. - М.: Педагогика, 1983. - 391 с.

8. Лотман Ю. Семиосфера. - СПб.: Искусство - СПб, 2004. - 740 с.

9. Уфимцева Н.В. Человек и его сознание: проблема формирования // Язык и сознание: парадоксальная рациональность. - М., 1993. - С. 59 - 75.

10. Хайдеггер М. Время картины мира // Новая технократическая волна на западе. - М., 1986. - С. 37 - 49.

11. Wierzbicka, A. Lexicon as a key to history, culture, and society // R. Dirven & J. Vanparys (Eds.). Current Approaches to the Lexicon. - Frankfurt am Main: Peter Lang, 1995. - P. 103 - 155.

12. Zasyekina, L. Psychosemantic investigation of motivation // Book of abstracts of the 7th Congress of International Society of Applied Psycholinguistics. - Cieszyn: University of Silesia, 2004. - P. 127 - 128.

Размещено на Allbest.ru