Походження та значення латинської мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Історичний розвиток та вплив латинської мови на формування інших мов

Для того, щоб зрозуміти чому латинська мова має таке широке застосування в медицині та ряді інших наук, чому вона розом з давньогрецькою мовою продовжує займати місце головного джерела сучасної природничої і технічної термінології потрібно, перш за све, ознайомитися з її історією.

Латинська мова поряд з давньоіндійською, давньогрецькою, давньоперською, єгипетською та іншими належить до числа так званих «мертвих мов».

Латинська мова (lingua Latina) - це мова племені латинян, які населяли невелику область Лацій, розташовану в центральній частині Апеннінського півострова. За римською історіографією тут у 753 р. до н. е. було засновано місто Рим (Roma), від назвою якого жителі об'єднаних італійських племен стали називати себе римлянами (Romбni).

Розповсюджена в процесі посиленої колонізації та романізації римськими солдатами, торговцями, вчителями, ораторами, моряками, рабами, насаджувана силою зброї та декретів, латинська мова стає домінуючою мовою Римської імперії від сучасної Португалії на заході до сучасної Румунії на сході. На заході Європи латинська мова поширюється досить швидко, майже не зустрівши опору з боку корінних мов. Але в глибині Середземноморського басейну, а саме в Греції, Малий Азії, Єгипті вона зіткнувась з місцевими мовами, які мали більш розвинену писемність та рівень культури, в якій основне місце займала грецька (елійська) культура.

Ще до того, як Греція потрапила під владу Риму, вона знаходилася на більш вищому щаблі культурного розвитку. У V ст. до н. е., в так звану класичну епоху, значного розвитку і розповсюдження набула грецька філософія, мистецтво та література. Саме в цей період з'являються видатні праці з природничих наук та медицини.

В цей час у Греції жив Гіппократ, «батько» наукової європейської медицини. У його багатотомних працях, які лише частково дойшли до нашого часу, були покладені основи наукової медичної термінології.

З початку знайомства з греками римляни стали відчувати на собі вплив більш розвиненої елійської культури. В самому ж Римі широко викладається грецька мова; виступають з лекціями грецькі філософи, лікарі, письменники та оратори. Освітчені римляни, як правило, читали та ромовляли грецькою. В культурне життя римської держави напротязі всього її існування значним потоком вливається грецько наукова, а особливо медична культура. З плином часу в латинській мові приживаються в латинізованій або в незмінній формі безліч грецьких слів побутового (piper - перець, butэrum - масло, cбthedra - кресло, schola - школа та інші) і наукового змісту (aлr - повітря, mбchina - машина, philosophia - філософія, historia - історія та інші). Обночасно з цим йшло утворення латинських слів наукового змісту, тобто термінів. У римлян основним прийомом використання грецької наукової та філософської термінології був прийом калькірування, тобто утворення нового латинського слова за грецьким зразком. Розповсюдження грецької освіти привело до розширення латинського алфавіту, завдяки введенню в йього букв y (іпсилон) та z (зета).

На кінець II ст. до н. е. латинська мова переважала не тільки на всій території Італії, але й в якості офіційної державної мови проникає в завойовані римлянами області Піренейського півострова та частини сучасної Франції. Через солдатів і торгівців латинська мова в її розмовній формі знаходить доступ в маси місцевого населення, проявляючись як одне з найефективніших засобів романізації захоплених територій. При цьому більш активно романізуються найблищі сусіди римлян - кельнські племена, які проживали в Галії (територія сучасної Франції, Бельгії, частина Нідерландів та Швейцарії). Завоювання римлянами Галії почалося ще в дугій половині II ст. до н. е. і було закінчене лише в 50-х роках I ст. до н. е., врезультаті тривалих воєнних дій під командуванням Юлія Цезаря (гальськв війни 58-51 рр.). В цей же час римські війська розпочинають запеклі бойові дії з німецькими племенами, проживавшими на південь від Рейну. Цезар здійснює також два походи в Британію, але ці короткотривалі експедиції (в 55 і 54 роках) не мали значних наслідків у відносинах між римлянами та британцями (кельнами). Тільки через 100 років у 43 р. н. е., Британія була завойована римськими легіонами, які перебували на її території до 407 р. Отже, напротязі майже п'яти століть, до падіння Римської імперії в 476 р., пелемена, які насиляли Галію і Британію відчували значний вплив латинської мови.

Спроби римлян підкорити собі німецькі племена, неодноразово здійснювалися протягом I ст. до н. е. - I ст. н. е., але значних успіхів вони не мали, незалежно від цього економічні зв'язки римлян з німцями продовжували процвітати. Вони проходили переважно через римські колонії-гарнізони, які простяглись вздовш Рейну та Дунаю. Про це свідчать назви німецьких міст: Kцln (з лат. colуnia - поселення), Koblenz (з лат. confluйntes - букв. стікаючий), Regensburg (з лат. regina cбstra), Вена (від Vindуbona) та інші. Латинське походження в сучасній німецькій мові також мають слова Wein (з лат. vinum), Rettch (з лат radix - корінь), Birne (з лат. pirum) та інші, які позначали продукти римського сілького господарства, вивезені за Рейн римськими купцями, а також терміни будівництва: Mauer (з лат. murus - кам'яна стіна), Pforte (з лат. porta), Fenster (з лат. fenestra), StraЯe (з лат. strata via - «мощена дорога») та багато інших.

В Британії найбільш древніми слідами латинської мови є назви міст з частиною - chester, - caster або - castle з лат. castra - військовий ланерь та castellum - укріплення, foss - від fossa - рів, col(n) від colonia - переселення (наприклад, Manchester, Lancaster, Newcastle, Fossway, Fossbrook, Lincoln, Colchester).

Завоювання Британії в V-VI ст. німецькими племенами англів, саксів та ютів збільшили число латинських запозичених слів, засвоєних британськими племенами, за рахунок слів, які вже широко використовувались німецьким населенням (наприклад, лат. vinum, нім. wein, англ. wine; лат. strata, нім. straЯe, англ. street; лат. campus - поле, нім. kampf, англ. camp).

Вплив латинської мови на процес формування нових західноєвропейських мов зберігається і після падіння Західно Римської імперії, тобто 476 року. Латинська мова продовжувала залишатись державною мовою в ранньофеодальному Франкському кролівстві (утвореному в кінці V ст.), поглинувшому значну частину Західно Римської імперії. Франкська держава, яка згодом стала королівством (у 800 році Карл Великий прийняв титул імператора), розпалась в середині IX ст. (в 843 році) на самостійні держави західної Європи - Італію, Францію та Німеччину. Відсутність в цих державах власних національних літературних мов призводило до широкого використання латинської мови. Також слід зазначити, що саме латинська мова протягом багатьох століть була офіційною мовою католицької церкви.

Шляхом схрещення розмовної латинської мови (sermo vulgaris) з мовами підкорених племен і нородностей було утворено різні діалекти, що стали основою формування романських мов - італійської, французької, іспанської, португальської, румунської та інших.

2. Періодизація розвитку літературної латинської мови

Тривалий шлях у розвитку латинської мови умовно можна поділити на декілька періодів, серед яких виділяють:

I. Долітературний період - представлений написами і фрагментами так званих «царських законів», які датуються VII ст. до н. е. У 451 - 450 роках до н. е. в Римі за зразком грецьких законів Солона були укладені «Закони дванадцяти таблиць» - найдавніша пам'ятка римського законодавства.

II. Архаїчний період (III - початок I ст. до н. е.). До нього відносяться праці з природничих та медичних питань, наприклад, праця Катона «De re rustica» («Про сільське господарство»), в якому зустрічається багато слів медичного характеру, взятих з розмовної латинської мови. З цього періоду до нашого часу також збереглися й літературні твори - комедії Плавта (приблизно 254 - 184 рр. до н. е.), 20 з яких представлені в повному обсязі та одна в частковому, праці Теренція, трактати Варрона та Катона. Відомі фрагменти творів багатьох римських юристів, таких як Цек, Гней Флавій, Сціпіон Назіка, Юній Брут, Тіберій і Гай Гракхи, Манілій, Сцевола.

III. У класичний період (I ст. до н. е. - I ст. н. е.) спостерігається надзвичайний розквіт римської літератури, мистецтва й науки. Латинська літературна мова сягає досконалості в творах поетів Лукреція Кара, Вергілія Марона, Горація Флакка, Овідія, прозаїків та ораторів Гая Юлія Цезаря, Марка Тулія Цицерона, Плінія Секунда, історика Тіта Лівія. Розвивається й удосконалюється політичне та судове красномовство, що виникло ще в докатонівський період, а сформувалось за часів Цицерона, який підняв його на найвищий щабель. Відомі промови Цицерона проти Катіліни «Catilinarii» («Катілінарії»), Верреса «In Verrem» («Веррини») залишаються неперевершеним зразком римського ораторського мистецтва.

Епоха ранньої імперії виявилася дуже плідною для римської юриспруденції. В цей період відбувається формування юридичних шкіл (Прокул, Сабін). Відома ціла плеяда славетних юристів: Цельс, Гай, Лабеон, Капітон, Юліан, Помпоній та інші. У повному обсязі до наших днів дійшов відомий твір римського юриста Гая «Institutiones» («Інституції»), в якому закладено основні поняття римського цивільного права.

Латинська літературна мова саме класичного періоду вивчається у вищих навчальних закладах.

IV. Післякласичний період (I-II ст. н. е.) розвитку представлено творами філософського, медичного та історичного характеру. З цим періодом пов'язані відомі імена поетів-сатириків Марціала та Ювенала, письменників Таціта, Авла Гелія, Сенеки. Найбільш відомими творами цього часу є твір Авла Корнелія Цельса (I ст. н. е.) «Про медицину» та багатотомні праці грецького філософа, вченого і лікаря Клавдія Галена. Його твори, присвячені науковим та практичним питанням анатомії, етиології та лікуванню різних хвороб, приготуванню різноманітних ліків, були вершиною античної післягіппократівської медицини. Однією з найбільш значущих наукових праць цього часу була «Historia naturбlis» («Природнича історія») Плінія Старшого (23 - 79 рр. н. е.). З 27 книг, складаючих цю енциклопедію, одна книга була присвячена антропології та фізіології людини, вісім книг - ботаніці, вісім книг - лікарським рослинам, п'ять - лікарським засобам тваринного походження. Пізніше, в III ст. н. е., з медичних праць Плінія було зроблено висновки, які зібрано в одну книгу під назвою «Медицина Плінія» Подібними питаннями займався філософ та письменник Луцій Анней Сенека в праці «Naturales quaestiones» («Природні проблеми»). Питанням виготовлення ліків присвятив свою роботу «De compositione medicamentorum» («Про склад ліків») римський лікар Скрібоній Ларг. Всі ці автори приділяли велику увагу уточненню та розширенню наукової мови медицини.

Видатними юристами цього періоду були Павл, Папініан, Ульпіан, Модестін, твори яких дойшли до нашого часу у фрагментах. Період пізньої імперії або абсолютної монархії (III-V ст.) характеризується загальним занепадом економіки та культури. З цієї епохи до нас дійшли різні кодекси (Грегоріана, Гермогеніана, Феодосія), а також «П'ятикнижник Мойсея і римських законів». Відомі законодавчою творчістю імператори Діоклетіан та Костянтин. Підсумком багатовікового історичного розвитку юриспруденції стала знаменита кодифікація римського права візантійським імператором Юстініаном.

V. Пізня латинь (III-VI ст. н. е.) не відзначилась видатними працями з медицини, хоча і цей період з'являлись популярні твори різних напрямків.

В 395 році Римська імперія розпалась на дві частини - Східну та Зхідну. У Східній, Візантійській імперії домінувала грецька мова, а в Західній - дежравною мовою залишалась латинська.

Після падіння Західної Римської імперії в V ст. і навали варварів Рим втрачає своє політичне значення. З VI до VII ст. кожна область минулої Римської імперії живе своїм особистим життям. Все більше збільшуються мовні розходження між романськими провінціями, вже до IX ст. починають з'являтися так звані романські мови. До них належеть такі сучасні мови як: італійська, іспанська, французька, румунська, португальська, молдавська та інші. Наприклад, латинське слово «terra» (земля) прийняло в різних романських мовах різний вигляд: в італійській мові terra, у французькій terre, в іспанській tierra, у румунській tara.

Основним джерелом романських мов була не літературна (класична) латинь, а розмона, народна або вульгарна латинь. Звісно, також важливе значення у формуванні романських мов відігравали місцеві діалекти.

VI. Середньовічний період (почався після падіння Римської імперії) розвитку латинської мови, яка стає в країних Європи мовою міжержавного спілкування (дипломатії), судочинства, школи й католицької церкви.

У середні віки латинською мовою було укладено багато юридичних документів і трактатів, що становлять основу історії права цього періоду.

В середні віки на латинській мові ведеться викладання як у нищій, так і у верщій школі. Законодавчі, судові та дипломатичні акти пишуться в основному на латинській мові. На ньому читають проповіді священики, вчені цієї епохи випускають праці, написані переважно на латинській, грецькій та арабській мовах.

З середньовіччя до нас дійшли різні історичні хроніки, художні романи, поеми, збірки пісень, філософські та богословські твори, написані латинською мовою.

VII. Відродження (XIV-XVI ст.). Латинська мова в цей період стає найважливішим засобом міжнародного та наукового спілкування. Багатовікове розповсюдження латинської мови визвало необхідність вивчення її в школах, створенню словників та видавництву перекладів; це токаж спричиняло проникнення латинської лексики у нові західноєвропейські мови. Наприклад, латинські слова зі сфери освіти та школи - magister (наставник, учитель), schola (школа), tбbula (дошка) - увішли в сучасні мови у вигляді англ. master, school, table, нім. meister, schule, tafel. На англійську мову латинська лексика здійснила досить вагомий вплив через французький врезультаті завоювання Ангії в XI ст. французькими норманами. Наприклад, англ. noble, victory, art, colour з лат. nobilis, victoria, art, color.

Майже до XVIII ст. латинська мова продовжувала бути мовою дипломатії та міжнародною мовою науки. Зокрема, латинською мовою у XII ст. був перекладений з арабського «Канон лікарської науки» середньовікового енциклопедиста Абу Алі Ібн Сіна; в латинському перекладі в 1503 році широкої популярності в Європі набула праця Амеріго Веспучі; саме на латинській мові складений перший документ в історії російсько-китайських відносин - Нерчінський договір 1689 року. Латинською писали свої твори голландський філософ Спіноза (1632-1677 рр.), англійський вчений Ньютон (1643-1727 рр.), Ломоносов (1711-1765 рр.), Коперник, Ф. Бекон, Гоббс, Локк, Галілей, Р. Декарт, К.Ліней, Г. Лейбніц та інші.

Гуманістична латинська література справила значний вплив і на слов'янські мови. Латинською мовою писали деякі свої твори вчені й письменники: Франціск Скорина, Станіслав Оріховський, Іван Домбровський, Феофан Прокопович, Михайло Ломоносов, Григорій Сковорода та інші. Епоха Просвітництва в Україні, Росії та Білорусії ознаменувалася розвитком класичної освіти. Виникають братські школи, інші навчальні заклади (Києво - Могилянський колегіум, Слов'яно - греко - латинська академія). Вчений-просвітитель, засновник першого вищого навчального закладу в Україні і в Східній Європі Петро Могила є автором «Великого требника» («Зведення звичаїв та обрядів»).

3. Походження латинського алфавіту

мова алфавіт латинський

Латинський алфавіт спочатку був передставлений як різновид багаточисленних алфавітів, який виник врезультаті засвоєння фінікійського алфавіту греками та іншими народами Середземномор'я. Для латинської писемності використовувався один з етруських алфавітів, наближений до західногрецького письма, який деякими своїми особливостями відрізнявся від східногрецького іонічного алфавіту. Для більшості букв, які збереглись в цих алфавітах, написання майже не змінилось, навідміну від їх вимови.

Найважливіше значення при створенні фінікійських букв мало схематичне зображення предметів, назва яких починалась зі звука, який віповідав даній букві. Таким чином пояснюються назви фінікійських букв, які греками збереглись мойже без змін.

Один з найдавніших алфавітів, латинський, з плином часу продовжував змінюваться і в класичну епоху набув того вигляду, який зберігається й до тепер. Єдині суттєві змінами, введені в латинський алфавіт у більш пізній період (XVI), полягають в тому, що для букв V та I, кожна з яких означала і голосний, і приголосний звуки, було прийнято по два графічних варіанти - U (українське у) і V (українське в), I (українське і) та J (українське й) - розрізнення відповідних звуків на письмі. У сучасній латинській графіці віддають перевагу вживання тільки I, але, все ж таки, зберігають розрізнення U та V: пишуть unus, volo; але ire, iuvenis. Сучасний латинський алфавіт складається з 23 букв.

4. Філологія та латинська мова

Практичне застосування латинської мови як міжнародної мови науки, а також мови літературної творчості, що продовжує стару гуманістичну традицію, характеризується динамікою руху за живу латинь. Про це свідчить наявність журналів, що публікують наукові статті саме латинською мовою. Що стосується літературної діяльності, то багато поетів та письменників в своїх творах використовували латинські та грецькі слова, крилаті вирази і прислів'я, сюжети. Так, наприклад, О.С. Пушкін в творі «Евгений Онегин» писав:

«Латынь из моды вышла ныне:

Так, если правду вам сказать,

Он знал довольно по-латыни,

Чтоб епиграфы разбирать,

Потолковать об Ювенале,

Вконце письма поставить «Vale».

Також, латинські вислови в своїх творах вживали Леся Українка (Contra spem spero), Глібов, Григорій Сковорода, Крилов, Шекспір, Дюма, Бальзак, Конляревський та багато інших. Котляревський, наприклад, працював над «Енеїдою» Вергілія майже 30 років, врезультаті чого постійно збагачував свою творчість.

Розвитку та розповсюдженню латинської мови в сьогоденні сприяють різноманітні друковані видання країн світу, зокрема голландський філологічний журнал «Mnemosyne», що донедавна друкувався виключно латинською мовою (тепер і німецькою, англійською, французькою та італійською). Також для поширення латини Колітетом сприяння класичної філології в країнах соціалізму видається збірник «Eirene».

Багато журналів, як, наприклад, варшавський «Meander», публікуючи основний текст польською мовою, супроводжують його латинськими резюме. Оксфордський науково-популярний журнал «Greece and Roma», що видається англійською мовою, майже в кожному номері надає місце для публікацій віршів, а також розважальних матеріалів (кросвордів і т. п.) латинською мовою.

Нарешті, латинською мовою видаються журнали, спеціально присвячені живій латині: «Latinitas» (Ватикан), «Palaestra Latina» (Барселона), «Vox Latina», «Vita Latina» (Авиньон), «Orbis Latinum» (Аргентина). У цих виданнях систематично публікуються результати роботи з поширення новолатинської лексики, що ведеться в різних країнах світу. Критичний звід цих матеріалів у вигляді фундаментального словника складає одне з найважливіших завдань, включених до програми діяльності Міжнародної академії сприяння латинської освіченості.

Не можна не згадати, також і про книги новолатинської поезії останніх десятиліть. Такі збірки віршів видатних латинських поетів сучасності таких, як Уго Енріко Паолі (Флоренція, 1961) та Германа Веллера (Тюбинген, 1946), збірник «Vita Camena», що містить зразки творчості п'ятдесяти авторів з сімнадцяти країн (Цюрих, 1961), збірник «Carmina latina recentiora» (Лейхлинген, 1974).

Огляд основних моментів історії латинської мови як міжнародної мови науки та культури дозволяє зробити висновок про її здатність жити і розвиватися в цій функції відповідно до потреб нашого часу.

5. Латинська мова в біології та медицині

Знайомство з історією розвитку біології, медицини, фізики та інших наук невідворотно приводить нас до античної греко-римської цивілізації, як джерела перших науковох відкриттів у галузях різних наук. Так, Арістотель (IV ст. до н. е.) вперше зробив спробу систематизувати, усвідомити та поєднати накопичені знання Його вчення було найбільш авторитетним для багатьох вчених-біологів Європи до XV-XVI ст.

Погляди у сфері ботаніки відобразили свій розвиток у працях учня Арістотеля Феофраста (IV-III ст. до н. е.), який в трактаті «Про рослини» виклав погляди на будову та розмноження рослин. Інший грецький вчений Діоскорид (I ст. н. е.) описав близько 400 рослин. Основоположником наукової медицини був відомий лікар античності Гіппократ (V-IV ст. до н. е.).

Римський філософ Лукрецій Кар (99 - 55 рр. до н. е.) розширив ідеї Демокріта про матерію. Натураліст Пліній Старший, в свою чергу, зібрав та систематизував велику кількість свідчень про навколишній рослинний і тваринний світ з праць грецьких та римських авторів. Найбільш вагоме значення мала його праця «Historia naturalis» («Природнича історія»), яка складалася з 37 книг, з яких вісім присвячено ботаніці, вісім - лікарським рослинам, одна книга - антропології та фізиології людини. Вчений-енциклопедист та лікар Корнелій Цельс (I ст. н. е.) є автором восьмитомного твору «Про медицину», вперше вводить латинські терміни паралельно з традиційними грецькими. Спадщина Клавдія Галена (I ст. н. е.) складає багаточисленні роботи, пов'язані з анатомією та фізиологією.

Вчені XV-XVI ст. (Леонардо да Вінчі, Везалій, Евстахій, Гарвей та інші) вперше стали вивчати анатомію на людських трупах. Інтенсивного розвитку набула фізиологія, великий внесок в яку здійснив Вільям Гарвей. Саме в епоху Відродження закладаються основи міжнародної медичної термінології.

Ще одним яскравим представником того часу був шведський ботанік Карл Лінней (1707-1778 рр.), який класифікував відомий йому рослинний світ, створив на латинській мові свої всесвітньо відомі твори: «Genera plantarum» («Роди рослин»), «Species plantarum» («Види рослин»), «Philosophia botanica» («Філософія ботаніки») та багато інших. З ім'ям Леннія, також пов'язано описання багатьох рослинних і тваринних форм, їх точна діагностика та зручна систематизація. До Леннія види рослин позначались більш як десятьма латинськими словами. Він же ввів біномінальну номенклатуру, у відповідності з якою кожен вид позначався двома латинськими назвами - родовою та видовою. Ця сиетема виявилася дуже зручною при застосуванні, тому основні принципи класифікації рослин збереглись і до наших днів.

Медична термінологія XX століття поповнюється новими, штучноствореними словами для вираження понять, невідомим давнім народам. Так, наприклад, термін vitaminum (від слова vita) був введений у 1912 р. для класу буже важливих біологічних сполук; термін hormonum - гормон (від грецького hormao - збуджую) з'явився в 1905 р. для позначення продуктів виділення внутрішніх секрецій.

Сучасна наукова медична термінологія, переважно складається з слів грецького і латинського походження та штучноутворених слів на основі грецької та латинської лексики.

Різноманітні хвороби, патології, симптоми, багаточисленні медичні прилади та апарати, розносники хвороб і тому подібне отримують свої назви з фонду греко-латинської лексики.

Сучасна міжнародна анатомічна номенклатура «Nomina anatomica», прийнята в Парижі у 1955 році, не тільки складається з грецьких та латинських слів, а й написана на латині. Існують також міжнародні кодекси ботанічної та зоологічної номенклатури, вся термінологія яких греко-латинська.

Навіть, рецепти у більшості країн світу пишуться на латинській мові згідно правил латинської граматики та синтаксису.

Отже, латинська мова перебуває у нерозривному зв'язку з біологіїю та медициною про, що свідчить її постійне застосування в цих сферах науки.

6. Зв'язок латини і юриспруденції

Тенденції розвитку сучасного українського суспільства наглядно показують наскільки гостро громадяни нашої країни відчувають недостатність правових знань. Про це свідчить великий наплив молоді в юридичні навчальні заклади. Стає очевидним загальновідомий факт, що суспільство лише тоді може вважатися цивілізованим, коли воно може забезпечити своїм громадянам не тільки правові гарантії, а й правові знання. Однією з вимог отримання конкурентоздатної середньої, середньотехнічної та вищої юридичної освіти полягає в освоєнні дієздатними громадянами та майбутніми правознавцями понятійно-термінологічного апарату права.

У нашій державі, як і в багатьох інших країнах, правова освіта розпочинається ще в школі. Загальна структура шкільної пограма передбачає вивчення школярами курсу «Основи правознавства». Все це свідчить про постійну увагу керівництва країни до підвищення громадської самосвідомості молодих громадян, стосовно отримання ними основних правових знань у циклі загальних дисциплін. Але вітчизняна педадогічна наука та практика з проведення в школі цього предмету виявилась не зовсім готовою. Непідготовленою виявилась, перш за все, система введення понятійно-термінологічного апарату в тих предметах, в яких він повинен бути засвоєний учнями. Гострота проблеми полягає ще й в непідготовленні викладатського складу працювати з цим апараиом та розповсюджувати його в процесі навчання. Вчителі виявились, також, неготовими використовувати арсенал різноманітних педадогічних методик, засобів і прийомів, які мажна було б застосовувати для формування у свідомості учнів понятійно-термінологічного апарату права та інших дисциплін. На регіональному рівні проблемою правової освіти в школі займаються освітні установи різних рівнів - від Міністерства освіти до середніх навчальних установ. Цією проблемою також займаються інститути підвищення кваліфікації педадогічних кадрів, які розробили методологічні рекоменлації для вчителів.

Як і будь-яка інша наука юриспруденція має свою спеціальну лексику - юридичну термінологію, без знання якої оволодіння правовими знаннями та юридичною професією просто неможливе. Правова термінологія заснована на базі латинської мови, так як бере свій початок з римського права. На основі саме римського права складені багаточисленні поняття цивільного права. Юридичні терміни та поняття, які розповсюджені в усіх країнах світу (наприклад, арбітраж, вето, прокуратура та багато інших) краще всього засвоюються при вивченні римського права.

Видатними юристами III ст. були Павл, Папініан, Ульпіан, Модестін, твори яких дійшли до нашого часу лише у фрагментах. Підсумком багатовікового історичного розвитку юриспруденції стала знаменита кодифікація римського права візантійським імператором Юстініаном.

У 528 - 534 рр., враховуючи умови Східної імперії, Юстініан видає збірку римських законів та імператорських конституцій під назвою «Codex Iustinianum» («Кодекс Юстініана»), яка в XII ст. була перейменована у «Corpus iuris civilis» (СІС) («Звід цивільного права») і стала основою законодавства для європейських народів. Вона складається з чотирьох основних частин: «Institutiones» («Інституції»), «Digesta» («Дігести»), «Codex Iustinianum» («Кодекс Юстініана») та «Novellae» («Новели»).

Джерелом «Інституції» стали «Institutiones» римського юриста Гая. «Digesta» містять уривки з творів 39 класичних юристів і складаються з 50 книжок. «Cdex Iustinianum» - це збірка постанов від Адріана до імператора Юстініана, яка містить 12 книжок. До «Novellae» увійшли всі додаткові накази, видані після 534 року.

У середні віки латинською мовою було укладено багато юридичних документів і трактатів, що становлять основу історії права цього періоду. Це, наприклад, «Lex Salica» («Салічна правда») (V-VI ст.), трактат Т. Брактона «De legibus et consuetudinibus Angliae» («Про закони й звичаї Англії») (XIII ст.), «Maiestas Carolina» («Каролінзька величність») (1355 р., Чехія), «Tripartitum opus iuris consuetudinarii regni Hungariae» («Тричастинний твір звичаєвого права королівства Угорщини») (1517 р., Угорщина), «Formula processus iudicarii» («Формуляр судової процедури») (1523 р., Польща) та багато інших.

Відомо, що чимало своїх листів до іноземних послів та урядів написав саме латинською мовою Богдан Хмельницький. Також, до нас дійшов текст першої конституції Війська Запорізького 1710 року, надрукований латинською мовою.

У середні віки римське право панувало в різних країнах Європи, оскільки воно вважало право приватної власності абсолютним і відстоювало рівність приватних власників перед законом. Велику роль при цьому відігравала абстрактність римського права, яке в перші століття нашої ери втратило риси національно обмеженого, місцевого права і стало придатним для регулювання приватно-власницьких і договірних відносин різних народів.

Відмічаючи роль латинської мови як термінологічного базиса майже всіх сфер науки, потрібно визнати її переважання в утворенні термінів медицини і, особливо, юриспруденції. Юристи вивчають судову медицину, яка безпосередньо пов'язана з латиною. В своїй діяльності їм доводиться мати справу з рецептами, написаними латинською мовою, знайомитися з історією хвороби, висновками судових лікарів та медичних експертів. Тому рекомендується починати навчання з вивчення юридичних термінів, а це означає, що починати потрібно з вивчення латинської мови. Термінологічний словник права дуже великий, а його незнання породжує виникнення труднощів в засвоєнні навіть такого не великого шкільного курсу як «Основи правознавства». Нерозуміння того про, що говорить викладач, незнання понятійно-термінологічного апарату права призводить до відчуття невпевненості студентів в своїх знаннях, втрату інтересу до вивчення курсу правознавства.

Звідси, в подальшому, у молодої людини утворюється нестійка життєва позиція, незнання своїх громадянських прав та обов'язків, тобто різні негативні наслідки. З іншого боку, своєчасне вивчення латинської мови, вільне її використання в процесі навчуння стимулює інтерес до вивчення курсу основ правознавства, активізацію мислення, дозволяє глибше вивчати матеріал сучасних дисциплін юриспруденції, що в майбутньому впевнено відчувати себе на правовій арені.

Роблячи висновок, потреба мотивації вивчення латинської мови як термінологічного базиса юриспруденції є досить вагомою тому, що знання цієї мови або хочаб суттєве зайомство з нею вирішує безліч поблем, які виникають у процесі навчання.

Отже, слід зазначити, що латинська мова та її вивчення у вищих навчальних закладах сприяє кращому та грунтовнішому засвоєнню інформації з різноманітниз дисциплін, які вивчаються, перш за все, студетами юридичних факультетів.

Размещено на Allbest.ru