Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

• Українська мова, стандарти документів, вживання власних іменників, виступи перед аудиторією
• Зміст
• Які типи норм властиві літературній мові
• Основні реквізити документів за державним стандартом
• Що називають власні іменники
• Як подолати страх перед аудиторією
• РЕЗЮМЕ
• Використана література
• Які типи норм властиві літературній мові

Національна мова - це мова певного народу в усіх її виявах: літературна мова, діалекти, територіальні і соціальні жаргони, просторіччя.

Літературна мова - це впорядкована форма національної мови, що має певні норми, розвинену систему стилів, усну і писемну форму, багатий лексичний фонд.

Літературна українська мова пройшла три періоди свого розвитку:

- давньоукраїнський (ХІ - ХІІІ ст.);

- староукраїнський (ХІV - середина ХVІІІ ст.);

- сучасний, або новий (з кінця ХVІІІ ст. дотепер).

Перші писемні пам'ятки, у яких зафіксовано ознаки української мови і які збереглися до наших днів, сягають ХІ ст. (Остромирове Євангеліє 1056 - 1057 рр., "Ізборники Святослава" 1073 р. і 1076 р.).

Пам'ятками другого етапу є грамоти, акти ХІV - ХV ст., „Судебник" князя Казимира 1468 р., „Литовський статут" 1566, 1588 рр. (українська, або руська, мова була офіційною мовою Великого Литовського князівства), перший переклад Євангелія українською мовою - Пересопницьке Євангеліє 1556-1561 рр., "Словник" і "Граматика" Лаврентія Зизанія (1596 р.), "Лексикон словенороський" Памво Беринди (1627 р.), твори Мелетія Смотрицького, Івана Вишенського, Кирила Ставровецького.

Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798 рік, коли вийшли друком три перші частини "Енеїди" Івана Котляревського, написані народною мовою. Отже, зачинателем нової української літературної мови став Іван Котляревський, а основоположником - Тарас Шевченко, який синтезував усе найкраще з книжних традицій старої мови, запозичень, з усної творчості та мовлення українців Наддніпрянщини, відшліфував мовні норми.

Українська літературна мова як вища форма національної мови характеризується наявністю усталених норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Унормованість - одна з головних ознак української літературної мови.

Норми літературної мови - це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі.

Мовні норми характеризуються:

- системністю (наявні на всіх рівнях мовної системи);

- історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку мови);

- соціальною зумовленістю (виникають у зв'язку з потребами суспільства);

- стабільністю (не можуть часто змінюватися).

Із поняттям "мовна норма" пов'язане поняття "культура мови".

Культура мови - це прагнення знайти найкращу форму для висловлювання думок, яке ґрунтується на бездоганному знанні мовних норм.

За словником лінгвістичних термінів, культура мови - це ступінь відповідності нормам вимови, слововживання та ін., установленим для певної мови; здатність наслідувати кращі зразки у своєму індивідуальному мовленні.

Якщо норма існує на рівні "правильно-неправильно", то культура мови - на рівні "краще, точніше, доречніше". Опанування норм сприяє підвищенню культури мови, а висока культура мови є свідченням культури думки, загальної культури людини.

Отже, досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини й визначає її культуру мовлення.

3.Типізація мовних норм

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи норм:

1. Орфоепічні (норми правильної вимови), наприклад:

- тверда вимова шиплячих: чай, чому, Польща (а не чьай, чьому, Польщьа);

- дзвінкі приголосні в кінці слова або складу не оглушуються: гриб, репортаж, любов, раз, лід (а не грип, репорташ, любоф, рас, літ);

- голосний о ніколи не наближається до а : молоко, потреби, дорога (а не малако, патреби, дарога);

- літера щ передає звуки шч: вищий, що (а не висший, шо);

- буквосполучення дж, дз передають злиті звуки: сиджу, кукурудза (а не сижу, кукуруза);

- літера ґ передає звук ґ: обґрунтування, ґатунок (а не обгрунтування, гатунок).

2. Акцентуаційні (норми правильного наголошування), наприклад: ненависть, середина, новий, близький, чотирнадцять, текстовий, мабуть, завжди, літопис, байдуже, випадок, ідемо, підуть, разом, приятель, показ.

3. Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под.), наприклад:

- вживання закінчень кличного відмінка: пане професоре, Андрію Петровичу, Ольго Василівно, добродію Панчук;

- вживання паралельних закінчень іменників у давальному відмінку: декану і деканові, директору і директорові, сину і синові; при цьому, називаючи осіб, слід віддавати перевагу закінченням -ові, -еві, наприклад: панові Ткаченку, ректорові, але заводу, підприємству, відділу тощо. У випадку, коли кілька іменників-назв осіб підряд стоять у давальному відмінку, закінчення потрібно чергувати: генеральному директорові Науково-дослідного інституту нафти і газу панові Титаренку Сергію Олександровичу;

- вживання іменників чоловічого роду на позначення жінок за професією або родом занять: професор Городенська, лікар Тарасова, заслужений учитель України Степова, декан Світлана Шевченко, викладач Олена Петрук (слова лікарка, викладачка, завідувачка і под. використовуються лише в розмовно-побутовому стилі, але аспірантка, артистка, журналістка, авторка - і в професійному мовленні);

- чоловічі прізвища на -ко, - ук відмінюються: Олегові Ткачуку (але Олені Ткачук), Василя Марченка (але Мар'яни Марченко), Максимові Брикайлу (але Тетяні Брикайло);

- форми ступенів порівняння прикметників та прислівників: дорожчий, найдорожчий (а не більш дорожчий, самий дорогий); швидше, найшвидше, якнайшвидше, щонайшвидше (а не саме швидше, більш швидше, більш швидкіше і т.д.);

- визначення роду іменників: так, слова шампунь, аерозоль, біль, степ, нежить, тюль, ступінь, Сибір, поні, ярмарок - чоловічого роду; слова бандероль, барель, ваніль, авеню, альма-матер - жіночого; євро, Тбілісі, табло - середнього;

- використання іменників, прикметників тощо замість активних дієприкметників: завідувач кафедри (а не завідуючий), виконувач обов'язків (а не виконуючий), чинний правопис (а не діючий), відпочивальники (замість відпочиваючі) і т.д.

4. Лексичні (норми правильного слововживання), наприклад:

Правильно: Неправильно:

зіставляти спів ставляти

численний багаточисельний

нечисленний мало чисельний

збігатися співпадати

наступний, такий слідуючий

навчальний учбовий

триденний трьохденний

протягом, упродовж тижня на протязі тижня

добре ставлення добре відношення

вживати заходи приймати міри

брати участь приймати участь

брати до уваги приймати до уваги

передплачувати підписуватися на газети

захід міроприємство

витяг із протоколу виписка з протоколу

вважати помилкою рахувати помилкою

принаймні по крайній мірі

висновок заключення

укладати угоду, підписувати договір заключати договір

складати іспит здавати іспит

накреслити, запланувати намітити

скеровувати, спрямовувати направляти

навичка навик

оголошення об'ява

для унаочнення для наглядності

з'ясувати вияснити

колишній бувший

відгук відзив

завдати шкоди нанести шкоду

5. Синтаксичні (норми правильної побудови речень і словосполучень, уживання прийменників), наприклад:

Правильно: Неправильно:

згідно з наказом згідно наказу

відповідно до інструкції у відповідності з інструкцією

проректор з наукової роботи проректор по науковій роботі

лекція з математики лекція по математиці

повідомити факсом повідомити по факсу

робота за сумісництвом робота по сумісництву

після розгляду заяви по розгляді заяви

незважаючи на це не дивлячись на це

досвід (щодо) розроблення досвід по розробці

комісія з питань комісія по питанням

на замовлення по замовленню

за формою по формі

за допомогою при допомозі

за наявності, у разі при наявності

тому що, оскільки так як

деякою мірою в деякій мірі

завод, що виробляє завод по виробництву

залежно від в залежності від

6. Стилістичні (норми правильного відбору мовних засобів залежно від ситуації), наприклад:

Неправильно: Правильно:

залишилося лише залишилося тільки

пам'ятний сувенір сувенір, пам'ятний подарунок

моя автобіографія автобіографія, моя біографія, життєпис

захисний імунітет імунітет

глухий тупик глухий кут, тупик

7. Графічні (норми передавання звуків і звукосполучень на письмі);

8. Орфографічні (норми написання слів);

9. Пунктуаційні (норми вживання розділових знаків).

Останні три типи мовних норм (графічні, орфографічні, пунктуаційні) називаються правописними.

Основні реквізити документів за державним стандартом

Службові листи пишуть чи друкують на бланку або чистому аркуші паперу. Основні реквізити листа за державним стандартом такі:

1. Державний герб. Має бути розташований посередині бланка або ліворуч над серединою рядка з назвою організації.

2. Емблема організації, установи чи підприємства. Відтворюється поряд із назвою організації.

3. Зображення державних нагород. Розташовуються у верхньому лівому кутку або посередині.

4. Код організації, установи чи підприємства. Зазначається у верхньому правому кутку.

5. Повна назва установи, організації чи підприємства -- автора листа.

Відтворюється угорі ліворуч за допомогою штампа або друкарським способом.

6. Назва структурного підрозділу. Дозволяється друкувати машинописним способом у верхньому лівому кутку.

7. Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреси, номер телетайпа, номери телефону, факсу. Розташовують у верхньому лівому кутку, оформляють відповідно до поштових правил. Для здійснення розрахунково-грошових операцій на бланках листів указують номер розрахункового рахунка у відділенні банку.

Наприклад:
Розрахунковий рахунок № 3467059 у Залізничному УСБ м. Києва, МФО 322034

8. Дату (день, місяць, рік) записують здебільшого словесноцифровим способом (24 серпня 1998 р.). На бланках дату листа ставлять ліворуч угорі на спеціально відведеному для цього місці.

Якщо лист написаний не на бланку, то дату вказують під текстом зліва.

9. Адресат. Листи адресують організації, установі чи підприємству, службовій або приватній особі. Назву установи і структурного підрозділу подають у називному відмінку, а найменування посади й прізвище -- у давальному. Наприклад:

Друкарня видавництва «Україна» Савченку І. П.

Якщо листа адресовано керівникові установи, назва якої входить у найменування посади, то прізвище й посаду подають у давальному відмінку, а назву установи -- у родовому. Наприклад:

Директорові Рівненського професійно-технічного училища № 63 Бондаренку П. П.

В адресі можна вказувати лише назву посади, без прізвища та ініціалів особи, яка цю посаду обіймає. Це припустимо тільки за умови, якщо ця посада єдина в установі, організації чи на підприємстві. Наприклад:

Директорові загальноосвітньої

середньої школи № 1

Генеральному директорові

заводу «Термінал»

Якщо особа, якій надсилають листа, має вчене звання або науковий ступінь, то ці відомості подають перед прізвищем. Ступені й звання можна записувати у скороченій формі. Наприклад:

Ректорові

Дніпропетровського державного університету

проф. Степанишину Л. П.

До реквізиту «адресат» може входити поштова адреса. Слід пам'ятати: якщо лист адресовано установі, поштову адресу вказують після назви установи, структурного підрозділу й прізвища службової особи. Наприклад:
Правління ЖБК «Мир-98»

Відділ кадрів

Васильченку Ф. К.

04060 Київ-60, вул. Грінченка, 8/2

Реквізити адресата друкують з правого боку у верхній частині сторінки. Кожний елемент -- назву установи, підрозділу, посаду, прізвище та ініціали особи, поштову адресу -- подають з нового рядка і з великої літери. На конверті повторюють адресу отримувача листа, починаючи з «Кому», а потім указують «Куди».

10. Текст листа складається з двох частин: опису фактів абоподій, що послужили підставою для написання листа; висновків тапропозицій.

11. Позначку про наявність додатка роблять ліворуч під текстом з нового рядка. Є два способи оформлення цього реквізиту:

1) якщо лист містить додатки, про які згадувалося в тексті, або ті, що пояснюють його зміст, то відмітку оформляють так:

Додаток: на 4 арк. у 2 прим.

2) якщо лист містить додатки, не зазначені в тексті, то їх слід перелічити із вказівкою на кількість сторінок у кожному з них і кількість примірників:

Додатки:

1. Проект реконструкції ділянки: на 2 арк. в 1 прим.

2. Акт прийняття нових будівельних матеріалів: на 4 арк. у 1 прим.

Якщо ж лист містить велику кількість додатків, то окремо складають їх список, а в листі після тексту зазначають: Додаток: відповідно до списку на 10 арк.

12. Підписує службовий лист переважно керівник установи (організації, підприємства), його заступник чи керівник структурного підрозділу. Якщо лист написано на бланку установи, то зазначають лише посаду, ініціали та прізвище особи, яка підписує лист (назву установи не повторюють). Наприклад:

Генеральний директор (підпис) Є. Г. Прокоф'єв

Голова оргкомітету (підпис) Г. К. Мусієнко

Якщо лист написано не на бланку, то вказують повну назву установи, посаду, ініціали та прізвище особи, котра підписує лист. Наприклад:

Директор видавництва «Освіта» (п і д п й с) С. В. Лосєв

Що називають власні іменники

Власні іменники -- це індивідуальні окремої особи чи одиничного предмету, тобто виділення з однотипного ряду чогось чи когось. Наприклад: Ярослав, Микита, Марія, Перун, Зевс, Гамлет, Київ, Україна, Карпати, Хрещатик, Дніпро, Шевченко, тощо. Їх завжди потрібно писати з великої літери.

Є дев'ять розрядів власних назв:

1. антропоніми - імена, по-батькові, призвища людей

2. зооніми - клички тварин

3. топоніми - назви місцевостей (в свою чергу цей розряд поділяється на підрозряди - назви людських поселень, гір, водних просторів, под.)

4. космоніми - назви небесних тіл - планет, зірок, комет, сузір'їв

5. ергонімів - назв об'єднань людей за спільністю праці (видавництво Дніпро, Одесский національний університет)

6. хрононіми - назви часових проміжків, подій, битв (Руїна, Жовті води)

7. хрематоніми - назви одиничних об'єктів, що переміщуються у просторі (човен "Гетьман Сагайдачний", станція "Мир")

8. теоніми - назви богів, демонів, міфічних істот

9. ідеоніми - назви одиничних об'єктів духовної культури ("Роксолана", Біблія, Коран)

Як подолати страх перед аудиторією

літературний український мова документ

Шановна, за два тижні ми готуємося до організації зборів, на яких Вам потрібно буде виступити. Всього хвилини на сім - десять.

Виступити? Ні, я не можу. Я не знаю, що говорити?

Ну, що Ви, розкажіть про Ваш досвід. Та Ви зможете, тільки про свою роботу і все. Я у Вас вірю..

Вам знайомий такий діалог, ну або хоч би приблизно такий? Якщо так, то Ви, напевно, відчуваєте в даний момент легке тремтіння в області грудей або лоскотання під грудьми. Дихання починає ставати переривистим, пульс частішати. Що це? Передхворобливий стан? НЕМАЄ. Це Страх публічного виступу. Вам це знайомо?

Які думки виникають в перші хвилини після того, як Вам оголосили про необхідність виступити?

- Чому я.

- Я не знаю, що говорити.

- Я не зможу.

- Я не умію.

- Можливо, піти на лікарняний.

Відмітьте, страх навіть у внутрішній думках. А Ви замислювалися коли - небудь, які причини такого страху? Чому ми з легкістю і задоволенням спілкуємося з великою кількістю родичів і боїмося виступити перед групою навіть з трьох чоловік? Чи можна навчитися справлятися із страхом публічного виступу? Чи є методи, що дозволяють даний виступ уникнути?

Стоп. Ось після цього питання, скажіть собі стоп. Уникнути виступ?

Уникати - прерогатива людей, які не бажають справлятися з труднощами, які їх бояться. Ми з Вами не такі!!! Адже це так?

- Так!!! Тоді вперед! Вперед на зустріч страху. АЛЕ, щоб його перемогти, потрібно знати всі його таємниці, його суть, його слабкості. Отже, спочатку розберемося, що таке страх і його причини, а потім подивимося, як працювати з своїм страхом.

Насправді, страх переслідує людину все її життя, починаючи з перших хвилин існування. Страшний не сам страх, а то як ми поводимося в той момент, коли нам страшно. Що ж є причиною страху перед публічним виступом і як з ним працювати?

У основі страху може лежати цілий комплекс об'єктивних і суб'єктивних причин: боязнь виглядати недосконалим; додання дуже високої значущості виступу і можливим помилкам; перебільшення власних недоліків; недоброзичливість аудиторії; погана підготовка або спогади про минулі невдачі. У кожної людини ці причини свої.

У страху перед виступом незаслужено погана репутація внаслідок того, що в наявності його негативні наслідки. При цьому забувають, що саме страх примушує нас ретельніше готуватися. Як працювати із страхом?

1. Перетворити страх - в трамплін.

Які б неприємності вам не загрожували, найгірше - не зробити презентацію взагалі. Розглядайте страх, як трамплін, що дозволяє Вам злетіти вище, на відміну від ситуації, якби його не було. Таким чином, якщо страх - це сила, то, як і всяка сила, він може бути мобілізующим і демобілізующим.

Розглянемо відмінності.

Страх мобілізующий супроводжується настороженістю, зібраністю, приливом сил.

Страх демобілізующий супроводжується панікою, розгубленістю, занепадом сил.

2. Пам'ятаєте, що Ви маєте право на помилку.

Боязнь виглядати недосконалим в очах тих, що оточують нерідко зупиняє нас. Але що робить чоловік, коли падає? Він піднімається. Навіть, якщо заподіяні важкі каліцтва, людина прагне піднятися.

Пам'ятаєте, що відмова від дій є значно більшою помилкою, чим дії з помилками.

Долайте той бар'єр, який створює страх. Як? Рішучістю, бажанням діяти.

3. Спостерігайте за своїм страхом. Страх, безумовно, може бути захисною реакцією, що допомагає мобілізувати сили для подолання перешкоди. Але, в той же час, страх може і паралізовати. І справитися з паралізуючим страхом Вам допоможе саме позиція того, що Спостерігає. Які її можливості? Ви зміщуєте фокус своєї уваги з себе на аудиторію.

Фокусування на аудиторії

Вийшовши перед аудиторією, не починайте говорити відразу.

Перед тим, як почати говорити, можна зробити паузу секунди на 10.

Спостерігайте, які одягнені слухачі, які кольори домінують, в якому положенні знаходяться їх руки і т.д.

Таким чином, Ви концентруєтеся не на собі, не на своїх відчуттях, а на аудиторії.

РЕЗЮМЕ

Ім'я, по-батькові, прізвище: Андрій Володимирович Мельник

Дата й місце народження: 14 листопада 1984 року, м.Івано-Франківськ

Родинний стан: неодружений

Домашня адреса: вул. Вовчинецька, 185/21, м.Івано-Франківськ, 76001

Телефон: 8-050-185-12141

Навчання: 2002-2006рр. - Прикарпатський університет ім.В.Стефаника м.Івано-Франківська (присвоєно кваліфікацію економіста);

2006-2007рр. - Прикарпатський університет ім.В.Стефаника м.Івано-Франківська (здобув спеціальність "ПРАКТИЧНИЙ ПСИХОЛОГ").

Досвід роботи: вересень 2006р.--листопад 2007р. -- економіст ВАТ «Івано-Франківськцемент»;

на даний момент працюю в ТзОВ "Мегаполіс" т.м. "Хортиця", "Благов" - адміністратором залу.

Додаткові відомості:

- володію українською (вільно), російською (вільно), англійською (початковий рівень) мовами;

- маю безперервний стаж керування т/з з 2000р., є власне авто,

- є досвід роботи на ПК (МS Word, МS Exel, Fotoshop 6.0, Internert);

- риси характеру: енергійний, комунікабельний, цілеспрямований, швидко навчаюся чомусь новому, відповідальний, оптимістично налаштований.

Використана література

1. Коваль “Ділове спілкування” - К., 1992

2. Каламар, Кацовець “Мова ділових паперів” - К., 1993

3. Шувчук “Українське ділове мовлення” - К., 1997

4. Вороніка “Культура спілкування ділових людей” - К., 1998

5. Шмут “Етика ділового спілкування” - К., 1998

Размещено на Allbest.ru