Християнське красномовство та риторичні твори. Пафос та роль книжки

Християнське красномовство епохи Середньовіччя. Християнські риторичні твори, які відзначаються високим рівнем красномовства. Св. Іустин, Татіан, В. Кесарійський, Г. Назіанзін, А. Августин, Блаженний Августин. Пафос та дорадча промова про роль книжки.

Рубрика Иностранные языки и языкознание
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 07.10.2012
Размер файла 35,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Християнське красномовство епохи середньовіччя

Що таке пафос? Навести приклад

Дорадча промова про роль книжки

Література

Християнське красномовство епохи середньовіччя

Одним із перших відомих ранньохристиянських творів, які відзначаються високим рівнем красномовства, вважають «Вчення дванадцяти Апостолів», яке, очевидно, написав християнин іудейського походження на початку II ст. н.е. Автор закликає: «Утримуйся від плотських і тілесних похотей. Якщо хто вдарить тебе у праву щоку, поверни до нього і іншу, і будеш довершений. Якщо хто відніме у тебе верхній одяг, віддай йому і нижній. Усякому, хто просить у тебе, давай і не вимагай назад, бо Отець хоче, щоб усім було дано від дарів кожного. Блажен той, хто дає, бо він не винен. Горе тому, хто бере! Бо якщо він бере, маючи у тому нужду, то він не винен; а той, хто не має нужди, дасть звіт, навіщо і для чого він узяв. Він буде ув'язнений доти, допоки не сплатить останнього кодранту. Утім про це сказано ще так: нехай запітніє милостиня твоя у руках твоїх, поки ти взнаєш, кому даєш».

Найвизначнішим грецьким апологетом II ст. вважають св. Іустина. Він з юних літ жадав істини, пізнання Творця і сенсу людського життя. Вчення Платона ненадовго його втішило. Однак зустріч з одним статечним старцем змінила його життя. Той довів, що науки емпіричні дають змогу пізнати оточуючий світ, а пізнання Бога досягається лише безпосереднім спогляданням або через свідчення тих, хто такого вже досяг. Бог трансцендентний і тому не може являтись світу. Посередник між Богом і людиною -- Логос, через Нього Бог відкривається світу. Спочатку Логос був у самому Богові, але перед створенням світу він зійшов з Бога, як вогонь виходить з вогню, не применшуючи вогню, від якого він запалений. Навіть Платон визнавав, що споглядати Бога може тільки людина, очищена доброчинним життям. Вчення Платона про трансміграцію душ старець також заперечив, апелюючи до моральних цінностей. Істина не потребує доказів. Тому пророки, люди праведні і угодні Богу, говорили Духом Святим і пророкували майбутнє, яке зараз збувається...

Св. Іустин заявляв у своїй «Апології»: „Ми жадаємо життя вічного і чистого, ми прагнемо перебувати з Богом, Отцем і Творцем усього миру, сповідуємо нашу віру, будучи впевненими і віруючи, що такої нагороди можуть досягнути ті, хто своїми справами довів перед Богом вірність у служінні Йому і любов до життя у Нього, відсторонюючись від зла. Ми не приносимо пожертви, не робимо вінків з квітів на честь тих, кого зробили люди і поставили у храмах, назвавши богами. Нам передано, що Бог не має потреби у матеріальних приношеннях від людей. Він Сам усе нам подає. Ми навчені і віруємо, що Йому приємні лише ті, хто прагне довершеності у цнотливості, правді і любові до людей. Коли ми говоримо про очікування царства, то ми говоримо про царювання разом з Богом. Оскільки наші сподівання спрямовані не до сьогодення, то ми не боїмось, коли нас вбивають. Ми знаємо, що всі беззаперечно повинні вмерти».

Татіан (помер бл. 175 р.) -- учень Іустина, сирієць. Відома його апологія -- «Промова проти еллінів». Спочатку він вдається до інвективи на адресу відомих грецьких філософів: Діогена, Платона, Аристотеля, Геракліта, Зенона, Ферекида, Піфагора та інших. Потім виправдовує християн і виступає з викладенням змісту християнського вчення.

«Зачем вы, эллины, как в кулачном бою, хотите возбудить против нас общественные власти? За что я подвергаюсь ненависти, как самый преступный человек, если не хочу пользоваться учреждениями некоторых? Велит ли царь платить подати? Я готов. Велит пи господин служить и повиноваться? Я признаю себя рабом. Ибо человека нужно почитатъ по-человечески; но бояться должно только Бога, которого нельзя видеть человеческими глазами и выразить никаким искусством. Если мне велят отвергнутъся Его, в этом только не послушаюсь и скорее умру, чем покажу себя лжецом и неблагодарным. Бог наш не получил начала во времени, потому что Он один безначален и Сам есть начало всего. «Бог есть Дух» не живущий в материи, но Создатель вещественных духов и форм материальных, Он невидим и неосязаем, ибо Он Сам виновник вещей чувственных и вещей невидимых. ..

Бог был в начале: а начало есть, как мы приняли, разумная сила. Господь всего, будучи основанием всего, прежде сотворения мира был один. С Ним существовало, как разумная сила, и Само Слово, бывшее в Нём. Волею Его простого существа произошло Слово, и Слово произошло не напрасно -- оно становится перворожденным делом Отца. Оно, как мы знаем, есть начало мира. Родилось же Оно через сообщение, а не через отсечение. Ибо что отсечено, то отделяется от первоначала. А что произошло через сообщение и приняло свободное слуукение, то не уменьшает того, от кого произошло. Как от одного факела зажигается много огней, и притом свет первого факела не уменьшается от зажжения многих факелов: так и Слово, происшедшее от могущества Отца, не лишило Родителя Слова. Вот и я говорю, а вы слугиаете, но от передачи слова я, беседующий, не лиіиаюсь слова, но произнося звуки я хочу привести у вас в порядок ту материю, которая прежде была без порядка» .

З перемогою християнства і масовим поширенням вчення проповідники його серед малоосвіченого сільського населення змушені були спрощувати манеру викладання і приклади брати із повсякденного життя. Таким чином розвиток отримали три різновиди християнських риторичних творів. Перші, екзегези, мали на меті роз'яснити тексти Святого Письма, використовуючи надбання античних граматиків. Другі -- повчальні, настановні проповіді багато чого взяли з досвіду античного дорадчого красномовства. Треті -- богословські проповіді, у яких використовували багатий арсенал засобів античної філософії. Значний внесок у розвиток і довершеність християнської риторики зробили три великих каппадокійці - єпископи Василь Кесарійський, Григорій Назіанзін, Григорій Нисський, які проповідували у 370-390-х роках.

Василь Кесарійський (бл. 330-379) отримав риторичну освіту в школах Афін і досить довгий час займався професією логографа. Йому найбільше до вподоби була школа Лібанія, у якій панували простота і ясність промови. Повернувшись у 370 р. до Каппадокії, він був обраний єпископом Кесарійським. Наполегливо і творчо стверджував православ'я, за що посмертно його прозвали Великим. Найбільш відомі його проповіді, які увійшли до складу «Гексамерона», або «Шестиднева». Вони вміщують дев'ять богословських бесід стосовно шести днів творіння світу.

Григорій Назіанзін, або Богослов (бл. 330 -- бл. 390) -- автор уславлених філософсько-полемічних трактатів з догматики.

Григорій Нисський (бл. 335 -- бл. 394) -- молодший брат Василя Великого, визнаний майстер філософсько-богословського алегоричного, але досить вільного тлумачення Священного Писання. Григорій Нисський -- вчений ритор, він віддає перевагу відточеним, філософськи обґрунтованим висловам, домагаючись очевидності й доведеності своїх висловів. Цитатами він не зловживав, наводив їх лише за необхідністю. Ось, наприклад, його тлумачення подвійної природи людини:

«Во Христе Мису се, - говорит апостол, -нет мужского пола, ни женского». Но, утверждает Писание, так был разделён человек.. .По -видимому, на это указывает и священный текст, если мы будем читать его со вниманием к порядку слов. Ибо сначала говорится: «И сотворил Бог человека по образу Своему, по образу Божию сотворил его», а затем: «мужчину и женщину сотворил их», а такое не может быть соотнесено ни с чем, подобным Богу. Тем самым, как я разумею, Писание хочет преподать нам учение высокое и величественное. Вот оно.

Человек образует середину между двумя крайностями: природой Божией, целиком духовной, и неразумной природой животной. В составе человеческом легко распознать присутствие каждого из этих двух начал. Ибо божественная природа человека наделена разумом и пониманием, не ведающим пола, от природы неразумной получает он своё тело, разделённое на два пола. Одно и другое начало безусловно присутствуют во всяком индивиде, причастном человеческой жизни. Однако порядок, коего придерживается повествователь, указывает нам на то, что разумное начало стоит на первом месте, и что общение и родство с началом неразумным было добавлено к человеку...

Бог по природе Своей всеблаг. Он заключает в Себе всякую мыслимую благость. Он сотворил жизнь человеческую не по какой иной причине, кроме как по благости Своей. И, будучи благим, Он, взявшись за устроение природы человеческой, не пожелал лишь наполовину проявить Свою благость, дав человеку лишь одну часть Своих даров, ревниво воспретив ему всякий доступ к другой. Ибо совершенство благости проявило себя в том, что Он вызвал человека из небытия к бытию и осыпал его всеми дарами...

Среди же эпгих благодеяний укажем на избавление от необходимости, на неподчинение господству При -роды, на возможность свободно располагать собою по своему усмотрению. Ибо добродетель есть вещь независимая, владеющая сама собой...В чём же тогда различие между Божеством и тем, что Его напоминает ? А вот в чём: Божество пребывает нетварно, тогда как человек существует лишь благодаря тому, что был создан...Так существо, начавшее жить через изменение, сохраняет в себе родство с этим изменением...Вот почему Тот, Кто, по слову Писания, видит все вещи до их появления на свет, исследовав, или скорее предугадав заранее, в какую сторону повлечёт человека ею свободный и независимый выбор, как только прозрел это, добавил к образу разделение на мужское и женское начало, разделение, не имеющее никакого отношения к божественному Первообразу, но которое, как было сказано, породняется с природой неразумной.

Причину этого разделения на два пола могут понять до конца лишь те, кто созерцал истину и передал нам Слово. Что касается нас, ищущих истину путём догадок и образов, то мы излагаем то, что пришло на ум, ничего не утверждая безусловно, как бы упражняясь и предоставляя наши изыскания благосклонному вниманию читателей. Что же мы «измыслили» по этому поводу?

Слово, говорящее о том, что Бог сделался человеком, обозначает тем самым и всю человеческую природу. Ибо имя Адам не было дано существу сотворенному, о котором затем рассказывает Писание. Человек тварный не имеет особого имени, он - человек всеобщий. И потому этим всеобщим обозначением природы нам дают уразуметь, что Провидение, то есть Всевластие Божие, распространяется на весь род человеческий с первого дня творения...В этом отношении непі ни малейшей разницы между человеком первого дня творения, и человеком, грядущим в конце веков, ибо равным образом они запечатлены образом Божиим. Вот почему всё множество было названо одним человеком, ибо для власти Божией нет ни прошлого, ни будущего, но то, чего ожидаем, заключено вместе с настоящим во всеохватывающей Власти.

И потому вся человеческая природа от первых людей до последних несёт в себе образ Сугцего».

Аврелій Августин (354-430) став визначною і авторитетною постаттю епохи християнської патристики. Талановитий мислитель і ритор, він залишив по собі значну кількість промов і богословських творів. Його «Сповідь» -- один з таких творів. Наведу декілька фрагментів.

«Итак, что же я люблю, любя Бога ? Кто Он, пребывающий над вершинами души моей ? Этой душой моей поднимусь к Нему. Я пропускаю ту силу, которая соединяет меня с телом и наполняет жизнью его состав. Не эта сила поможет мне найти Бога моего, иначе ею нашли бы и лошадь, и мул, у которых нет разума, но есть эта самая сила, оживляющая и их тела. Есть другая сила, которой я оживляю не только мою плоть, но и сообщаю ей чувствительность. Ее создал Господь, повелев глазу не слышать, но видеть, а уху не видеть, но слышать, определив каждому чувству в отдельности его место и его обязанности: разное выполняю я с их помощью, оставаясь единым, я - разум. Пропускаю и эту силу мою; и она есть у лошади и у мула: и у них тело обладает внешними чувствами.

Итак, пропускаю и эту силу в природе моей; постепенно поднимаясь к Тому, Кто создал меня, прихожу к равнинам и обширным дворцам памяти, где находятся сокровищницы, куда свезены бесчисленные образы всего, что было воспринято. Там же сложены и все наши мысли, преувеличивіиие, преуменьшившие и вообще как-то изменившие то, о чём сообщили наши внешние чувства. Туда передано и там спрятано всё, что забвением ещё не поглощено и не погребено...

Там раздельно и по родам сохраняется всё, что внесли внешние чувства, каждое своим путём: глаза сообщили о свете, о всех красках и формах тел; уши - о всевозможных звуках; о всех запахах - ноздри; о всех вкусах - рот; всё тело в силу своей общей чувствительности - о том, что твёрдо или мягко, что горячо или холодно, гладко или шерохова?по, тяжело или легко, находится вне или в самом теле...

Там в моём распоряжении небо, земля, море и всё, что я смог воспринять чувством, - всё, кроме мной забытого. Там встречаюсь я и сам с собой и вспоминаю, что я делал, когда, где и что чувствовал в то время, как это делал. Там находится всё, что я помню из проверенного собственным опытом и принятого на веру от других...

Велика она, эта сила памяти, Господи, слишком велика! Это святилище величины беспредельной. Кто исследует его глубины! И, однако, это сила моего ума, она свойственна моей природе, но сам я не могу полностью вместить себя. Ум тесен, чтобы овладеть собой же. Где же находится то своё, чего oго не вмещает? Ужели вне его, а не в нём самом?...» (кн. 10-я, VII-VIII).

«Удивительна глубина слов Твоих! Вот перед нами их поверхность, - она улыбается детям, но удивительна их глубина, Боже мой, удивительна глубина! -" С трепетом вглядываешься в неё, с трепетом почтения и дрожью любви. Ненавижу неистово врагов Писания. О, если бы погубил Ты их мечом обоюдоострым - да не будучи они врагами его. Так хочу я, чтобы они погибли для себя, чтобы жить Тобой! » (кн. 10-я, XTV) .

«Истинно, Господи, что Ты создал небо и землю. Истинно, что Начало есть Мудрость Твоя, которой «Ты сотворил всё». Истинно также, что в этом видимом мире есть две большие части: небо и земля; этим кратким обозначением охватываются все созданные существа. Истинно, что всё изменяющееся подсказывает нам мысль о чём-то бесформенном, что может принять форму, изменяться и становиться разным. Истинно, что не подвластно времени настолько слившееся с неизменяемой формой, что, и будучи изменчиво, оно не изменяется. Истинно, что для бесформенного, которое почти «ничто», не может быть смены времён. Истинно, что вещество, из которого какой -то предмет делается, может в переносном смысле получить название по предмету, из него сделанном/у; поэтому и можно было назвать «небом и землёй» любую бесформенную материю, из которой созданы небо и земля... Истинно, что не только сотворенное и приобретшее форму, но всё, что могло быть сотворено и могло принять форму, создал Ты, «от Которого всё» . Истинно, что всё, получившее форму из бесформенного, было сначала бесформенным, а затем приобрело форму» (кн. 10-я, XIX) .

Блаженний Августин дуже глибоко опрацював тему християнської любові, змістовно поєднуючи її з поняттям соціальної справедливості. Він ніби відчував, що псевдохристиянські системи паразитуватимуть на цьому. Бл. Августин вже задовго до Ф.Ніцше з'ясував, що особлива схильність робити добро біднякам може інколи приховувати в собі і прагнення до влади. Утім, послухаємо самого єпископа Гіппонського з його яскравими анафорами, епітетами та метафорами:

«Всё, что мы любим из того, что питает нас, мы любим истребляя и восстанавливая свои силы. Так не значит ли это, что следует любить людей как бы для того, чтобы истребить их? Но есть другая любовь, любовь благосклонная, которая благодетельствует тем, кого любит. Но если нет ничего, чем мы могли бы их облагодетельствовать? Однако благосклонности, которая любит, достаточно ей самой.

Мы вовсе не должны стремиться к тому, чтобы существовали несчастные, позволяющие нам исполнить наши дела милосердия. Ты даёшь хлеб голодному, но пусть лучше никто не голодает, и ты бы никому не давал. Ты одеваешь нагого, но если бы все были одеты, то не было бы необходимости такой! Ты погребаешь усопшего, но да явится жизнь, где никто не умирает! Ты примиряешь спорящие стороны, но да придёт вечный мир, мир Иерусалима, где нет никаких раздоров! Всякое из этих служений вызвано какой-то необходимостью. Изгнать несчастье, и дела милосердия будут сделаны. Но как только не станет дел милосердия, значит угаснет и любовь?

Тем подлиннее та любовь, которую ты приносишь счастливцу, коего ничем ты не можешь облагодетельствовать, она чище тем, чем свободней добро, которое ты делаешь. Ибо если ты делаешъ добро несчастному, то, может быть, желаешь возвыситься над ним, дабы он, вызвавший тебя на благодеяние, стал бы ниже тебя. Он оказался в нужде, ты поделился с ним своими средствами. И поскольку ты сделал ему добро, то стал казаться в каком-то смысле чем-то большим, чем он, тобой облагодетельствованный. Пожелай же, чтобы он был равен тебе, и вместе будьте послушны Тому, Кому никто не может оказать благодеяния ».

Що таке пафос? Навести приклад

Пафос - емоційна сила слова, здатна вплинути на серця, спонукати людей діяти в ім'я утвердження добра, пояснення істини.

Пафос - намір, задум творця промови, що має за мету розвинути перед слухачем певну тему, що його цікавить. Пафос - джерело створення замислу.

Дорадча промова про роль книжки

християнське красномовство риторичний твір пафос

Процес формування національної ідентичності в Україні відбувається на тлі загальносвітового панування інформаційних технологій та становлення Глобального інформаційного суспільства. Втім, хоча провідні позиції у розвитку й функціонуванні інформаційного суспільства та в налагодженні системи інформаційної безпеки належать електронним засобам комунікації, роль книжки залишається досить вагомою, а в окремих позиціях стає панівною. Передусім йдеться про роль книжки у формуванні внутрішнього світу особистості, закладенні підвалин світогляду і розвитку критичного мислення - що особливо важливо з огляду на обсяги "сирої", ціннісно не диференційованої інформації, що її змушена пропускати крізь себе сучасна людина.

Відтак, запорукою інформаційної безпеки держави є забезпечення цілісності й насиченості культурно-інформаційного простору, ключовою ділянкою якого є розвиток книжкової сфери, адже саме на неї спирається смисловий каркас національної ідентичності.

Серед загроз, які найгостріше постають перед Україною на нинішньому історичному етапі, експерти виділяють відсутність яскравої ідентифікації України у світовому інформаційному просторі та чіткої стратегії входження у Глобальне інформаційне суспільство, незахищеність власного виробника інформаційного та культурного продукту.

Слабкою ланкою економічної й інформаційної системи держави на сьогодні залишається і книжковий ринок України. Наразі, лише окремі суб'єкти книжкової сфери є учасниками повноцінних ринкових відносин (а відтак - перетворення культурного капіталу в економічний - і навпаки з подальшим прирощенням культурного капіталу). Ринковими зв'язками на сьогодні між собою пов'язані видавці, книготорговельні організації й дирекції книжкових ярмарків, споживачі-читачі. Однак, обмеженими і дуже вразливими в умовах сучасного ринку залишаються позиції автора.

Література

1. Клюев Е.В. Риторика (Инвенция. Диспозиция. Элокуция): Учебное пособие для вузов. - М.: ПРИОР, 2001. - С.13-15.

2. Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 2003. - С.10-14.

3. Рождественский Ю.В. Теория риторики. - М.: Добросвет, 1999. - С.69-71; 441-465.

4. Зарецкая Е.Н. Риторика: Теория речевой коммуникации. - М.: Дело, 2001. - С.4-5.

5. Сагач Г. Риторика. - К.: Вид. Дім „Ін Юре”, 2000.

6. Абрамович С.Д. Риторика: Для студентів гуманітарних спеціальностей ВНЗ. - Л.: „Світ”, 2001.

7. Михальская А.К. Педагогическая риторика: История и теория: Учебное пособие для студентов пед. институтов и университетов. - М.: Изд. центр „Академия”, 1998.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Витоки давньоукраїнського красномовства (Київська Русь), видатні оратори. "Повчання" Володимира Мономаха. Українське красномовство в ХІІІ-ХVІІ ст. Розвиток українського риторичного слова за часів панування Російської та Австро-Угорської імперій.

    презентация [464,4 K], добавлен 21.10.2013

  • Історія розвитку красномовства як науки у Греції. Характеристика азіанізму і аттіцизму - основних стилів римської риторики. Ознайомлення із життєвим шляхом та ораторською діяльністю Марка Тулія Цицерона. Теорія і практика ораторського мистецтва Цицерона.

    курсовая работа [1,8 M], добавлен 27.10.2011

  • Стародавня Греція - батьківщина риторики (красномовства). Характерні оклики, повтори, іронія, градація найблискучіших античних риторів: Аристотель, Демосфен, Цицерон, Платон. Цицерон як творець латинської мови. Аристотель творець теорії суперечки.

    презентация [413,1 K], добавлен 04.02.2011

  • Содержание эпидейктической речи и ее разновидности. Правила похвалы и "хулы". Этос, пафос, логос, устные жанры речи. Риторические приемы организации. Взаимодействие элементов информирующей, аргументирующей и эпидейктической речи в процессе общения.

    реферат [26,2 K], добавлен 05.03.2014

  • Стан мовознавства в Європі епохи середньовіччя, Відродження. Формування національних мов і закріплення їх в літературі. Укладання національних емпіричних граматик та словників. Звуконаслідувальна теорія походження мови. Лексикографія у східних слов'ян.

    реферат [47,0 K], добавлен 20.07.2009

  • Дискурсивна парадигма сучасної лінгвістики, об’єкт та предмет дослідження, актуальні питання дискурсології. Політична промова як жанр політичного дискурсу. Аналіз засобів вираження адресата на морфологічному, семантичному та прагматичному рівнях.

    курсовая работа [85,0 K], добавлен 25.10.2011

  • Політична промова як об’єкт лінгвістичного вивчення, її загальна характеристика та зміст, структура та елементи, головні вимоги та фактори, що визначають ефективність, відмінні особливості. Лексична та фразеологічна основа текстів політичних промов.

    курсовая работа [45,6 K], добавлен 31.01.2014

  • Функціональна класифікація лексики сучасної української мови, її типи: активна та пасивна. Лексика творів Марії Матіос: суспільно-політична як засіб зображення епохи, побутова. Особливості використання діалектизмів у відомих творах даного автора.

    курсовая работа [49,3 K], добавлен 20.05.2015

  • Роль как понятие социальной психологии, социологическая теория ролей. Роли как разные формы общественного поведения или как социолингвистический феномен. Структура политического дискурса как разновидности институционального общения, риторический подход.

    реферат [48,5 K], добавлен 10.08.2010

  • История изучения обособленных определений в русском языкознании, их стилистическая роль в художественном тексте. Способы выражения обособленных определений в тексте произведений К.М. Станюковича, их семантико-стилистическая роль, коммуникативный аспект.

    дипломная работа [84,3 K], добавлен 23.06.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.