Семантичні та прагматичні властивості аргументативних висловлювань у політичному дискурсі

4. Закон достатньої підстави (всяке судження, що приймається, має бути належним чином обгрунтоване). Достатньою підставою для оратора можуть бути: фактичний матеріал, цитати, наочність.

Знання законів логіки і типів логічних помилок допоможе промовцеві уникнути смішного й незграбного положення, коли його докази нікого не переконують, оскільки їх недоведеність чи штучність, або й неконкретність буде легко викрита будь-якою людиною, яка може поставити лекторові запитання [52, c. 311].

Елементи художності та літературні прийоми в мові оратора

Основним матеріалом оратора є не звук, а слово. Грамотна, чиста мова одразу створює враження освіченості, інтелігентності.

Оратор як носій культури мусить спиратися передусім на літературну мову, нормовану правилами граматики.

Найпоширеніші мовні помилки, яких слід уникати ораторові:

1. Невірний наголос. Іноді від наголосу може залежати і семантика (значення) слова.

2. Неправильна вимова окремих звуків.

3. Неправильне вживання слів за семантикою (значенням).

Оскільки основною одиницею мови є слово, то лексику з цього погляду можна поділити на два типи:

1) слова з прямим значенням (так звана автологічна лексика);

2) слова з переносним значенням (так звані тропи).

Основу всякого тексту складають слова з прямим, автологічним значенням. Проте існує велика група слів, що, маючи пряме, автологічне значення, водночас виходить за рамки літературної норми. Це - просторіччя, канцеляризми, діалектизми, жаргонізми, неологізми, архаїзми, варваризми, солецизми.

4. Невміння розрізняти окремі морфеми у слові (наприклад, префікси).

5. Вживання дієслова-зв'язки «буде» (майбутній час) в контексті теперішнього часу.

6. Вживання зв'язки «це» перед словами «який», «котрий», «коли», «де».

7. Тавтологія - повторення однокорінних слів.

8. Використання плеоназмів (слів одного значення).

9. Слова-паразити: ну, скажімо, зрозуміло і тощо.

10. Невміння враховувати стилістичне (емоційне) забарвлення слова (фрази) [70, c. 46].

У промовах оратори можуть використовувати такі тропи: епітети, порівняння, метафори, уособлення, персоніфікації і т. ін.

З античних часів виділяють три структурних моменти твору: вступ, основна частина та висновки (вступ = зацікавлення; основна частина = опис + оповідь + міркування; висновки = переконання).

Вступ може розпочинатися з цитування чужої мудрості, крилатого вислову, з відомого афоризму. Цікаво й ефектно розпочати з того, що хвилює на даний момент суспільство. Можна також розпочати виступ з цитування якихось цифрових даних, документів.

В основній частині потрібно дати опис ситуації, змалювавши ті обставини, які мають бути об'єктом уваги. Опис мусить плавно переходити в оповідь. Але опис - статичний, а оповідь - динамічна, рухлива.

У міркуванні ми розкриваємо суть проблеми з допомогою системи логічних аргументів, оперуючи незаперечними фактами.

У висновках можна узагальнити положення основної частини, підкреслити головну думку, окреслити тему наступного виступу, викликати аудиторію на суперечку, виголосити заклик тощо [68, c. 64].

Серед риторичних прийомів, які посилюють вплив на слухачів, виділяють:

прийом звертання, який представляє собою адресацію виступу і звертання до конкретного слухача з метою встановлення тісного контакту;

прийом повтору, який виражається у повторенні слів і висловлювань і служить засобом посилення емоційного впливу і нагнітання обстановки;

інверсія, яка вважається риторичним прийомом, що навмисне порушує порядок слів у реченні завдяки чому досягається ефект імпровізації;

градація, яка міститься в тому, що розміщення слів встановлюється відповідно до їх значущості;

антитеза, яка як риторичний прийом поєднує в одному висловлюванні протилежні за значенням поняття, характеристики. Оксюморон є різновидом антитези. Він поєднує в собі різні ознаки [21, с. 67].

Наприклад, лідер політичної партії СПД Петер Штрук виголосив промову, в якій показав своє ставлення щодо політики Ангели Меркель та її партії:

„ Das ist Ende der Union! Bei denen brennt die Hьtte!

Angela, das darf uns nicht noch einmal passieren. Viele der 223 Abgeordneten von CDU und CSU derzeit denken: dass es so nicht weitergehen kann mit der Union. Deckeln wir die Photovoltaik, oder deckeln wir die Kanzlerin?

Angela Merkel achtet kaum noch auf ihre Partei und nur noch auf ihre Regierung. Sie nimmt nicht wahr, dass gerade die treuesten Anhдnger der Union deshalb den Rьcken kehrten.

Ich richte den Angriff gegen Fraktionschef Volker Kauder. Es kann nicht darum gehen, bedingungslos inhaltlich gehorsam zu sein. Man muss sich ьberlegen, wie und wo man die Kanzlerin unterstьtzen muss.

„ Muttis treuester Soldat “ ist er. Mutti ist die Kanzlerin, und der Soldat ist Kauder. Er kдmpft aber nicht fьr uns… “ ( Spiegel, 04.08.08 )

Ми бачимо, що свою промову Петер Штрук розпочав з вислову, який характеризує, на його думку, правління Меркель: „ Це кінець союзу! На них горить капелюх! “, і тим самим зацікавив аудиторію у подальшому своєму виступі.

В основній частині лідер партії СПД дав подальший опис ситуації, в якій взяв до уваги те, що Ангела Меркель не прислухається до думки своєї партії, тому деякі її члени втратили довіру до канцлерки. Він також наводить аргументи, що лідер фракції Волькер Каудер занадто підкоряється політиці Меркель. І радить йому добре думати, коли потрібно підтримувати канцлерку. Петер Штрук використовує прийом повтору та антитези. Наприклад: Deckeln wir die Photovoltaik, oder deckeln wir die Kanzlerin?

У висновку лідер СПД висловлює свою головну негативну думку про Ангелу Меркель та Волькера Каудера, тим самим ще раз підтвердивши свою позицію щодо їхньої політики.

Типи промов

Існують різні типи промов за своєю внутрішньою структурою та зовнішньою формою, тобто за своїм знаковим оформленням промови, є різні.

1. Промови, що читаються за конспектом

У певних випадках «по-написаному» говорити просто необхідно, й не завжди тому, що промовець не може від себе сказати кілька живих і яскравих слів. Просто ситуація вимагає дуже точного слововживання. Офіційна політична промова є першим прикладом читаної за рукописом промови.

2. Промови, які готують заздалегідь, але не вчать напам'ять Виступи тривалістю 1--2 години напам'ять не вивчити. Запам'ятавши

певний обсяг матеріалу викладачі (оратори) викладають його перед аудиторією «з пам'яті», часом імпровізуючи, що справляє враження плину живої думки та значної ерудиції оратора.

Допоможуть у такому разі тези, короткий, стислий план виступу, можливо з певним фактичним матеріалом (цифрами та цитатами). Читати тези не слід, а заглядати в них - можна. Розгорнуті тези і план називаються конспектом.

3. Промови, які готують заздалегідь і вчать напам'ять

Бувають випадки, коли з тих чи інших міркувань читати промову недоцільно, але потрібно зберегти її зміст, нічим не знехтувавши. Наприклад, при вшануванні ювіляра. Спочатку рекомендують написати свій виступ (розміром приблизно на одну сторінку), а потім вивчити його напам'ять.

4. Імпровізовані промови (експромти)

Такі промови виникають спонтанно, самі по собі, за різних обставин. Але найкращий експромт - той, що заздалегідь підготовлено.

Імпровізувати перед аудиторією може, як правило, дозволити собі або дуже досвідчений оратор, або ж людина, яка має від природи досить рідкісний дар [52, c. 64].

Зовнішня культура оратора

Зовнішність є не останнім чинником того, хто виступає. Тут важливо володіти собою, вміти «створити імідж», певний образ.

Вираз обличчя, хода, якою ви проходите до місця виступу, постава -випростана чи згорблена, ваша жестикуляція - все це складає певне враження ще до того, як ви сказали перше слово. Симпатія чи антипатія до оратора формується саме в ці найперші хвилини.

До місця промови треба йти спокійно, не бігти, не поправляти на ходу одяг, не слід на ходу зачісуватися тощо.

Негарно спрямовувати погляд у вікно, у стелю або заплющувати очі під час виступу. Не слід дивитися й «крізь» людей байдужим, відчуженим поглядом. Досвідчений оратор уміє дивитися так, що кожен слухач відчуває його погляд «саме на собі». Треба вчитися поступово переводити погляд з одного ряду облич на наступний, повертатися поглядом до тих, на яких виражено зацікавлення. Існує й такий прийом: час від часу повільно «малюйте» очима цифру 8, що наче лежить горизонтально на рівні очей залу.

Жестикуляція ораторові необхідна. Заклякла постава сприймається погано. Але й «мавпяча» жестикуляція недоречна.

Жести поділяються на механічні, ілюстративні та емоційні.

Механічні жести - це жести, що супроводжують промову без зв'язку з її змістом, тобто робляться автоматично.

Ілюстративні жести - це жести, які зображують те, про що йдеться. Ані механічних, ані ілюстративних жестів допускати не слід. Вони тільки відволікають від промови, а іноді навіть створюють комічне враження.

Емоційні жести - це жести, що підсилюють виразність промови, прикрашають її, допомагають у виділенні основних думок.

Трохи повертайте голову й корпус, робіть жести руками лише в найважливіших місцях промови. Не тупцюйте на місці, а непомітно переносьте центр ваги тіла з однієї ноги на другу. Ноги треба тримати трохи розставленими, одну ногу виставити дещо вперед. Коліна мають почуватися гнучкими. Груди й руки треба тримати без напруження.

Правильні артикуляція й вимова, добра дикція - запорука успіху. Слід чітко й правильно вимовляти кожен звук, боротися з шепелявістю, гаркавістю, недбалою вимовою.

Кожне слово треба чути, не можна зливати кілька слів в якусь невиразну звукову масу. Чіткість вимови часто залежить і від аудиторії, в якій виступає оратор. Потрібно пам'ятати, що чим більша аудиторія, тим повільніше поширюються звукові хвилі.

Усе базується на диханні, яке має бути досить глибоким і водночас інтенсивним.

Дотримуйте паузи. Пауза - це теж засіб впливу на слухача. Паузи можна поділити на дихальні, логічні та психологічні. Дихальні паузи використовуються, щоб набрати дихання. У цей момент ви відпочиваєте самі і даєте відпочити аудиторії. Логічні паузи відбивають структуру тексту і в першу чергу розділові знаки.

Нарешті, вправно користуйтеся інтонаціями [66, c. 98].

2.2 МОВНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ

Соціально-політична аргументація тісно пов'язана з аналізом її лінгво-прагматичних особливостей. Лінгво-прагматичний аспект соціально-політичної аргументації робить дослідження спрямованим на практичну сферу застосування і ставить проблему вивчення соціально-політичної аргументації лінгво-прагматичними методами.

До елементів риторики, які застосовуються в аргументації, відносять стиль публічного виступу, його мову, композиційну структуру мовлення і риторичні прийоми [65, с. 214].

Стиль публічного виступу буквально означає прийом, спосіб, метод побудови промови.

У стилістиці ораторського виступу виділяють такі типологічні різновиди ораторського стилю, як: художній, офіційний, діловий, публіцистичний, науковий, суспільно-політичний, розмовно-комунікативний стилі.

До мовних особливостей політичного виступу відносять дотримування граматичних норм мови, таких як коректність вимови, узгодження закінчень, правильність наголосу і відмінкових форм і т. п. Граматична коректність - це передусім уникнення тавтологій, штампів та канцеляризмів, загальних і пустих фраз і занадто довгих суджень [29, с. 37]. У політичному виступі мовний акт виражений рядом аргументативних висловлювань, що залежать від перзуазивного наміру адресанта і комунікативної ситуації. Основною функцією політичного виступу являється перзуазивна, тому що домінуюча ілокутивна дія є директивною. Проте ця дія неможлива без додаткових дій, що обґрунтовують, пояснюють, підготовляють розуміння і реалізацію певних установок. Основними компонентами цього ряду є адресант (комунікативний суб'єкт), адресат-об'єкт, мета комунікації і комунікативна ситуація [31, с. 32].

Комунікативний акт реалізації політичного виступу має деякі загальні характеристики, властиві всім політичним виступам: адресант добре підготовлений, має манускрипт виступу і використовує виступ для зміцнення своїх позицій; комунікація первісно являє собою усні, безпосередньо відтворені офіційні політичні виступи; між адресантом і адресатом не існує локальних і часових бар'єрів. Проте на практиці виступ виходить за рамки малої групи й орієнтований на масову аудиторію, до якої звертаються за допомогою технічного медіума (ЗМІ). Таким чином, мова йде про масову, несиметричну комунікацію [32, с. 50]. Тип комунікації політичного виступу - гібридний, тому що політичний виступ - це письмово підготовлений текст і промова в тісній комунікативній єдності, де усна презентація є проміжною ланкою між письмово підготовленим манускриптом промови і її письмовим відображенням у пресі. За своєю природою політичний виступ монологічний, із присутністю елементів діалогу. Визначальною рисою політичного виступу є його колективний характер, тому що, по-перше, політичний виступ відбиває інтереси групи політиків, і адресант лише представляє ці інтереси і, по-друге, створюється за участю інших авторів (референтів, спічрайтерів). Таким чином, у сучасному політичному виступі ланцюжок комунікативного акту подовжено, тому що адресант поданий, як правило, двома фігурами: спічрайтер, тобто власне автор тексту, що для адресата завжди залишається анонімним, і політик, який озвучує цей текст і якому офіційно приписується авторство [2, с. 267].

Важливе значення для дослідження політичного виступу має аналіз комунікативної ситуації, тобто всіх факторів, що впливають на дії адресата й адресанта. Політичний виступ сприймається з урахуванням потрійного контексту: контекст виступу (значення слів і речень у системі тексту), контекст мовної ситуації (хто виступає, з якою метою, при яких обставинах), контекст глобальної суспільно-політичної ситуації.

Адресантом політичного виступу є представник певної соціальної, політичної та історичної групи, який озвучує ідеї, позиції й уявлення даної групи (партії, класу, організації і т.д.). Наприклад, член партії Зелених Біггі Бендер промовив:” Gegen Atomlobby im Klimapelz werden wir kдmpfen damit es keinen Ausstieg aus dem Ausstieg gibt, sondern mehr Fцrderung Erneuerbarer Energien.“ Адресат політичного виступу - ті, на кого адресант впливає відповідно до поставленої мети з використанням системи аргументації і мовних засобі [2, с. 16].

Ведучими категоріями для політичного виступу можна вважати категорії прагматичної спрямованості, оцінної модальності та інформативності. Остання має в політичному виступі власну специфіку, що виявляється в особливому виділенні і переважанні змістовно-концептуальної інформації (ЗКІ) і композіційно-мовленнєвої форми (КМФ) міркування, які базуються на специфічно переосмисленій змістовно-фактуальній інформації та КМФ повідомлення. Міркування відзначається перевагою причинно-слідчих зв'язків, реалізується за допомогою системи аргументації, має яскраво виражену прагматичну спрямованість на реципієнта і є основним носієм ЗКІ у виступі, відображаючи більш-менш повно систему поглядів політика і його групи. КМФ розповіді/повідомлення використовується в політичному виступі як інформаційна підтримка КМФ міркування і ЗКІ [41, с. 29].

Важливу роль відіграють у виступі політика наявність цифрових даних, які підкреслюють достовірність мовлення: "Es kann doch nicht sein, dass es uns an Fachkrдften mangelt, die OECD uns sagt, dass wir zu wenige Akademiker ausbilden und zugleich 83 von 100 Akademikerkindern den Hochschulzugang schaffen, aber nur 23 von 100 aus Arbeiterfamilien. Bildung ist wie Klima und Energie eine Zukunftsfrage, die daru?ber entscheiden wird, in welcher Gesellschaft wir in 10 oder 20 Jahren leben werden. Wir sind nicht nur die originдre Klimaschutz-Partei, wir haben auch die besten Konzepte fu?r den Wandel unseres Bildungssystems, fu?r die wir die Wдhlerinnen und Wдhler begeistern wollen",висловив свою думку Оцдемір щодо освіти в Німеччині.

У основі політичного виступу лежить трихотомічна структура античної риторики: вступ, основна частина і висновок. Вступ (exordium, narratio) орієнтовано на слухача. Головна частина орієнтована на інформаційний аспект і будується, використовуючи про- і контраргументацію (argumentatio: confirmatio/ refutatio), відповідно до часової системи координат: минуле є причиною ситуації в теперішності, яку можна перетворити у благополучне майбутнє. Висновок (peroratio) знову орієнтований на слухача і підводить підсумки сказаного. Як правило, у вступі і/або на початку основної частини чітко визначається проблема, далі називаються причини, що викликали її, і заходи для її вирішення, а у висновку міститься заклик усунути дану проблему запропонованими засобами. Для парламентського виступу можливо відволікання від основної теми виступу як реакція на репліки з місця, що, проте, у цілому не порушує наведеної вище риторичної структури [35, с. 211].

У цілому ж можна свідчити про те, що сучасні політики віддають перевагу простим реченням, і багато складних речень або мають характер формально простого, або головне речення не несе значного інформаційного навантаження, але лише вводить підрядне. Такі речення легше сприймаються, створюють видимість міркування з наступним висновком, мають апелятивний, стверджувальний характер. Подібне спрощення синтаксичної структури сучасного політичного виступу пов'язане з загальними тенденціями розвитку мови і з впливом на виступ ЗМІ і мови реклами. Останнє виявляється також у широкому використанні неповних речень. Вони здебільшого наповнюються асоціативно діючими наочними елементами, що посилюють їхній емоційний потенціал. Такі речення можуть розглядатися як стилістична фігура, що надає тексту динамічність і більшу експресивність [2, с. 56].

Bажливa роль у виступі належить питальним і умовним реченням. Частіше всього вони вживаються в парламентському виступі, що пояснюється дебатним характером цих виступів, а також представниками опозиції як засобу негативної оцінки партії влади. Всі питальні речення вживаються або у вигляді риторичного питання, що залишається без відповіді, або на поставлене питання відразу дається відповідь самим виступаючим, тобто використовується "питально-відповідний хід", що виконує функцію актуалізації теми, полегшує адресату перехід до неї, а також виступає в якості засобу "інтимізації", оскільки "співрозмовником" є адресат, який представляється вже в якості послідовника, однодумця, виразника спільної думки. Умовні речення спираються на систему аргументації і мають у такому контексті модальне значення. [12, с. 105].

Die alte europдische Ordnung ist tot; es lebe die neue - aber welche ? Ьberall tasten Politiker mit langen Stangen im Nebel ihrer eigenen Formulierungen herum. Da fordert der sowjetische Prдsident ein „ gemeinsames europдisches Haus “, ohne doch die Fundamente bestimmen zu kцnnen (Zeit, 27.04.90)

Реалізації директивної установки в політичному виступі сприяє, насамперед, широке використання модальних дієслів і конструкцій. Участь наказового способу у виступі мала, дещо більше місця займає умовний спосіб, основним же способом у політичному виступі є дійсний.

Часте використання модальних дієслів пов'язане з їхньою спроможністю подавати висловлення як обґрунтоване, необхідне, можливе, і регулювати модальність усього висловлення, готуючи свідомість адресата і сигналізуючи про наміри, побажання, вимоги політика. Вони мають імперативний характер і здобувають у політичній комунікації підвищену ідеологічну значущість. Найбільша кількість модальних дієслів використовується в партійному і передвиборному виступах, що пояснюється приналежністю зазначених виступів до genus demonstrativum, тобто виступів, що мають агітуючий характер, найменша - у парламентських. Особливо важливими для всіх виступів є дієслова: mьssen, що служить вираженню основної цілі виступу - необхідності виконання адресатом дії, wollen і kцnnen, що мають підтримуючий основну ціль виступу характер і виражають можливість і бажання виконання цієї дії, створюють необхідний настрій в адресата для сприйняття установки [34, с. 10]. Наприклад, партія ФДП перед виборами до Бундестагу привертає увагу виборців майбутніми цілями щодо системи податків: Im Gegensatz zu Union und SPD wollen die Liberalen das heutige Steuersystem komplett umkrempeln. Das Ziel: Die allgemeine Steuerlast drьcken. Tatsдchlich wьrden alle Steuerzahler profitieren.( Spiegel, 11.09.09)

Для здійснення прагматичної спрямованості виступів широко використовується граматичний час. У політичному виступі переважають часові форми презенса.

Оцдемір говорить у своїй передвиборчій промові: Atomkraft ist weder sicher noch ein Beitrag zum Klimaschutz " und fu?r ihn ist klar:" Die Wдhler wissen, dass beim Atom nur auf die Gru?nen Verlass ist."

Далі слідують перфект, футурум, претерит. Розходження у вжитку в окремих різновидах не є значними [34, с. 158].

Перфект вживається, в основному, тоді, коли оратор посилається на попередній виступ, що надає виступу певні риси діалогу. Цим же можна пояснити дещо частіше вживання перфекта в парламентському і партійному виступах.

Претерит широко вживається при історичних екскурсах, що обумовлює його високу участь у святкових виступах.

Форми футурума частіше вживаються в партійних, передвиборних виступах і новорічних звертаннях. У них же він представлений найбільше акцентовано, тобто частіше в заключній частині виступу, разом із закликом.

Крім того, футурум, висловлюючи преференцію якоїсь дії і співвідносячи що-небудь із майбутнім, може використовуватися для вираження модальності, в результаті чого висловлення сприймається як упевнене твердження, заклик, претендує на характер істини.

Біггі Бендер у своїй передвиборчій промові сказав: "Im Bundestagwahlkampf werden wir nicht mit den Linken in den Wettbewerb eintreten, wer die hцchsten Sozialleistungen verspricht. Wir werden klar machen, dass wir Gru?ne soziale Sicherung immer mit finanzieller Nachhaltigkeit verbinden."( Spiegel, 11.08.09)

Характерною рисою всіх політичних виступів є широке використання іменників, які походять від дієслів і партиципіальних конструкцій, що відповідає тенденціям сучасної німецької мови, дозволяє спростити синтаксичну структуру виступу, і, з одного боку, відбиває раціоналізацію мови, з іншого боку, виражає прагнення політиків до узагальнюючого викладу своїх поглядів, тобто не до дії, що виражається дієсловом, а до результату, вираженому номінативними мовними засобами. Наприклад, партія СДП перед виборами до Бундестагу висловлює своє ставлення щодо системи податків: Das Versprechen der Sozialdemokraten, Beschдftigte mit geringen Einkommen zu entlasten, dafьr aber Besserverdiener stдrker zur Kasse zu bitten.( Spiegel, 24.07.09 )

Особливе значення для всіх різновидів ПВ має використання прономінальних форм I особи множини, тому що вони дозволяють політику реалізувати свої цілі: звертатися до різноманітних груп населення, установлювати зв'язки в рамках групової свідомості в залежності від своїх намірів, створювати почуття спільності, залучати адресата на свою сторону, прямо звертаючись до нього, і побічно представляючи себе і свою програму. Відповідно до прийомів ідентифікації й інтимізації, використання прономінальних форм пов'язане з оцінністю. Говорячи про "ми", "нашу групу", політики використовують тільки позитивну конотацію, політичний же противник характеризується в негативному плані [24, с. 15]. “ Зелену “ відповідь сформулював Бендер на тему „Бідність дітей“: "Wir setzen uns fu?r bessere Bildung ein damit aus armen Kindern keine arbeitslosen Erwachsenen werden." ( Spiegel, 6.05.09 )

Форми I особи однини характерні для політиків, які вже перемогли і займають високу посаду (канцлер, міністр) і для передвиборних виступів, особливо реалізованих на з'їзді партії. Це може пояснюватися тим, що, проводячи передвиборну кампанію, кандидат бажає сформувати імідж сильного, рішучого, здатного до реформ політика, і частий ужиток "я" повинен продемонструвати, що в партії і для виборців є лідер, спроможний зайняти керівну посаду [31, с. 57]. Азиль-дебати. Бундеспрезидент Гейнц Фішер сказав таку річ: "Nicht jeder Asylwerber ist ein Krimineller. Diesen Satz mцchte ich nicht nur aussprechen, sondern auch verteidigen". (Spiegel, 5.04.09)

Категорія оцінки є однією з головних для будь-якого політичного виступу, а оцінні прикметники - одним із найважливіших засобів для її вираження. У політичному виступі вони орієнтуються на біполярну систему оцінок (правильний - неправильний) і співвідносяться із системою ідентифікації: "ми/своя група - позитивно" - "вони/чужа група - негативно". Таким чином, провадиться спроба нав'язати адресату певну систему оцінок (ширше - картину світу) і позицію в системі координат "ми - вони". У різновидах політичного виступу оцінні прикметники вживаються відповідно до напрямку усього оцінювання: негативні особливо характерні для опозиції, позитивні для партії влади (відповідно в партійних і передвиборних виступах), переважно позитивні у привітальних і святкових [34, с. 65].

В основі будь-якого політичного виступу лежить використання загальновживаної літературної лексики, відомої усім членам комунікативного співтовариства, яка набуває політико-ідеологічних значень і відтінків тільки у певних політичних ситуаціях. Принцип ідеологічної пропагандистської заданості в мові політики пускає в хід механізм спрямованого семантико-прагматичного моделювання семантичного змісту мовних одиниць на всіх рівнях мови. Це означає актуалізацію одних смислових відтінків і нейтралізацію інших, прояв коливань, зсувів у семантиці слова, словосполучення, у семантичному змісті речення і тексту. Мова починає пристосовуватися до тих цілей, які політика ставить перед собою, у результаті чого існуючі в загальному словниковому запасі слова актуалізуються в політичному та ідеологічному контексті для формулювання теорій, позицій, доктрин і стають тематичною (політичною) лексикою [31, с. 17].

Одним із прикладів актуалізації загальнолітературної лексики в політичних виступах як особливому типі тексту є використання ключових слів, слів-гасел, що стають такими завдяки своєму семантичному змісту і частоті вжитку.

Ключові слова і слова-гасла зв'язані між собою, є найважливішими елементами і типологічною особливістю будь-якого політичного виступу. Можна зробити висновок про їхню ведучу роль у впливі на адресата завдяки їхнім особливостям: по-перше, стислості, простоті, і в той же час певній семантичній нечіткості, що дає можливість вживати ці слова так часто в різноманітних ситуаціях і контекстах, а також їхній емоційній зарядженості й оцінній поляризації, що сприяє розмежуванню груп "свої/чужі" [2, с. 56].

Горст Кьолєр висловив свою позицію у замку Беллеву проти канцлера Ангели Меркель. Його ключове гасло було: Der Bьrgerprдsident gibt Kontra. ( Spiegel, 04.06.09 )

Слова-гасла і ключові слова повинні якнайшвидше викликати в адресата очікувану реакцію - асоціацію. Успіх виступу політика пов'язаний із простотою у вираженні складного, чому в чималому ступені сприяє вжиток ключових слів і слів-гасел.

Ключові слова можна розділити на групи: "загальні", "програмні", "вузкотематичні".

"Загальні" є, як правило, словами-гаслами, що використовують усі без винятку політики у всіх різновидах політичних виступів, і які є політичними афективами, словами-класифікаторами, що викликають певну реакцію адресата і представляють, як правило, абстрактні поняття. Вони завжди мають позитивну оцінність і імунітет проти критики. Їх уживають усі партії і рухи, вони можуть служити гаслами на стягах, що знайшло вираження в терміні Fahnenwьrter (флагові слова) [24, с. 7].

"Програмні" ключові слова виражають основні позиції програми дій певної партії і при частому вжитку у певному контексті стають словами-гаслами.

"Вузкотематичні" ключові слова присвячені основній для конкретного виступу темі. При частому вжитку у певних контекстах вони також можуть перейти в розряд слів-гасел.

У політичних виступах широко вживається стилістично забарвлена лексика і стилістичні прийоми, тому що адресант бажає зацікавити адресата для залучення його на свою сторону. В усіх політичних виступах використовуються неологізми, евфемізми, іноземні слова і розмовна лексика, метафори й ідіоматичні вислови.

Неологізми політичних виступів мають свою специфіку і використовуються для створення експресивно-емоційного фону. Більш того, політик має можливість наповнити неологізми зручним і потрібним йому раціональним і емоційним змістом і визначити (принаймні, на якийсь час) виникаючі одночасно з появою неологізмів семантичне та асоціативне поля. Крім того, політик, що вдало вживає і створює неологізми, вважається творчою, освіченою особистістю. Політик використовує такі неологізми, коли говорить про: вибори ( Denkzettel verpassen ), сімейна політика (Abtreibung ist Mord ), здоров'я нації (alternative Heilverfahren) та ін. На прикладі виборів ми простежуємо такі неологізми: переговорний процес ( Die Halbwertzeit der Koalitionsvertrдge ), політичний компроміс (in trokenen Tьchern), політична боротьба ( einen heiЯen Herbst ankьndigen ), перемога (den Senkt sьffeln, der groЯe Spieler auf der Bundesbьhne sein ) та ін. Згадуються і політики: А. Меркель (ein neues CDU-Profil), Е. Штойбер (das System Stoiber), Е. Шрьодер (Nach- Schrцder- Дra kommt), Й. Фішер (grьner Ideologe) та ін. Існують також неологізми негативної оцінки - непримиренне ставлення (Nicht-Vergesser sein), нещівна критика ( j-n in den Fieberschub bringen) [47,с 18].

Розмовна лексика є невід'ємною частиною політичного виступу. Оратор нерідко свідомо пристосовується до стилю усної розмовної мови, тому що розмовні елементи впливають на адресата і іноді викликають таку реакцію, що неможлива при вжитку тільки літературно-нормативних елементів.

Широко використовуються і метафори, що роблять текст більш простим для сприйняття, цікавим, привертають увагу адресата незвичайністю сполучень. Крім того, метафори можуть створити ефект освіченості оратора, а також можуть не тільки проілюструвати і конкретизувати щось абстрактне, але і відвернути адресата від слабких місць у системі аргументації. Важливою є здатність метафори виражати оцінку [48, с. 57]. Для політичного виступу характерні насамперед метафори з військової галузі, а також з галузей природи, спорту, економіки, науки. За часів об'єднання Німеччини та створення Євросоюзу найбільш вживаними можна вважати метафоричні моделі „Політика - це будинок“, „Політика - це механізм “:

EG-Gipfel legt Grundstein fьr die europдische Union (Welt, 17.12.90)

У сучасному політичному дискурсі політичні відносини метафоризуються найчастіше метафоричними моделями „Політика - це війна“, „Політика - це спорт/гра“, „Політика - це театральне шоу“.

Саме гострота політичної ситуації створює можливість для метафоричного зближення концептуальних сфер політики та війни [47, с. 45].

Виборча кампанія регулярно метафорично моделюється як ретельно сплановані бойові дії. У політичних штабах розробляють стратегію й тактику мобілізації своїх прихильників для боїв за голоси виборців:

Er hдlt viel von einer speziellen Wahlkampfstrategie fьr Ostdeutschland. Mit einem rein westdeutsch aufgezogenen Wahlkampf (Zeit, 21.07.05)

Mьnterfering ist zu sehr Stratege und zugleich Parteisoldat, um das Irrationale an Stoibers Eskapaden nicht auch befremdich zu finden (Zeit, 23.03.05)

Політичні партії ведуть розвідку, ідуть у наступ або завзято обороняються:

Ein Wessi will Leipzig erobern (Spiegel, 3.02.06)

Підсумком виборів стає перемога однієї сторони і поразка опонентів:

Fдhrt Merkel aber nur den halben Sieg ein ?( Zeit, 15.09.05)

Schon befьrchten die ersten Wahlkдmpfer Verluste bei den Landtagswahlen im nдchsten Jahr, sollten Steuererleichterungen abgeschafft werden (Welt, 23.08.05)

Політична ситуація часто метафорично представляється як спортивні змагання: найчастіше це змагання на швидкість подолання певної дистанції (гонка, марафон, забіг):

Die Delegierten klatschen und klatschen, als wollten sie bis zum Wahltag durchhalten, als Sieger im Klatschmarathon (Die Welt, 12.12.91)

Політична ситуація за всіх часів метафорично представляється як видовище різних видів і жанрів. Подібна метафора акцентує не жорстке протиборство, а лицемірство учасників політичного життя, наявність таємних режисерів і сценаристів у політичному житті країни:

Aber die ersten Szenarien des Schelterns kursieren schon mal: Angela Merkel, eingemauert zwischen Mьntefering und Stoiber. Oder: Sparminister Peer Steinbrьck in der Zange der beiden Parteichefs. Ein anderes Negativszenario hat sich zerschlagen (Zeit, 23.03.05)

Завдяки своєму великому семантичному й образному потенціалу, в політичному виступі використовуються ідіоматичні вислови [61, с. 17].

Після 16 років правління канцлера Г.Коля, який представляв не тільки партію християнських демократів, але і генерацію людей, які народилися до 2-ї світової війни, прийшов до влади політик нової генерації Г.Шредер, який знав про минуле лише за спогадами сучасників та з книг. Вирішальна роль США у створенні та розвитку ФРН як самостійної держави спричинила проникнення до німецької мови, у тому числі й до політичного лексикону, великої кількості англомовних запозичень, що трансформують, нерідко, своє основне значення у нових соціально-історичних образах [51, с. 45].

Компонент звичного "Talkshow" перетворюється у політичному лексиконі Німеччини на нове "Bundesshow", а німецькі Президент і Канцлер у - "Showbundespresident" і "Showkanzler". Завдяки ЗМІ, насамперед телебаченню, у німецькому політлексиконі набули значного поширення запозичені "Moderator", "moderieren". А диктори головних телеканалів Німеччини - Moderatoren - здобули з боку політиків за умов широкого ринку інформації на Заході ролі "Fernsehkonsumentеt (innen)". Під впливом Інтернету німецьке "Nachricht" (повідомлення) поступово витісняється англійським "message". Не менш поширене у розмовній німецькій мові англійське слово "power" набуває нового змісту стосовно до жінок-політиків в образі "Ladypower" або "Powerministerin". Сама ж політична система Німеччини порівнюється з "Inquisition", отримуючи іронічно-поблажливий епітет "sanfte Inquisition" [67, с. 24].

У німецькому політичному мовленні активно використуються різні словосполучення. Досить часто вони формуються у так звані "Wortfamilien", основу яких складає один із словотворчих елементів, як, наприклад, "medium", "medial" - "Massenmedien", "Medienmann", "Medienberater", "Mediengesellschaft", "Medieninszenierung", "Medienfront"; "Koalition" - "Koalitionspartnern", "Koalitionsvertrag"; "Wahl" - "Wahlkampf", "Bundestagswahl", "Landtagswahlen".

Мовленню німецьких політиків властиве розмаїття стилістичних засобів - від численних епітетів, до засобів іронії, фразеологізмів та метафор. У публічних промовах поширені такі епітети: "unbefangen", "pragmatisch", "paradox", "praktisch", "erfahren", "kenntnisreich". Нерідко вони поєднуються із засобами іронії: "bцse eitle Mдnner", "selbstlosgute Frauen", "weltlдufige Kollegen", мають яскравий метафоричний характер - "staubtrocken reden", "rhetorishe Dickicht der politischen Kombattanten", "Netto-Neuverschuldung".

У політичному мовленні досить поширеними є явища метафоричної персоніфікації - "der Wahlkampf lдsst grьssen", "durchtrainierte Augen". Політичні діячі отримують досить часто іронічно-дошкульні характеристики, типу "Politiker" - "Helden" - "Aktuere" - "Rebellen". Подібне ж спостерігається і в оцінці політиками своїх опонентів - "Stoiber-Weisheit". Якісні характеристики, у тому числі стосовно до окремих особистостей, розподіляються умовно на три групи - "Mercedec" - вищий клас, "Volkswagen" - середні якості, "Opel" - пересічно. Відомого коментатора німецького телебачення Сабіну Крістіансен федеральний канцлер Герхард Шредер характеризує таким чином: "Sabine Christiansen - Mercedes des Talkshows". Телевізійну програму (Talkshow) за участі найвідоміших політиків - Міністр закордонних справ Йошка Фішер називає "das allwцchentliche Kaminfeuer der Nation". Міністр внутрішніх справ В. Шиллі вимагає викриття телебачення - "die Entzauberung des Fernsehens", у програмах якого виступають „політичні базіки“ - "Dampfplauderer", які закликають до створення політичних блоків сумнівного толку - "Polit-Konklave".

2.3 СЕМАНТИКО-ПРАГМАТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ АРГУМЕНТАТИВНИХ ВИСЛОВЛЮВАНЬ У ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ

Термін “політична аргументація” був запропонований В.І.Курбатовим. Він вважає цей тип аргументації важливим елементом суспільно-політичних відношень і стверджує, що роль аргументації в обґрунтуванні політичних програм, маніфестів, у пропаганді дуже велика [1, с. 67].

Розвиток культури політичної політики свідчить про удосконалювання демократії в суспільстві і стає необхідним компонентом політичного мислення.

Необхідно звернути увагу на те, що соціально-політична аргументація пронизує усі сфери суспільного життя - зв'язок соціально-політичної аргументації з ідеологією та пропагандою реалізується в теорії й практиці політичних відношень. Соціально-політична аргументація відображує ідеали та цінності певного способу життя, культури, світогляду, філософії та моралі.

Проблеми, які розглядаються у соціально-політичній аргументації, численні та різнопланові: від конфронтації до психології взаємного співробітництва, а також проблеми державно-політичних та воєнних компромісів.

Нова політична культура пов'язана з гуманістичним напрямком у розробці політичного мислення, з практичною реалізацією гарантій прав особистості і громадянина [16, с. 245].

Вище перечисленні риси становлять об'єктивну основу соціально-політичної аргументації.

Розвиток соціально-політичної аргументації здійснюється у межах конфронтації двох типів світогляду:

світогляду, який віддзеркалює дійсні інтереси народу і перспективи суспільного розвитку;

тип світогляду, який пропонує ідеологічно утримання історії у межах тих відношень, які вигідні певним соціальним групам і партіям.

Важливим завданням соціально-політичної аргументації є пропаганда і агітація, особливо в період виборчих кампаній.

Концептуально-організаційний аспект - це організаційні правила, за якими будується аргументація. Основним правилом, на якому базується аргументація - це правило однозначності визначення аргументів і тези.

Правило свободи позиції, правило позиції теж вважаються необхідними в організаційній структурі аргументації.

Соціально-психологічний аспект аргументації обумовлюється психологічними особливостями людей, які приймають участь у процесі комунікації.

Групова динаміка об'єднання колективу, сили об'єднання і роз'єднання, природа конфліктів, психологічний потенціал суспільства - також є проблемами соціально-психологічного аспекту аргументації.

Психологічна мотивація в аргументації - це потреба, яка примушує суб'єкт діяти з певною метою.

Тільки беручи до уваги усі аргументативні аспекти, такі як: методологічний, тактичний, моральний, риторичний, концептуально-організаційний і соціально-психологічний - аргументація досягає переконливості, що позитивно впливає на результат [28, с. 46].

Аргументи, які використовують у соціально-політичній аргументації залежать від концептів, які стають об'єктами дебатів. Ці концепти буквально нескінченні: життя (його походження, доля, права), юриспруденція (її моральна та соціальна сторони застосування на практиці), світ (його форми, умови), нація (цінності), природа (її розробка та захист), свобода, відповідальність, добро, зло, прощення, не говорячи вже про Бога, вічність і т.п. [19, с. 134].

Серед соціально-політичних аргументів слід виділити: оцінні аргументи, підведення політичних підсумків, політичну констатацію, політичне розпорядження і т.п.

До оцінних аргументів відносять аргументи, які стосуються оцінки політичних програм, лозунгів, ідейних принципів та засобів їх обґрунтування. Іноді оцінні аргументи спрямовані на оцінку політичних, а іноді й особистих якостей прихильників тих чи інших позицій.

Підведення політичних підсумків вважається різновидом політичної оцінки. Аргументи цього типу пов'язані з характеристикою певного рубежу, з реалізації програми або мети. Підведення політичних підсумків передбачає порівняння і зіставлення й використовується при характеристиці тактичних засобів, які орієнтовані на досягнення стратегічних цілей.

Політична констатація близька до поняття політичних підсумків і може бути їх моментом. Вона встановлює наявність деякої властивості суспільного явища.

Політичне розпорядження висловлює вимогу реалізації на практиці тих сторін суспільних відношень, які усвідомлюються як позитивні, або прогресивні. Розпорядження має форму обґрунтування необхідності тієї чи іншої дії, обов'язку її здійснення. Аргумент теоретичного розпорядження теоретично усвідомлює та обґрунтовує практичну дію [20, с. 234].

Відомий французький вчений К. Пэйрутэ вважає, що принципи будь-якої аргументації, включаючи і політичну, базуються на таких аргументах як:

аргумент авторитету (спирається на плануючу моральну, літературну та політичну норму);

каузальність (доводить, що за законами детермінізму певний факт веде до певних наслідків);

історичні та достовірні дані факти (це доказ часу);

цифрові дані (надають мовленню достовірності);

переваги та недоліки (дозволяють зробити різноплановий огляд);

альтернатива (ґрунтується на тому, що потрібно неодмінно вибирати з двох можливих варіантів один);

відмова від інших рішень (вказує на недоліки цих рішень);

“рівні” (існують для доказу того, що завдяки деяким зусиллям, можливо досягти першого рівня і т. ін.);

апеляція до вічних цінностей [20, с. 103].

Проаналізуємо інтерв'ю бундеспрезидента Хорста Келера щодо його побажань партіям на виборах у бундестаг:

Spiegel: Das Volk ist weiter als die Parteien?

Kцhler: In bestimmten Dingen ist das sicher der Fall. In den Parteien gibt es zu oft noch die alten Reflexe.

Spiegel: Zwei stellvertretende Fraktionsvorsitzende der Mehrheitsfraktion SPD haben Sie scharf angegriffen. „ Wir werden die Auseinandersetzung mit dem Bundesprдsidenten suchen “, sagt zum Beispiel Michael Mьller.

Kцhler: Ich bin mir mit dem Bundeskanzler darin einig, dass alle Verfassungsorgane die Verpflichtung haben, gut zusammenzuarbeiten.

Spiegel: Der Prдsident plдdiert fьr mehr direkte Demokratie, damit sich etwas bewegt im Land.

Kцhler: Ich erkenne eine Reformbereitschaft von unten. Zur Modernisierung des Landes gehцrt aber auch Fьhrung. Fьhrung in der Demokratie bedeutet Risiko, wenn das Volk nicht ьberzeugt ist. Jedem etwas geben, damit sich niemand auf die FьЯe getreten fьhlt- diese Art von Politik hilft nicht weiter.

Spiegel: Der Kanzler liefert Ihnen eine Begrьndung fьr Neuwahlen, nдmlich das „ Erpressungspontential in der Fraktion und der Koalition “, derweil der SPD-Vorsitzende der Цffentlichkeit eine andere Wahrheit prдsentiert, das „ Vakuum “ zwischen Bundestag und Bundesrat.

Kцhler: Die Menschen mьssen darauf vertrauen kцnnen, dass mit der Verfassung sachgemдЯ umgegangen wird. Alle Verfassungsorgane mьssen an ihr Tun auch den MaЯstab der Nachvollziehbarkeit gegenьber dem Bьrger anlegen. Im Ьbrigen haben der Bundeskanzler und ich Vertraulichkeit fьr unser Gesprдch vereinbart. ( Spiegel, 3.02.06)

Аналізуючи структуру аргументації даного інтерв'ю, можна сказати, що аргументативні висловлювання сформовані чітко й ясно. Всі слова і словосполучення, що застосовуються в тезах, є зрозумілими. Бундеспрезидент застосовує посилення тези критикою. Пропонент ( Spiegel ) висуває тезу, що президент виступає за відкриту демократію в країні. Опонент ( бундеспрезидент ) змінює її на більш сильніше твердження, обґрунтовуючи і його, тим самим спростовуючи тезу опонента. Ми спостерігаємо це у відповіді президента про те, що для модернізації країни необхідне керування. А керування в демократії означає ризик, якщо народ не переконаний в цьому…

Ми бачимо, аргументи є висловлюваннями, які є обґрунтованими. Присутній також і хибний аргумент. В процесі аргументації використовується твердження про факт, оцінити який можна буде лише в майбутньому. Наприклад, Міхаель Мюллєр сказав: „ Ми будемо шукати компроміси з бундеспрезидентом.“

Аргументи є достатніми для обґрунтування тези і є взаємопов'язані між собою, тому надмірне обґрунтування відсутнє.

Що стосується форми аргументації, то відношення між тезою і аргументами є відношенням підтвердження. Аргументація побудована за допомогою схем недедуктивних міркувань.

У політичних виступах широко вживається стилістично забарвлена лексика і стилістичні прийоми, тому що адресант бажає зацікавити адресата для залучення його на свою сторону. В усіх політичних виступах використовуються неологізми, евфемізми, іноземні слова і розмовна лексика, метафори й ідіоматичні вислови.

ВИСНОВКИ ДО ІІ РОЗДІЛУ

З античних часів виділяють три структурних моменти твору: вступ, основна частина та висновки (вступ = зацікавлення; основна частина = опис + оповідь + міркування; висновки = переконання. Вступ може розпочинатися з цитування чужої мудрості, крилатого вислову, з відомого афоризму. В основній частині потрібно дати опис ситуації, змалювавши ті обставини, які мають бути об'єктом уваги. У висновках можна узагальнити положення основної частини, підкреслити головну думку. ). Існують різні типи промов за своєю внутрішньою структурою та зовнішньою формою, тобто за своїм знаковим оформленням промови, є різні.

Політичний виступ сприймається з урахуванням потрійного контексту: контекст виступу (значення слів і речень у системі тексту), контекст мовної ситуації (хто виступає, з якою метою, при яких обставинах), контекст глобальної суспільно-політичної ситуації. Ведучими категоріями для політичного виступу можна вважати категорії прагматичної спрямованості, оцінної модальності та інформативності.

Реалізації директивної установки в політичному виступі сприяє, насамперед, широке використання модальних дієслів і конструкцій.

Для здійснення прагматичної спрямованості виступів широко використовується граматичний час.

Соціально-політична аргументація відображує ідеали та цінності певного способу життя, культури, світогляду, філософії та моралі.

Проблеми, які розглядаються у соціально-політичній аргументації, численні та різнопланові: від конфронтації до психології взаємного співробітництва, а також проблеми державно-політичних та воєнних компромісів.

Аргументи, які використовують у соціально-політичній аргументації залежать від концептів, які стають об'єктами дебатів. Ці концепти буквально нескінченні: життя, юриспруденція, світ, нація, природа, свобода, відповідальність, добро, зло, прощення, не говорячи вже про Бога, вічність і т.п.

Серед соціально-політичних аргументів слід виділити: оцінні аргументи, підведення політичних підсумків, політичну констатацію, політичне розпорядження.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Аргументація являє собою складний процес, який базується на техніці переконання.

Соціально-політична аргументація визнається як один із видів аргументації. Предметом вивчення соціально-політичної аргументації є обґрунтування політичних маніфестів і програм, а також агітація, пропаганда і контрпропаганда.

Соціально-політична аргументація реалізується в політичному дискурсі, який є одним із видів аргументативного дискурсу.

Дискурс - це тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище, мовленнєвий потік, що має різну форму вияву (усну, писемну, паралінгвальну), відбувається у межах конкретного каналу спілкування, регулюється стратегіями і тактиками учасників; синтез когнітивних, мовних і позамовних (соціальних, психічних, психологічних тощо) чинників, які визначаються конкретним колом "форм життя", залежних від тематики спілкування, має своїм результатом формування різноманітних мовленнєвих жанрів. Можна виокремити такі основні характеристики дискурсу:

1. Це складне комунікативне явище з притаманними для нього адресатом і адресантом, контактом, зворотним зв'язком, контекстом та ситуацією спілкування. Дискурс відображає суб'єктивну психологію людини, це певна інтерпретація, реконструкція уявного світу; автор створює дискурс і описує реальні, бажані чи нереальні події і явища, подає характеристики об'єктів та своє ставлення до них. Цей світ включає також і оцінку автора, а також певні домисли та здогади, тобто автор дискурсу може використовувати дискурс для нав'язування своєї точки зору і т. д.

2. Це явище когнітивне і має справу з мислетворенням, пізнанням та передачею знань, використання набутих знань та створенням нових. Це сукупність мисленнєвих дій, які спрямовані на пізнання та осмислення мовної картини світу.

Аналіз дискурсу традиційно визначає свій предмет дослідження розрізняючи “висловлювання” і “дискурс”.

П. Серіо вважає, що висловлювання - це послідовність фраз, яка міститься між двома семантичними пропусками, двома зупинками в комунікації; дискурс - це висловлювання, що розглядається з точки зору дискурсного механізму, який ним керує. Таким чином, погляд на текст з позицій його структурування “у мові” визначає даний текст як висловлювання, лінгвістичні дослідження умов виробництва текту визначає його як дискурс

У науковій літературі слово дискурс в основному вживається як синонім слова текст. Причому під текстом розуміють не лише структурно-мовно складову та кінцеву реалізацію спілкування, а будь-яке явище дійсності, що має знакову природу і певним чином структуроване.

З лінгвістичної точки зору дискурс містить у собі сам текст як ізольований вербалізований результат мовлення і контекст, в якому він функціонує, - ситуативний і культурний, він з'являється з тексту, народжується в ньому. Із ономасіологічної позиції спочатку створюється дискурс, який з плином часу перетворюється в текст, котрий адресат може знову перетворити на дискурс.

Вже сама мова, як ствердив Е. Косеріо, "політично навантажена", оскільки є знаком солідарності з іншими членами суспільства, які вживають ту ж мову. Іноді навіть говорять, що мова є проміжною ланкою між думкою та дією, яка завжди була "важливим фактором для встановлення політичного стримання, економічної і соціальної дискримінації". Політична мова вирізняється:

- лексикою, адже лексику, яку ми використовуємо в повсякденному житті, в політичному дискурсі використовують зовсім по-іншому;

- специфічною структурою дискурсу, що є результатом певних мовних прийомів, які використовують для створення політичного дискурсу;

- специфічною реалізацією дискурсу, оскільки дискурс може бути представлений та оформлений у звуковому і письмовому вигляді.

Політичний дискурс має наступні характеристики:

- дискурс як знак своєрідної знакової системи, в якій відбувається модифікація семантики і стандартних мовних дій;