Функції звичайної мови у науковому пізнанні (логіко-семантичний аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Функції звичайної мови у науковому пізнанні (логіко-семантичний аспект)

Процес математизації природознавства і успішне застосування формалізації для обґрунтування математики викликали у деяких науковців скептичне ставлення до функції звичайних етнічних мов у науковому пізнанні. Звичайні мови критикуються за невідповідність стандартам наукової точності, за багатозначність висловів, обмеженість сферою повсякденної діяльності тощо.

Проте марксистські логіко-методологічні дослідження показали повну неспроможність спроби перекласти всі проблеми теорії пізнання на мову математичної логіки. Велике значення з цього погляду має змістовне застосування класичних діалектико-матеріалістичних положень (критерій суспільно-історичної практики і принцип історизму взагалі, принцип відображення, діалектична закономірність єдності формального і змістового), а також результатів, одержаних у межах математичної логіки. Доведено, що навіть під час аналізу самих формальних систем, їх можливостей і властивостей важко обійтися без того чи іншого фрагменту звичайної мови. Але виникає питання, яку функцію виконує цей необхідний момент?

Звичайну, або «природну», мову по-різному визначають і оцінюють представники різних наук. Для логіків звичайна мова - метамовний засіб і водночас джерело парадоксів. Позиція фізиків найчіткіше окреслена Н. Бором, який вважає, що звичайна мова може успішне використовуватись для опису вимірювальних приладів, експериментальних приладів і експериментальних результатів, бо вона відповідач повсякденному досвідові, але вихід за межі цього досвіду, перехід де нової, некласичної картини світу сучасної науки виявляє вузькість звичайної мови. У світлі сучасної науки лише застосування математичних символів забезпечує однозначність визначень, бо «таким способом обминаються посилання на свідомий суб'єкт, яким пронизана повсякденна мова» [1, c. 96].

Семіотика спеціально вивчає звичайну мову порівняно з іншими знаковими системами і пропонує оцінку звичайної мови як первинно моделюючої світ системи. Відповідно, мови спеціальних наук, філософії, художньої літератури виступають вторинними моделюючими системами.

Зрозуміло, що такий підхід є суто спеціальним. Його універсалізація і абсолютизація методологічно безперспективна. Семантичний підхід, отже, не є самостійним і може бути ефективним тільки в рамках діалектико-матеріалістичної методології. З цих позицій будемо характеризувати функції звичайної мови у науковому пізнанні.

Окремі фізики, схильні до критики звичайної мови, обмежують її функції рамками класичної фізики. При цьому відбувається неявне ототожнення звичайної мови з системою понять класичної фізики, яка справді обмежена, як і кожна система понять. Коли ж пропонується «мислити безпосередньо і неусвідомлено, мовою квантової механіки» (Дайсон), то це створює враження, що звичайна мова з практично існуючої «дійсної свідомості» перетворюється в перешкоду на шляху наукового пізнання дійсності. Такий висновок викликає сумнів, бо «якщо ми не маємо довір'я до мови, то наше мислення стає розпливчастим і невизначеним. Мова з'явилася раніше від науки» [2].

Але суперечність між буденним досвідом, який формується на звичайній мові, і новими науковими поняттями, що асоційовані з математичними мовами, існує. Така суперечність виявилась, наприклад, при введенні нового розуміння простору і часу в релятивістській механіці. З цього становища невідповідності нових наукових понять, які добре описуються мовою математики, попереднім уявленням про значення слів «простір» і «час» фізики змушені шукати вихід. Таким виходом, на думку В. Гейзенберга, була спроба фізиків пристосувати свою мову до математичної структури, коли слово «одночасність», наприклад, використовувалось з посиланням на певні системи координат. З такої ж ситуації невідповідності математичного формалізму попереднім уявленням, що виникла завдяки квантовій теорії, було використано інший варіант виходу - повну відмову від звичайної мови на користь математичного формалізму.

Оцінка В. Гейзенбергом ситуацій, що виникли в теоретичній фізиці, заперечується М.Е. Омеляновським [3], який переводить проблему в план співвідношення математичного формалізму і його емпіричної інтерпретації. Внаслідок такого зміщення зникає сама проблема, яку ставить В. Гейзенберг, - проблема смислу теоретичних термінів і засобів розуміння цього смислу. Відомо, що емпірична інтерпретація не розв'язує цього питання, бо цілком можливе одержання емпіричних результатів згідно з певними теоретичними положеннями і використанням цих результатів на практиці без розуміння самої теорії.

Річ у тім, що поряд з вимірною реальністю має існувати реальність, що відображається теоретичними засобами. Це питання про об'єктивний зміст понять, сформульованих математичною мовою, є, власне, один із виявів актуальності основного питання філософії в сучасній науці. Безперечно, відповідь В. Гейзенберга на це питання, коли він стверджує, що сучасна фізика повернулася від філософії Демокріта до філософії Платона, принципово неправильна.

Звичайна мова є перша знакова система, що застосовується людиною і виконує функції спілкування, формування мислення і категоризації дійсності. Про первинну роль звичайної мови у формуванні людського сприйняття свідчать, зокрема, експериментальні результати школи Ж. Піаже. Згідно з цими даними, зміна структури сприйняття і формування власне інтелектуального акту відбувається завдяки тим позапросторовим еталонам ототожнення і розрізнення спостережуваних ситуацій, що їх має звичайна мова. Отже, звичайна мова виступає потужною класифікаційною системою, яка й забезпечує категоризацію дійсності.

Коли йдеться про категоризацію дійсності засобами тієї чи іншої природної мови, то мається на увазі, що цими засобами є граматичні категорії і лексичні значення даної мови. Граматичними, або формальними, категоріями позначаються ті значення мови, що підлягають обов'язковому вираженню. Зазвичай це абстрактні значення (часу, числа, діяча, об'єкта, причини, мети, можливості, вміння тощо), тобто найважливіші і найуживаніші.

Універсальною і найбіднішою граматикою є мова логіки. Тому вона функціонує не тільки в звичайних мовах, але й у мові науки. Проте мови логіки не мають власної лексики. Вони її одержують від тієї чи іншої звичайної або наукової мови внаслідок інтерпретації. Звичайні ж мови саме лексичними (або неграматичними) значеннями мовних одиниць забезпечують свою універсальність, тобто можливість перекладу на іншу мову.

Незважаючи на те, що лексичний склад кожної мови відтворює неповторну систему значень і окремі значення однієї мови іноді неможливо ототожнити зі значенням іншої мови, переклад між ними завжди можна здійснити за допомогою комплексів словосполучень. Така можливість перекладу зумовлена тим, що значення різних мов, як і певна класифікаційна система, відображають ту саму дійсність. Саме і лексичні значення несуть людині інформацію про дійсність і виступають засобом формування думки.

Незважаючи на те, що з розвитком науки перша модель світу, яку створює звичайна мова, піддається перегляду, ця модель виступає базисною для наукових класифікацій. Власне, будь-яка наукова класифікація явищ, що не були зафіксовані звичайною мовою; є не більш ніж термінологічна, тобто рафінована система лексичних значень. Мало того, як показує приклад хімічних назв, штучно створені «знакові системи квазілінгвістичного типу уподібнюються своїм виглядом до природних мов і вступають в контекстний контакт з будь-якою з них» [4, с. 105]. Хімічна номенклатура запозичує у звичайних мов повністю фонетику і графіку, частково - морфологію і лексику. Тому можна погодитися з висновком сучасної логіки науки про те, що мова фізики XX ст., «за винятком її математичної частини, лишається все ще в основному природною мовою» [5, с. 379]. Фізика є змістова наука, що містить інформацію про дійсність за допомогою лексичних значень.

До складу лексичних значень входить певний інваріант - концептуальна картина дійсності і власне мовна схема світу. Їх співвідношення Г.А. Брутян запропонував розглядати як принцип лінгвістичної доповняльності [6], згідно з яким власне мовне значення слова виступає як національне, образне, що містить у собі якусь додаткову інформацію до логічного, понятійного компоненту значення слова. Щоправда, з наведених прикладів (про різне членування кольорової гами у неоднакових мовах тощо) важко зрозуміти, в чому саме полягає додаткова інформація. Крім того, ця позиція хибує на те, що допускає позалогічне походження мовної картини світу, а це породжує сумніви в можливості поєднання логічної і мовної картин світу [7].

Тут виникає складне питання про співвідношення поняття і значення. Якщо на рівні формалізованих мов, де категоризація є самоціллю, воно розв'язується таким чином, що денотат є функція концепта, то в звичайних мовах врахування цієї залежності недостатнє, бо існують такі явища як багатозначність, переносне вживання слів тощо.

Річ у тім, що звичайній мові притаманна не тільки концептуальна функція (категоризація дійсності, класифікація явищ і оформлення думки), але й комунікативна (звернення до іншої особи з метою управління її поведінкою). Мова виникає як засіб суспільної комунікації. Комунікація зводиться спочатку до наказу (виконати дію, сприйняти інформацію, відповісти) і підпорядкування або заперечення. Мова виступає насамперед засобом впливу та управління поведінкою і цьому завданню підпорядковані всі її механізми і відношення. Отже, первинна модель світу є одночасно первинною програмою поведінки. Безперечно, ускладнення людської практики приводить до створення штучних мов, зв'язок яких з функцією управління начебто повністю втрачається. Так Куайн вважає прагматичну функцію звичайної мови надлишковою в мові науки [8]. Але відносна самостійність мов науки, особливо математики, а також мов логічних числень, є водночас показником їх несамостійності. Формалізовані мови є радше імітації функцій (але не структури) звичайної мови, ніж самостійні мови. Співвідношення штучної і природної мови можна порівняти зі співвідношенням технічних засобів і людини в процесі виробництва. Адже, якщо з науково-технічним прогресом дедалі більше виробничі функції людини передаються технічним засобам, то це не означає, що такі технічні засоби набувають самостійності. Те саме треба мати на увазі під час розгляду значення штучних, формалізованих мов як своєрідних технічних засобів духовного виробництва. Аналіз їх значення повинен враховувати соціальні критерії і оцінки людської діяльності. Специфічно така пов'язаність штучних мов з контекстом людської діяльності та усвідомленням її потреб виявляється при інтерпретації формальних систем. Для того щоб забезпечити процедуру підстановки значень у формули, потрібні спеціальні правила позначення і правила істинності. Ці правила формулюються за межами формальної системи, у метамові, яка не формалізується і тому дозволяє висловити переконання про можливість інтерпретації тієї чи іншої формалізованої системи. Тому «таке переконання в інших теоретичних конструктів і становить своєрідний принцип «презумпції осмисленості», характерний для метамови [9, с. 124].

Проте ця обставина не завжди враховується науковцями. Більш звичним є, навпаки, протиставлення точних і зрозумілих понять мови науки «дикому хаосові» чуттєвих сприйнять, репрезентованих звичайною мовою. Від системи понять наукової мови, що використовуються для впорядкування чуттєвих сприйнять, вимагається бути лише «по можливості єдиною і економно побудованою» [10, с. 252]. Така позиція цілком зрозуміла. Вона випливає з успіхів науки, яка постійно провадила боротьбу з поліморфізмом (нерегулярністю) звичайної мови, намагалася чітко окреслити предметну ділянку, ввести правила утворення і перетворення висловів. Вершиною цього процесу є формалізовані мови логіки, де вводиться критерій ефективності, згідно з яким ефективною є мова, що дозволяє застосовування машини Тюрінга, тобто автоматизацію. Але, по-перше, звичайна мова теж задовольняє вимогам ефективності. По-друге, мова науки не тотожна математичним формалізмам і абстрактним структурам. Вона поєднує в собі засоби природних і штучних мов, які слугують в науці для вираження здобутих знань на конкретно - історичному етапі її розвитку. Термінологічна частина мови науки, яка сформувалася в протиставленні розпливчастому і багатозначному репертуарі значень звичайної мови, насправді функціонує за правилами звичайної мови. Так, з'ясовується, що мовам науки зовсім не вдається звільнитися від поліморфізму. Той самий термін часто вживається в різних науках і має неоднакове значення. Наприклад, термін «модель» має близько 30 синонімів.

Для наукової термінології характерна не тільки багатозначність, але й метафоричність. Учені так звикають до метафор у своїй мові, що зовсім не помічають їх, постійно вживають такі вислови, як «логіка подій», «хід часу», «поле сил», «пам'ять машини» тощо. На думку В.В. Налімова, це дозволяє надати відомим термінам іншого значення при появі нових теоретичних уявлень [11]. Нове пояснюється через старе, через відомі слова, для яких безперервно змінюється функція поділу смислу, що існує в голові кожного носія мови.

Щодо рівня поліморфізму в науковій термінології порівняно зі звичайною мовою існують різні дані. Так, Е.Ф. Скороходько наводить дані [12], за якими коефіцієнт полісемії тобто середнє число лексичних значень, які має одне слово розглядуваного фрагмента лексики, в науковій термінології виявився нижчим (1, с. 2), ніж у звичайній мові (2, с. 65). Водночас порівняння зростання полісемії і нечіткості значень слів звичайної мови (на матеріалі словників) і термінології протягом певного часу показує [13], що поліморфізм наукової (особливо технічної) термінології набагато вищий, ніж звичайної мови. Розбіжність даних можна пояснити тим, що в одному випадку досліджувалася статика, а в іншому - динаміка. І це показово, бо однозначність - це стабільність, автоматизм, а поліморфізм - це порушення автоматизму, розвиток.

Поліморфізм спостерігається і в мові математики, яка завжди вважалася еталоном однозначності. Це стало явним останнім часом, коли мова математики почала вживатися для опису дифузних систем. Тепер математичний опис сприймається не як безумовний закон, а як одна з багатьох можливих моделей тієї ж системи.

Мало того, є спроби створити теорію розпливчастих множин і нечітких алгоритмів. Так, відомий спеціаліст в галузі теорії управління Л. Заде [14] вважає, що в основі мислення лежить не традиційна двозначна або навіть багатозначна логіка, а логіка з нечіткими зв'язками і правилами виведення. Саме така логіка може забезпечити одну з найважливіших сторін людського мислення - здатність оцінювати інформацію, тобто відбирати серед різноманітних даних саме ті, які стосуються розглядуваної проблеми.

Отже, аналіз поліморфізму показує зв'язок цього явища з феноменом інформації, оскільки створюється ситуація вибору, що є умовою появи інформації і виявляє метафоричну функцію звичайної мови у науковому пізнанні (поряд зі зразково-моделюючою, метамовною та функцією управління). Існування цієї функції пов'язане з поліфункціональністю діяльності суб'єкта, яка потребує певних норм зв'язку між первинними і вторинними моделюючими системами. Найяскравіше ця функція проявляється у такій вторинній моделюючій системі, як мистецтво, і в явищі детермінологізації наукової лексики розмовно-побутовою мовою [15].

У контексті аналізу поліморфізму мови заслуговує на увагу думка Н. Бора про те, що кожне слово, яке стосується людської діяльності, багатозначне, бо воно одночасно належить до кількох семантичних полів чи площин. Крім звичайного слововживання в одній площині (що відповідає лінгвістичному принципові, встановленому В.В. Івановим, згідно з яким поплутання значень слів заборонено лише у межах одного семантичного поля), наука створює інші площини для застосування термінів у нових ситуаціях.

Врахування цієї особливості людських засобів спілкування усвідомлюється в сучасній інформаційній практиці. Так, під час розробки інформаційних тезаурусів (списків, що об'єднують дескриптори, які використовують в інформаційному пошукові) є спроби створити базисний тезаурус, який потім доповнюють його спеціальними варіаціями. Передбачається, що складення базисного тезаурусу і підключення до нього спеціальних тезаурусів є цілком реальна мета [16, с. 31].

Важливо, що ці, здавалося б, суто технічні проблеми включають в себе безпосередньо філософський компонент. Так, розробці базисного тезаурусу передує виділення типових істотних зв'язків. Серед цих зв'язків такі відношення, як «предмет - властивість», «протилежність», «вид - рід», «причина - наслідок», «заперечення відношення» тощо. Зрозуміло, що тут фіксуються універсальні схеми людської діяльності - категорії, які вивчають філософи.

З теоретичного погляду всі розглянуті відтінки багатозначності мови науки дають можливість зробити висновок про непредикативність людського знання, тобто про те, що єдність знання забезпечується введенням нового через старе, яке при цьому змінюється. Навіть логічні істини є тавтології лише щодо глибинної інформації, а поверхнева інформація може бути збільшена в процесі логічного (дедуктивного) виведення. Цей висновок був обґрунтований з допомогою теоретико-ігрової інтерпретації кванторів [17]. Гра полягав у верифікації речення за допомогою дій пошуку і виявлення відповідних індивідів. З цього погляду речення з кванторами можна порівняти з передбаченням щодо результату певних процесів дослідження. Результат буде непредикативним.

Непредикативність знання, вираженням якої є поліморфізм мови, пов'язана, мабуть, а цілісністю культури і єдністю практики. Культуру в семантичному плані можна розглядати, як комунікативну систему, яка слугує збереженню передаванню неспадкової інформації з допомогою набору знакових систем, створених на основі звичайної мови. Тим самим звичайна мова виконує функцію культурогенезу.

Поліморфізм мови науки - це лише вияв функції звичайної мови, яка забезпечує перехід від одних значень до інших. Така «трансляція» значень і становить людське спілкування (комунікацію) як соціального процесу. Людське спілкування є цілеспрямоване управління поведінкою (трудовою, побутовою, пізнавальною тощо) іншого індивіда і своєю власною. Осмисленим є те, що піддається управлінню і навпаки. Презумпція осмисленості - це синонім соціальності.

Звичайна мова виникла саме для виконання функції управління і щодо цього не може бути замінена жодною системою правил. А наукове пізнання - це лише один зі здобутків цивілізації, який бере участь в культурно-історичному спілкуванні людей, здійснюваному за допомогою звичайної мови.

Література

1. Бор Н. Атомная физика и человеческое познание / Н. Бор. - М., 1961. 2. Гейзенберг В. Развитие понятий в физике XX столетия / В. Гейзенберг // Вопросы философии. - 1975. - №1. - С. 79 - 88.

3. Омельяновский М.Э. Гейзенберг и развитие физических понятий / М.Э. Омельяновский // Вопросы философии. - 1975. - №1. - С. 89 - 96.

4. Ланглебен М.М. Опыт построения метаязыка для описания квазилингвистической системы / М.М. Ланглебен // Исследования по математической лингвистике, математической логике и информационным языкам. - М., 1972. - С. 96 - 146. 5. Карнап Р. Философские оснований физики / Р. Карнап. - М., 1971. - 390 с.

6. Брутян Г.А. Принцип лингвистической дополнительности / Г.А. Брутян // Философcкие науки. - 1969. - №3; Язык и картина мира // Философские науки. - 1973. - №1. 7. Панфилов В.З. Язык, мышление, культура / В.З. Панфилов // Вопросы языкознания. - 1975. - №1.

8. Quіпе W.V. The British Journal for the Philosophy of Science, 1957, vol. VIII, №29. 9. Крымский С.Б. Научное знание и принципи его трансформации / С.Б. Крымский. - К., 1974. 10. Эйнштейн А. Замечания о теории познания Бертрана Рассела: сб. науч. трудов. - М., 1967. - Т. IV. - С. 252. 11. Налимов В.В. Вероятностная модель языка / В.В. Налимов. - М.: Наука, 1974. 12. Скороходько З.Ф. Семантические связи в лексике и текстах / З.Ф. Скороходько // Вопросы информационной теории и практики. - М., 1974. - №23.

математичний мова науковий

Размещено на Allbest.ru