Стратегії відтворення іншомовних елементів у мовленні персонажів художнього твору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стратегії відтворення іншомовних елементів у мовленні персонажів художнього твору

Однією з проблем перекладу художнього дискурсу є відтворення особливостей персонажного мовлення, адекватне відтворення мовного портрету персонажа. Актуальність такого дослідження зумовлена підвищенням інтересу лінгвістів і психологів до відображень характеристик особистості у мовленні [1; 2; 3; 5] і недостатньою вивченістю цього питання у перекладознавчому аспекті. Тож об'єктом цього дослідження обрано стратегії відтворення іншомовних елементів у перекладі персонажного мовлення, а предметом - тактики, способи й прийоми їх реалізації. Метою дослідження є з'ясування оптимальних стратегій і тактик відтворення іншомовних елементів мовлення з огляду на завдання збереження мовної характеристики персонажа у перекладі. Дослідження виконано на матеріалі англомовної класичної прози і її українських та російських перекладів.

Однією з важливих характеристик мовлення персонажа є наявність іншомовного акценту, який несе інформацію про його національну належність і ступінь асиміляції в англомовне середовище. Приклад такої мовної характеризації знаходимо в оповіданні О. Генрі «Останній листок», де численні фонетичні засоби (графони, що передають вживання глухого приголосного замість дзвінкого і навпаки, зміну якості приголосного), граматичні помилки, а також вживання службових і навіть повнозначних німецьких слів передають німецький акцент художника:

Old Behrman, with his red eyes, plainly streaming, shouted his contempt and derision for such idiotic imaginings.

«Vass!» he cried. «Is dere people in de world mit der foolishness to die because leafs dey drop off from a confounded vine? I haf not heard of such a thing. No, I will not bose as a model for your fool hermit-dunderhead. Vy do you allow dot silly pusiness to come in der prain of her? Ach, dot poor lettle Miss Johnsy.» <…> (O. Henry. The Last Leaf).

У перекладі всі засоби мовної характеризації втрачені, з компенсацією лише описовим виразом «з жахливим німецьким акцентом»:

Старий Берман з червоними очима, які помітно сльозилися, галасливо виявив свою зневагу, знущаючись із таких ідіотських вигадок.

- Що, - кричав він з жахливим німецьким акцентом, - хіба ще є такі дурні, щоб умирати через листя, яке осипається з клятого плюща? Вперше чую. Ні, не хочу позувати для вашого йолопа відлюдька! Як це ви дозволяєте їй забивати голову такими дурницями? Ах, маленька бідолашна міс Джонсі! <…> (О. Генрі. Останній листок. Переклад М. Дмитренка).

Перекладач на російську мову Н. Дарузес не відтворює німецького акценту навіть без компенсації, а німець-художник у цьому перекладі говорить доволі правильною літературною російською мовою:

- Что! - кричал он. - Возможна ли такая глупость - умирать от того, что листья падают с проклятого плюща!… <…> (О. Генри. Последний лист. Перевод Н. Дарузес).

Безумовно, такий одомашнювальний переклад, хоча й легший для сприйняття, позбавляє оригінал його образності, персонаж робить схематичним та безжиттєвим і спотворює авторський ідіодискурс. Це якраз один із тих прикладів, коли перекладач «зраджує» автора, не надаючи читачеві істинного враження про художній рівень твору.

В інших випадках перекладачі знаходять можливість відтворення національних характеристик мовця. У романі Е. Гемінґвея «Фієста (І сонце сходить)» німецький акцент персонажа передається переважно фонетичними засобами:

«Your frients haff gone up-stairs,» the German maоtre d'hоtel said in English. <…> «Iss madam eating here?»

«No,» Brett said.

«Den I think a tabul for two will be enuff» (E. Hemingway. The Sun Also Rises).

Перекладач на українську мову М. Пінчевський зберігає ці фонетичні особливості мовлення німця, хоча вони стають не такими чисельними:

- Ваші трузі пішли нагору, - сказав німець-метрдотель. <…>

- Мадам їстиме тут?

- Ні, сказала Брет.

- У такому разі вам вистачить штолика на двох (Е. Хемінгуей. Фієста (І сонце сходить). Перекл. М. Пінчевський).

Перекладач залишається вірним авторському художньому коду, що слід розглядати як стратегію очуження.

Іншим способом розв'язує завдання передачі німецького акценту автор російськомовної версії роману В. Литвинов. У його перекладі акцент передається переважно спотворенням морфологічних форм, фонетичні засоби є не такими чисельними:

- Ваш друзья пошла наверху, - сказал немец-метрдотель. <…>

- Мэдэм будет кушать здесь?

- Нет, - сказала Брет.

- Тогда я думиль, один столь для два довольно? (Эрнест Хемингуэй. Фиеста (И восходит солнце) Параллельный текст В. Литвинов).

Неправильне словозмінювання є дуже характерною ознакою іноземних акцентів у російській мові, тому такий спосіб перекладу розглядаємо як одомашнення. Обраний перекладачем підхід дозволяє зберегти основну функцію мовної характеризації персонажа і тому є правомірним.

Мовленнєвою характеристикою персонажа може бути також наявність у його репліках іншомовних вкраплень. Одним із прийомів, яким часто користуються перекладачі творів Е. Гемінґвея для відтворення ознак мовлення іноземців, є безперекладне запозичення іншомовної лексики в мовленні персонажів-іноземців. Так, у діалогах роману «По кому подзвін» наявна значна кількість мовних одиниць іспанського походження, адже дія відбувається в Іспанії. Ця лексика часто переноситься у цільовий текст без перекладу, а її смисл передається у підрядковій виносці при першому вживанні, за винятком тих випадків, коли мовна одиниця дублюється у контексті:

They came up to him and Robert Jordan got to his feet.

«Salud, Camarada,» he said to the man with the carbine and smiled.

«Salud,» the other said, grudgingly. (E. Hemingway. For Whom the Bell Tolls) Вони підійшли до нього і Роберт Джордан випростався.

- Salud, Camaradа 1, сказав він чоловікові з карабіном і всміхнувся.

- Salud, - відповів той похмуро.

1 - Привіт, товарищу (ісп.) (Е. Хемінгуей. По кому подзвін Перекл. М. Пінчевський) При повторному вживанні або тоді, коли іншомовна одиниця в оригіналі дублюється англомовною номінацією, перекладач переносить іншомовну одиницю у текст перекладу без коментаря, який був би надмірним:

«Boracho!» she called to him. «Drunkard. Rotten drunkard!» (E. Hemingway. For

Whom the Bell Tolls).

- Boracho! - гукнула вона йому. - П'янюга! П'янюга нещасний!» (Е. Хемінгуей. По кому подзвін Перекл. М. Пінчевський).

Вибір стратегії очуження зумовлений прагненням перекладача відтворити національні характеристики персонажного мовлення як частину мовної характеристики. Результатом застосування цієї стратегії є створення суб'єктивного відчуття присутності при розмові іноземців. Прийомом очуження виступає безперекладне перенесення мовної одиниці з коментарем або без нього.

Подібним же чином відтворюються ознаки мовлення мешканця вигаданої центральноамериканської країни:

- Carramba! - el senor Presidente to make himself thus secret and obscured!

(O'Henry. Cabbages and kings).

- Сarramba! До чого дійшло - el senor Presidente доводиться отак ховатися і критись! (О'Генрі. Королі і капуста. Перекл. В. Мисик).

Обраний у цьому випадку прийом безперекладного перенесення іспанського вигуку й інтернаціоналізму в іспанському графічному оформленні є результатом вибору стратегії очуження, а прийом іноді визначається як перекладацька «підстраховка» [4]. Так, у наведеному прикладі перекладач надає наприкінці книжки виноску «ісп. Чорт забирай!», що сприяє розумінню цільового тексту, одночасно зберігаючи національну характеристику мовця.

У наступному прикладі вживання вигуку французького походження має на меті не національну, а соціальну характеризацію персонажа, адже вживанням цього слова дівчина хоче показати власну належність до «богеми»:

She stood before the mirror in a reckless attitude and cried: «Zut! zut!» She rhymed it with «nut,» but with the lawless word Harmony seemed to pass away forever (O'Henry Extracted from Bohemia).

Перекладач зберігає іншомовну форму:

Наслідуючи її, вона стала перед дзеркалом в одчайдушній позі і двічі вигукнула: Zut! Zut! Але це безпутне слово не назавжди розлучило її з Гармоні (О'Генрі. Вибране Перекл. М. Рябова).

У післятекстовій примітці перекладач надає пояснення, у якому зосереджує увагу саме на мові походження вигуку: «Zut! Zut!» - вигук (франц.), що приблизно відповідає українському «Е, начхать!». Хоча пояснення не надає інформацію про функцію цього вигуку в мовленні персонажа, воно є релевантним, адже український читач може здогадатися, що вживання іншомовних слів в автоадресатному мовленні свідчить про прагнення героїні засвідчити власну належність до якогось «іншого» світу; смисл же вигуку стає зрозумілим із виноски. Отже, безперекладне перенесення з коментарем надало перекладачеві можливість відтворити мовну характеристику персонажа, зберігаючи при цьому смислову зв'язність і зрозумілість тексту для цільового читача.

У деяких випадках сам автор надає інформацію щодо значення вживаної в персонажному мовленні іншомовної одиниці:

«All right,» the gypsy said and sang mournfully,<…>» «Ole!» someone said. «Go on, gypsy!» The gypsy's voice rose tragically and mockingly (E. Hemingway. For Whom the Bell Tolls).

Вигук «Ole!» є іспанським за походженням, тому в оригіналі автор подає у виносці його переклад «sp. Bravo!». У перекладі збережено латиномовну форму вигуку, проте пояснення щодо його значення перекладач не надає:

- Ну, гаразд, - сказав циган і жалібно завів: <…> - Ole! - крикнув хтось. - Давай, давай, цигане! Голос співака зазвучав гучніше, тужно й глузливо (Е. Хемінгуей. По кому подзвін. Перекл. М. Пінчевський).

Такий підхід цілком виправданий, оскільки в подальшому контексті є україномовний відповідник вказаного вигуку («Давай, давай»). Отже, у цьому випадку прийомом очуження є вилучення авторського коментаря, спрямованого на пояснення значення запозиченої мовної одиниці.

Значні труднощі може викликати в перекладача відтворення навмисне створених автором соціальних ознак дискурсу певного персонажа, вигаданих мов або їхніх елементів таких, як, наприклад, спеціальна мова «надсат» («надцать») у романі Ентоні Берджеcа «Механічний апельсин». Це вигадана специфічна соціально - маркована мова підлітків, створена на основі англійської з певною кількістю російських слів, записаних латиницею, іноді з перекрученням мовної форми або зміненням морфологічних ознак (droog «друг», malchik «мальчик», korova «корова», litso «лицо», viddy «видеть»), з додаванням жаргонізмів, нецензурних виразів, а також вигаданих автором слів:

Our pockets were full of deng, so there was no real need from the point of view of crasting any more pretty polly to tolchock some old veck in an alley and viddy him swim in his blood while we counted the takings and divided by four, nor to do the ultra-violent on some shivering starry grey-haired ptitsa in a shop and go smecking off with the till's guts. But, as they say, money isn't everything.

Вважається, що цю мову було створено під впливом перебування в Ленінграді, де Берджес багато спілкувався зі «стилягами». Розуміючи, що вживання справжнього сленгу в мовленні персонажа пов'яже його з конкретним історичним періодом і соціумом, автор створив мову, яка зробила його існування «поза часом», наділивши його унікальним ідіодискурсом, який підкреслює його байдужість до соціальних норм, існування «поза суспільством». Сприйняття цієї мови є досить складним для англійського читача, до того ж слова в тексті чи виносках здебільшого не пояснюються.

Як зауважує О.В. Ребрій, жанр антиутопії є унікальним через прагнення вилучити будь-яку національну специфіку [6]. Автор прагне досягти цього завдяки

«зіткненню» мов двох наддержав, що того часу уособлювали протилежні соціальні системи й світогляди. Перекладачам з англійської, безумовно, також належить знайти відповідь на питання про те, яка ж мова, окрім цільової, буде використовуватися для створення дискурсу антиутопії. Так, перекладач роману на французьку мову Робер Лафон залишив авторські новотвори, транскрибувавши їх згідно з правилами французької мови: «drougs», «rassoudok», «moloko», «messto», «pletchos», «ptitsa»; проте для полегшення сприйняття перекладач склав глосарій для франкомовного читача, де він надає переклад кожному слову зі сленгу «надцать» (Anthony Burgess. L'Orange Mйcanique. S.A. 1972).

Безумовно, найбільші труднощі цей текст створює для перекладачів на російську мову, тому не дивно що за 1991-2007 роки з'явилося щонайменше чотири переклади (Е. Синельщиков, 1991; В. Бошняк, 1991; Е. Нетесова, 2004; С. Розенфельд, 2007). Порівняємо підхід до вирішення проблеми відтворення вигаданої мови перекладачами Є. Синєльщиковим і В. Бошняком.

Переклад Є. Синєльщикова відрізняється свободою трактування авторського тексту, експлікації ідей та епізодів тощо. Ось як поданий у ньому вищенаведений фрагмент:

Я и мои фрэнды как раз заканчиваем по четвертой поршн. Покеты у нас полны мани, так что отпадает наш обычный эмьюзмент трахнуть по хэду или подрезать какого-нибудь папика и уотч, как он будет свимать в луже собственной блад и юрин, пока мы чистим его карманы. Не надо также пэй визит какой-нибудь старухе еврейке в ее шопе и сажать ее верхом на кассу, выгребая у нее на глазах дневную выручку.

Но! Как говорится, мани не главное. Хочется чего-нибудь для души. (Э. Бёрджес. Заводной апельсин. Перекл. Е. Синельщикова)

Перекладач обрав підхід, «дзеркально» відобразивши задум автора: за основу в його перекладі обрано російську мову з додаванням англійських слів, затранскрибованих або транслітерованих кирилицею, з морфологічними ознаками російських слів. Незважаючи на теоретичну обґрунтованість такого підходу, результатом стало створення мови, подібної до сленгу російських хіпі, тобто позбавило мову її «надчасового» і «наднаціонального» характеру, що було однією з її основних функцій. Сприйняття цієї мови не створювало таких труднощів у російського читача, як сприйняття оригіналу в англійського. До того ж перекладач вносить тему антисемітизму, яка також наближує художню картину світу роману до російського когнітивного сценарію («протистояння слов'ян і євреїв»).

У цілому, застосування транскрипції, транслітерації та приблизного транскрибування англійських слів у цьому випадку виявилися прийомами одомашнювального перекладу, а результатом стало створення певних історико - географічних координат антиутопії (чого прагнув уникнути автор) і полегшення сприйняття твору, незважаючи на те, що «запозичень» у цьому тексті кількісно більше, ніж в оригіналі. Оскільки такий підхід спотворює авторський задум, його слід визнати невиправданим.

Переклад В. Бошняка ґрунтується переважно на російськомовному матеріалі, імітуючи мову оригіналу завдяки транскрибуванню латиницею російських слів, але не завжди тих самих, що були використані в оригіналі, а переважно жаргонних або розмовних, тобто обмежених соціальною сферою функціонування, хоча й зрозумілих російському масовому читачеві:

Карманы у нас ломились от babok, а стало быть, к тому, чтобы сделать в переулке toltshok какому-нибудь старому hanyge, obtriasti его и смотреть, как он плавает в луже крови, пока мы подсчитываем добычу и делим ее на четверых, ничто нас, в общем-то, особенно не понуждало, как ничто не понуждало и к тому, чтобы делать krasting в лавке у какой-нибудь трясущейся старой ptitsy, а потом rvatt kogti с содержимым кассы. Однако недаром говорится, что деньги это еще не все. (Э. Берджесс. Заводной апельсин. Перекл. В. Бошняк)

Цей переклад характеризується більшою «чужістю», ніж переклад Є. Синєльщикова, адже прочитання слів латиницею вимагає певних когнітивних зусиль і створює ілюзію «іншомовності». Разом із тим, мова цього перекладу не нагадує ніякого конкретного соціолекту, тобто характеризується тією ж «ахронічністю» й «асоціальністю», що й мова оригіналу. Однак цей переклад важко визнати повністю «очужувальним», адже у ньому використані переважно російські розмовні слова, жаргонізми та фразеологізми (транслітеровані «бабки», «рвать когти»).

Порівняння множинних перекладів роману Е. Берджеса дозволяє говорити про ступінь очуження / одомашнення твору в перекладі, і переклад з більшим ступенем очуження у цьому випадку слід визнати більш вдалим, оскільки він більшою мірою передає авторський задум, ближче до оригіналу відтворює характеристики персонажного мовлення, ставлячи антигероя поза часом і поза конкретною соціальною групою; він також ближчий до оригіналу за складністю сприйняття, адже мова оригіналу тримає читача в постійній напрузі, «захоплює» його і стає інструментом впливу на свідомість (brainwashing).

Повертаючись до тріади принципів перекладу А. Тайтлера (відтворення змісту, стилю й характеру сприйняття читачем - «переклад повинен читатися так же легко як оригінал») [7], слід визнати, що в перекладі тексту антиутопії «A Clockwork Orange» відповідність цим принципам досягнута через часткове очуження тексту.

Завдання перекладача українською мовою також виявилося складним через близьку спорідненість й постійні мовні контакти української мови з російською, спільність їх історії протягом тоталітарного періоду. Обраний О. Буценком підхід є відтворенням «натсату» на основі української мови з російськомовними вкрапленнями, які транскрибовані українською:

Кишені в нас були напхані дєньгамі, тож заради бабок зовсім не обов'язково було долбать у завулку старого хрєна й дивитися, як він спливає в калюжі кров'ю, поки ми рахуємо здобич і ділимо її на чотирьох; або видєливать жорстокі штуки з тремтячою сивою ципою в крамниці, а тоді линяти, хапаючись із смєхом за животики. Але, як то кажуть, гроші - не головне. (Ентоні Берджеc. Механічний апельсин Перекл. О. Буценко)

Результатом стало створення мови, яка нагадує суржик, що існує в областях України з компактним проживанням російськомовного населення, тобто мовою антигероя стає мова певної територіально-обмеженої групи людей. Це не лише суперечить меті створення «натсату», а й відтворює небажаний для України когнітивний сценарій, адже людина, яка говорить цією мовою - антисоціальний суб'єкт, грабіжник і вбивця. Хоча переклад і включає іншомовні (російськомовні) елементи, його слід визнати одомашнювальним; такий переклад спотворює авторський задум щодо створення специфічного ідіодискурсу персонажа і наближує мовлення персонажа до існуючого в Україні суржику, тобто виконує небажану соціальну функцію.

Отже, більш відповідною завданням відтворення іншомовної специфіки персонажного мовлення слід визнати стратегію очуження, яка реалізується прийомами безперекладного запозичення, транскрипції або транслітерації мовної форми і дозволяє адекватно відтворити авторський задум і особливості ідіодискурсу; стратегія одомашнення (переклад в опорі на ресурси цільової мови, іноді також із залученням транскрибування чи транслітерації; додавання коментарів та виносок) полегшує сприйняття, проте може призвести до спотворення авторського задуму. Перспективою дослідження вважаємо виявлення соціально-дискурсивних чинників, що впливають на формування стратегії перекладача.

Список використаних джерел

стратегія переклад відтворення мовний

1. Ємельянова О. До питання про лінгвістичну концепцію мовної особистості / Олена Ємельянова // Науковi записки: Серія: філологічні науки (мовознавство). - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2010. - Вип. 89 (1). - С. 293 - 296

2. Засєкіна Л. Мовна особистість в сучасному соціальному просторі / Л. Засєкіна // Український центр політичного менеджменту [Електронний ресурс] - Режим доступу до джерела: http://www.politik.org.ua/ vid/magcontent.php3? m =6&n=76&c=1839

3. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность / Юрий Николаевич Караулов. - [3-е изд.]. - М.: Едиториал УРСС, 2003. - 264 с.

4. Клюканов И.Э. Прием переводческой подстраховки / И.Э. Клюканов // Перевод как процесс и как результат. - Калинин: КГУ, 1989 - С. 96-105.

5. Красных В.В. Основы психолингвистики и теории коммуникации / Виктория Владимировна

Красных. - М.: ИТДГК «Гнозис», 2001. - 270 с.

6. Ребрій О.В. Системний підхід до вироблення стратегії перекладу / О.В. Ребрій // Вісник ХНУ. Серія: Перекладознавство. - 2009. - №848. - С. 215 - 220.

Размещено на Allbest.ru