Особистість як об`єкт та суб`єкт процесу міжкультурної комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особистість як об`єкт та суб`єкт процесу міжкультурної комунікації

Проаналізовано поняття міжкультурної комунікації та роль особистості як об'єкта та суб'єкта її процесу. Визначені основні положення та принципи взаємодії особистостей у процесі міжкультурної комунікації як засобу пізнання культури різних народів.

Ключові слова: комунікація, міжкультурна комунікація, спілкування, культура, особистість, взаємодія.

The term of intercultural communication and the role of the personality as the subject and the object of its process are analyzed. The basis and the principles of interaction of personalities in the process of intercultural communication as the tool of understanding of the culture of different peoples are given.

Key words: communication, intercultural communication, culture, personality, interaction.

Актуальність теми

Сучасний світ все більше набуває масштабнішого характеру існування. Особливого статусу набувають ті зміни, основою яких є міжкультурна комунікація, адже потреба народів у культурному порозумінні, прагнення пізнати духовний світ одне одного, динаміка і суперечливість соціального розвитку призводять до посиленого застосування комунікативних процесів, що набувають постійного, системного характеру. Людство усвідомило, що тільки шляхом знаходження компромісу можна вирішити глобальні проблеми і захистити себе від самознищення.

Міжкультурна комунікація як обмін між людьми ціннісними надбаннями існувала завжди, адже з давніх часів виникали зв'язки, що сприяли взаємодії та взаєморозумінню різних культур; завдяки міжкультурній комунікації, яка дає можливість людині успішно розвиватися на засадах єдності загальнолюдських і національних цінностей.

Захист культурної самобутності народів, відстоювання їх духовного суверенітету, власних культурних цінностей органічно пов'язується як із загальнолюдськими, так і окремо взятої людини потребами та інтересами.

Аналіз досліджень

Розкриття поняття міжкультурної комунікації у контексті формування соціокультурної та соціолінгвістичної компетенцій присвятили свої дослідження такі вітчизняні та зарубіжні науковці як І. Васильцова, Є. Верещагін, Л. Воскресенська, О. Коломінова, В. Костомаров, А. Солодка, Г. Томахін, Bernard J. Baars, Stephen N. Elliott, Kees de Bot, Robert Lado та ін.

Визначене розуміння проблем комунікації є складовою частиною лінгвістичних концепцій М. Бахтіна, Н. Волкової, Н. Хомського, Л. Щерби, Празького лінгвістичного гуртка. Теорію мовленнєвої діяльності розвивали О. Леонтьєв, Е. Тарасов, І. Зимня, Т. Рядова та інші послідовники видатного психолога та педагога Л. Виготського. Комунікативну функцію мови розкрито в працях лінгвістів В. Костомарова, О. Леонтьєва, Л. Щерби; основ розумової функції - в працях Є .Верещагіна, Ю. Жлуктенко, Ф.де Соссюра, Ф. Фолсома, Д. Хаймза, Л. Бачман, A. Палмера, M. Бугейта та багатьох інших учених.

Постановка мети дослідження

Незважаючи на широкий спектр наукових розвідок, у наш час проблемі окреслення ролі особистості у процесі міжкультурної комунікації присвячено недостатньо уваги. Більшість учених акцентують увагу на вивченні лінгвокраїнознавчих аспектів у процесі навчання іноземної мови, а тому це є причиною того, що на сьогодні єдиної системи прийомів дослідження процесу міжкультурної комунікації та взаємодії суб'єктів у ньому не існує.

Поняття міжкультурної комунікації надзвичайно складне та багатоаспектне, оскільки основним суб'єктом та об'єктом вище зазначеного процесу є особистість. Визначенню ролі особистості та її значення у процесі розвитку та формування процесу міжкультурної комунікації і присвячене наше науково-педагогічне дослідження.

Виклад основного матеріалу

Різні вчені трактують по-своєму визначення терміну «міжкультурна комунікація».

Виділяють три основні групи теорій визначення міжкультурної комунікації: класичний підхід, що ґрунтується на ментальних особливостях тих чи інших культурних груп - Г. Гофстеде (теорія культурних вимірів), С. Гантінґтон (теорія зіткнення/конфлікту цивілізацій); комунікативний підхід, що акцентує увагу на специфіці вербальної та невербальної комунікації, властивій кожній з культур - Е. Гірш (теорія культурної грамотності); синтезований підхід, що поєднує в собі ментальні програми та особливості комунікативних дій, зокрема, невербальних - С. Даль (теорія відмінностей культур), Р. Гестеланд (класифікація культурних змінних).

А. Садохін розглядає це поняття як «сукупність різноманітних форм відносин і спілкування між індивідами і групами, що належать до різних культур».

Е. Голл розуміє її як ідеальну мету, якої має прагнути людина в своєму бажанні якомога краще та ефективніше адаптуватися до оточуючого світу.

Більшість теорій та визначень терміну «міжкультурна комунікація», запропонованих вище, розглядають його в різних аспектах. Але всі визначення формуються навкруги того, що міжкультурна комунікація є основою, стрижнем у порозумінні представників різних культур, спрямованих чи то на вирішення конфлікту або зіткнення культур, чи то на відмінності раніше згаданих культур.

Світовий технічний прогрес, інформаційне середовище, світ прогресує в сфері технічного оснащення і в інформаційній сфері; дуже швидко розвивається і не стоїть на місці.

Іноземна мова, яка є в основі міжкультурної комунікації відіграє значну роль, можливо навіть і одну з основних. Будучи інструментом міжкультурного спілкування, оволодіння іноземною мовою як засобом міжкультурної комунікації сприяє полілінгвістичному і полікультурному розвитку особистості, якщо, наприклад, брати студента - то у контексті інтеграції до європейського освітнього простору. Крім того, іноземна мова озволяє тим, кого навчають, вступати в контакти з молоддю інших країн, що відкриває доступ до духовного багатства представників інших культур.

Оволодіння іноземною мовою є засобом конкурентоспроможності, професійної діяльності в іншомовному середовищі, що знадобиться при працевлаштуванні.

Міжкультурна комунікація виникає, якщо відбувається діалог культур, що реалізується суб'єктами - представниками як мінімум двох різних культур, і, відповідно, носіями двох різних мов. Це специфічна суб'єкт- суб'єктна взаємодія, у якій відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями та навичками носіїв різних типів культур.

Міжкультурну комунікацію можна розглядати в іншому аспекті - це сприяє самоосвіті та саморозвитку особистості, що надає основу для досягнення успіху на шляху до гармонійно та різносторонньо розвиненої особистості.

Спілкування народів набуло не тільки глобального характеру, але й вимагає надання особистості центрального місця в процесі міжкультурної комунікації.

Особистість виступає як суб єкт - керівник міжкультурної комунікації і безпосередньо її учасник, так і як об'єкт, на який впливає міжкультурна комунікація, і її процес як такий не можливий без людини.

Людина - суспільна істота. Вона живе в суспільстві і таким чином є його частиною. Вона вже не є особою - це особистість, в якої є можливість і потреба в спілкуванні з іншими членами цього суспільства, оскільки особистість - це соціалізована особа, яка є суб'єктом соціокультурного життя. Без спілкування немає суспільства. А без суспільства немає духовно, культурно та інтелектуально розвиненої особистості, яку ми так бажаємо бачити в своєму соціумі.

Міжкультурна комунікація як спілкування мовних особистостей, що належать різним лінгвокультурним співтовариствам, як і будь-яка комунікація, являє собою взаємодію «свідомостей, що говорять».

Виділяють різні типи та рівні суб'єктів культури, спілкування між якими можна назвати міжкультурним. Можна говорити про культуру нації, субкультуру, контркультуру, культуру окремої соціальної групи, спілкування між представниками різних культур, що становлять міжкультурну комунікацію, але ми розглядаємо саме особистість як суб'єкт міжкультурної комунікації.

Особистість як суб'єкт процесу міжкультурної комунікації має значний вплив, адже саме вона будує і спрямовує комунікацію у потрібне їй русло. Здійснюється неоднозначний вплив, так як і в будь-якій комунікації бере участь якнайменше 2 особи. Але все ж таки її можна назвати «творцем» у процесі спілкування, в даному контексті - міжкультурного.

Особистість є активним суб'єктом міжкультурної комунікації, яка має демонструвати високий рівень взаєморозуміння та взаємодії, що відповідатиме вимогам та реаліям часу.

Дуже гостро постає проблема взаєморозуміння комунікантів, тому дуже важливо долати бар'єри при зіткненні різних культур.

Частіше всього комунікація здійснюється вербально, але не можна випускати такий важливий момент, як невербальна комунікація може ускладнювати, чи полегшувати спілкування для комунікантів.

З метою полегшити спілкування було створено мову есперанто. Вона включає найпоширеніші європейські мови, інтернаціональної лексики; проста, суворо нормалізована граматика. Але це штучна мова, яка була створена з метою швидкого вивчення мови для порозуміння між людьми різних національностей і прямих та однакових можливостей для кожної людини у міжнародних стосунках.

Розглядаючи особистість як об'єкт міжкультурної комунікації, на скільки вона впливає на нас, не можна не погодитись що ми залежимо від неї. Адже її Величність Комунікація править людьми, їхнім життям, їхнім розвитком, їх поведінкою, їх пізнанням світу і самих себе як частини цього світу. Хочеми ми цього чи не хочемо, ми є заручниками міжкультурної комунікації, яка в кінцевому підсумку при вмілому керівництві призводить комунікантів до загальносвітового мислення і свідомості. І будь-яка спроба осмислити і прийняти спілкування між людьми, зрозуміти, що йому заважає і що спирияє, важлива і виправдана, оскільки спілкування - це одна із основ існування людини.

Висновок

комунікація міжкультурний народ мовний

Без знання людьми мови неможливо вивчити мову як засіб спілкування і з'ясування духовних та культурних цінностей різних народів. ЇЇ можна вивчити як скарбничку, спосіб збереження і передачі культури, тобто як мертву мову. Жива мова живе у світі її носіїв, і вивчення її без знання цього світу позбавляє можливості користуватися цією мовою як засобом спілкування. Вивчення носіями однієї мови іншої спрямоване на те, щоб допомогти зрозуміти особливості мововживання, додаткові значеннєві навантаження, політичні, культурні, історичні реалії, оскільки в основі будь-якої комунікації, тобто в основі мовного спілкування лежить взаємне знання реалій, знання предмета комунікації між учасниками спілкування.

Список використаних джерел

1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: підруч. - К.: Видавничий центр «Академія», 2004. - 344с. (Альма - матер).

2. Hall E.The Silent Language.NY, 1959.

3. http://b-ko.com/book_126_glava_25.html. - Заголовок з екрану.

4. http://kamts1.kpi.ua/node/560. - Заголовок з екрану.

5. http://librar.org.ua/sections_load.php?s=sociology_demography&id=180&start=3. - Заголовок з екрану.

6. http://webcommunity.org.ua/2010/06/16/mizhkulturna-komunikatsiya/. - Заголовок з екрану.

7. http://www.confcontact.com/May/23.php. - Заголовок з екрану.

8. http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/344371.html. - Заголовок з екрану.

9. http://www.rusnauka.com/13.DNI_2007/Philologia/21224.doc.htm. - Заголовок з екрану.

10. http://www.rusnauka.com/6_NITSB_2010/Philologia/59572.doc.htm. - Заголовок з екрану.

Размещено на Allbest.ru