Лінгвістичні універсалії в концепції С.Д. Кацнельсона

Размещено на http://www.allbest.ru

Лінгвістичні універсалії в концепції С.Д. Кацнельсона

Наукова діяльність С.Д. Кацнельсона бере початок у 30-і рр. Уже в першій своїй значущій роботі - монографії «До генезису номінативного речення» (1936 р.) - учений виступив як один з перших дослідників історико-типологічного напрямку. Цю тематику він продовжив на іншому матеріалі і значно поглибив в другій своїй книзі «Історико-граматичні дослідження. І. Із історії атрибутивних відносин» (1949 р.).

У вищезазначених дослідженнях С. Д. Кацнельсон, спираючись на пережиткові явища в синтаксисі і морфології індоєвропейських мов та враховуючи типологічні паралелі в мовах, генетично неспоріднених, намагається реконструювати ранні етапи розвитку граматичної будови. Він визначає ці етапи як «дономінативний» (саме ергативний) та «давній номінативний» і намагається відчути специфічні особливості мислення, що є підгрунтям цих ступенів розвитку мовних структур.

Праці 30-х - 40-х рр. є характерними для того часу; в них можна спостерігати відгуки положень так званого «Нового вчення про мову» академіка М. Я. Марра. Саме положення про стадіальний розвиток мов, їх порівняння незалежно від їхнього ж походження та ін. сприймалися С. Д. Кацнельсоном як більш значущі.

Але по суті більш, ніж ідеї М. Я. Марра, на вченого вплинула лінгвістична спадщина О. О. Потебні. В працях видатного російського мовознавця XIX ст. його зацікавило намагання простежити розвиток абстрактного мислення і виявити поступове становлення його сучасних норм. Саме в цьому полягає сутність праць С. Д. Кацнельсона певного періоду. Так, у статті «Мова поезії та первинно-образне мовлення» (1947 р.) він розглядає ту ж проблему, але у сфері семантики на матеріалі архаїчної австралійської мови аранта, слова якої є своєрідно полісемантичними. У цій статті він зазначає, що первинна думка стала базою розвитку раціонального мислення майбутніх епох.

Цікавою думкою С. Д. Кацнельсона у вищезазначеній статті є положення про динамічний універсалізм мислення, що його завжди учений пов'язує з розвитком мови. Він пише про те, що внаслідок певного розмежування думки первинні образні поняття надають місце узагальненим родовим поняттям предметів та їх властивостей

Така ж думка висловлюється і у підрозділі праці «Мова і мислення» «Генезис елементарних понятійних структур». Тут С. Д. Кацнельсон говорить про те, що встановлена психологією зміна якісно різних етапів у розвитку мислення та мовлення дає підстави вважати, що формальні поняття є відносно пізнім історичним досягненням.

У статті «Про граматичні категорії» (1948 р.) С. Д. Кацнельсон висвітлює низку важливих питань загальної граматичної теорії. Саме в цій статті вперше висунуто поняття синтаксичної сполучуваності (валентності), що автор трактує як властивість слова певним чином реалізуватися в реченні і вступати в певні комбінації з іншими словами. В даній статті учений обґрунтовує розширене розуміння морфології та її розділення на «флективну» та «синтаксичну», своєрідно взаємодіюче з виділенням морфологічних категорій «загального» та «приватного порядку», тобто універсальних та ідіоетнічних, а серед останніх - «вторинних формалізованих категорій», а саме роду, класу, відмінку тощо.

У вищезазначеній статті С. Д. Кацнельсон поглиблює опрацювання техніки стадіального аналізу.

Також лінгвіст позначає головні типи граматичних категорій з точки зору їх відношення до стадіального аналізу, шляхи окреслення приблизних контурів нового членування граматичних дисциплін і, принаймні, підкреслення незвичайної актуальності пошуків в галузі розробки техніки граматичного аналізу і у зв'язку з цим зупиняється на проблемі розмежування морфології та синтаксису.

Безперечно цінними є ідеї С. Д. Кацнельсона, що викладені у підрозділі «Суплетиви займенників в германських мовах та генезис номінативного речення» в межах розділу «Історична типологія».

Вони безпосередньо реалізуються в конкретних мовних універсаліях діахронічного характеру. Наприклад, наслідуючи висновки, що витікають з дослідження німецького лінгвіста Остгофа, С. Д. Кацнельсон зазначає: «наявність етимологічно гетерогенних елементів у суплетивному ряду свідчить про те, що два або декілька значень, які були репрезентовані як різні на більш ранньому ступені мови, зійшлися в одну систему, будучи, з точки зору більш пізньої епохи, морфологічними варіантами одного основного значення» [Кацнель- сон 1986, 161].

Ось як учений трактує генезис номінативного речення: «всі гіпотези стосовно найпізнішого походження номінативного речення і про передування йому такої стадії в розвитку речення, на якій є відсутніми називний відмінок та залоги, повисли б у повітрі, якби в ергативній конструкції ми не мали б засвідченою цю ранню стадію» [Кацнельсон 1986, 165]. Своєрідність цієї конструкції, за С. Д. Кац- нельсоном, полягає в тому, що замість основних відмінків номінативної будови - називного та знахідного - тут є в наявності відмінки ергативний та пасивний, що значно відрізняється від перших двох за своєю функціональністю. З різноманітними відхиленнями така будова речення засвідчена у яфетичних мовах, індокитайських, папуаських, австралійських, частково індоєвропейських.

У підрозділі «Номінативна будова мовлення. Атрибутивні і предикативні відносини» С. Д. Кацнельсон наводить низку висновків (які, на нашу думку є висвітленням певних діахронічних універсалій у синтаксичній галузі), що ґрунтуються на відповідних поглядах О. О. Потебні. Давня будова розрізняє двобічне відношення атрибута до предмета, що знаходить своє відбиття у специфічній еволюції ступенів порівняння і в утворенні двох типів флексії прикметників, які у більшій чи меншій мірі стабілізувалися у різних індоєвропейських мовах. Йдеться про розрізнення атрибутів суттєвих та несуттєвих. Аналіз уживання відповідних форм показав, що ця різниця певним чином еволюціонує і видозмінюється у межах давньої номінативної будови. Різницю між суттєвими та несуттєвими ознаками С. Д. Кацнельсон розуміє як дещо абсолютне. Суттєвою на цій фазі розвитку є ознака постійна, стійка і типова, що своїми основними рисами нагадує «епічний епітет» (термін С. Д. Кацнельсона), несуттєвою ознакою є будь-яка термінова, непомітна ознака. Пізніше різниця постійних та непостійних ознак переходить у протилежність ознак родових і індивідуальних. У процесі виділення понять роду та особи родова ознака, що раніше була суттєвою для будь-якого предмета даного роду, виявляється недостатньою для виділення даного одиничного предмета та несуттєвою для нього. Граматично це призводить до утворення індивідуалізованого показника (наприклад, артикля) та деяких інших форм. Нарешті, на вищій фазі давнього номінативного ладу різниця між суттєвими та несуттєвими ознаками стає досить відносною: будь- яку ознаку можна розуміти тепер як суттєву та несуттєву.

Розглянуті діахронічні універсалії у викладі С. Д. Кацнельсона ми вважаємо найбільш суттєвими й цікавими у науковій творчості ученого у так званий перший період (20-і - 50-і рр. ХХ ст.) дослідження діахронічних універсалій.

ЛІТЕРАТУРА

кацнельсон лінгвістичні універсалії мовні

Кацнельсон С. Д. Общее и типологическое языкознание //

С. Д. Кацнельсон. - Л.: Наука, 1986. - 298 с.

Размещено на www.allbest.ru