Перекладознавчий аспект міфокритики та міфокритичної методології дослідження художнього твору

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Перекладознавчий аспект міфокритики та міфокритичної методології дослідження художнього твору

Міф, міфологія та міфокритика започатковуються як об'єкт досліджень у кінці ХІХ - на початку ХХ століть, серед яких можна виокремити школи: англо-американську; німецьку; французьку; російську; українську.

Актуальність теми зазначена ще англо-американською антропологічною школою, яка вважається однією з перших, що започаткувала сучасні принципи міфокритичної методології аналізу художнього твору. Так, Тайлор Е. у роботі „Первісна культура” (1871) представив свою так звану „теорію пережитків”, згідно якої міфологія є водночас найбільш визначеною і найбільш рудиментарною, малорозвиненою ідеологією, а міф є елементарним конкретним проявом абстрактних, чуттєвих ідей співіснування людини і природи, прихованим кодом первісних людей, який дає розгадку майбутнього в минулому [16, с. 257-262].

„Теорія пережитків” Тайлора Е. мала багато послідовників, як і опонентів. Так, шотландець Е. Ленг запропонував свою порівняльно-міфологічну методику у книзі „Сучасна міфологія” (1897), згідно якої причини виникнення міфів потрібно шукати в древній варварській цивілізації, пережитки якої дійшли до нас у вигляді релігійних традицій [15, с.33].

Не дивлячись на важливі положення названих представників, все ж засновником англійської ритуально-міфологічної школи вважають Дж. Дж. Фрезера (1854 -1941), який у праці „Золота гілка” (1890) представив свої аргументи щодо співвідношення міфології, релігії та ритуалів. На матеріалі численних співставних досліджень фольклорної творчості різних народів, Дж. Дж. Фрезер сформулював свою концепцію „природних потреб первісної людини”, згідно якої саме вони визначали спосіб життя, мислення і самого буття [10].

Одним із найвідоміших представників англо-американської ритуально-міфологічної школи є канадський мовознавець та літературознавець Н. Фрай, який об'єднав зусилля своїх попередників і сформулював чітку методологію міфокритичного аналізу художнього твору швидше з літературознавчих, ніж з антропологічних позицій. Базуючись на теорію поетики Аристотеля, Н. Фрай у своїй праці „Архетипний аналіз: теорія мітів” визнав міф передумовою художньої творчості, який зумовлює жанр, основні мотиви, образну структуру. Запропонувавши концепцію „систематичної” критики, літературознавець розглядає літературне явище, яке має свій структурний каркас і виходить із одного конкретного міфу (мономіфу, першоміфу). Структурний каркас складають чотири природні міфи, які пронизують літературу протягом всього її розвитку, зумовлюють ритми, тематичні форми та сюжетні образи, які реалізуються в певному ритуалі [9, с. 142-176].

Німецька школа сформувалась у другій половині ХІХ століття і характеризувалась тим, що пройшла значно триваліший час свого становлення з різних аспектів:

- Натуралістична (або метеорологічна) школа, яка вважала природні цикли основними рівнями моделювання міфологічної свідомості, звідси ви окремились представники так званої грозової школи ( Кун А., Шварц В.), та солярної школи (Мюллер М.) у залежності від того, з якими небесними метеорологічними явищами вони асоціювали богів як їх метафоричне відображення.

- Філософія життя (А. Шопенгауер, Ф. В. Ніцше), напрям, в основі якого - дослідження зв'язку людини із всесвітом. Засновником цього напряму вважають Артура Шопенгауера із його теорією „волюнтаризму”, згідно з якою космічна воля є абсолютним початком всього буття, як самих явищ, так і уявлень про них. Вчення Шопенгауера продовжив Фрідріх Вільгельм Ніцше і доповнив волюнтаризм волею до влади. Визнаючи природність душі, Ніцше намагався раціонально пояснити єдність людини, природи і всесвіту.

- Екзистенціалізм ( М. Хайдеггер, Е. Фромм). Е. Фромм у книзі „Забута мова” розмірковує над біологічними, психологічними і соціальними чинниками у формуванні особистості і вважає страх тим механізмом, який пригнічує і витісняє за межі свідомого несумісні норми індивідуального і суспільного. Е. Фромм до забутої мови відносить сни і міфи як універсальне вираження людської душі [12, с. 157-208].

- Політична концепція міфу Е. Кассірера висвітлена у другому томі „Філософії символічних форм” і особливо в його останній книзі „Міф держави”, а також в багатьох статтях. Так, наприклад, у статті „Техника современных политических мифов” Е. Кассірер пише, що зрозуміти міф - означає зрозуміти не лише його

слабкості й уразливі місця, але й усвідомити його силу. Нам характерно недооцінювати його силу. Міф господарює над всією сукупністю соціального життя і соціальних почуттів людини, проте не завжди діє однаково і не завжди проявляється з однаковою силою [3, с. 58- 65].

- Аналітична психологія швейцарського вченого К.Г. Юнга, який розглядає міфи, архетипи і символи через основні мотиви колективного несвідомого, якими є сни. У книзі „Архетипи і символи” К.Г. Юнг пише, що в цивілізованому житті ми позбавили багатьох ідей емоційної енергії, яка є в снах, тому ми на них не реагуємо. Вимагається щось більше, щоб впливати на нас більш ефективно з метою заставити нас змінити свої установки і свою поведінку. Таку функцію і виконує „мова снів”, вона несе стільки психічної енергії, що змушує нас звернути на неї увагу. Сни є проявом тієї сфери психічного, яка знаходиться поза кон тролем розуму [13].

Щодо французької міфокритики, то тут можна виокремити три основні напрямки:

- французька соціологічна школа (Е. Дюркгейм, Л. Леві -Брюль, К. Леві-Строс);

- французька школа фільмології ( засновник - Жільбер Коен-Сеа);

- Центр досліджень Уявного (Centre de Recherches sur l'Imaginaire), заснований у 1966 році Жільбером Дюраном.

Французька соціологічна школа розглядає міф та міфологію крізь призму колективної свідомості. Так, засновник соціологічної школи і структурно - функціонального аналізу Дюркгейм вважає, що колективна свідомість відображається в міфах як одній із форм прояву психічних комплексів індивіда.

Л. Леві-Брюль у книзі « Le surnaturel et lе naturel dans la mentalitй primitive » („Сверхъестественное в первобытном мышлении”) роз мірковує про сутність мислення первісних людей, причому уточнює, що терміном „первісні люди” він швидше називає „природних людей”, а не древніх, про яких ми, по суті, майже нічого не знаємо. Л. Леві-Брюль пише, що первісне мислення відрізняється від нашого. Воно підпорядковується законам партиципації (співпричетності), в цих випадках воно виявляє повну байдужість до протиріч, яких не терпить наш розум. Ось чому це мислення, у порівнянні з нашим, називають пра -логічним [4, с.7-8].

К. Леві-Строс, продовжуючи вчення Л. Леві-Брюля, у книзі „Первісне мислення” виклав основні положення своєї теорії структурного аналізу на основі досліджень міфів племен американських індіанців, згідно з якою мислення первісних людей має здатність до несвідомого логічного аналізу (а не емоційне, як у Леві-Брюля), воно є бриколажне (від фр. bricoler - рикошетити), мимовільне; для первісного мислення характерним є бінарне сприйняття і бінарний поділ світу, а отже і сприйняття протилежностей, які й формують структуру міфологічного мислення [5].

Французька школа фільмології (Ж. Коен-Сеа, Р. Барт, К. Метц, Л. Сев) утворилась у післявоєнні часи і внесла значний вклад у теорію рецепції, у форматі якої здійснювались міфокритичні пошуки. Вони вказали на механізми масової культури, такі як ідентифікація і проекція, і які функціонують як суб'єкт-об'єктні ототожнення, утворюють міфологічні за своєю природою відношення і здійснюють перетворення індивідуального в соціальне [2, с. 23].

Так, наприклад, Р. Барт, відомий як структураліст, вважав суспільство полем для міфологічних значень. Вчений намагався дати відповідь на запитання: що є міф у наш час. Для Барта міф - це комунікативна система, висловлювання, а тому міф не може бути річчю, конвентом чи ідеєю, міф - це форма [1, с. 72-120].

Пізніше образ ( фр. іmage) та образне/уявне ( фр. і maginaire) покладено в основу міфокритичних досліджень Ж. Дюрана та його однодумців, « les poйticiens du sujet», які розглядали міф у синхронічно-діахронічних відносинах.

Так, за Ж. Дюраном, образ (іmage) ніколи не буває довільним (arbitraire), він відчутно утримує свій смисл і має відповідне значення та символічно визначений вимір, що зумовлює об'єктивний семантизм уявного, яке, в свою чергу, залежить від глибинних мотивацій. Звідси Ж. Дюран виділяє два режим и образу: денний і нічний, які представляють два протилежні способи боротьби проти страху часу та смерті і які обумовлюють поведінку людини в суспільстві. Окрім того, уявне сприймає в першу чергу не предмети, а дії, які реалізуються через предмети, тому наголошує на важливість дієслів у літературному аналізі і виділяє три основні схеми - інфінітиви, які, зустрічаючись у природній і соціальній реальностях, визначають архетипи уявного: distinguer - розрізняти, confondre - змішувати, співставляти, relier - об'єднувати [14].

Значний внесок у міфокритику здійснила російська школа (М.М. Бахтін, О.М. Веселовський, О.Ф. Лосєв, Ю.М. Лотман, Е.М. Мелетинський, В.Я. Пропп, О. . Фрейденберг), основним завданням якої було представити міфологічний фундамент в авторській художній творчості, для цього матеріалом слугувала міфологія, позицією - фольклор, проблемою - література [11, с. 10].

Дослідженню міфу присвячена робота „Діалектика міфу” Лосєва О.Ф., який, відійшовши від фольклору, потрактував суміжність двох сфер: міфу і релігії. Так, уподібнення міфології і релігії полягає в тому, що обидві ці сфери суть сфери буття особистісного. Релігія і міфологія - обидві живуть самоутвердженням особистості. В релігії особистість шукає втіхи, оправдання, очищення і навіть спасіння. В міфі особистість також старається проявитися, висловити себе, мати свою якусь історію. Ця спільна особистісна основа робить помітною і розходження обох сфер [6, с. 481].

Специфікою та проблемами міфу в історично-літературному аспекті з відхиленням від релігієзнавчого аспекту займався Мелетинський Є. М. Він зазначає, що на протязі свого розвитку література безпосередньо використовувала традиційні міфи в художніх цілях. Деякі письменники свідомо зверталися до міфології як до інструменту художньої організації матеріалу і засобу вираження вічних психологічних зачатків і стійких національно-культурних моделей. В літературному міфологізмі на перший план виступає ідея вічного циклічного повтору первинних міфологічних прототипів під різними „масками”, своєрідне заміщення міфологічних і літературних героїв, робляться спроби міфологізації житейської прози письменників і виявлення потаємних міфологічних основ реалізму літературними критиками [7, с. 7].

Українську школу міфокритики започаткував Потебня О.О., який аналізував міф з позицій простонародної релігійності. Він стверджував, що міф, насамперед, є характерним для людей з архаїчною свідомістю, але у процесі еволюції людської свідомості він стає притаманним у людей, які наближаються до нас за ступенем свого розвитку, тому міфічна творчість не припиняється і в наші дні. Міфічне мислення твориться на рівні свідомості, воно логічне, розумне, системне і цілісне, не залежить від зовнішньої природи. Міфічне мислення реалізується через мову і завдяки мові, через її символічні форми [8, с. 146-265].

Опісля ми спостерігаємо довгий час замовчування міфологічного як синоніму містичного, що зумовлено радянською ідеологією. Проте кінець ХХ - початок ХХІ століть засвідчив живий інтерес до міфологічного мислення як культурного, самобутного джерела розвитку української нації. Виокремлюється так званий напрям „неоміфологізму” (термін Грабовича Г.Ю.), який акумулює рецептивні, психолінгвістичні, архетипні теорії з метою реконструктивного прочитання й інтерпретації основоположних творів української класики. Представлено роботи Грабовича Г.Ю., Забужко О.С., Мейзерської Т.С., Моклиці М.В., Плюща Л.І., Скупейка Л., Слухай (Молотаєвої) Н., ін.

Не дивлячись на таку велику когорту вчених, зацікавлених у проблемі міфу, він все ж таки залишається відкритим для дослідження та інтерпретації. Таку спробу інтерпретації представимо і ми, аналізуючи твір Марселя Пруста «Noms de pays: le nom». Проте, перед нами стоїть подвійне завдання: проаналізувати особливості індивідуального авторського міфічного мислення й адекватність його передачі при перекладі, зокрема, на українську мову - А. Перепаді (2003), на російську мову - А.А. Франковського (1927) і М.М. Любімова (1973).

Міфічне у романі Марселя Пруста очевидно заявляє про себе уже з заголовка. Автор конденсує інформацію в заголовку, про яку читач повинен здогадатися, вникаючи в текст. Важливо, щоби перекладач адекватно передав її у тексті цільової мови, не втратив основного задуму автора. Заголовок «Noms de pays: le nom» активізує в нашій уяві один із головних міфів, що ім'я невіддільне від сутності. Наділяючи ім'ям країну, ми її персоніфікуємо, наділяємо певними характеристиками. Це повністю відповідає подальшій оповіді в романі, яка розгортається навколо наскрізного міфу роману: міфу-героя, який прагне до самоідентифікації, прагне віднайти своє призначення в житті, прагне знайти те місце, де б він міг почуватися щасливо. В українській версії А. Перепадя перекладає заголовок таким чином: „Імена країв: ім'я”. У першій частині за головку однина „країна” замінена множиною „краї”, що, на нашу думку, помилково, оскільки імплікує можливість множинності світів. Ми вважаємо помилковим і вживання синоніму „край” до слова „країна”. Це і стилістичне, і семантичне зрушення. В російському перекладі М. Любімова „Имена стран: имя” замінено однину „країна” на множину „страны”. Це може бути пояснено тим, що у французькій мові слово « pays » пишеться однаково в однині і в множині. Найбільш адекватним є переклад на російську мову А. Франковського : „Имена страны: имя”.

Перша частина роману (а його умовно можна поділити на три частини) присвячена опису вражень від мрій, бажань побачити ті місця, про які він прочитав у книгах, і від тих вражень, які на нього справили реальні подорожі в ці місця, хоча з самого роману важко відокремити, де реальне, а де уявне, воно настільки переплетене, що й сприймається як єдине ціле:

… une marque mystйrieuse а partir de laquelle les heures dйviйes cоnduisaient bien encore au soir, au matin du lendemain, mais qu'on verra it, au lieu de Paris, dans l'une de ces villes par oщ le train passe et entre lesquelles il nous permettait de choisir :car il s'arrкtait а Bayeux, а Coutances, а Vitrй, а Questambert, а Pontorson, а Balbec, а Lannion, а Lamballe, а Benodet, а Pont-Aven, а Quimperlй, et s'avanзait magnifiquement surchargй de nom qu'il m'offrait et entre lesquelles je ne savait lequel j'aurais prйfйrй, par impossibilitй d'en sacrifier aucun … [20, р. 368-369].

…(поїзд ставив) таємничий карб, за яким збитий зі свого ходу годинник, звичайно, усе ще рухався до вечора, до ранку наступного дня, але пасажир бачив і вечір і ранок уже не в Парижі, а в одному з міст, повз які пробігає потяг, даючи пасажирові змогу вибирати одне з них, адже потяг зупинявся в Байє, Кутансі, Вітре, Кестамбері, Понторсоні, Бельбеку, Ланьйоні, Ламбалі, Беноде, Понт -Авені, Кемперле і верстав далі свою путь, обтяжений лункими іменами настільки, що я не знав, якому з них віддати перевагу, бо я був неспроможний пожертвувати жодним з них [19, с. 318].

таинственную грань, за пределами которой отклонившиеся от прямого пути часы вели, конечно, по-прежнему к вечеру, к утру следующего дня, но этот вечер и это утро пассажир увидит не в Париже, а в одном из городов, мимо которых проходит поезд, позволяя ему остановить свой выбор на одном из них; ибо он останавливался в Байе, Кутансе, Витре, Кестамбере, Понт-Орсоне, Бальбеке, Ланьоне, Ламбале, Беноде, Понт-Авене, Кемперле и продолжал свій путь, великолепно нагруженный преподносимыми им мне именами, так что я не знал, какому мне следует отдать предпочтение, ибо не способен был пожертвовать ни одним из них [17, с. 298].

… (этот поезд устанавливал) таинственную мету, за которой изменившие ход часы, разумеется, по-прежнему двигались по направлению к вечеру, к утру следующего дня, но пассажиры видели и вечер и утро уже не в Париже, а в одном из городов, мимо которых проходил поезд, предоставляя пасажирам возможность выбора между ними; ведь поезд останавливался в Байе, Кутансе, Витрэ, Кестамбере, Понторсоне, Бальбеке, Ланьоне, Ламбале, Бенодэ, Понт-Аве-не, Кемперлэ и шел дальше, обогащенный звучными названиями до такой степени, что я не знал, какому же из них отдать предпочтение, -- пожертвовать хоть одним из них я был не в силах [18, с. 318].

У перекладі звороту inciser une marque mystйrieuse в А. Перепаді ставити таємничий карб, як і в М. Любімова устанавливать таинственную мету домінує фрагментарність дії, а не її постійність, у А. Франковського проводить таинственную грань імплікується певне розмежування, що в більшій мірі передає еквівалентність. В оригіналі - метафора, яка вказує на миттєвості життя, les heures dйviйes cоnduisaient, в перекладі А. Перепаді - збитий зі свого ходу годинник рухався дещо втрачається, зберігається у А. Франковського - отклонившиеся от прямого пути часы вели, у М. Любімова - изменившие ход часы

- нівелюється основне значення дієслова. Зворот le train s'avanзait magnifiquement surchargй de nom А. Перепадя переклав довільно: верстав далі свою путь, обтяжений лункими іменами, змінивши стиль (s'avancer - рухатися вперед на - верстати), структуру (surchargй de nom - на обтяжений лункими іменами, в оригіналі відсутній прикметник - означення лункими, а прикметник surchargй не має негативного значення - обтяжений). Ідентичні зрушення ми помічаємо і в перекладі М. Любімова - шел дальше, обогащенный звучными названими, де для перекладу прикметника surchargй de вжито гіперболу обогащенный. Дослівний переклад А. Франковського найбільш адекватно передає основний смисл - продолжал свой путь, великолепно нагруженный преподносимыми им мне именами.

У форматі однієї статті неможливо представити усю методику аналізу міфокритичного авторського світобачення й перевірити адекватність його п ередачі при перекладі, що і становить перспективи подальшого нашого дослідження. Проте наведені приклади свідчать про те, що на сьогодні перед перекладачем стоять ще складніші завдання, ніж передбачалось раніше, оскільки йому недостатньо володіти мовою, вникнути в особливості стилю, змісту і структури твору, а потрібно досконало володіти методикою літературного аналізу твору на всіх його рівнях. Довільні заміни структури, семантики чи стилю іноді призводять до значних зрушень і втрати прихованої, вагомої інформації.

міфокритичний аналіз перекладознавчий

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: пер. с фр. / Ролан Барт. - М.: Прогресс, 1989. - 616 с

2. Карягин А.А. Неомифология и современное буржуазное искусствознание // Искусствознание Запада об искусстве ХХ века / Алексей Карягин. - М.: Наука, 1988.- 172 с.

3. Кассирер Э. Техника современных политических мифов / Эрнст Кассирер // Вестн. МГУ. Сер. 7. Философия. -1990. - № 2. - С. 58- 65.

4. Леви-Брюль Л. Сверхъестественное в первобытном мышлении /Люсьен Леви-Брюль. - М.: Педагогика-Пресс, 1994.-608 с.

5. Леві-Строс. Первісне мислення / Клод Леві-Строс. - Київ: Український центр духовної культури, 2000. - 324 с.

6. Лосев А.Ф. Из ранних произведений / Алексей Федорович Лосев. - Москва: Правда, 1990. - 655 с.

7. Мелетинский Е.М. Поэтика мифа / Єлеазар Моисеевич Мелетинский. - М.: Издательская фирма

„Восточная литература” РАН, 2000. - 407 с.

8. Потебня А. А. Слово и миф / Александр Афанасьевич Потебня. - М.: Правда, 1989. - 624 с.

9. Фрай Н. Архетипний аналіз: теорія мітів / Н. Фрай // Антологія світової літературно-критичної думки

ХХ століття /з ред. М. Зубрицької. - Львів: Літопис, 2001. - С. 142-176.

10. Фрэзер Дж. Дж. Золотая ветвь: Исследование магии и религии: В 2 т. Т. 2: Гл. XL-LXIX / пер. с англ.

М. Рыклина / Джеймс Джорж Фрезер. - М.: ТЕРРА, 2001. - 496 с.

11. Фрейденберг О.М. Миф и литература древности / О. М. Фрейденберг. - М.: Издательская фирма

«Восточная литература» РАН, 1998. - 800 с.

12. Фромм Э. Забытый язык: пер. с англ. Эльвиры Спировой / Э. Фромм. - Москва: АСТ, 2009. - 444 с.

13. Юнг К.Г. Архетип и символ / Карл Густав Юнг. - М.: Ренессанс, 1991. - 304 с.

14. Durand G. Les structures antropologiques de l'imaginaire / Gilbert Durand. - Paris: PUF, 1963. - 518 p.

15. Lang A. Modern Mythology / A. Lang. -London ; New York and Bombay: Longmans,Green and Co. 39

Paternoster Row,1897. - 212 p.

16. Tylor E.B. Primitive Culture: researches into development of mythology, philosophy, religion, art and custom / E.B. Tylor. - L. John Murray, Albemarle street, 1871. - V. 2. - 453 p.

ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

17. Пруст М. В поисках утраченого времени / Ч.3./ Имена страны : имя / пер. с фр. А.А. Франковского / Марсель Пруст. - Л.: Сов. Писатель, 1992. - С. 296- 330.

18. Пруст М. В поисках утраченого времени / Ч.3./ Имена стран: имя / пер. с фр. М. Любимова / Марсель Пруст. - М.: ЭКСМО, 1973. - С. 296- 329.

19. Пруст М. У пошуках втраченого часу / Ч.3 / Імена країв : ім'я / пер. з фр. А. Перепадя / Марсель Пруст. - К.: Юніверс, 1997. - С. 316-352.

20. Proust M. A la recherche du temps perdu / III-iиme partie: Noms de pays: le nom / Marcel Proust. - Moscou: Еdition du Progrиs, 1976. - Р. 366-405.

Размещено на Allbest.ru