Категорія причини в ієрархії граматичних категорій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Категорія причини в ієрархії граматичних категорій

Лінгвістична наука традиційно розглядає каузативність у контексті зумовленості як частковий вияв реалізації принципу достатньої підстави, на основі якого інтегруються умовні, допустові, наслідкові, причинові та цільові відношення. Кожному із значень зумовленості притаманна специфічна семантична ознака: умові - гіпотетичність, меті - активність зумовлювального зв'язку, допусту - ознака протиставної умови, наслідку - результативність. У науковій літературі причина визначається або як рівноправний елемент системи зумовленості, який не відрізняється від решти компонентів означеного угруповання, або як семантична домінанта системи зумовленості, оскільки причинові відношення - це компонент системи, позбавлений ознаки [2, с. 67]. Каузативність у цьому аспекті розглядається як зумовленість, звільнена від гіпотетичності, протиставності, цілеспрямованості [4, с. 168-169]. Це закладає підвалини теорії про основоположне начало категорії причини для всіх відношень, що формують систему зумовленості. Таке твердження засвідчує ототожнення причиново-наслідкових зв'язків із загальною категорією детермінації, оскільки відношення умови, мети, допусту, наслідку, причини є різновидами детермінованих відношень, які передбачають зумовлювальний і зумовлений компоненти, що у каузальній ситуації представлені біномом «породжувальна подія - породжена подія». Метою нашого дослідження є простеження співвідношення категорії причини з іншими видами зв'язків і визначення її місця в системі граматичних категорій.

Інтерпретація каузальності в контексті зумовленості чи не найбільше визначається співвідношенням категорії причини з її найближчими «сусідами» - з категоріями допусту та умови. Допуст вважається антиподом причини, оскільки вказує на порушення логічних зв'язків, «антилогізм». Допустові відношення являють собою модифікацію каузального значення, яке поєднується з протиставним компонентом, у результаті чого повідомлюване в одній частині постає потенційною причиною, недостатньою підставою для того, щоб відмінити ситуацію, про яку йдеться в другій частині: На мене повіяло холодним мороком, хоча метрові стіни будинку не пропускали холоду […] (В. Шкляр). В ієрархії зумовленості каузативний зв'язок є вищою інстанцією, що дозволяє, виправдовує протиріччя й відновлює прагматичну рівновагу. Допустове значення регулярно супроводжується поясненням за допомогою причинової конструкції, на яку «мовне усвідомлення покладає відповідальність за комунікативний ефект повідомлюваного» [3, с. 111]: Незважаючи на те, що жили в бараках і потерпали від 30-40-градусного морозу, це було справжнє щастя, оскільки на зарплату не скаржилися - отримували аж 450 карбованців (Україна молода).

Підґрунтям допустового значення є парадокс, протиріччя, у той час як каузативний зв'язок позбавлений такого протиставного компонента. Каузативність і допустовість чітко розмежовуються у модальному плані - допустовий принцип передбачає заперечену підставу, тобто імплікує нереалізовану каузативність. Для відтворення значеннєвих компонентів допустового змісту вдамося до трансформації поліпропозитивних структур, у результаті якої отримаємо трикомпонентне складне речення: Юрій зіграв прекрасно, хоча руки тремтіли від температури (Високий Замок) - Юрій повинен був зіграти погано, тому що в нього тремтіли руки від температури, а він зіграв прекрасно. До протиставлення залучаються наслідкові предикативні компоненти шляхом наявності антонімічних лексем, а причинова частина залишається для обох спільною. Наслідкова пропозиція Юрій повинен був зіграти погано не потребує матеріального вираження, оскільки прогнозується як результат логічного умовиводу й існує імпліцитно як реалізація каузального зв'язку. Окрім цього, відновлена наслідкова частина містить модальний кваліфікатор, на основі чого виникає значення гіпотетичності причиново-допустових одиниць і відбувається зближення цих значень з умовним.

Саме ознака модальності відрізняє категорію причини від категорії умови: причина співвідноситься з реальною модальністю, а умова - з різними аспектами можливості: нереалізованої, реалізованої чи тієї, що ніколи не реалізується. Умова, що являє собою реалізовану можливість, максимально зближується з категорією причини, пор.: Я сиджу дома, якщо хворію. Я сиджу дома, тому що хворію. Причинова конструкція, на відміну від умовної, виражає актуалізовану реальність, коли час повідомлюваного збігається з моментом мовлення. Умовний смисл реалізується тоді, коли породжувальна ситуація є гіпотетичною: альтернативність обумовлювальної та обумовленої подій визначають семантику зумовленості. Відсутність такої альтернативи, можливості вибору з двох потенційних подій, свідчить про причиновий, а не умовний характер залежності [1, с. 19]. Каузальна схема не імплікує альтернативного корелята, в чому полягає її принципова різниця з обумовленістю, оформлюваною як імплікації (якщо-то). Інформація, репрезентована гіпотетично, не дає адресату однозначної версії істини; альтернативний корелят зберігає свою актуальність, пор.:

1. Якщо вогонь виривається з-під контролю, зупинити його практично неможливо (Високий Замок) - Якщо вогонь є підконтрольним, зупинити його можливо. Обидві версії рівнозначні щодо дійсності в момент мовлення: 2. Коли вже на посаді, то мусиш бути грамотний (В. Дрозд) - Мусиш бути грамотним, тому що ти на посаді (посада зобов'язує). Каузативне значення не призводить до різночитань.

Іншим значеннєвим компонентом, до якого причинова семантика має дотичність, постає цільове значення. Причинові зв'язки характерні світу природи, а світу людини притаманні цільові, оскільки причина асоціюється з ненормативними явищами й негативною оцінкою, а ціль - з позитивними подіями й оцінкою. Ціль пов'язана з активною дією; незрозумілість дії людина співвідносить з невиявленням її цілі. «Дієвість» у природі незалежна від причини в часі, що сприяє формуванню самих понять причини й каузальних зв'язків. Причина встановлюється в результаті ментальних операцій; її існування необхідне і незалежне від людини. Ціль теж позначає мисленнєву категорію, але як таку, що надає діяльного статусу не тільки діям та вчинкам особи, а й іншим об'єктам [5, с. 30-31].

У загальній системі зумовленості полярним для значення причини постає значення наслідку. Кваліфікація будь-якої події як наслідку можлива лише за умови існування іншої події, яка її спричинила, що знаходить відображення в існуванні опозиції причина - наслідок, члени якої займають протилежні полюси причиново-наслідкової шкали.

Причиново-наслідковий зв'язок являє собою асиметричне утворення, де одна величина визначає іншу, а наслідок однобічно залежить від причини: Дорогою мати не минала жодної з крамниць, тому й була вдома на півгодини пізніше за батька (В.Діброва); Сина вона посоромилась цілувати, бо він уже був школярем (Г. Тютюнник). Причина і наслідок не існують ізольовано: причина - це явище, що передує іншому, викликає його й визначає його природу; наслідок - явище, що відбувається після іншого за часом і пов'язується з ним за природою.

Отже, значення причини, допусту, умови, цілі й наслідку вибудовують єдиний семантичний комплекс, кожен з компонентів якого передбачає наявність двох денотативних ситуацій, що залежать одна від одної і виражають значення зумовленості. Систему зумовленості можна репрезентувати у вигляді шкали, протилежними компонентами якої постають відношення причини й наслідку, що посутньо впливає на загальну архітектоніку розглядуваної структури: решта членів розташовуються між ними. Категорія причини є базовим, вершинним компонентом для категорій допусту, цілі, умови і необхідною (облігаторною) для категорії наслідку.

З категорією наслідку причина корелює за ознакою експлікативності неексплікативності, тобто наявності чи відсутності стимулу події. За ознакою неконтрастності / контрастності (здатності слів виражати в тексті семантику протиставлення) причина дотична до категорії допусту. Одна й та ж конструкція може передавати як допустове, так і причинове значення, яке конкретизується (актуалізується) лексичним наповненням.

В основі розмежування причинового й умовного значень перебуває ознака гіпотетичності. Для трансформації умовного смислу в причиновий, умова, що виражається в підрядному реченні, має бути єдиною й реалізованою, здійсненою до події, що передається головним реченням.

Значення причини й цілі пов'язані онтологічно, оскільки бажання досягти мети постає причиною дії, тому обставини причини й цілі можуть виконувати роль однорідних членів чи врівноважувати один одного як підмет та присудок. Якщо подія в підрядному реченні не передує події головного речення, а є наступною, то причина перетворюється на ціль - із з'явою диференційної ознаки неексплікативності негіпотетичність перетворюється на гіпотетичність, що є справедливим і в зворотному напрямку - від цілі до причини.

Категорія причини тісно пов'язується з категорією модальності: оскільки причини - це факти, що передають реальні події, то й реальна модальність є основною характеристикою причинових зв'язків. Хоча деякі дослідники розглядають каузативні відношення як такі, що здатні відображати різну модальність: причина може бути реальною, можливою, недієвою тощо. На наш погляд, такі положення потребують переосмислення. Причина, що не діє, не є причиною. Не випадково у науковій літературі пропонується у причиновому контексті термін «дієвість» замість «дія», що акцентує увагу на динамічному характері причини [6, с. 84-95].

Породжувальна ситуація в каузативному смислі, будучи реальністю, може містити аксіологічну оцінку, позитивну чи негативну, що надає базовому смислу суб'єктивного ускладнення, яке при вербалізації оформлюється за допомогою спеціалізованих поліфункціональних засобів (типу завдяки тому, що), які поєднують функцію оформлювача базового причинового значення з функцією показника суб'єктивного ускладнення цього значення.

Участь мовця, його активність, спрямованість, його роль в організації смислової структури каузальної ситуації зводиться до констатації наявності причиново-наслідкового зв'язку, при цьому продуцент повністю спирається як на суб'єктивні, так і на загальнолюдські знання об'єктивної дійсності, напр.: Марко, здавалося, не розчув його наказу, бо дістав із мисника стрючок перцю і заходився м'яти його ложкою (Г. Тютюнник).

Категорія причини виявляє тісний зв'язок з категорією темпоральності. На емпіричному рівні з'ясовується, що в житті та науці причинові твердження переважно пов'язуються з припущенням про поступ наслідку за причиною. Аналіз мовного матеріалу підтверджує, що таксисні відношення між причиною та наслідком можна визначити як передування - поступ: Бійці замовкли, бо впізнали комполку (Г. Тютюнник); Щось два чи три дні не верталися мешканці Ялицевого царства на Чертежик - так були налякалися спадаючих шишок (С. Женецький). Семантика каузальності досить часто реалізується в конструкціях не з часовою послідовністю, де причина передує наслідку, як буває зазвичай, а в структурах, що репрезентують одночасні дії: Гнат поки понурий і суворий. Не танцює, бо не може (У. Самчук); У залі було шумно - аплодували оркестрантам (В. Дрозд).

Типовий вияв співвіднесеності категорій причини й часу знаходить своє відображення у складнопідрядних реченнях, де ситуація головної частини репрезентує реальний час, а ситуація підрядного речення не має часових обмежень і покваліфіковується як статична й позачасова. Як бачимо, причиново-наслідкові конструкції характеризуються як одночасністю ситуацій головної й підрядної частин, так і послідовністю актуалізованих дій.

Підсумовуючи, зауважимо, що категорія причини має досить широкі парадигматичні можливості, що зумовлює здатність до інтеграції з іншими видами зв'язків, з-поміж яких перебувають не тільки споріднені детермінантні категорії цілі, допусту, умови, наслідку, а й категорії об'єктивної та суб'єктивної модальності, темпоральності.

Литература

1. Бабалова Л.Л. Семантические разновидности причинных и условных предложений в современном русском языке: автореф. дис. на соискание наук. степени канд. филол. наук / Л.Л. Бабалова. - М., 1974. - 23 с.

2. Евтюхин В.Б. Категория обусловленности в современном русском языке и вопросы теории синтаксических категорий / В.Б. Евтюхин. - СПб: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1997. - 198 с.

3. Ляпон М.В. Прагматика каузальности / М.В. Ляпон // Русистика сегодня. Язык: система и ее функционирование. - М.: Наука, 1988. - С. 110-121.

4. Ляпон М.В. Смысловая структура сложного предложения и текст (К типологии внутритекстовых отношений) / М.В. Ляпон. - М.: Наука, 1986. - 200 с.

5. Радзиевская Т.В. Семантика слова цель / Т.В. Радзиевская // Логический анализ языка. Модели действия. - М.: Наука, 1992. - С. 30-35.

6. Ямшанова В.А. О связи категорий инструментальности и причинности в языке и мышлении / В.А. Ямшанова // Структура и семантика простого, сложного и осложненного предложения: межвуз. сбор. науч. тр. - Ленинград, 1988. - С. 84-95.

каузативність наслідковий допуст зв'язок

Размещено на Allbest.ru