Размещено на http://www.allbest.ru/

Лексичні засоби та їх наявність в творах М. Лукаша

1. Розподіл лексичних засобів

Науковці по-різному розглядають питання аналізу лексичних засобів художнього твору. Наприклад, О. Галич, В. Назарець, Є. Васильєв виокремлюють серед шарів лексичного запасу мови, які рідко використовуються, такі: «1) група слів з історичним забарвлення; 2) слова іншомовного походження; 3) стилістично забарвлені слова» [9, с. 183]. А. Ткаченко наголошує, що «традиційно до «поетичної лексики» чи «художніх засобів» на рівні слова відносять різні стилістично «марковані» слова». Т. Крайнікова визначає такі групи поетичної лексики: «номінативна (слова, вжиті у прямому значенні); стилістично забарвлена лексика (архаїзми, неологізми, жаргонізми, професіоналізми тощо); тропи (метафора, іронія, метонімія, синекдоха, персоніфікація, епітет та ін.) [7, с. 13]. Поетична мова творів характеризується застосуванням різноманітних тропів. В. Лесин описує ці мовні засоби так: «Троп - використовувані в художній творчості слова і звороти, вжиті не в їх прямому, а в образному, переносному значенні» [28, с. 231]. Кількість і характер тропів залежить від творчого методу і стилю письменника. Вчені по-різному визначають види тропів. Наприклад, О. Бандура розрізняє «тропи першої групи (епітет, порівняння, метафора, уособлення, алегорія, символ), тропи другої групи (метонімія, синекдоха, гіпербола, літота, іронія, оксюморон, перифраз, евфемізм)» [4, с. 79-96]. А. Ткаченко вказує на наявність таких тропів у художній мові: «порівняння, епітети, метафори, метонімія, пер фриз (різновиди: табу, евфемізми), іронія (сарказм), оксюморон, катахеза, гіпербола, літота, алегорія, символ, образ-емблема» [4, с. 242-267]. Т. Крайнікова подає таку класифікацію художніх засобів: «прості (епітет, метафора), складні (алегорія, гіпербола, іронія, літота, метафора, метонімія, оксюморон, перифраз, персоніфікація, символ, синекдоха» [27, с. 14-15] В. Пахаренко визначає «прості тропи (епітет, метафора, оксиморон (оксюморон)), складні (метафора (її різновиди: власне метафора, метонімія, алегорія, символ), метонімія (її різновиди: синекдоха, гіпербола, літота, антономазія, евфемізми, перифраз), іронія (її різновиди: власне іронія, сарказм, інвектива) та ін.» [48, с. 10-14]. Але яким би чином науковці не класифікували всі ці засоби, слід сказати, що всі вони є невід'ємною частиною перекладу, завдяки якій перекладачам вдається творити індивідуальний стиль. В теоретичній частині ми розглянемо застосування вищезазначених тропів в перекладах М. Лукаша. Ну, і навіщо тоді було наводити всі ці класифікації? Бо в практичній частині ці засоби ми будемо наводити як приклади. Я дописала невеличкий висновок, навіщо ми визначали ці тропи.

В перекладах М. Лукаша були вжиті різні групи поетичної лексики. С. Привалова пише: «Номінативна лексика - слова, вжиті у прямому значенні» [5, с. 39]. Необразна, стилістично нейтральна лексика становить основу художнього твору, служить засобом точної передачі подій і вчинків персонажів. До такої лексики можуть належати метафори, порівняння, семантично забарвлені слова та інші. І вживання таких засобів свідчить про неможливість поділу поетичної мови у художньому творі на стилістично нейтральну і стилістично забарвлену лексику.

До групи слів, що позначена певним історичним забарвленням у художньому творі, відносять архаїзми та неологізми. «Архаїзми - слова, що застаріли, або вийшли з ужитку» [7, с. 39]. У художній твір архаїзми вводяться з метою відтворити колорит епохи, яка замальовується; надати мові урочистості; надати вислову іронічного забарвлення. Наприклад, джура (в Україні в 16-18 ст. - зброєносець у козацької старшини) [6, с. 292], шеляг (старовинна українська найдрібніша монета польського походження) [6, с. 618], кунтуш (верхній розпашний чоловічий і жіночий одяг заможного українського і польського населення 16-18 ст.) [6, с. 597]. Вищезазначені слова можна знайти в «Дон Кіхоті» М. Лукаша, де перекладач використав їх, щоб показати епоху твору.

2. Неологізми та їх види

У поетичній мові вагому роль відіграють неологізми. «Неологізми - нові слова, вирази у мові. Дослідники поетичної мови визначають два різновиди неологізмів: загальновживані (виникли з розвитком суспільного життя), авторські (створені письменником для посилення виразності мови твору)» [7, с. 40]. Загальновживані неологізми через художні твори потрапляють у літературну мову і закріплюються в ній. Наприклад, «наприконеччі» [7, с. 324], «притакнув» [6, с. 338], «легковір» [6, с. 344], «нюхало» [7, с. 392] та ін. Авторські неологізми створюються письменниками з метою передачі певного відтінку почуття, враження, думки у разі відсутності у мові потрібних слів, виразів. Наприклад, «гишпанська мова» [6, с. 324], «не так навісноголовий рицар, як його дурноверхий джура» [7, с. 339], «кебети на губернаторя в мене вистане» [6, с. 345], «Донкіхотчина» [6, с. 348], «трохвеї» [6, с. 380] і ін. З часом незначна частина письменницьких новотворів стає загальновживаною.

Вживання неологізмів має свої переваги та недоліки, і лише розглянувши їх, можна зробити певний висновок щодо доцільності утворення та використання нових слів.

Неологізми створюються за різними моделями. В.С. Слепович, наприклад, виділяє такі з них:

«1) що утворюються за допомогою існуючих у мові словотворчих засобів (суфіксів, префіксів, словоскладання)

2) що утворюються шляхом конверсії

3) абревіатури та акроніми

4) вживання існуючих слів у новому значенні

5) запозичення з інших мов

6) шляхом метафоризації та метонімічного переносу» [7, с. 22-27].

Авторські неологізми не закріплюються у мові і створюються переважно для одного конкретного випадку. Новотвір лише допомагає більше розкрити зміст тексту. Кожен читач сприймає неологізм по-своєму. «Спільним для більшості неологізмів є те, що при їх творенні не відбувається ніякого нового відкриття, просто існуючі в мові елементи поєднуються чи переосмислюються по-новому» [6, с. 201]. Цитата ніяк не пов'язана з попереднім реченням. Не треба її викидати, просто додайте логічний зв'язок. Спробувала додати.

У художньому творі наявна і просторічно-розмовна лексика. О. Єфимов каже таке: «Просторіччя… протиставляється мовним засобам, які входять у систему літературної мови, і кваліфікуються як відступ від літературної норми, як не літературна мова. Тому просторічні слова й вирази звичайно розгладяться як фамільярно-спрощені, стилістично знижені, іноді грубуваті, не характерні для книжної мови і зразкового мовлення» [17, с. 227]. У поетичній мові просторічні слова використовуються для змалювання певної місцевості, етнографічних описів, характеристики персонажів - представників різних верств населення. Досить часто просторіччя можна зустріти в мові Санчо Панса із «Дон Кіхота», починаючи від окремих слів: «дядьо» [6, с. 334], «анікомусінько» [7, с. 333], - і закінчуючи цілими реченнями: «без ніяких витребеньок та фиглів-миглів, без того дурного панькання та донькання» [6, с. 352], «А бий тебе Божа сила, недоумку!» [7, с. 368].

3. Різнобарвність гри слів

Однією з визначних рис індивідуального стилю Лукаша є гра слів, яку він часто використовував, щоб додати комізму при перекладі. Надзвичайно органічні суголосся М. Лукаша, власні й підслухані в народу, підтверджують тезу Б. Пастернака: «Музика слова полягає не в його звучності, а в поєднанні між його звучанням і значенням» [4, с. 166]. Семантико-стилістичне явище гри слів досліджується на фонетичному, лексичному і меншою мірою фразеологічному рівнях. Але, як помічає О. Тимчук, «воно широко простежується й на інших мовних рівнях, з огляду на що сам термін «гра слів» слід сприймати дещо умовно, розуміючи під ним також «гру» морфем і взагалі структурних елементів слова, морфологічних категорій, синтаксичних одиниць» [3, с. 54]. Ось декілька прикладів використання гри слів:

«- Я вже, пане, доконав свою стару, то вона одпустить мене з вашою милость куди-любля.

- Переконав, треба казати, Санчо, а не доконав, - поправив Дон Кіхот.

- Не раз та й не два, пам'ятається мені, - сказав Санчо, - благав я вашу милость, щоб ви мене в словах не виправляли, коли вам розумно, що я на думці маю; от як уже на зрозумієте, тоді так і кажіть: «Санчо, чи там чорте, бісе, я тебе не розумію». Як я і вдруге не потраплю, тоді вже виправляйте, бо я собі чоловік невимагливий.

– Не розумію тебе, Санчо, - тут же перебив його Дон Кіхот. - Що воно таке - невимагливий?

– Ну, невимагливий, значся, такий, ну, такий… - одказав Санчо.

– Тепер іще менше тебе розумію, - мовив Дон Кіхот.

– Ну, як не розумієте, - сказав Санчо, - то й я вже не знаю ані руш; Бог з вами, пане, та Бог же й зо мною.

– Ага, я вже, здається, догадався, - обізвався Дон Кіхот. - Ти хотів сказати або невимогливий, або невибагливий, що тобі скажуть зробити, те й зробиш, як звелять говорити, так і говоритимеш» [6, с. 359].

До речі, в цьому діалозі можна побачити не лише гру слів, а й такі засоби, як новотвори (невимагливий), фразеологізми (на думці маю), вульгаризми (чорте, бісе), просторіччя (стару, доконав).

«Зіткнення різних значень одного і того ж слова в діалозі породжує функціонально релевантний образний підтекст, дає ґрунт для двозначності і різних типів гри слів, по якості відтворення яких в перекладі, часто судять про ступінь його адекватності» [5, с. 14]. Власне гра слів не перестає вважатися одним із каменів спотикання перекладацької діяльності.

4. Мистецтво пародії та іронії

Є в М. Лукаша перекладений твір, який називається «Бал в опері» [54]. Оригінал цієї поеми написав польський поет Юліан Тувім, і, прочитавши переклад, неозброєним оком можна побачити чи не в кожному рядку іронію та гру слів. Сама поема «Бал в опері» сатирично зображає польську владу. Ось лише декілька рядків, в яких можна зустріти і просторіччя, і експресивну лексику, і персоніфікацію:

Увихаються філери,

Матюхаються шофери:

- Куди прешся, осади,

Розтуди твою туди! -

Над'їжджають горностаї

Й чорнобурки,

Барбароси, оксенстьєрни

Й люксембурги,I «фіати», і «ролс-ройси»,

Й «мерседеси».

Як зазначає Л. Болдіна. «іронія - це вид комічного, що постає з протиставлення предмета, на який спрямовано увагу письменника, і є об'єктивованим авторським ставленням до цього предмета» [3, с. 58]. Ми можемо спостерігати її в багатьох перекладах М. Лукаша. Залежно від дійсності авторського ставлення до явища, на яке спрямована іронія письменника, Л. Болдіна виділяє три її типи:

«1) іронія, спрямована на предмет, який і з погляду автора та й об'єктивно має негативні риси;

2) іронія, що спрямована на певний предмет, який і для самого автора становить цінність (незалежно від того, чи є ця цінність насправді) і водночас цілком очевидно виявляє свою недостойність; дуже дивний синтаксис, не зрозуміло Я змінила цитату і написала повністю, як описала Болдіна. Здається, зараз більш зрозуміло.

3) іронія, яка досліджує певний предмет з різних боків і прагне отримати найбільш повне й цілісне враження та уявлення про цей предмет (при цьому можлива як позитивна, так і негативна оцінки)» [4, с. 58].

Таке визначення іронії застосовується й до літературної пародії, коли під явищем, предметом, об'єктом тощо розуміємо чинники художньої дійсності.

Історія дослідження пародії - це історія витіснення уявлення про неї як про доповнення - поглядом на пародія як протиставлення об'єктові пародіювання. Це закладено вже в самій етимології слова «пародія»: «префікс пара прочитували тут і як доповнення, і як протиставлення до кореня ойде (грецьке - пісня)» [3, с. 59]. Такі теоретики XVIII ст., як К. Флегель, Г. Конинський, вважали пародію, як «комічне, насамперед зброєю критики» [3, с. 59]. Наприкінці XIX ст. пародія цілком ототожнюється із сатирою, це можна помітити в роботі Г. Шнеєганса «Історія гротескової сатири» (1894) [3, с. 59]. М. Лукаш займався і перекладами такого жанру. Творити пародію на щось - це одна річ, але інша - перекладати, що значно важче, адже необхідно донести до читача не просто текст, а пародійований текст.

У поетичній мові певних творів М. Лукаша наявні й екзотизми - слова, що передають характерні назви реалій із життя інших народів і не мають точних відповідників в інших мовах. Екзотизми використовуються з метою створення незвичайної, екзотичної атмосфери, для передачі етнографічних особливостей місцевості, про яку йдеться у художньому творі. Наприклад, в тому ж «Дон Кіхоті» Микола Лукаш використовує слово «камізелька» [6, с. 377], замість того, щоб написати звичне для українця слово «жилетка». А камізелька - це точно екзотизм, а не, скажімо, оказіоналізм? Ні, це не оказіоналізм, а, мабуть, скоріше діалектне слово. Є одна причина, чому це слово не може бути екзотизмом (хоча я думала, що це екзотизм) - тому що існує відповідник, це жилетка або безрукавка. Але камізелька - то є одяг, який зроблений лише з овечої вовни, а жилетку можна зробити з будь-чого. Антоніно Олександрівно, може, можна віднести це слово до екзотизму? В словнику не було вказано більш нічого.

5. Паронімія та синонімія в творах М. Лукаша

Залежно від контексту й інтонаційного забарвлення певне слово у художньому творі може набувати різного смислового значення, тобто бути багатозначним. До засобів лексичної синонімії відносять синоніми, антоніми, омоніми. У художній мові іноді письменники вдаються до нагромадження синонімів з метою надати висловлюванню переконливості, експресії, підкреслити те чи інше інтонаційне забарвлення мови. Наприклад: «…що всяка примовка правду каже, бо всяка приказка і приговірка береться з самого досвіду…» [6, с. 113], «…і кулаків, і носаків, і товчеників і гойдаників, і паліччя й камінюччя…» [67, с. 141], «…усяких серденьок, та любоньок, та голубоньок» [6, с. 190].

В лексиці Миколи Лукаша нерідко можна зустріти пароніми. «Паронімічними відношеннями поєднуються кілька слів, зазвичай це два слова, значно рідше - три або більше. За характером смислових зв'язків пароніми поділяють на чотири групи:

«1. Синонімічні пароніми («ясно і явно» [6, с. 350], «шовками шамшіти та адамашками шелестіти, аніж кольчугами бряжчати» [7, с. 336], «пообіцяв і приобіцяв» [6, с. 385], «садовина й городина»).

2. Антонімічні пароніми («за всякої погоди й негоди» [6, с. 355])

3. Такі, що мають семантичну близькість («з призволу і призводу» [6, с. 367], «прогнози й погрози» [6, с. 335], «без риску і тиску» [6; 349], «реву, рику, сику і зику» [6, с. 351]).

4. Тематичні пароніми («оселя й постеля» [7, с. 383])» [9, с. 46]. Щось я заплуталася. Де посилання на джерело, з якого було взято класифікацію? [9, с. 46]

Паронімічні слова, вжиті в неправильному значенні, спотворюють зміст висловлювання. Це ми можемо чітко спостерігати майже на кожній сторінці Лукашевого «Дон Кіхота». Наприклад, «гідність треба казати, а не огидність» [6, с. 120].

Надамо характеристику основним видам тропів. Найпростішим видом тропів вважається епітет. Він належить до найуживаніших поетичних прийомів. Це «художнє означення, що виділяє та образно змальовує якусь характерну рису чи ознаку людини, предмета явища, викликає певне емоційно-оціночне ставлення до них» [8, с. 66].

З визначенням С. Привалової, «порівняння - словесний вираз, у якому уявлення про зображуваний предмет конкретизується шляхом зіставлення його з іншим предметом; троп, пояснення одного предмета через інший, подібний до нього» [5, с. 42]. У творах художньої літератури найчастіше використовуються прості порівняльні звороти, у яких додатковий предмет порівняння лише характеризується двома-трьома словами. «Вдало підібрані, оригінальні, високохудожні порівняння не тільки створюють у свідомості читача чуттєво-наочний, живий образ-картину, а й звільняють автора від зайвого переліку ознак описуваного, сприяють експресивності оповіді» [3, с. 61]. М. Лукаш передавав зазначений прийом на вищому рівні: «висока, як тополя, та свіженька, як ранок майовий, та дужа, як бендюжник» [7, с. 385], «ноги - як височенні вежі, руки - як щогли на великих і могутніх кораблях, очі завбільшки з млиновеє око і палають, мов печі в скляній гуті». [7, с. 355], «вилежуємося, як байбаки в соломі» [7, с. 349] та ін. У результаті довгого, стійкого вживання багато образних порівняльних зворотів перейшли з явищ мовлення в одиниці мови та утворили особливий розряд у системі фразеології - «стійкі порівняння або компаративні фразеологізми» [3, с. 61]. Л. Назаренко пише: «Стійкі порівняльні конструкції являють собою таку систему засобів вираження, в якій з особливою наочністю виявляється внутрішня форма мови, багатство власне мовних зображальних ресурсів» [3, с. 61].

Численною за використанням у перекладацькій мові М. Лукаша є метафора. «Гнучка і розвинена тропіка, зокрема метафори, допомагає художникові відтворювати найтонші відтінки людської психіки» [5, с. 29]. Метафора - це один із основних простих тропів, у якому ознаки одного явища переносяться на інше явище за подібністю між ними. «Різновидом метафори є уособлення, або прозопопея - оживлення предметів, явищ природа, абстрактних понять» [7, с. 43]. Наприклад, «гризе мені й точить сумління один сумнів, котрий вкинувся в душу» [7, с. 337], «вдарте журбою об землю» [7, с. 376].

6. Визначна фразеологія М. Лукаша

лукаш лексичний паронімія фразеологія

Зупинимось докладніше на такому лексичному засобі, як фразеологізм. Адже М. Лукаш вніс значний внесок у розвиток фразеології. Передати фразеологічну одиницю - завдання дуже складне та таке, що потребує чималих знань, навичок і таланту. За рівнем труднощів, що виникають під час перекладу, фразеологізми посідають одне з перших місць серед інших одиниць мови. Хоча це не дивно, адже кожна мова виділяється саме своєю оригінальною фразеологією. Це пов'язано з неповторністю побуту, звичаїв, культури, ментальності. З одного боку, фразеологізми фіксуються з одним і тим же значенням у різних мовах, з іншого - мають неоднакову внутрішню форму.

«Вивченням та дослідженням ФО активно займались українські мовознавці О. Потебня, І. Срезневський, Л. Авксентьєв, Л. Булаховський, Ф. Медведєв, Л. Скрипник, В. Ужченко» [12, с. 153]. До фразеологізмів можна віднести досить широке коло одиниць: ідіоми, фразеологічні сполучення і стійкі вислови (в тому числі крилаті вислови, афоризми, фрази-привітання). Перекладу ФО приділено чималу увагу. Так, Я. Рецкер у своєму посібнику «Теория перевода и переводческая практика» відзначає, що «перекладач повинен уміти самостійно розбиратися в основних питаннях теорії фразеології, виділяти ФО, розкривати їх значення й передавати їх експресивно-емоційні функції в перекладі» [20, с. 145]. Отже, завдання, що стоїть перед перекладачем - відтворити не тільки семантичне значення фразеологізму, але й його експресивно-емоційну функцію, відтінок значення.

Виділяють декілька рівнів ФО:

- «зафіксовані словником та відомі усім;

- такі, що виходять з ужитку, проте зафіксовані словником;

- відомі усім, проте не зафіксовані словником з якихось причин;

- відомі окремим соціальним групам;

- такі, що є новотворами» [20, с. 130].

Звичайно, таких рівнів може бути й більше, проте найосновніше - це вміння розпізнати в тексті ФО, відрізнити її від вільного словосполучення. Відомо, що фразеологізми є знаками вторинної номінації, де образ словосполучення, його первинна мотивація переносяться на нову ситуацію. Фразеологізмам притаманна образність. Отже, як говорить І. Грицанова: «ФО притаманне або повністю, або частково переносне значення» [12, с. 154].

Проблеми перекладу ФО розпочинаються з її розпізнання. Наступний етап - визначення значення фразеологізму, його стилістичної маркованості. «Подвійне, а то й потрійне «дно» ФО викликає чимало труднощів у процесі семантизації» [12, с. 154]. Інша складність при перекладі ФО - це вміння розпізнати та проаналізувати стилістичне навантаження фразеологізму. «Наприклад, конфлікт між переносним та буквальним значенням нерідко використовується автором тексту для вираження образних, естетичних, емоційно-оцінних та інших асоціацій чи для створення гумористичного ефекту» [20, с. 133]. З іншого боку, ФО мають чітко виявлене стилістичне забарвлення: їх можна віднести до розмовних чи книжних елементів, таких, що входять до нейтрального шару.

При перекладі ФО не треба забувати й про так званий національно-культурний компонент, що може входити до складу тієї чи іншої ФО. Нерідко трапляється так, що, збігаючись за змістом, фразеологізми відрізняються стилістичним забарвленням, різною образною основою, можливістю використання національно-культурного колориту.

І. Грицанова відмічає: «Фразеологія, демонструючи емоційно-інтелектуальне освоєння дійсності, створює відчутну інформативну панораму образного кодування навкілля? (Грицанова дійсно використала це слово. Може, замінити його словом «оточення»?) вторинними мовними знаками, розширює наші знання про культуру, матеріальне життя, свідчить про своєрідне відтворення мовної картини світу. Останнє значною мірою пов'язане з комунікативною функцією фразеологічних одиниць, тобто фіксацією й нагромадження у їх семантичній структурі суспільного досвіду, звичаїв народу, його побуту, історичних особливостей» [12, с. 155]. Отже, можливості повноцінного перекладу ФО залежать від співвідношення між одиницями вихідної мови та мови перекладу. У зв'язку з цим болгарські вчені С. Влахов, С. Флорин у своєму посібнику «Непереводимое в переводе» пропонують таку класифікацію ФО:

«1) ФО має точний, не залежний від контексту повноцінний відповідник (змістове значення + конотація), тобто фразеологізм ВМ є еквівалентом фразеологізму МП;

2) ФО можна передати на МП тим чи іншим відповідником звичайно з деяким відхиленням від повноцінного перекладу, переклад здійснюється за допомогою варіанта (аналога);

3) ФО не має ні еквівалентів, ні аналогів, не можна її перекласти й за допомогою словника, тобто необхідно застосувати інші, нефразеологічні засоби» [12, с. 155].

Як бачимо, є два можливі шляхи перекладу ФО: за допомогою ФО (фразеологічний) та через інші засоби (нефразеологічний). Виконуючи перший, ми користуємось фразеологічними словниками, у цьому випадку найбільша складність - обрати той варіант поміж можливих, який найточніше відображає як значення, так і емоціно-експресивне забарвлення ФО, яку слід передати з цільової мови. Вдаючись до нефразеологічного перекладу, ми визнаємо, що передати слово за допомогою фразеологізмів неможливо, а отже, звертаємося до відтворення лексичними засобами. При цьому можуть зникати образність, експресивність, конотація, афористичність. Нефразеологічні засоби-то прийоми компенсації, калькування та опису. І. Грицанова говорить: «Компенсація - передача змістового значення чи стилістичного забарвлення не там, де він виражений в оригіналі, або не тими засобами, якими він виражений в оригіналі» [12, с. 156]. Йдеться про випадки, коли дане поняття в одній мові виражене фразеологізмом, а в іншій - лексемою.

І. Грицанова описує калькування як «передачу не звукового, а комбінаторного (морфемного чи лексемного складу слова) або словосполучення» [12, с. 156]. До цього прийому вдаються, коли неможливо передати цілісність семантико-стилістичного та експресивно-емоційного значення ФО за допомогою інших засобів при необхідності збереження образної основи фразеологізму. Користуючись прийомом калькування, треба бути дуже уважним, адже в різних народів картини світу різні. «Під етнічним фразеологізмом розуміють зафіксовану в мові та специфічну для конкретного мовного колективу схему сприйняття світу, це головний компонент культури етносу і є індивідуальним для кожної культури» [8, с. 112]. Адже кожен етнос володіє своєю картиною світу, а отже й особливим, відмінним від інших менталітетом. Формування картини світу і національного менталітету зумовлені різними чинниками: природно-географічними, соціальними, історичними, культурними, релігійними, побутовими. За словами І. Орел, «вони формують світобачення та світосприйняття етнічної спільноти» [6, с. 239]. «Наприклад, завдяки мові уродженець Борнео може назвати 37 відтінків зеленого кольору, яких не бачимо ми, представники іншої культури». Небесні тіла, доступні для спостереження всім жителям планети, мають у різних народів різні назви. «В українців - Чумацький Шлях (козаки їхали по сіль та й розсипали); у росіян - Млечный Путь (певно, хтось розлив молоко); індуси, аборигени південної Австралії, майя, тотонаки у Мексиці, деякі індіанці Південної Америки вважали, що це велетенський Змій; в'єтнамці, ханти, якути, евенки, ескімоси південно-західної Аляски бачили на небі лижний слід; литовці, естонці, саамі, марійці, казахи, киргизи називають це ж саме пташиною дорогою. Для арабів, єгиптян, сербів, вірменів, чеченців, таджиків це - розсипана з воза солома» [4, с. 239].

Ще одним прийомом, що відносять до нефразеологічних засобів перекладу, є опис ФО за змістом - це не переклад як такий, а тлумачення значення фразеологізму за допомогою пояснення, порівняння. «Чільне місце у фразеологічній системі української мови з огляду на культурно-етнічний аспект їх семантики посідають фразеологічні одиниці комунікативного типу (паремії або прислів'я), які у яскравій, виразній формі концентрують опрацьовані віками народні узагальнення, висновки, певні життєві закономірності тощо» [3, с. 75]. Саме такі фразеологічні одиниці є узагальненою пам'яттю народу, висновками його життєвого досвіду, який дає право формулювати погляди народу на етику, мораль, суспільні явища. Паремії можна назвати правилами, якими людина має керуватися у повсякденному житті. «Значна частина паремій моралістично-настановчої семантики включає у ролі компонентів системно-зв'язані лексичні одиниці (синонімічні, гіпонімічні, антонімічні)» [3, с. 75]. Наприклад: хто з псами лягає, той з блохами встає [6, с. 372], ліпший малий зиск, ніж велика втрата [6, с. 360], ліпша добра надія, ніж лихе володіння, і ліпший добрий позивач, як лихий одбивач [6, с. 360]. Однак найбільш поширеними є антонімічні зв'язки фразеологічних компонентів: саме на фоні протиставлення певних явищ, фактів, подій, вчинків людей виявляється загальновизнана їх позитивна або негативна оцінка. Можемо сказати, що паремії - це невичерпна скарбниця моральних правил та законів.

Саме фразеологія стала науковим об'єктом словника-довідника «Фразеологія перекладів Миколи Лукаша», який складається з індивідуально-авторського вживання фразеологічних одиниць, прислів'їв, приказок та ін. в мові перекладів М. Лукаша. Сукупність фразеологічних одиниць мови - її фразеологія - передає неповторний національний колорит. «І якщо мову можна порівняти з тканиною мислення, то фразеологізми - це її дорогоцінні нитки, які надають тканині своєрідного, неповторного забарвлення і блиску» [19, с. 122].

Такі дослідники, як М. Стріха, Р. Зорівчак, В. Чавчин помітили, що тексти М. Лукаша «лексично різноманітніші, багатші порівняно з оригіналами» [21, с. 337]. Іван Кошелівець пише: «Мені зрозуміло, чому це робить Лукаш: не відбігаючи в істоті від оригіналу, він демонструє багатство української лексики, викликаючи смак до свіжого слова, на противагу псевдонародному убозтву мови багатьох авторів. Виходить нібито парадокс: архаїзацією мови своїх перекладів Лукаш оновлює й збагачує українську мову; він оживляє з мертвих багатющу лексику, що вимірюється, мабуть, тисячами позицій, до нього давно забутих». [21, с. 337]. М. Лукаш ніколи не трактував перекладацтво як щось абстраговане, відчужене чи віддалене від реальності: переклад для нього завжди мусив логічно вписатися в загальний контекст українського красного письменства. Колись Григорій Кочур сказав: «Я, коли перекладаю, намагаюсь читача повести в країну автора, тоді як Лукаш своїми перекладами повертає в Україну». [21, с. 338]. М. Лукаш так само сміливо демонструє в своїх перекладах виражальні можливості української мови, її фонетичні, лексичні й фразеологічні багатства.

Висновки

1. Переклад художнього / поетичного твору - це процес, під час якого перекладач повинен зануритись в текст оригіналу, проаналізувати не просто окреме речення, а й кожне слово. І лише після цього відтворювати вихідний текст рідною мовою. І тут важливо зберегти всі особливості цільової мови, але й водночас зробити так, щоб переклад був зрозумілий для тих, хто не знає тих особливостей.

2. Універсальність перекладацької праці Миколи Лукаша і зумовлений цією універсальністю широкий діапазон охоплення культурних явищ характеризується, по-перше, кількістю мов, з яких Лукаш перекладав, по-друге, тематичною та жанровою різноманітністю вибраних для перекладу творів. Він однаково майстерно пере створював як ті образи, що виросли на фольклорних традиціях, так і ті, що в стилі авангардизму досягали останніх меж парадоксальності.

3. Використання новотворів, фразеологічних одиниць, синонімічних рядів - все це наявне в індивідуальному стилі М. Лукаша. Показником індивідуальності перекладача став «Дон Кіхот» Сервантеса - твір, який можна вважати шедевром не лише іспанського автора, але і його українського перекладача. Наявність просторічної лексики, архаїзмів, історизмів, гри слів, жаргонізмів яскраво розкриває індивідуальність М. Лукаша. Основною рисою стратегії М. Лукаша була українізація текстів, де замість сакури автор міг взяти вербу, а замість колібрі - соловейка. Завдяки цим прийомам він лише підкреслював багатство та невичерпність української мови.

Список літератури

1. Аваков Р.А. Проблемы национально-культурной специфики фразеологизмов // Бодуэновские чтения: Бодуэн де Куртенэ и современная лингвистки / Р.А. Аваков. - Казань: Изд-во Казан. ун-та, 2001. - Т.2. - С. 46-49.

2. Ажнюк М.Т. Актуальні питання перекладу художньої літератури: (текст лекцій) / М.Т. Ажнюк. - Ужгород: Ужгор. ун-т, 1981. - 32 с.

3. Архангельська А.М., Вовчук Н. Етнокультурний аспект семантики фразеологічних одиниць української мови // Актуальні проблеми вивчення теоретико-літературних і мовознавчих дисциплін у вищих навчальних закладах: Матеріали всеукр. наук.-практ. конф., 9-11 листоп. 1995 р. / А.М. Архангельська, Н. Вовчук - Рівне, 1995. - С. 76-77.

4. Бандура О.М. Мова художнього твору: Нарис / О.М. Бандура - К.: Дніпро, 1964. - 121 с.

5. Бахтин М.М. Вопрос о литературе и эстетике / М.М. Бахтин - М.: Худож. лит., 1975. - 109 с.

6. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2009. - 1736 с.

7. Вітушко Н. Перекладач з світовим ім'ям / Н. Вітушко // Кролевецький вісник. - 1993. - 16 квітня. - С. 3

8. Волков А.Р., Гайнічеру О.І., Мегела І.П. Проблема художнього перекладу з неслов'янських мов на слов'янські // IX Міжнародний з'їзд славістів: Слов'янські літератури: Доповіді / А.Р. Волков, О.І. Гайнічеру, І.П. Магела - Київ, 1983. - С. 220-221.

9. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підруч. для студ. філол. спеціальностей вищих закладів освіти / Ред. О. Галич. - К.: Либідь, 2001. - 488 с.

10. Говердовский В.И. Перевод как кривое зеркало духа и культуры народа // Вісник Харківського національного університету / В.И. Говердовский - Харків: Константа, 2000. - №500. - С. 316-320.

11. Грабовський П. Зібрання творів: У 3т. / П. Грабовський - К.: Дныпро, 1959. - Т.2. - 625 с.

12. Грицанова І.В. Проблеми перекладу фразеологізмів (на матеріалі українсько-англійської фразеології) / І.В. Грицанова // Лінгвістика. - 2005. - №1. - С. 153-157.

13. Демецька В.В. Великий Бернс у перекладах великих / В.В Демецька // Вісник Харківського національного університету - Харків: Константа, 2009. - №848. - С. 191-195.

14. Демурова Н. Приключения Алисы в Стране Чудес / Н. Демурова. - М.: Правда, 1985. - 149 с.

15. Дородних Л.А. Про два підходи перекладу до пародій / Л.А. Дородних // Вісник Харківського національного університету - Харків: Константа, 2010. - №896. - С. 189-196.

16. Електронний словник Abbyy Lingvo. Pro. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://lingvopro.abbyyonline.com/ru. - Загол. з екрану.

17. Ефимов А.И. Стилистика художественной речи / А.И. Ефимов. - М.: Изд-во Московского университета, 1957. - 448 с.

18. Заботина Т.Е. Подход к интерпретации как к действованию / Т.Е. Заботина // Филологическая герменевтика и общая стилистика. - Тверь: ТГУ, 1992. - С. 54-65.

19. Іванова А.В. Відображення менталітету українського народу у фразеологічній системі української мови порівняно з англійськими ідіомами / А.В. Іванова, Н.В. Мандрик // Актуал. пробл. сучас. філології. Мовознав. студії: Зб. наук. пр. - Рівне: РДГУ, 1999. - С. 120-123.

20. Казакова Т.А. Translation Techniques / Т.А Казакова // Практические основы перевода. - СПб.: Лениздат, 2002. - 320 с.

21. Коломієць Л.В. Концептуально-методологічні засади сучасного українського поетичного перекладу (на матеріалі перекладів з англійської, ірландської та американської поезії): Монографія / Л.В. Коломієць; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К.: Київ. ун-т. 2004. - 521 с.

22. Комиссаров В.Н. Общая теория перевода [Проблемы переводоведения в освещении зарубежных ученых] / В.Н. Комиссаров. - М.: ЧеРо, 1999. - 136 с.

23. Корнієнко В. Від перекладача: Чи здолають перекладачі Керролів Еверест? / В. Корнієнко // Л. Керрол. Алісині пригоди у Дивокраї. Аліса у Задзеркаллі. - Тернопіль: Богдан, 2007. - С. 3-16.

Размещено на Allbest.ru