Лексична сполучуваність дієслів мовлення з іменниками в сучасній німецькій мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Валентність та сполучуваність у лінгвістичних дослідженнях

1.1 Мова художньої літератури

1.2 Сполучуваність

1.2.1. .Лексико-фразеологічна сполучуваність.

1.2.2. Значення слова і контекст: лексична сполучуваність

1.2.3. Валентність.

1.2.4. Дистрибутивний аналіз.

Висновки до розділу I

Розділ ІІ. Статистичні методи і прийоми у лінгвістиці

2.1 Основні аспекти і умови застосування Xi - квадрат критерію.

2.2 Визначення Хі - квадрату на основі дієслів мовлення та іменників.

2.3 Коефіцієнт взаємної спряженості.

Загальні висновки

Список використаної літератури

Вступ

На даному етапі розвитку мовознавства не втрачає актуальності питання про системні відношення в лексиці. Дослідження різних лексико-семантичних парадигм, на думку більшості лінгвістів, є ефективним шляхом опису лексичної системи мови. Лексико-семантична група дієслів, що позначають процеси мовлення, давно привертала увагу вчених.

Саме тому на сучасному етапі розвитку семантики особлива увага приділяється вивченню не тільки власне семантики, але й синтагматичних характеристик лексичних одиниць (ЛО), які виражаються через словосполучення. Для визначення відношень між словами в словосполученнях використовують терміни валентність, "сполучуваність". Валентність - здатність слова створювати навколо себе певні вільні позиціі, що займаються певними обов'язковими та факультативними актантами, тобто є лише потенційною сполучуваністю без реалізації сполучувальних задатків слова []. Сполучуваність - його здатність вступати з іншими словами у сполучення за певними синтаксичними моделями [].

Дослідження сполучуваності слова в лінгвістичних дослідженнях не втрачає своєї актуальності вже протягом тривалого часу. Сполучуваність - це здатність слова поєднуватися в тексті з іншими словами. Оскільки значення слова не можна встановити поза контекстом, установлення сполучуваності слова по праву вважають однією з найоб'єктивніших методик опису його значення. Проте останнім часом вивчення сполучуваності виходить за межі виключно структурної лінгвістики, а й успішно застосовується для експлікації концептів у когнітивній лінгвістиці [], [], [].

Проблемою сполучуваності слів займалися такі відомі лінгвісти, як Н.Н. Амосова, А.А. Уфімцева, Д.М. Шмельов, П. Гребе, В.В. Левицький, М.Д. Степанова, С.Д. Кацнельсон, а закони сполучуваності досліджували В.Г. Гак, М.А. Гойхман, Ю.Д Апресян та ін. Питання сполучуваності прикметників з іменників вивчалося в роботах Л.В. Бистрової, Н.Д. Капатрука, О.Н Бондіної, М.О. Шехтмана.

Предметом дослідження є ЛСГ дієслів мовлення та їх сполучуваність із іменниками в сучасній німецькій мові.

Об'єктом цього дослідження є лексична сполучуваність дієслів мовлення з іменниками в сучасній німецькій мові.

Актуальність - дієслова мовлення є досить уживаними та продуктивними словами німецької мови. Висока частотність їх функціонування у мовленні дає змогу віднести ці іменники до категорії слів, що входять до основного словникового фонду німецької мови.

Матеріалом дослідження стали дані, отримані методом суцільної вибірки, з публіцистичних текстів та художніх романів.

Мета роботи: виявити "стандартні зв'язки" між дієсловами мовлення та семантичними підгрупами іменників із допомогою деяких статистичних прийомів на синтагматичному рівні, дослідити сполучуваность лексико-семантичної групи (ЛСГ) дієслів мовлененя з іменниками в німецькомовній художній літературі та публіцисттці.

Визначити сильні, середні та слабкі зв'язки ЛСГ дієслів мовлення з ЛСГ іменників за допомогою статистичних методів.

Завдання дослідження - отримати статистично значущі зв'язки за допомогою критерія Хi - квадрат та встановити за допомогою коефіцієнта взаємної спряженості міру зв'язку між ЛСГ дієслів мовлення з ЛСГ іменників, а також описати та інтерпретувати отримані дані.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що проведене в ній дослідження поширює існуючі у сучасній лінгвістиці уявлення про взаємовідносини лексичного значення, сполучуваність і парадигматичні взаємозв`язки слів, доповнює відомі засоби досліджень новими прийомами та методами.

Методи дослідження зумовлені метою, завданнями і аналізованим матеріалом.

Матеріалом дослідження слугували 4 романи таких сучасних німецьких письменників , а також 8 випусків німецькомовного журналу „Spiegel“.

Структура роботи. У вступі обґрунтовано вибір теми, мету роботи, визначено актуальність, практичне значення, завдання дослідження, його предмет та об'єкт, матеріал, зазначена структура роботи та методи дослідження.

Розділ І. Валентність та сполучуваність у лінгвістичних дослідженнях

1.1 Мова художньої літератури

Поетична мова -- мовна система, яка функціонує в художній літературі як засіб створення естетичної реальності, найповніше виявляє творчі можливості кожної національної мови. М.х.л. співвідноситься з літературною (унормованою і кодифікованою) мовою та художнім мовленням, але зв'язок з літературною мовою трактують по-різному, нерідко розглядають як один із функціональних стилів, літературної мови, а також інтерпретують як мову в її естетичній функції, як матеріал мистецтва (при цьому йдеться вже не про окремий стиль, а про особливий модус мови взагалі). У М.х.л. входять усі структурні рівні літературної мови та (реально чи потенційно) елементи розмовної мови, діалектів. Ця естетично організована мовна система виявляє себе у певних стилях (белетристичному, поетичному тощо) та в сукупності індивідуальних стилів (ідіостилів) кожного з письменників і реалізується в їх художньому мовленні (текстах). Інтерпретація літературних текстів на рівні художньої мови, що передбачає вихід за межі художнього мовлення, письменницького ідіостилю, сприяє розглядові літературного процесу в єдності та наступності його культурно-історичного розвитку. У мистецькій сфері різні аспекти співвідношення мови і Мовлення набувають особливого вияву. Скажімо, те, що сприймається тільки як уживання в мовленні, тобто не стало фактом кодифікованої літературної мови, є своєрідною нормою М.х.л. (наприклад, поетичні неологізми). По-особливому виявляється в поетичній мові і співвідношення парадигматики та синтагматики. У М.х.л. функціонують усі загальновживані мовні засоби, проте їй притаманні і специфічні риси: виразна спрямованість системи на естетичне перетворення (трансформацію) мовних засобів, зокрема семантики мовних одиниць, максимально посилюючи їх зображально-виражальну здатність (експресивність) творити художній образ і виражати всю повноту художнього змісту; індивідуальний характер мовно-естетичного процесу. Категорія згаданої естетичної трансформації мови письменників трактується як одна з основних засад художньої творчості. В художньому тексті не тільки слова, а й будь-яка мовна одиниця (звук, морфема тощо) може набувати особливого естетичного значення. Поряд із естетично навантаженими компонентами завжди використовуються т.зв. "пакувальні" текстові засоби, що знаходяться на периферії образного функціонування. У М.х.л. поділ на образні і "необразні" засоби -- досить відносний. Найпомітніше і найповніше образно-естетичне перетворення семантики слова виявляється в тропах. Значною мірою спираючись саме на їх вивчення, дослідники поетичної мови намагаються сформувати її специфічну одиницю, яку називають по-різному; глосемою, глосою, стилемою, експресемою таін. М.х.л. -- об'єкт, у якому перетинаються наукові зацікавлення мовознавців та літературознавців. Вона є предметом дослідження стилістики,поетики, лінгвістики тексту, металінгвістики. При цьому простежується прагнення розмежовувати лінгвістичні (лінгвостилістичні) та літературознавчі методи, прийоми, завдання аналізу М.х.л. Продуктивне і певне взаємопроникнення, взаємозближення літературознавчого та мовознавчого підходів до інтерпретації поетичної мови, конкретних художніх текстів.

1.2 Сполучуваність

Сполучуваність -- це поєднання за певним синтаксичним зв'язком будь-яких слів, тому як різновид дистрибуції вона охоплює не тільки валентні, а й невалентні зв'язки (узуальні й оказіональні). Якщо валентні зв'язки синтаксично оформляють як підрядні, то сполучуваність охоплює і сурядні зв'язки. Нарешті, якщо валентні зв'язки слова можна (і треба) описати вичерпно, то сполучуваність описати вичерпно неможливо “не тільки тому, що коло відповідних сполучень безмірно велике, а й тому, що воно взагалі необмежене й не замкнене суто лексично. Можна визначити загальні синтаксичні й лексичні умови, в яких ці значення реалізуються” [].

Лексичну сполучуваність розуміємо як контекстуальну здатність слова вступати в зв'язки з іншими словами. Залежно від факторів, які впливають на поєднання слів, розрізняють лексико-синтаксичну та лексико-фразеологічну сполучуваність. Лексико-синтаксична сполучуваність -- це набір і умови реалізації синтаксичних зв'язків слова, це сполучуваність певних граматичних розрядів слів. Наприклад, у слов'янських мовах прикметники і слова, що вживаються в їх функції, можуть сполучатися передусім з іменниками, дієслова -- з іменниками, прислівниками і т. ін. Для визначення лексико-синтаксичної сполучуваності достатньо знати, до якого граматичного класу належить слово. Сама граматична характеристика слова свідчить про сполучуваність з іншими розрядами слів.

1.2.1 Лексико-фразеологічна сполучуваність

Постає у реалізації лексичних поширювачів слова, визначених його індивідуальною семантикою, тому вона завжди накладає обмеження на лексико-синтаксичну властивість.

Дихотомія лексико-синтаксична та лексико-фразеологічна сполучуваність випливає з протиставлення синтаксис -- фразеологія (наука про сполучуваність). Фразеологія в цьому розумінні вивчає “індивідуальні значення даних конкретних словосполучень, подібно до того як лексика має справу з індивідуальними (лексичними) значеннями конкретних слів; у цьому плані фразеологія корінним чином відрізняється від синтаксису, який має предметом свого дослідження “типи словосполучень”, “формальне значення словосполучень” []. Думку Є. Д. Поливанова останнім часом підтримують деякі мовознавці. Наприклад, А. М. Мухін пропонує назвати одну з галузей лексикології “Вчення про фрази” [], а М. М. Копиленко фразеологією називає науку про сполучуваність лексем []. До такого використання термінів схиляється Н.З.Котєлова: “Якщо залишити термін “синтаксична сполучуваність”, то треба лексичну сполучуваність назвати фразеологічною сполучуваністю, маючи на увазі співвідношення фразеологія : синтаксис.

Під фразеологією в такому разі розуміємо синтагматичні одиниці, які складаються із словникових слів, фрази і фраземи, їх типологію, організацію, регламентацію, склад, зв'язки компонентів і т. д. (а також вчення про такі одиниці і їх організацію)” []. Термін “лексико-фразеологічна сполучуваність” використовує Е.М.Мєдникова ксико-фразеологічна сполучуваність” використовує Е.М.Мєдникова [], О.C.Ахманова [], а “фразеологічна” - О.І.Смирницький [Смирницкий 1957: 53]. У цьому жрозумінні В.В.Виноградов вживав вираз “фразеологічне оточення слова”.

Доводиться лише пошкодувати, що термін “фразеологія” закріпився лише за сталими словосполученнями, оскільки розмежування лексико-синтаксичної та лексико-фразеологічної сполучуваності не означає, що вони не вступають між собою в складні взаємовідношення. У цілому сполучуваність слова -- це парадигматика його синтагматичних властивостей, упорядкована сукупність його синтаксичних зв'язків, а також слів, що з ним сполучаються.

На особливу увагу заслуговує лексична сполучуваність у співвідношенні зі значенням слова, зокрема питання про те, чи значення слова впливає на сполучуваність, а чи сполучуваність зумовлюється значенням. Відповідь на нього найпeрше залежить від того, визнає чи не визнає дослідник лексичне значення самостійною одиницею мовної системи (питання про семантичну автономію). З цього приводу сьогодні існує три різні думки. Н.М.Амосова, Б. Ю.Городецький, С.Д.Кацнельсон, М.Т.Тагієв, С.Ульман та деякі інші вчені слідом за К.Бальдінгером і Г. Кронассером вважають, що будь-яке слово і поза контекстом має все багатство значень, яке воно може набувати в ньому. Зрозуміло, що прихильники цієї теорії зводять функцію контексту (вужче - словосполучення) у разі полісемії слова до відбору й актуалізації одного зі значень. Оскільки лексичне значення слова постійне, то сполучуваність слова зумовлена його семним складом. У самих значеннях слів уже закладено зв'язки з іншими словами []. Різні сфери вживання слова, експресивно-емоційні фактори створюють лише ефект нового значення в слові, тоді як фактично тут нібито маємо справу з уточненням значення слова шляхом так званої семантичної рекурсії - опори на зазначення інших слів. Тому очевидно, що зміна лексичного значення слова призводить до зміни його сполучуваності.

Інша група мовознавців, що так чи інакше солідаризується з представниками синтагматичного регулятивізму, поділяє позицію К.Фосслера, вважаючи, що слово невизначене в своєму значенні, що значення слів зумовлюється сполучуваністю. Ю.А.Найда [] пише: “Жодне слово (або семантична одиниця) не має абсолютно однакового значення у двох різних висловлюваннях”. В такому разі слід розглядати слово як ядро необмежених смислових можливостей. У кожному новом у контексті воно має різні значення. Тому єдиний спосіб визначити значення слова - описати його дистрибуцію. Згідно з таким трактуванням сполучуваність слугує вирішальною причиною зміни значення слова.

1.2.2 Значення слова і контекст: лексична сполучуваність

Сучасних дослідників дедалі більше цікавить мовний тип соціуму, національномовні моделі світу. Як таку картину світу розглядають як “базисне поняття теорії людини” [], “універсальний орієнтир людської діяльності, що визначає загальний перебіг усіх процесів у суспільстві, все його соціокультурне життя” []. В основу цих досліджень покладено ідеї В. фон Гумбольдта, О.О.Потебні та їхніх послідовників, які розглядали закономірності розвитку мови в тісному зв'язку з “народним життям”, “народною психологією”, вважаючи, що через мову все створене народом у минулому впливає на індивіда.

Розвиток науки останнім часом примусив по-новому поглянути на стару проблему значення. Значною перешкодою в розвитку семантичної теорії є відсутність глибокого проникнення в природу контексту. Зміст терміна контекст ще більшою мірою, ніж значення, на різний лад модифікується в лінгвістичній літературі: від безпосереднього словесного оточення до суми всіх знань людини про світ. Для теорії комбінаторики значень слів важливим є розрізнення таких понять, як значення і смисл []. Досі термін смисл не має єдиного тлумачення. У багатьох дослідженнях поняття значення і смисл не розрізняються, хоч без такого розрізнення нині неможливий подальший розвиток семантики.

Л. А. Булаховський писав, що “природа слова мало не в кожній новій фразі дає про себе знати новими відтінками стосовно до інших сполучень, у яких слово це вже сприймалось”[]. Про правила складання смислів, що “дають не суму смислів, а нові смисли”, говорив і Л.В.Щерба

Для утворення смислу потрібно, щоб у слові відбувся процес ослаблення значення, а цей процес починається при утворенні будь-якого словосполучення. У словосполученні відбувається специфікація значення, яка опирається на знання понять, реалій, і через те остання не є власне лінгвістичним процесом. При специфікації варіюється концептуальне ядро значення, відбувається деяка зміна семного складу [].

Перехід від слова до словосполучення в поняттєвому плані означає здійснення процесу мислення, а суть мислення полягає в комбінуванні або поєднанні ідей []. лінгвістичний дієслово мовлення іменник

Утворення смислів можливе лише в контексті. Оскільки комбінаторика значень слів є вже в будь-якому словосполученні, то словосполучення треба вважати мінімальним контекстом [], а сполучуваність слова -- його систематизованим, узагальненим синтагматичним контекстом.

У мовознавчій літературі для окреслення кола проблем, пов'язаних з вивченням сполучуваності лінгвістичних елементів, використовуються терміни сполучуваність, валентність, дистрибуція, рідше конотація, інтенція, семантична вибірковість, синтаксичні потенції, конфігурація та ін. У дослідженнях з лексемотактики ці терміни часто вживаються як абсолютні синоніми, що заважає однозначному їх розумінню. Різні дослідники, хоч і диференціюють значення зазначених термінів, проте вкладають у них неоднаковий зміст.

1.2.3 Валентність

Започаткована вітчизняними (М. Смотрицький, М. В. Ломоносов) і зарубіжними вченими( В. Адмоні, Г. Гельбіг, С. Кацнельсон, Л. Теньер) теорія сполучуваності і валентності знайшла подальший розвиток у філології другої половини ХХ століття (Р. Джакендорф, Дж. Тейлор та ін.). С. Д. Кацнельсон, який першим у русистиці застосував термін “валентність”, продовжуючи розвивати основні засади теорії валентності, дав визначення і розмежування змістової (універсальної) та формальної валентності, виділив деякі інші типи валентності (семантичної), вказав на здатність різних частин мови (зокрема дієслова, іменника, прикметника, прийменника, сполучника та ін.) та деяких граматичних категорій (наприклад, категорії стану) мати валентність.[3, c. 45]

Окреме місце у подальшій деталізації вчення про сполучуваність і валентність посідають праці дослідників української мови (Й. Ф. Андерш, І. Р. Вихованець, А. П. Загнітко, М. П. Кочерган та ін. ).

Суттєву рису досліджень цього періоду становило те, що українські вчені, на відміну від вербоцентричної теорії речення (Л. Теньєр та ін.), на якій будується поняття валентності в працях більшості зарубіжних дослідників, обстоювали потенційні валентнісні властивості різних (а не тільки дієслова) частин мови [6, c. 13].

Розвиток теорії сполучуваності та валентності, який розпочався ще за часів М. Смотрицького та М. В. Ломоносова та продовжувався у працях вітчизняних мовознавців [2, с. 41], пройшов шлях від розгляду сполучувальних властивостей дієслова як центру речення до розгляду валентнісних властивостей не тільки інших частин мови, але й одиниць різних мовних рівнів[5, c. 86].

В основу розрізнення термінів “валентність” і “сполучуваність” покладено їх зумовленість семантикою слова [1, с. 110].

Валемнтність (від лат. Valentia ? сила) ? здатність слова визначати кількість і якість залежних від нього словоформ, зумовлена його семантичними і граматичними властивостями [1, с. 112].

Валентність, як лінгвістичне поняття, характеризується гетерогенністю, неоднорідністю, і може бути показана як така, що включає рівні: логічний (категоріальний), семантичний, лексичний, синтаксичний. Валентність є рубіжним явищем між граматикою та лексикологією, синтаксисом та семантикою [ 6, с. 13] .

Валентність і сполучуваність мовної одиниці ? це дві сторони одного явища ? здатності мовної одиниці до комбінування з іншими одиницями того ж рівня, причому валентність відноситься до сфери мови, а сполучуваність ? до сфери мовлення [2, с. 183].

У роботі валентність мовної одиниці не ототожнюється з її дистрибуцією, оскільки поняття "валентність" є дещо вужчим, ніж поняття "дистрибуція" [1, с. 114].

Валентність відрізняється, з одного боку, від інтенції як поняття, співвіднесеного з рівнем семантики, а з другого - від керування (валентність, на відміну від керування, стосується не лише додатка, а й підмета, обставини).

Сполучуваність - це поєднання за певним синтаксичним зв'язком будь-яких слів, тому як різновид дистрибуції вона охоплює не тільки валентні, а й не валентні зв'язки (узуальні і оказіональні) [6, с. 9].

Сполучуваність слова можна інтерпретувати як його контекст. Розрізняють контекст лексичний, де значення слова визначається іншими словами, і контекст граматичний, де значення слова визначається граматичною формою слова-поширювача. Відповідно розрізняють лексичну і синтаксичну сполучуваність. Синтаксична сполучуваність - це набір і умови реалізації синтаксичних зв'язків слова, це сполучуваність певних граматичних розрядів слів [2, c. 105].

1.2.4 Дистрибутивний аналіз

Основні принципи дистрибутивної методики розробив у 20-х роках XX ст. Л. Блумфільд, а в 30--50-х роках їх розвинув 3. Харріс, якого вважають творцем цієї методики.

Дистрибуція (від лат. distributio «розподіл») -- сукупність усіх оточень, у яких перебуває досліджуваний елемент на відміну від оточень інших елементів.

Дистрибутивний аналіз -- методика дослідження мови на основі оточення (дистрибуції, розподілу) окремих одиниць у тексті.

Це своєрідний дешифрувальний підхід за принципом сентенції «Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти» (назвіть мені оточення елемента, і я скажу, про який елемент ідеться). Можливість використання дистрибутивної методики при аналізі мовних явищ виходить із розуміння, що кожна мовна одиниця має своє особливе оточення, тобто в дистрибутивних властивостях мовної одиниці реалізуються її внутрішні властивості, які відображають її функціональну роль. Немає двох одиниць, оточення яких би повністю збігалося.

На основі аналізу дистрибуції мовних елементів виділяють дистрибутивні класи. Існує таке дистрибутивне правило: якщо два елементи перебувають в одному й тому самому оточенні, то вони належать до одного класу.

Перед лінгвістом у дистрибутивному аналізі стоять такі завдання (їх можна інтерпретувати і як послідовні етапи аналізу): 1) сегментація тексту (мовленнєвого потоку) на одиниці певного рівня (звуки, морфи, слова тощо); 2) ідентифікація виділених одиниць, тобто об'єднання їх у певні класи (фонеми, морфеми, лексеми тощо); 3) виявлення відношень між виділеними класами. Для ідентифікації мовних одиниць використовують прийом субституції (в межах того самого оточення підставляють різні елементи).

Висновки до розділу I

Дослідження сполучуваності слова в лінгвістичних дослідженнях не втрачає своєї актуальності вже протягом тривалого часу. Сполучуваність - це здатність слова поєднуватися в тексті з іншими словами. Оскільки значення слова не можна встановити поза контекстом, установлення сполучуваності слова по праву вважають однією з найоб'єктивніших методик опису його значення. Проте останнім часом вивчення сполучуваності виходить за межі виключно структурної лінгвістики, а й успішно застосовується для експлікації концептів у когнітивній лінгвістиці [].

На сучасному етапі розвитку семантики особлива увага приділяється вивченню не тільки власне семантики, але й синтагматичних характеристик лексичних одиниць (ЛО), які виражаються через словосполучення. Для визначення відношень між словами в словосполученнях використовують терміни валентність, "сполучуваність". Валентність - здатність слова створювати навколо себе певні вільні позиціі, що займаються певними обов'язковими та факультативними актантами, тобто є лише потенційною сполучуваністю без реалізації сполучувальних задатків слова []. Сполучуваність - його здатність вступати з іншими словами у сполучення за певними синтаксичними моделями [].

Розділ ІІ. Статистичні методи і прийоми у лінгвістиці

2.1 Основні аспекти і умови застосування Xi - квадрат критерію

Хі - квадрат (критерій згоди Пірсона - %2) є об'єктивною оцінкою близькості емпіричних розподілів до теоретичних. Використовується, як уже було сказано, у тих випадках, коли необхідно встановити відповідність двох порівнюваних рядів розподілу - емпіричного і теоретичного, або двох емпіричних. При цьому порівнюються частоти названих рядів розподілу, виявляються розбіжності між ними і визначається вірогідність цих розбіжностей.

За допомогою Хі - квадрат критерію можна виявити відміни в розподілі двох емпіричних рядів, порівнювати вибірки, які мають альтернативні ознаки, а також оцінювати вірогідність кореляції між альтернативними ознаками. Як і інші критерії згоди (Колмогорова А, Романовского, Фішера Б, Ястремского Б), х2 являє собою деяку величину, яка оцінюється з певною ймовірністю. Він може приймати різні завжди додатні значення (малі й великі). При ^2=0 слід вважати, що відміни між частотами порівнюваних рядів розподілу відсутні. Даний критерій не рекомендується використовувати для оцінки малих вибірок.

За допомогою х2 - критерію можна здійснити статистичну перевірку гіпотез відносно розподілів, тобто відповідність емпіричних даних розподілу деякому теоретичному закону розподілу. Таку оцінку наближення емпіричного розподілу до теоретичного дає сума співвідношень частот де пф, пт - відповідно частоти емпіричного і теоретичного ряду.

Збіг емпіричних і теоретичних частот зумовлює величину х1 = 0. Це вказує на підтвердження нульової гіпотези. (Но). При наявності достовірної різниці у частотах емпіричного і теоретичного ряду величина х1 буде свідчити про неправильність висунутої гіпотези.

Значення параметра ХІ - квадрат зростає із збільшенням різниці між частотами. Величина х2 також залежить від числа ступенів вільності. Чим менше значення х2, тим вищі його ймовірність і вірогідність. Таким чином, при зміні величини х2 від 0 до а> імовірність його змінюється від 1 до 0. У міру наближення п к а> розподіл х2 наближається до нормального.

При використанні ХІ - квадрат критерію необхідно пам'ятати про достатньо велике число одиниць вибірки (п > 50) і величини частот (п > 5). Як було сказано раніше при п, < 5 об'єднують сусідні інтервали ряду розподілу. Якщо вибіркова сукупність досить велика,

Хі - квадрат критерій буде обґрунтований, тобто у такому випадку він майже завжди спростовує невірну гіпотезу. Серед розроблених критеріїв згоди цей критерій забезпечує мінімальну помилку в прийнятті невірної гіпотези.

При оцінці відмінностей між емпіричним і теоретичним розподілами потрібно знати величини х1 , які відповідають визначеним рівням значимості. Для цієї мети К.Пірсон розробив стандартні таблиці, в яких на перетині значень х1 і числа ступенів вільності подані ймовірності, які оцінюють величину х1 (додаток 6) .

Якщо за розрахунковими даними значення ймовірності виявиться дуже малою величиною, наприклад 0,01, то відмінності між досліджуваними рядами потрібно вважати істотними, тобто нульова гіпотеза не приймається. Якщо ж імовірність виявиться не малою, розбіжності вважаються випадковими і нульова гіпотеза приймається. Р.Фішер довів, що ризик зробити помилку буде невеликим, якщо провести суміжну лінію у ймовірності Р = 0,05. Значення х1 , які лежать за цією лінією (0,04; 0,03; 0,02 тощо), .вказують на наявність істотних відхилень.

При розрахунку числа ступенів вільності досліджуваних частот враховують кількість обчислювальних статистичних характеристик теоретичної функції розподілу. У даному випадку використовувана кількість таких параметрів дорівнює 2 (~,<т) , звідси и =І-1- 2 .

2.2 Визначення Хі - квадрату на основі дієслів мовлення та іменників

Виявлення кола дієслів, які належать до зазначеної групи мовлення пов'язане із значними труднощами. По-перше, немає єдності у трактуванні поняття «процес мовлення». По-друге, відсутні чітко сформульовані об'єктивні критерії, за якими можна було б визначити належність слова до досліджуваної групи. По-третє, у самому лінгвістичному тлумаченні ЛСГ теж є розходження. Тому особливої ваги набуває процедура вичленення ЛСГ, тобто інвентаризація ЛСГ.

Отже, в даній роботі ми опираємось на ЛСГ дієслів мовлення, що була опрацьована Агапій А.П. При її складенні було застосовано два методи: традиційний метод - інвентаризація ЛСГ на основі спільності семантичного компонента, тобто метод словникових дефініцій, який ґрунтується на методі компонентного аналізу та метод, який умовно можна назвати квантативно-компонентним. Сутність останнього полягає у вимірюванні семантичної відстані між компонентами словникової дефініції.

Використання словникових дефініцій для визначення семантичного зв'язку між словами ґрунтується на таких припущеннях: а) два слова семантично пов'язані між собою, якщо вони містять у своєму змісті хоча б один спільний компонент; б) в якості семантичного компонента можуть бути використані слова, які входять у тлумачення (дефініцію) «вхідного» слова, тобто кожний елемент тлумачення у формі окремого слова прирівнюється до семантичного компонента; в) чим ближче одне від одного знаходяться слово, яке тлумачиться, та слова, за допомогою яких воно тлумачиться, тим більшою мірою вони пов'язані семантично [] .

Опираючись на інвентаризацію даних дієслів за квантитативно - компонентною методикою, ми отримали ЛСГ дієслів мовлення, до якої увійшло 80 лексичних одиниць (процедуру інвентаризації детальніше див В.В.Левицький [].

Отже, підсумковий список дієслів мовлення виглядає так: anschneiden, sich ausdrucken, sich aussprechen, sich au?ern, babbeln, bemerken, bereden, berichten, beruhren, blodeln, blubbern, bohmakeln, brabbeln, brullen, brummen, daherreden, deklamieren, drauflosreden, drucksen, erklaren, erortern, erwahnen, erzahlen, faseln, feststellen, fisteln, floten, flustern, hersagen, herziehen, klatschen, kohlen, krachzen, labbern, lallen, lastern, lispeln, loslegen, mauscheln, meinen, mitteilen, murmeln, naseln, nuscheln, parlieren, pladieren, plappern, plaudern, predigen, quaken, quasseln, quatschen, radebrechen, raunen, reden, sabbeln, sabbern, sagen, sauseln, schmusen, schwadronieren, schnattern, schwafeln, schwatzen, sprechen, stammeln, stottern, tonen, tuscheln, sich verbreiten, verkunden, verkundigen, verraten, verzapfen, vorbringen, vorsprechen, vortragen, zischeln, zischen, zuflustern.

На наступному етапі роботи ми досліджували сполучуваність дієслів мовлення із іменниками на основі преси та художньої літератури. Зроблена суцільна вибірка романів дала змогу зафіксувати 250 слововживань дієслів мовлення з іменниками на позначення предметів та явищ навколишнього світу.

Для виявлення синтагматичних зв'язків виписані іменники, які були зафіксовані у сполученні з дієсловами мовлення, поділено на семантичні підкласи. За основу нами взята семантична класифікація Левицького В.В. [1, 135-136]. Враховуючи цю класифікацію всі зафіксовані нами іменники розподілені на 9 лексико-семантичних підкласів. Для дослідження виділено окремо деякі основні дієслова: . Решта дієслів віднесені до підкласу „andere“.

Показники частотності сполучуваності іменників на позначення предметів та явищ навколишнього світу з прикметниками кольору наведені в таблиці 1.

Отримані дані таблиці 1 дозволяють зробити такі висновки. Найбільшою частотою вживання характеризуються такі дієслова мовлення : „andere“ (59), „sagen“ (54), „sprechen“ (48). Найменшою частотою вживання характеризуються дієслова мовлення : „“ (8), „“ (9).

2.3 Коефіцієнт взаємної спряженості

Проте сума х? дозволяє встановити лише наявність чи відсутність зв'язку, але не його міру. Міру зв'язку можна визначити за допомогою так званого коефіцієнта взаємної спряженості, у формулу якого входить величина х?.( таблиця 2).

де К - коефіцієнт взаємної спряженості

N - загальне число спостережень

Загальні висновки

Теорія сполучуваності належить до актуальних проблем сучасного мовознавства і викликає велике зацікавлення як з точки зору загального мовознавства, так і прикладної лінгвістики. Вивчення проблематики сполучуваності збагачує наше уявлення про мовну картину світу, властивості різних типів мовних одиниць та їх місце в структурі мови. Дана теорія безпосередньо реалізується в практичному оволодінні іноземною мовою і через це знаходить своє вираження у методиці її викладання, а також у граматиці, лексикології, прикладній лінгвістиці і є суттєвою основою для укладання словників та автоматичного перекладу.

У 60-80 роках ХХ століття вітчизняне мовознавство характеризувалося системним підходом до вивчення усіх рівнів мови, в тому числі - лексичного. Цей підхід не втратив своєї актуальності до цього часу, але - у відповідності до тенденцій, що панують у сучасному мовознавстві, - він може і повинен бути доповнений вивченням антропоцентричних і функціональних властивостей мовних одиниць. У цьому контексті вживання дієслів мовлення, їх семантичне впорядкування та сполучуваність належать до актуальних мовних проблем і є предметом зацікавлення для загального мовознавства та прикладної лінгвістики.

Список використаних джерел та літератури

1. Агапій А. П. Вивчення лексичної сполучуваності за допомогою статистичних методів // Науковий вісник. - Чернівці: ЧДУ. - 1996. - Вип.2. - С.44-48.

1. Агапій А. П. Семантичні характеристики ЛСГ дієслів мовлення у сучасній німецькій мові // Науковий вісник: - Чернівці: ЧДУ. - 1998. - Вип. 41. - С. 61 - 64.

2. Агапій А. П. До питання про критерії синонімічності // Науковий вісник. - Чернівці:ЧДУ. - 1998. - Вип.27. - С. 62-64.

4. Апресян Ю. Д. Лексическая семантика. Синонимические средства язика / Ю. Д. Апересян. - М. : Наука,1974. - 367 с.

5. Апресян Ю.Д. Экспериментальное исследование семантики русского глагола. - М.: Наука, 1967. - 252 с.

6. Бистрова Л.В. Вивчення синтагматичних зв'язків слів за допомогою статистичних методів // Мовознавство. - 1978. - № 4. - С. 44-48.

7. Бережан С.Г. Семантическая эквивалентность лексических единиц. - Кишинев: Штиинца, 1973. - 372 с.

8. Бодуэн де Куртенэ И.А. Избранные труды по общему языкознанию. - Т. 1-2. - М.: Изд.-во АНСССР, 1963. - Т1. - 348 с. - Т ІІ. - 391 с.4.

9. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / АН України, Ін-т укр. мови; Відп. ред. К.Г. Городенська. - К.: Наук. думка, 1992. - 224 с.

10. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. - К.: Наук. думка, 1988. - 255 с.

11. Галаган О.М. Семантико-синтаксична структура речень з тривалентними предикатами: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. - Кіровоград: КДПУ імені Володимира Винниченка, 2004. - 20 с.

12. Гак В.Г. К проблеме семантической синтагматики // Проблемы структурной лингвистики: Сб.ст. -М.: Изд-во Моск. ун-та, 1972. - С. 367-385.

13. Головин Б.Н. Язык и статистика. - М.: Просвещение, 1971. - 192 с.

14.Данилович О.Д. Кількісні параметри сполучуваності прикметників з іменниками в англійській пресі // Науковий вісник Чернівецького університету. - Вип. 206-207. - Чернівці, 2004. - C.98-112.

15.Ибрагимова В. Л. Отражение в языке категории пространства / В. Л. Ибрагимова // Исследования по семантике. Межвузовский научный сборник. - Уфа, 1986. - С. 18-25.

16.Капатрук М.Д. Методи виділення основного значення слова // Мовознавство. - 1980. - № 5 . - С.75 - 77.

17.Кочерган М.П. Слово і контекст (Лексична сполучуваність і значення слова). - Львів: Вища школа, 1980. - 184 с.

18.Левицький В.В., Огуй О.Д., Кійко Ю.С., Кійко С.В. Апроксимативні методи вивчення лексичного складу. - Чернівці: Рута, 2000. - 136 с.

19.Левицкий В.В. Статистическое изучение лексической семантики. - К.: УМК ВО, 1989. - 155 с.

20.Левицкий В. В. Квантитативные методы в лингвистике / Левицкий В. В. - Черновцы : Рута, 2004. - 190 с.

21.Левицкий В. В. Семасиология / Левицкий В. В. - Винница : НОВА КНИГА, 2006. - 512 с.

22.Левицький В. В. Концептуальное поле размера в немецком языке и методы его исследования // В. В. Левицький, О. С. Лех // STUDIAGERMANICA ET ROMANICA / відп. ред. . - Донецьк : , 2008. - Т. 5, № 2 (14) : Іноземні мови. Зарубіжна література. Методика викладання. - С. 40-47.

23.Москальская О.И. Проблемы системного описания синтаксиса (на материале нем. яз.) - М.: Высш. шк., 1974. - 156 с.

24. Мусурівська О.В. Методи інвентаризації лексико - семантичних груп // Науковий вісник Чернівецького ун - ту: Германська філологія. - Чернівці: ЧДУ. - Вип. 1. - 1996. - С.51 - 54.

25. Никитин М. В. Основы лингвистической теории значения. -- М., 1988. - С. 44.

26. Науковий вісник Чернівецького університету. Германська філологія. Вип.41 -- Чернівці:ЧДУ, 1998. -с 51.

27.Перебийніс В.І. Статистичні методи для лінгвістів. - Вінниця: Нова книга, 2002. - 172 с.

28.Приходько А. М. Концепти і концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмі лінгвістики / А. М. Приходько. - Запоріжжя : Прем'єр, 2008. - 332

29. Плотников Б. А. Основы семасиологии. -- Минск, 1984. - С. 66.

30. Попова . Д., Стернин И. А. Лексическая система языка. -- Воронеж,

1984. - С. 95

31. Рахилина Е. В. Когнитивный анализ предметных имен: Семантика и сочетаемость / Е. В. Рахилина. -Москва : Русские словари, 2000. - 415 с.

32. Русанівський В. М. Структура лексичної і граматичної семантики. -- К., 1988. - С. 75.

33.Садовський В.Н. Основания общей теории систем. - М.: Наука, 1974. - 280 с.

34.Stepanowa M.D., Helbig G. Wortarten und das Problem der Valenz in der deutschen Gegenwartssprache. - Leipzig: Akademischer Verlag, 1978. - 258 s.

35. Теньер Л. Основы структурного синтаксиса. - М.: Прогресс, 1988. - 654 с.

36.Уфимцева А.А. Лексическое значение: [Принцип семасиологического описания лексики].- М.: Наука, 1986. - 239 с.

37. Шехтман Н.А. Концептуальная структура слова и контекст // Лексические и грамматические компоненты в семантике языкового знака. - Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та. - 1983. - С. 5-10.

38. Языковая картина мира и системная лексикография / [В. Ю. Апресян, Ю. Д. Апресян, Е. Э. Бабаэва,О.Ю. Богуславская, Б. Л. Иомдин, Т. В. Крылова, И. Б. Левонтина, А. В. Санников,

Размещено на Allbest.ru