Мовленнєвий акт наказу в англомовному художньому дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Дана робота присвячена вивченню засобів вираження мовленнєвого акту наказу в англійській мові на матеріалі англомовної художньої літератури.

Актуальність теми обумовлена необхідністю вивчення мовної комунікації, в цілому, і способів впливу на людину за допомогою слова, зокрема.

В останні десятиліття проблема мовленнєвого спілкування є однією з найбільш привабливих галузей дослідження. Спочатку класична теорія мовленнєвих актів займалася визначенням, аналізом та класифікацією іллокутивних актів, але не встановлювала співвідношення між конкретним мовленнєвим актом і використовуваними мовленнєвими засобами, тобто була відірвана від реальної комунікації. Тільки поєднання теоретичного підходу і вивчення прагматичних установок мовця, а також психологічних і поведінкових реакцій комунікантів дає найбільш повне уявлення про мовленнєву діяльність і про особливості мовленнєвої взаємодії мовця і слухача.

Теорія мовленнєвих актів увійшла до кола актуальних проблем сучасної теорії комунікації. У сучасних дослідженнях підкреслюється, що при розгляді мовленнєвого акта слід враховувати характерологічні особливості партнерів по комунікації, саму ситуацію спілкування, а також той факт, що мета комунікації полягає не тільки в тому, щоб адресат зрозумів адресанта, але і в тому, щоб викликати в останнього певну реакцію на почуте або зроблене, а також вплинути на нього.

Об'єктом дослідження виступають мовленнєві акти наказу, зафіксовані в текстах англомовних художніх творів.

Предметом дослідження - мовленнєві засоби вираження даного типу висловлювання.

Мета роботи полягає у спробі виявити лінгвістичні особливості вираження мовленнєвого акту наказу в англійській мові в сфері побутової комунікації.

Відповідно до поставленої мети в даній роботі вирішуються наступні завдання:

1. Визначити поняття "мовленнєвий акт наказу".

2. Дослідити категорію національної специфіки вираження наказу та її прояв у мові.

3. Виділити специфічні комунікативні одиниці та мовленнєві формули, характерні для мовленнєвого акту наказу.

4. Виявити особливості функціонування мовних актів наказу в художніх творах.

Новизна дослідження полягає в постановці питання про неоднорідність акту наказу, що включає в себе різні типи висловлювання іллокуції наказу. У проблемному плані новизна дослідження пов'язана з обгрунтуванням поділу різних типів мовленнєвих актів наказу на підставі комунікативних цілей, концепцій адресата та адресанта, а також подієвого змісту ситуації спілкування.

Практичне значення роботи полягає в тому, що запропонована методика опису мовленнєвого акту наказу в художніх творах може послужити основою при дослідженні мовленнєвих актів іншого типу в сучасній англійській мові.

Структура роботи містить 2 розділи, які поділяються на підрозділи. Список використаних джерес становить ... позиціії, загальний обсяг роботи ... сторінок.

Розділ 1. Основні положення теорії мовленнєвих актів

1.1 Мовленнєвий акт і його аспекти

мовленнєвий акт наказ

Мовленнєвий акт - це елементарна одиниця мовленнєвого спілкування, також одиниця мовленнєвого процесу й одиниця породження тексту. Мовленнєвим актом слід вважати цілеспрямовану дію - одиницю нормативного в певному мовному колективі, соціальній групі мовленнєвої поведінки, що розглядається в кожній окремій ситуації. Він реально втілюється у мовленнєвій діяльності людини. В основі мовленнєвого акту лежить інтенція мовця, тобто бажання, для реалізації якого будуть зроблені певні кроки. Інтенція може бути демонстрована і прихована. Прихована інтенція, як пише О.Г. Почепцов, лінгвістичному аналізу не піддається, а демонстрована інтенція може бути заданою і виводиться. Непрямі мовленнєві акти співвідносяться з виведеною інтенцією. Спілкування на рівні виведеного сенсу завжди присутнє в нормальній людській взаємодії, учасники спілкування завжди щось домислюють. Багато чого залежить від жанру і умов спілкування [20, 116].

Підвищене використання в мові імплікатур, виведених смислів, підвищує статус мовця в очах адресата і статус адресата у власних очах: хто говорить виглядає розумним, людиною, яка знається у тонкощах мовленнєвого спілкування. Спілкування на рівні імплікатур - це більш престижний вид вербальної комунікації, тому він широко використовується серед освіченої частини населення, оскільки для розуміння багатьох імплікатур адресат повинен володіти відповідним рівнем інтелектуального розвитку [4].

Теорія мовленнєвих актів дозволяє виділити характеристики ситуацій спілкування: інформативність / неінформативність, офіційність / неофіційність спілкування, залежність / незалежність автора від адресата і навпаки.

Існують мовленнєві акти наказу, прохання, вибачення і більш складні "розмиті" мовленнєві акти, які з певними застереженнями можна віднести до тієї чи іншої групи. Так, ядро імперативів становлять накази, волюнтативні імперативи. Наступний шар імперативів складають неволюнтатівні імперативи - поради, інструкції, рецепти, попередження. Ще далі від системоутворюючого ядра імперативів знаходяться пропозиції, в яких обговорюються умови здійснення дії, і, нарешті, виділяються параімператіви, що включають обіцянки і клятви, плани і схеми, наміри і бажання [10, 88].

1.2 Класифікація мовленнєвих актів

Мовленнєві акти виділяються і вивчаються як з боку дедуктивного моделювання, так і з боку індуктивно-емпіричного опису. У першому випадку будується схема відносин між комунікантами. Наприклад, мовленнєві акти поділяються на інформативні та неінформативні. У другому ж випадку, виконується повна словникова і текстова вибірка дієслів поведінки та спілкування. Наприклад, мовленнєві акти похвали, самопохвали та лестощів, що є принципіально імпліцитними, в значній мірі визначаються шляхом аналізу паралінгвістичних засобів вираження [16, 70].

Дж. Серль виокремлює п'ять типів мовленнєвих актів:

· Репрезентативи, або асертиви. Зобов'язують мовця нести відповідальність за істинність висловлювання.

· Директиви. Змушують адресата зробити дещо.

· Комісиви. Зобов'язують виконати певні дії у майбутньому або дотримуватися певної лінії поведінки.

· Експресиви. Виражають психологічний стан мовця, характеризують міру його відвертості.

· Декларативи. Встановлюють відповідність між пропозиційним змістом висловлювання та реальністю.

Так, якщо мати каже синові: Сідай за уроки!, то вона тим самим робить мовленнєвий акт, мета якого - спонукати адресата зробити дію, позначене у використовуваному для досягнення цієї мети висловлюванні. Але навіть при дотриманні всіх умов, що забезпечують доречність мовного акту, результат, до якого він приведе, може відповідати або не відповідати поставленій мовцем меті. Так, у прикладі результатом мовленнєвого акту матері може бути, як згода сина виконати зазначену дію, так і відмова виконувати її. Відмова при цьому може бути як мотивованою (наприклад, бажанням додивитися улюблену телепередачу або тим, що уроків не задано), так і невмотивованою [24, 204].

Виділяються три види мовленнєвого акту.

· Локуція (анг. locution - мовний зворот) (локутивний акт) - побудова фонетично і граматично правильного висловлювання певної мови з певним смислом і референцією. Іншими словами, це акт «говоріння», вимовляння. Локутівний акт, у свою чергу, являє собою складну структуру, оскільки включає в себе і проголошення звуків (акт фонації), і вживання слів, і зв'язування їх за правилами граматики, і позначення з їх допомогою тих чи інших об'єктів (акт референції), і приписування цих об'єктів тих або інших властивостей і відносин (акт предикації).

· Іллокуція (il - префікс, який має посилювальне значення, і анг. locution - мовний зворот) (іллокутивний акт) - втілення у висловлюванні, породжуваному в процесі мовленнєвого акту, певної комунікативної інтенції, комунікативної мети, що надає висловлюванню конкретної спрямованості.

· Перлокуція (лат. pеr префікс, який має посилювальне значення, і анг. locution - мовний зворот) (перлокутивний акт) - наслідки впливи іллокутивного акту на конкретного адресата чи аудиторію. Таким чином, перлокутивний акт - мовленнєвий акт, що розглядається у відношенні до результатів висловлювання.

Таким чином, головним нововведенням охарактеризованої вище трирівневої схеми аналізу мовної дії, запропонованої англійським філософом і логіком Дж. Остіном, є поняття іллокутивного акту і відповідне йому семантичне поняття іллокутивної функції (сили), оскільки вони відображають такі аспекти акту мови і змісту висловлювання, які не отримали адекватного опису ні в традиційній лінгвістиці, ні в класичній риториці. Природно, що саме цьому аспекту мовленнєвого акту в теорії мовленнєвих актів приділяється основна увага.

1.3 Основні положення теорії іллокутівних мовленнєвих актів

Наукові дослідження теорії мовленнєвих актів базуються на понятті «іллокутивна сила» вислову.

Іллокутивна сила - це тип мовленнэвого акту, який людина, що говорить, має намір зробити у момент вимови висловлювання: наказ, питання, прохання, твердження, обіцянка і т. д. Проте в розумінні Дж.Остіна і Дж.Р.Серля іллокутивна сила не є яким-небудь описом внутрішнього світу адресанта. Іллокутивна сила вже не є уявленням дійсності або описом внутрішнього світу адресанта, вона лише створює акт, який адресант здійснює у момент вимови висловлювання.

Серль також ввів нове поняття - іллокулятивна мета - це установка на певну відповідну реакцію адресата, яка повідомляється йому у висловлюванні. Виділяють п'ять типів іллокутивних цілей і визначають їх наступним чином:

1. Ассептивна мета - намір мовця повідомити, як йдуть справи, констатувати будь-якої факт без бажання зробити який-небудь вплив на співрозмовника, окрім як донести до його відома реальний стан подій.

2. Коміссивна мета - намір мовця взяти на себе будь-яке зобов'язання виконати певну дію, тобто мовець бере зобов'язання реалізувати серію дій, представлену змістом висловлювання.

3. Директивна мета - намір мовця спробувати змусити кого-небудь зробити що-небудь говорить намагається спонукати слухача реалізувати серію дій, представлених даними змістом.

4. Декларативна мета - намір мовця змінити навколишню дійсність шляхом проголошення певного висловлювання, тобто провіщає, наводить ті чи інші докази на користь стану справ, представленого змістом висловлювання.

5. Експресивна мета - намір полягає в тому, що промовець бажає висловити будь-які почуття чи якісь психологічні настанови щодо фактів, які складають зміст висловлювання [22, 172].

Серль показав, що іллокутівні акти з одним і тим же змістом можуть мати абсолютно різну іллокутівну мету, наприклад:

1. Джон вийде з кімнати?

2. Джон вийде з кімнати.

3. Джон, вийди з кімнати!

4. Вийшов би Джон з кімнати.

5. Якщо Джон вийде з кімнати, я теж вийду.

Перше речення є питанням, друге твердженням про майбутнє, третє проханням або наказом, четверте вираженням бажання, а п'яте - намір. Тому Остін і Серль визнавали, що для того, щоб зрозуміти, з якою метою вживається вислів, може бути використана пунктуація, наголос, інтонаційний контур, а також контекст [23].

Іллокутивні акти були розділені Серлем на п'ять основних класів.

1. Репрезентативи, орієнтовані від дійсності до висловлення, мають на меті відобразити стан справ у світі, припускають наявність у мовця відповідного думки, і їх пропозиціональний зміст нічим не обмежений. Приклади репрезентативи: повідомлення (пор. Іспит з хімії призначений на 2 червня), засудження (пор. Ви робите неправильно), прогнозування (пор. Цей конфлікт переросте в повномасштабну війну), кваліфікація (пор. Такі дії є грубим порушенням статуту), визнання (пор. Я тебе весь цей час обманював), опис (пор. Будинок розташований на вершині пагорба і оточений прекрасним садом).

2. Директиви, з орієнтацією від висловлення до дійсності, мають на меті спонукати адресата робити / не робити що-небудь, припускають наявність у мовця відповідного бажання, а їх пропозіціональний зміст завжди полягає в тому, що адресат зробить / не зробить деяку дію в майбутньому. До цього класу належать прохання, заборони, поради, інструкції, заклики та інші види спонукальних мовленнєвих актів.

3. Коміссиви, орієнтовані, як і директиви, від висловлювання до дійсності, використовуються мовцем з метою пов'язати себе зобов'язанням робити / не робити що-небудь, припускають наявність у нього відповідного наміри, і їх пропозиція завжди має своїм суб'єктом саме адресанта. Приклади коміссивів: обіцянка, клятва, гарантування.

4. Експресиви мають на меті висловити певний психологічний стан мовця (почуття вдячності, жалю, радості і т.п.) в якості реакції на стан справ, що визначається у рамках пропозиції. Напрямок відповідності між висловлюванням і дійсністю для них не істотно, оскільки стан справ, що служить приводом для експресиви (те, з чим ми вітаємо, за що дякуємо або вибачаємося і т.п.), становить не основний зміст, а передумову такого мовленнєвого акту - його пресупозиція. Пропозіональний зміст експресиви приписує деякий предикат суб'єкту, яким може бути або адресант (так, коли ми говоримо Вибачте за запізнення!, то мова йде про наше власне запізнення), або слухач (так, коли ми говоримо Велике спасибі за допомогу!, то маємо на увазі дію, вчинену адресатом висловлювання). Для експресивів особливо характерні фразеологізовані засоби вираження - мовленнєві кліше, специфічні для кожної мови, пор. російське Вибачте! - форму наказового способу дієслова вибачати (або не рекомендований правилами мовленнєвого етикету Перепрошую! - форму дійсного способу поворотного дієслова вибачатися) з його англійським еквівалентом Sorry!, за формою - прикметником зі значенням 'засмучений', або англійське Thanks (букв. ' подяки ') і функціонально еквівалентну російську ідіому Спасибі, етимологічно висхідну до побажання "Врятуй [тебе / вас] Бог!".

5. П'ятий іллокутивний клас - декларації - відрізняється від інших чотирьох по параметру зв'язку з позамовними інститутами і, що випливає з цього факту специфікою відповідності між висловлюванням і дійсністю: оголошуючи (декларуючи) деякий стан справ існуючим, мовленнєвий акт декларації тим самим і робить його існуючим в реальному світі. Прикладами декларацій є призначення на посаду, оголошення війни або перемир'я, відлучення від церкви, посвячення в лицарі, прийом до партії, присвоєння звання людині або імені установі і т.п.

1.4 Непрямі мовленнєві акти як мовленнєва дія адресанта

Крім прямих мовленнєвих актів, тобто таких, в яких має місце відповідність між висловлюваним змістом і котра втілює його мовленнєвою формою, виділяються непрямі мовленнєві акти. Непрямі мовленнєві акти проявляються як неузгодженість між значенням і сенсом висловлювання, між вираженим і мається на увазі змістом, між власним та контекстуально-обумовленим (ситуативно-обумовленим) значенням. Непрямі мовленнєві акти можна розглядати як особливу мовну стратегію, яка полягає в тому, що вироблений іллокутивний мовленнєвий акт призначений для виконання допоміжної ролі в процесі здійснення іншого іллокутивного акту.

Широке використання непрямих мовленнєвих актів пояснюється, перш за все, прагненням мовця знизити категоричність висловлювання. Особливо це важливо в тих випадках, коли прямі мовленнєві акти звучать не досить коректно, у той час як непрямі забезпечують можливість подальшого мовного і немовного співробітництва комунікантів. При цьому неузгодженість може варіювати в певних межах: наказ може бути виражений у вигляді прохання, ради, питання або констатації, але малоймовірний у вигляді компліменту.

У разі використання як прямого мовленнєвого акту його іллокутивна мета полягає в повідомленні, констатації певного факту. Як непрямий мовленнєвий акт воно може виступати, по-перше, у функції директивного мовленнєвого акту, тобто виражати спонукання.

Розповідне висловлення може висловлювати такі види спонукання:

а) порада: I really think that you should nay him for wages and turn him off.

б) прохання: I would be glad to know it from you. We have such a parcel of servants.

в) команда, наказ: So my Constance all must be completed before he arrives.

г) пропозиція: I will save you the trouble. You can tell him that it was my guilt; then there will be no difficulty.

Розповудне речення може також використовуватися для вираження таких периферійних різновидів спонукання як докір, попередження, загроза, переконання.

Ще одна функція розповідного речення - це вираз обіцянки, яке входить до групи коміссивів: I promise you I shall make devilish work tonight in the larder.

Розповідне речення в ролі непрямого мовленнєвого акту може також виступати засобом запиту інформації, тобто виконувати функцію питального речення: I wonder what you could mean by sending me so valuable a thing as a casket to keep for him.

Нарешті, стверджувальні за формою речення можуть виконувати функцію негативного висловлювання: Sir, ask me no questions I say ask me no questions. I will be damned if I answer them. (I won't answer them).

Головним мотивом використання непрямих мовленнєвих актів у всіх описаних вище випадках є принцип ввічливості, який як зазначає Г. Грайс, часто грає вирішальну роль у формуванні висловлення і у відборі мовних форм вираження комунікативної мети. Ввічливість виступає як принцип соціальної взаємодії, в основі якого лежить повага до особистості партнера [6, 48].

1.5 Стратегії ухилення

Одним із способів реалізації принципу ввічливості є стратегія ухилення.

Пом'якшення тверджень є одним з неодмінних умов ухильно ввічливого спілкування: висловлювана думка або критичне зауваження, яке виражається відношення або рада, які інакше можуть прозвучати надто категорично або здатися занадто повчальними, необхідно втілити у відповідну оболонку, щоб не образити співрозмовника.

Пасивна застава, часто зустрічається в інструкціях, наказах і заборонах, реалізує тактику ухилення, дозволяючи вивести адресата із ситуації, представляючи очікуване від нього дію не як його прямий обов'язок, а як загальноприйняте правило, необхідність виконання якого очевидна для законослухняних британців і американців. Така форма дозволяє уникнути безпосереднього тиску і дотримати пристойності:

Пр.: Непрямий мовленнєвий акт: English is spoken here.

Прямий мовленнєвий акт: Don 't speak Russian.

Пасивна застава (наприклад, у конструкціях з to be supposed to) також нерідко використовується для пом'якшення категоричності заборон і наказів:

Пр.: You are not supposed to use dictionaries. - Don't use dictionaries.

В англійській мові для пом'якшення наказів і тверджень широко використовуються why-questions та yes/no questions (загальні). Why-questions вживаються в негативній формі, що допомагає надати повчально озвученому раді або пропозицією ненав'язливо-переконливу форму: Чому б вам не ...?

Пр.: You must show it to a specialist. - Why don't you show it to a specialist?

Очевидно, що пом'якшенням підлягають і самі питання, широко поширені в спонукальних мовленнєвих актах, що стосуються особливо наведення довідок, отримання інформації особистого характеру, прохань і таке інше, які інакше звучать досить прямолінійно і безцеремонно. Техніка, яка використовується для додаткового пом'якшення питальних висловлювань такого роду, спирається на питання "декларативні" (statement - questions) і розділові (tag - questions). "Декларативні" питання, не трансформуючи граматичну форму твердження, надають йому запитально-ввічливе звучання. У залежності від ситуації, особливо коли доводиться виступати в ролі прохача, їм можна додати відтінок безнадійності, щоб ймовірний відмова просто як би підтверджував ваші найгірші очікування - таку тактику британські вчені Левінсон і Браун називають "будьте песимістом". Для цієї мети підходить як стверджувальна, так і негативна форма питання (unhopeful statements) [14, 58].

Пр.: Could you find anyone to help us with this task? - I don't suppose you'd find anyone to help us with this task? / I suppose you wouldn't be able to find anyone to help us with this task?

Модальні дієслова в конструкціях з if також використовуються в якості формул ввічливого питання, пропозиції, ради, наказу:

I wonder if you might be interested in ... / could possibly ... / would like to ...?

If I were you I'd ...; It would be better if ...; If you would ...

Дієслова could і might (більш чемні, ніж can і may) часто вживаються, коли необхідно запитати дозволу або висловити пропозицію; найбільш тактовно такі питання звучать у конструкціях з if, тому що заздалегідь припускають, хоч і чисто формально, потенційну можливість вибору - погодитися або відхилити пропоноване.

Could I ask you something if you're not too busy? I wonder if I might have some more tea?

Рекомендації та побажання, питання особистого характеру і відмови у проханнях також звучать більш тактовно в умовному способі:

I'd rather you ...; I wish you would ...; I'd rather not answer that if you don't mind; I'd really like to say yes / help, but ... і ін.

Слід зазначити, що конструкції з could і would нерідко переводяться дослівно за допомогою оборотів з б або чи (не могли б ви, не могли б ви). Виникає ефект підвищеної формальності. Більш коректним представляється підбір сучасних мовленнєвих формул, що передають прагматичне значення висловлювання залежно від контексту (Джейн, прочитай (ті) це, будь ласка). Ввічливе прохання в подібних випадках цілком адекватно передається владним нахилом, пом'якшеним модифікатором "будь ласка", роль якого можна трактувати по аналогії з could і would [14, 59].

Отже, мовленнєвий акт - це елементарна одиниця мовленнєвого спілкування. Він реально втілюється у мовленнєвій діяльності людини. Словосполучення і пропозиції стають носіями конкретної інформації. В основі мовленнєвого акту лежить інтенція мовця.

Найбільш широко в мові вживаються непрямі мовні акти. Їх можна розглядати як особливу мовленнєву стратегію, яка полягає в тому, що вироблений іллокутивний мовленнєвий акт призначений для виконання допоміжної ролі в процесі здійснення іншого іллокутівного акту.

Крім непрямих мовленнєвих актів до найбільш розповсюджених відносяться системні, контактоутворюючі, емоційно-оцінюючі мовленнєві акти.

Розділ 2. Способи вираження мовленнєвого акту наказу в англійській мові

Наказ (order) в англійській мові може мати декілька схожих значень: dictate - наказ, яким повинні підкорятися; directive - загальні інструкції, видані владою; instructions - твердження, за допомогою якого людина дізнається, що від нього вимагають; regulation - офіційне правило; request - прохання про що-небудь, особливо ввічлива форма.

Наказовий спосіб дієслова (імператив) - це ірреальний за своїм значенням дієслівний спосіб, що виражає волевиявлення. Ірреальність семантики імперативу пов'язана з тим, що мовець, віддаючи наказ, висловлюючи прохання або побажання, аж ніяк не впевнений у виконанні свого волевиявлення: реалізація дії, про який йде мова, можлива, але аж ніяк не обов'язкова. Імператив не змінюється за часами, що пов'язано з його ірреальної семантикою.

У більшості випадків наказ виражається в спонукальних реченнях з допомогою дієслів у наказовому способі. Спонукальні речення виражають різні волевиявлення і спонукання до дії. Вони можуть варіюватися від простої форми наказового способу до різних форм ввічливості. Вони адресовані співрозмовнику або третій особі.

Наказовий спосіб виражає наказ або прохання, спонукання до дії або заборону, які можуть бути передані як у позитивнії, так і в негативній формі. Проста форма наказового способу (коли прохання або наказ звернені до іншої особи в однині і множині) збігається з формою інфінітива без частки to.

"Come on now, or you will be fit for nothing tonight" ("Theatre" W.S.Maugham)

"Speak out, man, and don't stand staring!"; "Go back! Go straight back to London, іnstantly!"; "Go to your room, you two, and we shall talk further about this matter in the morning". "Come, speak up!"; "Speak out then! What does it mean?" ("The Hound of the Baskervilles" A.C.Doyle)

"You've got to stop them! Beat them, burn them, break them ..." (S. King "Trucks").

"Use a little imagination. Remember all that pioneer shit they taught you in Boy Scouts. Remember your high school chemistry" (Chuck Palahniuk "Fight Club").

"Oh, shut up and get something to read" ("The snows of Kilimanjaro" E. Hemingway).

"Shut up, said Al from the kitchen" ("The Killers" E. Hemingway).

"Now you shut up that nonsense and climb out of this."; "Come, now, that's enough of that!" ("The Adventures of Tom Sawyer" M. ??Twain)

"Hold your tongue - that kind of talk can hurt me professionally ..." ("Tender is the night” F.S. Fitzgerald).

"Shut up! Wait! Listen!"; "Stand out of the light."; "Give me a drink. All sit down."; "I'ma chief. Now you run after food" (W. Golding "Lord of the flies").

У цих прикладах мовленнєвий акт наказу виражений експліцитно. Директивна мета мовця виступає більш яскраво в реченні "Go back! Go straight back to London, instantly!". Наказовий спосіб тут посилюється повтором, а також вживанням емоційно забарвленого instantly. Також іллокуції наказу підкреслюють сленгові слова shut up, pioneer shit, hold your tongue.

"John, she said, pick up your father's lunchbox like a good boy" ("The Rockpile" J. Baldwin).

"Ring up the laboratory and ask if Walter is there" ("The Painted Veil" W.S. Maugham).

"Molo, bring whiskey-soda" ("The snows of Kilimanjaro" E. Hemingway).

"Go out there into the trees. Rid yourself of all the human waste in your body, and don't fall so madly in love with the night that you lose your ways" (Anne Rice "Interview with the Vampire").

"You must go back to your own country now and come to me another day, with them, you understand" (C.S. Lewis. "The Lion, The Witch And The Wardrobe").

"Pull yourself together" (Agatha Christie "The ABC Murders").

"You've got to take that back."; "You must come, Jake" (Ernest Hemingway "The sun also rises").

"Go and stand by the door, out of the way of the mirror and the windows" (C. Bronte "Jane Eyre").

"Don't speak to him. Pretend you have not seen him" ("The Kite" W.S. Maugham).

"Move your light across the window, Watson" ("The hound of the Baskervilles" A.C. Doyle.).

"You go around on the other side of the counter with your boy friend" ("The Killers" E. Hemingway).

"Speak up just a trifle louder" ("The Adventures of Tom Sawyer" M. ??Twain).

"Get your baggage in New York."; "Control yourself, Nicole!" ("Tender is the night” F.S. Fitzgerald).

Дані приклади представляють нейтрально виражений комунікативний намір мовця. Можна сказати, що це прохання, проте воно повинне бути неодмінно виконане адресатом.

"Oh, for God's sake, Violet, don't go telling everybody the idea" ("Tender is the night” F.S. Fitzgerald).

"For Heaven's sake give me back my cigarette case."; "For heaven's sake, don't try to be cynical" (Oscar Wilde "The Importance of Being Earnest").

"Will you walk this way, mam?" (C. Bronte "Jane Eyre")

Тут іллокуція наказу знижена до прохання чи бажання, за допомогою вживання в мові словосполучень will you ... та for God 's sake, for Heaven 's sake.

Всі вищевикладені приклади являють собою різноманітність способів вираження спонукання адресата до дії. Проте їх все об'єднує загальна іллокутивна мета - бажання мовця змусити співрозмовника реалізувати його комунікативні наміри.

В англійському спонукальному реченні, як правило, немає підмета, хоча мається на увазі, що дію повинен виконувати той, кому адресоване повідомлення.

Наприклад:

"Take her away to the red-room, and lock her in there."; "Go out of the room; return to the nursery."; "Silence! To your seats!"; "Go, then, into the library; take a candle with you; leave the door open; sit down to the piano, and play a tune" (Charlotte Bronte "Jane Eyre ").

"And go out and get me a case. Money's on the table."; "And turn off that friggin "light!" (S. King "Grey matter")

"Listen, keep your eyes wide" (Anne Rice "Interview with the Vampire").

"Go to bed yourself" (C.S. Lewis. "The Lion, The Witch And The Wardrobe").

"Take him away. Detained on suspicion" (Agatha Christie" The ABC Murders").

"Quick, quick! Come at once!" (George Orwell "Animal Farm").

"Take off your hat" (Ernest Hemingway "The sun also rises").

Однак іноді буває потрібно назвати підмет, наприклад, коли наказ звернено до кількох осіб або групи осіб; в таких випадках підмет може стояти або перед присудком, або в кінці речення. Наприклад:

"Take them off to the other table, Mrs. Fairfax,"; "Hush, Jane!"; "Monitor of the first class, fetch the globes!"; "Monitors, collect the lesson-books and put them away!" (Charlotte Bronte "Jane Eyre").

"Carl, will you watch things for a minute?" (S. King "Grey matter")

"Go, Hastings. Get some sleep."; "For God's sake, Thompson, don't speak so glibly of the next crime" (Agatha Christie "The ABC Murders").

"Give me a call any day, Tom" (P. Highsmith "The Talented Mr. Ripley").

Як видно з прикладів, наявність або відсутність підмета в спонукальному пропозиції не впливає на іллокутівную силу висловлювання. Проте багато що залежить від мовленнєвої ситуації. Якщо розмова відбувається між двома людьми, і при цьому мовець використовує пряме звернення до адресата, то можна говорити про посилення іллокуції наказу.

You в спонукальних реченнях вживається у випадках емфази або особливого емоційного забарвлення (роздратування, нетерпіння і т.п.).

Наприклад:

"You keep that pistol handy" (S. King "Grey matter").

"You don't drink after they're dead! Understand that!" (Anne Rice "Interview with the Vampire").

"You shut your blasted mouth" (Agatha Christie "The ABC Murders").

У цих прикладах you перед інфінітивом, безсумнівно, підкреслює директивну метакомунікативного наміру адресанта.

Для вираження наказу часто вживається модальне дієслово must. Смислове дієслово в такого типу пропозиціях вживається безпосередньо після модального дієслова must, і являє собою форму інфінітива без частки to.

"That proves you have a wicked heart; and you must pray to God to change it; to give you a new and clean one; to take away your heart of stone and give you a heart of flesh" (Charlotte Bronte "Jane Eyre ").

"You must defy them, but you must defy them with purity and confidence."; "You must do as I tell you to get well."; "You must never drink after the heart stops or you'll be sick again, sick to death" (Anne Rice "Interview with the Vampire").

"Yes, but you must be serious about it."; "Algy, you must get out of this place as soon as possible" (Oscar Wilde "The Importance of Being Earnest").

"You must use the bow only in great need" (C.S. Lewis. "The Lion, The Witch And The Wardrobe").

"You must teach me Spanish" (Ernest Hemingway "The sun also rises").

"Do not forget me, Chico, he says, you must come back and see us one of these days"; "You must go and talk to your daughter about this accident at once" ("This morning, this evening, so soon" J. Baldwin).

"You must keep calm. There is a moment to lose!" ("The Painted Veil" W.S.Maugham)

У цих прикладах домінуючою є директивна мета. Проте використання у мовленні модального дієслова "must" є чимось на зразок натяку до моральної відповідальності. Перлокутивний ефект цього мовленнєвого акту стає пробудження у адресата почуття обов'язку.

У негативній формі заперечення not слідує за дієсловом to do в наказовому способі. Додавання don't перетворює наказ в заборону:

"Now, dear, don't say a lot of things that you will regret later" ("Theatre" W.S. Maugham).

"Don't go downstairs. You better stay where you is, boy" ("The Rockpile" J. Baldwin).

"Don't move, I beg you, Watson" ("The hound of the Baskervilles" A.C. Doyle). "Don't laugh. I was terrified" ("The Painted Veil" W.S. Maugham).

"Don't call anyone."; "Don't ask for it unless you want it, Peter!" ("The Adventures of Tom Sawyer" M. Twain)

"Don't argue with me!" ("In another Country" E. Hemingway)

"Oh, please don't tell me any more" (F.S. Fitzgerald "Tender is the night).

"Don't get sore" (E. Hemingway "The sun also rises").

"Don't trouble yourself to give her a character."; "Don't talk to me about her, John"; "Don't take them off" (Charlotte Bronte "Jane Eyre").

"... don't leave me alone, Burt, don't leave me out here alone!" (S. King "Children of the corn").

"Don't do anything stupid, Louis. I warn you" (Anne Rice "Interview with the Vampire").

"Don't pay any attention to me" (E. Hemingway “The Snows of Kilimanjaro"). "Don't go on talking like that" (C.S. Lewis. "The Lion, The Witch And The Wardrobe").

У владних пропозиціях don't приєднується навіть до дієслова to be (чого в інших випадках не буває):

"Don't be afraid. Just start the tape" (Anne Rice "Interview with the Vampire").

"Don't be melodramatic, Harry, please" (E. Hemingway “The Snows of Kilimanjaro").

Якщо заперечення відноситься не до дієслова, що виражає прохання або наказ, а до наступного за ним дієслову, що стоїть в інфінітиві, то частка not ставиться перед цим дієсловом.

Наприклад:

"Mother said Sonny not to go there along, especially if it was dangerous" ("Sonny's blues" J. Baldwin).

"I told you not to go near her; she is not worthy of notice" (Charlotte Bronte "Jane Eyre").