Розвиток української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

український мова національний формування

Розвиток української мови

Діалект, а ми його надишем

Міццю духа і огнем любові

І нестерпний слід його запишем

Самостійно між культурні мови.

Іван Якович Франко

Сучасна українська літературна мова склалася протягом багатьох століть. Вона виникла як окрема самостійна мова з властивими їй оригінальними й глибоко самостійними рисами тільки на певному ступені розвитку слов'янських народів.

В епоху родового ладу всі слов'яни говорили однією мовою, що поділялася на племенні діалекти. Цю мову стародавніх слов'ян називають загальнослов'янською.

В певних історичних умовах стародавні слов'яни поступово поділились на групи племен, а з відокремленням цих груп почала дробитися їхня колись єдина мова. Східна частина слов'ян, староруська народність, утворила першу східнослов'янську державу -- Київську Русь і стала творцем і носієм староруської мови. Сучасних східнослов'янських народів -- росіян, українців, білорусів з їх окремими мовами тоді ще не було. Ці часи є лише початком зародження і оформлення російської, української і білоруської східнослов'янських народностей, а також і формування у своїх основних рисах братніх східнослов'янських мов.

З того часу минуло понад тисячу років. З територіальних діалектів мови східних слов'ян, в силу певних соціально-історичних умов, розвинулись споріднені мови -- російська, українська і білоруська. Отже, українська мова утворилася з того ж самого спільного кореня, що й російська і білоруська мови.

Окрема самостійна історія сучасної української літературної мови починається з часу утворення української народності, яка виділилася з староруської народності, що розпалася. Скориставшись з ослаблення руських земель татарською навалою, на початку XIV ст. українськими і білоруськими землями заволоділа Литва. В Литовському князівстві руська мова була офіційною державною мовою. Нею писалися закони, князівські грамоти, ділові папери тощо. Навіть розмовною мовою литовських князів і знаті була мова руська. Ця руська актово-урядова мова в своїй основі була архаїчною і мала значний шар давньослов'янізмів, але мала велику домішку народних українських та білоруських елементів. Звичайно, в документах, написаних на території України, вплив розмовних елементів української мови позначився більше. Після унії 1569 р. ця актово-урядова мова стала занепадати.

Об'єднавшись з Литвою, Польща загарбала українські і білоруські землі і почала запроваджувати тут польську мову як мову державну. В цей час уже почалося перетворення української народності в націю. Московський друкар Іван Федоров 1574 р. у Львові надрукував першу на Україні книгу. Робляться спроби ввести до літературного вжитку українську народну мову і перекладаються на розмовну мову церковні тексти. Посилюється боротьба проти польсько-католицького гніту, у зв'язку з цим підноситься роль літературної мови. З'являються полемічні твори, спрямовані проти польської шляхти і спольщених українських магнатів та єпіскопів-уніатів.

Мова цих творів мала старослов'янську основу, але багато було в ній і елементів народної розмовної мови. Посилюється народний елемент і в діловій мові, якою писалися козацькі універсали, хроніки-літописи, різне листування та ін.

Новий етап розвитку української літературної мови починається з часу виходу з друку «Енеїди» Котляревського (1798 р.).

Нормальному розвиткові української літературної мови довгий час перешкоджали утиски й заборони російського царизму. Негативно позначилося на її розвиткові також роз'єднання українських земель між різними державами. Аж до Великої Жовтневої соціалістичної революції, наприклад, українська мова не мала навіть єдиного правопису. Між орфографією, вживаною в східній і західній частині України, існували значні розбіжності. Та, незважаючи на всі перешкоди, українська мова жила в устах народу, в піснях і думах, оповіданнях і казках, передавалась від покоління до покоління.

З кінця XVIII і першої половини XIX століття загальнонародні норми нової української літературної мови починають закріплятися в літературі, а саме: у творах І.П. Котляревського, Є.П. Гребінки, Л.І. Боровиковського та Г.Ф. Квітки-Основ'яненка. Т.Г. Шевченко підніс українську мову на рівень найрозвиненіших мов світу. У другій половині XIX і початку XX століття українська літературна мова збагачується й розвивається в творчості таких видатних прогресивних письменників, як Марко Вовчок, І.С. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І.К. Тобілевич, М.П. Старицький,

І.Я. Франко, П.А. Грабовський, Леся Українка, М.М. Коцюбинський, В.С. Стефаник та ін., друга половина ХХ ст. - О. Вишня, П. Тичина, М. Рильський, Д. Павличко, Р. Іваничук, В. Стус.

Размещено на Allbest.ru