Особливості стандартної вербальної між особової комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

ОСОБЛИВОСТІ СТАНДАРТНОЇ ВЕРБАЛЬНОЇ МІЖОСОБОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. МІЖОСОБОВА КОМУНІКАЦІЯ ЯК СПІЛКУВАННЯ ІНДИВИДІВ

1.1 Мовна особистість

1.2 Комунікація як соціолінгвістичне явище

1.2.1 Вербальні та невербальні засоби комунікації

1.2.2 Комунікація як мовленнєво-мисленнєва взаємодія

1.2.3 Складники комунікативного процесу

1.3 Моделі міжособової комунікації

1.3.1 Інформаційно-кодова модель комунікації

1.3.2 Інференційна модель комунікації

1.3.3 Інтеракційна модель комунікації

Висновки до розділу I

РОЗДІЛ 2. СТАНДАРТНА ВЕРБАЛЬНА КОМУНІКАТИВНА ПОВЕДІНКА В АНГЛОМОВНІЙ КУЛЬТУРІ (на матеріалі англомовних художніх творів XIX-XX ст)

2.1 Встановлення комунікативного контакту

2.2 Підтримка комунікативного контакту

2.3 Завершення комунікативного контакту

Висновки до розділу II

ВИСНОВКИ

СПИСОК БІБЛІОГРАФІЧНОГО МАТЕРІАЛУ

ВСТУП

В даній роботі розглядається специфіка комунікації в англомовних соціумах, аналізується сукупність факторів, які впливають на процес комунікації та відіграють важливу роль під час спілкування з представниками англомовних культур.

Ступінь дослідженості лінгвістичної компетенції учасників комунікативного процесу в англомовних соціумах визначається тим фактом, що остання знаходиться у фокусі наукового інтересу приблизно з 70х років. В нашій країні ця область наукового знання стала активно розроблятися після соціально-економічних змін на рубежі тисячоліття. Посилення інтересу до проблеми міжкультурної комунікації у ХХ сторіччі простежувалось не тільки у межах мовознавства та психології, але також в наукових напрямках, що виникли у другій половині сторіччя, таких як психолінгвістика та соціолінгвістика. Зараз проблеми вивчення комунікативних процесів входять до кількості найбільш актуальних та глобальних проблем людства.

Об'єктом дослідження є вербальна комунікативна поведінка в англомовному соціумі.

Предметом дослідження є стандартні комунікативні ситуації, які були взяті з англомовної художньої літератури ХIХ-ХХ сторіччя.

Актуальність дослідження зумовлена динамікою розвитку мовознавства, накопиченням нової інформації в даній галузі, важливістю систематизації особливостей в комунікативній поведінці представників англомовних культур, необхідністю вивчення, узагальнення та систематизації комунікативних формул вербальної поведінки, а також з'ясуванням і поясненням домінантних рис комунікативної поведінки англійців.

Метою роботи є дослідження стандартної англомовної комунікації в контексті соціальної взаємодії; вивчення особливостей вербальної комунікативної поведінки в англомовному соціумі; виокремлення рис англомовної комунікативної свідомості; розробка принципу відбору формул (мовних засобів), що використовуються для реалізації певних комунікативних намірів.

РОЗДІЛ 1. МІЖОСОБОВА КОМУНІКАЦІЯ ЯК СПІЛКУВАННЯ ІНДИВІДІВ

англомовний вербальний комунікативний

Питання, пов'язані зі співвідношенням культури та мови, стали особливо актуальними останнім часом, коли неможливість успішної комунікації без знання культури стала очевидним фактом.

У цьому розділі міжособову комунікацію буде розглянуто як спілкування людей у процесі їх пізнавально-трудової діяльності (що передбачає обмін думками, ідеями, фактами); процес оформлення, або ж «ратифікації» репрезентацій у якості інформації; процес забезпечення трансляції інформації між індивідами. Для глибшого розуміння явища комунікації будуть проаналізовані моделі міжособової комунікації.

1.1 Мовна особистість

З 80-х років термін «мовна особистість» вважається одним із найпопулярніших та найуживаніших термінів у лінгвістиці. Найбільш повне та систематичне обґрунтування поняття «мовна особистість» викладено у роботах Ю.М. Караулова, який зазначає, що «мовна особистість» являє собою «багатошаровий та багатокомпонентний набір мовленнєвих здібностей, вмінь, готовностей до здійснення моленнєвих вчинків різного ступеню складності, вчинків, які класифікуються, з однієї сторони, за видами мовленнєвої діяльності (аудіювання, мовлення, читання, письмо), а з іншої - за рівнями мови...» [5: 29] Ю.М. Караулов запропонував ідею мовної особистості, яка складається з трьох рівнів: 1) вербально-семантичний, який зумовлює нормальне володіння носієм мовою, а для лінгвіста - традиційний опис формальних засобів вираження певних значень; 2) когнітивний, одиницями якого є поняття, ідеї, концепти, які складаються у кожної мовної особистості в більш-менш упорядковану, систематичну «картину світу», яка відображає її ієрархію цінностей; когнітивний рівень устрою мовної особистості і її подальший аналіз передбачає перехід до знань, що формують інтелектуальну сферу особистості, надаючи досліднику вихід через мову на процеси говоріння і розуміння; 3) прагматичного, який включає в себе цілі, мотиви, інтереси, установки та інтенції; під час аналізу мовної особистості цей рівень забезпечує закономірний та зумовлений перехід від оцінок мовленнєвої діяльності до порозуміння реальної дійсності [5: 5].

«Людина, що говорить» - особистість, одним з видів діяльності якої є мовленнєва діяльність; комунікативна особистість - особистість, яка реалізує себе в комунікації, яка обирає та здійснює ту чи іншу стратегію та тактику спілкування, яка обирає чи використовує той чи інший набір засобів (як лінгвістичних, так і екстралінгвістичних) і також являє собою конкретного учасника конкретного комунікативного акту, який реально діє в реальній комунікації [7: 54].

Розуміння мовної особистості не обмежується індивідуальним користуванням мовою, а виходить на рівень національного мовного типу. Ю.М. Караулов вказує на існування загальнонаціонального мовного типу, який є приводом для існування інваріантної частини в структурі кожної окремої мовної особистості. Саме ця інваріантна частина забезпечує можливість взаєморозуміння носіїв різних діалектів, соціальних і культурних кодів [5: 37]. «Неможна провести пряму паралель між мовною особистістю та національним характером, але глубинна аналогія між ними існує і полягає в тому, що носієм національного початку є відносно непохитна в часі, тобто інваріантна в масштабі самої особистості частина в її структурі, яка є продуктом довгого історичного розвитку та об'єктом передачі досвіду» [5: 42]. Отож, мовну особистість визначаємо як особистість, яка проявляє себе в мовленнєвій діяльності у всій сукупності тих текстів, які вона виробляє або споживає. Вона являє собою парадигму мовних особистостей, володіє власним когнітивним простором, власним «знанням» мови і особливостями її використання.

1.2 Комунікація як соціолінгвістичне явище

На теперешній час існує дуже багато видів та засобів комунікації, оскільки у житті людини комунікація відіграє найважливішу роль. Термін «комунікація» (від англ. «сommunication» та лат. «communicare») означає перебувати у зв'язку, брати участь, об'єднуватися у суспільні групи [25]. Практичне значення комунікації вивчається у різних парадигмах лінгвістики та є об'єктом вивчення багатьох дослідників. У загальному значенні соціальна комунікація - спілкування між людьми та іншими соціальними суб'єктами. Ідея єдності, об'єднання, зв'язку зі спільнотою є визначальною для поняття комунікації або спілкування. Спілкуватися - означає ставати членом спільноти, співпереживати, ставати духовно близькими, дотримуватися норм спільноти. У цій ситуації порозуміння є важливим чинником спілкування і успішним завершенням комунікативного процесу [3: 159].

1.2.1 Вербальні та невербальні засоби комунікації

Комунікативний процес реалізується за допомогою певних засобів - знакових систем, які поділяються на вербальні (лат. verbalis - словесний) та невербальні (безсловесні). Розмовляючи з іншими, ми обираємо із можливих засобів мовленнєвої та немовленнєвої комунікації ті, які здаються нам найбільш вдалими для висловлення наших думок у даній ситуації.

Невербальна комунікація відбувається, як правило, неусвідомлено, мимовільно. Здебільшого люди контролюють своє мовлення, але на підставі аналізу їх міміки, жестів, інтонації можна оцінити правильність, щирість мовної інформації [26].

До засобів невербальної комунікації належать: мова тіла, фізіогноміка, артафекти, система запахів, просодика, екстралінгвістика, контакт очей, авербальні дії, міжособистісний простір, часові характеристики. Не всі з цих засобів рівнозначні, проте кожен з них легко зчитується реципієнтом, підсилюючи або нейтралізуючи враження від слів мовця [4: 140].

Вербальна комунікація - найбільш універсальний засіб передачі думки. На вербальну людську мову можна «перекласти» повідомлення, створене за допомогою будь-якої іншої знакової системи. Мовленнєва сторона комунікації має складну багатоярусну стуктуру, від диференціальної ознаки фонеми до тексту або інтертексту; вона також виступає у різних стилістичних різновидах: різноманітні стилі і жанри, розмовна і літературна мова, діалекти і соціолекти і т.і. Всі мовленнєві характеристики та інші компоненти комунікативного акту сприяють його успішній або неуспішній реалізації [8: 5].

В мовленнєвій комунікації слова не є просто знаками для означення предметів або класів предметів. Використовуючи слова в комунікації, ми створюємо цілі системи ідей, вірувань, міфів, притаманних певному суспільству, певній культурі [13: 56].

Те, як ми говоримо, дає уявлення іншому комуніканту про те, ким ми є. Особливо це очевидно, коли комунікант виконує певну соціальну роль (капітан команди, директор школи тощо). Використовуючи мовлення, ми можемо визнавати соціальний статус співрозмовника чи не визнавати його. Вибір словесних засобів, як і супроводжуючих невербальних, також сприяє формуванню та розумінню соціальних ситуацій [6: 145].

Комунікативний вплив як результат обміну інформацією можливий лише тоді, коли людина, яка спрямовує інформацію, і людина, яка приймає інформацію, володіють єдиною або подібною системою знаків, або говорять на одній мові [20: 96].

1.2.2 Комунікація як мовленнєво-мисленнєва взаємодія

Комунікація визначається як процес передачі від адресанта до адресата певної кількості бітів статичної інформації, яка залишається незмінною як на виході так і на вході, існує лише у штучних системах, але неможлива при реальному спілкуванні комунікативних особистостей [2: 56]. При цьому комунікація розглядається як процес взаємодії і взаємокорегування індивідуальної свідомості кожного з комунікантів. Вибір того, яким чином використовувати свою когнітивну базу, виконується самим орієнтувачем в результаті незалежної внутрішньої операції над власним станом. Але ніякої передачі думки між мовцем та слухачем не відбувається. Слухач сам створює інформацію, зменшуючи непевність шляхом взаємодій у власній когнітивній базі [24: 175]. Мовленнєва свідомість особистості, наявність якої робить можливим і автокомунікацію, формується в мовленнєво-мисленнєвій діяльності, яка обов'язково повинна включати в себе «діалогічне» спілкування. Але для того, щоб ця взаємодія була можливою, необхідне перехрещення індивідуальних когнітивних просторів осіб, що спілкуються, і чим більше зона цього перехрещення, тим адекватнішою буде комунікація [2: 94].

В процесі вербальної комунікації, комуніканти обмінюються мовленнєвими знаками, називаючи ними певні когнітивні одиниці і структури.

Особа, що реалізує інтериорізацію індивідом зовнішньої дійсності в формі структурованих та систематизованих знань і уявлень, що відповідають за фіксацію, зберігання та оцінку результатів діяльності людини, вступає в складні взаємовідносини із мисленням та мовою. Мова, мислення та свідомість мають дуже тісні відносини та співвідношення когнітивних структур з мовленнєвими одиницями і категоріями. Свідомість як останній член цієї групи в різних працях стоїть практично на одному рівні з мисленням [23: 245]. Мова, свідомість та мислення створюють єдиний ментально-лінгвальний комплекс, під яким мається на увазі «функціонуюча на основі людського мозку інформаційна система, що забезпечує сприйняття, розуміння, оцінку, зберігання, зміна, породження та передачу інформації. В рамках ментально-лінгвального комплексу мислення - перш за все динамічна іпостась, а мова - інструментальна і комунікативна іпостась» [11: 65]

Комунікація людей - перш за все двобічний процес, це мовленнєво-мисленнєва діяльність адресанта й адресата. Процеси мовлення є низкою нейрологічних та фізіологічних явищ, що відбуваються під час усної та писемної продукції або рецепції. Комунікація унеможливлюється, якщо адресат перестає або не може сприймати й інтерпретувати повідомлення адресанта. Таким чином, сприйняття чужого мовлення - різновид мовленнєвої діяльності, що полягає у встановленні смислу почутих або прочитаних повідомлень, текстів та усвідомленні авторських текстових (дискурсивних) стратегій (ліній мовленнєвої поведінки, тобто послідовності комунікативних дій, яких свідомо дотримується автор тексту для досягнення мети спілкування) та інтенцій (намірів, задумів продуцента мовлення) [12: 165].

1.2.3 Складники комунікативного процесу

Згідно з метою та засобами комунікація поділяється на наступні типи: розмова «тет-а-тет», дискусія у межах невеликої групи людей, виступи для великої аудиторії, телефонна розмова, лист, приватне письмове повідомлення, текст, надрукований на комп'ютері, повідомлення для великої аудиторії, матеріал (стаття), відправлений прямою поштою, стаття у формі інформаційного листа компанії, новини у друкованих ЗМІ, реклама в ЗМІ.

У сучасній літературі існують різні моделі комунікативного процессу. Наприклад, Аристотель виділив три компоненти процессу комунікації: «оратор - промова - аудиторія». Зараз ця модель виглядає так: «комунікатор - повідомлення - комунікант» [28]. У 1948 році Г. Лассуелл запропонував своє формулювання. Згідно його моделі, процес комунікації розглядається по мірі відповіді на питання: «хто повідомляє? - що? - по якому каналу? - кому? - з яким ефектом?». В даній моделі присутні п'ять компонентів комунікативного процесу: “комунікатор - повідомлення (інформація) - канал передачі - комунікант (аудиторія) - зворотній зв'язок» [25]. У другій половині ХХст. вчені Стенфордського університету у рамках програми «Комунікація в організації» запропонували складну модель комунікативного процесу: «джерело повідомлення - комунікатор - кодуючий пристрій повідомлення - канал передачі - декодуючий пристрій - комунікант - результат кодування - зворотній звязок» [28]. Коди комунікативної моделі уявляють собою символи або знаки, що перекладають повідомлення на мову, зрозумілу отримувачу. У якості кодів використовуються вербальні і невербальні засоби комунікації. На сьогодняшній день модель комунікативного процесу передбачає: комунікатор - повідомлення - канал передачі - комунікант. Комунікатор в даній моделі розглядається як творець повідомлення, особа, яка генерує ідею. Ним також може бути не тільки одна людина, а й організація, группа осіб або індивід [19: 48]. Повідомлення можна інтерпретувати як інформацію, або закодовану ідею, тобто те, що передає джерело отримувачу. Засоби, за допомогою яких повідомлення передається від комунікатора комуніканту, називаються каналом передачі повідомлення. Зазвичай ці засоби можуть бути технічними (ЗМІ: преса, телебачення, радіо, електронні засоби) и міжособовими (обмін информацією між джерелом і отримувачем) [27].

1.3 Моделі міжособової комунікації

Міжособова комунікація - це спілкування людей у процесі їх пізнавально-трудової діяльності, що передбачає обмін думками, ідеями, фактами. Для кращого розуміння явища комунікації лінгвісти використовують метод моделювання. У нашій роботі ми звертаємось до точки зору М.Макарова, який використовує структру моделей комунікації як засіб пізнання сутності і механізмів людського спілкування та як засіб передачі процесів кодування і декодування [10: 39]. Таким чином він правомірно зводить різні моделі комунікації до трьох основних типів: 1) інформаційно-кодова модель; 2) інтеракційна модель; 3) інференційна модель.

1.3.1 Інформаційно-кодова модель комунікації

Будь-яке дослідження мови та спілкування cпирається на ту чи іншу модель комунікації [21: 386-405]. Яскравим прикладом теоретичного підходу, що надає пріорітет інформації, стала кодова модель комунікації. Кодова модель може бути коротко описана наступним чином: ролі учасників - відправник і отримувач, повідомлення має інформацію про стан справ або «думку» мовця, яку він цілеспрямовано передає тому, хто слухає; вони обидва володіють кодом (знаковою системою мови), що конвенціонально - співвідносить звуки та значення [9: 90].

Ця модель демонструє можливість відновити інформацію на другому кінці ланцюжка завдяки процесу комунікації, що здійснюється засобом перетворення повідомлення, нездатного самостійно подолати відстань у закодованих сигналах, який можна транслювати. Шум і перешкоди у каналі зв'язку можуть невірно передати сигнал і навіть перекрити його. Якщо канал чистий, успіх комунікації в основному залежить від якості та ефективності праці (де)кодуючих пристроїв на пункті кодування та декодування.

Адаптована для передачі людської мовленнєвої комунікації інформаційно-кодова модель складається з таких компонентів: комунікатор (відправник) і реципієнт (отримувач), обидва з яких володіють мовленнєвими (де)кодуючими пристріями і «процесорами», що переробляють і утримують думку або інформацію [6: 37]. В усному мовленні «сигнал» акустичний, а «канал зв'язку» - будь-яке фізичне середовище, що проводить звукові хвилі. Такий погляд на мовленнєву комунікацію засновано на двох тезах: по-перше, кожна національна мова є кодом, а по-друге, ці коди співвідносять думки і звуки [4: 36].

Проте, як зазначає М.Макаров, кодова модель не може адекватно описувати реальні процеси комунікації у тій чи іншій природній мові. Розуміння включає в себе щось більше, ніж тільки декодування - саме по собі декодування локалізується там, де акустичний сигнал переходить у мовленнєваий образ, однак інтерпретація висловлювання на цьому етапі не закінчується [10: 50].

Недолік кодової моделі в тому, що вона обмежує повідомлення тільки тими думками, які комунікатор висловлює націлено: мета комунікації - спільна думка чи повідомлення; процес досягнення цієї мети засновано на існуванні спільного кода. Також існує певна різниця між інформацією, що повідомляється цілеспрямовано та що була зокодована згідно з намірами автора, і тим, що може бути декодованим незалежно від того, хотів того мовець чи ні. Проте і те, й інше передбачає велику роль колективного досвіду: ідентичних мовленнєвих знань, що були попередниками комунікації. Отож, очевидність неадекватності кодової моделі в поясненні проблем семантико-прагматичного характеру стимулювала розвиток інференційної моделі комунікації.

1.3.2 Інфереційна модель комунікації

В інференційній моделі і учасники комунікації, і саме повідомлення отримують інший статус. На відміну від кодової моделі, де учасники, повідомлення і сигнал пов'язані по суті симетричним відношенням кодування і декодування, інференційна модель у якості своєї функціональної основи використовує принцип виведення знання. Якщо в кодовій моделі мовець цілеспрямовано відправляє слухачу певну думку, то в інференційній моделі мовець, викладаючи свій смисл, або те, що він «має на увазі», у вислові, тричі демонструє свої інтенції: 1) він має намір промовою викликати певну реакцію в аудиторії; 2) він хоче, щоб аудиторія розпізнала його наміри (1); 3) щоб це розпізнання наміру (1) з боку аудиторії стало основою чи частковою основою для реакції [28]. Присутність цих трьох інтенцій необхідна, щоб хтось став мовцем, а їх виконання необхідне для успіху комунікації. Але функціонально необхідною виявляється тільки інтенція (2).

Процес спілкування ініціює не бажання людини передати «думку» чи інформацію, а її бажання зробити свої інтенції зрозумілими для інших. Мовленнєві засоби для виразу намірів - це висловлювання. Їх зміст не обмежено (на відміну від кодової моделі) репрезентативними повідомленнями про стан дій, вони можуть виражати, наприклад, емоції. Інтенції виявляють як повинен розумітися даний пропозиційний зміст. Окрім цього, інференційна модель комунікації розглядає і ті випадки, коли в повідомленні немає ніякої пропозиціональної «суті» і воно взагалі не використовує «коду» [16: 35].

1.3.3 Інтеракційна модель комунікації

Інтеракційна модель комунікації, згідно зі своєю назвою, у якості головного принципу висуває взаємодію, яка вбудована в соціально-культурні умови ситуації. Комунікативно-зумовлена соціальна практика, а не мовленнєві структури коду, пояснює природу (транс)формації суті у спілкуванні. Дана модель переносить у центр уваги аспекти комунікації як поведінки [16: 37]. Практично будь-яка форма поведінки - дія, бездіяльність, мовлення, мовчання в певній ситуації може виявитися комунікативно значущою [1: 12]. «Behaviour has no opposite. In other words? There is no such thing as nonbehaviour or, to put it even more simply: one cannot not behave. Now, if it is accepted that all behavior in an interactional situation has message value, i.e. is communication, it follows that no matter how one may try, onе cannot not communicate» [21: 48].

Тобто, поки людина знаходиться в ситуації спілкування та може спостерігатися іншою людиною, вона демонструє смисли, хоче вона цього чи ні. При цьому важливу роль відіграє активність реципієнта: без співучасті комунікантів та особливо без інтерпретації один одного не могло б бути ні спілкування, ні сумісної діяльності. Можна додати, що ця інтерпретація смислів здійснюється в процесі постійних «переговорів», гнучкої діалектики колективного осмислення соціальної дійсності на шляху до досягнення інтерсуб'єктивності, що трактується як психологічне чи феноменологічне переживання спільності інтересів, дій і т.і. Це єднання не є постійним, воно завжди «рухається» і частина комунікативної «праці» завжди націлена на його репродукцію, досягнення та підтримку в кожному новому акті спілкування [10: 55].

Розрізняється інформація, що повідомляється осмислено (information given), та інформація, що повідомляється неосмислено (information given-off) [16: 398]. Якщо участю в комунікативному процесі перший тип інформації залежить, перш за все, від мовця, який відбирає ці смисли, надає їм форму та виражає їх згідно зі своїми інтенціями, то інформація другого типу залежить від слухача, а саме від його сприйняття, виборчості та здатності до інтерпретації. Саме інтерпретація стає в інтеракційній моделі критерієм успішності та головним завданням комунікації. Це значно змінює статус комунікантів. Дзеркальна схожість процедур переоформлення повідомлення на введенні та виведенні не функціонує: реципієнт може вивести смисли, відмінні від задуманих мовцем [10: 37].

Інтеракційна модель комунікації трактує мовну взаємодію з точки зору стратегій і тактик мовної поведінки в рамках суб'єкт-суб'єктивних відносин комунікантів. Визначальними параметрами тут виступають соціо-психологічні домінанти, такі як соціальний статус, статєво-вікові особливості, місце й регламентованість комунікації, психологічні установки і наявність прагматичного завдання, визначальні цілі і структурна організація мовної взаємодії. Роблячи підсумок, можна виокремити два положення інтеракційної моделі: 1) будь-яке висловлювання відбиває три складові комунікації: діяльнісну (для чого говориться), предметну (що говориться) і мовну (як говориться); 2) будь-яке висловлювання будується на перспективі п'яти планів, або аспектів мовної взаємодії: пропозиціонального (зміст висловлювання), ілокутивного (ціль висловлювання), аргументативного (вплив на співрозмовника), інтерперсонального (співробітництво) і дискурсивно-риторичного (мовні засоби організації взаємодії) [22: 266].

Згідно з інтеракційною моделлю метою комунікації є демонстрація смислів. При цьому інтерпретація цих смислів комунікантами стає в інтеракційній моделі критерієм успіху та головною метою комунікації. Неможна не погодитися з точкою зору Макарова, що з трьох приведених вище моделей саме інтеракційна найбільш повно та об'єктивно описує комунікативний процес.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І

Проблематика вивчення комунікації складає ядро окремих наукових напрямків - аналізу комунікації, конверсаційного аналізу, теорії мовленнєвих актів, комунікації як філософії мови, інтеракціональної соціолінгвістики. Будь-яка комунікативна діяльність передбачає не тільки знання характеристик комунікатора, аналіз змісту інформації, але й аналіз аудиторії. Комунікація розлядається як спілкування людей у процесі їх пізнавально-трудової діяльності, що передбачає обмін думками, ідеями, фактами.

Мовна особистість є невід'ємною складовою комунікативного процесу. Розуміння мовної особистості не обмежується індивідуальним використанням мови, а виходить на рівень національного мовного типу. Поняття мовної особистості було введено в широкий науковий обіг Ю.Карауловим та інтерпретується як людина, яка наділена можливістю створювати та приймати тексти, що вирізняються рівнем структури мови, глибиною та точністю відображення дійсності, певною спрямованістю.

Комунікація людей є двобічним процесом, який являє собою мовленнєво-мисленнєву діяльність адресанта та адресата. Для кращого розуміння явища комунікації лінгвісти використовують метод моделювання, виокремлюючи три основні моделі: 1) інформаційно-кодову; 2) інтеракційну; 3) інференційну. У перелічених моделях комунікація виступає як процес оформлення інформації та як процес, що забезпечує її трансляцію між індивідами. З трьох моделей саме інтеракційна найбільш повно та об'єктивно розкриває комунікативний процес.

РОЗДІЛ 2. СТАНДАРТНА ВЕРБАЛЬНА КОМУНІКАТИВНА ПОВЕДІНКА В АНГЛОМОВНІЙ КУЛЬТУРІ

В даному розділі комунікативна поведінка в англомовному соціумі розглядається на прикладах комунікативних ситуацій, взятих з англомовної літератури. Описуються стандартні формули ввічливості при встановленні комунікативного контакту, при підтриманні контакту та при його завершенні.

2.1 Встановлення комунікативного контакту

При встановленні комунікативного контакту розрізняються наступні форми звернення: до знайомого та незнайомого адресата, звернення партнерів, рівних по віку та положенню, звернення молодших до старших, звернення в офіціальному чи неофіціальному оточенні.

В англійській комунікації при зверненні до незнайомого адресата у повсякденному спілкуванні на теперішній час найбільш поширеною є нульова форма звернення, тобто звернення без прямої вказівки адресата. Замість форм з номінативною основою, як правило, використовується формула привернення уваги «excuse me». При неформальному спілкуванні в Великобританії іноді можливі такі звернення, як boy, young fella, mate, luv, buddy, stranger. (1):

(1) -What are you gonna say to him? - I asked.

-Boy, you never know till the time comes, - he said [7: 52].

Як зазначає І.А. Стернін [15: 75], номінативні формули при звертанні до особ деяких професій (waiter, porter, doctor, driver, nurse, judge) на сьогодні є застарілими, проте вони використовуються в художній літературі (2):

(2) - Why, thanks, Judge, - the Boss said, sweet as chess pie...[7: 58]

Нормативними в подібних комунікативних ситуаціях є нульові форми звернень. Також при зверненні до незнайомого адресата в деяких випадках можуть використовуватись формули sir і madam, однак на теперішній час вони використовуються рідко та є маркером рольових позицій партнерів, підкреслючи вище положення адресата (3):

(3) - Should I bring the wine in, sir? - asked the chauffeur [3: 58].

Також ці формули використовуються при ввічливому зверненні до клієнтів у сфері обслуговування (4):

(4) - Good day, sir, - the doctor said, and took his eyes off me and started down the hall [7: 319].

Також подібне звернення використовується у листах до незнайомого адресата: Dear Sir / Madam. В ситуації при зверненні особи до групи адресатів (в літаку, на вокзалі, до глядачів у театрі) використовується форма «Ladies and gentlemen» (5):

(5) - Ladies and gentlemen, - the musician cried. - At the request of Mr. Gatsby we are going to play you... [2: 41].

Номінативні формули звернення допускаються в англійській мові при неформальному спілкуванні, зазвичай зі знайомими особами: hi lads / guys / folks / old man. Наприклад, так може звернутися друг до свого доброго знайомого (6):

(6) - Hello, Wilson, old man - said Tom, slapping him jovially on the shoulder [2: 21].

Звернення до знайомих може бути здійсненим у суворо офіційних рамках або приймати менш офіційний характер. Це вже залежить від комунікаційних відносин, які склалися між учасниками, їх віку, службового положення, ситуації спілкування. В залежності від цього використовуються різні форми звернення: іменна та неіменна. Неіменна формула звернення sir / madam у сучасному світі майже не використовується, в основному обмежується зверненням школярів до викладача-чоловіка sir. Також можливе звернення за формулою Mr / Miss / Mrs+прізвище. В університетському оточенні студенти звертаються до викладачів за ім'ям (Elaine, David) або за званням (Doctor Brown, Professor Little), ініціатива в обранні формули спілкування належить викладачеві, який при знайомстві зі студентами уточнює, яку формулу спілкування використовувати.

При офіційному зверненні основною формою є Mr / Miss / Mrs+прізвище, яку також використовує керівник коли звертається до свого підлеглого. При невимушеному спілкуванні теж використовується ця формула, але, як правило, при зверненні до людей старших за віком та положенням (7):

(7) - This is Jack Burden, - I said, - and I'd like to -

- Oh - Mr. Burden - the switchboard said noncommittally, or perhaps in question. [7: 367].

Використання цієї формули можливе навіть у сімейному колі.

Звернення у листах носять офіційний характер. Людину завжди називають повним ім'ям (ім'я+прізвище), перед яким ставиться Mr / Miss / Mrs / Ms.

В багатьох комунікативних ситуаціях підлеглі звертаються до вищого по службі на ім'я: секретар до завідуючого кафедрою, студенти до викладача. Обмеження на звернення до співрозмовника на ім'я залежить від віку як адресата, так і адресанта. Але більш важливу роль тут відіграє традиція. Комуніканти використовують ті форми звернення, які вони звикли використовувати [14: 46].

При зверненні до дітей, друзів, знайомих, родичів в англійській мові широко використовуються зменшувальні форми імені: Herb (Herbert), Bill (William), Sid (Sidney). У наступній ситуації використовується скорочене від Johathan (8):

(8) - How are you, John? - asked Anna [4: 51].

Англійські формули привітання відрізняються своєю демократичностю. Такі формули, як Good morning / Good afternoon / Good evening мають відтінок формальності і характерні більш для офіційного стилю спілкування. Менш формальними є Afternoon / Morning / Evening, які супроводжуються ім'ям адресата: Morning Ted.

Сфера використання привітання Hello останнім часом помітно зменшилась. Частіше за все воно використовується як знак початку спілкування, тобто за цим привітанням послідує подальша розмова. Формули привітання зазвичай супроводжуються такими формулами фатичної комунікації, як How're you?, How are you keeping?, Are you well?, Nice day та інші. Наприклад, у момент зустрічі двох друзів (9):

(9) - Why, hello, Charlie, old man, - Said Hurstwood, as Drouet came in that evening about eight o'clock. - How goes it? - The room was crowded. Drouet shook hands, beaming good nature, and they srtolled towards the bar [1: 23].

У цьому прикладі можна простежити всі ознаки фамільярності даного привітання. Але в англійській комунікації відповідь на дане питання не є обов'язковою. Часто адресату навіть не надається змога відповісти на нього. У випадку відповіді припускається, що вона буде позитивною (Fine / Well / Great), незалежно від реального стану співрозмовника (10):

(10) - Oh, all right - said Drouet [1: 23].

Іноді компонентами привітання можуть виступати компліменти: Hi, Mary. You look very smart! Привітання може включати репліки, в яких підкреслюється давність останньої зустрічі: Haven?t seen you for a long time! (11):

(11) - I haven't seen you in six weeks. When did you get in? - said Hurstwood

- Friday, - said Drouet. - Had a fine trip [1: 23].

Вітаються не тільки знайомі, але й незнайомі, наприклад, на вулиці, зустрівшись поглядом з перехожим. Таке привітання виражається кивком голови або неформальним Hi або Hi-ya.

Привітання - це знак уваги, свідоцтво того, що тебе помітили, що ти важливий, а це - одна із основних стратегій англійської вічливості.

Формули ввічливості при встановленні комунікативного контакту:

	Формальне спілкування	Нейтральне спілкування	Неформальне спілкування
Звернення до...
...знайомого адресата	Sir / madam; Mr / Mrs / Miss + прізвище; лише за ім'ям; Doctor / Professor+ прізвище	Mr / Mrs / Miss +прізвище;	Lads / guys / folks; лише за ім'ям; dear / darling / honey
...незнайомого адресата	Sir / madam, ladies / gentlemen	Excuse me (як привертання уваги)	Boy; young fella; mate; luv; stranger; buddy
Привітання	Good morning / afternoon / evening	Hello; hi; hi-ya	Morning / afternoon / evening; лише ім'я адресата; hi; hi-ya

2.2 Підтримка комунікативного контакту

Групова розмова повинна бути підтриманою. Прийнято говорити з усіма вічливо та ні про що. Англійці не перебивають співрозмовника. Вступають в розмову тільки дочекавшись паузи. В розмову незнайомих ні в якому разі не можна втручатися, це розглядається як порушення правил особистої автономії. Знаком доброго ставлення до співрозмовника, знаком контакту та бажання продовжити спілкування є запрошення випити чогось: Would you like a cup of tea? (12):

(12) - Carrie, lets meet aftert he concert and have a cup of tea together. How do you like it? [1: 223].

В англійській мові існує така форма демонстрації позитивного ставлення до співрозмовника, як «phoney invitation» - запрошення, яке робиться із ввічливості та не передбачає реального прийняття запрошення співрозмовником. Наприклад: Let's go down somewhere at the week-end. Таке запрошення виражає добре відношення до співрозмовника, але ніяк не запрошення.

В англійському суспільстві вибачатися прийнято перед усіма та практично з будь-якої причини: коли потрібно піти, за помилку при наборі номеру, за запізнення, навіть коли те, що сталося, сталося не через провину мовця.

Найбільш уживаніші формули вибачення в англійській мові - «I'm sorry» та «I'm terribly sorry» (13):

(13) - Forget what I said, - I said out loud.- I'm sorry - said Jake [3: 38].

У відповідь на вибачення прийнято казати That's OK / OK / No problem / It's fine (14):

(14) - It's all right. It's fine. I was just sore for a minute - said Tom [3: 38].

Вираз «Oh, excuse me», на теперішній час використовується рідко та головним чином як привернення уваги: Excuse me, could I have the menu, please? [14: 55].

Вибачення в англійському суспільстві - найважливіша складова вербальної ввічливості та є ознакою вихованості.

Дякують англійці так само часто, як і вибачаються. В англійській вербальній поведінці вираженню вдячності відводиться значне місце в повсякденному спілкуванні. Так британське «thank you» дуже часто є скоріш формальним маркером, знаком завершення контакту, чи виразом відвертої вдячності [18: 149]. Також однією із особливостей англійської вдячності є експресивність та перебільшення, наряду з thank you / thanks також використовується thank you very much, thank you awfully, thank you very much indeed, thanks a million (15):

(15) - Oh, then thank you very much. I am sorry that I have come to trouble you - said Tilly [4: 20].

В офіційному оточенні в якості формул вдячності можуть бути використані більш складні вирази: I'm so grateful for your help / I appreciate your efforts very much / I have no words to express my gratitude (16):

(16) - Thank you, Drouet! - said Carrie. - I appreciate your help very much!

[1: 123].

Формули вдячності часто підсилюються компліментами, які в основному містять пряму оцінку якостей співрозмовника: Thank you very much. You're so kind / supportive / helpful / hospitable (17):

(17) - Thank you! You're so kind, - said Carrie, feeling the goodness of such attention in her strange situation [1: 5].

Найбільш традиційними мовленнєвими формулами, які використовуються як відповідь на вдячність, є: OK, That's OK, That's all right, It's no problem, Don't mention it, Not at all, You are welcome, Any time, My pleasure (18):

(18) - Thank you! You are so kind - observed Carrie.

- Not at all, - said Hurstwood... [1: 51].

Формула «You are welcome» може бути інтенсифікованою: You are always welcome / You are more than welcome / You are very welcome (19):

(19) - I suppose your people will be here to meet you? - said Drouet. - Let me carry your grip.

- Oh, no, - she said. - Thanks, but I'd rather you wouldn't. I'd rather you wouldn't be with me when I meet my sister.

- All right, - he said in all kindness. - I'll be near, though, in case she isn't here, and take you out there safely. You are very welcome. [1: 5].

Формули ввічливості при підтриманні комунікативного контакту:

	Формальне/нейтральне/неформальне спілкування
Вибачення	Sorry; I'm terribly sorry; excuse me
Відповідь на вибачення	That's OK / OK; no problem; it's fine; don't worry
Вдячність	Thank you so much / very much / so very much / ever so much / very much indeed / awfully; thanks a million; a million thanks; many thanks
Відповідь на вдячність	That's OK / OK; That's all right; It's no problem; Don't mention it; Not at all; Any time; My pleasure; You are always (very / more than / always very) welcome

2.3 Завершення комунікативного контакту

В англійській комунікативній поведінці вихід із комунікації зі співрозмовником повинен бути обов'язково плавним та мотивованим. Про бажання припинити контакт свідчать односкладні відповіді на питання - вони показують, що ви не хочете спілкуватися з співрозмовником [17: 252].

В англійській комунікації репліки, які використовуються в ситуації прощання, досить різноманітні. Між них - мовленнєві формули, які можуть використовуватися як при зустрічі, так і при прощанні: Good morning / Good afternoon / Good evening / Good night (20):

(20) - I'd better go, - she said. - Good night, darling - said Brett [3: 34].

В обранні формул прощавання іноді існують обмеження, наприклад: «See you (later)» не кажуть людям похилого віку, замість цього використовується нейтральне «Good bye», «I'll see you (next week)». Прощавання, як правило, супроводжується великою кількістю формул з різним значенням, як у наступному діалозі (21):

(21) - Good-bye, till I see you Monday - said Drouet.

- Good-bye, - Carrie answered, taking his proffered hand [1: 5].

Формули ввічливості можуть включати в себе: оцінку зустрічі (It was nice seeing you / It was lovely / I really enjoyed that); вдячність за запрошення чи візит, за приділений час, увагу (Thank you for having me / Thank you very much for lovely dinner / Thank you for your time) (22):

(22) - Thank you very much, Mr.Baker. I appreciate your courtesy. - Dana stormed out of the office [6: 110].

Знаки уваги до третіх особ (Say hi / hello to Helen / Remember me to Paul / Best wishes to Sam) (23):

(23) - Take care of yourself, Aud, and come back safe and sound - said Violet.

- We both will. Take care of yourself and James. - The two women exchanged a tearful smile [3: 380].

Намір продовження контакту (We will be in touch / See you tomorrow / next week / next time /I hope to see you again soon); запрошення (Drop in when you have time / You should come to lunch one day / Call in any time) (24):

(24) - Shall you come an' have a look at my mare, - Tom said to her, with his hearty kindliness that was now shaken with trepidation [4: 12];

Також різноманітні побажання (Have a nice day / Have a lovely week-end / Enjoy your holiday); піклування про партнера (Take care / Don't work to hard / Look after yourself) (25):

(25) - I love you with all my heart, - Violet whispered to him. - Take care of yoursels...keep safe...- she clung to him for a last moment, and then hurried from the compartment and down the corridor, down the few steps and ran back to her window again [5: 90].

При завершенні контакту комуніканти, як правило, використовують декілька реплік зі схожою семантикою (26):

(26) - Well, I hope you have lots of luck! Be careful about those bull-fights. Maybe we'll see you at Biarritz, - Hubert said [3: 87].

Формули ввічливості при завершенні комунікативного контакту:

	Формальне спілкування	Нейтральне спілкування	Неформальне спілкування
Прощавання	Good morning / afternoon / evening / day	Good bye / bye; Bye-bye; I'll see you later (next week)	See you later

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

Комунікативно-релевантними рисами менталітету та національного характеру є ті, що так чи інакше впливають на спілкування, зумовлюючи його характер чи зміст. Природньо, що всі риси національного характеру або менталітету в тому чи іншому сенсі впливають на спілкування, але деякі здійснюють більш яскравий вплив. Опис саме цих рис перш за все необхідний для розуміння національних особливостей комунікативної поведінки.

У повсякденному спілкуванні мова особистості в англомовних соціумах є важливим показником соціального статусу мовця. Мову носії англійської мови вважають безпомилковою ознакою класу або соціальної групи. По мові співрозмовника носій мови може безпомилково визначити його соціальний статус, місце проживання, освіту, політичні погляди та переконання.

У результаті проведеного аналізу встановлено, що у англомовних художніх творах ХІХ-ХХ ст. спостерігається дуже помітна тенденція демократизації, неформальності спілкування, що проявляється у скороченні сфери використання звернень sir / madam, Mr / Mrs / Miss + прізвище. Формули привітання та прощавання в англійській мові поділяються на формальні, нейтральні, та неформальні або фамільярні. Обрання формули здійснюється за рядом критеріїв, таких як: вікова категорія адресата та адресанта, посада, соціальний щабель на якому спілкуються комуніканти. Вихід із спілкування із співрозмовником в англійській комунікативній поведінці повинен бути обов'язково плавним та мотивованим, що є ознакою ввічливості.

Ввічливість як система стратегій, що регулюють спілкування, інтенсивно використовується в англомовному спілкуванні. Англійська ввічливість спрямова на співрозмовника та виконує переважно комунікативну функцію, а не етнічну.

ВИСНОВКИ

В даній роботі було розглянуто базові складові частини комунікативного процесу, його моделі та формули ввічливості, що використовуються в стандартних комунікативних ситуаціях в англомовному соціумі.

Мовна особистість є одним із основних складових комунікативного процесу. Мовна особистість розглядається Ю.М. Карауловим як унікальна особистість, яка володіє власним когнітивним простором, власним розумінням мови та особливостями її використання. Мовна особистість є багатостороннім набором мовних здібностей, вмінь, готовностей до реалізації мовних вчинків різного ступеню складності і т.і. Сама ж по собі комунікація є спілкуванням між людьми та іншими соціальними суб'єктами. Комунікацію слід розглядати як форму соціальної дії, що завжди визначається соціальними нормами, умовностями та соціальною практикою, як правило обмеженою та такою, що знаходиться під впливом структур влади та історичних процесів.

Комунікативний процес реалізується за допомогою вербальних (словесних) та невербальних (безсловесних) засобів. Здебільшого люди контролюють своє мовлення, але на підставі аналізу їх міміки, жестів, інтонації, тобто невербальних засобів, можна отримати додаткову інформацію про мовця, його емоційний стан, щирість, правильність мовлення.

Комунікація перш за все двобічний мовленнєво-мисленнєвий процес адресанта та адресата. Для успішної комунікації необхідна взаємодія обох сторін, правильне кодування інформації з одного боку, та декодування - з іншого. На сьогодні модель комунікативного процесу складається з комунікатора, повідомлення, каналу передачі, комуніканта.

Для кращого розуміння процесу комунікації лінгвісти використовують метод моделювання та вивчають 3 основні моделі: інформаційно-кодову, інтеракційну, інференційну. З трьох моделей найбільш успішною, тією, що найбільш повно та об'єктивно розкриває комунікативний процес, виявилась інтеракційна модель.

Представникам англомовної культури властиві ввічливість, стриманість, комунікативний оптимізм, бажання демонструвати те, що в них все гаразд. Також слід відзначити, що обрання форм звертання, привітання та прощавання визначається комунікативним контекстом, що включає в себе рольові відносини між партнерами, соціально-психологічну дистанцію між ними, обстановку спілкування. Розрізняють формули спілкування зі знайомим і незнайомим адресатом; спілкування партнерів, однакових за віком і положенням; спілкування між старшими та молодшими; спілкування в офіціальному та неофіціальному оточенні. На обирання форм спілкування також впливає тип відносин між співрозмовниками (вони можуть бути тісними, дружніми, прохолодими, натягнутими і т.і.).

Перспективи дослідження вбачаємо у порівнянні особливостей стандартної вербальної поведінки серед представників англомовних соціумів.

СПИСОК БІБЛІОГРАФІЧНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Богданов В.В. Молчание как нулевой речевой акт и его роль в вербальной коммуникации. - М.: изд-во Калинин. ун-та, 1986. - С.12-18.

2. Гудков Д.Б. Теория и практика межкультурной коммуникации. - М.: Гнозис, 2003. - 288 с.

3. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. - М.: Прогресс, 2000.

- 400 с.

4. Жинкин Н.И. Речь как проводник информации. - М.: Политиздат, 1982.

- 250 с.

5. Караулов Ю.Н. Что же такое «языковая личность?». Этническое и языковое самосознание. - М.: Гнозис, 1989. - 187 с.

6. Кибрик А.Е. Лингвистические предпосылки моделирования языковой деятельности // Моделирование языковой деятельности в интеллектуальных системах. - М.: Наука, 1987. - С.33-52.

7. Красных В.В. Коммуникация в свете лингво-когнитивного подхода. Функциональные исследования. - М.: Наука, 1997. - 245 с.

8. Ларина Т.В. Доминантные черты английского вербального коммуникативного поведения // Языки мира и мир языка: Международная научно-практическая конференция 21-22 января 2003. - М.: 2003г.

9. Лезін Б. Дещо про теорію і психологію слова О.О.Потебні // Червоний шлях, № 1-2, 1925. - 125 с.

10. Макаров М.Л. Основные теории дискурса. - М.: Гнозис, 2003. - 280 с.

11. Морковкин В.В., Морковкина А.В. Язык, мышление и сознание el vice versa. - М.: Гнозис, 1994. - 165 с.

12. Почепцов Г.Г. Основы прагматического описания предложения. - К.: Высшая школа, 1986. - 116 с.

13. Почепцов Г.Г. Теория коммуникации. - К.: Высшая школа, 2001. - 116 с.

14. Стернин И.А, Ларина Т.В., Стернина М.А. Очерк английского коммуникативного поведения. - В.: Истоки, 2003. - 184 с.

15. Стернин И.А. Модели описания коммуникативного поведения. - В.: 2000. - 265 с.

16. Щерба Л.В. Языковая система и речевая деятельность. - М.: Наука, 1974.

- 432 с.

17. Geert H. Cultures and Organizations: Software of the Mind. - UK: McGraw-Hill, 1991. - 327 p.

18. Greif E.B., Gleason J.B. Hi, Thanks, and Goodbye: More routine information. - NY: New York University, 1980. - 180 p.

19. Harry C. Culture and Social Behavior. - UK: McGraw-Hill, 1994. - 156 p.

20. Ronald B., Rodman G. Understanding Human Communication. - NY: Harcourt Brace college, 1997. - 265 р.

21. Shiffrin D. Approaches to Discourse. - Oxford UK & Cambridge USA: Blackwell, 1994. - 470 p.

22. Shiffrin D. Discourse Markers. Studies in International Sociolinguistics 5.

- USA: Cambridge University Press, 1988. - 364 p.

23. Sperber D., Wilson D. Relevance: Communication and Cognition. UK: Oxford, Blackwell, 1986. - 340 p.

24. Taylor T., Cameron D. Analizing Conversarion: Rules and Units in the Structure of Talk. - GB: Oxford University Press, 1987. - 290 p.

25. http://www.vittop10.g2gm.com/ukrainian/news/linguistics/structuralism.htm

26. Невербальна комунікація: ttp://studentam.net.ua/content/view/2288/85/

27. Типологічний нарис лінгвістичних методологій з позицій функціонального прагматизму: http://www.ujk.kielce.pl/~leszczak/mandrivec.htm

Размещено на Allbest.ru