Науковий стиль української літературної мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

РЕФЕРАТ

з навчальної дисципліни «Культура фахової мови»

на тему:

«Науковий стиль української літературної мови»

Виконала

студентка групи АМ-12

факультету перепідготовки

Шкальова Юлія Володимирівна

Перевірила:

к.ф.н., доцент кафедри

соціально-гуманітарних дисциплін

Логвиненко Ю.В.

Суми 2012

План

Вступ

Стильові ознаки наукового стилю та стилетвірні чинники

Сутність та особливості наукового стилю української мови

Підстилі наукового стилю

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

науковий стиль українська літературна мова

Роль науки в житті суспільства за останні десятиліття надзвичайно зросла. Вона перетворилася на повноцінний соціальний організм, невід'ємну складову професійної компетентності. У динамічному сьогоденні значнішою стала роль методологічної культури дослідників, їх здатності до критичного осмислення, наукового обґрунтування і творчого застосування певних норм і методів пізнання. Така діяльність вимагає постійної копіткої розумової праці, умінь інтерпретувати концепції і теорії, творчого осмислення аналізованого матеріалу, прагнення до саморозвитку тощо. Водночас лавиноподібний розвиток науки загостює увагу і до мовної культури дослідника.

Професійно майстерним сьогодні можна вважати педагога-дослідника, котрий має не лише глибокі спеціальні знання, досконало опанував методологію наукової творчості, а й отримав ґрунтовну мовнокомунікативну підготовку, вільно, нормативно послуговується національною науковою мовою в усіх її під стилях, представляє аналітико-синтетичну інформацію та адекватно викладає її як у письмовій, так і в усній формах.

Однак разом із позитивом і стрімким зростанням кількості дослідників сьогодні, на жаль, спостерігається дефіцит не лише методологічної культури, а й мовної. Мова наукових статей, монографій, дисертацій залишається невисокою. Наукові тексти часто перенасичуються малозрозумілими термінами, необґрунтованим використанням авторських термінів, численними стилістичними, орфографічними, пунктуаційними помилками [11, с. 3].

Виникає необхідність досконалого вивчення особливостей наукового стилю української літературної мови.

Метою написання реферату є поглиблення знань про науковий стиль української мови, розширення уявлень про українську наукову мову, мовні засоби наукового тексту, опанування технології професійної роботи науковим текстом, підвищення особистої культури писемного й усного спілкування.

Для досягнення поставленої в роботі мети необхідно виконати завдання:

опрацювати навчальну, навчально-методичну, довідникову та наукову літературу про науковий стиль української мови;

розширити уявлення про українську наукову мову, мовні засоби наукового тексту, розвинути потреби в нормативному вживанні засобів мови;

вивчити особливості підстилів наукового стилю;

охарактеризувати технології роботи із сучасним українським науковим текстом.

Об'єктом вивчення є науковий стиль української літературної мови.

Предметом є специфічні риси писемної та усної форм наукового стилю української літературної мови, основні жанрові різновиди наукового стилю, традиційні стильові ознаки української наукової мови.

Результати вивчення мовно-жанрових особливостей наукового стилю мають практичне значення. Вони дають змогу поглибити знання по науковий стиль загалом і кожної (насамперед української) мови зокрема; розширити уявлення про наукову мову, головні категорії, властивості, структуру, мовні засоби наукового тексту, основи майстерності наукового виступу, виробити потребу в нормативному вживанні мовних засобів наукового стилю; опановувати технології роботи з науковим текстом, розвивати вміння і навички мовностилістичного аналізу наукового тексту; формувати стилістичну компетенцію.

Стильові ознаки наукового стилю та стилетвірні чинники

Мовна якість наукової продукції суттєво впливає на її теоретичну і практичну цінність. Однак сучасний рівень наукової мовної культури засвідчує більше проблем, ніж позитивних процесів на цьому полі діяльності. Серед причин такого стану - недостатня мовно-комунікативна, стилістична компетентність дослідників, іноді нехтування цим аспектом дослідження.

Науковий стиль належить до книжних стилів літературної мови, яким властиві попередня підготовленість висловлювання, ґрунтовна обізнаність з проблемами і темами, монологічність, унормованість мови. Сфера його використання - наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта.

Основні стильові ознаки наукового стилю і специфічна мовленнєва системність визначаються позамовними стилетвірними чинниками:

а)призначення - віднайдення ідеї, визначення понять і категорій, формулювання концепцій, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз'яснення явищ, систематизація знань;

б) зміст стилю - теоретичні відомості та практичні знання про людство, природу і Всесвіт;

в) мета стилю - повідомлення нового знання про дійсність і доведення його істинності (мета коригується в кожному конкретному випадку створення тексту);

г) комунікативне завдання стилю - передавання адресату знань у переконливій і доступній формі [6].

Основними стильовими ознаками наукового стилю є абстрагованість, узагальненість, підкреслена логічність, однозначність і точність, ясність і об'єктивність викладу, доказовість, логізована оцінність, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причинно-наслідкових відношень, висновки та ін.

Абстрагованість наукового стилю створюється шляхом широкого використання мовних одиниць абстрактного й узагальненого значення, зокрема абстрактної лексики, слів, що виражають узагальнені поняття та ін. Абстрагованості тексту сприяють не тільки лексичні засоби, а й морфологічні та синтаксичні. Наприклад, у науковому стилі частотність вживання іменників порівняно з іншими частинами мови дуже висока, що визначає іменний характер цього стилю. В узагальнено-відстороненому значенні виступають абстрактні іменники (клімат, швидкість, гравітація, сюжет, діалектика, категорія, вічність, фактор, функція) та дієслова широкої семантики (існувати, мати, виявляти, проявлятися). Це ж значення реалізує граматична форма однини іменників, за якою стоїть не окремий предмет, а поняття про клас предметів: Вовк - хижа тварина із роду собак. Латаття біле - багаторічна водяна трав'яниста рослина родини лататтєвих.

Узагальнено-відсторонений колорит створюють також позачасові форми дієслів, зокрема теперішнього часу постійної дії, абстрактного теперішнього часу або абстрактного майбутнього часу (Вода кипить при температурі 100°. Внаслідок цього в металі почнуть індукуватись вихрові струми, які також будуть змінюватись) та дієслова третьої особи множини у неозначено-особовому значенні (Буре вугілля видобувають на території Придніпровської височини, Прикарпаття та Закарпаття, За цим методом розплавлений метал вміщують у магнітне поле, яке змінює свою величину). У науковому стилі дієслова часто використовуються у ролі компонентів дієслівноіменних сполучень, в яких основне смислове навантаження виражається іменниками (проводити дослідження, здійснювати аналіз, піддавати критиці, знаходити застосування тощо). Це пов'язано з тим, що в науковій літературі визначення понять переважає над назвою дій. Широко вживаються у текстах наукового стилю дієслова-зв'язки (бути, являти (собою), служити, володіти та ін.) що також сприяє створенню узагальнено відстороненого колориту [6].

На синтаксичному рівні узагальнено-від стороненість виражається у виведенні із структури речення суб'єкта дії (агенса) і зосередженні уваги на самій дії. Такими є неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові речення. Крім того, узагальнено відстороненість реалізується шляхом широкого вживання номіналізованих структур, зокрема таких, в яких семантика предиката виражена віддієслівним іменником в синтаксичній позиції підмета чи додатка, а дієслово є формально-граматичним центром речення: Внаслідок реакції відбувається перерозподіл маси.

Підкреслена логічність наукового стилю виявляється в послідовності, несуперечливості висловлювання, в його доказовості й аргументованості, побудові мовлення відповідно до законів логіки із збереженням відношень і зв'язків реальної дійсності. Першою умовою логічності мовлення є логічність мислення. Вона передбачає вміння дисциплінувати своє мислення, міркувати послідовно, спиратись на попередні етапи мислення, розвивати наступні, шукати джерела і причини явищ, висувати положення (тези), вміння пояснювати, обґрунтовувати та аргументувати факти, вмотивовувати висновки, що є необхідними умовами логічності мовлення [6].

Другою умовою логічності мовлення є знання і правильне використання мовцями мовних засобів, за допомогою яких можна точно передати предмет думання і саму думку про нього, досягти смислової зв'язності мовлення, уникаючи суперечливості у викладі матеріалу. Йдеться насамперед яро граматичну повноту висловлювання, тобто вживання повних, переважно складних сполучникових речень, оскільки сполучники дають змогу членувати зміст і чіткіше передати смислові і логічні зв'язки між частинами змісту і речення. Складні речення є зручною формою вираження складної системи наукових понять, установлення певних відношень між ними: причина і наслідок, доведення і висновки тощо. Тому в текстах наукового стилю здебільшого використовуються складнопідрядні речення. Усі види речень часто ускладнені відокремленими членами речення, що підвищує їх спаяність.

Підкреслена логічність викладу виявляється також у вживанні однорідних членів речення із узагальнювальним словом, які розкривають родове поняття за допомогою вужчих, видових понять. Широко вживаються у наукових текстах вставні слова і словосполучення, які увиразнюють логіку мислення, послідовність викладу (по-перше, по-друге, відповідно, отже та ін.). Для об'єднання частин тексту, зокрема тісно пов'язаних логічними зв'язками абзаців, використовуються слова і словосполучення, які вказують на цей зв'язок: тому, спочатку, потім, насамперед, насамкінець тощо. Підкресленій логічності і послідовності викладу сприяє також і прямий порядок слів у реченні.

Логічність як комунікативна якість властива всім типам мовлення, оскільки ґрунтується на зв'язку мови та мислення. Виявляється вона в різних функціональних стилях та жанрових різновидах мови, однак у науковому стилі мови логічність витримується найпослідовніше. Її називають відкритою (однозначною, без підтексту). Принцип відкритої логічності є основним для організації наукового тексту і виявляється у словосполученнях, реченнях, порядку слів, надфразових єдностях, зв'язному тексті (в тричастинній його композиції - вступі, основній частині, висновках). Отже, реалізацію підкресленої логічності як стильової ознаки забезпечує текстова категорія логічності [6].

Точність і однозначність наукового стилю формуються на основі зв'язку мовлення з дійсністю і мисленням. їх можна досягти за умови глибокого знання предмета мовлення, мовної системи і вироблених мовленнєвих навичок. Точність мови - це відповідність змісту мовлення предметно-речовій дійсності, реальним особам і системі понять про них. Точність залежить від вибору слова чи вислову, а також від уміння мовця зіставляти слово, предмет (річ, ознаку, явище) і поняття. Точне слововживання забезпечується знанням системи лексичних значень, розмежуванням значень багатозначного слова, слів-синонімів, омонімів, паронімів. Вживання великої кількості термінів, слів у прямому значенні, обмеження синонімічних замін творять точність наукового стилю. Багатозначні слова виступають у текстах наукового стилю лише в одному чітко визначеному контекстом значенні, завдяки чому досягається однозначність висловлювань. Сприяють точності мовлення також відокремлені узгоджені означення, вставні і вставлені слова і словосполучення, різного роду уточнення. Крім того, у науковому стилі багато зносок, посилань, цитат, прізвищ авторів, власних назв, цифрових даних, які аргументують наукові положення і підсилюють об'єктивність та достовірність висловленого.

Оскільки точність тісно пов'язана з підкресленою логічністю, то на синтаксичному рівні вона виражається тими самими конструкціями [6].

Ясність наукового стилю визначають як його зрозумілість. Забезпечується вона точністю та логічністю викладу. Усне мовлення для адресата буде ясним, якщо його мислення встигатиме за мисленням мовця, а ще краще, якщо трохи випереджатиме його, тобто існуватиме ефект очікування. Слухач у такій ситуації адекватно «прочитує» те, що чує, про що здогадується, і нерідко каже: «Я все зрозумів». Ясності усного мовлення сприяють чітка дикція, логічне й фонетичне наголошування, правильне інтонування, розмірений і уповільнений ритм, спокійний і ввічливий тон.

На письмі ясності досягають послідовністю викладу матеріалу, що відображає логічне розгортання думки, точним називанням, членуванням тексту на абзаци відповідно до тем, підтем і сегментів думки, повтором домінантних, ключових і наскрізних слів.

Об'єктивність викладу в науковому стилі полягає у зваженості оцінювання ступеня дослідження проблеми, шляхів її розв'язання, ефективності певної теорії, рівня завершеності її вивчення, обґрунтованості результатів тощо.

Науковий текст кваліфікується як монологічний, але йому, як і будь-якому іншому тексту, властива спрямованість на адресата. Вчений пише для колег з метою передати власні спостереження і висновки, спростувати чи підтвердити попередні дослідження, висловити своє бачення розв'язання якоїсь проблеми тощо. Тому він вступає в діалог, а то й полілог з попередниками та з майбутніми читачами. Діалогічність виражається у використанні запитань - відповідей, проблемних запитань, чужої мови у вигляді цитат, часто з оцінкою наведеної думки, оцінних мовних засобів, вставних і вставлених слів і конструкцій, підкресленого протиставлення різних поглядів на проблему, спростування позицій опонентів тощо.

У науковому стилі добір і поєднання мовних засобів значною мірою залежить від підстилю, змісту наукової праці, мети наукового повідомлення і ситуації. Спільним для більшості текстів цього стилю є використання абстрактної лексики, символів, великої кількості термінів, схем, таблиць, графіків, зразків-символів, часто іншомовних слів, наукової фразеології (стійких термінологічних словосполучень), цитат, посилань, однозначної загальновживаної лексики, відсутності тих мовних засобів, які б указували на особу автора, його уподобання (особових займенників, особових форм дієслів, емоційно-експресивних суфіксів тощо).

Наукові тексти мають типову композиційну структуру, яка характеризується багатомірністю і багаторівневістю. Вони послідовно членуються на розділи, параграфи, пункти, підпункти. Проте це не означає, що всі тексти наукового стилю мають однаковий ступінь структурної складності (наприклад, наукова стаття і монографія) [6].

Сутність та особливості наукового стилю української мови

Науковий стиль є одним із функціональних стилів мови. Він є одним із основних джерел збагачення та якісної видозміни мови.

Науковий стиль - функціональний різновид літературної мови, що обслуговує різні галузі науки, виробництва, освіти і реалізується у спеціалізованих текстах різних жанрів.

Формується і розвивається він під впливом рівня науки і наукових знань в Україні, ступеня розвитку літературної мови, мовної практики письменників, учених, діячів культури.

У табл. 1.1. подано основні характеристики наукового стилю. Витоки цього стилю спостерігаються ще в давній книжній українській мові періоду Київської Русі - історичні переклади про Давні Грецію, Рим і Візантію; «Хроніка» Георгія (Многогрішного) про історію Візантії, Ізборнік Святослава 1073 р. тощо; XVI-XVII ст.. - трактати, лексикони, послання, які готували і видавали в Острозькій, Києво-Могилянській академіях, Львівському братстві, Києво-Печерській лаврі, Києво-Печерській лаврі та інших навчальних закладах і монастирях України [12, с. 12].

Таблиця 1.1 Загальна характеристика наукового стилю мовлення

Статті, надруковані у другій половині XIX ст. в журналі «Основа», визначили перспективи розвитку наукового стилю української мови на подальші десятиліття. Вагомим підґрунтям для формування української наукової мови і мовної особистості бул традиції Києво-Могилянської академії, Харківського та Київського університетів, Ніжинського істотко-філологічного інституту імені князя Безбородька та ін. Традиційні лекції і практичні заняття літературознавці, мовознавці, етнографи, педагоги П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка, М. Костомаров, М. Лавровський, М. Максимович, О. Потебня, Ф. Прокопович, І. Срезневський, М. Сумцов спрямовували на «загострення розуму», розвиток інтелектуально-творчого мислення, активізацію пізнавальної діяльності, самостійності, самокритичності [12, с. 13].

Аналіз досвіду викладання показує, що у вітчизняній вищій школі дотримувалися традиції діалогового спілкування зі студентами. У «Правилах» (1844) Університету Св. Володимира, Статуті Харківського університету було наголошено на обов'язковому написанні з першого року навчання наукових творів. Ознайомлення студентів із класичними мовами, народною словесністю, текстами художніх творів російської, грецької, латинської літератур, особливостями історії, побуту відбувалося через «елементи наукової бесіди», «короткі диспути», «діалоги на лекціях», «порпання в наукових книгах», «розмірковування», граматичний розбір давніх текстів. Такі дослідницькі види роботи допомагали студентам глибше розкрити суть художнього слова.

Значну роль у становленні наукового стилю відігравали наукові праці П. Куліша, І. Нечуя-Левицького, М. Драгоманова. Наукове товариство імені Шевченка головне завдання вбачало у формуванні української наукової термінології: «Плекати та розвивати науки в українсько-руській мові». У «Записках Наукового товариства імені Шевченка» друкували праці з історії, фольклористики, етнографії, мово- і літературознавства, економіки, права, філософії, біології, медицини, геології, фізики, математики, хімії, техніки.

Діяльність Термінологічної комісії, створеної у 1918 р. при Київському науковому товаристві, а також Інституту української наукової мови з 1921 р. була спрямована на вироблення спеціальної термінології з різних галузей знання, підготовку і видання термінологічних словників.

Вагомий вплив на розвиток наукової мови мали праці українських вчених. Теоретиком вироблення наукового стилю на Наддніпрянщині вважають українського мовознавця, публіциста Пантелеймона Куліша (1819-1879). У 1857 р. він написав і видав у Санкт-Петербурзі «Граматику української мови» - один із перших підручників нової української мови. У ній, як і в «Записках про Південну Русь», Куліш упроваджував новий фонетичний правопис (згодом його назвали кулішівкою), що мав важливе значення у становленні сучасної української орфографії.

«Шлях науці уготовляється словом», а «для створення думки наукової поезія необхідна», - доводив український мовознавець Олександр Потебня (1835-1891). Він визнавав домінанту наукової творчості як вирішальний фактор формування професіонала і громадянина [12, с. 14].

Сутність і механізми наукової творчості як специфічний різновид творчої діяльності, основні ознаки наукової мови та наукової термінології вивчав український письменник, дослідник Іван Франко (1856-1916). Його науковий стиль мови характеризувався функціональною настановою на інтелектуально-логічне сприйняття, повідомлювально-оцінною специфікою, а сформований ним новий стиль наукового мовлення був репрезентований у працях з естетики, історії культури, літературознавства і критики наприкінці 80-х років XIX ст. [12, с. 15].

Метою наукового стилю є повідомлення об'єктивної інформації, доведення істинності наукового знання, пояснення причин явищ, опис істотних ознак, властивостей предмета наукового пізнання.

Науковий стиль виконує такі основні функції [12, с. 16]:

інформативну (функція повідомлення);

епістемічну (наукове тлумачення явищ, з'ясування, обґрунтування гіпотез, класифікація понять, систематизація знань);

комунікативну (передавання спеціальної інформації);

перформативну (встановлення певних фактів або зв'язків за допомогою мовного матеріалу);

гносеологічну (пізнавальну, спрямовану на розширення знань читача);

когнітивну (отримання нового знання);

функцію впливу (прагнення автора переконати читачів (слухачів) у правильності своєї позиції);

функцію аргументованого доказу наведення доказів або фактів, які підтверджують істинність пояснення і думки);

діалогічну (звернення автора до думки читача, зіставлення автором свого погляду з підходами, позиціями інших науковців);

Сферою реалізації наукового стилю є переважно писемне мовлення, однак відчутне зростання наукових контактів у вигляді конференцій, симпозіумів, семінарів загострює увагу і до усного наукового мовлення. Послуговується науковий стиль такими мовними одиницями:

між стильові одиниці (загальнонаукові, книжні слова), які однаковою мірою використовують у більшості стилів (перевага, досвід, результат, факт, покладена);

мовні одиниці, які мають функціонально-стильове забарвлення наукового стилю (гіпотеза, актуальність проблеми, наукове значення, апробація, експериментальна база, ступінь дослідженості).

Інформацію в науковому стилі можна передавати також за допомогою так званої штучної, графічної мови - графіків, креслень, рисунків, математичних, фізичних символів, назв хімічних елементів, математичних знаків.

Науковий стиль характеризується спеціальними засобами передавання інформації: відбором типів речень, використанням виразних можливостей порядку слів, повторів тощо.

У межах наукового функціонального стилю виокремлюють такі типи мовних висловлювань: опис, розповідь, міркування, доказ. В описах перераховують у певній послідовності знаки та властивості того чи того об'єкта. Кожний наступний елемент додає нові відомості до попереднього [12, с. 17].

Розповідь у науковому тексті застосовують для повідомлення. Вона характеризується, як правило, наявністю різновидових слів. Власне описові та розповідні наукові тексти функціонують рідко. Частіше використовують змішаний тип викладу - розповідно-описовий.

У текстах-міркуваннях досліджують явища або предмети, розкривають їх внутрішні ознаки і доводять певні положення. Міркування дає змогу на основі зафіксованих фактів осмислити їх, зіставити, дійти до певного висновку. У таких текстах можливі два способи розташування матеріалу: 1) від загального до часткового, від узагальнень до фактів, спостережень, тобто спочатку подають тезу, а відтак аргументи та ілюстрації; 2) від часткового до загального, від спостережень і фактів до узагальнень, висновку [12, с. 18].

Доказ у науковому мовленні є одним із різновидів міркування. Науковий доказ оформлюють як текст із чіткою структурою (теза - аргументи (система умовиводів) - висновок) і системою мовних засобів, що необхідні для досягнення висловленого судження.

Тези містять відповідь на запитання «Що доводиться?», аргументи реалізують мету - надати теоретичні або емпіричні узагальнення, які переконують в істинності тези, демонструють закономірний зв'язок явищ. До типових мовних засобів доказу належать сполучники і прислівники якщо, так що, звідси, тоді, тому, дієслова 1-ї особи множини на визначення логічних операцій (визначимо, отримаємо, знайдемо) та ін. Висновок доказу будують як своєрідний повтор тези і оформлюють за допомогою слів висновок, результат, наслідок, вставних слів (отже, так), конструкцій наслідку (встановлено, що…; можна легко довести…; це підтверджується існуванням…; вважаємо, що такі умови достатні для…).

Підстилі наукового стилю

Функціональна класифікація дає змогу виділити такі підстилі наукового стилю: власне науковий, науково-навчальний (дидактичний), науково-технічний (виробничо-технічний), науково-популярний, науково-інформативний (науково-реферативний), науково-довідковий (довідково-енциклопедичний), науково-діловий. Частина вчених зараховує науково-інформативний та науково-довідковий різновиди до власне наукового підстилю. У межах наукового стилю виокремлюють також науково-публіцистичний та науково-фантастичний підстилі. Кожний підстиль охоплює різні жанри і види текстів (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 Підстилі наукового стилю та їх жанрові різновиди

За ступенем узагальнення розрізняють первинні і вторинні жанри [1, с.20].

За формою жанри наукового мовлення поділяють на великі і малі. До великих жанрів належать дисертації, монографії, довідники, навчальні посібники, до малих - наукові статті, реферати, анотації, тези, огляди, рецензії [12, с.21].

Власне науковий (академічний) підстиль. Призначений він для написання первинних і вторинних наукових текстів, що повідомляють наукову інформацію, доводять її новизну. Характерними ознаками власне наукового підстилю є академічність викладу, насиченість термінами, книжність, чіткість визначень, точність, переконливість аргументації, синтаксичних конструкцій, логічна послідовність викладу, лаконічність форми. Тексти цього різновиду адресовані фахівцям відповідного профілю.

У власне науковому стилі пишуть твори таких жанрів:

монографію - одноосібно написану книгу, в якій зібрано, систематизовано й узагальнено значну кількість фактичного матеріалу, результати великого наукового дослідження, одержано переконливі висновки [12, с.21]. Це наукова праця (книга), в якій досліджується одна проблема, обмежене коло питань. Монографія передбачає опрацювання великої кількості фактичного матеріалу, переконливих висновків. Автор монографії пропонує власну наукову гіпотезу чи концепцію розв'язання важливої наукової проблеми. У монографії обов'язково мають бути теоретичні розділи, висновки і наукова література [6].

дисертацію - оригінальне самостійне науково завершене дослідження, яке може сприяти розв'язанню певної наукової проблеми (для кандидатської дисертації) або відкриттю нових напрямів у науці (для докторської дисертації);

наукову статтю - вид наукових публікацій, де описано кінцеві або проміжні результати дослідження, обґрунтовано способи їх отримання, а також окреслено перспективи наступних напрацювань [12, с.22]. Це невеликого розміру наукова праця, присвячена певній темі і розрахована на фахівців, які обізнані у тій темі. Друкують наукові статті у фахових часописах або в збірниках наукових праць. Наукові статті бувають повідомлювальні (інформують про нові результати дослідження), оглядові (аналіз подій, явищ тощо, зіставлення їх, виявлення найважливіших напрямів у розвитку науки), аналітичні (всебічний аналіз досить репрезентативних фактів, який виводить на розв'язання наукової проблеми), дискусійні (про спірні питання) [6].

курсову роботу - дослідження, що передбачає поглиблення й узагальнення знань із певної фахової чи професійно орієнтованої дисципліни (з окремих розділів або повного навчального курсу), розвиток дослідницьких навичок, спроможності самостійного осмислення наукової проблеми;

дипломну роботу - навчально-наукове дослідження, що включає систематизацію, закріплення, розширення теоретичних і практичних знань із базової фахової навчальної дисципліни та їх застосування для розв'язання конкретних наукових і практичних завдань у відповідній галузі знання. Дипломна робота може бути поглибленою розробкою теми курсової роботи, а також виконувати функції підготовчого етапу до магістерського дослідження;

магістерську роботу (магістерську дисертацію) - кваліфікаційну самостійну науково-дослідницьку роботу, що містить сукупність перспективних і актуальних проблем, відображає творчий потенціал дослідника, його вміння інтерпретувати різні концепції і теорії, здатність до творчого осмислення аналізованого матеріалу, рівень володіння професійною мовою у предметній галузі знання. Магістерська робота, виконана на основі ґрунтовного теоретичного дослідження, може становити основу для подальшої роботи над кандидатською дисертацією [12, с. 22].

У науковому стилі пишуть твори малих жанрів - реферати, анотації, рецензії, наукові доповіді тощо.

Науково-навчальний підстиль. Ним послуговуються при написанні підручників, навчальних та методичних посібників, практикумів (збірників завдань і вправ), навчальних програм, курсів лекцій, словників, конспектів, методичних рекомендацій, хрестоматій тощо. Наукову інформацію такий підстиль подає аргументовано і доступно для студентів чи учнів. Науково-навчальні тексти характеризуються дидактичною спрямованістю, ілюстраціями, логікою і стрункістю. Відбір матеріалу, зміст і форма навчальної літератури залежать від адресності - для вищої школи, середньої, інших типів шкіл.

Лекції властиві логічна строгість, об'єктивність, послідовність у викладі думки, точність формулювань, використання наукових синтаксичних стандартів, наявність термінологічної й абстрактної лексики, розмаїття стійких словосполучень, певна експресивна забарвленість, використання логічних засобів впливу і переконання.

Основна функція лекції - повідомлення інформації, нового знання. Лекції поділяють за змістом (з природничих, технічних, гуманітарних наук), різновидами усного мовлення (лекція-монолог, лекція-діалог), слухацькою аудиторією (для школярів, студентів, учителів, науковців), присутністю-неприсутністю адресата (слухача)(традиційна лекція, радіо-, телелекція) [12, с.22].

У конспекті лекцій пропонують стислий виклад курсу лекцій або окремих розділів навчальної дисципліни. Натомість навчальна програма визначає зміст, обсяг, порядок вивчення і викладання певної навчальної дисципліни чи її розділу.

У методичних рекомендаціях характеризують питання теми, модуля (розділу) навчальної дисципліни або практичної діяльності. Практикум містить практичні завдання і вправи, спрямовані на формування і розвиток професійних знань, умінь і навичок. Хрестоматія - збірник вибраних творів або уривків із них, які стосуються певної галузі знання [12, с.23].

До спільних ознак підручника і навчального посібника належать: науковість, об'єктивність викладеного матеріалу; відповідність навчальній програмі; наступність і перспективність у процесі розгортання навчального курсу; доступність подання матеріалу. Проте вони відрізняються: підручник містить весь обов'язковий зміст навчального курсу, навчальний посібник доповнює підручник і може розглядати не всі розділи, теми, проблеми, а лише ті, що, на думку автора, потребують особливої уваги.

Навчально-наочний посібник - це навчальне видання, що містить ілюстративно-наочні матеріали, навчально-методичний посібник - навчальне видання з методики викладання навчальної дисципліни, яке окрім викладу навчального матеріалу містить методичні вказівки щодо викладання дисципліни або організації самостійної роботи студентів [12, с.24].

Науково-популярний підстиль. Використовують його для написання статей, есе, наукових праць, інтерв'ю, оглядів наукової інформації. Завдання науково-популярної літератури - в доступній і зрозумілій формі з допомогою різних прийомів активізації уваги читача (яскраві образи, порівняння) ознайомити читача з науковими знаннями.

Наукові положення у таких текстах ілюструють прикладами. Натомість уникають спеціальних умовних позначень, символів, формул, складних схем. Замість вузькоспеціалізованих термінів пропонують загальновживану лексику, подають спрощені визначення. Науково-популярним текстам властиві прості речення, рідше - складні синтаксичні конструкції.

Отже, науковий стиль - це інформаційний простір функціонування наукових мовленнєвих жанрів. У кожному підстилі і жанрі існує відповідна текстова організація із загальномовними і стильовими нормами.

Висновки

Виникнення і розвиток наукового стилю пов'язано з еволюцією різних галузей наукових знань, різноманітних сфер діяльності людини. Науковий стиль має свої різновиди (підстилі): науково-популярний, науково-діловий, науково-технічний (виробничо-технічний), науково-публіцистичний, навчально-науковий.

Стиль наукових робіт визначається, в кінцевому рахунку, їх змістом і цілями наукового повідомлення - по можливості точно і повно пояснити факти навколишньої дійсності, показати причинно-наслідкові зв'язки між явищами, виявити закономірності історичного розвитку і т.д. Науковий стиль характеризується логічною послідовністю викладу, упорядкованою системою зв'язків між частинами висловлювання, прагненням авторів до точності, стислості, однозначності висловлювання при збереженні насиченості змісту.

Науковий стиль має ряд спільних рис, що виявляються незалежно від характеру визначених наук (природничих, точних, гуманітарних) та відмінностей між жанрами висловлювання (монографія, наукова стаття, доповідь, підручник і т.д.), що дає можливість говорити про специфіку стилю в цілому. Науковий стиль характеризується логічною послідовністю викладу, упорядкованою системою зв'язків між частинами висловлювання, прагненням авторів до точності, стислості, однозначності при збереженні насиченості змісту.

Специфіка у використанні засобів загальної мови в науковій сфері спілкування зачіпає всі лінгвістичні рівні - фонетичний, лексичний, морфологічний, синтаксичний.

Отже, швидкий розвиток суспільства, стрімкий прогрес науки і техніки викликають потребу у формуванні спеціальної мови, найкращим чином пристосовану до вираження і передачі наукового знання.

Список використаних джерел

Городенська К. Синтаксична специфіка української наукової мови //Українська термінологія і сучасність: Збірник наук. праць, Вип. IV.- К.: КНЕУ, 2001.-368с.- С.11-14.

Колесникова Н. И. От конспекта к диссертации: Учебное пособие. - М.: Флинта; Наука, 2003. - С. 22.

Красильникова Л.В. Жанр научной рецензии: Семантика и прагматика / Под общ. ред. Ревзиной О.Г. - М.: Диалог; Изд-во МГУ, 1999.

Лисак Л.К. Українська мова за професійним спрямуванням: курс лекцій / Л.К. Лисак. - Краматорськ: ДДМА, 2008. - 210 с.

Мацько Л.І., Кравець Л.В. Культура української фахової мови.. Навчальний посібник. Київ. Видавничий центр «Академія» 2007.

Науково-дослідна робота магістрантів: Навчальний посібник / Укладачі: Н.Н. Чайченко, О. М. Семеног, Л.М. Артюшкіна, О. М. Рудь - Суми: СОІППО, 2011. - 72 с.

Непийвода Н. Мова української науково-технічної літератури (функціонально-стилістичний аспект). -К.: ТОВ “Міжнар. фін. агенція", 1997.

Парандовський Я. Алхімія слова. - К., 1991. - 300 с.

Селегій П.О. Науковий жаргон: основні ознаки та причини появи. - К., 2003.

Семеног О.М. Культура наукової української мови: Навч. посіб. / За ред. Л.І. Мацько. - Суми: СумДПУ ім.. А.С. Макаренка, 2008. - 252 с.

Семеног О.М. Культура наукової української мови: навч. посіб. / О.М. Семеног. - К.: ВЦ «Академія», 2010. - 216 с.

Эко У. Как написать дипломную работу. Гуманитарные науки: Учебно-метод. пособие / Пер. с ит. Е. Костюкович. - М.: Кн. дом «Университет», 2003. - С. 237-238.

Размещено на Allbest.ru