Опрацювання фрагментів праці Ф. де Соссюра "Курс загальної лінгвістики"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Опрацювання фрагментів праці Ф. де Соссюра «Курс загальної лінгвістики»

Виконала студентка 4 курсу

Групи КМК - 41

Крижевич Юля

Проблеми, поставлені й розглянуті Соссюром у “Курсі загальної лінгвістики” - це розгляд таких понять як «мова» і «мовлення», системність мови, її знаковий характер, синхронія і діахронія та семіологія.

Визначення і характерні властивості мови.

Важливим для системного й знакового розуміння мови було наголошування Соссюром на значимості відмінностей у знаку й мові: «мова -- це суспільна інституція, яка, проте, за рядом ознак відрізняється від інших інституцій -- політичних, юридичних тощо. Аби зрозуміти специфічну природу мови, слід залучити ряд нових фактів».

Мова -- це система знаків, які виражають поняття, а отже, її можна порівняти з письмом, з абеткою для глухонімих, з символічними обрядами, з формами ввічливості, з військовими сигналами тощо. Вона лише найважливіша поміж усіх цих систем.

Через те, що мовний знак - психічне явище, для нього важливі не матеріальні відмінності, а функціональні властивості. На його думку, у слові важливий не звук як такий, а ті звукові відмінності, які дозволяють відрізняти це слово від інших, “бо тільки ці звукові відмінності значимі”. У зв'язку з цим Соссюр розуміє фонему як сукупність розрізнювальних ознак.

Розрізнення мови і мовлення.

Перша важлива антиномія концепції Соссюра - мова й мовлення. Вирішуючи цю проблему, Соссюр відштовхується від загального поняття мовленнєвої діяльності, складниками якої є мова й мовлення.

Мовленнєва діяльність - це властивість, притаманна людині. Мова й мовлення - це лише частини більш загального феномена, яким є мовленнєва діяльність. Мова й мовлення “тісно пов'язані між собою і взаємно передбачують одне: мова необхідна, щоб мовлення було зрозуміле й виконувало всі свої функції; мовлення, у свою чергу, необхідне для того щоб встановилася мова: історично факт мовлення завжди передує мові”. Разом з тим мова й мовлення різняться між собою рядом ознак.

Мовленнєва діяльність дуже різноманітна, вона стосується й індивідуальної, і соціальної сфери, стикається з такими галузями як фізика, фізіологія, психологія, має зовнішній (звуковий) і внутрішній (психічний) бік.

сосюра лінгвістика мова семіологія

Однією з головних заслуг Ф. де Соссюра перед лінгвістикою вважають обґрунтування ним системного характеру мови. У Ф. де Соссюра система мови базується на протиставленні її членів. Розглядаючи мову як систему математично точну,він користувався для позначення компонентів системи математичним терміном «член», вважаючи, що всі відношення в мові можуть бути виражені в математичних формулах. Мова як система характеризується двома особливостями:

1) усі члени системи перебувають у рівновазі;

2) система є замкнутою.

Система мови формується на підставі встановлення тотожностей і розбіжностей між її членами, тобто елементами системи. Соссюр наголошує на статичності як найважливішій ознаці мовної системи, хоча її не розглядає як цілком нерухомий стан системи.

Мова представляє собою сукупність взаємопов'язаних елементів, де кожний член системи пов'язаний з іншими членами як у просторі ( синтагматичні відношення), так і у свідомості (асоціативні відношення).

Визначальними в системі є два типи відношень між її елементами - синтагматичні й асоціативні. Синтагматичні відношення базуються на двох та більшій кількості членів відношення, “ однаковою мірою наявних в актуальній послідовності”. Синтагматичні відношення підпорядковуються принципу лінійності. Через дію цього принципу мовні одиниці “вишикуються” в лінію, де кожна одиниця утворює сполуку з сусідніми одиницями. Лінійні сполуки одиниць мови Соссюр називає синтагмами.

Другий тип відношень він позначає як асоціативні, вони “поєднюють члени цього відношення у віртуальний мнемонічний ( гр. Mneme - пам'ять) ряд”. В асоціативні відношення Соссюр включає не лише морфологічні, але й смислові зв'язки між словами. На думку Соссюра, сукупність синтагматичних і асоціативних відношень “утворює мову й визначає її функціонування”.

Визначення семіології.

Соссюр обґрунтував знаковий характер мови. Вчення про мову як систему знаків, які виражають поняття, посідає важливе місце в лінгвістичному вченні Соссюра. Він вважає мову системою знаків, “в якій істотним є лише поєднання значення й акустичного образу, причому обидва ці компоненти знака однаковою мірою психічні”. Мовний знак, за Соссюром, - це протиставлена двобічна психічна сутність: означення ( акустичний образ) й означуване ( поняття). Мовні знаки - це реальності, які знаходяться в мозку людини. Центральним знаком у механізмі мови є слово. Соссюр пропонує створити нову науку про знаки взагалі - семіологію. Семіологія - наука, яка вивчає життя знаків у житті суспільства. За Ф. Соссюром, семіологія має відкрити нам, чим саме є знаки та які закони керують ними.

Звідси, мовознавство - лише частина цієї загальної науки, а закони, які відкриє семіологія, будуть застосовні й до мовознавства, - таким чином, воно опиниться у складі чітко визначеної галузі в системі явищ людського життя. Він розглядає питання, на яке ж сам відповідає: семіологія, що має, як і кожна інша наука, свій власний предмет, досі не визнана як самостійна дисципліна? Це відбувається на думку вченого через те, що люди обертаються в хибному колі: з одного боку, мова найбільш придатна для розуміння природи семіологічної проблеми; з іншого боку, для належної постановки цієї проблеми слід би вивчати мову « собі».

Концепція знака, його основні характеристики.

Ф. де Соссюр виділив основні риси знака:

1) зв'язок між формою і змістом у знака має умовний характер;

2) форма знака вибудовується лінійно, тобто ми повинні вимовити слово за іншим словом або звук після іншого звука, але не одночасно. Цей лінійний характер мови, напевне, пов'язаний із суто біологічними обмеженнями, в яких функціонує наш звуковий апарат. Соссюр зазначає характерні ознаки мовного знака, серед яких основоположним буде саме мінливість знака (довільність знака), тобто умовність зв'язку означення означуваним. Проте, з іншого боку, цей знак є обов'язковим для мовного колективу, який ним користується, він соціально обумовлений. Довільність знака зовсім не виключає його мотивованості, оскільки більшість слів у загальній системі мови мотивована.

Принцип довільності знака породжує антиномію мінливість - немінливість знака. Немінливість мовних знаків характеризується тим, що люди вживають їх так, як встановлено традицією. У процесі історичного розвитку відношення між означенням й означуваним у знакові можуть змінюватись, тобто може змінитися звуковий склад слова, його значення або те й інше разом, що тісно пов'язано з принципом безперервності мовного розвитку.

Размещено на Allbest.ru