Види та принципи навчання мовленнєвій діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Види мовленнєвої діяльності

Принцип взаємопов'язаного навчання різних видів мовленнєвої діяльності

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Розвиток особистості дитини відбувається у різних видах діяльності. Свідома діяльність людини - результат зовнішніх умов, опосередкованих внутрішніми умовами, якими і є особистість. Відповідно можна вважати, що розвиток особистості дитини полягає в якісній зміні її діяльності.

Щоб ці зміни здійснювалися у потрібному напрямі процесом розвитку треба керувати. У педагогічному розумінні це передбачає цілеспрямоване формування особистості дитини.

У психології навчання, дидактиці, методиці відомі різні шляхи посилення впливу навчання на розвиток учнів. Зокрема, встановлено, що навчання розвиває школярів своїм змістом за умов, якщо він зорієнтований на оптимальну реалізацію їхніх навчальних можливостей. Але зміст по-різному впливає на розвиток залежно від методів навчання, способів дій з навчальним матеріалом, побудовою учіння як системи розв'язання навчальних завдань, які поступово ускладнюються. Своїми організаційними формами, що додають дітям змогу вступати у різні види співпраці з учителем і один з одним, навчання, безумовно, впливає на розвиток учнів.

Взаємозв'язане навчання передбачає: рівнобіжне навчання усіх видів мовленнєвої діяльності на основі спільного мовно-мовленнєвого матеріалу; послідовність у роботі з видами мовленнєвої діяльності (від рецептивних видів - до продуктивних); управління формуванням предметного плану висловлювань; керівництво самостійною інтелектуально-мовленнєвою діяльністю. В умовах дефіциту навчального часу він дає змогу без спеціальних витрат забезпечити денотативний план монологічного і діалогічного мовлення учнів, демонструвати зразки вживання досліджуваних мовних одиниць у мовленні майстрів слова, скорочувати витрати навчального часу в процесі діагностики і контролю.

Досвід розвитку методики навчання мов на комунікативній основі показує, що на етапі початкового її впровадження домінує не взаємозв'язане, а диференційне навчання кожного виду мовленнєвої діяльності окремо.

Види мовленнєвої діяльності

Розрізняють чотири види мовленнєвої діяльності: два з них утворюють текст - говоріння, письмо, а інші - слухання (аудіювання ) і читання - здійснюють сприйняття. Такі складові системи нашого «мовного існування», при цьому їхній розподіл у потоці життя нерівномірний: найменше ми пишемо (якщо це не пов'язано з професійною діяльністю), більше всього слухаємо чи говоримо (це залежить від особистих властивостей людини). За даними американських психологів час, що ми, у середньому, присвячуємо різним аспектам комунікації, поділяється на частини:

Процеси говоріння і слухання надзвичайно складні.

Мовець переслідує різноманітні комунікативні завдання: погодитися чи відмовитися, порадити, попередити, зажадати, попросити, дозволити, засумніватися, подякувати і т.д. У залежності від цього виникають висловлення 3 типів: повідомлення, спонукання, питання.

Свідомість мовця зосереджена на змісті, логіко-композиційному структуруванні тексту, пам'ять видає найбільш придатні лексичні варіанти, інтуїція (кількаразове повторення досвіду в подібних умовах) допомагає граматично правильно побудувати речення й озвучити його відповідно до норм вимови, мовне чуття дозволяє визначити стиль, психологічне орієнтування змушує враховувати реакцію слухачів. Труднощі говоріння полягають у тому, що всі перераховані вище операції потрібно виконувати одночасно.

При відсутності мовного автоматизму спостерігається розчленований механізм генерації висловлення. Мова звучить переривчасто: виникають більш тривалі (порівняно з іншими) зупинки, повторюються окремі слова, склади, «розтягується» звук типу [е], вимовляються фраза « Як би це сказати ?», «ну от» і подібні. Паузи, зриви початих конструкцій, а також обмовки часто відбивають стан людини, його хвилювання, незібраність при ускладненні мовленнєвої ситуації. У ході публічного виступу, у бесідах з колегами на службі ці зовнішні прояви пригнічують мовця. Але переривчастість усного мовлення - властивість неоднозначна. Якщо подібних випадків небагато, то це не заважає сприймати інформацію, а часом активізує увагу аудиторії, про що свідчать, зокрема, «підказки» тих висловів , що «шукає» оратор.

Аудіювання становить собою процес розуміння, осмислення мовлення. Це комунікативне уміння не менш важливе, ніж говоріння; є умовою ефективності ділового спілкування.

Історик Плутарх радив: «Навчися слухати, і ти можеш витягти користь навіть з тих, хто говорить погано». Гарне слухання полегшує засвоєння інформації, сприяє встановленню контактів між людьми. В умінні слухати виявляється вихованість, повага до іншого людині, тобто культура.

Результати обстеження безлічі людей указують, що достатніми навичками аудіювання володіють лише 10% з них. Прослухавши десятихвилинне повідомлення, «середній» слухач розуміє і запам'ятовує тільки половину зі сказаного.

Стиль слухання залежить від характеру, інтересів особистості, статі , віку, фізіологічного стану, службового становища. Підлеглі більш уважні і зосереджені в розмові з «керівництвом», не завжди зважуються перервати опонента. Чоловіки, на відміну від жінок, схильні слухати самих себе, швидко давати готові відповіді, перебивати, зосереджуватися на змісті бесіди. Жінці більше цікавий сам процес спілкування, вони переривають партнера в 2 рази рідше. На ефективність слухової перцепції впливає утома, що погіршує концентрацію уваги. Повноцінне аудіювання може займати 20 хвилин при контактній і 5 - 7 хвилин при дистантній комунікації.

Дослідник М. Берклі - Ален виявила «ролі» слухачів: 1) «симулянт» - робить вигляд, що слухає; 2) «залежний слухач» - легко потрапляє під вплив думок і бажань інших; 3) «перебивала» - той, хто невиправдано втручається в мовлення співрозмовника; 4) «занурений у себе»; 5) «інтелектуал» - сприймає інформацію більше розумом, що заважає емоційним і невербальним аспектами поведінки мовця.

У залежності від особливостей сприйняття тексту виділяють 3 види аудіювання :

1.Глобальне, при якому досить визначити, про що йшлося у висловленні, яка його основна думка.

2.Детальне припускає усвідомлення головних значеннєвих блоків тексту в залежності від установки, що ставить перед собою слухач.

3.Критичне вимагає критичного осмислення сприйнятого на слух.

Розрізняють також 2 способи слухання:

1.Нерефлексивне (пасивне) полягає в умінні не втручатися в чуже мовлення своїми зауваженнями, у здатності уважно мовчати. Цей спосіб вимагає значної фізичної і психологічної напруги, певної дисципліни. Нерефлексивне слухання звичайно використовується у таких ситуаціях, коли один зі співрозмовників глибоко схвильований, бажає висловити своє ставлення до тієї чи іншої події.

2.Рефлексивне (активне) полягає в активному зворотному зв'язку, наданні допомоги у вираженні думок. Цей спосіб особливо доречний, якщо партнер по спілкуванню чекає підтримки, схвалення, якщо необхідно глибоко і точно усвідомити інформацію.

Основними прийомами рефлексивного слухання є:

1)З'ясування, тобто звертання до співрозмовника за уточненнями, щоб одержати додаткові факти, судження. (Наприклад, „Я Вас не зрозумів”, „Чи не повторите ще раз?”, «Що Ви маєте на увазі?»).

2)Перефразовування - «передача» чужого, тільки шо вимовленого висловлення в іншій формі («Як я Вас зрозумів...», «На Вашу думку...», «Іншими словами Ви вважаєте...»).

3)Резюмування - підведення підсумків почутого («Якщо узагальнити сказане Вами, то ...», «Вашими основними ідеями, як я зрозумів, є...».

4)Підтвердження контакту - запрошення висловлюватися вільно і невимушено. При цьому мовлення супроводжується репліками типу «Це цікаво», «Так», «Розумію Вас», «Приємно це чути».

Запорукою успіхів у міжособистісних відносинах є дотримання правил ефективного слухання:

1.Прагніть зрозуміти, глибоко усвідомити позицію опонента, зробити аналіз, висновки. Навчіться знаходити найцінніші дані в отриманій інформації.

2.Намагайтеся за фразами співрозмовника «уловити» його щирі мотиви, емоційний стан, внутрішній світ.

3.Підтримуйте стійку увагу до промови, не допускайте побічних думок. Останні виникають через те , що швидкість мислення в 4 рази перевищує швидкість говоріння, і у слухача залишається «вільний час».

4.Відключайтеся від зовнішніх «перешкод», що відволікають Вас, не намагайтеся слухати й одночасно робити ще 2 - 3 справи.

5.Не робіть вигляд, що зрозуміли, якщо насправді це не так. Можливо, комунікатор не зробив необхідних пауз між фразами. Оптимальним для слухачів є темп їхнього власного говоріння. Змінити складну ситуацію допоможуть прийоми рефлексивного аудіювання.

6.Логічно плануйте процес слухання. «Уявне випередження» мовлення співрозмовника чи оратора є одним із засобів настроювання на одну хвилю з ним і гарним методом запам'ятовування промови.

7.Установіть зоровий контакт з мовцем . Ваші жести, міміка повинні відбивати стан зацікавленого слухача.

8.Намагайтеся відчувати як оратор , подивіться на речі його очима, спробуйте стати на його місце.

9.Будьте терплячі. Завжди вислухайте співрозмовника до кінця.

10.Не піддавайтеся почуттю гніву чи роздратування, якщо у Вас негативна установка стосовно партнера по спілкуванню або якщо Ви почули «критичні» для Вас слова, що виводять зі стану рівноваги, приміром, «ріст цін», «звільнення», «обмеження заробітної платні ».

11.Не відволікайтеся на специфічні особливості мовця (акцент та інше).

12.Обов'язково повторюйте про себе розпорядження і вказівки.

13.Робіть при слуханні відповідні позначки на папері.

14.Не робіть розповсюдженої помилки недосвідчених менеджерів, комерсантів: не говоріть занадто багато самі, а слухайте інших.

говоріння читання аудіювання мовленнєвий

Принцип взаємопов'язаного навчання різних видів мовленнєвої діяльності

Паралельне навчання різних видів мовленнєвої діяльності забезпечує розвиток навичок і вмінь мовлення в комплексі. Наприклад, навички лексичні або граматичні формуються та удосконалюються в процесі вправлення в говорінні, письмі, слуханні, читанні. Принцип урахування рідної мови є основним з вихідних методичних принципів навчання іноземної мови. Рідна мова й рідномовні мовленнєві навички повинні враховуватись у навчанні іноземної мови. У мовному плані це дозволяє спрогнозувати труднощі у навчанні вимовної, лексичної і граматичної сторін іншомовного мовлення, у навчанні графіки, орфографії, при семантизації.

Принцип взаємопов'язаного навчання видів мовленнєвої діяльності враховує спільні психологічні механізми, спирається на використання максимуму відповідних аналізаторів для досягнення належного рівня сформованості умінь і навичок, не суперечить ідеї усного випередження, оскільки генетично мовлення, насамперед, існує в усній формі. Тривалість усного випередження залежить від конкретних умов і етапу навчання.

Навчання мовленнєвої діяльності потребує розробки ефективної методики та пошуку нових шляхів, які були б найкоротшими до мети лінгвістичної освіти - формування мовної, мовленнєвої та комунікативної компетенцій. В ході дослідження було доведено, що одним із таких шляхів є взаємозв'язане навчання видів мовленнєвої діяльності: у такий спосіб складаються умови для забезпечення денотативного плану створюваних текстів без спеціальних витрат часу; виникає можливість рівнобіжно формувати уміння з усіх видів мовленнєвої діяльності.

Висновки

У реальному житті спілкування людей відбувається в різних видах мовленнєвої діяльності. Кожний з цих видів має власні психологічні механізми, і паралельно існують спільні психологічні механізми, притаманні усім видам мовленнєвої діяльності. Отже паралельне навчання різних видів мовленнєвої діяльності забезпечує розвиток навичок і вмінь мовлення у комплексі. Наприклад, лексичні або граматичні навички формуються та удосконалюються у процесі вправляння в говорінні, письмі, слуханні та читанні. Розвиток уміння знайти головну або другорядну інформацію в тексті, який сприймається, відбувається і в аудіюванні і в читанні.

Взаємозв'язане навчання передбачає: рівнобіжне навчання усіх видів мовленнєвої діяльності на основі спільного мовно-мовленнєвого матеріалу; послідовність у роботі з видами мовленнєвої діяльності (від рецептивних видів - до продуктивних); управління формуванням предметного плану висловлювань; керівництво самостійною інтелектуально-мовленнєвою діяльністю.

Паралельне навчання різних видів мовленнєвої діяльності забезпечує розвиток навичок і вмінь мовлення в комплексі. Наприклад, навички лексичні або граматичні формуються та удосконалюються в процесі вправлення в говорінні, письмі, слуханні, читанні. Принцип урахування рідної мови є основним з вихідних методичних принципів навчання іноземної мови. Рідна мова й рідномовні мовленнєві навички повинні враховуватись у навчанні іноземної мови.

Список використаних джерел

1. Петрощук О. П. Навчальний посібник з курсу методики навчання іноземних мов. - К., 2002.

2. Стативка В.И. Обучение видам речевой деятельности во взаимосвязи // Материалы Международной конференции “Ученый и его школа”. - Шуя: Изд-во ШГПИ, - 2004.

3. Бурлачук Л. Ф., Келесі М. Про критерії розвитку особистості // Вісник Київського університету. Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. -- Вип. 2. -- К., 1996.

4. Возняк Л. С. Психологічні особливості професійної підготовки майбутніх спеціалістів до управлінської діяльності: Автореферат дис. канд. пси-хол. наук. -- К., 2000.

5. Буева Л. П. Человек, деятельность, общение. -- М.: Мысль, 1978.

Размещено на Allbest.ru