Мова і духовний світ українського народу

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ

МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

Відділення: українська філологія та мистецтво

Секція: українська мова

Базова дисципліна: українська мова та література

Реферат

Тема: МОВА І ДУХОВНИЙ СВІТ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

АВТОР РОБОТИ:

Рублевська Юлія Сергіївна

Педагогічний керівник:

Гнилорибова Лілія Миколаївна

КИЇВ 2012

Зміст

Вступ

1. Українська мова - мова українського народу

2. Українська мова у сучасному світі

3. Роль української мови в морально-етичному та мовному вихованні нового покоління. Престиж мови

4. Мова - серце нації

5. Культурна спадщина української мови

6. Українська мова для діаспори

Висновок

Використана література

Вступ

Найбільший скарб народу - це його мова. Саме мова, яка віками, тисячоліттями складалася, шліфувалася на землі предків, передавалася з покоління в покоління, дедалі точніше і повніше відображаючи душу народу й водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що мова об'єднує народи в нації й змінює державу. Занепадає мова - зникає і нація. Коли ж мова стає авторитетною, перспективною, необхідною і вживається насамперед національною елітою - сильною і високорозвиненою стає як нація так і держава.

Після незліченних жертв і втрат піднімається з колін народ Русі-України, він здіймається на повен зріст, щоб оголосити на весь світ: “Ще не вмерла Україна!”, бо живе наша мова. Отже, живий наш дух, жива наша пісня, наша історія, наша єдність. Наша мова - це ми, українці, - добрий, чесний, працьовитий народ. Сини і доньки рідної неньки України.

Українська мова - це мова великого народу, великої культури, нашої історії. Українською мовою написані невмирущі твори Котляревського і Шевченка, Франка і Лесі Українки, Нечуя-Левицького і Коцюбинського. Мова народу - показник його свідомості. Вона дзвінкова криниця на середохресній дорозі нашої свідомості.

Окрім того, мова - це саме життя. Не буде мови - не буде народу; не буде народу - не буде нації, не буде нації - не буде держави. Відберіть у народу все, і він все може повернути, відберіть мову - і він ніколи вже не зможе створити її.

Нашому поколінню випало складне, але почесне завдання - відродження української мови, держави, нації. Мова дається одвіку й довіку, це - спадкоємність не лише в межах роду, а й цілого народу. Українська мова - це святі скрижалі нашої нації, тому її слід берегти, пишатися нею, завжди пам'ятаючи про її значення, про її рятівну, цілющу, відроджуючу силу.

«Заговори, щоб я тебе побачив». Цей символічний вислів, з глибоким змістом доносить до нас одну важливу цінність. Якими побачать українців інші народи, залежить від самих українців. Ми хочемо бути багатомовними та освіченими, хочемо, щоб про нас знав увесь світ. Для цього ми маємо засвітитися любов'ю передусім до рідної мови як до найсвятішого скарбу нашої нації.

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: Пізнання мови - це пізнання народу, його єства, його душі, його витоків та історичних шляхів - усього того, чим народ цікавий для інших народів. Отже, саме тому необхідно не тільки кланятися в любові до рідної мови, не лише плакати над її долею, а й працювати, вивчати, заглиблюватися у іі походження й значення, поширювати, пропагувати.

Сьогодні, як ніколи потрібно покладати всі зусилля для популяризації української мови та збагачувати її своїми здобутками.

ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ: Сучасний стан української мови та її роль у духовному світі українського народу.

ОБ'ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ: українська мова та її вплив на духовний світ українців.

ЗАВДАННЯ РОБОТИ:

· Проаналізувати роль української мови у сучасному світі.

· Визначити вплив мови на морально-етичне виховання молоді

· Дослідити культурну спадщину української мови.

· Визначити значення мови для української діаспори.

· Зробити висновки та внести пропозиції щодо розвитку за результатами дослідження.

Практичне значення роботи: Зібрані матеріали можуть бути використані при підготовці до уроків української мови, літератури чи українознавства. А також ця інформація дає загальне поняття про стан української мови у сучасному суспільстві та її роль у духовному вихованні українців.

1. Українська мова - мова українського народу

Мова - явище суспільне. Вона виникає, розвивається, живе і функціоную в суспільстві. Між мовою і суспільством існує взаємний зв'язок: не лише загибель суспільства призводить до загибелі мови, але й загибель мови веде до зникнення суспільства, що не вберегло свою мову. Мова - не тільки витвір історії, але й активний чинник цієї історії.

Українська мова є мовою українською народу, отже, вона і тільки вона повинна бути рідною для кожного, хто вважає себе приналежним до української нації. «Без мови нашої, юначе, й народу нашого нема» (В. Сосюра). Історія розпорядилася так, що чимала кількість українців як в Україні, так і поза її межами, зберігаючи свою духовну спорідненість з українською нацією, не мала можливості опанувати рідну мову. Щоб уникнути повної денаціоналізації - власної і своїх дітей, - ці люди перш за все мають оволодіти українською мовою як найголовнішим каналом зв'язку з рідним народом, його культурою та устремліннями. Рівень розвитку рідної мови відображає рівень духовного розвитку нації: словник - це те, що нація знає про світ, а граматика це те, як вона про цей світ говорить. Занепад рідної мови є наслідком духовного зубожіння народу. Звичайно, такий великий народ як ми, українці, не може допустити цього, якщо вважає себе цивілізованою нацією. Ставлення до рідної мови є свідченням національної свідомості і рівня культури народу, його цивілізованості. Воістину справедливі слова О. Гончара: “Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе”.

Отже, одним з головних завдань кожного розвинутого суспільства, показником його самосвідомості і визначником розвитку культури є, поряд з турботою про збереження природних багатств і примноження цінностей духовної культури, постійна турбота про екологію мовного середовища. Українська мова своєю красою і багатством давно привертала увагу вчених.

Сучасна українська літературна мова виконує різноманітні суспільні функції - комунікативну, естетичну, мислетворчу, культуроносну та інші. Комунікативна функція полягає в тому, що мова використовується для спілкування, інформаційного зв'язку між членами суспільства. Українська мова - національне надбання українського суспільства, вона повинна охоронятися та підтримуватися державою. Мовна політика як одна із складових частин державної має бути спрямована на забезпечення оптимального функціонування української мови в усіх сферах життя українського суспільства, їх подальшого розвитку та взаємодії. Українська мова, виконуючи інтеграційну функцію, є важливим чинником зміцнення державності, забезпечення культурного та економічного розвитку нашої країни. Тарас Шевченко був переконаний, що поки жива мова в устах народу, доти живий і народ, що нема насильства більш нестерпного, як те, яке прагне відняти народу спадщину, створену численними поколіннями його предків. Ці Кобзареві думки перегукуються з роздумами визначного педагога К. Ушинського: "Відберіть у народу все - і він усе може повернути; але відберіть мову - і він ніколи вже більш не створить її; вимерла мова в устах народу - вимер і народ. Та якщо людська душа здригається перед убивством однієї недовговічної людини, то що ж повинна почувати вона, зазіхаючи на життя багатовікової особистості народу?"

Нашому поколінню випало складне, але почесне завдання - відродження української мови, держави, нації. І виконати його - наш громадянський обов'язок.

2. Українська мова у сучасному світі

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства мові надано статус державної. Це велике досягнення сьогодення, бо історія розвитку української мови трагічна й водночас повчальна для представників інших національностей. Довелося їй пройти тернистий шлях знущань, заборон, катувань кращих представників інтелігенції. Звичайно, це наклало певний відбиток на ставлення людей до мови.

Зараз гостро постає проблема звикнення до рідної мови. Адже повернути духовні цінності можна тільки завдяки материнській, милозвучній, солов'їній нашій мові. Без неї ми не зможемо називати себе нацією у повному розумінні цього слова. Бо входимо в життя з рідною мовою, з нею стійко переживаємо всі суспільні негаразди й радість пізнання нового.

Сьогодні дуже часто перед нами постає мовне питання. Мовне питання є важливою складовою ширшої проблеми - проблеми української ідентичності, позаяк багато хто вважає мову підґрунтям цієї ідентичності. Існує багато проблем, які погіршують становище української мови. Починаючи з сивої давнини українська мова зазнавала багато придушень та заборон на шляху. Головною проблемою української мови був лінгвоцид. Лінгвоцид (мововбивство) - це свідоме, цілеспрямоване нищення мови як головної ознаки етносу, народності, нації. Лінгвоцит щодо української мови має довгу історію, сторінки якої рясніють підступом, погордою, нахабством, лицемірством поневолювачів та щедро политі сльозами і кров'ю нашого народу.

У сьогоденному суспільстві дуже гостро постає питання екології мови. Українська мова зазнає численних видозмін у вигляді русифікації, ”суржику” тощо.

Проте поряд із цим українська мова має всі перспективи для популяризації та збагачення. Мовна сфера зараз пов'язана з багатьма процесами у нашій державі, як політичними, так і культурними. Мова української нації набирає все більшого визнання та престижу.

3. Роль української мови в морально-етичному та мовному вихованні нового покоління. Престиж мови

Українська мова сьогодні - не лише засіб спілкування одного з численних слов'янських народів. Через неї відбувається важливий процес само ідентифікації українців. Громадяни України доходять усвідомлення сучасного змісту поняття «національна держава». Мовна особистість - це той носій мови, який володіє не лише сумою лінгвістичних знань чи репродукує мовну діяльність, а й навичками активної праці зі словом, розуміє, що «мова - душа нашої національності» (І. Огієнко), етична цінність, засіб досягнення гармонії раціонального і естетичного.

· формування системи необхідних для повсякденного вживання мовних знань, умінь і навичок, мінімального активного словника;

· поглиблення практичних і теоретичних знань про мову як упорядковану систему;

· оволодіння мовою на тому рівні, який дає змогу повністю висловити власні думки і почуття;

· засвоєння правил етики й естетики мовлення.

Людина, пізнаючи мову свого народу, прилучається до джерел неповторної духовної нації, з часом стає її носієм і навіть творцем. Це право і обов'язок кожного, і водночас - надійний показник реального, а не лише декларованого патріотизму. Не можна вважати патріотом того, хто для вигоди чи внаслідок невігластва ігнорує мову і культуру своєї нації.

Мова відіграє значну роль в моральному та етичному вихованні народу, а в першу чергу нового покоління. Мова несе в собі тут виховну функцію, яка і формує духовність молоді. Мова стає засобом вираження власних думок та поглядів, сприяє естетичному та культурницькому росту людини.

Кожна людина - це цілий неповторний світ, сфокусований у її свідомості, у сферах інтелекту, емоцій, волі. Але цей світ прихований від інших людей, і тільки мова дає можливість розкрити його для інших. Мова згуртовує народ, робить його одним неподільним цілим. Вона поєднує людей більше, ніж класова, релігійно-конфесійна тощо приналежність, більше ніж історія нації, а іноді навіть більше, ніж етнічне походження. Мова є неповторною картиною світу, яка збагачує народність емоційністю та експресивно виражає всі особливості життя.

Мова є засобом пізнання світу. Пізнаючи мову, ми пізнаємо світ, навколишнє середовище, але в межах свого народу, його свідомості, психіки тощо. Українська мова дає нам можливість пізнати світ очима українця, українського народу, російська - російського, німецька - німецького і так далі. Мова формує наш розум і духовність. Український фольклор, художня література, театр, пісня, втілені у словесній формі, розкривають перед людиною світ краси. У живому мовленні кожна мова виконує, в основному, функцію спілкування, у художньому творі вона служить засобом образного відтворення дійсності. Це теж своєрідний акт спілкування майстра слова з читачем або слухачем.

Говорячи про мовне виховання, ми маємо на увазі не тільки формування мовленнєвих умінь і навичок, а ще й такий дуже важливий його аспект, як виховання особистості через мову. Саме такий ідеологічний зміст передбачають усі засади мовного виховання.

Престиж мови - це її авторитет у міжнаціональному спілкуванні. Він залежить від багатьох чинників, домінуючим серед яких є інформативність мови, тобто застосування її як носія найновішої та найважливішої інформації. Про повільне, але неухильне зростання престижу української мови у наші дні свідчать кількість кафедр та центрів українознавства, які з'являються в багатьох країнах світу. Цей процес набиратиме на силі із утвердження м міжнародного авторитету української національної держави, розвитком економіки, науки, культури українського народу. Престиж мови залежить не від неї самої, а від її носіїв. На жаль, не всі українці усвідомлюють це. Тому українська мова в нашій державі стане престижною тоді, коли ми не будемо її соромитися, коли оволодіємо усім багатством її, навчимося гарно, виразно, правильно говорити по-українськи і будемо пишатися, що ми, українці, маємо таку чудову мову. А неукраїнці будуть відчувати задоволення від того, що володіють цією мовою, будуть шанувати її і тих, хто її створив. Але насправді бажане ще досить далеко від реального...

4. Мова - серце нації

Єдиний скарб у тебе - рідна мова.

Заклятий для сусіднього хижацтва.

Вона твого життя міцна основа,

Певніша над усі скарби й багатства.

(П. Куліш)

Мова - це серце нації, а нація - це особистість, вона має обличчя, свій характер, темперамент, свою культуру, мораль, честь і гідність, свої святощі, своє минуле, теперішнє і майбутнє. Мова - це невичерпна духовна скарбниця, в яку народ безперервно вносить свій досвід, всю гаму свого розуму і почуття. Мова - це канва, на якій людина вишиває узори свого життя. Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Шлях її розвитку - це тернистий шлях боротьби. Багато, дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша рідна, наша невмируща мова, мужньо витерпівши наругу і найлютіших царських сатрапів та посіпак шляхетно-панських, і своїх панів та підпанків. Перетерпіла вона і дикунський циркуляр царського міністра Валуєва, який заборонив друкувати книги українською мовою, окрім творів художніх, і ганебний із найганебніших Ємський указ 1876 року, який зовсім заборонив друкувати книги українською мовою.

Українська мова невіддільна від українського народу, від його історичного розвитку, від самої держави, від рідної землі. Українська мова - мова української нації. В ній тисячолітня історія нашого народу - історія тяжка, кривава, із злетами і падіннями, осяяна духом свободи та незалежності Української держави, бо ж український народ віками змушений був із зброєю в руках оборонятися і відстоювати своє право на вільне життя. Тому в українській мові ми відчуваємо брязкіт схрещених шабель уславлених на весь світ козаків запорожців, незламних опришків і гайдамаків, заповзятих січових стрільців, феноменально мужніх юнаків-лицарів, які смертю хоробрих загинули під Крутами, відчайдушних воїнів УПА.

Любов до Батьківщини не можлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим іменем своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово - це людина без роду і племені.

5. Культурна спадщина української мови

український мова виховання діаспора

Мова нації та її культура становлять органічне ціле. Між ними не можна ставити знак рівності, але й відривати одну від одної теж неможливо. Смерть мови означає загибель культури. Розвиток культури починається з розвитку мови. Відродження культури починається з боротьби за мовні права, “за станом мови можна встановити стан культури” (В. Фон Гумбольдт). Між мовою і культурою існує взаємозалежний зв'язок. Багатство національної культури, її цілісність забезпечує структурну повноту і багатство мови. І навпаки: високорозвинена мова дає можливість творити цілісну, всеохоплюючу культуру. Тому всяке зазіхання на культуру ставить під загрозу мову і всякі обмеження мови є загрозою для культури. Природно, що творчі діячі культури завжди і всюди намагаються вивести свій народ з-під “культурної підпорядкованості”, позбавити його “ментального колонізму” тощо. Не менш природним є те, що саме вони стають “мовними бунтівниками”, заявляючи вголос про мовні права свого народу.

Мова забезпечує вічність культури. Вона пов'язує культуру етносу в один безперервний процес від минулого через сучасне до майбутнього. Що міцніші позиції займає мова в суспільстві, то надійніші перспективи культури. Наш обов'язок - зміцнювати ці позиції, а передусім - не допустити, щоб на нашому поколінні обірвався цей предковічний мовно-культурний зв'язок поколінь українського народу, що йде у майбутнє з глибини тисячоліть. Мова утримує в одному духовному полі національної культури усіх представників певного народу і на його території, і за її межами. Культура є матеріалізованим виявом духу народу, одним із засобів його самопізнання. Описати дух народу, його культуру адекватно, в усіх їх повноті та всеосяжності можна тільки рідною для носіїв цієї культури мовою. Українська мова ввібрала в себе все найкраще, найніжніше, найвеличніше, наймудріше, найблагородніше, найпоетичніше і найболючіше - перший голос немовляти, яким воно сповістило про свою появу на світ, і останній розпачливий зойк прощання людини з білим світом, голосний сміх щасливої дитини і зворушливий плач сироти, невимовний біль чумака в далекій дорозі і тягар каторжника на важкій підневільній праці, солодке задоволення від творчої праці та побратимської вірності і велике розчарування від холодної людської байдужості, блакить високого неба і золотого сонця пшеничних ланів, сяйво світлого місяця і ясних зір, багрянець світанкових заграв і срібло цілющо-перлистих рос, могутність бурхливого Дніпра і оспіваного в піснях тихого Дунаю, міць столітніх дубів, що символізують силу української нації і мінливо-веселкові переливи хвиль Чорного моря, тихий шепіт шовкових трав і таємний шум замріяних смерек, красоту опоетизованої червоної калини та хрещатого зеленого барвінку, гіркоту поневіряння на чужині і відчуття піднесеності в молитві до Бога за рід свій, за Україну, за мир, добро і спокій на всій планеті.

Українська мова - це мова великого народу, великої культури, нашої історії. Українською мовою написані невмирущі твори Котляревського і Шевченка, Франка і Лесі Українки, Нечуя-Левицького і Коцюбинського.

Позбувшись рідної мови, втрачаємо можливість по-справжньому розуміти рідну культуру, не кажучи вже про участь у її творенні.

Мова - носій культури. Культура кожного народу зафіксована в його мові. Для глибинного пізнання народу необхідне знання його мови. Пропагуючи свою мову в світі, ми пропагуємо власну культуру, її надбання. Мова є знаряддям і водночас першоелементом культури. Усі напрями культури дають підстави стверджувати, що мова - становий хребет культури, її храм.

6. Українська мова для діаспори

Україмнська діамспора - збірне визначення української національної спільноти поза межами українських земель (етнічної української території), яка почуває духовий зв'язок з Україною.

Сьогодні, за різними, підрахунками, поза межами України мешкає майже четверта частина населення нашої країни. Однак ні час, протягом якого вони живуть за рубежем, ні тисячокілометрова відстань, що розділяє їх з рідною землею, не є причиною того, щоб забувати про свою Вітчизну, чи не ідентифікувати себе українцем. Те, наскільки українці за кордоном переймаються проблемами України, видно із численних проектів, зініційованих ними. Це і освітні програми, і наукова діяльність, і допомога у вирішенні різноманітних фінансових проблем тощо.

Проживаючи за кордоном, мільйони наших земляків та їх нащадки в багатьох країнах зберегли в своєму середовищі національну культуру, мову, звичаї, українську самобутність. З перших років організованого громадського життя провідне місце в більшості друкованих виступів та висловлювань з приводу національного самозбереження посідають питання мови, чи не єдиної виразної ознаки, за якою можна було пізнавати “своїх” у чужорідному оточенні.

Для нашої держави дуже важливо досліджувати таке явище, як українці, що мешкають поза Україною, адже нам справді є чому в них повчитися. Наприклад, маючи чітко визначену українську ідентичність і національну свідомість, українці другої і третьої хвилі еміграції створювали українські недільні школи, пластові організації і намагалися виховувати своїх дітей в українському дусі. «Українська діаспора зуміла зберегти ті традиції, які були притаманні саме українському суспільству - традиції жертовності. Мається на увазі, що усі створені українські організації, українські церкви за рубежем не функціонували за державні кошти, а за кошти, які виділялися самими ж українцями.

Українці, що проживають поза межами Батьківщини ведуть активну громадську діяльність, що спрямована на розвиток та популяризацію української мови та культури.

Висновок

Мова народу - показник його свідомості. Вона дзвінкова криниця на середохресній дорозі нашої свідомості. Її джерела б'ють десь від магми, тому й вогняна така. Читаю літературні твори і бачу всю історію рідного краю, осмислюю всі історичні віхи. Скільки ж довелося пережити страхіть, принижень і загроз! А мова знову розцвітає. У ній одухотворяється весь народ, вся Батьківщина, втілюється творчою силою в описі природи, криниці, червоної калини, білої берези. І хоча тепер не легкі для простого народу часи, держава не завжди стоїть на його захисті, однак продовжує лунати рідна пісня, звучать рідні серцю мелодії. Все це можна назвати духовністю. Окрім того, мова - це саме життя. Не буде мови - не буде народу; не буде народу - не буде нації, не буде нації - не буде держави. Відповідно, поки є мова, народ живе, зникає мова - народу немає. Мудрість гласить: відберіть у народу все, і він все може повернути, відберіть мову - і він ніколи вже не зможе створити її. Мова - засіб пізнання світу. Киньте у душу дитини, крім слова, його красу, і ви створите те середовище, у якому проростає свідомість. Кожен з нас п'є духовне життя і силу з груді рідного слова, бо словом можна пояснити все, що нас оточує. Але якось так дивно склалася наша історія: то ми відроджували мову, то знову забували її. Здавалось би, є підґрунтя, воно споруджене безсмертними І.П. Котляревським і Т.Г. Шевченком, а як часто в житті все йде наперекіс. Мені хочеться стати на коліна перед мовою рідною і благати її повернутися до рідної хати, відродитися, забуяти віщим і вічним Словом від лісів - до моря, від гір - до степів…

Єдиний скарб у тебе - рідна мова,

Заклятий для сусіднього хижацтва.

Вона твого життя міцна основа,

Певніша над усі скарби й багатства.

(П. Куліш)

Мова дається одвіку й довіку, це - спадкоємність не лише в межах роду, а й цілого народу. Українська мова - це святі скрижалі нашої нації, тому її слід берегти, пишатися нею, завжди пам'ятаючи про її значення, про її рятівну, цілющу, відроджуючу силу:

Ми з нею відомі усюди,

Усе в ній, що треба нам, є,

А хто свою мову забуде,

Той серце забуде своє.

Вона, як зоря пурпурова,

Що сяє з небесних висот.

І там, де звучить рідна мова,

Живе український народ.

(В. Сосюра)

Один давньогрецький філософ казав: «Заговори, щоб я тебе побачив». Це дуже символічний вислів із глибоким змістом. Якими побачать українців інші народи, залежить від самих українців. Ми хочемо бути багатомовними та освіченими, хочемо, щоб про нас знав увесь світ. Для цього ми маємо засвітитися любов'ю передусім до рідної мови як до найсвятішого скарбу нашої нації.

Використана література

1. Методичне видання для бібліотекарів до Дня української писемності. - Суми: Обласна універсальна наукова бібліотека, 1999.

2. Л.В. Скуратівський та ін. Українська мова: Збірник текстів для переказів. - Київ: Форум, 2001.

3. Л. Струганець. Культура мовлення - Тернопіль: Мандрівець, 2002.

4. М. Пентилюк. Наш скарб - рідна мова. / Матеріали сайту “Сторінки лінгвіста”, 2001.

5. Василь Іванишин, Ярослав Радевич-Винницький. Мова і нація. - Дрогобич: Видавнича фірма “Відродження”, 1994. - 218 с.

6. Мовчан П.М. Мова - явище космічне: Есе, літературно-критичні статті. - К.: Всеукр. т-во “Просвіта”, 1994. - 168 с.

Размещено на Allbest.ru