Лінгвістичні погляди В. Фон Гумбальдта

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕКЛАДАЧІВ

КАФЕДРА ЗІСТАВНОГО МОВОЗНАВСТВА І ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ ПЕРЕКЛАДУ

Реферат

з дисципліни «Загальне мовознавство»

на тему:

Лінгвістичні погляди В. Фон Гумбальдта

Виконала

студентка 511 групи

факультету перекладачів

Петровська Олена

Київ - 2011

План

1. Життя і діяльність В. фон Гумбольдта

2. Зародження теоретичного мовознавства

3. Філософські погляди В. фон Гумбольдта

4. Антиномії мови

5. Гумбольдт про зв'язок мови з людиною і народом

6. Визначення сутності мови

7. Підхід Гумбольдта до проблеми мова і суспільство

8. Перекладознавча концепція В. Гумбольдта

Список використаної літератури

1. Життя і діяльність В. фон Гумбольдта

Фрідріх Вільгельм Крістіан Карл Фердинанд Фрайхер фон Гумбольдт (нім. Friedrich Wilhelm Christian Karl Ferdinand Freiherr von Humboldt) - німецький філолог, філософ, лінгвіст, державний діяч, дипломат.

Поєднуючи в собі, у традиціях свого часу і наслідуючи великих діячів Відродження, різнонаправлені таланти, Гумбольдт здійснив реформу гімнастичної освіти у Прусії, заснував у 1809 році університет у Берліні, товариш Ґете і Шіллера.

Один із засновників лінгвістики як науки. Розвинув учення про мову як про неперервний творчий процес і про "внутрішню форму мови" як про вираження індивідуального світобачення народу. Багато чим визначив шлях і напрям розвитку німецької і навіть всієї європейської гуманітарної думки своєї епохи.

Вільгельм фон Гумбольдт народився 22 червня у Потсдамі. У Франкфуртському і Геттінгенському університетах Вільгельм грунтовно вивчив право, політику та історію. Відданий науці, він разом з тим напружено стежив за рухом у сферах політичній, суспільній і літературній.

Вчений помер 8 квітня 1835 р. у Тегелі, поблизу Берліна.

2. Зародження теоретичного мовознавства

Ім'я Гумбольдта знаменує собою появу загального мовознавства. Це ім'я, яке прикрашає мовознавство першої половини 19 століття. Гумбольдта неможливо віднести до жодної лінгвістичної школи. Він має абсолютно особливе положення. Від нього починається абсолютно інша лінія в мовознавстві. Сама його лінгвістична система є якісно новим етапом в розвитку науки про мову. Вперше в історії мовознавства він використовує всі знання, які мала в своєму розпорядженні лінгвістична наука того часу. Він зміг створити дуже струнку теорію, обґрунтувавши багато теоретичних питань: внутрішній склад мови, зв'язок мови з мисленням і суспільне функціонування організму мови. Всі ці питання складають проблематику мовознавства і сьогодні. Він був дуже освіченою людиною, займався державною діяльністю. Завдяки своїм фундаментальним знанням, він прийшов до лінгвістики. Володів величезною кількістю мов. Він сам об'їздив всі кути земної кулі і міг сам перевірити всі знання, що були в його розпорядженні. Гумбольдт чудово орієнтувався в тому, як розвивається порівняльно-історичне мовознавство. Він листувався з Боппом, Гріммом. Він високо оцінював успіхи порівняльно-історичного мовознавства, але вважав, що крім збирання і осмислення фактів мов, потрібно замислитися над загальними проблемами. Він став засновником загального мовознавства або основним філософом мови.

Концепція системи мови висловлена в одній праці, що містить три томи і що вийшла в 40-е роки 19 століття "Про мову каві на острові Ява". Перший том є теоретичним вступом, який має власний заголовок і який було потім видано окремою книгою "Про відмінності в будові людських мов і про вплив цих відмінностей на духовний розвиток людства". Цей вступ складає понад 400 сторінок. Саме він відображає концепцію мовознавства Гумбольдта. Гумбольдт має велику кількість праць, конкретних лінгвістичних робіт, що торкаються проблем окремих мов. Список його робіт починається з докладу в Берлінській АН "Про порівняння вивчених мов, стосовно різних етапів їх розвитку". Цей доклад цікавий тим, що тут охоплюється велика кількість мов. Висловлюється думка про необхідність типологічного підходу до вивчення мов. Зазначено опорні моменти, які повинні братися до уваги при типологічному вивченні мов.

Він набагато випередив можливості свого часу і передбачив, в якому напрямку буде розвиватися лінгвістика в майбутньому. Він вважав, що в мовознавстві разом із порівняльно-історичною можуть існувати інші області, які розвиватимуться за іншими методами.

В цьому докладі Гумбольдт намітив круг лінгвістичної проблематики, обкреслив межі лінгвістики.

А вінцем його діяльності є вже згадана праця "Про мову каві на острові Ява". Гумбольдт представив мови враховуючи розвиток їх ладу як основи для розвитку людського духу і показав їх взаємний вплив.

3. Філософські погляди В. Фон Гумбольдта

Коли йдеться про теоретичну концепцію Гумбольдта, то часто сперечаються про те, до яких філософських побудов примикає його теоретична концепція. В першу чергу називають ідеалістичну філософію Канта. Вважається, що основні теоретичні посилки філософії Канта прямо і безпосередньо відображені в теорії мови Гумбольдта. Антиномії Канта. Спроба розуму дати теоретичну відповідь на питання про те, що таке світ призводить до відповідей - формулювань, які виявляються суперечливими.

Це і є вчення Канта про антиномії чистого розуму. У Гумбольдта спроба розуму відповісти на питання, що таке мова, призводить до суперечливих відповідей. Тут простежується паралелізм теорії Гумбольдта з філософією Канта.

Іншим філософським джерелом у формуванні теорії Гумбольдта є філософія Гегеля. "Феноменологія духу". У феноменології Гегель проводить думку про те, що ні матерія, ні свідомість не можуть розглядатися, як первинне, а у Гумбольдта це положення знаходить відображення в тому, як він розглядає відношення мови і мислення. Він вважає, що ані мова, ні мислення не можуть бути первинними.

З іншого боку німецький романтизм з його ідеалами зробив великий вплив на Гумбольдта. Це ті джерела, які підживлювали його.

4. Антиномії мови

Суперечливі властивості мови Гумбольдт намагається сформулювати у вигляді антиномій, тобто суперечностей між двома положеннями, що взаємо виключають одне одного, кожне з яких визнається доказовим. До найважливіших антиномій мови В. фон Гумбольдта відносяться наступні.

Антиномія мови як діяльності і як продукту діяльності. По своєму єству мова є вираз діяльності духу, він не "продукт діяльності (ergon), а діяльність (energeia)". На думку Гумбольдта, мову не можна представляти раз і назавжди готовим матеріалом, який можна перечитати у всій його кількості і засвоїти мало-помалу: його слід представляти тим, що вічно відроджується за певними законами. Мова є щось постійне і в кожний даний момент скороминуще. З іншого боку, кожне покоління отримує від попереднього мову вже в готовому вигляді як результат, продукт діяльності народного духу. В цих готових формах міститься все для оновлення мови і вічного руху духу в результаті людської творчості.

Антиномія мови і мислення. Гумбольдт всіляко підкреслює нерозривну єдність мови і мислення: мова є орган, який створює думку; мова прагне перетворити звук на висловлювання думки; без мови неможливе утворення понять; слово є індивідуальна фізіономія поняття; слово є єдністю звуку і поняття і т. ін. Разом з тим дух людини, який втілився в поняття, постійно прагне звільнитися від уз мови, оскільки слова утрудняють внутрішню свободу духу, думки, ставлячи їх в певні рамки.

Антиномія об'єктивного і суб'єктивного в мові. По Гумбольдту, мова по відношенню до пізнаваного суб'єктивна, по відношенню до людини вона об'єктивна. Мова має самостійне буття, по суті вона не залежить від окремих осіб, хоча дійсне життя і отримує лише у вживанні її людьми. Мова належить мені, зазначає Гумбольдт, тому що я відтворюю її власною діяльністю.

Антиномія стійкості і руху в мові. Ця суперечність тісно пов'язана з розумінням мови як діяльності і як продукту діяльності. Мова постійно змінюється і водночас незвичайно стійка. Кожна людина вносить свої зміни в мову, і водночас вона сприймає її в готовому вигляді від попередніх поколінь. Елементи мови, які сприймаються, складають деяким чином мертву масу, але в той же час містять в собі живий зародок нескінченних змін, оскільки кожна особа порізно і притому безперервно діє на мову, змінюючи її в кожному поколінні.

Антиномія індивідуального і колективного в мові. Мова, вважає Гумбольдт, належить завжди цілому народу, але в той же час вона залишається творінням окремих осіб, тому що мова живе і відтворюється тільки у вустах окремих людей. Оскільки говорять тільки окремі особи, то мова - творення індивідів. І водночас мови як творіння народів передують творінням окремих осіб. Мова виражає світогляд окремої людини, але водночас людина завжди залежить від народу, до якого належить. Мова як діяльність завжди передбачає мовця і слухача, які уособлюють колектив.

Антиномія мови і мовлення. Мова це певна система, сукупність певних фактів, які реалізуються у вигляді окремих актів мовленнєвої діяльності. Мова - це внутрішньо взаємопов'язаний організм, кожний, з найдрібніших елементів якого тим або іншим і не завжди ясним чином визначається мовою. В мові немає нічого одиничного, кожний його елемент проявляє себе лише як частина цілого. Для мовлення мова встановлює лише регулюючі схеми, надаючи їх індивідуальне оформлення свавіллю мовця. Система мови завжди реалізується в мовленні у вигляді окремих актів мовної діяльності

Антиномія розуміння і нерозуміння. Мова і розуміння розглядаються Гумбольдтом як різні форми діяльності мови. Слова набувають своєї остаточної визначеності лише в мовленні індивіда. Проте в живому мовленні ніхто не розуміє слів абсолютно в одному і тому ж значенні: і мовець і слухач можуть сприймати один предмет по-різному і вкладати різний, індивідуальний зміст в одне і те ж слово. Тому взаємне розуміння між мовцями є в той самий час і розбіжністю.

Таким чином, лінгвістична концепція Гумбольдта знаменує собою якісно новий етап в розвитку мовознавства. Володіючи досконало, як, мабуть, ніхто інший до нього або після нього, всім відомим в його час емпіричним матеріалом, що відноситься до численних мов і культур, Гумбольдт вперше за історію розвитку знань про мову зміг побудувати досить струнку і цільну лінгвістичну систему, що відображає внутрішню будову мови, його зв'язки з духовним і розумовим життям народу, його культурою, вказати майбутнім поколінням учених основні шляхи проникнення в нескінченно складні механізми мовної, інтелектуально-духовної і культурно-історичної діяльності людини.

5. Гумбольдт про зв'язок мови з людиною і народом

У вченні В. Гумбольдта нація постає як творча індивідуальність з власним характером, духовним світом, самобутніми традиціями і уподобаннями; а мова - як вияв духу - безперервний творчий процес, "орган формування думки", духовне втілення індивідуального життя нації: "Мова є наче зовнішній прояв духу народів: мова народу є його дух, і дух народу є його мова, і важко уявити собі щось більш тотожне" [1: 68]. Мова виражає індивідуальне світочуття народу і цим самим визначає духовні взаємини людини зі світом: "Серед усіх проявів, через які пізнається дух і характер народу, тільки мова здатна виразити найсамобутніші й найтонші риси народного духу і характеру та проникнути в їхні сокровенні таємниці" [1: 69]. Ще одна проблема, якої торкнулись Гердер та Гумбольдт, - це проблема зв'язку мови та різних творчих поколінь: у кожній мові закладене самобутнє світобачення не лише окремої людини, нації, але й окремої епохи. Мова "насичена" думками і переживаннями попередніх поколінь, зберігає їх живе дихання, її звуки та слова пов'язують предків та нащадків. Мова сильніша, ніж її сучасники, адже одні покоління проходять, а мова залишається для поколінь наступних, які пізнають її глибину та через неї розуміють своїх попередників.

Дух народу є його мова, а мова народу є його дух. Мова служить зовнішнім проявом духу. Виникнення різних мов - це результат безперервної діяльності духу. Саме цей дух і повинен служити основою відмінності мов.

Але мови, які виникли і склалися, роблять зворотний вплив на дух, на мислення, на загальний духовний розвиток людства. В цьому місці зазначається вплив Гегеля, вчення про його абсолютну, ідею, яка розвивається самостійно. Внутрішній механізм цього зв'язку не доступний нашому розумінню. Оскільки дух знаходитися в постійному русі, то і мова знаходитися у вічному русі. Мова є щось постійне і в кожну дану мить змінне. Вона не є закопченим продуктом, вона є діяльність. Мова не є - ergon, мова є energeia. Мова є діяльність духу, що вічно повторюється, направлена на те, щоб перетворити членороздільний звук на вираз думок.

Гумбольдт вирішує це питання в плані 3-х категорій: індивід - народ - мова. Постановка цих проблем у такому вигляді характерна взагалі для загального мовознавства, але частіше за все має місце таке зіставлення: індивід або суспільство в цілому впливає на мову. Гумбольдт вважав, що постановка питання в такому плані не правомірна. І індивід і народ роблять вплив на мову. Індивіда треба розглядати в повній єдності з суспільством. Народу як колективу належить вирішальна роль у впливі на мову. Але Гумбольдт прагнув вивести звідси національну специфіку мови. Кожна мова має свою національну форму. Саме народ як нація і складає творчий початок мови по Гумбольдту. Але головна роль народу не виключає, а припускає безперервну творчу діяльність індивіда. Хоча мови є творінням народу, вони залишаються і самостійним творінням індивіда. Кожна людина, користуючись готовою мовою, робить зворотний вплив на мову. Кожне покоління вносить в мову щось нове. Тут можна угледіти одну з антиномій, суперечливих формулювань, які нібито виключають одна одну.

Ось цитата з роботи Гумбольдта, яку часто приводять "Мова походить з таких глибин людської природи, які не дозволяють розглядати її, як творіння народу. Це не справа народу, а дар, призначений йому долею". І таких перепадів у Гумбольдта не мало.

6. Визначення сутності мови

До 19 століття пануючої в мовознавстві була позиція логіцизма, що упирається в формальну логіку. Мова має в розпорядженні слова - імена предметів, а мислення має в розпорядженні поняття. Кожне слово в мові виражає яке-небудь поняття. Зв'язок між мовою і мисленням прямий, механічний.

В мові крім номінативних одиниць - слів, існують комунікативні одиниці - речення. Кожне речення мови є висловлювання якої-небудь думки або висновку. Вважалося, що логіка для всіх одна, тому і граматика повинна бути універсальною (Пор-Рояль), Ця позиція існувала до Гумбольдта і в наші дні переживає новий підйом.

Вважається, що позиція Гумбольдта була першим серйозним ударом по логіцизму. Логічна школа перестала бути єдиною. Проблеми мови і мислення у Гумбольдта втілюються зовсім по-іншому. Мова і мислення нерозривно пов'язані одне з одним і утворюють тісну єдність. Цей зв'язок не простий, механічний, а дуже складний динамічний і суперечливий. Розшифрувати це складно: Дух (або душа) не повинен відчувати себе скуто і прагнути визволилися від уз мови. Слова починають обмежувати його, поміщаючи в якісь рамки. Хоча слово і утрудняє внутрішнє сприйняття, мислення не може відмовитися від слова і протікати без словесного оформлення. Ця боротьба веде до того, що мова все більше і більше одухотворяється і - це продовжується в ній вічно. Гумбольдт вважає, що якщо людину вилучити з суспільства, її мислення все одно б протікало за допомогою мови. Але насправді індивідуум нібито розчиняється в суспільстві. Він знаходиться в постійному зв'язку з собі подібними. В цьому динамічність зв'язку мови і мислення. Мова по-справжньому може існувати і розвиватися тільки в суспільстві. Але немає повного, чистого взаєморозуміння в колективі. Немає абсолютно точного взаєморозуміння. У кожного з певним поняттям пов'язано власне уявлення. Кожне розуміння за допомогою мови є водночас нерозуміння.

лінгвістичний погляд гумбальдт антиномія мова

7. Підхід Гумбольдта до проблеми мова і суспільство

Вже в 20 столітті на цій основі складатиметься семантичний напрямок у філософії. Мова - джерело непорозумінь і конфліктів в суспільстві. Гумбольдт висуває і обґрунтовану гіпотезу проміжного світу мови. Він трактує мову як проміжний світ, що знаходиться між людиною і природою. Цей проміжний світ накладає свій відбиток на світогляд людини. Будь-яке слово не є відбитком предмету, як такого, а є відбитком образу предмету, породженого в душі людини. А у кожної людини на об'єктивне сприйняття нашаровується суб'єктивне сприйняття і виходить дуже індивідуальне поєднання цих двох моментів - об'єктивного і суб'єктивного. У кожного складається свій особливий світогляд.

А оскільки мова складається з багатьох мов кожної окремої людини, то в сукупності утворюється своєрідний загальний проміжний мовний світогляд. В кожній мові полягає свій погляд на світ. Сприйняття людиною навколишньої дійсності залежить від особливостей мови, якою він говорить. Кожна мова описує навколо народу, якому вона належить, круг, вийти з якого можна лише шляхом вступу до іншого круга, утвореного іншою мовою.

8. Перекладознавча концепція В. Гумбольдта

Перекладознавча концепція В. Гумбольдта формувалась під впливом багатьох факторів, спричинених особливостями його епохи. Період кінця XVIII - початку XIX століття був окреслений багатьма географічними відкриттями, історичними потрясіннями, активним розвитком наукової (зокрема філософської думки). Це стало підставою для зміщення акцентів у філологічній науці, стало поґрунтям для нових пошуків у сфері мистецтва слова. Почавшись з уваги до окремої епохи та країни як неповторної (у працях Дж. Віко, Й. Ґ. Гердера), інтерес мислителів того часу перемістився на народні джерела, фольклор, світогляд кожної нації; згодом цей процес був підсилений пошуками екзотичного, самобутнього, "іншого", яке прагнули знайти в чужих народах. Щоб осягнути окрему націю, треба осягнути її дух, а це можна зробити лише занурившись у її космос - мову, культуру, народну словесність. Посилений інтерес до проявів усього "іншого", підсилений новими географічними відкриттями та можливостями подорожування в екзотичні країни спричинили неабиякий інтерес до "чужого" слова. Це було найбільшим поштовхом до системного вивчення мов, культур, фольклору, мистецтва. Саме тут вперше гостро постала необхідність "нової" форми перекладу, яка була б не переспівом чужого, а могла відтворити найдрібніші нюанси, найменші деталі, дух нації.

В. Гумбольдт розумів, що відмінності між мовою окремих особистостей, статей, поколінь, націй, країн та епох занадто великі, щоби висловлювати оптимістичні прогнози щодо можливості порозуміння через переклад. Звичайно, мова в перекладі "перекидає містки" між людьми та культурами, стаючи посередником взаєморозуміння, але цим ще більше підсилює відмінності між ними, оскільки повністю залежить від позасвідомої енергії людської особистості. Тому перекладач повинен володіти вродженим даром проникнення у сферу слів та "носити в собі ключ" до розуміння усіх мов. Вважаючи, що мова є духом нації, своєрідним світобаченням, В. Гумбольдт увів поняття "мовна свідомість народу" (Nationeller Sprachsinn) і опрацьовував постулат про те, що розуміння мови пов'язане з розумінням духу народу, його світогляду. "Мова пов'язана з формуванням духовної сили нації. Але розуміння самобутнього життя народу і внутрішньої будови окремої мови. повністю залежить від уміння побачити своєрідність національного духу в його повноті. Мова є органом внутрішнього буття, навіть саме буття. Вона тому усіма найтоншими нитками свого коріння зрослась із силою національного духа, і чим сильніший вплив духа на мову, тим закономірніший і багатший розвиток останньої. У своїй стрункій побудові мова є лише продуктом свідомості нації, тому всі питання щодо внутрішнього життя мови неможливо розглядати поза межами духовної сили, національної ментальності та самобутності. Так само, як у кожній національній мові закладено унікальне світобачення, в індивідуальній мові закладена частина самості її носія, тому мислення не просто залежить від мови в цілому, - воно обумовлене кожною окремою мовою.

Такі думки були суголосні з ідеями Й.Г. Фіхте, який вважав, що "то не народ висловлює свою свідомість, а його власна свідомість говорить з нього". Мова знаходиться на межі проникнення чуттєвого і духовного світів, тому неможливо сказати, до якого з них вона належить. Вона є виявом людської сутності, головною передумовою людського взаєморозуміння: "Власне не людина говорить, а у ній говорить її людська природа і знаходить спільну мову з іншими собі подібними". Мова для людей виконує роль постійного посередника і перекладача, спільної природної сили, яка говорить з усіх них. Значна частина ідей Фіхте, пов'язаних із розумінням та взаєморозумінням, стосується дихотомії "закордон - Вітчизна", відтак - проблеми міжнаціональної комунікації та перекладу з однієї національної мови на іншу. Щодо останнього, то, на думку німецького вченого, вся суть полягає у глибокому вивченні та опрацюванні іноземної мови. Дослідник висловлює досить оптимістичні погляди щодо можливостей художнього перекладу: німець - перекладач античних творів - "вивчаючи первісну римську мову заодно частково вивчає і похідні. одночасно він вчиться набагато ґрунтовніше розуміти і опрацьовує іноземну мову набагато краще, ніж самі іноземці, які нею розмовляють" [8: 127]. Тому перекладач може повністю розуміти автора, часом навіть краще, ніж той сам себе розумів, може повністю і точно перекласти його твір. Натомість, "іноземець без дуже важкого і старанного вивчення німецької мови ніколи не зможе зрозуміти справжнього німця і справжнє німецьке, без сумніву, залишить неперекладеним" [8: 127].

Попри абсолютну спорідненість ідей Й.Г. Фіхте та В. Гумбольдта, Гумбольдт абсолютно не поділяв Фіхтівського оптимізму щодо реальних можливостей перекладу, вбачаючи корінь проблеми значно глибше, ніж у досконалому опануванні іноземної мови. Для нього процес перекладу полягає не просто у передачі думок з однієї мови на іншу, а у відтворенні світу в іншій системі мислення, адже в мові здійснюється "перетворення світу в думку". Щоби усвідомити себе і світ речей, людина оточує себе світом звуків. Вона "виплітає" мову зсередини себе і вплітає себе у неї. Те ж саме відбувається із кожною національною мовою: вона витворюється із глибини народу, приймаючи цей народ у своє лоно. На думку В. Гумбольдта, мова є не лише продуктом творчості індивідуального чи народного духу, в якому криється та відкривається невідоме, - вона, водночас, є особливою безперервною творчою діяльністю. У процесі перекладу треба переносити на іншу мову своє власне або чуже світорозуміння, для чого необхідні надзвичайні зусилля. Шлях до пошуків більших можливостей у слові починається тоді, коли в душі пробуджується відчуття мови не просто як засобу спілкування та взаєморозуміння, але, як реального світу з власним духом та внутрішньою енергією, який протистоїть навколишній дійсності. Дійсності протистоїть також і сфера творчості, бо вона знаходиться в абсолютно іншому вимірі - у площині художньої уяви. Позаяк таємниця буття криється в індивідуальній неповторності окремої особистості чи народу, то ключ до розуміння слід шукати у проникненні в окрему душу людини чи нації. Оскільки найважливішим при перекладі виявляється відтворення усього, що не належить до дійсності, а знаходиться поза її межами, то, як вважав учений, досягнути успішних результатів у процесі перекладу майже неможливо. До того ж, як вважає дослідник, - сама множинність мов загрожує єдності розуміння.

Не зважаючи на те, що В. Гумбольдт сам довгий час працював над художніми перекладами (зокрема, результат багаторічної праці над "Агамемноном" Есхіла довів можливість подолання багатьох труднощів), і на те, що вважав переклад однією з найнеобхідніших справ у будь-якій літературі, як засіб передачі певних форм мистецтва, збагачення і розвитку нації, розширення виражальних властивостей кожної мови, - він увійшов в історію літературознавства як учений, що абсолютно відкидав ідею можливості адекватного відтворення іншою мовою будь-якого художнього твору. Широкого розголосу набула позиція В. Гумбольдта, окреслена з цього приводу у його листі до А. Шлеґеля, де він висловлює сумнів у самій можливості успішного перекладу, позаяк, в будь-якому разі, перекладач неминуче повинен розбитись до одного з двох підводних каменів: або точно притримуватись ориґіналу за рахунок смаку і мови власного народу, або ж вдаватись до тонких нюансів культурної традиції свого народу, жертвуючи при цьому точністю ориґіналу.

Список використаної літератури

1. М.Б. Лановик. Перекладознавча концепція В. Гумбольдта та її рецепція в українському літературознавстві (Тернопільський державний педагогічний університет ім.В. Гнатюка)

2. Гумбольдт В. фон. О различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие человечества // Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию. - М.: Прогресс, 1984.

3. Радченко О.А. Мова як міросозіданіе. Лінгвофілософская концепція неогумбольдтіанства. Ч.1. - М., 1997.

Размещено на Allbest.ru