Діалектизми в новелах і творах Марко Черемшини

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Діалектизми в новелах і творах Марко Черемшини

Зміст

Вступ. Загальні теоретичні аспекти вивчення діалектизмів

Розділ 1. Діалектизми, їх види та значення

1.1 Територіальні діалектизми

1.2 Лексичні діалектизми

1.3 Етнографічні діалектизми

1.4 Семантичні діалектизми

1.5 Соціальні діалектизми

Розділ 2.Семантика і стилістична роль діалектизмів у творах М. Черемшини

2.1 Фонетичні і морфологічні функції діалектизмів у творах Марко Черемшини

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Діалектизми як лексична група знаходяться тепер в особливих умовах. З розвитком культурного та освітнього рівня наших людей, із зростанням інформації, яку одержує людина, з виникненням нових засобів мовного спілкування відбувається інтенсивне поширення загальнонародної літературної мови. Разом з тим відбувається і процес виходу діалектизмів із активного словника сучасної літературної мови. Вони майже не вживаються в окремих стилях (науковому, діловому та ін.). Використані у художній мові діалектизми чимраз більше звертають на себе увагу, на тлі літературної мови здаються незвичними і від того яскравими. Саме в цьому основна причина того, що вони стилістично досить активні в художній тканині твору, в усній розмовній мові. [1:38]

Самі діалектизми дають можливість авторові підкреслити територіальне походження персонажів, їх характери, індивідуальні особливості, освіту, розвиток, гумор, дотепність, душевний настрій у момент зображення. А в авторській мові діалектизми використовуються в етнографічно-побутових описах, у створенні характеру зображуваної місцевості, з метою стилізації мови. [1:39]

Збереження відмінностей у лексиці окремих говорів пояснюються насамперед неоднаковими умовами їх розвитку. Одні з них раніше втяглися в інтеграційні процеси і виробили більш-менш цільну систему лексичних засобів, наприклад, наддніпрянські говори, в лексиці яких діалектні відмінності виражені не так виразно, а інші з різних причин довгий час розвивалися ізольовано і продовжували зберігати в своїй лексичній системі архаїчні риси або ж своєрідно розширювали значення давніх слів спільнослов'янського і східнослов'янського фонду та створювали нові слова за моделями, істотно відмінними від решти говорів. [1:39]

На систему лексики периферійних говорів української мови певний відбиток наклали також їх контакти з сусідніми мовами, оскільки процеси взаємопроникнення мов неминучі при тривалій взаємній інфільтрації їх носіїв у чужомовне середовище. [3:183]

Крім того, місцеві діалекти постійно відбивають глибинні процеси безперервного розвитку і зміни загальнонародної мови, що найвиразніше проявляються в лексиці - наймобільнішій її складовій частині; будь-які лексичні інновації, зародившись в одному місці, з часом поступово поширюються на всій мовній території, а деякі закріплюються лише в межах говору. [3:183].

Зародження нової української літературної мови на західноукраїнських землях пов'язане з діяльністю «Руської трійці» - М.Шашкевича, І.Вагилевича та Я.Головацького, які, орієнтуючись в цілому на мову письменників-наддніпрянців, все ж у своїй мовній практиці сприралися в основному на південно-західні говори. Їх діяльність сприяла розширенню діалектної бази української літературної мови. [3:193].

Встановлення лексичних норм сучасної української літературної мови супроводжувалося її постійною взаємодією з місцевими говорами. Інтеграційні процеси, що відбувалися протягом кількох століть і найінтенсивніше охопили середньо наддніпрянські говори, завдяки чому їх лексика набула в цілому інтердіалектного характеру, а також високий рівень розвитку народнопісенної творчості сприяли виробленню міждіалектних лексичних норм, підготували грунт і визначили широку базу для виникнення нової української літературної мови на народній основі. В основу нової української літературної мови лягла лексика середньо наддніпрянських говорів, що обіймає в порівнянні з іншими говорами найбільше загальнонародних елементів. Проте відсутність тривалих літературних традицій зумовлювала у ранній період її розвитку використання багатьма письменниками вузьких лексичних діалектизмів, що пізніше в українській літературній мові не закріпилися. [3:192]

Літературна мова зароджується звичайно на основі якогось певного діалекту чи групи споріднених діалектів, але навіть на початковому етапі свого становлення вона «виходить за межі основного діалекту, його головної живлячої артерії. А в процесі подальшого розвитку вона користується матеріалом і інших діалектів. Це стосується особливо лексики».

На початку ХХ ст. приплив діалектизмів в українську літературну мову спадає, спостерігається активне прагнення до синтезу позитивних надбань літературної мови на всіх землях України, до дальшого розвитку єдиної української літературної мови. [8:58]

Територіально - діалектні лексичні системи певною мірою перехрещуються з соціально-діалектними, проте другі з них притаманні значно вужчим групам носіїв мови і охоплюють лише певну частину основних лексико-граматичних класів слів. [7:105]

РОЗДІЛ 1.

Діалектизми, їх види та значення

Як відзначають багато дослідників, діалекти поділяються на:

- діалект племінний, який належить племені як етнічній групі людей, що входять до складу більшої етнічної групи;

- діалект професійний - різновид соціального діалекту, що об'єднує у мовному відношенні людей однієї професії чи одного роду занять;

- діалект соціальний - діалект, що належить окремій соціальній групі;

- діалект територіальний, або місцевий, - діалект, поширений на певній території. Територіальні діалекти в системі національної мови - це залишки попередніх мовних формувань, що відбивають процеси мовної диференціації періоду племінного ладу, епохи феодалізму або наслідки переміщення населення на тій чи іншій території.

діалектизм твір марко черемшина

1.1 Територіальні діалектизми

Відмінності в сфері вживання різних шарів лексики сучасної української мови пов'язані насамперед з наявністю у її складі великої групи слів, поширення яких обмежується певною територією. [3:183]

Це так звані територіальні діалектизми, що є складовою частиною розмовно-побутової і почасти професійної лексики одного або кількох народних говорів. [3:183]

Залежно від того, в якому відношенні територіальні діалектизми стоять до загальнонародного словника, їх звичайно поділяють на три основні групи: лексичні, етнографічні та семантичні. [3:183]

Така класифікація територіальних діалектизмів має під собою грунт лише при зіставленні їх з відповідними фактами загальнонародної мови, оскільки діалектна лексика є частиною лексичної системи говору або групи говорів і, звичайно, не сприймається тими, хто нею постійно користується, як лексика обмеженого вживання. [3:183]

Не можна провести чіткої межі і між різними групами соціально-обмеженої лексики та територіальними діалектизмами. В мовній практиці спостерігається рухливість лексичного складу, перехід слів від словника однієї соціальної групи до іншої, про виникнення територіально-діалектних слів до словника окремих соціальних груп і навпаки - засвоєння соціальних діалектизмів носіями територіальних діалектів.

1.2 Лексичні діалектизми

Слова діалектного вжитку, що позначають поняття, для вираження яких у загальнонародній мові вживаються назви, утворені від іншої непохідної основи, називаються лексичними діалектизмами. критерієм для виділення цієї групи територіально обмеженої лексики є, таким чином, її сематична спільність у межах означуваних понять з словами загальнонародної мови і відмінність від них у матеріальній оболонці, лексичні діалектизми - це власне своєрідні дублети до загальновживаних слів.

Лексичні діалектизми охоплюють переважно сфери життя, пов'язані з побутом, родинними стосунками, виробничою діяльністю носіїв місцевого говору. Тому природно, що в їх складі привертають до себе увагу насамперед іменники. Це локальні назви сільськогосподарських культур, які здавна посідають важливе місце в житті місцевого населення.

1.3 Етнографічні діалектизми

Етнографічні діалектизми - це назви місцевих реалій і понять, що не відомі або не використовуються поза межами певного говору чи групи споріднених говорів. З цієї причини етнографічні діалектизми звичайно не мають відповідників у загальнонародній мові, а означувані ними реалії й поняття або передаються описово, або позначаються тими самими словами, що й у говорах. Таким чином, етнографічні діалектизми можуть входити в систему загальнонародної лексики без змін, як єдино можливі слова для передачі означуваних ними понять. З цього погляду етнографічні діалектизми дещо нагадують історизми.

До етнографічних діалектизмів близькі також слова. Що загалом можливі в загальнонародній мові, але вживаються не всіма її носіями, оскільки поняття, які вони означають, не завжди відомі носіям тих говорів, які лягли в основу загальнонародної чи міждіалектної норми в галузі лексики, або не мають для них істотного значення.

З огляду на те, що характер знань населення і специфіка виробничої діяльності значною мірою зумовлюються природно-географічними чинниками, певна частина етнографічних діалектизмів може бути віднесена до професійно обмеженої лексики. Етнографічні діалектизми в процесі освоєння носіями загальнонародної мови тих понять, які вони означають, досить легко входять до системи загальновживаної лексики.

1.4 Семантичні діалектизми

Порівняно вужча група діалектної лексики, що охоплює слова, відома як сематичні діалектизми. до сематичних діалектизмів відносять слова загальнонародної мови, які в місцевих говорах відрізняються значеннями і сферою вживання. Таким чином. Поза контекстом такі слова звичайно не сприймаються як відхилення від загальнонародної мови.

Сематичні діалектизми рідше зустрічаються в центральних українських говорах, що лягли в основу сучасної літературної мови та її лексичних норм, і частіше в периферійних. Проте навіть у середньо наддніпрянських говорах засвідчено чимало слів, значення і вживання яких не збігаються з загальнонародним.

Отже, сематичні діалектизми - це слова, що етимологічно і сематично споріднені з однозвучними словами загальнонародної мови, але не збігаються з ними своїми значеннями.

Головна причина виникнення сематичних діалектизмів - це відносна ізоляція місцевих говорів у процесі їх розвитку, внаслідок чого певна частина слів спільного вживання розвивала свої значення в них по-різному.

Територіально обмежена лексика за характером її відношення до загальнонародного словника може бути протиставна, або співвідносна, і не протиставна, або не співвідносна. До протиставних чи співвідносних діалектизмів належать ті, що мають сематично рівнозначні відповідники в лексиці загальнонародного вживання. Такими виступають у сучасній українській мові лексичні, сематичні й словотворчі діалектизми.

До не протиставних, або не співвідносних належать етнографічні діалектизми, що в загальнонародному словнику сематично рівнозначних відповідників не мають.

1.5 Соціальні діалектизми

Звичайно, всі носії кожної мови незалежно від їх соціальної і професійної приналежності, в своєму повсякденному спілкуванні користуються її загальнонародним словником; лексична ж диференціація мовлення за соціальними ознаками обмежується лише деякими специфічними групами слів, але вона існує, й на її основі виділяються соціальні лексичні діалектизми. Обсяг словників окремих соціальних груп залежить від ступеня їх відособленості від решти носіїв мови і включає в себе певну кількість повнозначних слів - іменників, прикметників, дієслів, прислівників, рідше - числівників та займенників, причому останні засвідчуються лише в таємних соціально-діалектних лексичних системах. У складі соціальних діалектизмів немає відмінних від загальнонародних службових слів - прийменників, сполучників, часток. [13:79]

На лексичні особливості мовлення накладає відбиток рід занять людини, коло її інтересів, середовище, з якого вона вийшла, до якого належить чи в якому постійно перебуває. Фактори, які зумовлюють соціальну диференціацію лексичного складу мови, настільки різноманітні, що їх не завжди можна врахувати. До того ж, як правило, вони можуть діяти одночасно, що призводить до перехрещення різних соціально-обмежених лексичних систем.

РОЗДІЛ 2.

2.1 Фонетичні і морфологічні функції діалектизмів у творах Марко Черемшини

Семантика і стилістична роль діалектизмів у творах М. Черемшини

Відомо, що діалектами чи говірками користувалися у своїй творчості багато письменників світу. І не просто запозичали окремі елементи для колориту чи для характеристики героїв та умов їхнього життя (це роблять майже всі митці слова), а писали діалектом, говіркою свого середовища. Українська література щодо цього не була і не є винятком. Марко Черемшина і його славні літературні побратими Лесь Мартович та Василь Стефаник стоять першими в тому ряду. [12:147-148]

Особливо ж повно відбив гуцульські говірки в українській літературній мові М. Черемшина (І. Семанюк, 1874-1927), який відображав у своїх творах місцеві гуцульські говірки з багатьма їх характерними рисами. Причини вживання діалектизмів у літературній мові кінця XIX - початку ХХ ст. пояснюється особливостями розвитку багатьох літератур у Західній Європі.

У суто діалектній мові письменники вбачали додатковий засіб художнього зображення.

Марко Черемшина творить свої новели гуцульським діалектом, до того ж не тільки розмовною мовою гуцульських говірок, але й на основі місцевих фольклорних жанрів - співанок, народних голосінь, колядок і дум та ін. серед інших письменників Черемшина був, можливо, найбільшим майстром вживання діалектної мови. [11:87]

Таким чином створюється особливий діалектний різновид української літературної мови (в жанрах художньої літератури) на основі гуцульських говірок. Візьмемо для прикладу такий уривок з новели «Чічка»:

Над нею скулився, г е й приземкувата дуплава кривуля-верба, гуцул і обганяє крисатим капелюхом кровожадні мухи.

Недалічко на боці стоїть в'язка нових смерекових коновок, кошіль з ложками і бесажки з гелеткою кукурудзяного зерна та й смугляве сідло з попругами.

- То ти м н і, Чічко, лишєєш, самого серед бойків лишєєш? - заводить гуцул знеможеним, розколеним голосом.

Із його глибоко вритих очей покотилися дві великі сльози й с к а н у л и через пару на хребет шкапи.

- То таки-сми ті отавами визимував, то таки-сми ті, Чічко, вікохав? То аби-с знала, єкому гадзі п'єтнадціт рік гарувала, аби-с тємила. Не кривдуй с и на мні, моя Чічко, не кривдуй, шо ти упалася в пусті руки, улєцтий рід!

Шкапа простягнулася, як дріт, і трут и лаагонічним рухом власника, що лементував над нею. Очі її відімкнулися і станули лубом. Вже більше не кивається. [4:83]

Марко Черемшина відтворив фонетичні, морфологічні, синтаксичні й лексичні риси гуцульських говірок. Крім того, письменник застосовував і мовностилістичні засоби народних голосінь з гуцульського фольклору.

Ось деякі найголовніші фонетичні і морфологічні особливості гуцульської говірки, якою користувався Марко Черемшина. [12:316]

Фонетичні особливості

1. Звук а(я) після шиплячих та м'яких приголосних раз у раз змінюється на є: рятувати - рєтувати, сяйво - сєйво, бездіяльний - бездієльний, білявий - білєвий.

2. Іноді цей звук передається через ьи. Тоді читаємо замість рятувати - рьитувати, сяйво - сьийво, бездіяльний - бездіьильний, білявий - більивий. Близькість звука є (утвореного з ая) до звука і спричиняється до такого написання, як світець (замість святець), чістує (частує), рібі (рябі).

3. Звук и переходить в і в префіксі ви (вібагливий - замість вибагливий) та інколи після шиплячих (жівий - замість живий), так само після шиплячих пишеться і замість а (жідібний - замість жадібний). Приголосний ч і взагалі шиплячі мають тенденцію пом'якшуватись: чьистий, чьитати, величьезний, спантеличьити, спочьинок і т.д.

4. Звуки ц і с часто звучать твердо. Звідси такі написання, як вдівец, переселенец, перец, самец.

Морфологічні особливості

1. В іменниках і займенниках замість відмінкових закінчень -ою, -ею, даються -ов, -ев: абрикосою - абрикосов, землею - землев, глиною - глинею. У кличній формі дуже часто зустрічається скорочення: дє' (замість дєдю), Васи' (Василю), Іва' (Іване), Ю' (Юро), Іла' (Ілашу), Дзе' (Дзельмане), хло' (хлопче).

2. Прикметники, що належать до м'яких груп, у гуцульському діалекті мають тверді закінчення: вечірний, вечірна, вечірне (вечірний, вечірня, вечірнє). Те саме стосується й числівника третій: напр., за третою горою гримлять гармати.

3. Поряд вказівних займенників цей, ця, це, той, та, те вживаються ще й форми цес, цеся, цесе, тот, тота, тоте, тото. Наприклад: бідна тота Анничька Балюкова; не тото кішня, що коси не вищербила.

4. Широко вживаються скорочені форми в деяких відмінках займенників: м и (мені), мні, мнов; ти, тя (тьи, ті); тобов; єго, йго, йму, му; єї, ї.

5. В дієсловах дійсного способу 3-ї особи теперішнього і майбутнього часу, а також у наказовому способі 2-ї особи множини маємо тверде т, замість м'якого: димить - димит, робить - робит, кривдять - кривдят, примусить - примусит, підроблять - підроблят.

6. Деякі дієслова в третій 3-й особі множини замість -ать, -ять мають закінчення -ут (дрожут, зближутси, лишут, лежут).

7. У майбутньому часі дієслівні закінчення -му, -ме, -меш і т.д. дуже часто ставляться перед дієсловом: не ме йому казати, ме співати, мемо робити, не ме ходити.

8. У дієсловах минулого часу часто маємо додатки: сми, смо - для 1-ї особи; єс (с), сте - для 2-ї (від стародавніх форм допоміжного дієслова бути). Приклади: пригнала-сми тобі волів, поцілував-сми (поцілував), ув'яв-єс, бодай же сте поломили, чули-сми.

9. В умовному способі поряд з часткою би зустрічаються архаїчної форми би-м і би-х. Приклади: купили би-м корову, воліла би-х тя утопити, перезула би-х ті.

10. У дієсловах наказового способу вживається частка ко: спіши ко-си, Дзельмане (поспішай, Дзельмане), подиви-ко-ся (подивися).

Новели Марка Черемшини - це яскравість змальованих картин соціальна гострота піднесених проблем, психологічна заглибленість і ніжний ліризм, винятковий лаконізм і самобутність, дорогоцінна перлина в скарбниці культури.

Гуцульські діалектизми надають творам Марка Черемшини особливої поетичної чарівності, відбивають невичерпне образне багатство народної мови, її розмаїту метафоричність. Діалектизми стали для письменника одним із важливих додаткових художніх засобів відтворення образів гуцулів і гуцульської природи, передачі думок і настроїв персонажів. Щоправда, вони становлять певні труднощі для сприйняття їх сучасним читачем. Марко Черемшина сам усвідомлював ці труднощі, тому в авторській мові намагався дотримуватися норм літературної мови, а до малозрозумілих слів у мові героїв давав пояснення. Прекрасна запашна поетична народна мова творів письменника сприймається нині як органічна властивість його художнього світобачення. М. Рильський дуже цінував «співучі, яскраво колоритні оповідання закоханого в покутський діалект Черемшини». [4:20]

Творчість Марка Черемшини здобула високу оцінку літературної критики. Українське радянське літературознавство дало відсіч буржуазним і буржуазно-націоналістичним авторам, які намагалися зробити видатного письменника-реаліста «модерністом», перебільшували вплив на нього імпресіонізму. Марко Черемшина був і залишається письменником-реалістом, співцем гуцульської бідноти, майстром короткого оповідання, новели. Академік О.І. Білецький відносив Марка Черемшину до «видатних майстрів малої оповідної форми», високо цінував написані «живою мовою», його «співучі, що ніби йдуть від народних голосів, оповідання». [4:21]

Один з радянських дослідників життєвого і творчого шляху письменника О. Засенко справедливо відзначає, що творчість Марка Черемшини «ввібрала в себе нев'янучу красу й привабливість того краю, який породив письменника-народолюбця і надихав його високопоетичне слово. У кожній новелі Марка Черемшини так чи інакше відбився духовний світ його земляків гуцулів-верховинців, їх уявлення про природу й суспільство, про добрі й злі сили, їх віковічні прагнення до вільного, щасливого життя». [4:21]

Одним із найскладніших питань при підготовці до видання творів Марка Черемшини є питання про мовноправописне оформлення його текстів. У виданнях, починаючи з 1925 р., додавалися спеціальні статті, в яких характеризувалася мова письменника, її найголовніші особливості. Відомо, що Марко Черемшина у своїй творчості широко використовував живу народну мову Гуцульщини й Покуття. Особливо це відчутно у мові персонажів новел, що надає їй особливого місцевого колориту і є засобом типізації. Діалектизми у мові Марка Черемшини допомагають реалістично відтворювати побут і життя народу. Дослідники мови Марка Черемшини відзначали, що мовно-стилістичні засоби фольклорного і взагалі розмовного характеру вводяться для загострення соціального звучання твору, посилення психологізму, ліричності. Однак сам письменник розумів, що його твори переобтяжені діалектизмами, тому в останні роки життя намагався звільнитися від свого «галицького жаргону», як він називав використовувану ним гуцульську говірку.

Мова збірки «Карби» щедро пересипана діалектизмами. Питома вага їх (лексико-фразеологічних, фонетичних, морфологічних) у різних новелах збірки неоднакова. Так, у новелі «Святий Николай у гарті» вони порівняно мало використані, а новела «Горнець» повністю написана мовою говірки. Вони допомагають письменникові глибше й яскравіше передати зображуване, неповторний колорит певної місцевості, оригінальні форми образного мислення.

Діалектизми в мові персонажа можуть свідчити не лише про походження героя, місце, де відбувається дія; вони часто розкривають духовне багатство (чи, навпаки, убогість) людини.

Разом з усіма іншими виражальними та зображувальними засобами і діалектизми допомагають письменникові яскравіше показати героїв, глибше розкрити тему та ідею твору.

Діалектна лексика роману “Карби” привертає увагу дослідників не тому, що є важливою складовою частиною інформаційно-комунікативного простору тексту, творить своєрідний діалектний субтекст у ньому, а насамперед тому, що є однією з домінуючих ознак індивідуально-авторської манери письма, за допомогою якої й відтворюється внутрішньо-психологічний вимір життя дійових осіб твору, представляється їх індивідуальне світосприйняття.

Діалектизми в творах М. Черемшини можна поділити на такі групи:

Назви одягу

1. Кабат - мундир, уніформа

2. Корушина, корушика - кожушина

3. Лудіння - одяг

4. Мантля - шинель

5. Опинка - запаска, плахта

6. Петик - сукняна свита

7. Полотнянка - виношена сорочка

8. Приділок - пола чоловічої або жіночої сорочки

9. Рантух - біле тонке полотно

10. Уберя - одяг

11. Ширинка - хусточка

12. Чапрага - застібка

13. Нагавиці - штани

14. Нараквиці - манжети

Члени сім'ї, родичі

1. Бадіка - голова сім'ї, дядько

2. Батько - хрещений батько

3. Вуйна, вуйко - дядина, дядько; взагалі старші віком люди

4. Газда, газдиня - господар, господиня

5. Дєдьо - тато

6. Дє - скорочене замість дядю - тату

7. Дьидя - тато

8. Зведениця - покритка

9. Стариня - старі батьки

10. Стрик(о) - родич, двоюрідний дядько

Стан душі, емоції

1. Бана - туга, журба, жаль, нарікання

2. Банно - тужно, жалко, смутно

3. Бексати - кричати, ревти

4. Вбезсебитиси - розлютитися, розсердитися

5. Втємити - заспокоїтись

6. Гиршкатиси - дратуватися

7. Гійкати - обурюватися

8. Жура - журба, клопіт

9. Зарути - заплакати

10. Банувати - тужити

11. Зуміватися - дивуватися

12. Зуритити - зненавидіти, розлюбити

13. Люба - любов, кохання, любощі

14. Мальтретувати - глумитися

15. Маркотний - сумний, незадоволений

16. Навидіти - любити

17. Неконтетний - невдоволений

18. Омпно - не по собі

19. Остікситиси - сказитися

20. Падькатися - побиватися, голосити

21. Пацити - пережити, перетерпіти щось

22. Перепуджений - переляканий

23. Піворити -верещати

24. Пізьма - гнів, відраза

25. Подуфальність - пиха

26. Потерпати - боятися, дрижати зі страху

27. Пуд - страх

28. Пустий - злий, лихий

29. Смага - удар, біда

30. Сперхнути - стрепенутися

31. Спудитися - перелякатися

32. Туск - туга, жаль

33. Ура - злість

Предмети побуту, домашнього вжитку

1. Барда- теслярська сокира

2. Бербеничка - діжечка

3. Брич - бритва

4. Варінник - горщик

5. Волока - мотузка від постолів

6. Гарчик - дерев'яний посуд на молоко

7. Гердан - прикраса: мережка з бісеру

8. Гладун - глечик

9. Держик - кермо, руль

10. Дзьобня - вовняна торбинка

11. Згарди - намисто з срібних або мідних монет

12. Зубели - вуздечка

13. Кабат - уніформа

14. Кантичка - збірничок церковних пісень

15. Карабушка - коробка

16. Кіяня - кирка, мотика

17. Когутки - сережки

18. Каменіуш - шкільний підручник

19. Кресаня - капелюх

20. Кріс - гвинтівка

21. Кулешінник - горщик, в якому варять кулешу - мамалигу

22. Лижка - ложка

23. Курмей - воловід (ч); налигач, мотуз

24. Куфер - чемодан

25. Лодва - дошка

26. Кушка - дерев'яна посудина для точильного бруска

27. Ліса - тин, також хвіртка

28. Мантля - шинель

29. Марфа - товар, крам

30. Окян - бінокль

31. Пацьорки - намисто

32. Порція - чарка

33. Пушка - рушниця

34. Шустка - дрібна монета

35. Савтира - псалтир

36. Світлина - фотографія

37. Чільце - дівочі прикраси

38. Чертоги - скрині

39. Стрільба - рушниця

40. Таністра - ранець

41. Флоєра, флояра - сопілка

42. Тобівка - торбина

43. Фана - прапор

44. Сотик - дрібна монета

Дії та вчинки людей

1. Багати - звернути увагу, мати на думці

2. Безпечити - запевняти, обіцяти

3. Блавучьити - дармувати, байдикувати

4. Бечувати - допомагати

5. Біньити - бриніти

6. Бірувати - могти

7. Шпурєти - кидати

8. Штрикати - скочити

9. Вадитися - сперечатися, сваритися

10. Вакатися - насмілюватися, наважитися

11. Шниріти - бігцем слідити

12. Верегчи - кинути

13. Чинитиси - удавати

14. Вигулити - видурити, виманити

15. Виріти - пустувати, дуріти

16. Вирокувати - вийти, зайти

17. Витати - перемагати

18. Витити - впасти, звалитися

19. Вихирітися - виспатися (зневажливо)

20. Виштрикнути - вистрибнути

21. Вицофатися - вийти, вибратись, відступити

22. Відгалакати - виголосити (зневажливо)

23. Відмолюватися - відпрошуватися

24. Відознати - дізнатися, відвідати

25. Фасувати - отримувати

26. Віншувати - вітати, поздоровляти

27. Вплескатися - попастися, вкрутитися

28. Сокотити - вберегти, доглянути

29. Втертичемері - вдарити, дати потиличника, потягнути за вуха

30. Втємити - побачити

31. Гевкнути - міцно кинути, жбурнути

32. Гребтиглину - копати могилу

33. Гулити - дурити

34. Данцувати - танцювати

35. Дзоркнути - брязнути, стукнути

36. Диспонувати - розміщувати, розподіляти; розпоряджатись

37. Допантрувати - доглянути

38. Допевнювати - переконувати, запевняти

39. Ерстити - хрестити

40. Збефельовати - наказати, повідомити

41. Завтякати - захопити, досягнути

42. Законитися - причащатися

43. Зажити - спожити, випити

ВИСНОВКИ

Діалектна лексика стала частіше використовуватися з спеціальною стилістичною настановою: для яскравішого змалювання життя і персонажів художнього твору, для надання місцевого колориту, хоч межа між авторською мовою і мовою персонажів ще не завжди була чітко виражена.

Звичайно, перенасичення мови художнього твору будь-якими діалектизмами веде до зниження його художньо-естетичної вартості, до порушення контакту з читачем. Тому в своїй мовній практиці сучасні українські письменники користуються ними досить обережно, лише з певними стилістичними настановами. У художньому творі лексичні, як і будь-які інші, діалектизми можуть бути виправдані не завжди, а тільки «тоді, коли вони, по-перше, необхідні для кращої (повнішої) характеристики зображуваних осіб, сцен, подій; по-друге, коли вони з контексту зрозумілі для широких читацьких мас, - тобто нічим не затемнюють зміст твору; по-третє, якщо вони вживаються з почуттям міри. Отже, кількісно і якісно не порушують художньо-естетичних вимог твору».

Діалектизми дуже рідко збагачують літературну мову, частіше засмічують її. Однак це не означає, що використання діалектної лексики і літературній мові зайве, шкідливе, що діалектизми завжди засмічують літературну мову. Йдеться, звичайно, «не про повне вилучення діалектних слів, форм і зворотів із літературної мови, а про доцільне їх використання».

Список використаної літератури:

1. Б.В.Кобилянський, Діалект і літературна мова, К., 1960.

2. Б.М.Кулик, Курс сучасної української літературної мови, К., 1972;

3. М.А.Жовтобрюх, Сучасна українська літературна мова, К., 1973;

4. Марко Черемшина, К., 1987;

5. М.Г.Попович, Марко Черемшина. Карби: вибрані твори К., 1981;

6. Бевзенко С.П., До характеристики складу лексики українських діалектів.

7. Ващенко В.С., З історії та географії діалектних слів, Харків, 1962.

8. Жовтобрюх М.А., Проблеми взаємодії української літературної мови і територіальних діалектів, 1973.

9. В.М. Жирмунский, Национальный язык и социальные диалекты, Л., 1936

10.О.М.Рот, Особливості взаємин мов та діалектів

південнокарпатського ареалу. - «Мовознавство»,

1967, №6.

11.Семанюк-Черемшина Наталя. Спогади про Марка

Черемшину. Львів, 1958

12.Засенко Олекса. Марко Черемшина. Життя і

творчість. К., 1974.

13.Ст. Стойков. Социальные диалекты, 1957.

Размещено на Allbest.ru