Кирилиця та глаголиця

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чимало дискусій у науковому світі викликала діяльність Кирила і Мефодія,з іменами яких пов'язують створення слов'янської абетки. Ґрунтовне дослідження абетки, яку умовно названа кирилицею, зробив український філолог, відомий також як Митрополит Іларіон. Його праця "Слов'янське письмо перед Костянтином" переконливо доводить правдивість оповіді Чорноризця Храбра, який писав, що Євангеліє і Псалтир "руськими письменами писані". Ця подія датується зимою 860-861 рр. Якщо це вже сформована писемність, то що ж тоді створив Кирило? Це питання не дає спокою вченим ось уже протягом кількох століть.

Поряд з кирилицею в слов'янській писемності відома й інша азбука - глаголиця. Їй вчені не знаходять аналогів. Це дало підставу для тверджень, що глаголиця є штучним витвором однієї людини, на відміну від кирилиці, яка має природний органічний характер і давніші прототипи. На питання про те, яка з цих двох азбук виникла раніше, в науці досі немає однозначної відповіді. Деякі вчені вважають, що Кирило створив не кирилицю, а глаголицю, кирилиця ж виникла на зміну складній глаголиці аж у кінці ІХ ст. І автором її був Климентій, учень Кирила. Останнім часом на користь цього погляду висуваються нові аргументи, зокрема в зв'язку з віднайденням на стінах у Київському Софіївському соборі азбуки, що має 27 літер, серед яких 23 грецьких і 4 слов'янські (Б, Ж, Ш, Щ). На підставі складу софіївської азбуки можна зробити висновок, що вона являє собою один з варіантів грецько - слов'янського письма. За літописом, початок шкільній (книжній) освіті був покладений Володимиром, який відразу після охрещення киян став у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне. Так було покладено початок підготовці книжних людей, а з середини - другої половини ХІ ст. - і перших пам'яток руської книжності, що походили з церковного середовища. Водночас графіті на стінах Софійського собору в Києві,новгородські берестяні грамоти, написи й клейма на будівельних плитах і зброї свідчать, що тоді ж, у ХІ ст., письменність набула поширення і серед інших верств населення.

Після прийняття християнства (988 рік) на території Київської Русі були відомі два типи письма - кирилиця (від імені Костянтина Філософа, в чернецтві Кирила) і глаголиця (від давньослов'янського “глагол”, що означає “слово”). Глаголиця вважається давнішим письмом, але досі не існує єдиної думки щодо її походження. Азбука глаголиці складалася з 39 літер, які мали дуже складне накреслення у вигляді кружечків і петельок, з'єднаних між собою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов'янських країнах.

Кирилиця -- цілком оригінальна система слов'янської писемності, яка є складною творчою переробкою грецького алфавіту. Азбука кирилиці складалася з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 оригінальних слов'янських. Графіка кириличної азбуки була близькою грецькому та візантійському алфавітові..

Кирилична писемність, що відома за книжковими пам'ятками XI--XII ст. її азбука складається з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 оригінальних слов'янських. Накреслення літер (графіка) близьке грецькому, візантійському алфавітові. Кирилиця -- складна творча переробка грецького алфавіту. До її складу увійшли 19 літер, зовсім не відомих грекам. Кирилиця -- цілком ориґінальна система слов'янської писемності. Такі накреслення літер у подальшому стали графічною основою сучасної української, російської, білоруської, болгарської, сербської та македонської писемностіНа початку X ст. болгарський письменник Чорноризець Храбр у своєму творі "Про письмена" зробив першу спробу встановити етапи виникнення і розвитку слов'янської писемності: поки слов'яни були язичниками, вони не мали книг, а для лічби та ворожінь користувалися чертами і резами (тобто зарубками та різними позначками); коли ж вони стали християнами, то крім свого письма почали користуватися латинськими і грецькими літерами, і так писали ними довгі роки без упорядкування; потім Бог послав слов'янам Кирила, який винайшов для них азбуку 1. Довгий час вчені гадали, що це була кирилиця, але зараз більшість дослідників вважають, що Кирило винайшов глаголицю. Вперше цю думку висловив чеський вчений П.І. Шафарик 2. Стосовно походження кирилиці, то вона виникла поступово з протокириличної писемності, до якої у ході користування слов'янами писемності, до якої у ході користування слов'янами додавалися все нові й нові слов'янські літери, необхідні для покращання передавання особливостей фонетики слов'янської мови. Ця гіпотеза булла висунута в минулому столітті Вс. Міллером та І.І. Срезнєвським, а в наш час поглиблена й доповнена новими матеріалами болгарським вченим Є. Георгієвим. У тих місцях, де слов'яни проживали поруч з греками-візантійцями (Болгарія, Крим), вони згодом почали для свого письма вживати грецькі літери, як про це писав Чорноризець Храбр. Поступово до грецького алфавіту почали додавати слов'янські літери. Чорноризець Храбр у X ст. згадує у слов'янській азбуці вже 14 літер, а у книжкових пам'ятках XI ст. їх налічується 19. Саме це свідчить про еволюційний характер розвитку кирилиці, її формування, на думку Є. Георгієва, відбувалося на всіх слов'янських територіях, у тому числі й на східнослов'янських. Вірогідно, про це свідчить азбука, виявлена у Софійському соборі в Києві 3, яка складається з 27 літер і в тому числі з чотирьох слов'янських "Б", "Ж", "Ш", "Щ", які насамперед необхідні для написання таких слів, як "Бог", "Боже", "Божий", "широта" тощо; оскільки у грецькому алфавіті не було відповідних літер "Б", "Ж", "Ш". За правління болгарського царя Симеона (893--927 рр.) центром слов'янської писемності стало місто Преслав, де протокирилична писемність була остаточно впорядкована й стала тією кирилицею, яка нам відома в рукописних книжках XI ст.

Глаголиця була створена майже в то-жі самий час, що і кирилиця. І найбільше імовірно, що в основі вже було створене розподіл слов'янської мови на звуки. Можливими причинами створення глаголиці, чи вірніше двох, а не однієї абетки було існування двох чи декількох докирилловских слов'янських абеток. Принаймні про існування докирилловских письмен говориться в VIII главі "Паннонского житія" Кирила. До створення кирилівської абетки слов'яни використовували для листа "риси і рези".

Крім того Кирило, ще до створення абетки, знаходили слов'янські (росіяни) книги і людину, "глаголющего тою беседою", що і навчив його читати книги. Найбільше імовірно, що ці книги були написані на основі грецької абетки в застосуванні до слов'янської мови і можливо доповненої новими буквами необхідними для передачі слов'янської мови і відсутніми в грецькій абетці. Костянтин (Кирило) же переробив цей матеріал, створив абетку (кирилицю) перевів ряд книг і активно сприяв освіті. Іншою можливою причиною створення іншої абетки - глаголиці було переслідування немецко- католицькими ченцями слов'янських книг, тому що вони були написані абеткою схожої на грецьку тобто візантійський лист. Боротьба між західною і східною церквою часто принима жорстокі форми. Щоб захистити слов'янські книги і могла бути створена глаголиця - абетка сильно відрізняється від кирилівської і не схожа на грецьку. Букви глаголиці виглядають більш штучними і не дуже зручні для написання. Це створює враження, що ця абетка створювалася протягом короткого проміжку часу і не пройшла обробку часом. Кирилиця ж навпаки була створена цілком на основі грецького листа, що вже пройшло через століття і прийняло зручний для написання вид. Можна згадати також, що і грецький алфавіт у свою чергу був створений з фінікійського листа. Більша зручність кирилиці і дозволило їй згодом витиснути глаголицю. Значно складніша справа з походженням східнослов'янської писемності.

Тривалий час її виникнення пов'язувалося з церковною реформою князя Володимира в 988 р. Але писемність на Русі з'явилася значно раніше, чому є переконливі докази, її поява була пов'язана з культурним розвитком східних слов'ян та утворенням в середині IX ст. могутньої держави Київська Русь зі столицею -- Києвом, під владою якого об'єдналися навколишні племена: поляни, древляни, сіверяни та ін. Звичайно, багато незручностей для дослідників старої української мови створило саме запровадження церковнослов'янської мови як літературної. Це не була природна мова, якою розмовляв народ. Проте становище не таке вже безнадійне, як це здається на перший погляд. Орфографія, а часом і лексика стародавніх книжок може ще подарувати сумлінним дослідникам стільки цікавих відхилень від норм церковнослов'янської мови! І сааме такі помилки літописців, витягнутими на поверхню з українського мовного моря, з того середовища, в якому жив, до якого належав автор цих помилок.

Історія кожної мови вивчається в нерозривному зв'язку з історією народу, який є носієм цієї мови, її творцем. Отже, і періодизація української літературної мови тісно пов'язана з Істрією українського народу. Українська мова становить величезну культурну цінність, що створювалася протягом ряду століть багатьма поколіннями українського народу в особі кращих його представників - передових письменників, вчених і культурних діячів.

Українська мова - національне надбання українського суспільства, вона повинна охоронятися та підтримуватися державою. Мовна політика як одна із складових частин державної має бути спрямована на забезпечення оптимального функціонування української мови в усіх сферах життя українського суспільства, їх подальшого розвитку та взаємодії. Українська мова, виконуючи інтеграційну функцію, є важливим чинником зміцнення державності, забезпечення культурного та економічного розвитку нашої країни.

Список літератури

кирилиця глаголиця письменність мова

1. Грушевський М.С. Очерк истории украинского народа. - Киев, 1990. - с. 397.

2. Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Cамійленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика української мови. - Київ, 1980. - с. 318.

3. Плющ П.П. Історія української літературної мови. - Київ, 1971. - с. 423.

4. Полонська-Василенко Н. Історія України. Т. 1. - Київ, 1993. - с. 640.

5. Русанивский В.М. Походження і розвиток східнослов'янських мов. - Київ, 1980. - с. 61.

Размещено на Allbest.ru