Главная
Коллекция "Otherreferats"
Иностранные языки и языкознание
Граматична структура і функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками (на матеріалах прози і поезії)
Граматична структура і функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками (на матеріалах прози і поезії)
Особливості граматичної структури і функціонування складносурядного речення, відносний характер їх структурної та змістовної самостійності. Аналіз фактів сурядного поєднання різноіменних та неоднорідних членів речення (на прикладах з прози та поезії).
| Рубрика | Иностранные языки и языкознание |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.09.2011 |
| Размер файла | 31,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство освіти і науки України
Луцький педагогічний коледж
РЕФЕРАТ
з української мови
на тему:
"ГРАМАТИЧНА СТРУКТУРА І ФУНКЦІОНУВАННЯ СКЛАДНОСУРЯДНИХ РЕЧЕНЬ З ЄДНАЛЬНИМИ СПОЛУЧНИКАМИ (на матеріалах прози і поезії)"
Виконала:
студентка 41-шк групи
відділу "Початкове навчання"
Онищук Олеся
Луцьк-2010
Особливості функціонування складносурядного речення
Розглядаючи особливості граматичної структури і функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками, необхідно з`ясувати основні ознаки складносурядного речення. Отже, як зазначає О. Пономарів, складне речення, предикативні частини якого синтаксично рівноправні і поєднані між собою сполучниками сурядності, називається складносурядним.
При цьому структурна та змістова самостійність сурядних речень, на думку фахівців, має відносний характер. Наприклад: "Красна пташка своїм пір`ям, а людина-знанням" (прислів`я); "Козацький вітер вишмагає душу, і я у ніжність ледве добреду" (Л. Костенко).
Як бачимо, у першому прикладі в другому сурядному реченні опущений присудок, що надає цій частині характеру неповного речення. У другому прикладі сурядні речення формально незалежні, але в складносурядному реченні виразно відчутні причинно-наслідкові відношення.
У той же час прості речення, що входять до складу складносурядного, можуть бути однотипними (двоскладними, односкладними) або різнотипними (одна частина складного речення-двоскладне речення, інша-односкладне). Наприклад: "Він так сказав, і той його облишив" (Л. Костенко); "Приходив дощ, а потім було зимно" (Л. Костенко).
Як відмічають науковці, характерною ознакою складносурядних речень є те, що предикативні одиниці поєднуються в них сполучниками сурядності, які завжди містяться тільки між предикативними одиницями і не належать жодній з них, а всьому реченню: "Довкола сніг, мороз або завірюха така, що й світа не видно, а під кущем суха руда осока, пропахчена осіннім сонцем" (Г. Тютюнник) - "Під кущем суха руда осока, пропахчена осіннім сонцем, а довкола сніг, мороз або завірюха така, що й світа не видно" (Г. Тютюнник).
Важливу роль в організації складносурядних речень відіграє така синтаксична ознака, як структурна відкритість та закритість. Складносурядні речення відкритої структури мають вільний порядок предикативних одиниць, які однотипно побудовані й мають порядок одночасності. Частини цих речень мають відповідність видо-часових форм дієслів-присудків.
Такі складносурядні речення можуть мати будь-яку кількість частин, обмеження виникають лише з точки зору лексичної достатності. До даного розряду складносурядних речень належать речення з відношеннями єднальними та розділовими. Наприклад: "Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного, а з неба палило сонце, а гегекання бійців нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою, ось і розбіглися всі по степу, і Оверко переміг" (Ю. Яновський).
У реченнях закритої структури предикативні одиниці мають сталий, незмінний порядок, це завжди дві взаємозумовлені частини, пов`язані між собою граматичною будовою і семантикою. До цього розряду складносурядних речень належать речення з протиставно-зіставними і приєднувальними відношеннями.
Однак іноді до закритої структури потрапляють і речення з єднальними сполучниками - у тих випадках, коли складносурядне речення об`єднує у собі частини контрастні чи результативні, наприклад: “Гетьманові фотель поставлено проти бандуристів, гості посідали й поставали кругом, і бандуристи вдарили у струни” (Б. Лепкий).
Це свідчить про те, що властивість відкритості чи закритості структури пов`язана не стільки з характером самого сполучника (хоч це дуже важлива умова), скільки із семантико-структурним взаємозв`язком частин.
Так, речення “Танула сиза мла, й у первісній величі сходило сонце" (В. Підмогильний) можна вважати відкритою структурою, бо вона передбачає продовження ряду через те, що предикативні основи кожної частини мають паралельну будову (видо-часові категорії дієслів-присудків збігаються).
Проте якщо змінити форму присудка у першій частині, причиново-наслідкова залежність компонентів речення може проявитися чіткіше і ряд замкнеться: “Розтанула сиза мла, й у первісній величі сходило сонце. ”
Таким чином, речення, що входять до складу складносурядного, поєднуються сурядним зв`язком. Варто зазначити, що деякі мовознавці, зокрема, Є.С. Регушевський, І.А. Регушевська виділяють випадки сурядного поєднання неоднорідних та різноіменних членів речення навіть у складі простого речення.
Вперше це явище помітив О.М. Пєшковський, а на певну поширеність його в російській мові вказав Є.В. Кротевич. Але, на жаль, це питання фактично залишилось поза увагою синтаксистів, хоча в мовній практиці сполучники "і", "та", а також інтонація переліку (як показник однорідності) нерідко пов`язують члени речення, які не тільки не однорідні (хоч і одноіменні), але навіть і різноіменні.
Прикметним є те, що найчастіше спостерігаються у мовному вжитку випадки, коли сурядним зв`язком поєднуються члени речення, які виражені займенниками та займенниковими прислівниками, але можуть виступати і як іменники та прикметники, числівники. Наприклад: "Справжній патріот ніколи і нікому не дозволить ображати достоїнство рідного народу" (О. Гончар); "Скільки вона живе - ніхто і ніколи не розповідав їй про цю страшну подію" (А. Шиян); "Дівчинка мимоволі змилувалась бездонним і голубим небом, ніби бачила його вперше" (Л. Козаченко).
У першому та другому реченні єднальним сполучником "і" поєднуються різноіменні члени речення (обставина і додаток - 1 речення, підмет і обставина - 2 речення), а в третьому та четвертому реченні одноіменні члени речення - обставина місця та часу, неоднорідні означення).
Коли поєднуються таким чином другорядні члени речення (як різноіменні - 1 речення, так і одноіменні - 3 і 4 речення), то вони обов`язково синтаксично пов`язані з тим самим членом речення (у 1 та 3 реченні - з присудком, у 4 реченні - з додатком).
У другому із наведених вище речень асоціюються підмет і обставина. Маючи різний синтаксичний статус, вони мають і різну синтаксичну залежність.
Аналіз численних фактів сурядного поєднання різноіменних та неоднорідних членів речення, засвідчений фахівцями практично в усіх стилях мовлення, показує, що найчастіше такі асоційовані між собою члени пов`язуються з присудком. Серед одноіменних неоднорідних членів речення, пов`язаних сурядним зв`язком, можуть бути лише другорядні члени речення.
Найчисленнішими тут є обставини, друге місце займають означення і третє - додатки. Приклади обставин та означень наведені відповідно у третьому та четвертому реченнях. Приклад додатків наводимо: "Іванов намалював для своєї картини більше п`ятисот фрагментів і лише маслом" (Журнал).
Переважають у мові сурядні поєднання двох неоднорідних чи двох різноіменних членів речення, але зрідка зустрічаються (особливо, коли передається стиль усного мовлення) і тричленні поєднання. Наприклад:
"Сіренко завжди і скрізь і дуже емоційно повторював, що у нього немає ніяких підстав заперечувати висновки компетентної комісії" (Л. Смілянський); "Я пишу лише вранці і на окремих листах і олівцем, а тому праця моя просувається повільно" (І. Франко).
У реченнях із сурядним поєднанням неоднорідних та різноіменних членів можуть передаватися такі смислові та логічні відтінки, які не передаються структурно ідентичними реченнями без такого поєднання. Порівняємо два речення:
1. Вияснити істину було важко, бо хлопчик завжди вперто мовчав.
2. Вияснити істину було важко, бо хлопчик мовчав завжди і вперто.
У першому реченні логічний наголос може падати у підрядній частині лише на підмет або на присудок, а в другому - лише на асоційовані неоднорідні обставини, які вимовляються із перелічувальною інтонацією.
Як уже відзначалось, найчастіше сурядним зв`язком поєднуються різноіменні та неоднорідні члени речення, що виражені займенниками та займенниковими прислівниками. Ці сурядно поєднані неоднорідні та різноіменні члени речення можуть вказувати на різні смислові відношення та відтінки. Найчастіше виражаються заперечення.
Окрім наведених вище, додамо ще такі приклади: Ніхто і ніяк не зміг досі зрушити цю кам`яну брилу, і навіть весняні повені обходили її стороною (А. Шиян); Із фронту Іван Пацалюк повертався з переконанням, що більше ніколи і нікому у майбутньому не прийде в голову страшна ідея нової світової війни (Ю. Луценко).
Досить часто також виражається неозначеність або неозначеність з відтінком зневаги чи іронії. Наприклад: Свою таємницю Ганка берегла в глибині серця, бо поклялась собі повідати її тільки колись і комусь, якщо буде відповідна нагода та зустрінеться людина, якій вона повірить (І. Цюпа); Іван Овсійович вважав себе потомственим шляхтичем і не любив вести розмови з ким-небудь і де-небудь (В. Міщенко).
У реченнях із сурядним способом поєднання неоднорідних членів можуть виражатись відтінки питальності. Наприклад: Петро Петрович ніяк не міг зрозуміти, хто і як проник сюди, чому і коли зруйнували цей прекрасний витвір людей і природи (О. Ткаченко); Коли і де зустрів тебе я, люба, лиш серце знає, а не мозок мій (П. Нехода).
У мовознавчій літературі немає детального обґрунтування причин виникнення такого синтаксичного симбіозу, як поєднання неоднорідних та неодноіменних членів речення за допомогою сполучників сурядності.
О.М. Пєшковський вважав, що це явище породжується "матеріальною близькістю" слів, якими виражаються сурядно поєднувані неоднорідні члени речення. Але таке тлумачення може стосуватись лише речень, у яких такими сурядно асоційованими членами виступають займенники або займенникові прислівники. Наприклад: Ніхто і нікому не може заборонити говорити правду (Газета); Не страшна ніяка і нікому перешкода, коли він береться за щастя для народу (Фольклор).
Однак про "матеріальну близькість" слів не може бути мови у переважній більшості випадків, коли сурядно поєднуються неоднорідні члени, що виражені іменниками, прикметниками, числівниками, прислівниками. Наприклад: Пан приїздив двічі і зі старшим сином (Фольклор); Й похвали тут героїв чотирьох та молодих (Муратов); Процеси горотворення протікали тут інтенсивно і протягом багатьох тисячоліть (Журнал).
Є.В. Кротевич вважає появу таких конструкцій результатом впливу розмовного синтаксису та вимогами стилістики (прагненням мовця сконцентрувати емоційно-експресивну енергію, зробити логічний наголос на певній групі слів). Наприклад, речення "У мене залишалось кілька годин до від`їзду, і я тоді дуже поспішав за паспортом і на корабель", в якому знаходяться в сурядному зв`язку додаток та обставина, повинно б мати таку будову: "У мене залишалось кілька годин до від`їзду, і я дуже поспішав тоді у відділення міліції за паспортом і на корабель".
Отже, тут фактично передбачаються дві однорідні обставини місця. Ми вважаємо, що певну роль у появі досліджуваних конструкцій відіграє і структурно-морфологічна схожість та однотонність сурядно поєднуваних неоднорідних членів. Особливо це стосується випадків, коли в їх ролі виступають заперечні та неозначені займенники або займенникові прислівники.
Отже, проаналізоване явище в структурі речення вимагає ще детального вивчення, і його не можна, як нам здається, вважати чисто синтаксичним. Воно знаходиться на шляху переходу від синтаксичної неоднорідності до однорідності і в значній мірі зумовлене семантикою та структурно-морфологічними ознаками і властивостями слів, якими виражаються різноіменні та неоднорідні члени речення, що поєднуються сурядним зв`язком.
складносурядне речення член речення
Структурно-семантичні особливості єднальних складносурядних речень
Розглядаючи структурно-семантичні особливості єднальних складносурядних речень, варто визначити, які сполучники використовуються для поєднання частин складносурядного речення.
Отже, виділяють такі сполучники сурядності:
єднальні: та (і), також (стоїть у середині другого простого речення), ні. ні, не тільки. а й, притому, причому: Ні повітря не ворухнеться, ні пташка не защебече (М. Коцюбинський). На сизих луках скошено траву, і літо буйне в береги ввійшло (М. Рильський);
протиставні: а, але, та (= але), проте, а проте, зате, однак, все ж, а то: Лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть (Л. Костенко). Дерево стояло ще голе, однак на вітах його вже починалось пташине життя (Д. Бедзик);
розділові: або, чи, або. або, чи. чи, то. то, чи то. чи то, не то. не то, хоч. хоч: Чи то мені здається, чи то справді свист тихшає? (М. Коцюбинський).
Складносурядні речення зі сполучником і найчастіше виражають часові відношення. Для вираження цих відношень служать дієслівні форми (часові і видові), порядок простих речень у складі складного, інтонація, сполучники, додаткові лексичні засоби.
У межах єднальних відношень виділяються такі різновиди:
1. Власне єднальні відношення, в яких виражаються:
а) одночасність, сумісність дій або станів, явищ або подій: А літо йде полями і гаями, і вітер віє, і цвіте блакить (А. Малишко);
Значення одночасності передається, як правило, збігом часових форми дієслів-присудків у простих реченнях, які входять до складу складносурядного. Найчастіше дієслова-присудки бувають недоконаного виду, рідше - доконаного: "Нове століття вже на видноколі, і час новітню створює красу" (Л. Костенко).
На високій скелі ранньою добою
Кулею підбитий сокіл клекотав,
І могутній клекіт розлітавсь луною
І орлів на волю попід хмари звав
(О. Олесь)
Проте дієслівні форми у таких випадках можуть і не збігатися: "Заснули доли, і полонина в тиші спить" (О. Олесь).
Значення одночасності підкреслюється наявністю в частин складносурядного речення спільного другорядного члена (найчастіше - обставини, рідше-додатка), який завжди міститься в першому реченні.
У такому випадку кома між сурядними реченнями не ставиться: "А сьогодні над Харковом зупинились табуни південних хмар і йде справжній тропічний дощ - густий, запашний і надзвичайно теплий" (М. Хвильовий); "Тоді я звертався до них і ми перекидаємось словами" (М. Хвильовий);
б) послідовність дій або станів (сполучники і, а, там, а потім). Пройшла гроза, і ніч промчала, і знову день шумить кругом (В. Сосюра). Я здобув науку, і діти в мене будуть її добувати (М. Стельмах);
Предикативні частини таких речень розташовуються в певному порядку, що відповідає реальній послідовності дій або станів. Значення послідовності виражається порядком частин складносурядного речення і видо-часовими дієслівними формами в сурядних реченнях. Наприклад:
Водевіль і трагедія нагло зійшлися
І заграли шалений танок,
І як вихор ми враз понеслися,
Всі в вінках із червоних квіток…
(О. Олесь)
2. Причиново-наслідкова, умовно-наслідкова чи допустово-протиставна залежність між діями або станами: Пройшов дощ, і дерева заясніли під сонцем (У. Самчук). Кажіть коротко і ясно, добивайтесь лаконічності вислову, і вас кожен школяр зрозуміє (В. Сухомлинський). Вода була чистою, і все-таки входити в неї чомусь було Остапові боязно (В. Підмогильний).
Такі речення складаються, як правило, з двох частин: перша з них, перед якою можна поставити сполучники тому що, якщо, незважаючи на те що, виражає причину або умову, друга - наслідок чи протиставлення.
Причиново-наслідкові відношення (сполучники і, а тому) виражаються порядком речень, який не можна змінити, та інтонацією. Наприклад: "Може квіти зійдуть - і настане ще й для мене весела весна" (Л. Українка); "Сонце зійшло, і надворі почало вже темніти" (І. Нечуй-Левицький); "А ти вийшла - і сталося чудо якесь…" (О. Олесь)
Як зауважує О. Пономарів, причиново-наслідкові відношення створюються тільки реальним змістом сурядних речень.
3. Перелічувальні відношення виражаються інтонацією та повторюваними сполучниками і…і, ні…ні, які оформляють перелік кількох тверджень. Наприклад:
І стонадцятий сніг ті поля притрусив,
І уже прилетять не ті самі лелеки (Л. Костенко)
"Ані птиця не порхала, ані вітер не віяв" (М. Вовчок)
4. Приєднувальні відношення (додаткова, супутня інформація): Ми сяк-так помостилися, постелилися і полягали спати, причому вікно треба було заткнути подушкою, бо одна шибка була вибита (Леся Українка); порядок розташування частин у таких реченнях фіксований.
У процесі спілкування в мовця відповідно до комунікативних завдань і з метою впливу на співрозмовника (співрозмовників) виникає потреба у висловленнях, в яких предикативні частини пов'язані між собою складними семантичними відношеннями. З цією метою він використовує також і речення спонукальної модальності складної формально-граматичної будови.
Прагматичні наміри мовця, зорієнтовані на позитивну результативність акту волевиявлення, можуть реалізуватися щодо різних адресатів, які повинні виконувати (виконати) приписувані їм дії одночасно чи послідовно, або ж передбачати різні спонукувані дії, протиставлені одна одній. Їх вербальне оформлення забезпечують єднальні та зіставно-протиставні складносурядні речення спонукальної модальності.
Особливості семантики розділових складносурядних речень суперечать інваріантному комунікативному навантаженню речень спонукальної модальності, бо комунікатор не може одночасно спонукати адресата/адресатів до дій, що за даних конкретних умов взаємовиключаються.
Диференційні ознаки складносурядного речення спонукальної модальності як граматичної одиниці та його підтипів збігаються з диференційними ознаками складносурядного речення розповідної модальності.
Єднальні складносурядні речення спонукальної модальності засвідчені в мовленнєвій практиці нечисленними випадками. Якщо на основі значеннєвих (семантичних) зв'язків між складовими частинами єднальних складносурядних речень розповідної модальності виділяють чотири типи складносурядних речень (єднальні, або власне єднальні; причиново-наслідкові; умовно-наслідкові; результативно-висновкові, то серед складносурядних речень спонукальної модальності виявлені речення аналізованого типу з власне єднальними та умовно-наслідковими відношеннями між складовими частинами.
Єднальні складносурядні речення спонукальної модальності з власне єднальними відношеннями між складовими частинами виражають часову послідовність перебігу двох предикативних (динамічних чи статичних) ознак, виконання/невиконання яких приписується різним особам. Наприклад: - От ще чого не вистачало! - промовив Сава Йосипович. - Дай йому якийсь сухар, та нехай одчепиться! <…> (П. Автомонов); - Обшкрябуйся швидше, та їдьмо (О. Гончар); Коли Рамп дізнався, що він сидить уже тижнів зо два в буцегарні, то сказав нехотя: - Дайте потиличника, та нехай собі іде!. (О. Слісаренко).
Наведені приклади, як типові, демонструють двобічний вияв часових відношень між складовими частинами висловлення. Морфологічні репрезентанти предикатів відзначаються однаковим вираженням - формами наказового способу дієслова, однак різними особовими формами, що й становить характерну особливість речень розглядуваного типу.
Типовою є двосуб'єктна спонукальна семантика, яка складається зі значень імператива адресата (прямого чи опосередкованого) та імператива спільної дії або імператива прямого адресата й імператива опосередкованого адресата.
Єднальні складносурядні речення спонукальної модальності з власне єднальними відношеннями можна охарактеризувати як речення закритої структури з позиційно стійкими складовими частинами, оскільки їм притаманна обмеженість сурядного ряду і неможливість трансформації їх складових.
У той же час варто пам`ятати, що єднальні складносурядні речення спонукальної модальності з умовно-наслідковими відношеннями між складовими частинами є такими структурами, в яких перша предикативна частина виражає реальну умову, що передбачає виконання експлікованої в ній спонукуваної дії, а друга предикативна частина вказує на наслідок у разі задоволення умови, тобто позитивного виконання дії, до якої спонукається адресат. Наприклад: - А ти трошки мене обійми, і я не змерзну (У. Самчук); - …Проведи по ньому смичком - і він заграє, мов перша скрипка! (М. Стельмах).
Складові частини умовно-наслідкових єднальних складносурядних речень спонукальної модальності характеризуються позиційною стійкістю і утворюють закритий сурядний ряд.
Слід зазначити, що у межах цього спостерігається різне вираження предикатів. Предикат першої структурної частини завжди виражається однією з можливих форм наказового способу дієслова переважно доконаного виду, а предикат другої структурної частини - дієсловом у формі дійсного способу (майбутній час) доконаного виду. Наприклад: - Наша сила?. - Скіф шкребе пальцем у своїй руді борідці. - Як тобі розтовкмачити… - І рішуче додає: - Так тому й бути. Дай мені меч або хоча б акінак, і я тобі покажу, де наша сила (В. Чемерис); - Будеш старатись, сумлінним будеш - ніхто тебе в нас не покривдить, - солоденько обіцяла тим часом Ганна Остапівна. - Дозволь собі цілковиту з нами відвертість, і тобі одразу самому ж стане легше… (О. Гончар).
Отже, аналіз єднальних складносурядних речень, зокрема особливостей їх граматичної структури та функціонування, засвідчив, що такі речення належать до найбільш поширених в українській прозі та поезії і, відповідно до ситуації мовлення, можуть виражати різноманітні єднальні відношення - власне єднальні, причиново-наслідкові, перелічувальні та приєднувальні, а отже, й поєднуватись різними сполучниками сурядності.
Висновок
Мова, як відомо, існує у двох взаємопов'язаних психічних процесах: в уяві (набір мовних засобів і схем, які зберігаються в людській пам'яті) і в мовленні (творення речень і тексту, що відбивають позамовну дійсність).
При цьому мовні засоби - фонеми, морфеми, слова й словоформи - не мають самодостатнього значення: вони існують лише заради мовлення, тобто заради речень і тексту. Усе це лише інвентар, розрізнені елементи, які, щоб за їхньою допомогою передати якесь повідомлення, інформацію, думку, треба ще певним чином організувати, поєднати, використовуючи їхні властивості. Тому у мовленні, визначальну роль відіграє синтаксис.
Аналіз особливостей граматичної форми та функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками засвідчив, що такі речення, які характеризуються яскравою образністю та емоційністю, і ому найбільш вживані у поетичних та прозових творах.
Творячи певне висловлювання, ми оперуємо не просто словами, а різними їхніми формами (тобто словоформами), які об'єднуємо в словосполучення, а ті - спочатку в прості речення, потім, якщо є така потреба, в ускладнені й складні речення; з речень формуємо текст.
Оскільки синтаксис починаючись із словоформи, далі поділяється на синтаксис словосполучення, синтаксис простого, синтаксис ускладненого, синтаксис складного речення та синтаксис тексту, то кожне з цих відгалужень єдиного синтаксису має свої специфічні правила й схеми. Оволодіння ними забезпечує, з одного боку, правильну побудову висловлювань різного типу, чітке й дохідливе передавання власної думки іншим людям, з іншого - правильне розуміння чужих висловлювань.
Отже, головне завдання, яке постає сьогодні перед усіма, хто вивчає українську мову - це навчитись заглиблюватись у багатий світ українського слова, спробувати осягнути його немеркнучу сутність, навчитись розуміти мистецтво слова. Адже мова, як відомо, - це не лише засіб пізнання, знаряддя спілкування й передачі інформації, але й ознака освіченої, всебічно розвиненої людини.
Проведене дослідження не претендує на всебічний розгляд питання синтаксичної нерозкладності речень, що виражають емоції. У роботі є ряд відкритих для подальшого дослідження питань, оскільки розглянуті аспекти названої проблеми не вичерпують усіх її сторін.
Результати даного дослідження можуть бути використані на уроках української мови при вивченні синтаксису, також для уточнення чинних та створення альтернативних навчальних програм з української мови. Окрім того, матеріали дослідження стануть у пригоді фахівцям для удосконалення мовлення.
Список використаних джерел
1. Бевзенко С.П. Структура складного речення в українській мові. - К.: КДПІ, 1987. - 79 с.
2. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.: Либідь, 1993. - 368 с.
3. Дудик П.С. Із синтаксису простого речення: Синтаксис. Речення. Класифікація речень. Односкладні речення. Неповні речення. Еквіваленти речення. - Вінниця, 1999. - С.3.
4. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. - Донецьк: ДонНУ, 2001. - 662 с.
5. Іваницька Н.Л. Теоретичний синтаксис української мови. - Ч І. - Вінниця, 2002. - С.3.
6. Пономарів О.Д. Сучасна українська мова. - К.: Либідь, 2001.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Місце складносурядного речення у синтаксичній системі української мови. Специфіка та класифікація складносурядних речень з єднальними сполучниками. Граматичні та смислові, розділові знаки та смислові зв’язки між частинами складносурядного речення.
курсовая работа [35,8 K], добавлен 06.12.2015Лінгвістичні особливості функціонування односкладних особових речень у поезії І. Драча. Безособові односкладні речення та специфіка їх уживання у поетичному мовленні. Особливості уживання номінативних односкладних речень у збірці "Сонце і слово" Драча.
курсовая работа [42,3 K], добавлен 25.04.2011Поняття про складне речення, його функції в мові. Засоби вираження зв’язку між частинами складного речення. Характеристика типів складних речень. Структура складносурядних речень, їх основні різновиди. Ознаки складносурядних речень, його складові частини.
лекция [22,2 K], добавлен 26.08.2013Поширені і непоширені називні речення. Основні види односкладних речень. Особливості односкладних речень з головним членом - підметом. Способи вираження головних членів речення односкладних речень. Роль односкладних речень у текстах різних стилів.
разработка урока [145,1 K], добавлен 25.11.2014Речення як вербальний засіб вираження інформації, що слугує комунікативним інтересам мовця. Аналіз результатів дослідження структурних особливостей розповідних складносурядних речень, вербалізованих у діалогічному мовленні персонажів німецького кіно.
статья [23,6 K], добавлен 27.08.2017Поняття та визначення складних речень, особливості їх утворення з двох чи більше простих, об'єднаних в одне ціле змістом і інтонацією. Застосування сполучників та сполучних слів, види розділових знаків, їх використання. Утворення складносурядних речень.
презентация [211,1 K], добавлен 25.11.2011Просте речення. Визначення. Структура. Види простого речення. Категорія безособовості. Безособові речення в історичному контексті. Присудок безособових речень. Двочленні структури з it. Дієслівний та іменний присудок. Засоби вираження предикативу.
курсовая работа [58,4 K], добавлен 23.06.2007Основні синтаксичні конструкції. Стилістика речень зі вставними і вставленими одиницями. Функціонально-стилістичне навантаження складних синтаксичних конструкцій у прозі Оксани Забужко. Однорідні члени у синтаксисі творів. Обірвані та номінативні речення.
курсовая работа [79,6 K], добавлен 11.12.2014Вивчення багатокомпонентного складного речення в системі мови. Неелементарне складносурядне речення. Структурні особливості неелементарних складнопідрядних речень. Багатокомпонентні конструкції у пам'ятках староукраїнської писемності XIV-XVII ст.
курсовая работа [95,3 K], добавлен 26.03.2014Складне речення як речення, що складається з двох і більше граматичних основ, які становлять семантичну, структурну та інтонаційну єдність, його функціонування. Складне безсполучникове речення, складносурядне та складнопідрядне, розділові знаки в них.
контрольная работа [117,7 K], добавлен 21.04.2013
