Словотвір української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція №1. Тема. Вступ. Морфеміка як розділ словотвору

План

1. Вступ. Основні розділи словотвору

2. Морфеміка як мінімальна значуща одиниця мови

3. Морфема у співвідношенні з іншими одиницями мови

4. Морфема і морф

5. Тотожність і варіантність морфем

Література:

1. Вакарюк Л., Панцьо С. Українська мова. Морфеміка і словотвір. -- Тернопіль, 1999.

2. Полюга Л. М. Варіанти морфем і морфемний розбір // УМЛШ -- 1963 -- №2.

1. Є два шляхи поповнення лексичного фонду мови -- словотворення і запозичення. Основний -- словотворення. У мовленні людини наявні дві групи слів -- утворювані і відтворювані (ті, що пам'ятає). Процес творення слів називається деривацією, а наука про неї -- дериватологією. Словотвірна дериватологія як наука вивчає, як утворилися і як треба утворювати слова. В словотвірному процесі беруть участь явища трьох рівнів: морфемний, морфо нологічний і словотвірний. Звідси й розрізняють розділи дериватології -- морфеміку, морфонологію і словотвір. В українському мовознавстві в галузі дериватології як в плані теоретичному, так і в плані прагматичному внесли вклад вчені І. Ковалик, В. Горпинич, Н. Клименко.

Морфеміка -- 1) сукупність морфем мови, 2) розділ граматики, який вивчає поділ слова на морфеми. Морфеміка аналізує морфемний склад слова, описує закони конструювання морфів, визначає правила поєднання морфем, їх класифікацію тощо.

Під морфемною будовою слова розуміється сукупність значущих частин, які виокремлюються у слові.

2. Морфема -- мінімальна, неподільна, двостороння, значуща частина мови, що має план змісту і план вираження. Термін в українській мові вперше вжив Є. Тимченко. Морфеми мають здатність відтворюватися і повторюватися у мові: син-ій, син-яв-а, син-і-ти. За характером виявлення морфеми бувають матеріально виражені і нульові. Морфеми поділяються на регулярні з чітко окресленим змістом і нерегулярні. Морфеми -- значущі частини слова. Їх значущість виявляється у зіставленні ряду споріднених слів або граматичних форм: п'ят - п'ят-ак, доля - не-доля, слов-о - слов-ом.

3. Морфеми співвідносяться з фонемами, оскільки складаються з однієї, двох або кілько фонем (за-ход-и-ти). Зі словами, оскільки входять у слово (хліб, роз-вантаж-ува-ти). Проте морфеми відрізняються від слова: а) вони не членуються, б) не називають поняття, в) не утворюють речення, г) мають більш узагальнене значення, д) морфеми мають бінарний характер.

4. Морф -- конкретний представник морфеми, один із її різновидів: нес-ти, нос-и-ти, нош-а. У цих словах маємо морфи кореневі нес-, нос-, нош-. Можуть бути суфіксальні стіл-ець і стіл-ц-я, префіксальні (з-, зі-, зо-). Розрізняють аломорфи -- морфи, які виступають в конкретній граматичній позиції: перед -н- (друж-н-ій), перед -і (друзі).

5. В одну морфему об'єднуються два типів морфів -- аломорфи і варіанти морфем.

Аломорфи мають свої особливості: 1) тотожне значення, 2) формальні відмінності, 3) відмінності зумовлені граматичною позицією у слові (до чи після певного класу одиниць), 4) не замінюються в одній і тій самій позиції. Наприклад, префіксальними аломорфами є з-, зі-, із, -с- зі спільним значенням “рух з поверхні” в словах збігти, зіскочити, сплигнути. В словах українець - українця аломорфи -ець/-ц(я).

Варіанти морфем -- це: 1)тотожні за своїм значенням, 2)однакова граматична позиція, 3)різне фонетичне оформлення, 4)здатність взаємо- замінюватися чи змінюватися. За двома останніми ознаками відрізняються від аломорфів флективні варіанти (грош-има, гріш-ми), суфіксальні (здоров-іш-ий, здоров-ш-ий), кореневі (масл-о - мас-н-ий).

Лекція №2. Тема. Класифікація морфем української мови

План

1. Типи морфем за характером значення

2. Типи афіксів за позицією в структурі слова

3. Типи афіксів за функцією

4. Типи афіксів за способом їх вираження

Література:

1. Вакарюк Л., Панцьо С. українська мова. Морфеміка і словотвір. -- Тернопіль, 1999. -- С. 21-42.

2. Горпинич В.О. Українська словотвірна дерпиватологія. -- Дніпропетровськ, 1998. -- С. 13-51.

3. Клименко Н., Карпіловська Є. Словотвірна морфеміка сучасної української мови. -- К., 1978.

1. Морфеми мають багатоаспектний характер. Їх класифікація відбувається на основі чотирьох важливих ознак: а) за значенням; б) за позицією в структурі слова; в) за функцією; г) за способом вираження. За значенням морфеми поділяються на кореневі і афіксальні. За характером значень морфеми можуть виражати предметне, дериваційне і релетивне значення. Носієм предметного значення є корінь. Носіями дериваційного значення є префікси і суфікси (без-дум-(й)-а). Релятивне (від лат. relatio -- відношення) виступає закінчення, рідше суфікс (слон-ен-я -- суфікс -ен- має дериваційне і релятивне значення: утворюю назву малої істоти та іменник середнього роду). В. Горпинич поділяє морфеми за значеннями на семантичні (корінь), лексико-граматичні (суфікси, префікси, конфікси) і граматичні (закінчення). Конфікс -- це поєднання префікса і суфікса чи префікса і постфікса, як рамкової конструкції для утворення слів: о-…-ок (одвірок) під-…-ок (підліток), по-…ому (по-новому).

Афіксоїд -- морфема, подібна до афікса і до кореня. Розрізняють префіксоїди (бі-, мікро-, міні-, полі-, мало-, багато-, загально-, пів-, напів- -- мікроавтобус, загальновживаний) і суфіксоїди ( -віз, -роб, -мір, -різ, -дром -- водовіз, молоковіз, землемір, космодром, ракетодром).

2. У складі простого слова має місце позиція для чотирьох типів морфем: префікса, суфікса, кореня, флексії. Ще розрізняють інтерфікс, постфікс, конфікс.

Префікс -- препозитивна морфема, знаходиться перед коренем (перед-день), перед іншим префіксом (по-написувати). Система префіксів поповнюється за рахунок перейнятих з інших мов (а-, анти-, інтер-, де-, ультра- та інші) і за похідних зне-, недо- (знеболити).

Суфікси знаходяться після кореня (брат-н-ій) і після суфікса (не-залеж-н-ість). Закінчення -- словозмінний афікс, що виражає граматичне та релятивне значення. Термін “флексія” належить Ф. Фон Шлегелю, а термін “закінчення” Я. Головацькому.

Інтерфікс -- морфоподібний компонент, який з'єднує дві основи чи суфікс і корінь. В українській мові їх налічують біля 30: -о-, -е-, -и-, -ан-, -ів-, -ин- (купе-(й)-н-ий, тр-(и)-чі, бур-(е)-вій, птах(о)ферма, ялт-(ин)-ськ-ий, америк-(ан)-ськ-ий).

Конфікс --двокомпонентна афіксальна морфема (з-далек-а).

3. За функцією морфеми поділяються на основні (обов'язкові) і службові (факультативні). До обов'язкових належить корінь слова - носій лексичного значення. Функція кореня -- виражати найзагальніше значення і бути базою для творення інших слів. Факультативні морфеми -- це афікси, службові морфеми, які виражають граматичне або словотвірне значення.

За функцією афіксальні морфеми поділяються на словотворчі, формотворчі і словозмінні. До словозмінних належать афікси ,які утворюють словоформи однієї лексеми, -- флексії і деякі суфікси: серц-е -- серц-я флексії утворюють форми Н.в. і Р.в. одн., мат-ер-і -- суфікс -ер- разом із флексією -і утворює форму Р.в. одн. До словотворчих належать афікси, за допомогою яких утворюються слова з різними значеннями. Словотворчу функцію виконують суфікси (Тернопіль - тернопіл-ець, тернопіль-ськ-ий) префікси (давній - пра-давній), конфікси (плече - перед-пліч-ч-я), постфікси (мучити-ся).

До формотворчих відносять афікси, які утворюють форми ступенів порівняння прикметників, дієприкметників, дієприслівників, форми на -но, -то, суфікси дієслів минулого часу -в-, -л-, суфікси видових форм дієслова -ну-, -ува-.

4. за способом вираження афікси поділяються на матеріально виражені і нульові або, по-іншому, на субстанціальні (повнозначні) і нульові (неповнозначні). Субстанціальні (повнозначні) -- такі, які мають план вираження буквами, (звуками): прірв-а, прірв-ою. Флексії -а, -ою матеріально виражені, позитивні. Нульові -- такі морфи, план змісту у яких не виражений звуками (буквами): флексії степ , знань , зелен , батьків , писав , сядь ; суфікси хід, синь, тризубий.

За активністю вживання афіксальні морфеми поділяються на регулярні (-ач), нерегулярні (-амт пошт-амт), за участю в творені слів на продуктивні (під-, -ник, -н-ий і т.д) і непродуктивні (-івн-а королівна). Також вживаються терміни активні афікси і неактивні. Окремі афіксальні морфеми є унікальні і їх називають уніфіксами (поп-ад-я).

Лекція №3. Тема. Співвідношення морфем і їх валентність

План

1. Полісемія та омонімія морфем

2. Синонімія та антонімія морфем

3. Валентність морфем

4. Обмеження у валентності морфем

Література:

1. Л. Вакарюк, С. Панцьо. Українська мова. Морфеміка і словотвір. -- с. 42 - 54.

2. В.О. Горпинич. Українська словотвірна дериватологія. -- с. 15 - 16.

1. За обсягом семантики морфеми поділяються на багатозначні, омонімічні і багатозначні. Багатозначні (полісемічні) мають кілька повнозначних між собою значень: суфікс -ник може означати:

особу за діяльністю (двірник, різник);

-ник

особу за ознакою (розумник, дурник).

давність (прадід, прародич)

Префікс прародинний зв'язок (правнук)

Омонімічними є ті морфеми, які тотожні за звучанням, але мають різне (не пов'язане між собою) значення. Корені: вод-а і вод-ити, суфікси: болот-ист-ий і гітар-ист, префікси: При-карпаття і при-їхати, флексії: меж-а і брат-а, флексія і суфікс: добр-е серце і вчинив добр-е.

2. За ступенем подібності семантики афікси бувають синонімічні і антонімічні. Перші -- це ті, що мають різний звуковий склад, але збігаються за значенням: -ець і -анин: тернопілець і тернополянин (особа за місцем проживання), молод-ий і юн-ий (вікова ознака), а-логічний і не-логічний (заперечення).

До антономічних належать морфеми, протилежні за значенням: Закарпаття і Прикарпаття, присутній і відсутній. За рахунок префіксів утворюються антонімічні пари. Корені -- це лексичні антоніми: молод-ий і стар-ий.

3. У мовознавстві на позначення сполучуваності морфем використовуються терміни морфотактикос (Н. Клименко, В. Горпинич), частіше валентність.

Валентність (лат. valentoc) -- властивість морфем поєднуватися між собою: межа -- об-меж-и-ти. Розрізняють семантичну і формальну валентність. Семантична валентність передбачає вибір поєднуваних морфем з урахуванням їх значення: суфікс -ник на позначення особи за ознакою можепоєднуватися з іменниковою основою (двотомник і підривник). Формальна валентність -- пристосування морфів через чергування фонем, їх зміни тощо (Париж -- паризьк-ий). Діє примусова і вільна валентність. При примусовій валентності коренева морфема приєднує до себе конкретну афіксальну морфему (прикметниковий корінь приєднує суфікс -ість: рад-ість, горд-ість). При вільній один і той же корінь може сполучатися з кількома різними афіксальними морфемами:волин-янин і волин-як. Відповідно до різних чинників, які впливають на валентність морфем, говоримо про корені вільні і зв'язані.

Вільний корінь -- це корінь, який може вживатися як окреме слово без супроводу афіксів: розум-овий і розум-і-ти. Зв'язаний корінь -- це корінь, який не функціонує самостійно, а супроводжується афіксами: роз-лог-ий і по-лог-ий, їх-а-ти і їд-у.

Розвинути валентність мають дієслівні префікси: без-, до-, ви-, роз-, під-, над- та інші. На валентність суфіксів впливають правила фонотактики і морфотактики. Проте існують обмеження (за Горпиничем):

а) семантичні (суфікс -тель приєднується до дієслівних основ); б) формальні (враховуються морфемно логічні явища); в) лексичні (невиправдана омонімія штукатурка і пілотка); г) словотвірні (-ець вживається на позначення за територіальною ознакою, національністю, литовець, полтавець, але одесит, поляк); д) статистичні (несумісність морфів, здоров-ил-о).

Лекція №4

План

1. Поняття морфемної структури слова

2. Основа слова, її характеристика

3. Подільність основ

4. Ступені подільності основ

Література:

1. Вакарюк Л., Панцьо С. Українська мова. Морфеміка і словотвір. -- с. 54-87.

2. Горпинич В.О. Українська словотвірна дериватологія. -- с. 51-56.

3. Українська мова. Енциклопедія. -- с. 344-345, 412-413.

1. Морфемний склад слова -- сукупність морфем, послідовність яких визначають певні правила їх сполучуваності. На матеріалі словників української мови встановлено 368 морфемних структур. Під структурою слова розуміють взаєморозташування та взаємозв'язки його значущих частин. У будові простого слова української мови передбачено позиції для чотирьох морфем -- префікса, кореня, суфікса, флексії, які розташовані у названій послідовності. Ці чотири типи морфем можуть бути зміщені. Залежно від типу морфем, слова української мови поділяються за наявністю морфем на структурні типи: а) за коренем, коли враховується кількість коренів, б) за афіксами (під-тип, зір-к-а, під-свин-ок, крутити-ся, хід), в) за флексією (змінні слова пол-е і незмінні голос-н-о).

2. Основа слова -- частина слова, з якою пов'язане його лексичне значення і яка залишається після відкидання флексії. Термін “основа” запровадив П. Дячан (1895). На думку В. Горпинича, всі морфеми, крім флексії, входять до складу основи (лексичної). Частина мовознавців до складу основи не зараховує формотворчі суфікси (дба-ючи, зна-ти, біл-іш-ий). Граматичні основи пов'язані з утворенням граматичних форм слів (словозміною). Лексичні -- мають стосунок до утворення слів. розрізняють основи словозмінні (частина слова без закінчення) і формотворчі (частина слова без формотворчого суфікса і флексії): бачи-ти, добр-іш-ий, леж-ачи.

За типами основи поділяються на суцільні (які не перериваються службовими морфемами) і перервані (які перериваються): ясність і проясню-єть-ся.

За характером виявлення морфемного складу розрізняють основи вільні і зв'язані. Основи вільні -- це основи, які можуть функціонувати самостійно, без афіксів (плід-н-ий, бо плід). Зв'язані основи -- це основи, корінь яких втратив ознаки вільної морфеми, втратив здатність вживатися самостійно птах, пташиний, птиця, бо пт-.

Субморфні основи -- такі основи, у складі яких, крім морфів, є асемантичні сегменти, які не виконують самостійної семантичної і словотворчої функції. Такі сегменти називаються субморфи: -ець (кін-ець, олів-ець, пал-ець, свин-ець, пер-ець). Субморфи тотожні до морфем, але лише за формою. Учені розрізняють субморфи суфіксальні і префіксальні (запах) залежно від кількості коренів основи поділяються на прості і складні (газопровід). Залежно від морфемного складу у кількісному плані основи бувають неподільні (дерев-о) і подільні (дерев-ян-ий). За словотвірною структурою основи поділяються на непохідні (дим) і похідні дим-ов-ий).

3. Подільність основ -- їх здатність поділятися на морфеми. Подільність, неподільність основ протиставляється подільності, неподільності слів. слово може бути подільним, а його основа неподільною (сестр-а -- слово має основу і флексію -- подільне, а основа його сестр- -- неподільна). Неподільні слова -- перейняті з інших мов на зразок таксі, журі, купе, та слова тут, там, ой тощо.

4. Мовознавці називають різну кількість ступенів подільності. На нашу думку варто виділити чотири ступені.

І -- мають основи з вільним коренем та частовживаним (регулярним) афіксом: скло - скл-ян-ий.

ІІ -- мають основи з вільними коренями, але з унікальним афіксом: поп-ад-я.

ІІІ -- мають основи із зв'язаним коренем, але регулярним афіксом: футур-изм.

ІV -- мають основи із зв'язаним коренем і унікальним афіксом: вул-иця.

Подільність є історично змінною властивістю слів: слово тур-изм подільне, бо є слово тур (комерційний). Це третій ступень подільності.

Лекція №5. Тема: Морфологія

План

1. Морфологія як наука.

2. Морфологічна модель, морфологічна позиція, морфонема.

3. Морфологічні явища.

Література:

1. Вакарюк Л., Панцьо С. Українська мова. Морфеміка і словотвір. -- с. 67 - 82.

2. Горпинич В.О. українська словотвірна дериватологія. -- с. 143 - 167.

3. Українська мова. Енциклопедія. -- с. 349 - 352.

1. Морфонологія -- розділ мовознавства, який сформувався на перетині морфології та фонології і вивчає закономірності функціонування морфологічно зумовлених морфем. Цей розділ науки розвинувся протягом останніх 20-30 років. Дослідження варіантності морфем спричинило появу нового вчення про фонологічну структуру морфем. Об'єктом морфонології є варіювання морфем і парадигматика їх аломорфів. Завдання морфонології -- дослідження фонематичних і акцентологічних змін, які відбуваються в морфемах внаслідок словозміни або словотворення. Ці зміни відбуваються регулярно, носять системний характер. Регулярними і обов'язковими є чергування кінцевого приголосного основи перед суфіксом прикметника -н-: рік - річний, сміх - смішний, сніг - сніжний.

2. Регулярність перетворень породила морфонологічну модель (схему), в якій відтворюються морфонологічні зміни у багатьох похідних. У морфонології одним із основних понять є морфонологічна позиція. Це місце морфа або аломорфа у слові, яке визначається характером сусідніх морфів. Подібне визначення запропонував Лопатін (1977). Морфонологічна позиція -- комбінаторний процес поєднання морфем та спричинені цим зміни їх звукового оформлення. Процес взаємопристосування морфем в слові нерідко пов'язаний з необхідністю уникнути порушення якихось закономірностей української мови. Тут приходять на допомогу морфонологічні явища, основне призначення яких полягає в полегшені процесу поєднання морфем: суфікс -ськ- не може бути приєднаний до основи Ялт(а) (ялтський). Він приєднується за допомогою інтерфікса -ин-: ялтинський, хоч в інших випадках цей суфікс може приєднуватися легко без інтерфікса: Поділля - подільський. Отже, морфонологічна позиція -- це місце поєднання сусідніх морфем. Це місце називають “ морфемним швом”, тобто це місце стику морфем: блиск - блищ-а-ти, рух - руш-и-ти, козак - козацьк-ий. У морфемній структурі слова важливим є виявлення морфонологічних засобів як допоміжних елементів в утворенні похідних слів. Такою одиницею морфонологічних засобів виступає морфонема. Г. Циганенко її визначає як “звуки, які групуються в морфах однієї і тієї ж морфеми, утворюючи фонемні ряди” (1978). Морфонема -- це ряд фонем, що заміняють одна одну в межах тієї ж морфеми і представлені її аломорфами (ход-и-ти і ходж-у, крич-а-ти і крик-нути). Морфонеми д - дж, ч - к. розрізняють морфонеми регулярні і нерегулярні. Останні маємо в запозичених чи застарілих словах.

3. До морфонологічних явищ в українській мові належать:

1) морфонологічні чергування: ручний (к-ч перед -н-ий), перекручення (т - ч перед -енн-я);

2) усічення основи вихідного слова перед суфіксами: синтаксис - синтаксичний (скоротилося -ис-);

3) нарощення звуків: театрал - театральний (нарощення -аль- до суфікса -н-ий), рвати - зірвати (нарощення -і- до префікса з-);

4) суміщення (накладання) морфем: Тернопільщина (тернопільський + -ина), одеський (одесь + ський);

5) переміщення наголосу (заробіток - заробітчанський);

6) суміщення (накладання) морфем і морфонологічні чергування (фузія) моряк - моряцький;

7) усічення, накладання, чергування: чех - чеський;

8) усічення, нарощення, чергування, наголос: чотири - четверо;

9) інтерфіксація: Америка - америк-ан-ський.

Інтерфіксація -- морфонологічне явище, при якому на морфемному шві з'являється асемантична вставка.

Інтерфікс з'являється і тоді, коли на морфемному шві виникають стягнення морфем, неможливі в українській мові згідно з законами морфонології або нетипові для сучасної української мови. Інтерфікс не має значення, а лише виконує формальну функцію -- сприяє взаємопристосуванню морфем. Ідея виділення таких формальних відрізків належить М. Трубецькому. Існує дві точки зору на інтерфікс: 1) сполучна морфема, що з'єднує частини складного слова, 2) морфема без самостійного значення, що розташована між основою і словотворчою чи граматичною морфемою (див. Укр. Мова. Енциклопедія.) В українській мові налічують близько 30 інтерфіксів. Виділяють продуктивні і малопродуктивні інтерфікси.

Лекція №6. Тема. Історичні зміни в морфемній структурі слова

План

1. Основні причини історичних змін.

2. Спрощення.

3. Перерозклад.

4. Ускладнення та декореляція.

5. Морфемний та етимологічний аналіз.

Література:

1. Вакарюк Л., Панцьо С. Українська мова. Морфеміка і словотвір. -- с. 82 - 96.

2. Горпинич В. О. Українська словотвірна дериватологія. -- с. 67 - 73.

3. Полюга Л. М. Морфемний словник. -- К., 1983.

1. Учені-мовознавці констатують, що за період від індоєвропейської мовної спільності до сучасної української мови в морфеміці відбулися значні зміни. Ці зміни В. Горпинич зводить навіть до певних типів, до основних зараховуючи архаїзацію морфем, запозичення морфем, формування нових морфем, а також зміни в співвідношенні між морфемами в слові і його структурі. Основними причинами історичних змін у морфемній будові слова вважаються:

1) зникнення з мови споріднених непохідних слів,

2) фонетичні зміни у структурі слова,

3) зміни у семантиці слів непохідних і похідних.

2. Спрощення -- морфонологічний процес, при якому слово втрачає значення окремих своїх морфем, їх наявність. Поняття спрощення ввів О. Богородицький. Спрощення призводить до того, що межі морфем стираються і слово подільне стає неподільним і непохідним. Спрощення відбувається:

1) між коренем і суфіксом. Кореневі в сучасній українській мові морфеми колись були морфемно подільні: жир -- давнє жи-р, гребінь - давнє греб-інь, бо давнє гребти мало значення “чесати”, миска - давнє миса зникло з ужитку, лопатка -- анатомічне, а також інші анатомічні поняття на -ка, чи слова з іншим значенням ручка (дверна),ніжка (стола) та інші.

2) між префіксом і коренем: окорок (від о- + первісне корок “нога”), паскуда (від па- + первісне скуда “бідність”). Порівняти також неділя, ненароком, обрус. Як бачимо, значення вихідних слів, на базі яких з'явилися подані було інше, ніж значення новоутворених.

3) між префіксом, коренем і суфіксом: подушка (від по- + душ (<дух “дути”) + -к-а, отже, подушка буквально -- “надута”), завтра (від за- + утра +а).

Спрощення найчастіше відбувається внаслідок зміни лексичного значення слів сучасної української мови. Спрощенню сприяли фонетичні зміни (весело від первісного везло - вез-ти + л-о.

Спрощення сприяє збільшенню кількості базових, вихідних слів для творення інших слів.

3. Перерозклад -- це процес переміщення меж між морфемами в подільній основі, внаслідок чого сформувалися нові основи і нові афікси, які нерідко втрачають структурно-значеннєвий зв'язок з первинними формами. Первісна основа годувальн-ик була прикметникового походження, межі афікса помінялися, коли основа стала дієслівною годува-льник. Перерозподіл відбувся між: 1) основою і суфіксом. Суфікси -ільник, -ність, -енець, -івець, -лець сформувалися внаслідок перерозкладу: попільник, готовність, біженець, жилець; 2) між префіксом і основою: не-доварений і недо-варений, з-невіра і зне-віра.

При перерозкладі основа залишається подільною, але ускладнюються афікси.

Наслідком перерозкладу є утворення вторинних суфіксів, префіксів і флексій.

4. Ускладнення -- процес, в результаті якого слово простої неподільної морфемної структури перетворюється у слово з подільною структурою. У результаті одна морфема поділяється на дві. Ускладнення трапляється в запозичених словах: 1) коли певний їх компонент подібний до якогось афікса мови, що запозичує. Так, кінцевий голосний -а перетворюється за аналогію у флексію у словах хн-а, чалм-а; 2) коли поряд уже з наявним запозиченням, яке в своїй мові є неподільне, у нашій мові утворює однокореневі слова і стає подільним. Так неподільна основа слова електрик-а після появи слів електрифікація, електроносії та інших стала поділятися на електр-ик-а.

Декореляція -- зміна характеру або значення морфем. Основна причина декореляції -- втрата мовою вихідних базових слів для новоутворених. Наприклад, слово любов співвідноситься тепер з дієсловом любити, хоч колись воно утворилося на базі прикметника люб. Прислівники слідом, миттю -- це адвербіалізовані іменники, у яких були закінчення -ом, -ю, тепер це суфікси прислівника.

5. Морфемний аналіз слова передбачає встановлення морфемної структури. Це означає: 1) виділити значущі частини,

2) ідентифікувати їх,

3) встановити їх кваліфікацію і їх співвідношення.

Морфемний аналіз базується на головному принципі -- здатності морфем повторюватися в інших словах. Ідентифікація морфів здійснюється у двох напрямках: структурному і семантичному. Це відбувається шляхом зіставлення одноструктурних і спільнокореневих слів за двома рядами співвідносних одиниць: 1-ий ряд -- спільнокореневі слова, 2-ий ряд -- одноафіксальні слова:

плодовитий -- талановитий, працьовитий,

плодовий

плоди.

Морфемний аналіз здійснюється за певною схемою і у певній послідовності ( схема у лабораторних роботах).

Мета етимологічного аналізу -- встановлення первісної структури слова, виявлення змін, які відбулися в структурі слова, з'ясування причин цих змін та їх різновиди.

Вивчення етимології слів розкриває коріння рідної мови. Існують етимологічні словники (ЕСУМ 1-7 томи).

Лекція №7. Тема. Словотвір як навчальна дисципліна. Словотвірна структура слова

План

1. Об'єкт і завдання словотвору.

2. Основні аспекти словотвору.

3. Похідне слово як основна одиниця словотвору, похідна основа.

4. Твірна основа і формант.

5. Словотвірна структура похідного слова.

Література:

1. Вакарюк Л., Панцьо С. Українська мова. Морфеміка і словотвір. -- с. 99 - 118.

2. Горпинич В.О. Українська словотвірна дериватологія. -- параграфи 7, 10, 17, 20.

1. Словотворення -- процес, механізм, система і результат творення вторинних (похідних слів). Розділ мовознавства, який вивчає процес творення слів, його словотвірну структуру... називається словотвором. Словотворення ще називають деривацією, а словотвір -- дериватологією.

Як окрема дисципліна словотвір сформувався завдяки працям Г. Винокура, О. Смирницького, І. Ковалика.

Об'єктом словотвору є похідні слова. Завдання: вивчення структури похідних слів, їх складових та їх зв'язків; вивчення формальних і семантичних ознак похідних слів, способів словотворення, словотворчих ресурсів, за якими визначається спосіб словотворення тощо. Словотвір можна вивчати в діахронічному і синхронічному аспектах. Діахронічний словотвір ототожнюють з історичним, оскільки досліджуються певні процеси формування нових слів в ході історичного розвитку. Синхронічний словотвір вивчає процеси і шляхи утворення нових слів на сучасному етапі розвитку мови.

2. Морфологічний аспект полягає в тому, що вивчаються словотвірні морфеми похідних слів, які водночас вказують на морфологічні ознаки слова. Так, багато суфіксів вказує на належність до частини мови: -ик, -ник, -от(а), -ість, -ств(о), -тель та інші -- до іменників, -н-, -аст-, -ов-, -лив- -- до прикметників, -і-, -ува-, -ну-, -- до дієслів. Суфікси нерідко розрізняють граматичний рід (стриб-ну-ти --доконаний вид) окремі суфікси поєднуються лише з певними частинами мови (-няк з основами іменників): березняк.

Структурний аспект передбачає встановлення структурної відповідності між вихідним (твірним) та новоутвореним (похідним) словами: добрішати - добріший.

Ономасіологічний аспект передбачає врахування семантики похідного слова. Похідність слова семантично мотивується вихідного слова, тобто при доборі твірного слова до похідного керуємося семантичним правилом. Словотвірне правило (Горпинич, Грещук) -- це зумовленість вибору словотворчого засобу сукупність семантичних ознак твірного слова: бандур-ист, «той, хто грає на бандурі». Отже, твірне слово добирається за симантичним критерієм.

3. при визначенні поняття «похідне слово» звертаємося до критерію Г. винокура, за яким головною ознакою похідного слова є його словотвірна мотивованість, тобто до похідного слова завжди є твірне. Похідне слово характеризується ознаками:

1) завжди семантично витлумачене за допомогою іншого (твірного) слова: весельчак -- «той, хто веселий»,

2) похідне слово структурно складніше, ніж твірне: добр-як -- «той, хто добрий». Похідне слово завжди двокомпонентне (бінарне), оскільки воно складається з твірної (мотивуючої) частини і ферманта: степ-няк, картопл-ина. Похідне слово -- слово, утворене від іншого слова. Воно протиставляється твірному слову. Твірне слово -- це вихідне слово, яке служить для утворення іншого (похідного) слова:

край (твірне слово) краянин (похідне слово)

троянда (твірне слово) трояндовий (похідне слово).

Відповідно до поняття похідне слово у словотворі існує поняття похідна основа. Похідна основа -- це основа, яка за допомогою словотворчих засобів утворена від іншої основи: телятник (від телята). Вона також має бінарну структуру (твірна основа + словотворчий засіб). Непохідна основа -- основа, яка не походить від іншої (не виводиться від іншої), яка дорівнює кореню: звук, плід, листя, зелений.

Похідне слово співвідноситься із твірним словом.

4. Похідна основа протиставляється ще твірній основі. Твірна основа -- частина твірного слова, від якої утворюється похідне, і яка цілком або у видозміненому вигляді повторюється у цьому похідному: флейт-а -- флейт-ист. Твірну основу виявляємо шляхом «накладання» твірного слова на похідне. Частини, які збігаються, і будуть становити твірну основу: груп-а - груп-ов-ий, бід-а - бід-ува-ти, багат-ий - багат-ств-о, рад-ий - рад-ощ-і. За будовою твірна основа може дорівнювати кореню (див. вище), або поділятися на кореневу і афіксальну (витворити - витвір, сміливий - сміливець).

Твірна основа не існує самостійно, вона виявляється після завершення словотворчого акту як спільна частина для твірного і похідного слів. похідні слова утворюються за допомогою словотворчих засобів, які називаються формантами. Формант -- словотворчий афікс, який разом із закінченням виражає його значення: біл- (твірна основа) + -іти (формант) “набувати певної ознаки”; друг- (твірна основа) + -о- +клас- (твірна основа) + -ник (формант) “учень, що навчається в другому класі”. Формант може бути матеріально виражений або нульовий: насипати - насип. Афікси поділяються на продуктивні і непродуктивні, регулярні і нерегулярні.

5. Похідне слово -- найменша комплексна одиниця словотвірної системи. Воно винакає в результаті процесів словотворення. Похідне слово має словотвірну структуру. Воно складається з твірної основи і форманта. Тим і відрізняється словотвірна структура слова від морфемної. Остання має стільки елементів, скільки є морфем: уч-и-тель (морфемна структура) і учи-тель (словотвірна). Словотвірна структура має бінарний характер.

Для похідних існує протилежна твірна основа і формант. Твірною базою виступають слова, словосполучення, усічені основи: не-правда, сонцелюб, кільк-ість. Трактування поняття словотвірної структури знаходимо у Соболєва, Степанова.

Лекція №8. Тема. Семантичні відношення між твірним та похідним словами

План

1. Словотвірна пара як одиниця словотвору.

2. Семантичні відношення між мотивуючим та мотивованим словами.

3. Словотвірне значення як вираження мотиваційних відношень.

Література:

1. Вакарюк Л., Панцьо С. Українська мова. Морфеміка і словотвір. -- с. 118 - 133.

2. Горпинич В. О. Українська словотвірна дериватологія. -- с. 133.

3. Словотвір сучасної української літературної мови. -- К., 1979.

1. Словотвірну пару складають твірне і похідне слово. Відношення між ними становлять зміст словотвірних процесів: річка - річк-ов-ий. Як свідчать ознаки похідності похідне слово завжди має поруч твірне. Словотвірна пара -- це два спільнокореневі слова, одне з яких включає твірну основу і формант: історія - історичний. Похідне слово за семантикою і структурою пов'язане з твірним і зумовлюється ним. Основа похідного слова відповідає формулі “твірна основа + афікс”, а структура похідного слова -- “твірна основа + формант”. Значення похідного завжди тлумачиться через значення твірного. Так добирається твірне сово, створюється словотвірна пара. Саме з неї починається словотвірний аналіз. Словотвірна пара виступає початковою ланкою для інших комплексних одиниць словотвору: ланцюжка, гнізда, парадигми, типу. У словотвірній парі відбувається зіставлення членів пари у напрямку від похідного до твірного: шлях-овий шлях. В окремих випадках дериваційний процес починаєтся і закінчується словотвірною парою.

2. Між членами словотвірної пари мають місце не тільки формальні відношення, а й семантичні, за рахунок яких встановлюється симантична структура похідного слова. Такі відношення пов'язані з поняттям “мотивація”. Словотвірна мотивація (за Горпиничем) -- це відношення між двома однокореневими словами, значення одного з яких визначається за допомогою значення іншого: кричати -- крикун “хто кричить”. З позицій мотивованих відношень твірне слово ще називається мотивуючим, а похідне -- мотивованим: сусід сусід-ств-о, ліс возити - лісовоз, п'ять хат - п'ятихатна. Визначення, котрий із членів словотвірної пари є мотивуючим, а котрий -- мотивованим, має свої правила. Відношення між мотивуючим і мотивованим словом розрізняються певними ознаками, на основі яких мовознавці виділяють такі види мотивації: а) безпосереді/опосередковані, б) вихідні/невихідні, в) одиничні/неодиничні, г) регулярні/нерегулярні.

Безпосередня, коли слова у парі відрізняються одним словотворчим формантом, опосередкована -- слова у словотвірній парі відрізняються комплексом афіксів. При вихідній мотивації твірним словом похідного є синхронічна одиниця: синій - синяк, невихідна -- це формальні і семантичні відношення між твірним і похідним, що твірне, що є саме похідним: виносити - виношувати.

3. Словотвірне значення -- узагальнене категоріальне значення слів певної словотвірної структури, що встановлюється на основі співвідношення похідних слів та їх твірних і виражається за допомогою словотворчого форманта. Є загальне і часткове словотвірне значення похідних слів: “фахівець” -- арфіст, бандурист, телеграфіст, “любитель” -- філателіст, авіамоделіст.

Словотвірне значення -- величина структурована і багатогранна. Воно властиве афіксам, похідним словам, словотвірним типам, гніздам. Словотвірне значення створюється за допомогою дериваційних засобів (афіксів). Словотвірне значення теж двочленне, включає дві складові частини. Це спостерігається, коли похідне слово розгортається у синтагму: вихователь “той, хто виховує”; пивовар “хто варить пиво”.

Словотвірне значення відображає різні понятійні категорії -- діяч, предмет, поняття дії, якості, кількості, способу дії і т. д.

Тема № 9. Словотвірна система української мови

Теоретичні питання:

1. Поняття словотвірної системи

2. Словотвірна категорія, словотвірні ряди, словотвірні розряди, словотвірні класи.

3. Словотвірний тип.

4. Словотвірна модель

Література:

1. В.О. Горпинич. Українська словотвірна дериватологія. - Дніпропетровськ, 1998. - С.99-106.

2. Н.Ф. Клименко. Як народжується слово. - К.: Рад. шк., 1991. - С.213-220.

3. Словотвір сучасної української літературної мови. - К.: Рад. шк., 1979. - С.76-90.

1. Словотвірний аналіз похідної лексики базується на системному характері.

Поняття словотвірна система мови визначається як сукупність взаємопов'язаних одиниць словотвору даної мови, які функціонують на певному етапі її розвитку.

Словотвірними одиницями є похідні слова різної словотвірної структури, словотвірні пари, словотвірні гнізда, словотвірні типи, моделі, парадигми тощо. Основною словотвірною одиницею вважається похідне слово.

Мовознавці по-різному визначають словотвірну систему мови: як сукупність, систему словотвірних типів (Арутюнова, В. Лопатін, В. Горпинич); як сукупність словотвірних моделей (Кубрякова, Васильченко) чи словотвірних класів (І. Ковалик, Б. Головін) тощо.

2. Найбільшим і найзагальнішим підрозділом словотвірної системи мови є словотвірні класи, в які об'єднуються похідні слова за належністю до однієї і тієї ж частини мови. Їх кількість залежить від кількості частин мови. Так, у сучасній українській мові є словотвірні класи похідних іменників, прикметників, числівників, дієслів тощо.

У складі словотвірних класів виділяють словотвірні розряди, які об'єднують похідні слова, що утворюються одним і тим же способом, наприклад: розряд суфіксальних іменників.

У межах словотвірних розрядів розрізняють словотвірні категорії похідних слів залежно від частиномовної належності твірних основ, наприклад: категорія відсубстантивних суфіксальних іменників (вітрище, ручище, морозище).

У рамках словотвірних категорій виділяють словотвірні ряди похідних, що характеризуються спільністю словотворчих формантів, наприклад: ряд віддієслівних постфіксальних дієслів із постфіксом -ся (митися, взуватися, малюватися).

3. Поняття “словотвірний тип” є одним з центральних понять системи словотворення.

Словотвірний тип - це група слів однієї частини мови, які побудовані за єдиною схемою й об'єднуються за такими рисами:

а) спільністю частиномовної належності твірних слів;

б) спільністю (за значенням і структурою) форманта і способу словотворення;

в) спільністю словотвірного значення.

Словотвірний тип - це схема побудови слів певної частини мови. Так, слова гітарист, флейтист, бандурист становлять один словотвірний тип, бо всі вони іменники, утворюються від іменника, мають спільний формант -ист зі значенням особи, мають спільне словотвірне значення - особи за назвою музичного інструмента.

Похідні слова, в яких не збігається хоч одна з трьох ознак, належать до різних словотвірних типів.

Розрізняють продуктивні і непродуктивні словотвірні типи. Словотвірний тип, який утворює довгі ряди похідних слів, є незамкненим рядом похідних і поповнюється новими утвореннями, називається продуктивним типом, наприклад: віддієслівні іменники на -нн(я), що позначають опредмечені дії, процеси (виховання, змагання, виконання тощо).

Якщо словотвірний тип об'єднує невелику, кількісно обмежену групу слів, замкнутий ряд похідних, то це непродуктивний тип. Наприклад: слово цвіль становить окремий словотвірний тип.

4. Словотвірна модель - це схема побудови похідних слів, яка характеризується двома обов'язковими ознаками:

а) спільністю частиномовної належності похідних і твірних слів;

б) тотожністю форманта.

Так, до одномодельних належать такі похідні: навушник, наручник, нарукавник (усі іменники, утворені від іменника, формант - префікс на- і суфікс -ник) творяться за моделлю “На- + ІО + -ник”.

У мові всі похідні слова утворюються за конкретними моделями.

Моделі бувають регулярні, коли до твірних основ регулярно приєднуються словотворчі засоби за однією схемою (моделлю), наприклад: Рига > ризький, Париж > паризький, Київ > київський та ін.; і нерегулярні, за якими в сучасній мові нові слова не утворюються, наприклад: за моделлю “ДО + -ух” - пастух утворене одне слово.

Тема № 10. Словотвірна система української мови

Теоретичні питання:

1. Словотвірний ланцюг.

2. Словотвірна парадигма.

3. Словотвірне гніздо.

Література:

1. В.О. Горпинич. Українська словотвірна дериватологія. - Дніпропетровськ, 1998. - С.100-109.

2. Н.Ф. Клименко. Як народжується слово. - К.: Рад. шк., 1991. - С.225-259.

3. Словотвір сучасної української літературної мови. - К.: Рад. шк., 1979. - С.102-110.

1. Важливою синтагматичною одиницею є словотвірний ланцюжок, що характеризується складними формальними і смисловими зв'язками слів, що складають усі його ланки.

Словотвірний ланцюжок - це ряд спільнокореневих слів, які перебувають у відношеннях послідовної мотивації від вихідної ланки до кінцевої.

Кожне наступне слово в ланцюжку має вищий ступінь мотивованості; і семантикою, і структурою залежить від попереднього слова. Вихідне слово - немотивоване, всі інші - похідні, мотивовані.

Наприклад, білий > біліти > побіліти > побіління.

За структурою словотвірні ланцюжки бувають бінарні, які дорівнюють словотвірній парі, наприклад: клен > кленовий; і полінарні, які включають у себе більш ніж одну словотвірну пару, наприклад: правда > правдивий > правдивість.

2. Відношення між твірною основою та всіма похідними, що утворені від неї, породили таку комплексну одиницю словотвору, як словотвірна парадигма.

Словотвірна парадигма - це сукупність похідних, які мають одну і ту ж твірну основу і знаходяться на одному ступені словотворення. Наприклад:

Відношення між твірною основою та її похідними у рамках словотвірної парадигми можна назвати радіальними.

Поняття словотвірна парадигма - нове в теорії синхронного словотвору. Словотвірну парадигму мають усі слова, які беруть участь у словотворенні і які виступають твірними.

3. Словотвірні ланцюжки і парадигми є складовими найбільш складної багаточленної одиниці словотвору - словотвірного гнізда. Вони взаємодоповнюють один одного і реалізують парадигматичні і синтагматичні зв'язки слів у гнізді.

Словотвірне гніздо - це сукупність спільнокореневих слів, що утворюються від одного і того ж вихідного слова і перебуває з ним та одне з одним в ієрархічній залежності по лініях і ступенях спорідненості.

В основі гнізд лежить принцип ієрархії, підпорядкування кожного похідного попередньому.

У словотвірне гніздо входять усі інші комплексні одиниці: словотвірна пара, словотвірний ланцюжок, словотвірна парадигма. Мінімальну одиницю гнізда становить словотвірна пара.

Структура гнізда залежить від семантики, будови і частиномовної належності початкового слова, яке називається вершиною словотвірного гнізда. Найчастіше у вершині гнізда виступає непохідне і неподільне слово. На кожному етапі основа ускладнюється.

Словотвірні гнізда можуть включати в себе різну кількість елементів: від двох до кількох сотень; деякі можуть складатися з однієї словотвірної пари (мікро- і макрогнізда).

Тема № 11. Способи словотворення. Види морфологічного творення слів

Теоретичні питання:

cловотвір українська мова морфеміка

1. Поняття про спосіб словотворення.

2. Класифікація способів словотворення.

3. Афіксація і її чисті різновиди:

а) суфіксація;

б) префіксація;

в) постфіксація;

г) флексійний різновид.

Література:

4. В.О.Горпинич. Українська словотвірна дериватологія. - Дніпропетровськ, 1998. - С.111-120.

5. І.І. Ковалик. Вчення про словотвір. - Львів, ЛДУ, 1961. - 82 с.

6. Словотвір сучасної української літературної мови. - К.: Рад. шк., 1979.

1. У сучасній лінгвістичній літературі існує кілька визначень поняття “способу словотворення”. Найадекватнішим є визначення І.І. Ковалика: “Під лінгвістичним поняттям “способи словотвору” розуміються структурно різні шляхи й прийоми творення нових слів у результаті використання всіх наявних у даній мові словотворчих ресурсів”. Способи словотворення - це комплексна система використання різних структурних словотворчих засобів утворення дериватем на всіх етапах розвитку мови.

2. Існує дві основні класифікації способів словотворення:

І) за лексико-граматичним характером твірної бази та словотворчих засобів. Це традиційна класифікація, за якою усі способи словотворення поділяються на морфологічні і неморфологічні (морфолого-синтаксичний, лексико-семантичний, лексико-синтаксичний). До морфологічних відносять усі способи творення слів, при яких похідне слово утворюється за допомогою морфем. Сюди належать суфіксальний, префіксальний, постфіксальний, суфіксально-префіксальний та ін. Однак усталений термін “морфологічні способи” останнім часом не вживається у дериватології, бо вона відділилася від морфології (В.О. Горпинич).

Традиційна класифікація започаткована М. Троїцьким (1940), а потім доповнена В.В. Виноградовим, М.М. Шанським та ін.;

ІІ) за видом основних компонентів твірних формантів виділяються такі способи: суфіксальний, префіксальний, постфіксальний, флексійний, суфіксально-префіксальний, основоскладання, абревіація та інші.

Способи словотворення встановлюються відповідно до того, які засоби використовуються для вираження дериваційного значення похідного слова.

Способи словотвору, які базуються на використанні афіксів для творення похідних, називаються афіксальними, наприклад: суфіксальний, префіксальний, суфіксально-префіксальний, суфіксально-складний та ін. Якщо афікси при творенні похідного участі не беруть, то це безафіксні способи словотворення, наприклад: словоскладання, абревіація, нульсуфіксація та ін.

Залежно від кількості словотворчих засобів у рамках морфологічного словотворення розрізняють чисті і змішані способи. Якщо використовується якийсь один словотворчий засіб, то це чистий спосіб словотворення, наприклад: префіксальний, суфіксальний тощо.

Якщо при творенні похідних одночасно використовується кілька словотворчих засобів (формантів), то це змішаний спосіб словотворення, наприклад: суфіксально-префіксальний (з допомогою суфікса і префікса), суфіксально-постфіксальний та ін.

3. Центральне місце в системі українського словотвору, як і словотвору інших слов'янських мов, займає афіксація, яка охоплює в українській мові різні повнозначні частини мови і складає більшість похідних слів.

а) Серед афіксальних способів словотворення найпоширенішою є суфіксація.

Суфіксальний спосіб словотвору - це творення нових слів за допомогою суфіксів, наприклад:

низьк-ий > низьк-о;

ясн-ий > ясн-і-ти.

Способом суфіксації творяться іменники, прикметники, дієслова, прислівники. Кожна з цих частин мови має свою систему суфіксів, особливо розвинена вона в іменниках і прикметниках.

При додаванні суфіксів до твірної основи часто спостерігаються морфонологічні явища: чергування голосних або приголосних у корені (село > сільський, крапати > крапля), накладання (Одеса > одеський) тощо.

б) Префіксальний спосіб словотвору, або префіксація - це творення похідних слів шляхом приєднання префікса до твірної бази. Цим способом творяться іменники: день > перед-день;

прикметники: мудр-ий > пре-мудрий;

дієслова: пекти > с-пекти;

прислівники: нині > до-нині.

Особливістю префіксації є те, що префікс приєднується не до основи, а до граматично оформленого слова, тому похідні слова, утворені префіксальним способом, належать до однієї й тієї ж частини мови, що й мотивуючі.

Префіксація домінує при видотворенні дієслів: малювати (недок. вид) > на-малювати (док. вид).

При префіксації не спостерігається помітних фонетичних змін. Лише окремі префікси української мови мають варіанти вираження у зв'язку з вставкою голосного перед приголосним твірної основи: мліти > зо-мліти (з-зо), рвати > розі-рвати (роз-розі) та ін.

Інколи префіксацію супроводжує зміна місця наголосу, наприклад: мова > пра-мова.

в) Постфіксальний спосіб словотворення, або постфіксація - це творення нових слів за допомогою постфіксів. Останнім часом мовознавці виділяють цей спосіб як самостійний і називають п'ять постфіксів: -ся, -сь, -будь, -небудь, -то.

При постфіксації формантом є постфікс, що приєднується до цілого слова, тому постфікси, змінюючи лексичне значення похідного слова, не змінюють його частиномовну належність, наприклад:

знати (дієсл.) > знати-ся (дієсл.);

де (присл.) > де-сь (присл.), де-небудь (присл.).

Цей спосіб функціонує у сфері дієслова, рідше - займенника, прислівника.

г) Флексійний (або флективний) спосіб - це творення похідних слів за допомогою флексії. Своєрідність цього способу полягає в тому, що флексія виконує не свою основну формотворчу роль, а словотворчу.

Цим способом утворюються, наприклад, іменники - назви осіб жіночої статі: кум > кум-а; Мирослав > Мирослав-а та ін.

Тема 12. Змішані різновиди афіксального словотворення у сучасній українській мові

Теоретичні питання:

1. Суфіксально-префіксальний спосіб словотворення.

2. Суфіксально-постфіксальний спосіб.

3. Префіксально-постфіксальний спосіб.

4. Префіксально-суфіксально-постфіксальний спосіб.

Література:

1. В.О. Горпинич. Українська словотвірна дериватологія. - Дніпропетровськ, 1998. - С.111-120.

2. Н.Ф. Клименко. Як народжується слово. - К.: Рад. шк., 1991. - С.63-68.

1. Суфіксально-префіксальний спосіб словотвору полягає в тому, що похідні слова утворюються одночасним приєднанням до твірної основи префікса і суфікса, наприклад: ног-а > об-ніж-ок;

сніг > за-сніж-и-ти.

Формантом виступає суфікс із префіксом.

Суфіксально-префіксальний спосіб широко використовується при творенні іменників, прикметників, дієслів, прислівників.

Унаслідок суфіксально-префіксального словотворення можуть з'являтися похідні слова в межах того ж розряду слів, до якого належить твірна основа (гора > міжгір'я), але частіше твірна основа “переводиться” в інший розряд слів (вода > підводний).

Суфіксально-префіксальний спосіб більшою мірою наближений до суфіксації, ніж до префіксації, оскільки префікси залишаються нейтральними до парадигматичного оформлення слова, в той час як суфікси тісно пов'язані з твірною основою і флексією, зумовлюють граматичне оформлення похідного слова. Так, у словах одвірок, оновити маємо префікс о-, але перше з них належить до іменників, а друге - до дієслів завдяки суфіксу -ок (іменниковий). а -и (ти) - дієслівний.

Для творення слів цим способом різних частин мови існують так звані рамкові конструкції (циркумфікси або біморфеми) на зразок

спів- … -ник: спів-бесід-ник, спів-робіт-ник;

на- … -ник: на-рукав-ник, на-руч-ник тощо.

Суфіксально-префіксальний спосіб ще називають у мовознавчій літературі конфіксальним відповідно до словотворчого засобу (конфікса).

У кожній частині мови існують комплекси своїх префіксів і суфіксів. Так, є продуктивним суфіксально-префіксальний спосіб при творенні іменників, наприклад: утворення з суфіксом -ок на означення конкретних предметів, явищ з одночасним приєднанням до твірної основи префіксів: від-, ви-, за-, над-, о-, об-, під-, про-, су-, пере-, наприклад: відсоток, видолинок, надлишок, одвірок.

До суфіксально-префіксальних похідних зараховують слова, утворені від прийменниково-іменникових сполук, наприклад: без межі > безмежний,

при дорозі > придорожний.

Відіменникові прислівники різних моделей на зразок збоку, знизу, вгорі, спереду трактуються то як суфіксально-префіксальні, то як адвербіалізовані утворення. До суфіксально-префіксальних дериватів відносять прислівники по-нашому, по-людськи.

2. Суфіксально-постфіксальний спосіб словотворення полягає в тому, що до твірної основи одночасно приєднуються суфікс і постфікс -ся, наприклад:

гнізд-о > гнізд-и-ти-ся;

горд-ий > горд-и-ти-ся.

Цим способом утворюються тільки дієслова від іменникових і прикметникових основ, рідше від дієслівних.

Словотворчі пари з постфіксом -ся формують дієслівні суфікси: