Історія української лексикографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вищий навчальний заклад

Жіночий педагогічний коледж «Бет-Хана»

м. Дніпропетровськ

галузь: 01010 «Педагогічна освіта»

напрям підготовки: 6.010102 «Початкова освіта»

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Сучасна українська мова с практикумом »

на тему «Історія української лексикографії»

Виконавець: Горелік О.В.

Група ЗПО-07-4

Перевірив: Перкаль І.В.

Дніпропетровськ 2009

Зміст

Староукраїнська лексикографія

Українська лексикографія кінця 18 ст. - 1917.

Українська лексикографія 1917 - кінця 20 ст.

Література

ЛЕКСИКОГРАФІЯ словникарство -- розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну і теоретичну лексикографію. Тісно пов'язана з лексикологією. Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос, тобто тлумачення написів на полях і в тексті рукописів книг.

Староукраїнська лексикографія

До часів Київ. Русі належать невеликі рукописні словники: «О именЂхъ и глЮемыхъ жидовьскымь эазыкъмь», «РЂчь жидовьскаго эазыка, преложена на роускоую» та ін., у яких тлумачаться переважно бібл. особові імена й топоніми, окремі старослов'янські слова: «Тълкъ о неразоумны(х) словесе(х) псалтырных» та ін., розкривається символ, або алегорію зміст деяких слів у Псалтирі: «Тълкованиіє неоудобь познаваэємомь въ писаныхъ рЂчемь», де перекладено малозрозумілі старослов'янські лексеми. На Русі перекладали також греко-візантійські тлумачення власних назв. Активно розвивається в Україні глосографія впродовж 14 -- 17 ст. Перший церковнослов'янський укр. словник невід. автора «Лексисъ съ толкованіємъ словенскихъ словъ просто» (не раніше 50-х pp. 16 ст., залишився в рукописі) складено із загальних церковнослов'янських слів, не багатьох антропонімів і топонімів, налічує 896 вокабул (при 127 словах немає перекладів). У словнику зібрано глоси з різних джерел, використано й попередні лексикогр. праці. Вокабули розміщено за алфавітом (проте внутрішнє абеткування не витримано), імена введено у формі назв однини, дієслова -- в 1-й ос. одн. теп. ч. Багато слів подано не в вихідних формах. Матеріали «Лексика...» згодом використали Лаврентій Зизаній та Памво Беринда.

Етапним в історії української лексикографії став перший друк, словник -- «Лексисъ сирЂчь реченія въкратцЂ собран(ъ)ны и из слове(н)ского языка на просты(й) рускій діялекть истол(ъ)кованы» Лаврентія Зизанія (Вільно, 1596). У пам'ятці -- 1061 словникова стаття. В реєстрі -- церковнослов'янські слова, перекладені староукраїнською літературною мовою, тому ця праця -- перша спроба нормалізації лексичного складу двох мов. У «Лексисі...» уперше використано екземпліфікацію (приклади в тексті), застосовано паспортизацію, з якої видно, що реєстрові слова взято з церковнослов'янські книг Біблії і творів православ'янського патристики. Вокабули розміщено за абеткою, яка нерідко порушується у зв'язку з прагненням автора розробляти поряд зі словом його деривати. Тех. засіб розмежування реєстру й перекладу -- кома -- дуже невиразний, бо часто застосовується й між словами в перекладній частині. Багатозначні вокабули й лексеми з відтінками в значенні Лаврентій Зизаній передає кількома еквівалентами, часом виділяючи значення й відтінки за допомогою індикаторів «и тыж», «албо», «или», «и» та ін. Іноді дається поглиблене пояснення розкриттям етимології реєстрового слова, зіставленням слов'ян, лексем з грецькими та латинськими. У цьому словнику вперше слова проакцентовано. Неоціненне значення в історії укр. лексикографії мав «Лексиконъ славенорщсскій и именъ тлъкованіє» Памва Беринди, що вийшов у друкарні Києво-Печерської лаври 1627 (2-е вид. -- 1653, у Кутейнській друкарні під Оршею в Білорусі). Тематично книга розділена на дві частини: 1. «Лексиконъ» -- диференційний церковнослов'янський-український словник; 2. «...Имена свойственная» -- зібрання тлумачень власних назв (імен, топонімів) та перекладів апелятивів неслов'янського походження. У словнику майже 7 000 статей, у т. ч. близько 1400 онімів. Памво Беринда найповніше в староукраїнській Л. здійснив екземпліфікацію і точну паспортизацію вокабул. Реєстрове слово подається в звичайній для того часу формі (імена -- в називається в. одн., дієслова -- в 1-й ос. одн. теп. ч.). Перекладна частина праці Памва Беринди -- одне з найбагатших зібрань укр. лексики кін. 16 -- поч. 17 ст. Переклади зроблено загальнонародним чи літературним відповідниками. Ряд статей у «Лексиконі» мають характер енциклопедичних. Автор нерідко пояснює слова, особливо іншомовні, розкриваючи їхню етимологію. Зібрання етимології біблейських онімів у «Лексиконі...» -- одне з найбільших у європейський лінгвістиці 17 ст. Уперше в укр. Л. Памво Беринда вказує на метафор. й образне вживання слова за допомогою позначок «переноснЂ», «инорЂчнЂ», «метафор.» тощо. По суті першим у східнослов'янської лексикографії автор вводить грамотні ремарки й відсилання (ремарка -- «зри», «зр.»). Застосовуючи орфографічні норми Мелетія Смотрицького, він сприяв правописній стабілізації староукраїнської літературної мови. «Лексиконъ...» Памва Беринди -- найвище досягнення укр. лексикографії старої доби. Значним явищем в української лексикографії була анонімна рукописна праця серед. 17 ст. «Синоніма славеноросская» -- перший український словник активного типу (тобто з укр. реєстром), українсько-церковнослов'янський лексикон, укладений на Наддніпрянщині. Це зворотна переробка «Лексикона...» Памва Беринди, головним чином першої його частини. На основі кількох статей книги автор укладав одну статтю чи навпаки -- на основі однієї статті «Лексикона...» -- кілька нових. У «Синонімі...» близько 30 вокабул не перекладено, отже, праця не завершена. У реєстрі пам'ятки близько 5 000 вокабул, розміщених за абеткою у прийнятих в староукраїнської лексикографії вихідних формах. Вокабули не відокремлені від перекладу розділ, знаками, ремарок немає (крім відсилання «зри»). Наст. етап у розвитку староукраїнської лексикографії тісно пов'язаний з творчістю Єпіфанія Славинецького, який у кін. 30-х -- на поч. 40-х pp. 17 ст. під час роботи в Київ, колегіумі уклав «Лексиконъ латинскій». Це латинсько-церковнослов'янський (східнослов'янський редакції укр. підредакції) словник. Його реєстр базується на праці італ. лексикографа епохи Відродження А. Калепіно. Звідси взято й граматичні та ін. ремарки. «Лексиконъ латинскій» -- найбільша лексикографія праця, створена в Україні за минулі століття: налічує 27 000 статей. Обравши для перекладу церковнослов'янську мову свого часу -- цю міжслов'янську писемну мову, автор наочно довів, що її можливості не менші, ніж можливості лат. мови. У тих випадках, коли вокабули не мали еквівалентів у звичайній (конфесійній) церковнослов'янську мові, Єпіфаній Славинецький наводив відповідники з рідної української, створював нові слова за української й церковнослов'янської зразками, кальки, залучав запозичення, тлумачив такі лексеми. Перекладну частину дуже збагатили української лексики еквіваленти й тлумачення, вміщені іноді поряд із церковнослов'янськими. Велика кількість реєстрових слів, особливо з побуту, сфери матеріальної культури, медицини, ботаніки, зоології, географії тощо, перекладена тільки укр. еквівалентами. Хоч «Лексиконъ латинскій» залишився в рукопис, списках (найдавніший датовано 1642), він став базою для створення нових вітчизняних і зарубіжних словників.

У кін. 40-х pp. 17 ст. Єпіфаній Славинецький разом із Арсенієм Корецьким-Сатановським у Києві уклали «Лексиконъ словено-латинскій» (первісний список датується 1650) -- церковнослов'янсько-латинський словник (біля 7 500 статей). Основне джерело вокабул «Лексикона словено-латинского» -- «Лексиконь...» Памва Беринди. Автори використали також польсько-латинсько-грецький словник польського філолога Г. Кнапського. У реєстрі «Лексикона...» Єпіфанія Славинецького та Арсенія Корецького-Сатановського засвідчується чимало укр. лексики. Це -- одне з найбільш зібрань церковнослов'янських лексики 17 ст. У Москві Єпіфаній Славинецький уклав свою третю лексикогр. працю -- «Книга лексиконъ греко-славено-латинскій» (дата створення невід.; в рукопису). До староукраїнського періоду примикає творчість лексикографа поч. 18 ст. І. Максимовича, який уклав великий латинсько-церковнослов'янський (укр. редакції) словник «Dictionarium latino-slavonum» (1724, залишився в рукопису).

Українська лексикографія кінця 18 ст. - 1917.

З появою нової укр. л-ри та літ. мови на нар. основі починається новий період в укр. Л. її основою в 19 ст. стала укр. жива розмовна та літ. мова. Збільшується кількість видаваних словників. До «Енеїди» І. Котляревського 1798 Й. Каменецький додав укладене ним «Собраніе Малороссійскихъ словъ, содержащихся въ ЭнеидЂ, и сверхъ того еще весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ Малороссійское нарЂчіе съ другихъ языковъ, или и коренныхъ Россійскихъ, но не употребительныхъ», що мало 972 слова. Тут подано чимало й таких специфічно укр. слів, яких немає в «Енеїді». Напр., тільки серед 77 слів на літеру «Б» їх 23: Байбакь «сурокъ», Баглаи «лЂнь», Байбаракъ «крытый тулупъ», Барканъ «заборъ», Биндюга «роспуски» тощо. Тому можна гадати, що укладач мав дещо ширшу мету, ніж допомогти читачам «Енеїди» зрозуміти мову твору. У 3-му вид. «Енеїди» 1809 І. Котляревський до цього словника додав ще 153 слова і змінив його назву на «Словарь Малороссійскихъ слов, содержащихся в „Энеиде..."».

Практика диференціація словничків-додатків до укр. видань у 1-й пол. 19 ст. набуває значного поширення. Виходять: «Словарь малороссійскаго языка» (218 слів) при «Опыте собранія старинных малороссійскихъ пЂсней» М. Цертелєва (1819), «Словарь» (понад 500 слів) при зб. «Малороссійскія пЂсни» М. Максимовича (1827, у вставний частині до «Словаря» автор висловлює думку про потребу підготовки докладного укр. словника), «Объяснительный словарь» (бл. 450 слів) при 1-му вид. «Наталки Полтавки» І. Котляревського в «Украинском сборнике» (1838), «Объясненіе непонятныхь для Великороссіянъ Южнорусскихъ словъ и вираженій» (260 слів) при вид. «Думки и пЂсни та шче дешчо» А. Могили (Амвросія Метлинського, 1839), «Словник малозрозумілих слів руських», доданий П. Жеготою до 2-го тому його зб. «Пісні руського народу в Галичині» (1840) тощо. Такі словнички під назвою «Объясненіе неудобопонятныхъ южнорусскихъ словъ» прикладалися до кожного номера журн. «Основа» (1861 -- 62). У ряді видань пояснення специфічної української лексики подавалося у виносках, як у збірниках «Украинскіе народныя пЂсни» М. Максимовича (1834, 156 слів), «Малороссійскіе и червонорусскіе думы и пЂсни» П. Лукашевича (1836) та ін. Диференціація словнички-додатки відігравали допоміжну роль. Розвиток укр. л-ри і культури вимагав створення докладного загального укр. словника. Тому й на Наддніпрянщині, і на Наддністрянщині з поч. 19 ст. значно активізується лексикографічна робота: укладанням перекладних -- переважно укр.-рос., українська-польська, німецько-український словників займаються не тільки філологи, а й письменники, історики, вчителі, громад, діячі. Першими з'являються (проте ще не окремі виданнями) «Краткій малороссійскій словарь» О. Павловського як окремі глава 2-ї частини його «Грамматики...» (1818) та «Собраніе словъ малороссійскаго нарЂчія» І. Войцеховича в «Трудах Общества любителей росийской словесности при Московском университетЂ» (1823). У Петербурзі над новим словником укр. мови працює О. Павловський. І. Вагилевич на початку 30-х pp. за зразком відомого серб.-нім.-лат. словника В. Караджича опрацьовує великий українсько-польський-німецько-латинський, а після того ще й українсько-німецько-латинський словники. Водночас на Прилуччині працює над укр.-рос. словником П. Білецький-Носенко, а в Курську, потім Полтаві над аналогічним словником -- Л. Боровиковський (1806 -- 89). Й. Скоморовський (1815 -- після 1891) на Тернопільщині укладав 5-томний українсько-польський словник, а К. Скоморовський (1820 -- 66) -- нім.-укр. словник. Т. Витвицький з Городенщини у 1849 підготував до друку польсько-церковнослов'янсько-український словник (біля 20 000 словникових статей). Над великим укр. словником трудився вчитель І. Лаврівський (1778 -- 1843), а над нім.-укр. словником -- Ю. Лаврівський (1821 -- 73) і т. ін. Проте весь цей доробок з різних причин лишився в рукописах. Досі з нього опубліковане лише «Словарь малороссійскаго нарЂчія» О. Павловського (1826; А -- Бякать) та «Словник української мови» П. Білецького-Носенка (1966), «Словарь украинского наречия» Ф. Шимановича (1995), «Словник польсько-церковно-слов'янсько-український Теодора Витвицького з половини XIX сторіччя» (1997).

З 2-ї пол. 19 ст. з'являються загально мовні укр. словники серед. обсягу. Першим з них був «Словарь малорусскаго нарЂчія» О. Афанасьєва-Чужбинського (1855; частина на літери А-З, біля 6 000 слів), далі «Словарь малороссійскихь идіомовъ» М. Закревського (1861, 11 127 слів). «Опытъ южнорусского словаря» К. Шейковського передбачався як кількатомна праця, проте вийшло лише три випуски: т. 1, в. 1 (А -- Быяк), 1861, та т. 5, в. 1 -- 2 (Т -- Ф), 1883 -- 86. У словнику трапляються невдалі пояснення реєстрових слів, часто вони надто розтягнені, має місце надмірний етнографізм. Для сприяння культур, розвитку в Галичині О. Партацький у 1867 видав двотомний «НЂмецко-руский словарь», у якому біля 30 000 нім. слів пояснено одним чи кількома укр. відповідниками, серед яких значна кількість західноукраїнські діалектизмів, слів з язичія, кальок з нім. мови самого укладача, особливо у галузі наук. термінології. У передмові до т. 1 подано коротку характеристику найважливіших фонетичних та морфологічних рис укр. мови.

У 1873 вийшла «Словниця української (або югово-руської) мови» Ф. Піскунова, у реєстрі якої біля 8 000 слів, серед них чимало штучних та вигаданих типу дадій «датель», дадійка «дательница». Реєстр 2-го вид. цього словника під назвою «Сповнюсь живої народної, пісьменної і актової мови руськихъ югівщанъ Російської і Австрійско-Венґерської цесарії» (1882) розширено до 15 000 слів переважно за рахунок «актової мови», взятих із словника М. Закревського. Першим рос.-укр. словником був «Опыть русско-украинскаго словаря» М. Левченка (1874, 7600 слів). Він зіграв важливу роль у культур. житті укр. народу. Л. Чопей у Будапешті опубл. «Русько-мадярский словарь» (1883), реєстр якого становив біля 20 000 слів, значна частина яких -- діалектизми переважно центр, р-нів Закарпаття. Цей словник був першим джерелом інформації про закарпатоукр. говори. Цінним надбанням укр. Л. і взагалі укр. культури став «Малоруско-німецкий словар» Є. Желехівського і С. Недільського (т. 1 -- 2, 1885 -- 86). У ньому широко представлена як зафіксована в художній літературі, так і діал. лексика (понад 64 000 слів). Укр. слова передаються пристосованим до західноукраїнської умов правописом П. Куліша -- желехівкою, що в Галичині й на Буковині набула майже загальне поширення і проіснувала аж до поч. 20-х pp. Словник Є. Желехівського і С. Недільського не втратив свого наук. значення досі; у 1982 в Мюнхені О. Горбач перевидав його в трьох частинах.

Важливою подією був вихід у Львові «Словаря росийсько-українського» М. Уманця (Комарова) та А. Спілки (колект. псевдонім одеських співпрацівників М. Уманця; т. 1 -- 4, 1893 -- 98), який під назвою «Словарь росийсько-галицький, составлен А. Гуртом» (1896 -- 98) було перевидано фототипічним способом у Берліні (1925). У словнику біля 37 000 рос. слів, що пояснювалися одним чи кількома відповідниками, у т. ч. діалектизмами; значна кількість укр. слів ілюструється цитатами з художньої літератури та етнографічних джерел. Словник був у широкому вжитку тривалий час. Одночасно з цим словником з'явився й «Русско-малороссійскій словарь» Є. Тимченка (т. 1 -- 2, 1897 -- 99; біля 40 000 слів). В укр. частині, надр. рос. абеткою, значну кількість становили архаїзми, вузьколокальні діалектизми та полонізми. У 1909 вийшов «Українсько-російський словник» В. Дубровського (перевид. 1914 та 1917). Для задоволення потреб дедалі зростаючої еміграції в Канаді та США М. Ясенівський видає у Вінніпезі «Кишеньковий англійсько-український і українсько-англійський словарець» (1914), а Є. Козловський «Кишеньковий словар англійської і української мови» (там же, 1917). Велику цінність становить підготовлений і виданий Б. Грінченком «Словарь української мови» (т. 1 -- 4, 1907 -- 09), що на тлі всіх словників, які вийшли до нього, відзначається широтою використаних джерел, докладністю лексикогр. опрацювання реєстрових слів. З 2-ї пол. 19 ст. в Україні, крім загальномовних словників, з'являються ін. лексикографічної праці. На західноукраїнських землях за дорученням австро-угорської уряду видано «Die juridisch-politische Terminologie fur die slawischen Sprachen Цsterreichs» («Правничополітична термінологія для слов'янських мов Австрії», 1851; 17 000 нім. термінів з укр. відповідниками (укладачі -- Я. Головацький, Г. Шашкевич і Ю. Вислоцький). 1893 К. Левицький видає «Німецько-український словар висловів правничих і адміністраційних». Розгортається збір та систематизація природничої нар. номенклатури, виходять друком «Початок до уложеня термінології ботанічної руської» І. Гавришкевича (1852), «Початки до уложення номенклятури и терминологиі природописної, народної» І. Верхратського (в. 1, 1864; в. 2 -- 3, 1869; в. 4-5, 1872; в. 6, 1879, та ін.). На Наддніпрянщині, де в цей час діяла заборона укр. друкованого слова, вийшов «Опыт словаря народных названій растений» О. Роговича (1874). Значне пожвавлення термінології роботи пов'язується з діяльністю НТШ, яке видало «Материял термінольоґічний» (1898), «Матеріали до фізичної термінології», «Матеріали до математичної термінології» (1902), «Начерк термінології хемічної» В. Левицького (1903), «Виразня мінеральоґічна» І. Верхратського (1909), «Словар технічних виразів» Я. Невестюка (1911), «Начерк географічної термінольогії» (1908) та «Причинки до географічної термінольоґії» (1913) С. Рудницького тощо. В. Василенко 1902 публікує «Опыт толкового словаря технической терминологии по Полтавской губернии», а В. Кульженко 1911 -- «Пасічницький словничок». Першими укр. словниками іншомовних слів були «Словарик пояснення чужих та не дуже зрозумілих слів» В. Доманицького (1906), «Словар чужих слів» З. Кузелі і М. Чайковського (1910, 2-е вид. -- 1918). Побачили світ словники запозичень з окр. мов: «Слова, вошедшие в малорусский язык из немецкого» П. Єфименка (1859), «Словар українських виразів, перенятих з мов тюркських» О. Макарушки (1895), «Еврейско-немецкие слова в русских наречиях» Л. Вінера (1895).

Укр. словники класичних мов у цей період виходили тільки в Галичині, де не лише в початкових, а й у серед. школах викладання здійснювалося рідною мовою. Це, напр., «Словар до Гомерової Одиссеї і Іліяди» І. Огоновського (1900) та словники Ю. Кобилянського: «Руськолатинський словарець для руських гімназій» та «Словарець до Гая Юлія Цезаря війни з Галійцями» (обидва -- 1907), «Латинсько-український словар для середніх шкіл» (1912), що в першій редакції був укладений як лат.-нім. -укр. словник.

Серед лексикографічних праць 19 ст. певне місце займають словники церковнослов'янської мови: «Приручний словарь славено-польський ілі собраніє реченій славенских в кнігах церковних, на язик польскій толкованих», що видано під криптонімом ...ij (Й. Левицький, 1830; укладений на основі «Лексикона...» Памва Беринди), «Церковний словарець до поясненя часто употребляемых слів в священних книгах церковних» В. Чернецького (1889), «Старославянскій-оугорскій-русскій-нЂмецкій словарь кь священному писанію» О. Кубека (1906). А. Петрушевич укладав великий етимологічний словник усіх слов'ян. мов у порівнянні з ін. індоєвропейський мовами, який залишився в картотеці і зберігається в Б-ці РАН в Санкт-Петербурзі.

Арготичну лексику подають праці «Невли» В. Іванова (1883), «ДЂдовска (жебрацка) мова» Костя Вікторина (К. Студинського, 1886), «Лірники» В. Боржковського (1889), «Лірники» В. Гнатюка (1896), «Отголосок лирницкого языка» Ф. Николайчик (1896), «Черниговские старцы (псалми и криптоглосон») П. Тиханова (1900), «Kumaж po lembersku. Przyczynek do sіownika lwowskiej gwary zіodziejskiej» Й. Яворського (1901), «Кобзари и лирники» О. Малинки (1903). У 2-й пол. 19 ст. з'являються словники до окремих писемних пам'яток: «Объяснение невразумительных слов, встречающихся в летописи Самовидца и в приложениях к ней» О. Левицького (1876). Задовго до нього, у 1808, В. Ломиковський уклав «Словарь малороссійской старины» (надр. 1894).

«Дитяча мова» представлена в словничках «О детском языке» Л. Ященка («Основа», 1861, кн. 8; 45 слів), «Еще о детских словах» І. Новицького («Основа», 1862, кн. 9; 37 слів), «Дітські слова в українській мові» І. Франка («Світ», 1881, № 7; 61 слово).

Першими укр. діал. словниками були збірки слів гуцульських та бойківських говірок, які І. Вагилевич помістив у своїх етнографічних нарисах «Huculowe. Obywatelй Wэchodniho pohoшi Karpatskйho» (1838 -- 39), «Bojkowe. Lid ruskoslovenskэ w Haliиich» (1841). Така збірка лемківських слів подана в праці «Лемки -- мешканці Західного Прикарпаття» (1842, опублікована 1965). У 50 -- 60-х pp. 19 ст. укр. діал. словники, словнички та збірки слів широко з'являються як на Наддністрянщині, так і на Наддніпрянщині. Це -- «Слова и выражения Остерского уезда» з Чернігівщини (1851, 1853, 1854), «Местечко Олешовка Козелецкого уезда Черниговской губернии» О. Шишацького-Ілліча (1854), «Украинские слова, записанные в Бирючском уезде Воронежской губернии» І. Свяченка (1862), «Матеріали до словаря» (з Жовківщини) І. Магури (1862), «Чабанский словарь» Я. Кухаренка (1862), «Матеріяли до словаря, зобрани въ КосмачЂ окр. Коломийского» П. Кобринського (1863), «Мальгй словарець бойковско-руских словъ, уживаньгх въ щоденной бесЂдЂ» І. Пасічинського (1872), «НЂкоторые слова, уживаны в щоденной лемковской бесЂдЂ» Русина-Лемка (1872), «Бойковській словарець» Й. Гоцького (1895 -- 1903) тощо. Першим укр. діал. словником, що з'явився уже як окр. видання, були «Знадоби до словаря южноруского» І. Верхратського (1877), де поряд з поясненням семантики подавалися докладна локалізація зафіксованих діалектизмів, їх зіставлення з нім., польський, угорський, румунськими відповідниками. У 50-х pp. 19 ст. над великим діал. словником «Матеріялы для словаря Малорусскаго нарЂчія, собранныя въ Галиціи и въ СЂверовосточной Венгріи..» працював Я. Головацький. Він уклав тільки частину на літери А -- З (понад 10 000 слів), яка вийшла друком лише 1982. Словник виконано на рівні тогочасної європейської лексикографії Тут широко подано відомості про народну духовну і матеріальну культуру південно-західних районів України, його можна було б кваліфікувати як діалектично-етнографічний словник. Багато діал. словників уміщено як додатки до діалектологічних та етнографічних праць І. Верхратського, О. Вєтухова, В. Гнатюка, І. Манжури, І. Свєнціцького, А. Семеновича, В. Шухевича та ін. Значна кількість укр. діал. словників та збірок слів 19 ст. залишилася в рукописах і зберіг, у архівах Санкт-Петербурга, Києва, Львова тощо. З'являються перші спроби укладання словників мови письменника: «Словничок Шевченкової мови» (1916) та «Українсько-російський словничок до „Кобзаря" Т. Г. Шевченка» Н. Малечі (1917, під псевдонімом Літописець Нестор).

Українська лексикографія 1917 -- кінця 20 ст.

лексикографія мовознавство словникарство

Розвиток Л. у тій частині України, що входила до складу СРСР, можна поділити на кілька етапів. Перший етап 1917 -- поч. 30-х pp. характеризується, по-перше, активним розвитком Л. за кількістю та різноманітністю словників (за П. Горецьким, їх видано 131; особливо багато -- 1918 та в часи українізації), зумовленим становленням укр. державності і, відповідно, виходом укр. мови на державний рівень. Проте словники, що з'являються в цей час, неоднакові за наук. рівнем. Переважна більшість їх, як і раніше, -- перекладні рос.-укр. і рідше укр.-рос., здебільшого спрямовані на задоволення практичних потреб соціального і виробництво життя (у сферах діловодства, права, виробництва і науки тощо). Особливо багато з'явилося термінологію словників. По-друге, прагненням відшукати і максимально повно подати народну, питомо укр. лексику (звідси, зокрема, насичення укр. частини статті в перекладних словниках не тільки синонімічними, а й численними видовими найменуваннями) або, в разі потреби, створювати слова з морфем укр. мови, а не запозичати з ін. мов. Напр., до слів рос. реєстру паз і шпунт пропонувалося ґара, до контакт -- дотик, до рефлектор -- відбивач, до фильтр -- цідило, до форсунка -- прискавка, до шланг -- кишка, до холостой (ход та ін.) -- яловий тощо. Такі укр. відповідники здебільшого не закріпилися у вжитку. Проте низка слів -- вимикач, двигун, літак, косинець, родовище, струм та ін. -- увійшла до нормативної термінології. У цьому пуризмі укладачі орієнтувалися і на практику деяких ін. європейської мов, передусім нім. та чеської, в яких переведення іншомовних слів на рідномов. грунт становило одну з гол. засад формування національної літературної мов. Основну лексикографічну роботу проводили такі організації та установи: Комісія для складання словника української живої мови при УАН (у складі А. Кримського, В. Ганцова, Г. Голоскевича, М. Грінченко, А. Ніковського та ін.); термінологію словниками займалося Т-во шкільної освіти в Києві (1917), з 1918 -- 19 -- Термінологію комісії Укр. наук. т-ва в Києві та УАН, на базі яких 1921 утворено Інститут української наукової мови ВУАН (з 1930 -- Інститут мовознавства). Найважливіші словники цього часу: а) перекладні загальномовні українсько-російські: «Словник української мови» Д. Яворницького (т. 1, 1920, А -- К, біля 8200 слів), який був задуманий як доповнення до «Словаря...» за ред. Б. Грінченка і містив тільки ті слова, яких у ньому не було або вони мали ін. знач.; «Словарь української мови» за ред. Б. Грінченка: 1924 його перевид. фотоспособом у Берліні в двох томах та 1925 -- в одному томі малого формату, у 1927 -- 28 здійснювалося його перевидання під назвою «Словник української мови» за ред. і з доповненнями С. Єфремова та А. Ніковського (вийшли т. 1 -- 3 по літеру Н, потім видання було припинено), вийшли також словники В. Дубровського, Л. Савченка, О. Ізюмова та ін.; б) перекладні загальномовні рос.-українські: «Російсько-український словник» С. Іваницького і Ф. Шумлянського (т. 1 -- 2, 1918, біля 35 000 слів), який кілька разів перевидавався; «Практичний російсько-український словник» М. Йогансена, М. Наконечного, К. Німчинова і Б. Ткаченка (1926); «Російсько-український словник» ВУАН (відомий також під назвою «Академічний словник») за ред. А. Кримського та С. Єфремова і за участю В. Ганцова, Г. Голоскевича, М. Грінченко, А. Ніковського, що створювався членами Комісії для складання словника живої укр. мови і лишився незавершеним у зв'язку з політ. подіями: протягом 1924 -- 33 вийшло окремі випусками три томи (по літеру П) із запланованих чотирьох. Незважаючи на певну недоопрацьованість укр. частини словника щодо адекватності перекладу та нормативності вживання (без належних семантичних і стилістичних коментувань), він лишається багатим зібранням укр. лексики, а за обсягом укр. синоніміки значною мірою компенсував відсутність синонім. словника. Вийшли також словники В. Дубровського, Л. Савченка, О. Ізюмова, Г. Сабалдиря та ін., 1925 перевідний словник М. Уманця і А. Спілки; в) термінологію і галузеві словники, переважно рос.-українські (за П. Горецьким, лише термінологію словників вийшло 83) -- мед. термінології (укладачі О. Курило, М. Галин, О. Корчак-Чепурківський, В. Кисельов та ін.), природничі (X. Полонський та ін.), ботанічні (О. Яната і Н. Осадца, В. Вовчанецький і Я. Лепченко та ін.), зоологічні (М. Шарлемань та ін.), хімічні (О. Курило, С. Зенкевич та ін.), фізичні (О. Курило, В. Фаворський, Г. Холодний та ін.), геологічні (П. А. Тутковський, П. Василенко та ін.), технічні, механічні, будівельні (В. Дубровський, Т. Секунда, М. і Л. Дармороси, К. Туркало, І. Шелудько, Т. Садовський, С. Будда та ін.), математичні (Ф. Калинович та ін.), юридичні (О. Курило, В. Леонтович і О. Єфимов та ін.), ділової мови (Є. Лінкевич та ін., за ред. М. Гладкого і К. Туркала; В. Підмогильний і Є. Плужник; М. Дорошенко, М. Станиславський, В. Страшкевич -- укладачі найповнішого і найдокладнішого словника), військ, справи (В. Євтимович, С. і О. Якубські), шкільництва (П. Горецький та ін.) та ін. Серед цих словників слід згадати, зокрема, «Словник ботанічної номенклатури (проект)» (1928, лат.-укр. з укр. покажчиком, понад 25 000 укр. назв), багатий на синоніміку; г) з-поміж ін. типів словників виділяються «Історичний словник українського язика» за ред. Є. Тимченка (1930, 1932; вийшли випуски на літери А -- Ж); «Німецько-український словник» І. Шаровольського (1927, бл. 20 000 слів), правописні словники (Г. Голоскевич, Г. Сабалдир, О. Ізюмов), кілька словників іншомов. слів (З. Пиптенко, Г. Бойків, О. Ізюмов та ін.).

Другий етап охоплює період з 1933 до серед. 50-х pp. і характеризується: по-перше, помітним звуженням словникар. роботи (зокрема, у зв'язку зі згортанням українізації, репресіями проти укр. мовознавців); по-друге, значним уніфікуванням укр. лексики в словниках (з обмеженням синоніміки з нар. мови, «саморобних» відповідників з укр. коренями замість іншомовних слів тощо). Це діялося насамперед унаслідок розгорнутої кампанії боротьби з «українським буржуазним націоналізмом» та «шкідництвом на мовному фронті» і відповідних офіціальних настанов «не вносити штучної відмежованості української мови від російської». Словники укр. мови стали вже розумітися як лексикони не національної мови в цілому, а вужче -- тільки нормалізованої літ. мови. Особливо помітні відмінності від попередніх років сталися в термінології. У 1934 -- 35 для «виправлення» справи випущено термінологією бюлетені (медичні, математичні, ботанічні, фізіологічні, виробничий), а для школи -- кілька невеликих рос.-укр. галузевих словників. Основних загальномовні словники цього періоду: «Російсько-український словник» (1937, біля 45 000 слів; укладачі С. Василевський, Є. Рудницький та ін.), орієнтований на «найуживанішу, найпотрібнішу» лексику обох мов. Такої ж назви словник 1948 за ред. М. Калиновича та участю Л. Булаховського і М. Рильського, значно повніший за обсягом (біля 80 000). У цих словниках закладено основні лексичні норми тодішньої і пізнішої укр. літ. мови, які здебільшого чинні й донині, за винятком низки явних русизмів (особливо в словнику 1948: безчасся, головокружіння, древесина, новомісяччя, портянка, різвий, добро пожалувати! та ін.) і деяких ін. категорій слів та окремі слів, які викликають дискусії ще й тепер.

Третій етап розвитку Л. (кін. 50-х -- кін. 80-х pp.) характеризується: по-перше, значним розширенням словникар, роботи і появою ряду як традиційних для укр. Л., так і нових типів словників; по-друге, певним послабленням ідеологічні тиску на неї (щоправда, зі значними коливаннями в різні роки). Найважливіші словники цього часу: а) перекладні загальномовні: «Українсько-російський словник» за ред. І. Кириченка (т. 1 -- 6, 1953 -- 63) -- найповніший до 70-х pp. словник укр. мови (біля 122 000 слів), з великим ілюстрат. матеріалом (проте наявність у ньому явних русизмів, таких, як забой, кумушка, нашенський, ненастя, получати, розлюбезний, трепло та ін., свідчить, що його укладачі ще не повністю позбулися практики поперед, років); «Українсько-російський словник» (1-е вид. 1964, за ред. В. Ільїна, біля 65 000 слів); «Українськоанглійський словник» М. Подвезька (1957, бл. 60 000 слів) і «Польсько-український словник» за ред. Л. Гумецької (т. 1 -- 2, кн. 1 -- 3, 1958 -- 60, бл. 100 000 слів); «Німецько-український словник» В. Лещинської та ін. (1959, біля 50 000 слів); «Французько-український словник» (1955) і «Українсько-французький словник» (1963) О. Андрієвської і Л. Яворської (кожен бл. 50 000 слів), «Російсько-український словник» (т. 1 -- 3, 1-е вид. 1968, редактори томів С. Головащук, Л. Коробчинська, М. Пилинський) -- один з найповніших і найдокладніших російсько-іншомовний словників (біля 120 000 слів); «Англо-український словник» М. Подвезька і М. Балли (1974, біля 65 000 слів); «Болгарсько-український словник» І. Стоянова і О. Чмир (1983, 43 000 слів); «Чесько-український словник» (т. 1 -- 2, 1988 -- 89, біля 80 000 слів) та ін.; б) тлумачний «Словник української мови» в 11 томах (1970 -- 80) -- найповніший і найдокладніший на сьогодні словник укр. мови (понад 134000 слів); в) термінологічні словники -- переважно російсько-українські, організацію створення яких покладено 1957 на Словникову комісію при АН УРСР під керівництвом Й. Штокала, а з 1969 -- на Комітет наукової термінології АН УРСР. З 1959 по 70-і pp. видано біля 30 галузь рос.-укр. словників, серед яких виділяються «Російсько-український технічний словник» (1961, 80 000 слів-термінів) і «Російсько-український сільськогосподарський словник» (1963, понад 32 000 слів). З одномовний термінологічний словників та енциклопедій передусім слід назвати «Енциклопедію кібернетики» в 2 томах (біля 1800 термінів), видану Гол. редакцією УРЕ 1973; г) фразеологічний, пареміогр і под. словники: у 1960 -- 80-х pp. вийшло кілька словників -- як одномовних (Н. Батюк, Г. Удовиченка та ін., найповніший з них «Фразеологічний словник української мови», т. 1 -- 2, 1993, біля 10 000 одиниць), так і перекладних (рос.-укр. І. Виргана і М. Пилинської, укр.-рос. і російсько-українській І. Олійника і М. Сидоренка, англо-укр. К. Баранцева, нім.-укр. В. Гаврися і О. Пророченко), словники крилатих слів А. Коваль і В. Коптілова, збірки нар. загадок, порівнянь, скоромовок І. Гурина, а також кілька великих збірок укр. прислів'їв та приказок; ґ) діалектні словники, укладання яких активізувалося з 50-х pp.: вийшли словник полтавських говірок В. Ващенка, поліських -- П. Лисенка, бойківських -- М. Онишкевича; виходять матеріали до словника буков. говірок та ін.; на часі створення загальних (зведеного) словника укр. говорів; д) історичні та етимологічні словники: «Словник староукраїнської мови 14 -- 15 ст.» (1977 -- 78, за ред. Л. Гумецької). В ІМ НАН України триває робота над «Етимологічним словником української мови» в 7 томах (опубл. т. 1 -- 3 по літеру М, за ред. О. Мельничука, 1982 -- 89); е) власних назв словники -- укр.-рос. і російсько-український «Словник власних імен людей» (кілька видань за ред. С. Левченка, потім Л. Скрипник); словник-довідник «Власні імена людей» Л. Скрипник і Н. Дзятківської (1986); «Довідник українських прізвищ» Ю. Редька (1969); «Словник українських псевдонімів і криптонімів» О. Дея (1969); «Словник гідронімів України» (1979); «Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі» (1985) та ін.; є) орфографічний, орфоепічний і под. словники: орфографічний словники І. Кириченка, М. Стефанцева, С. Головащука, А. Бурячка; «Орфографічний словник української мови» С. Головащука, Т. Зайцевої, І. Назарової, М. Пещак, В. Русанівського (1975, 1976; біля 114 000 слів), ств. на основі 2-го вид. «Українського правопису»; «Словник наголосів» (1959, 1964) та «Орфоепічний словник» М. Погрібного (1984); «Українська літературна вимова і наголос» (відповідний ред. М. Жовтобрюх, 1973), словники-довідники з культури мови; ж) словники, що відображають системні відношення в лексиці: словники синонімів А. Багмета, П. Деркача, фразеологічних синонімів -- М. Коломійця і Є. Регушевського, найповніший з них -- «Словник синонімів української мови» у 2 томах, підготовлений в ІУМ НАН України (біля 9 200 синонім, рядів, не опублікованих.); «Словник антонімів» Л. Полюги (1979); «Словник паронімів української мови» Д. Гринчишина і О. Сербенської (1986); з) словники мови письменника: «Словник мови Шевченка» (т. 1 -- 2, 1964) і «Словарь языка русских произведений Шевченко» (т. 1 -- 2, 1985 -- 86), «Словник мови творів Г. Квітки-Основ'яненка» (т. 1 -- 3, 1978 -- 79) та ін.

Четвертий етап (від поч. 90-х pp.) характеризується: по-перше, активізацією словникової роботи у зв'язку зі становленням України як самостійних держави; по-друге, помітною відсутністю єдиних методологічних засад і навіть орфографічних принципів (можна провести певні аналогії між цим етапом і 1917 -- 33). З одного боку, безпосередньо продовжується лексикографічних практика попередніх років, у руслі якої перевидано кілька термінологічний словників кін. 50-х -- поч. 60-х pp. і видано кілька нових без належної ревізії лексичної норм укр. мови минулих років. З другого боку, наявна тенденція до повернення традицій укр. словникарства кін. 19 -- 1-ї третини 20 ст. (з униканням іншомовних слів, посиленою увагою до нар. лексики, «куванням» слів) та правопису 1928. Найбільшого суспільних резонансу в цьому плані набув «Російсько-український медичний словник» О. Мусія, С. Нечаєва, О. Соколюка, С. Гаврилюка (1991, з кількома перевиданнями), де з кількох пропонованих укр. відповідників на ост. місці подається той, що вважався досі найприйнятнішим або й єдиним (рос. акушер -- укр. пологознавець, бабич, акушер; рос. амбулаторний -- укр. рухомий, приходячий, легкий, амбуляторний, амбулаторний). Між цими крайніми позиціями існують різноманітні проміжні, що об'єднуються, проте, прагненням (у кожному окр. випадку по-своєму реалізовуваним) до очищення укр. мови від невластивих їй елементів і відновлення її питомих рис. Лексико-нормативних і правописні розходження посилюються також у зв'язку з перевиданням словників 1920-х pp. («Практичний російсько-українських словник» О. Ізюмова, два перевидання словника «Фразеологія ділової мови» В. Підмогильного і Є. Плужника, «Правописний словник» Г. Голоскевича) та виданням словників авторів з укр. діаспори («Практичний словник синонімів української мови» та «Російсько-український словник складної лексики» С. Караванського, США). У кількісному плані переважають перекладні загальномовні та термінологічні словники. Це, зокрема: акад. «Російсько-український словник наукової термінології» в 3 томах («Суспільні науки», 1994; «Біологія, хімія, медицина», 1996; «Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю та Космос», 1998) та термінологічні і галузеві словники окремі авторів; «Англо-український словник» М. Балли (т. 1 -- 2, 1996, біля 120 000 слів). За ними -- орфографічний словники: «Орфографічний словник української мови» С. Головащука, М. Пещак, В. Русанівського, О. Тараненка (1994, біля 120 000 слів; ств. на основі 4-го вид. «Українського правопису») та ін.; словники нар. мови: «Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини» В. Чабаненка (т. 1 -- 4, 1992); «Словник стійких народних порівнянь» О. Юрченка і А. Івченка. 1993 вийшов «Фразеологічний словник української мови» в 2 томах (2-е вид. -- 1999). У 1996 -- 97 з'явилися три різні перевидання «Словаря української мови» за ред. Б. Грінченка. Розпочалося видання «Словника української мови XVI -- першої половини XVII ст.», що укладається в Ін-ті українознавства НАН України у Львові. Вийшов «Словник синонімів української мови» (т. 1 -- 2, 1999 -- 2000).

Лексикографічна робота проводилася з 20-х pp. також за межами УРСР та України в цілому. Це переважно: а) перекладні загальномовні словники: «Мадярсько-руський словарь» (Ужгород, 1928), «Українсько-польський і польсько-український словник» Є. Грицака і К. Кисілевського (Львів, 1931), «Українсько-німецький словник» З. Кузелі і Я. Рудницького (Лейпциг, 1943), «Українсько-англійський словник» К. Андрусишина і Я. Кретта (Саскатун, Канада, 1955, останнє вид. 1990, біля 95 000 слів); «Українсько-польський словник» за ред. С. Грабця і П. Зволінського (Варшава, 1957, 30 000 слів), «Словацько-український словник» П. Бунганича (Братислава, 1985), «Українсько-чеський словник» А. Куримського, Р. Шишкової, Н. Савицького у 2 томах (Прага, т. 1, 1994, т. 2, 1996, бл. 75 000 слів) та ін.; б) термінологія словники: «Медичний латинсько-український словник» М. Галина (Прага, 1926); «Ботанічний латинсько-український словник» Ст. Маковецького (Краків, 1936); «Німецько-український технічний словник» І. Жуковського, З. Кузелі (1943); «Вибірковий англійсько-український словник з природознавства, техніки і сучасного побуту» А. Вовка (Нью-Йорк, ч. 1 -- 2, 1982) та ін.; в) нормативні словники: правописні словники К. Кисілевського (1934), О. Панейка (1941) та ін.; «Правописний словник» Г. Голоскевича (перевидання, Нью-Йорк, 1952, 1962); «Український стилістичний словник» І. Огієнка (Львів, 1924; це рекомендації щодо літ. слововживання з орієнтацією на мову «Великої» України); «Словник місцевих слів, у літературній мові не вживаних» І. Огієнка (1934); г) історичні та етимологічні словники: «Етимологічний словник української мови» Я. Рудницького (Вінніпег, т. 1 -- 2, 1962 -- 82); «Етимологічно-семантичний словник української мови» І. Огієнка (Вінніпег, т. 1 -- 4, 1979 -- 95); Г) інші типи словників: В. Ніньовський. «Український зворотний словник» (Едмонтон -- Мюнхен, 1969); А. Орел. «Словник чужомовних слів» (т. 1 -- 3, Нью-Йорк, 1963 -- 66). Історію та питання теорії укр. Л. досліджували Б. Грінченко, П. Горецький, І. Кириченко, А. Москаленко, В. Ільїн, В. Ващенко, С. Левченко, Т. Зайцева, Л. Паламарчук, В. Німчук, С. Головащук, М. Пилинський, Б. Галас, О. Горбач, Я. Рудницький та ін. Вагомий внесок у створення словників укр. мови зробили І. Франко, Б. Грінченко, А. Кримський, М. Рильський. Основна лексикографічна робота в Україні була зосереджена з 20-х pp. в ІУНМ, потім в ІМ, а з 1991 -- в ІУМ. У1951 -- 63 в ІМ виходило спец. лексикографічне видання -- «Лексикографічний бюлетень». Див. також Словник, Діалектний словник, Етимологічний словник, Зворотний словник, Іншомовних слів словник, Історичний словник, Мови письменника словник, Орфографічний словник, Орфоепічний словник, Перекладний словник, Синонімів словник, Термінологічний словник, Тлумачний словник, Фразеологічний словник, Частотний словник та ін.

Література

1. Ковтун Л. С. Русская лексикография эпохи средневековья. М. -- Ленинград, 1963;

2. Питання східнослов'янська лексикографії XI -- XVII ст. К., 1979;

3. Німчук В. В. Староукр. лексикографія в її зв'язках з рос. та білоруською. К., 1980.

4. Москаленко А. А. Нарис історії укр. лексикографії. К., 1961;

5. Горецький П. Й. Історія укр. лексикографії. К., 1963;

6. Пилинський М. М. Укр. рукописні словникові матеріали в байках і архівах Ленінграда. ЛБ, 1963, в. 9.

7. Гринченко Б. Предисловие. В кн.: Грінченко Б. Словарь укр. мови, т. 1. К., 1907;

8. Червінська Л. Ф., Дикий А. Т. Покажчик з укр. мови. X., 1929 -- 30; Дослідження з мовознавства в Укр. РСР за сорок років. К., 1957;

9. Касарес X. Введение в совр. лексикографию. М., 1958;

10. Москаленко А. А. Нарис історії укр. лексикографії. К.., 1961;

11. Словари, изданные в СССР (библиогр. указатель): 1918 -- 1962. М., 1966;

12. Мовознавство на Україні за п'ятдесят років. К., 1967;

13. Паламарчук Л. С. Укр. рад. лексикографія. К., 1978;

14. Новое в зарубежной лингвистике, в. 14. Проблемы и методы лексикографии. М., 1983;

15. Галас Б. К. Ф. С. Шимкевич як лексикограф і укр. словникарство (кін. XVIII -- поч. XX ст.). Ужгород, 1995;

16. Тараненко О. О. Новий словник укр. мови: Концепція і принципи укладання словника. К. -- Кам'янець-Подільський, 1996.

17. http://litopys.org.ua/ukrmova/um38.htm

Размещено на Allbest.ru