Стилістичні значення і конотації бувають кількох типів залежно від того, який додатковий до основної інформації компонент переважає у мовній одиниці.

1. Аксіологічне (оцінне) стилістичне значення. Воно співвідноситься з оцінно-раціональним сприйняттям світу, виражає закріплене традицією оцінне ставлення до денотата (предметів, осіб, явищ тощо) за принципом "позитивне - негативне", "добре - погане": мудрість - глупота, благочестя - підлість, краса - потворність, лінь - працьовитість, вартість - нікчемність та ін. Такі оцінні стилістичні значення виробилися впродовж віків у процесі пізнання навколишнього світу і закріпилися за одиницями загальнонародної і літературної мови. Вони широко використовуються у живому мовленні, промовах і текстах усіх стилів.

У текстах стилістичні значення цього загальномовного типу можуть модифікуватися в інші оцінні значення залежно від суспільної чи соціальної оцінки певної епохи, конкретних інтересів, індивідуальних оцінок мовців. Через політичні й історичні причини українська мова має багато таких слів зі стилістичним оцінним значенням, яке трансформується за всією шкалою від крайніх меж: "позитивне - негативне", "добре - погане". Прикладами можуть бути прізвища провідників українських визвольних змагань Івана Мазепи, Симона Петлюри, Степана Бандери, похідні слова мазепинці, мазепинство, петлюрівці, бандерівці. У часи колоніальної залежності України захисники українського народу, культури, науки, релігії одержували від офіційної влади тільки різко негативну оцінку і, на жаль, вона прищеплювалася у свідомості багатьох українських мовців. Така негативна оцінка й досі зберігається у свідомості окремих мовців і переноситься як стилістичне значення на слова й вирази: націоналіст, січові стрільці, повстанці, оунівці, повстанська армія. Проте в сучасній Україні цим іменам і назвам повертається істинний оцінний зміст і закріплюється відповідне йому позитивне стилістичне значення. Наприклад:

Схилися дві черешні Наліво й направо, А на віттях вітер грає Про стрілецьку славу.

(Р. Купчинський)

2. Емотивне (емоційне) стилістичне значення співвідноситься зі сферою емоційно-чуттєвого сприймання і закріплює узагальнені емоційні характеристики денотатів, надані їм мовцями впродовж віків: матусенька, ріднесенький, красень, негідник, плентатись, жерти, пика, баньки, страховище. Емоційне стилістичне значення тісно пов'язане з оцінним і часто є результатом оцінного або комбінацією з ним.

Емоційні мотиви діяльності людини тісно пов'язані з формуванням оцінного ставлення її до мети, завдань і результатів своєї діяльності та діяльності інших членів суспільства, з усвідомленням та оцінюванням суспільного значення як самого індивіда, так і результатів його діяльності. Емоційно-оцінний критерій характеристики предметів і явищ об'єктивної дійсності необхідний для формування суспільних і особистих мотивів діяльності, соціальної спрямованості та активності.

Емоції - необхідний компонент пізнавально-психічної діяльності людини. Вони значною мірою залежать від потреб людини й оцінки мовцем можливостей задовольнити ці потреби. Людина визначає інформацію, необхідну їй для задоволення потреб, і з цієї точки зору оцінює наявну інформацію. Відсутність емоцій (Е = О) спостерігається тоді, коли наявна інформація дорівнює необхідній (І наявн. = І необх.).

конотація узуальна оказіальна стилістичний

Розвиток діаметрально протилежних (позитивних і негативних) почуттів і емоцій від найпростіших до найскладніших дає ряд градаційно залежних видів емоцій і почуттів по висхідній чи спадній лінії: побоювання - переляк - жах; сум - туга - безнадія - відчай; сумнів - вагання - незадоволення - закид - осуд - обурення - гнів. Вони й становлять окремі зони емоційних станів: радість, переляк, здивування, гнів тощо. У кожній зоні виділяється одне-два найменування, що позначають домінуючі емоції або почуття найширшого характеру, решта - найменування часткових емоційних станів або різновидів основних станів: гнів, обурення, осуд, роздратування, незадоволення.

Мовний текст містить потрійну інформацію:

· Зміст мовлення, те, про що мовиться (предметно-понятійну інформацію);

· Характеристику мовця й співрозмовників (актантну інформацію);

· Емотивність мовлення (емоційно-експресивну інформацію). Це спрощено виражається схематичною тріадою: про що говориться, хто говорить і як. Безсумнівно, що головною і визначальною для мовного тексту є предметно-понятійна інформація, оскільки мова, будучи засобом оформлення і вираження думки, фіксує результати пізнавально-кваліфікаційної діяльності людей, передає досвід поколінь, є засобом пізнання світу і скарбницею знань про нього.

Всі три види інформації між собою взаємопов'язані. Якщо перша (предметно-понятійна) є основою, підґрунтям для інших, то друга (актантна) може накладати значні суб'єктивні нашарування на першу і бути визначальною для третьої (емоційно - експресивної) інформації.

Найбільшою мірою емотивність тексту створюється особою мовця, його темпераментом, почуттями й емоціями та умовами й ситуацією спілкування. Вона виявляється насамперед у тоні мовлення, що не раз відзначалось у мовознавчій літературі. О. Потебня писав, що в нашому мовленні тон відіграє дуже важливу роль і нерідко змінює його зміст. Мовознавець сприймав тон як невіддільну облігаторну рису мовлення, підкреслював, що думка супроводжується почуттям, почуття виражається тоном, але ним не вичерпується:". однак хоч з цього погляду без тону немає значення, але не тільки від нього залежить зрозумілість слова, а разом і від членороздільності. Слово "ви" я можу вимовити тоном запитання, радісного здивування, гнівного докору та ін., але кожного разу воно залишається займенником другої особи множини; думка, пов'язана зі звучанням "ви", супроводжується ним і є чимось від нього відмінним". Про чуттєвий тон мовлення писав Е. Сепір і визнавав правильним тільки одне положення в теоріях представників психологічного напряму:". у більшості слів, як взагалі у всіх елементів свідомості, є свій побічний почуттєвий тон, слабий, але аж ніяк не менш реальний, а іноді навіть по-зрадницьки могутній відгук задоволення або страждання".

Емоційно-експресивна інформація тексту крім загального чуттєвого тону висловлення може передаватися низкою мовних одиниць різних рівнів дискретно або в комплексі. Вона може бути в ядрі лексичного значення слова-поняття (любов - ненависть), виявлятися у вигляді супровідного до концепту емоційного елемента через афікси (Всі квітоньки-зірниченьки геть вирвано з пшениченьки (Леся Українка); виникати у словосполученні й реченні в результаті семантичних перетворень, ускладнень та образного осмислення концептуального змісту тексту: Хто знає, який я чуття скарб багатий в ці вбогіі вірші вкладаю (І. Франко).

Вигуки виділяються поміж усіх мовних засобів тим, що вираження емоцій та почуттів становить основний і єдиний зміст цих слів, тому емоційні вигуки а! о! у! е! ой! ай! ох! ах! ех! ух! є стилістично активними. Цьому сприяють два взаємопов'язані чинники: перший - семантика цих вигуків характеризується широким емоційним діапазоном, у семантичне коло входять і семи - виразники прямо протилежних почуттів і емоцій; другий - відносно висока частотність використання цих вигуків у зіставленні з іншими у тематично різних текстах усно-роз - мовного мовлення.

Стилістичне значення вигуків виявляється як у вираженні ними конкретних почуттів та емоцій, так і в їх можливостях набувати додаткових емоційних відтінків та надавати всьому висловленню певного чуттєвого тону, цим самим сприяючи семантичній зв'язності тексту та комунікативній спрямованості конкретного акту мовлення. Так, вигук ах! є традиційним елементом, що надає поезії піднесеності, схвильованості, інтимного ліризму.

3. Образно-експресивне стилістичне значення співвідноситься зі сферою чуттєво-образного сприймання мовців, при якому предмети кваліфікуються за якимись ознаками, властивостями, прикметами, що інтенсивно виражені, тобто експресивні. Ці ознаки можуть передаватися через інший предмет, якому вони первісно належать або в якому сильніше виражені: яга, тигриця, відьма (про злу жінку); дуб (про нерозумного); шляпа (про ошуканого); ганчірка (про безвольного). Такі мовні одиниці різних рівнів (а це можуть бути окремі слова, звуконаслідування, вербоїди, морфеми, метафоричні вирази, фразеологізми, порівняльні звороти) називають експресемами, або експресивами.

Експресема звертає на себе увагу слухача (читача), активізує його мислення, викликає почуттєве напруження. Наприклад, у романі М. Стельмаха "Дума про тебе" для створення в уяві читача звукового образу шуму проливаної води використана експресема, утворена редуплікацією інфінітива "жить", а для звуконаслідування скрипу хвіртки в ролі експресеми - редуплікований іменник "смерть": За сусідським двором заскрипів журавель, із відра пролилася вода і сказала землі; жить-жить. Наперекір їй чиясь хвіртка, як відьма, дражливо прорипіла: смерть-смерть. Тоді журавель насварився на неї і ствердно відповів: жить-жить.

Експресеми можуть формувати цілі синонімічні ряди. Наприклад, до нейтральної номінації "говорити" експресеми утворюють пейоративний синонімічний ряд: балакати, базікати, балагурити, баляндрасничати, белькотати, бевкати, бовкати, бубоніти, шамотіти та протилежний - мейоративний ряд: промовляти, проголошувати, ректи.

Кожний рівень мови має свої засоби переведення нейтральних одиниць у такі, що мають експресивне стилістичне значення. В стилістичному словотворі української мови цю функцію виконують: суфікси ласкавості, пестливості: - к-, - ик-, - ок-, - чик-, - очк-, - ечк-,-ичок-,-еньк-,-оньк-, - атк- (-ятк-), - иночк-, - иноньк-енятк-, - инк-, - ичк-ушк-, - есеньк-ісіньк-усіньк- (-юсіньк-), - юн - та ін.: садочок, хлопчик, соломинка, бадилинка, бадилинонька, хатка, хатинонька, дівонька, вербичка, курчатко, малятко, рідненький, ріднесенький, ріднісінький, рідшосінький, гарнісінький, гарнюній тощо; суфікси збільшення й згрубілості (аугментативні): - ищ-ак - (-як-), - ук- (-юк-\ - ар- (-яр-\ - ур-{-юр-), - ах- (-ях-\ - омах-, - ань-, - ух- (-юх-), - айл-май-, - уган-, - уч-{-юч-), - ущ- (-ющ-), - езн-, - елезн-, - енн-чді ін.: чоботища, головань, дундук, гуляка, дідуган, бруднющий, величезний, бородище, носяра, товстелезний, поганючий тощо; основоскладання, в якому основи вже мають оцінну або емотивну експресію: блюдолиз, бракороб, вертихвіст, головотяп, дармоїд, зірвиголова, злодій, кровопивець, лиходій, грошолюб, людинолюб, правдолюб, молокосос, пустодзвін, самодур, словоблуд, торбохват, христопродавець.

У сфері граматики експресивне стилістичне значення може створюватися і виражатися багатьма морфологічними формами і синтаксичними конструкціями, наприклад: формами роду (особливо середнього і спільного), числа і відмінка іменників; нестягненими і короткими формами прикметників; різними розрядами займенників; особовими і часовими формами дієслів; вербоїдами; частками (стилістична морфологія); порядком і граматичними формами вираження членів речення; односкладними, неповними та ускладненими простими реченнями; опозицією складних сполучникових і безсполучникових речень; прямою, непрямою і невласне прямою мовою (стилістичний синтаксис) та ін. Вивчення експресивних стилістичних значень граматичних одиниць є предметом граматичної стилістики.

4. Функціональне стилістичне значення породжується у слові тією функцією, яку воно виконує у процесі мовної комунікації і з якою закріплюється у свідомості мовця на основі постійних асоціацій його з певною сферою суспільної діяльності - науки, техніки, виробництва, політики, права, управління, творчості, побуту тощо. Саме за цією ознакою - відсутністю чи наявністю функціонального стилістичного значення - всі слова традиційно поділяються на стилістично нейтральні загальновживані і стилістично забарвлені. Цього забарвлення (конотації, маркованості) набувають ті слова, які постійно вживаються зі сталим значенням у певних мовленнєвих ситуаціях і текстах. Так поступово у кожній сфері мовної діяльності сформувалися свої мовні засоби: різногалузеві терміни, канцеляризми, штампи і кліше, поетизми тощо.

Функціональне стилістичне значення можна назвати стильовим, тому що саме за його наявністю і якістю розшаровуються мовні одиниці на стильові різновиди літературної мови, які й називаються функціональними стилями. Тому з погляду стилістики функціональне значення серед усіх стилістичних слід вважати головним. Воно охоплює найбільшу сукупність одиниць і є загальнішим та ширшим стосовно інших стилістичних значень.

Висновки