Критика і редагування художніх текстів

Размещено на http://www.allbest.ru/

І. Вступ

Після здобуття нашої державної незалежності утвердження й захист культурної самобутності українців, нашої етнічної серцевини, не втратили свого значення, а тим самим, не втратив свого значення й художній переклад. Він - у нових умовах - повинен бути на передньому плані турботи про культуру, про ментальність народу, про мову Р.П. Зорівчак

Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад - це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнтуватися на мову-джерело, чи на цільову мову, або чи слід адаптувати даний оригінал до певних прагматичних настанов? Українська художня література і англійська не лише написані різними мовами, вони репрезентують різні культури і сильно відрізняються в плані лінгвістичних, літературних та культурно-соціальних умовностей.

Переклад художнього тексту - це відтворення максимального наближеної до вихідної картини світу, яка виражає етнокультурну специфіку соціуму. Здійснюючи переклад тексту, який створювався автором в іншому соціумі і представляє іншу картину світу, перекладач має дослідити особливості, що відрізняють картину світу автора оригінального тексту від його власної, і визначити, як саме такі особливості у тексті твору. Завдання перекладача має бає бути знаходження оптимальних засобів для відтворення цих особливостей при перекладі.

Переклад творів ставить перед перекладачем специфічні завдання і утворює специфічні труднощі, зокрема, це стосується перекладу хронологічно-віддалених творів, коли перекладачеві доводиться шукати золоту середину: дати зрозуміти сучасному читачеві, з одного боку, часову віддаленість, зберегти атмосферу часу написання твору, відтворити максимально точну картину світу, характерну для сучасників автора, а з другого боку, не архаїзувати надмірно твір. Власне, кожний художній текст кидає перекладачеві свої унікальні виклики: тут і жанр, і ідіостиль автора, і соціокультурні фактори, і підтексти чужої мови. Перекладач художнього твору не має права ставитися до будь-якого його елементу як до дрібниці, не вартої уваги. Велика повага до авторського задуму в усій його повноті мусить бути однією з головних засад перекладача художньої літератури.

Курс “Критика і редагування художніх текстів” націлює студентів на подолання неточності, термінологічних похибок, погрішностей оформлення перекладів та на вдосконалення навичок. Мета лекційних занять - навчити студентів знаходити вірне вирішення проблем, які виникають у процесі порівняння корелюючих текстів.

З поліаспектністю навчальної дисципліни студенти знайомляться на ознайомчо-орієнтовному рівні, а також в процесі осмислення концепції, методів дослідження та комунікативних засад редагування перекладу.

ІІ. Методологічна база редагування

переклад художній текст едитологія

Редагування існує тому, що автор і реципієнт об'єктивно через відсутність зворотного зв'язку не можуть спілкуватися ефективно.

Як і будь-яка наука, едитологія має ряд аксіом, які створюють її методологічну базу. Ці аксіоми базуються на об'єктивних відмінностях, що виникають між автором і реципієнтом у процесі передачі повідомлень.

До числа аксіом едитології належать такі:

- автор і реципієнт можуть по-різному оцінювати новизну повідомлення;

- автор і реципієнт можуть по-різному генерувати і сприймати модальність повідомлення;

- автор і реципієнт генерують і сприймають повідомлення в різний час, у різних місцях та різних ситуаціях, а також можуть по-різному сприймати час, місце та ситуацію, описані в повідомленні;

- автор і реципієнт можуть використовувати для передачі повідомлення різні мови (коди), в яких аналогічні знаки можуть позначати відмінні референти;

- автор і реципієнт можуть мати різні тезауруси;

- автор і реципієнт використовують різні механізми породження (генерування) і сприйняття повідомлення;

- автор і реципієнт можуть мати різну волю щодо необхідності сприйняття повідомлення;

- повідомлення, яке автор передає реципієнтові, в процесі передачі може бути спотворене шумами;

- автор і реципієнти можуть використовувати різні норми опрацювання повідомлень.

У редагуванні для опрацювання повідомлень використовують відповідні загальнонаукові методи:

Методи аналізу, наприклад, використовуються для виявлення відхилень у повідомленні; як синонім уживають терміни "контроль", "пошук відхилень (помилок)", "знаходження відхилень (помилок)" тощо. Здійснюють аналіз шляхом порівняння елемента тексту з конкретними нормами нормативної бази.

Методи синтезу реалізуються у вигляді виправлення (реконструкції) знайдених відхилень (помилок).

Алгоритмічні методи полягають у використанні наперед заданих послідовностей процедур, тобто операцій чи команд. Під час редагування застосовують цілу гаму таких алгоритмів.

Методи точних математичних та логічних розрахунків стосуються використання математичних, арифметичних операцій (дій) до числових даних, а також законів та правил виведення одиниць логіки у повідомленні. При цьому використовують метод вимірювань під час контролю норм верстання.

Методи наближених математичних та логічних розрахунків полягають у використанні методів імовірнісних розрахунків, є строго окресленими й однозначними. До них належать прогнозування ефективності, сприйняття повідомлення, використання імовірнісних логік, розв'язання задач за відсутності достатньої кількості потрібних вихідних даних тощо.

Методи соціологічних досліджень стосуються проведення найрізноманітніших опитувань (при визначенні ефективності редакційного етапу, в роботі з авторами, при оцінці виконаного виправлення).

Методи моделювання використовуються у створенні копії досліджуваного об'єкта. У ЗМІ моделі можуть бути теоретичні, кібернетичні й матеріальні. Кібернетичною моделлю є, наприклад, проект видання, отриманий у поліграфічній системі. Методи використовують під час редагування виробничої, інструктивної літератури, при дослідженні наслідків впливу відредагованого тексту на реципієнта тощо.

Методи інформаційного пошуку полягають у пошуку інформації, потрібної редакторові на різних етапах видавничого процесу бібліографічних і фактографічних довідок, джерел отримання інформації і т. п.

Метою редагування є трансляція повідомлень для отримання заданого соціального ефекту. Ця трансляція полягає в тому, що редактор повинен:

а) "перекласти" повідомлення з внутрішньої мови автора на зовнішню мову реципієнта;

б) проконтролювати наявність його нормативної бази;

в) "прив'язати" до конкретних умов чинники часу, місця, обставин тощо;

г) оптимізувати референта за низкою параметрів.

Вказана мета досягається шляхом виконання наступних завдань.

Верифікація повідомлень. Редактор встановлює, в якому відношенні до дійсності перебуває інформація повідомлення, перевіряє істинність тверджень повідомлення, їх відношення до реальності.

Адаптація повідомлень. Редактор адаптує мову (код) та інформацію повідомлення до мови й тезаурусу реципієнтів.

Адвербіалізація повідомлень. Редактор подає інформацію у руслі місця (локалізація), часу (темпоралізація) та ситуацій, в яких реципієнти сприйматимуть повідомлення.

Нормалізація повідомлень. Редактор узгоджує повідомлення, реалізовані автором, у відповідності до тих норм, якими користується реципієнт (орфографічні, орфоепічні, граматичні та пунктуаційні норми, інженерна графіка для оформлення рисунків, креслень, схем тощо).

Рецепція повідомлень. Редактор осмислює механізми сприйняття інформації адресатами.

Інтерпретація повідомлень. Редактор править незрозумілі реципієнтові речення, пояснює відхилення їх від норм тощо.

Уніфікація повідомлень. Редактор повинен залежно від виду повідомлень: а) уніфіковано подавати однотипні елементи повідомлення для їх однозначної ідентифікації та полегшеного сприйняття реципієнтами; б) урізноманітнювати однотипні елементи повідомлення, щоби реципієнти отримували естетичне задоволення від "розшифровування" тексту. Як правило, уніфікацію проводять для понятійних повідомлень, а урізноманітнення -- для образних. Крайнім випадком уніфікації є стандартизація повідомлень. Пор.: бібліографічні описи, скорочення, одиниці вимірювання і т.п.

Політизація / деполітизація повідомлень. Найчастіше політизацію здійснюють для тих повідомлень, які публікуються у виданнях, що є органами політичних партій чи належать до числа їх однодумців, а деполітизацію -- для позапартійних видань.

Естетизація повідомлень важлива не тільки для художніх, а й для усіх інших дискурсу.

Етизація повідомлень полягає в узгодженні останніх з етичними нормами моралі, наприклад, з нормами професійної етики журналістів.

Цей перелік завдань редагування не можна вважати вичерпним, оскільки на практиці виникають неочікувані ситуації. Вибір завдань залежить від характеру повідомлення і мети, яку ставить перед собою ЗМІ.

Мети редактори досягають шляхом мінімізації кількості відхилень у повідомленні у руслі його якості та фінансових обмежень.

Домени редагування представлені тріадою референтів.

Образні повідомлення - у своїх описах використовують художні образи.

Понятійні (науково-технічні) повідомлення вербалізують поняття в їх метазнаках. Пор.: технічна, ділова та наукова література.

Образно-понятійні (публіцистичні) повідомлення включають одночасно і художні образи, і поняття (терміни). Пор.: публікації у газетах, журналах, трансляції по радіо чи телебаченню.

Виокремлюються три галузі редагування (домени) редагування науково-технічних, художніх і публіцистичних текстів.

За цим поділом повідомлення можна класифікувати на такі види: 1) художні;

2) публіцистичні (друковані й радіотелевізійні);

3) ділові (офіційні);

4) наукові;

5) популярні;

6) інформаційні;

7) виробничі (технічні);

8) навчальні;

9) довідкові;

10) рекламні;

11) дитячі.

Кожен із цих видів повідомлень має свою тематичну та жанрову специфіку редагування.

Редагування публіцистичних повідомлень (друкованих) суттєво відрізняється від редагування повідомлень для радіо й телебачення. Редагування публіцистичної літератури стосується повідомлень для друкованих і для електронних (радіо й телебачення) мереж ЗМІ. На часі виникає нова підгалузь--редагування повідомлень для комп'ютерної мережі Інтернет, -- яка одночасно включає особливості як друкованих, так й електронних ЗМІ.

Аспекти редагування повідомлень стосуються одного чи одночасно кількох видів корекції.

Виокремлюють наступні аспекти редагування: смислове (перегляд тексту щодо його композиції), політичне дотримання у повідомленні видавничої ідеології, профілактичне (виправлення мовних та числових погрішностей), мовне (виправлення граматичних, пунктуаційних і синтаксичних помилок), об'єднувальне (коригування посилань за діючими формулами, таблицями, додатками), формативне (підпорядкованість рубрик, шрифтів, оформлення сторінок), стильове (жанрове), роз'яснювальне (інструкції для конструктора й художника) та координаційне.

Діючими є також:

літературне (узгодження норм: композиційних, інформаційних, лінгвістичних, психолінгвістичних, логічних);

технічне (виконання поліграфічних норм);

політичне (дієвість політичних норм);

--художнє (використання естетичних норм).

Виокремлюють також наукове редагування, об'єктивне представлення науки, фактичний матеріал якої описують у повідомленні.

Процес виділення аспектів редагування є соціально детермінованим.

Передача повідомлень відбувається на основі угоди (конвенції) між авторами й реципієнтами повідомлень.

Світоглядні, інтелектуальні та інші відмінності між автором і реципієнтом обумовлюють відхилення від норм.

Виникнення у реципієнтів відхилень під час сприймання повідомлень відоме ще з давніх часів. Успішно уникати їх можна, користуючись конвенційними нормами.

На підставі цих норм у ЗМІ формують нормативну базу редагування.

У 80-і роках XX ст. французькі дослідники стверджували, що ці два поняття є протилежними сторонами одного цілого: "Будь-яка теорія, яку будують на понятті відхилення, обов'язково передбачає наявність норми, чи нульового ступеня... Нульовий ступінь будь-якої позиції -- це те, чого очікує в певній позиції читач... Відхилення -- це помітна для читача зміна нульового ступеня".

Відхилення можна класифікувати на об'єктивні та суб'єктивні. Об'єктивні виникають у більшості (80 -- 90%) реципієнтів внаслідок існування між автором та реципієнтом об'єктивних відмінностей і не залежать від місця, часу, ситуації сприймання повідомлень. Суб'єктивні виникають у меншості (10 -- 20%) реципієнтів внаслідок дії суб'єктивних факторів.

Редагування суб'єктивних відхилень, як правило, не може належати до обов'язків редактора.

ІІІ. Висновок

Словниковий склад повідомлення контролюють комбінованим списково-компаративним методом, тобто порівнюють слова, що є у повідомленні, з тими, які є в словнику реципієнта.

Звичайно, словники реципієнтів постійно змінюються, причому в напрямі поповнення. Крім того, слід враховувати, що слова повідомлень не можуть входити у словник реципієнта на всі 100% .

Норма редагування та критика текстів встановлює, що в повідомленні можна використовувати будь-яке слово лише тоді, коли воно є в словнику реципієнта. Проте така норма надто загальна, навіть більше -- формальна. Справа в тому, що в мові, як відомо, слова мають одночасно декілька значень, тобто є полісемічними. Для явищ полісемії встановлено, що чим частіше слово використовують у мові, тим більше значень воно має. Тому подану вище норму слід уточнити.

Цього, здавалось би, простого правила іноді важко дотриматися, як, наприклад, у дитячій літературі, де часто можуть виникнути згадані труднощі (так, автори можуть використовувати рідковживані значення слів, що не відомі дітям). На жаль, для української мови ще не створені частотні словники значень слів, на підставі яких можна хоча б опосередковано судити, чи доступні певним групам реципієнтів деякі значення слів. Тому контролювати вживання різних значень слів редакторам доводиться лише інтуїтивно, використовуючи методи творчого редагування.

Ще одна трудність контролю словникового складу повідомлення полягає в тому, що редактор повинен чітко розрізняти вживання слів, які одночасно належать як до лінгвістичного, так і до термінологічного словника, і, відповідно, мають різні значення (лінгвістичне й термінологічне).

Використовуючи в повідомленні нові значення відомих реципієнтам слів, ці значення, як правило, не пояснюють, розраховуючи на те, що реципієнти здогадаються про них самі. Щодо термінів, то в аналогічних ситуаціях їх нові значення завжди пояснюють.

До винятків із цього загального правила належать випадки, коли: а) реципієнтові відомий корінь слова; б) контекст дає змогу однозначно встановити значення слова (воно найімовірніше належить до периферійної лексики).

Найперше розглянемо, які основні значення у мові мають слова. До цих значень належать:

семантичне пряме (фіксують у тлумачних словниках у максимально можливому обсязі; часто слова мають по декілька таких значень; їх називають полісемічними);

семантичне переносне (частково фіксують у словниках; використовують у тропах; див. нижче);

граматичне (задається значенням морфем слова, морфологічною формою в реченні, синтаксичною роллю в реченні, синтаксичними валентностями тощо);

стилістичне (вказує на належність слова до певних стилів);

емоційне (визначається значенням на шкалі, що його має слово в переважної більшості носіїв мови; шкала повинна мати значення від негативних до нейтральних і аж до позитивних, наприклад від -3 до +3, від -5 до +5 тощо);

ідеографічне, в тому числі асоціативне (по-перше, визначається місцем слова в ієрархічному словнику мови, а, по-друге, його зв'язками -- родовидовими, причинно-наслідковими, асоціативними тощо).

У мовленні (тобто під час передачі повідомлення від автора до реципієнта) -- на відміну від основних у мові -- слова набувають додаткових значень. До цих значень належать такі.

1.Індивідуальне авторське. Завжди існує в словнику автор більшою чи меншою мірою стосовно будь-якого слова; реалізується під час генерування автором художнього тексту. Значною мірою залежить від життєвого досвіду автора.

2.Контекстуальне. З'являється в слові після його введення до складу повідомлення; визначається лівостороннім контекстом слова.

Якщо ЗМІ тисячі разів подаватимуть такі повідомлення, то в реципієнтів за цим словом закріпиться вже не тимчасове, а постійне негативне значення. Після сотень тисяч таких повідомлень у суспільстві запанує законодавчий нігілізм та може виникнути анархія.

3.Індивідуальнереципієнтське. Завжди існує в словнику реципієнта стосовно будь-якого слова; реалізується під час сприймання повідомлення реципієнтом. Як і авторське, істотно залежить від життєвого досвіду реципієнта.

Обидва індивідуальних значення (авторське та реципієнтське) можуть бути тотожними основному словниковому (семантичному, граматичному, стилістичному, емоційному та ідеографічному), але можуть і відрізнятися від нього. Крім того, індивідуальні значення можуть також суттєво відрізнятися одне від одного.

Під час передачі повідомлення від автора до реципієнта у значенні слова відбуваються такі зміни: 1) після генерування автором повідомлення слово втрачає авторське значення; 2) у повідомленні слово набуває контекстуального значення; 3) у процесі сприймання реципієнтом повідомлення слово, крім основного та контекстуального, набуває ще й реципієнтського значення. Очевидно, що наявність у словах індивідуального авторського значення суттєво утруднює процес комунікації. Сигналом про втрату такого авторського значення може служити частково неточне слововживання, яке редактор повинен обов'язково виправляти. Що ж стосується виникнення індивідуальних значень слова під час сприймання в реципієнта, то редактор не може на них впливати взагалі.

Існують також стилі (до їх числа належать художній та публіцистичний), де значення слів можуть відхилятися від загальноприйнятих. Такі явища мають прогнозовані, а, отже, унормовані механізми реалізації, оскільки йдеться не про пряме, а про переносне значення слів. Деякі з цих значень зафіксовані в тлумачних словниках. Типові механізми реалізації переносних значень слів використовують у найрізноманітніших тропах: алегорії, гіперболі, іронії, літоті, метафорі, метонімії, синекдосі, персоніфікації, перифразі, порівнянні, епітеті тощо.

Про точність слововживання у повідомленнях пишуть у багатьох роботах. При цьому за основу для визначення ступеня точності беруть контекст і словник. Враховуючи сказане, запропонуємо таке означення: точність слововживання -- це ступінь відповідності значення слова у повідомленні його значенню в тлумачному словнику. Будемо розрізняти такі ступені: точне, частково неточне та повністю неточне слововживання.

Контролювати точність слововживання можна лише когнітивними методами.

Размещено на Allbest.ru