Размещено на http://www.allbest.ru/

• План

Вступ

2.2 Засоби передання реалій у перекладі

Вступ

Перекладознавство як наука по мірі свого розвитку охоплює все більшу кількість проблем. Намагаючись відповісти на питання «як перекладати?», дослідники фокусують увагу на різноманітних об'єктах перекладу, які часто стають джерелами суперечливих поглядів.

Темою даного реферату є мовні реалії та способи їх перекладу; це одна з найбільш суперечливих проблем в перекладознавстві. Як лінгвістичне поняття, реалії належать до так званої безеквівалентної лексики, особливо цікавої з точки зору зв'язку між мовою та культурою. Лише деякі з них мають усталені варіанти перекладу на іншу мову, решта ж не має еквівалентів поза однією конкретною мовою.

Актуальність даної теми полягає в тому, що перекладач дуже часто зіштовхується з проблемою перекладу реалій. Реалії, означаючи поняття, чужі для інших культур, ускладнюють процес перекладу. Ці ускладнення, з іншої сторони, забезпечують зацікавленість даною проблемою.

1. Класифікація реалій

Згідно зі словниковим визначенням, реалії - це предмети чи явища матеріальної культури, етнонаціональні звичаї, обряди, а також історичні факти чи процеси, що зазвичай не мають еквівалентів в інших культурах. В лінгвістиці та перекладознавстві реаліями називають слова та вирази, що означають ці предмети, а також сталі вирази, що містять у собі такі слова.

Поняття «реалія» слід відмежувати від поняття «термін». Реалії характерні для художньої літератури та засобів масової інформації, нерозривно пов'язані з культурою певного народу, є загальновживаними для мови цього народу та чужими для інших мов. Терміни позбавлені будь-якого національного забарвлення, відносяться, в основному, до наукової сфери, утворюються штучно, виключно для найменування предмета чи явища, з розповсюдженням яких починають широко використовуватися. Іноді реалії виявляються відхиленням від літературної норми, до них відносяться, наприклад, діалектизми, елементи зниженого стилю (просторіччя), жаргонізми.

Існує декілька класифікацій реалій за основними ознаками. Так, на думку С.Влахова та С.Флоріна, реалії класифікуються за предметною ознакою та за місцевою ознакою (в залежності від національної та мовної залежності)[9, с.17]. За предметною ознакою вони виділяють:

1. Географічні реалії:

- назви об'єктів фізичної географії (степ, мусон, сопка, солончак, торнадо);

- назви об'єктів, пов'язаних з діяльністю людини (ранчо, дувал, арик);

- назви ендеміків (секвойя, ігуана, ківі, кенгуру).

2. Етнографічні реалії (поняття, що належать до побуту і культури народу):

- побутові (кімоно, плахта, рикша, кімоно, архалук, каньги, дхоті, парео, сарі, лапті, сомбреро, кокошник, щі, чебуреки, кумис, ель, сидр);

- трудові (ялик, ковбой, передовик, бригадир, грум, мачете, бумеранг);

- назви понять культури та мистецтва (гопак, ламбада, кобза, кастаньєти, кабукі, коляда, гейша, ікебана, тамада, дервіш, скоморох);

- етнічні поняття (козак, янкі, кокні, гуцул, баск, бош);

- міри та гроші (фунт, сажень, льє, франк, аршин, ярд, пуд, десятина, акр, четверть, бушель).

3. Суспільно-політичні реалії:

- поняття, пов'язані з адміністративно-територіальним устроєм (хутор, губернія, штат, воєводство, аул);

- найменування носіїв та органів влади (рада, сейм, кнесет, віче);

- воєнні (конунг, гетьман, хан, самурай, легіон);

- найменування організацій, титулів, станів, каст, суспільно-політичних організацій (більшовики, ку-клукс-клан, віги, торі, кріпак, князь, йомен, кшатрії).

Щодо місцевої класифікації реалій, то в площині однієї мови слід розрізняти свої та чужі мовні реалії, які, в свою чергу, поділяються на національні (відомі всім жителям держави, всьому народу), локальні (які належать до певної говірки чи діалекту), мікролокальні (характерні для певної місцевості). З позиції двох мов реалії поділяються на зовнішні, які є однаково чужими для цієї пари (наприклад, «самурай» для української та англійської мов), та реалії, чужі для однієї мови та свої для іншої («рада» для української та російської мов). Розглядаючи декілька мов, можна виділити реалії регіональні («євро» для країн, що прийняли цю валюту як національну) та інтернаціональні, присутні в лексиці багатьох мов, які увійшли до їхнього словника, але зберегли початкове забарвлення (ранчо, текіла).

З погляду перекладознавчого доречно провести поділ реалій в історико-семантичному та структурному планах.

З історико-семантичного погляду виділяються:

1) власне реалії ( при існуючих референтах): укр. коломийка, трембітяр, постоли, яворівка, коливо, китайка, перебудова, гласність; англ. a baby-sitter, Boxing Day, the Central lobby, Poppy Day, Halloween, Harley Street doctor, a gifted child (у США особливо здібна дитина, для якої, з дозволу батьків, опрацьовується спеціальна шкільна програма) та ін.;

2) історичні реалії - семантичні архаїзми, які внаслідок зникнення референтів входять до історично дистантної лексики, втративши життєздатність. Їм властива сема “минуле”, пов'язана із старінням референта, виходом позначуваного ним слова з царини активної суспільної практики мовного колективу. Вони вміщують фонові знання культурної спадщини. Крім національного, для них характерний хронологічний колорит: укр. щезник, смерд, копний майдан, свячений, згінні дні, медведиця (“група жінок, що, переодягнувшись, ходила по селу під час косовиці”), зелені хлопці (“опришки”), підбрехач (“другий сват у давніх українських весільних обрядах”), тарниця (“дерев'яне седло гуцулів”); англ. the Black and Tans (“чорно-руді”- англійські каральні загони в Ірландії в 1920-1923), a priest`s hole (“іст. “нора”, пристанище священника; таємна кімната, звичайно в церкві або в замку, де переховувалися католицькі священники в Англії під час переслідування католиків”) та ін.

У структурному плані виділяються:

1) реалії-одночлени: укр. вечорниці, криничар, денцівка, кобзарювати, валило; англ. a sheriff, a threepence, a maypole (“травневе дерево”- “стовп, прикрашений квітами, різнобарвними прапорцями, довкруги якого танцюють в першу неділю травня у Великобританії”) та ін.

2) реалії-полічлени номінативного характеру: укр. курна хата, разовий хліб, троїста музика, братська могила, дзвінкова криниця (“назва спеціальної радіопередачі про народну пісню”); англ. a banana split, St. Valentine`s Day, a Sussex pudding, a ticket day, a toffee apple, a soap-opera, garden seats та ін.

3) реалії-фразеологізми: укр. лоби забрити, коло печі поратися, дбати про скриню, стати під вінок, на панщині бути; англ. to reach the woolsack, to enter at the Stationer`s hall та ін.

З погляду перекладацької практики можна виділити явні і скриті реалії. Останні- це слова типу укр. піч, сорочка (“вишиванка”), скриня в українсько-англійському бінарному зіставленні. Вони начебто мають відповідники у мові-сприймачі, але співвідносні денотати в позамовній дійсності дуже відрізняються між собою, так що беззастережна субституція їх позначень, що мають різну художньо-стилістичну наповненість, може спричинити ряд додаткових труднощів (лексичний збіг відповідних номінацій при культурологічній розбіжності). В українсько-англійському бінарному зіставленні до прихованих реалій належить лексема рушник. У значенні “утиральник” , для позначення необхідної в хаті ужиткової речі, вона рівновартна рос. “полотенце”, англ. towel. Але в Україні лексемою “рушник” позначають і декоративні рушники, вишивані та ткані, що споконвіку є суттєвим атрибутом повсякденних і урочистих народних звичаїв, обрядів. З опорним компонентом “рушник” в українській мові виникло чимало реалій-етнографізмів, з погляду лінгвістики, - фразеологічних одиниць: подавати рушники, вернутися з рушниками. Тому-то слушно вчинили російські перекладачі, подаючи Малишкову “Пісню про рушник” під заголовком “Годы молодые”, і не намагаючись опоетизувати російське “полотенце”.

Можна зробити висновок, що основною рисою реалії є її колорит. Саме передання колорита при перекладі з однієї мови на іншу і становить головну проблему перекладача при роботі з реаліями. Деякі дослідники (А.Фьодоров, Є.Верещагін, В.Костомаров) відносять реалії до безеквівалентної лексики, стверджуючи, що вони не підлягають перекладу[5, с.135]. Проте реалія залишається частиною вихідного тексту, тому її передача в тексті перекладу є однією з умов адекватності перекладу. Таким чином, питання зводиться не до того, чи можна перекласти реалію, а до того, як саме її перекладати.

2. Переклад реалій

2.1 Осмислення реалій

переклад синонім реалія поняття

Перед тим, як узятися власне за переклад, необхідно осмислити незнайому реалію в оригіналі, тобто місце, яке вона займає в контексті - як її подав автор та якими засобами він скористався, щоб донести до читача її семантичний та конотативний зміст. Частіше за все незнайомою виявляється чужа реалія, яка зустрічається в тексті головним чином тоді, коли автор описує дійсність, нову для носія даної мови. Свої, знайомі реалії не потребують ніякого осмислення, оскільки розуміння слова «квас» не викликатиме труднощів у російського читача, «майдан» - в українського, «Тауер» - в англійського.

Не потрібно осмислювати й загальнонаціональні реалії, бо внаслідок їхньої поширеності в читачів створюється певне уявлення й національне відношення до них. Введення засобів осмислення потребують всі незнайомі реалії, якщо це відповідає задумці автора оригінального твору.

Найпоширенішими в літературі засобами осмислення реалій є:

- графічне виділення реалії на фоні основного тексту (курсив, лапки, жирний шрифт), проте цей засіб дозволяє лише привернути до неї увагу, але не донести її до свідомості читача;

- розвиток змісту реалії: «Це ї є моя шаланда, - ми підійшли до довгого широкого риболовного човна, - вчора ввечері на ній ходив»;

- використання поряд з реалією її нейтрального синоніма чи родового поняття в якості прикладки: «стіна-дувал», «селянин-йомен»;

- пояснення в самому тексті, взяте в дужки, виділене комами чи тире: «Бруківку - дорогу, вимощену камінням різного розміру - зробили всім селом лише за місяць»;

- пояснення у виносці внизу сторінки, якщо немає можливості привести його в тексті поряд з реалією;

- тлумачення реалії в коментарях або списках в кінці книги, але слід врахувати, що пошук такого пояснення відволікає читача від власне оповіді[9, с. 59-65].

Питання про подачу та осмислення реалій в тексті має велике значення для перекладача, бо збереження їх в перекладі значною мірою зумовлене, з одного боку, місцем в оригіналі і, відповідно, авторським осмисленням, а з іншого - засобами, які можна використати для збереження реалії і в перекладі.

2.2 Засоби передання реалій у перекладі

Існує дві основні труднощі в переданні реалій під час перекладу: відсутність у мові перекладу відповідності (еквіваленту, аналога) через відсутність в носіїв даної мови об'єкта (референта), що визначається реалією, та необхідність, поряд із предметним значенням (семантикою) реаліі передати ще й колорит - її національне та історичне забарвлення[9, с. 66].

Проте деякі реаліі мають у мові перекладу одиничні відповідності («House of Commons» - «Палата громад»). «Одинична відповідність означає, що в більшості випадків дана одиниця вихідної мови перекладається тією ж одиницею мови перекладу» [7, c. 13].

Переклад реалій, що мають одиничні відповідності, майже не викликає труднощів. Можливості перекладу реалій, що фактично зустрічаються в перекладах, зводяться до чотирьох основних випадків: транслітерація або транскрипція, створення нового (або складеного) слова на основі елементів, що вже існують в мові, уподібнюючий переклад, який уточнюється в умові контексту, та гіпонімічний переклад (заміна видового поняття на родове). Питання про вибір між транскрипцією (транслітерацією) та безпосередньо перекладом стосується головним чином слів, ще не відомих носіям мови перекладу.

Транскрипція передбачає введення відповідної реалії в текст перекладу за допомогою графічних засобів мови перекладу з максимально можливим наближенням до її оригінальної фонетичної форми: укр. «борщ» та англ. «borshch», нім. «Bundestag» та укр. «бундестаг», англ. «LG» та укр. «Ел Джі».

Бажаність використання транскрипцій при перекладі реалій зумовлена тим, що при вдалому транскрибуванні перекладач може подолати згадані вище труднощі: передачі як змісту, так і колориту. При відсутності в перекладі букви, що означає звук, схожий на звук в оригінальному тексті, використовують буквосполучення, що дають відповідне звучання. Так, українська «ж» передається в англійській мові через буквосполучення «zh», х» через «kh», «щ» через «shch».

Транскрипцію широко використовують в публіцистиці та досить часто в художній літературі в залежності від характеру тексту (так, в пригодницькому романі транскрибована реалія може бути елементом екзотики). В авторській мові чи в тексті з детальними описами транскрипція може виявитися найвдалішим рішенням, тому що такі тексти мають ширшу можливість розкриття реалії.

Вибір транскрипції при перекладі залежить також від читача, на якого орієнтований текст, тобто необхідно враховувати ступінь знайомості реалії, оскільки вона не повинна залишитися за межами його сприйняття. Так, наприклад, в перекладній статті про футбол, опублікованій в журналі для молоді, поняття «фан» (від англ. «fan») не викличе непорозумінь. Проте якщо цей переклад призначений для публікації в журналі, читачами якого можуть бути і люди пенсійного віку, перекладачу варто замислитись над доречністю транскрипції та розглянути інші варіанти перекладу (наприклад, заміну на більш нейтральне поняття «вболівальник». Найширше транскрипція використовується по відношенню до знайомих реалій: інтернаціональних та регіональних, особливо якщо вони відповідають правилу стилістичної яскравості.

Одна з головних якостей транскрипції як прийому є максимальна стислість, що в ряді випадків стає основною причиною транскрибування. Слід завважити, що транскрипцію, як і інші прийоми, варто використовувати обережно, оскільки в деяких випадках передача колориту, не будучи визначальним фактором, може витіснити на другий план передачу змісту реалії, не виконавши таким чином комунікативне завдання перекладу. Велика кількість транскрибованих слів може привести до перевантаження тексту реаліями, яке не зближує читача з оригіналом, а віддаляє від нього.

В деяких випадках необхідно поєднувати транскрипцію з додатковими засобами осмислення, наприклад, це стосується групи реалій, які є «фальшивими друзями перекладача». До цієї групи, наприклад, входять назви одиниць міри, ваги та інших величин виміру, які є співзвучними в мовах оригіналу та перекладу, проте не співпадають кількісно[4, c.165]. Наприклад, перекладаючи нім. «Pfund» (500гр.) мірою «фунт» (409,5гр.), бажано вказати на цю різницю, наприклад, у виносці.

Говорячи про транскрипцію, необхідно також згадати про явище міжмовної омонімії, тобто про те, що у мові перекладу можуть існувати слова, фонетично близькі до реалій, що підлягають перекладу. «Транскрипції … небезпечні тоді, коли суперечать естетичному чуттю читача, нагадуючи слова рідної мови, що смішно звучать або мають непристойне значення».

В деяких випадках цей фактор примушує перекладача відмовитися від використання транслітерації. Її застосування для передачі реалій є обмеженим, про неї можна говорити в основному, коли перекладаються поняття, що стосуються суспільно-політичного життя та власних назв (англ. «London», укр. «Лондон». До того ж, слід завважити, що в деяких випадках важко відрізнити транскрипцію від транслітерації внаслідок відносної схожості цих прийомів.

Створення нового/складеного слова використовується, якщо транскрипція (або транслітерація) неможлива чи небажана через певні причини. В такому разі введення неологізму - найпридатніший шлях збереження змісту та колориту реалії: створення нового слова чи словосполучення іноді вдається досягти майже такого ж ефекту. Такими новими словами можуть бути, в першу чергу, кальки та напівкальки.

Калька - запозичення шляхом буквального перекладу - дозволяє внести в мову перекладу реалію при максимально повному збереженні семантики. Проте збереження семантики не гарантує збереження колориту, оскільки частини слова чи виразу передаються засобами мови перекладу. Яскравим прикладом калькування є слова «хмарочос», утворене від нім. «Wolkenkratzer».

Напівкалька - це часткове запозичення слів та виразів, що складається як з елементів вихідної мови, так і з елементів мови перекладу. Так, напівкалькою є німецька реалія «третій рейх» - аналог виразу «das Dritte Reih». Польське «пшепроше» (прошу побачення), перейшло до української мови в перелицьованому вигляді «перепрошую», зі збереженням кореню та заміною типово польського префіксу. Слід завважити, що калька, як і напівкалька, «може стати досить поширеною у мові, але залишитися при цьому «екзотизмом», бо денотат, що їй відповідає, є чужорідним для даної культури»

Іноді калькування може перетворитися в буквалістський переклад, особливо в випадках пов'язаних з реаліями-фразеологізмами. Наприклад, “…тобі лоб забриють”- “…then your head will surely be shaven”. Тут калька “не спрацювала” через розбіжності в позамовній дійсності. Українська реалія фразеологічного характеру “лоби забрити” (“забирати в царську армію”) була породжена наказом, чинним до 1874р.: голити передню частину голови всім рекрутам до царського війська. Оскільки англомовний світ не знав такого брутального звичаю, англомовний читач може сприйняти цей вислів лише в прямому розумінні, тобто в цитованому вище контексті зовсім не сприйняти його. Тут єдиний вихід - описова перифраза з свідомою втратою значної частини країнознавчої інформації: “Брати на панщину ходили,/Поки лоби їм поголили!”- “My brothers slaved on the estate/And then, conscripted, marched away!”.

До даної групи перекладацьких прийомів можна віднести також освоєння - надання слову подоби рідного для мови перекладу на основі матеріалу, що вже мається в вихідній мові. Так, в період польського правління в Україні були запозичені звертання «пан», «пані». Відсутність запозичених звертань до молодших членів родин польської шляхти компенсувалось утворенням слів «панночка» та «панич».

Уподібнюючий переклад вживається доволі часто, суть його полягає у відтворенні семантико-стилістичних функцій реалії мови-джерела іншомовним аналогом - реалією мови-переймача. І.Лєвий називає цей вид перекладу “субституцією” або “підстановкою”, стверджуючи, що його доречно застосовувати тоді, коли концентрація спільного досить сильна. Іноді знаходимо його і в оригінальній англомовній літературі на іноземну, зокрема, українську, тематику, як у повісті “Найстрашніший злочин” англійської письменниці Д.Джерард: “Besides the national beetroot soup, there were pirohy (a sort of small dumplings) which absolutely swam in butter, and the most artistic sour cream dumplings”.

Зацікавившись творчістю Т.Шевченка, відомий американський літературознавець В.В.Брукс опублікував у 1921р. статтю про нього, що не раз передруковувалася у прогресивній пресі , під заголовком “Out of a Kozak they made a valet and out of a valet a genius was born”. Як випливає із змісту статті, її автор ужив лексему valet (“ a man-servant performing duties chiefly relating to the person of his master”) для розкриття семантики української реалії “козачок” (“у сародавньому дворянському побуті- хлопчик-слуга”) . В англомовній україніці зафіксовано і дескриптивне відтворенн цієї реалії- a house servant boy, але в заголовку статті воно було б недоречне.

При методі уподібнення виникає небезпека штучного перенесення читача в рідне середовище, а тому цей метод не завжди бажаний з погляду стилістичного й національно-культурного.

Контекстуальний (вільний) переклад за своїм принципом є подібним до уподібнюю чого перекладу та протиставляється словниковому, оскільки слово, яке перекладається при використанні цього прийому може мати відповідності, які відрізняються від наведених в словнику. В даному випадку головною орієнтацією для перекладача слугує контекст, тому сам спосіб «полягає в заміні словникового відповідника при перекладі контекстуальним, логічно пов'язаним з ним». Ілюстрацією такого прикладу може слугувати переклад фрази зі статті про купівлю компанією Google будівлі на Манхеттені: «The deal is reported to be the largest single-asset sale in the entire U.S. in 2010» як «Це найбільша угода, укладена в США в 2010 році, предметом якої була одна-єдина будівля».

Гіперонімічний переклад являє собою заміну видового поняття на родове, тобто передачу реалії деякою мовною одиницею, яка має більш широке значення, ніж та, яку перекладають. За своїм значенням це прийом генералізації, який дуже часто використовується. Він дозволяє відмовитись від транскрипції та провести заміну понять, різниця між якими в умовах даного контексту незначна.

При гіперонімічному перейменуванні, по суті, відбувається дереалізація реалій, тому що часто конкретне поняття передається лексемою надзвичайно широкої, розпливчатої референції. При такому виду перекладу стилістична роль реалій незначна.

Ось як описує М.Коцюбинський головну героїню Маланку в повісті “Fata Morgana”: “Мала, суха, чорна, у чистій сорочці, в старенькій свитці”. У перекладі А.Бернгарда читаємо: ”There was Malanka, small and thin, in a clean blouse and an old coat”.

Одночасно гіперонімічне перейменування має певні позитивні риси. Якщо інші способи відтворення реалій часто надмірно актуалізують текст, бо вносять в нього щось нове, що приковує до себе увагу, то гіперонімічне перейменування належить до нейтральних методів. Оскільки перекладні тексти як поле різноманітної мовної та лінгвокультурної інтерференції часто надзвичайно актуалізовані незалежно від суб'єктивних намірів перекладача і , тим паче, автора, метод гіперонімічного перейменування може виявитися корисним.

Деякі дослідники (наприклад, С. Влахов та С.Флорін) також виділяють прийом заміни реалії, наведеної в вихідному тексті, на реалію мови перекладу. Проте слід завважити, що така заміна веде до свого роду підстановки колориту та різкому виділенню реалії на фоні всього тексту. Прикладом такої заміни може слугувати передача англійського слова «йомен» українським «кріпак». Проте зміна колориту реалій може акцентувати увагу читача на деталі, яка, за задумкою автора, не є ключовою та не несе в собі важливого місту [9, с. 73].

В лінгвістиці до реалій відносять також стійкі вислови, до складу яких входять слова, які безпосередньо позначають реалії. «В деяких випадках використання фразеологізма у висхідному тексті будується на використанні можливостей національно-культурного колориту, наприклад, для побудови художнього чи публіцистичного образу.»[10], В цьому випадку проблема вибору прийому перекладу реалії постає найбільш гостро. Таким чином, питання про переклад реалій стосується також і проблеми перекладу фразеологізмів, які несуть будь-яку національну забарвленість.

Базуючись на основних принципах класифікації реалій-слів, можна виділити основні способи перекладу реалій-фразеологізмів:

- використання абсолютного еквіваленту (якщо фразеологізми в обох мовах містять інтернаціональну реалію);

- використання еквіваленту з максимально наближеним змістом (якщо головну роль грає не національний колорит, саме зміст реалії);

- використання нейтрального по колориту слова чи словосполучення;

- дослівний переклад з поясненням у виносці;

- використання напівкальки з заміною національного компоненту

Висновки

Цінність реалій полягає у відображенні ними інформації про історичний та культурний розвиток народу, його колориту та світогляду. Отже, при перекладі необхідно враховувати функціональну роль реалії та її інформативне наповнення з метою вірної її адаптації. Спорідненість реалій з власними назвами ускладнює їх розпізнавання та становить додаткові труднощі при адаптації. Деколи відрізнити реалію можна тільки за формальними, наприклад, орфографічними, ознаками, які також не є надійними. Тому, щоб визначити та відрізнити реалію від власної назви, необхідно опиратись ще й на денотативне та конотативне значення слова чи словосполучення. Реалія відрізняється не тільки яскравим конотативним значенням, але й передачею культурного чи історичного колориту.

Методи перекладу реалій залежать від ступеня новизни тієї чи іншої реалії в мові оригіналу, а також від рівня її розповсюдження серед мовців цільової країни. Не останнє місце тут посідає також чинник перекладача та мета перекладу. І.В.Корунець надає наступні способи перекладу реалій: транскрипція чи транслітерація; транскрипція (транслітерація з наступним поясненням); описовий переклад; калькування з поясненням; дослівний переклад (калькування); переклад з допомогою семантичних аналогій [2, c. 151].

Не завжди перекладач може зберегти реалію або підібрати еквівалент її в іншій культурі. Однак її опущення позбавляє текст перекладу автентичності та знижує його художню цінність порівняно з оригіналом.

Таким чином, ми розуміємо, що перекладач повинен приділяти значну увагу адекватній передачі реалій засобами мови перекладу. Прагматична адаптація відіграє тут важливу роль та вимагає від перекладача знань культури та історії не тільки народу мови перекладу, але й нації мови оригіналу. Методи та способи перекладу реалій можуть бути різними та у великій мірі залежать від вибору перекладача, але адекватність перекладу вимагає відповідної прагматичної адаптації текстів та їх лексичних складових.

Обрання певного прийому при перекладі реалії буде напряму залежати від завдання, яке стоїть перед перекладачем: зберегти колорит мовної одиниці з можливою шкодою для семантики, чи передати значення реалії (якщо воно невідоме), втративши при цьому колорит. Наведений список способів трансляційного перейменування реалій не є абсолютним. Переклад - це справа творча,індивідуальна. Кожен автор може за допомогою свого таланту, своєї майстерності слова виробляти інші шляхи донесення до читача змісту того, що більшість дослідників назвала неперекладним - реалії.

Література

1. Федоров А.В. Основы общей теории перевода. - М.: Высшая школа,1983.

2. Корунець І.В. Теорія і практика перекладу (аспектний переклад). - Вінниця: Нова Книга, 2003.

3. Комиссаров В.Н. Современное переводоведение. - М.: ЭТС, 1999.

4. Латышев Л.К. Технология перевода. - М.: НВИ-Тезаурус, 2000.

5. Садиков А.В. Проблема перевода советских реалий в ее прагматическом аспекте. // Тетради переводчика, вып. 21. - М.: Высшая школа, 1984.

6. Микулина Л.Т. Заметки о калькировании с русского языка на английский. // Тетради переводчика, вып. 15. - М.: Международные отношения, 1978.

7. Казакова Т.А. Практические основы перевода. - СПб.: Союз, 2002.

8. Зорівчак Р.П. Реалія і переклад. Львів. 1989.

9. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе. Москва. 1986.

10. Березинский В. Украинско-ангийские семантико-стилистические параллели на морфологическом уровне. Львов. 1972.

11. Полюжин М.М. Теорія і практика перекладу з англійської мови на українську. Київ. 1991.

Размещено на Allbest.ru